1. Заголовок
200 –річниця
з Дня
підзаголовок народження
Т.Г. Шевченка

2. 1843 р. Село Кирилівка розкинулося в
мальовничому куточку
України.
Відвідавши Кирилівку Шевченко намалював в
альбомі
олівцем хату, в якій провів своє дитинство, а в повісті «Княгиня»,
написаній на засланні, дав докладний опис садиби: «И вот стоит
передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею
соломенною крышею и черным дымарем, а около хаты на прычилку
яблуня с краснобокими яблоками, а вокруг яблуни цветник,
любимец моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной
няньки! А у ворот стоит старая развесис- тая верба с засохшею
верхушкою, а за вербою стоит клуня, окруженная стогами жита,
пшеницы и разного, всякого хлеба; а за клунею, по косогору, пойдет
уже сад. Да какой сад!.. густой, темный, тихий... А за садом левада, а
за левадою долина, а в долине тихий, едва журчащий ручей,
уставленный вербами и калиною и окутанный широколиственными,
темными, зелеными лопухами...»

4. На все життя збереглися у Шевченка теплі спогади про
ніжну, терплячу няню — Катерину. У згаданому епізоді
першої мандрівки Тараса за межі села видно особливу її
турботу про свого вихованця. Коли чумаки підвезли його
до садиби, вся сім’я вечеряла на подвір’ї. Не вечеряла
тільки Катерина. Зажурена, вона стояла біля дверей і
ніби поглядала на перелаз. «Когда я высунул голову из-за
перелаза, то она вскрикнула: Прыйшов! прыйшов! —
и, подбежав ко мне, схватила меня на руки, понесла
через двор и посадила в кружок вечерять, сказавши —
Сидай вечерять, приблудо!» .

5. Дуже рано виявилися здібності до малярства в Тараса. Ще
змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю.
Все ними замалює візерунками: стіни, лави, стіл в хаті й надворі,
в себе й в гостях.
Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей.
Прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох
церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця
таланту.
Наприкінці 1828 Тараса взято до поміщицького двору у
Вільшані. У списку дворових його записано здатним “на
кімнатного живописця ”. У більш зрілому віці успішно працює в
жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін.,
автопортрети)

6. 1847
рік.
Т.Г.Шевченко
затверджений на посаду вчителя
малювання
в
Київському
університеті.

7. У 1822 році померла мати
Тараса, а у 1823 році помер і
батько.
*Там матір добрую
мою,
Ще молодою - у
могилу
Нужда та праця
положила.
*Там батько,плачучи,з
дітьми (а ми були малі
та голі) не витерпів
лихої долі, помер на
панщині…

9. Перша подорож Україною
Шевченко тричі приїздив в Україну. 1843 побував у Києві, де познайомився з М.
Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку та родину
Рєпніних. Тоді ж побачився з закріпаченою ріднею. Під впливом баченого і
пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», у якому
висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. Під
час цієї першої подорожі Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна
Україна». Цей задум він почав здійснювати після повернення до Петербурга, у
лютому 1844. Перші 6 офортів цього циклу вийшли друком у листопаді того ж
року під назвою «Чигиринський Кобзар». Вийшов 1844 передрук першого
видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко
написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях
безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської
Імперії.
Друга подорож Україною
Після закінчення Академії мистецтв Шевченко навесні 1845 вдруге повернувся в
Україну, де його зустріли як великого національного поета. Ставши
співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато подорожував
Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував історичні
й архітектурні пам'ятки. Восени 1845 року Шевченко написав такі твори: «Іван
Гус» («Єретик»), «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і
живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми»; важко захворівши, написав
наприкінці 1845 вірш «Заповіт», у якому проголосив заклик до революційної
боротьби за визволення свого поневоленого народу. Через їхній яскраво
антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути
надруковані й тому розповсюджувались серед народу в рукописних списках. Сам
Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит-альбом, якому дав назву
«Три літа» (1843 — 1845).

10. Арешт і заслання
Напровесні 1846 Шевченко прибув до Києва, оселився
в будинку (тепер — Літературно-меморіальний
будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому
провулку «Козине болото» і в квітні того ж року
пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної
політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи
Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут
та інші програмові документи кирило-мефодіївців.
У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів
братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847,
відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в
казематі так званого Третього відділу. Під час допитів
поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не
зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків.
Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко
продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у
цикл «В казематі». Серед в'язничних мурів, чекаючи
кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину
лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…».
Безмежну любов до України поет висловив у вірші
«Мені однаково»

11. Смерть і перепоховання
10 березня 1861 року Шевченко помер.
На кошти друзів 13 березня його
поховано спочатку на Смоленському
православному кладовищі в
Петербурзі.
Після того, як п'ятдесят вісім днів
знаходився прах Т. Г. Шевченка в
Петербурзі, його домовину, згідно із
заповітом, за клопотанням Михайла
Лазаревського, після отримання ним
дозвілу в квітні того ж року, перевезено
в Україну і перепоховано на Чернечій
горі біля Канева.