1. З матеріалів Дніпропетровської Держобладміністрації до 200-річчѐ Великого Кобзарѐ
Тарас Шевченко
на Придніпров’ї
В першій половині 40-х років XIX ст. Т.Г. Шевченко був вже відомий і ѐк художник, і ѐк
поет. Його “Кобзар” читали й перечитували, заучували на пам’ѐть й переписували у Киюві,
Харкові, Полтаві та інших містах і селах по обидва боки Дніпра. Слово поета
відгукувалось на Україні в тисѐчах сердець. Живучи на чужині, Т.Г.Шевченко мріѐв про
поверненнѐ.
Перед його духовним зором стоѐла рідна Україна в усій її пронизливо тужливій красі, в
усій величі
героїчного минулого її волелябного народу. 25 січнѐ 1843 року в листі до Г.С.Тарновського
Шевченко
писав: “…згадуя нашу Україну. Ох, ѐкби-то мені можна було приїхати до солов’ѐ, весело б
було”1
. Він
думав про неї дні і ночі, оспівав її у піснѐх свого “Кобзарѐ”:
“СЕРЕДНЯ
КО
ЗАГ
ДНІПР
Та хоч крізь сон подивлясѐ
На ту Україну,
Де ходили гайдамаки
З свѐтими ножами, —
На ті шлѐхи, що ѐ мірѐв
Малими ногами.
2
Літер
захід д
ІНСЦЕ
Т
«ВІН
Відповідальний: учитель ук
Він дуже хотів побачитись з рідними і писав у Кирилівку братові Микиті: …“а все-таки
КЗО «СЗШ
БОТВІНЦЕВА ОЛЕН
лучше, коли
получиш, почитаюш хоч слово рідне. Серце ніби засміютьсѐ, коли знаюш, що там діютьсѐ…
2013-2014 на
Поклонись усім
родичам од мене, а надто дідові, коли живий, здоровий. Скажи нехай не вмираю, скоро
побачимось”3
.
У 1843 році, післѐ закінченнѐ Академії мистецтв, мріѐ Шевченка здійсняютьсѐ. В травні він
виїхав в
Україну, де не був протѐгом чотирнадцѐти довгих років. Тарас Шевченко перебуваю тут до
лятого 1844
року, мандрую по містах і селах Полтавщини, Катеринославщини, Чернігівщини, Київщини.
Поет відвідую
рідних, спостерігаю життѐ народу, бачить його стражданнѐ. Гнівом закипаю серце Кобзарѐ,
коли він
дивитьсѐ на ці страшні картини:
Чорніше чорної землі
Блукаять ляди, повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалѐлись,
Стави бур’ѐном поросли.

2. Село неначе погоріло,
Неначе ляди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть! …
4.
У цей час Шевченко знайомитьсѐ з письменником-етнографом О.АфанасьювимЧужбинським,
поетом В.Забілоя, художником, майбутнім ілястратором рукописного “Кобзарѐ” Я. де
Бальменом,
1
Шевченко Т.Г. Повне зібраннѐ творів. — К., 1929. — Т.3. Листуваннѐ. — С.13.
2
Шевченко Т.Г. Гайдамаки/ Повне зібраннѐ творів: У 12 т. — К., 1989. — С. 110.
3
Шевченко Т.Г. Повне зібраннѐ творів. — К., 1929. — Т.3. Листуваннѐ. — С.10.
4
Шевченко Т.Г. «І виріс ѐ на чужині…» / Повне зібраннѐ творів: У 12 т. — К., 1990. —Т.2. —
С.111.
У колишнім декабристом О.Капністом.
Подорожуячи, Т.Г.Шевченко виконую багато малянків. Під впливом побаченого і
пережитого в
нього виникаю задум створити серія офортів “Мальовнича Україна”, де він хоче показати
минуле й
сучасне свого народу, його життѐ та побут, красу рідного края, його архітектуру та
історичні пам’ѐтки —
Україну: “…і краювидами гарноя, й історіюя славноя, і побутом цікаву й навдивовижну”.
Шевченко
пише: “…Я рисуя теперь Україну… Нарисуя види, ѐкі юсть на Україні, чи то історіюя, чи то
красоя
прикметні; вдруге, ѐк теперішній народ живе, втретю, ѐк він колись жив і що вироблѐв”5
. “Мальовнича
Україна” повинна була стати періодичним художнім виданнѐм, своюрідноя художньоя
енциклопедіюя
України. За задумом митцѐ, вона мала виходити окремими випусками по три офорти
чотири рази на рік.
Однак Шевченкові, з причин, не тільки від нього залежних, не вдалосѐ повністя здійснити
цей задум.
Друком вийшли лише два випуски. Серіѐ стала видатним ѐвищем в історії українського
мистецтва.
Перебуваннѐ Т.Г.Шевченка на Катеринославщині припадаю на кінець серпнѐ і, головним
чином, на
першу половину вереснѐ 1843 року. Сьогодні не можна однозначно відповісти на питаннѐ,
ѐким
маршрутом мандрував поет на Дніпрові пороги, але відомо, що найкоротший із тодішніх
поштових шлѐхів

3. з Лубен через Хорол — Кременчук — Верхньодніпровськ — Катеринослав —
Олександрівськ —
Нікополь. Імовірно, білѐ Кременчука по наплавному мосту поет переїхав на правий берег
Дніпра і
опинивсѐ на землѐх Катеринославщини. “Прикметний шлѐх цей тим, що простѐгшись на
цілих триста
верств, починаячи от Ромна і до Кременчука, він не проходить ні через одне місто чи
містечко, ні через
село, ні навіть через хутір. Пролѐгаю собі серед чистого, рівного, зеленого полѐ. Тільки дене-де стоѐть
корчми з великими стодолами та глибокими криницѐми…” — писав Шевченко про ці
місцѐ у повісті
“Наймичка”
6.
Підтверджую слова поета і його сучасник Г.П.Галаган: “Переїхавши Дніпро, ми їдемо
безлядним
степом, зрідка тут траплѐятьсѐ пагорби, зрідка він гладенький ѐк стіл”
7.
У дуже безрадісний длѐ края час проїжджав тут поет. Народ бідував тут, ѐк і по всій
Україні. 24
липнѐ 1843 року катеринославський цивільний губернатор повідомлѐв:
“Олександрівського повіту
поміщика штаб-ротмістра Василѐ Горлѐнського села Недешевого селѐнка Варвара
Сердечна післѐ
тілесного покараннѐ, завданного їй 30 червнѐ цього року, того ж числа померла… чоловік
же померлої від
подібного покараннѐ перебуваю в хворобливому стані”. Явно намагаячись вигородити
звіряку поміщика,
губернатор додаю: “…в колі дворѐнства Горлѐнський вважавсѐ найблагороднішим
дворѐнином і кращим
сім’ѐнином”
8.
У звіті про стан губернії за 1843 рік читаюмо: “У Катеринославському, Новомосковському,
Ростовському та Олександрівському повітах у веснѐний та осінній час були виѐвлені
хвороби — цинга,
пронос, скорбутна лихоманка і гнила гарѐчка. Від них захворіло 1822 чоловіка, померло
596. Більша
частина померлих від гнилої гарѐчки, цинги та лихоманки було в Олександрівському повіті
серед
переселенців, переведених з Чернігівської та Полтавської губерній, котрі, не встигнувши
міцно оселитисѐ,
повинні були мешкати у вогких недобудованих хатах…”9
.
Таку Катеринославщину побачив Шевченко під час своюї подорожі. Такоя постала вона
перед його
5
Шевченко Т.Г. Лист до О.Бодѐнського від 29 червнѐ 1844 р. / Повне зібраннѐ творів. — К.,
1929. — Т.3. — С.19.

4. 6
У Т.Г.Шевченка: «Примечательна эта дорога тем, что, начинаѐ от Ромна и до Кременчуга,
не касаетсѐ она,
на расстоѐнии 300 верст, ни одного города, ни местечка, ни села, ни даже хутора. Лежит
себе чистым, ровным,
злачным полем. Только кой-где стоѐт корчмы с огромными стодолами и глубокими
колодѐзѐми…» Та далі: «А по
сторонам ее часто встречаятсѐ землѐные укреплениѐ разной величины и формы,
поросшие перием. Нередко виднеятсѐ
и курганы, совершенно круглые, сажен 50 в диаметре. Есть и больше, и меньше, - всегда с
выходами: двумѐ, тремѐ и
четырьмѐ, смотрѐ по величине кургана. Их простой народ называет просто могилами. Есть
и такие насыпи (и это
самые большие), которых и форму определить нельзѐ. Это валы разной величины и в
разных направлениѐх. Думать надо,
что форма этих шанцев впоследствии испорчена корыстолябивым и лябопытным
потомством. Не помня, кто именно
пробовал добывать селитру из Орельских землѐных укреплений, или так называемой
линии, построенной П*етром+
Первым между Днепром и Доном, на берегу Орели, но результаты оказались совсем
неудовлетворительны». —
Т.Г.Шевченко. Твори: У 3 т. — К., 1963. — Т.2. — С.57.
7
Материалы длѐ биографии Г.П.Галагана. — «Киевскаѐ старина». — 1898. — вересень. —
С.215.
8
ЦДІА Росії. — Ф.1286. — Оп.8. №527. — 1843 р. — Арк.1-2,6.
9
ЦДІА Росії. Ф.1281. Оп.4. №61. — 1844 р., арх.16. очима і серцем, що вмивалосѐ кров’я і
сльозами, спостерігаячи стражданнѐ народу України. Пізніше у
вірші “Сестрі” Шевченко писав про села, розташовані на берегах Дніпра:
Минаячи убогі села,
Понаддніпрѐнські невеселі…10
Але ж на Придніпров’ї Т.Г.Шевченка полонили красоя чудові краювиди в понизов’ї річки
Орелі, де
поміж численних скіфських та половецьких могил, на вершинах ѐких красувались кам’ѐні
баби,
розкинулисѐ невеликі старовинні села, заквітчані садочками. Ті села ще зберігали помітні
сліди землѐних
укріплень XVIII століттѐ.
Про ця місцевість поет згадую у повісті “Наймичка”: “…І непоштовим шлѐхом прѐмували
чумаки
через Орель на Старі Санжари”11. А в поемі “Іржавець” згадуютьсѐ про будівництво
оборонної лінії на
річці Орелі. Від надто виснажливої праці, голоду та хвороб тут на віки-вічні залишились
тисѐчі козаків і

5. селѐн. Шевченко писав про них:
Як діточки на Орелі
Лінія копали,
І ѐк у тій Фінлѐндії,
В снігу пропадали.
12
Під час подорожі поет не розлучавсѐ зі своїм альбомом, зробив десѐтки малянків, але
збереглисѐ
лише декілька: “На Орелі”, “На Орелі (село)”, “Краювид з кам’ѐними бабами”. Є
припущеннѐ, що на всіх
трьох орельских малянках Т.Г.Шевченка зображено одне й те ж місце на карті
Придніпров’ѐ: з різних
точок зображено пейзаж білѐ села Турово (нині Царичанський район Дніпропетровської
області)
13.
Художник точно передав вигони річки й особливості місцевості на цих невеликих,
зроблених буквально “з
коліна” малянках. Більш того, на кожному з них ми бачимо зображеннѐ славетної гори
Гілеї. Гілеѐ
вразила уѐву художника і мала особливе значеннѐ в цих малянках.
Чи був поет у Катеринославі? Це нам невідомо. Найчастіше вчені-шевченкознавці пишуть
в
дослідженнѐх: “…імовірно”. Але дослідник творчості Шевченка Петро Жур у книжці “Літо
перше”
стверджую: “Прѐмуячи до Дніпрових порогів, на Хортиця, Тарас Шевченко неминуче
повинен був
проїхати через Верхньодніпровськ у Катеринослав: так пролѐгала поштова дорога, а в
подорожній длѐ
проїжджих було вказано, ѐкі головні станції минати і скільки платити прогонів”
14.
Яким же був Катеринослав у ті роки? Містом, в ѐкому мешкало близько десѐти тисѐч
чоловік і
нараховувалось усього півсотні кам’ѐних будинків та до півтори тисѐчі звичайних хатмазанок. В
катеринославської гімназії вчителем маляваннѐ, кресленнѐ та краснопису з 1840 року
служив співучень
Шевченка по Академії мистецтв Іван Іванович Городницький. Є припущеннѐ, що поет міг
зустрітисѐ зі
своїм товаришем, проїжджаячи через Катеринослав.
Мабуть з Катеринослава шевченківська подорож пролѐгла далі на південь. Шлѐх вів через
Старі
Кодаки, де поет міг оглѐнути історичні місцѐ, зокрема рештки фортеці Кодак, котру
неодноразово
здобували повстанські козацько-селѐнські загони і війська Богдана Хмельницького.
Згадуютьсѐ цѐ
місцевість у шевченківській п’юсі “Назар Стодолѐ”. Герой твору каже: “Знаюш, ѐк приїдемо
ми у Кодак…

6. Се запорозький город. От ѐк приїдемо, мерщій у церкву, повінчаюмось. Тоді і сам гетьман
нас не
розлучить”
15.
У першій половині вереснѐ 1843 року Шевченко об’їхав місцѐ, пов’ѐзані з історіюя
Запорізької Січі,
побував на Хортиці, в Нікополі, в селі Покровському.
Шевченко чудово знав Запорожжѐ й інші історичні місцѐ, тісно пов’ѐзані з історіюя землі
10
Шевченко Т.Г. Повне зібраннѐ творів: У 12 т. — К., 1990. — Т.2. — С.245.
11
У Т.Г.Шевченка: «И непочтовым шлѐхом прѐмувалы чумаки через Орель на Старые
Санжары» / Т.Г.Шевченко.
Твори: У 3 т. — К., 1963. — Т.2. — С.112.
12
Шевченко Т.Г. Повне зібраннѐ творів: У 12 т. — К., 1990. Т.2. — С.34.
13
Але деѐкі дослідники припускаять, що ці малянки могли бути виконані й на Полтавщині.
14
Жур П.В. Літо перше. — К., 1979. — С.147.
15
Шевченко Т.Г. Твори: У 3 т. — К., 1963. — Т.2. — С.35. української. Усі ці місцѐ були овіѐні
думами і піснѐми про славу і воля. Ще в ранніх поетичних творах він
оспівував Запорозьку Січ. Варто назвати хоча б такі твори, ѐк “Тарасова ніч” (1838),
“Перебендѐ”, “До
Основ’ѐненка”, “Іван Підкова”, “Гайдамаки” (1841), “Гамаліѐ” (1842).
Поет на власні очі побачив ці місцѐ, ніби ще раз перегорнув сторінки минувшини
славетного
козацтва.
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і воля;
Минулосѐ — осталисѐ
Могили по полі.
Високії ті могили,
Де лѐгло спочити
Козацькею біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніять, ѐк гори,
Та про воля нишком в полі
З вітрами говорѐть.
Свідок слави дідівщини

7. З вітром розмовлѐю,
А онук косу несе в росу,
За ними співаю.16
26 листопада 1844 року Шевченко писав своюму товаришу, українському письменнику
Я.Кухаренку:
“Був ѐ уторік на Україні — був у Межигорського спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все
плакав,
спляндрували нашу Україну…”17
Страшна картина постала перед поетовими очима: нащадки запорожців на землі, политій
кров’я їх
батьків, стогнали в кріпосній неволі. В степах, ѐкими їхав Кобзар на Хортиця, хазѐйнували
земельні
магнати, свої й чужі. Поет побачив на власні очі, ѐк на Хортиці
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуюте,
Їсте на здоров’ѐ
Та славите Запорожжѐ.
А чиюя кров’я
Ота землѐ напоюна,
Що картоплѐ родить, —
Вам байдуже. Аби добра
Була длѐ городу!18
Поет бачив, ѐк “латану свитину з каліки знімаять, з шкуроя знімаять”, ѐк “під тином
опухла
дитина голоднаѐ мре, а мати пшениця на панщині жне”. Пізніше почуттѐ поета вилилисѐ у
збірку “Три
літа”. Тѐжко було йому бачити на місці колишньої козацької вольниці — неволя, замість
великої слави
народної — народну неславу. Гнівом і протестом сповняятьсѐ його вірші післѐ подорожі
1843 року.
Минуле і тогочасне диктували один вихід зі становища — повстаннѐ. І Шевченко все
більше і більше
16
Шевченко Т.Г. Іван Підкова. / Повне зібраннѐ творів: У 12 т. — К., 1989. — Т.1. — С.55.
17
Шевченко Т.Г. Повне зібраннѐ творів. — К., 1929. — Т.3. Листуваннѐ. — С.20.
18
Шевченко Т.Г. «І мертвим, і живим…» / Повне зібраннѐ творів: У 12 т. — К., 1989. — Т.1. —
С.253 проймаютьсѐ ціюя ідеюя. Із усього баченого і почутого їм виростаю полум’ѐний
памфлет “Сон”.

8. Безумовно, побував Шевченко і білѐ Дніпровських порогів: Ненаситецького, Вовнизького
та інших.
Бачив їх грізну красу, слухав їх могутній рев:
… А пороги
Меж очеретами
Ревуть, стогнуть, розсердились,
Щось страшне співаять.
Послухая, пожурясѐ,
У старих спитая:
„Чого, батьки, сумуюте?”
Невесело, сину!
Дніпро на нас розсердивсѐ,
Плаче Україна...”19
Тільки і остались,
Що пороги серед степу
Ревуть-завиваять.
20
Перебуваннѐ Шевченка на Придніпров’ї підтверджую також біограф поета А.Каниський: “З
Яготина
він направивсѐ на Дніпровські пороги”. Про це збереглисѐ і спогади столітнього мешканцѐ
села
Микільського-на-Дніпрі Власа Сербиченка: “Білѐ Ненаситецького порога мене наздогнав
ѐкийсь чоловік,
невисокий на зріст, з торбиноя через плече, невеличкоя ношея в руці. Це був Шевченко,
стомлений
далекоя дорогоя. Розговорилисѐ. Шевченко сповістив, що йде до порога”.
Про Хортиця, Великий Луг, запорозьке козацтво Шевченко писав, ѐк до, так і післѐ своюї
подорожі
на Придніпров’ѐ. В одному з віршів, створеному на засланні, поет мріѐв:
… А піду ѐ одружусѐ
З моїм вірним другом,
З славним батьком запорізьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити…21
З Хортиці поет, ѐк гадаять дослідники, поїхав до села Покровського. “Тут карта поштових
сполучень того часу підказую юдино можливий маршрут подорожі: сороковерстовий
маршрут від
Олександрівська до Концерополѐ, а звідти сімдесѐти чотириверстовий до Нікополѐ на
поштових конѐх”22
,
— пише дослідник творчості Шевченка П.Жур.

9. Цілком можливо, що по дорозі поет відвідав і місцѐ Старої Січі білѐ села Капулівки, де
знайшов
останній свій спочинок славетний козак Іван Сірко. Над його могилоя височив звичайний
кам’ѐний хрест,
на ѐкому було відбито: “Року божьюго 1680-го, маѐ 4 переставивсѐ раб божій Іван Сірко
атаман кошевой
Войска Запорожского”.
Не могла не зацікавити Т.Г.Шевченка і старовинна козацька реліквіѐ — запорозька ікона
Покрови
Богородиці в церкві Нікополѐ. На липовій дошці були зображені Богородицѐ, Миколачудотворець,
архістратиг Михайло, а нижче — запорожці в повному озброюнні.
В селі Покровському поет міг побачити могили з кам’ѐними хрестами, “уступ” — причал
запорозьких човнів — чайок, ѐкі збереглисѐ й до нашого часу.
19
Шевченко Т.Г. Гайдамаки/ Повне зібраннѐ творів: У 12 т. — К., 1989. — Т.1. — С. 63.
20
Шевченко Т.Г. Гайдамаки. — Там же. — С. 111.
21
Шевченко Т.Г. Не хочу ѐ женитисѐ…/ Повне зібраннѐ творів: У 12 т. — К., 1990. — Т.2. —
С.146.
22
Жур П. Літо перше. — К., 1979. — С.149.
Шлѐх Шевченка по придніпровським степам відтворивсѐ в його поезіѐх “Розрита могила”,
“Іржавець”, “Сліпий” та інших.
Козацьке селище Покровське, було останнім, куди завітав поет. З Покровського Шевченко
вирушаю у
зворотня дорогу до Кирилівки. Їхав він, мабуть, через Нікополь — Катеринослав —
Кременчук —
Чигирин — Черкаси — Звенігородку.
У лятому 1844-го року Тарас Шевченко повернувсѐ до Петербурга.
ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ
1. Аліванцева О.В. Тарас Шевченко на Придніпров’ї. — Нива знань. Інформаційнопедагогічний альманах. — 1995. —№3. — С.62 – 66.
2. “В сім’ї вольній, новій…” Шевченковський збірник. — К., 1986.
3. Вінок великому Кобзареві. — Дніпропетровськ, 1961.
4. Запорожцы в поезии Т.Шевченко. — Екатеринослав, 1912.
5. Жур П. Літо перше. —К., 1979.
6. Кириляк Є. и др. Т.Г.Шевченко. Біографіѐ. — К., 1964.
7. Фоменко А.К. Т.Г.Шевченко і Придніпров’ѐ. / Дніпропетровськ: минуле і сучасне. –
Дніпропетровськ, 2001. – С.264 – 267.
8. Шевченковський словник. — У 2-х т. — К., 1976 - 1977.
9. Яворницький Д.І. Матеріали до біографії Т.Г.Шевченка. — Катеринослав, 1909.