УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
В XVII—XVIII СТ.
XVII—XVIII ст. —
виключно складний
і важливий період
у житті українського
народу. У політичній
історії він охоплює такі
процеси, як перехід всіх
українських земель під
владу Речі Посполитої,
наростання визвольної
боротьби, створення національної
державності в ході Хмельниччини, подальша
втрата завоювань.
У вітчизняній культурі це була
яскрава, плідна епоха, принципова для
подальшого розвитку. Можна виділити
цілий ряд причин, які пояснюють
культурне піднесення в Україні.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розвиток книжкової
справи був
поштовхом для
розвитку літератури.
Ця сфера культури
повною мірою
відбивала перехідний
характер епохи, той час, коли відбувалося
формування національної мови, нових
стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у
попередні сторіччя вважалися
забороненими або непотрібними.
Велася завзята
полеміка між
прихильниками
унії та її опозицією,
результатом чого
і став унікальний
жанр українського
письменства —
полемічна література.
Остання справила великий вплив на подальший
розвиток культури, зокрема літератури та
філософської думки. Основна маса православного
духовенства, українська шляхта, міщани і
особливо селяни не припускали думки про
об´єднання церков, вбачаючи в цьому замах на
ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРИ
Українська література
цього періоду
вписується в
універсальний
європейський
стиль епохи —
бароко з його
витонченою алегоричністю і контрастністю
образів, риторичністю і ускладненою
метафоричністю, тяжінням до пишності.
Бароковий стиль був панівним в українській
літературі, проявлявся в усіх її жанрах і жанрових
різновидах.
Українська література XVII ст. —
різномовна. Вона творилася
церковно-слов´янською
(словеноруською), староукраїнськ
ою, старопольською, латинською
та російською мовами.
Багатомовність і відкритість —
одна з характерних прикмет
української літератури XVII—XVIII
ст., ознака її європейського
характеру.
У XVII ст.
популярною
стає драматургія.
Найбільш
поширеними були
два види драми:
релігійна і шкільна.
Релігійна драма,
в свою чергу,
поділялася на три
форми: містерія — таїнство спокутування гріхів людей
Ісусом Христом; міракл — події життя святих;
мораліте — драми, в яких виступали алегоричні
фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися
розмови повчального характеру.
У кінці XVII—XVIII ст. у літературі
формуються нові риси, вона
вивільняється від впливу теологічних
вчень і набирає виразно світського
змісту. До кінця XVIII ст. занепадають
полемічна, житійна і ораторськопроповідницька проза, шкільна
драма, релігійно-моралізаторська
лірика. На перший план виходять
світські твори, пройняті критикою
середньовічного укладу, зокрема
сатирично-гумористичні
вірші, органічно споріднені з
Переважна частина
літературних творів
другої половини
XVII—XVIII ст.
анонімна,
Збереглась
у рукописах
і рукописних
списках без
імені автора.
Порівняно небагато авторів називали своє
ім´я.
Утвердилися
як творчі
особистості
письменникипрофесіонали:
Лазар Баранович,
Іоаникій Галятовський,
Антоній Радивиловський,
Іван Величковський,
Феофан Прокопович,
Дмитрій Туптало (Ростовський),
Стефан Яворський, Митрофан
Довгалевський, Василь ГригоровичБарський, Григорій Граб´янка, Самійло
Величко, Петро Кохановський, Іван
Некрашевич, Григорій Сковорода та ін.
Найвидатнішою
постаттю у
культурному й
літературному житті
України XVIII ст.
був великий
народний мислитель,
освітній діяч і письменник
Григорій Савич Сковорода
(1722—1794).
Його багатогранна творчість — це
остання ланка переходу від
давньої української літератури до
нової. У своїх філософських
трактатах і літературних
творах Сковорода розвивав цілий
комплекс ідей, актуальних для
другої половини XVIII ст., виражав
передові погляди тогочасного
суспільства.
Сковорода завершив
давній період
розвитку
української
літератури і
став предтечею
Нової
української літератури.
Цікавим літературним
явищем культури
України XVIII ст.
була творчість
мандрівних дяків —
учнів духовних шкіл,
які ходили в села
«на пропитаніє».
Вірші мадрівних дяків
мали бурлескний характер,
проте у них крізь сміх, народний гумор
пробивалися соціальні мотиви.
Драматична література. Протягом 17- 18 ст.
упевнено розвивався український театр.
Він існував у двох різновидах - шкільний і
мандрівний. Шкільний театр творився
професорами й студентами КиєвоМогилянської академії, а мандрівний учителями нижчих шкіл і мандрівними
дяками.
Найдавніша українська драма, що в
повному обсязі збереглася до нашого
часу, датується 1674 р. Називається вона
«Про Олексія, чоловіка Божого». 1705 р. в
Києві було поставлено першу історичну
драму -твір Феофана Прокоповича
«Володимир».
Виникають
козацькі літописи —
своєрідні
історико-літературні
твори, в яких
поряд з історичними
даними містилися
різноманітні фольклорні матеріали, народні
оповідання, перекази, легенди тощо.
Найвідомішими з них е літописи
Самовидця, Г. Граб'янки, С. Величка.
Українськ а література XVII—XVIII
ст. достатньо відбила ду ховний
стан народу. Письменство цього
періоду викона ло своє історичне
завдання, віддзерк а ливши майже
всі важливі події, пок аза ло
сутність українського
націона льного ду ху, української
мента льності від найдавніших
держ авницьких устремлінь до
найменших проявів світової
к ультури.
Дякую за увагу!

література

  • 1.
  • 2.
    XVII—XVIII ст. — виключноскладний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань.
  • 3.
    У вітчизняній культуріце була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні.
  • 4.
    ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Розвиток книжкової справибув поштовхом для розвитку літератури. Ця сфера культури повною мірою відбивала перехідний характер епохи, той час, коли відбувалося формування національної мови, нових стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у попередні сторіччя вважалися забороненими або непотрібними.
  • 5.
    Велася завзята полеміка між прихильниками уніїта її опозицією, результатом чого і став унікальний жанр українського письменства — полемічна література. Остання справила великий вплив на подальший розвиток культури, зокрема літератури та філософської думки. Основна маса православного духовенства, українська шляхта, міщани і особливо селяни не припускали думки про об´єднання церков, вбачаючи в цьому замах на
  • 6.
    ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРИ Українська література цьогоперіоду вписується в універсальний європейський стиль епохи — бароко з його витонченою алегоричністю і контрастністю образів, риторичністю і ускладненою метафоричністю, тяжінням до пишності. Бароковий стиль був панівним в українській літературі, проявлявся в усіх її жанрах і жанрових різновидах.
  • 7.
    Українська література XVIIст. — різномовна. Вона творилася церковно-слов´янською (словеноруською), староукраїнськ ою, старопольською, латинською та російською мовами. Багатомовність і відкритість — одна з характерних прикмет української літератури XVII—XVIII ст., ознака її європейського характеру.
  • 8.
    У XVII ст. популярною стаєдраматургія. Найбільш поширеними були два види драми: релігійна і шкільна. Релігійна драма, в свою чергу, поділялася на три форми: містерія — таїнство спокутування гріхів людей Ісусом Христом; міракл — події життя святих; мораліте — драми, в яких виступали алегоричні фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися розмови повчального характеру.
  • 9.
    У кінці XVII—XVIIIст. у літературі формуються нові риси, вона вивільняється від впливу теологічних вчень і набирає виразно світського змісту. До кінця XVIII ст. занепадають полемічна, житійна і ораторськопроповідницька проза, шкільна драма, релігійно-моралізаторська лірика. На перший план виходять світські твори, пройняті критикою середньовічного укладу, зокрема сатирично-гумористичні вірші, органічно споріднені з
  • 10.
    Переважна частина літературних творів другоїполовини XVII—XVIII ст. анонімна, Збереглась у рукописах і рукописних списках без імені автора. Порівняно небагато авторів називали своє ім´я.
  • 11.
    Утвердилися як творчі особистості письменникипрофесіонали: Лазар Баранович, ІоаникійГалятовський, Антоній Радивиловський, Іван Величковський, Феофан Прокопович, Дмитрій Туптало (Ростовський), Стефан Яворський, Митрофан Довгалевський, Василь ГригоровичБарський, Григорій Граб´янка, Самійло Величко, Петро Кохановський, Іван Некрашевич, Григорій Сковорода та ін.
  • 12.
    Найвидатнішою постаттю у культурному й літературномужитті України XVIII ст. був великий народний мислитель, освітній діяч і письменник Григорій Савич Сковорода (1722—1794).
  • 13.
    Його багатогранна творчість— це остання ланка переходу від давньої української літератури до нової. У своїх філософських трактатах і літературних творах Сковорода розвивав цілий комплекс ідей, актуальних для другої половини XVIII ст., виражав передові погляди тогочасного суспільства.
  • 14.
    Сковорода завершив давній період розвитку української літературиі став предтечею Нової української літератури.
  • 15.
    Цікавим літературним явищем культури УкраїниXVIII ст. була творчість мандрівних дяків — учнів духовних шкіл, які ходили в села «на пропитаніє». Вірші мадрівних дяків мали бурлескний характер, проте у них крізь сміх, народний гумор пробивалися соціальні мотиви.
  • 16.
    Драматична література. Протягом17- 18 ст. упевнено розвивався український театр. Він існував у двох різновидах - шкільний і мандрівний. Шкільний театр творився професорами й студентами КиєвоМогилянської академії, а мандрівний учителями нижчих шкіл і мандрівними дяками.
  • 17.
    Найдавніша українська драма,що в повному обсязі збереглася до нашого часу, датується 1674 р. Називається вона «Про Олексія, чоловіка Божого». 1705 р. в Києві було поставлено першу історичну драму -твір Феофана Прокоповича «Володимир».
  • 18.
    Виникають козацькі літописи — своєрідні історико-літературні твори,в яких поряд з історичними даними містилися різноманітні фольклорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо. Найвідомішими з них е літописи Самовидця, Г. Граб'янки, С. Величка.
  • 19.
    Українськ а літератураXVII—XVIII ст. достатньо відбила ду ховний стан народу. Письменство цього періоду викона ло своє історичне завдання, віддзерк а ливши майже всі важливі події, пок аза ло сутність українського націона льного ду ху, української мента льності від найдавніших держ авницьких устремлінь до найменших проявів світової к ультури.
  • 20.