1234789

1. До найвищих досягнень української християнської культури належить
ікона. Ікона – важлива форма літургійного мистецтва східної
християнської традиції – набула розвитку в Україні, її джерела ведуть від епохи
хрещення Київської Русі-України. Давній Київ – спадкоємець Візантії – став
загальновизнаним і головним центром іконотворчості для всіх
давньоукраїнських земель. Слава про довершеність його сакральних пам'яток
поширювалася по світу. Зберігаючи візантійську традицію – усталені
іконографічні варіанти композицій, техніку темперного малярства, – мистецтво
ікони в Україні розвивалося власним шляхом, набуваючи яскравих
національних рис.
Створені митцями різних регіонів України, ці ікони віддзеркалюють
локальні особливості національної культури. Належне уявлення про розвиток
українського іконопису XV і XVI століть дають твори майстрів з Галичини і
Волині – двох регіонів України, де збереглося чимало пам'яток. Класичний
стиль української ікони притаманний твору «Спас у силах» другої половини
XV століття з села Тур'є на Львівщині. Піднесеність образу поєднується з
величністю форм, тонкою лінійною пластикою і благородством насиченого
колориту.
«Спас у силах» – одна із головних тем іконопису ХV-ХVІ ст., що пов'язано
з розвитком в Україні іконостаса. У Візантії цей сюжет відомий ще з ХП-ХШ
ст. Ікона «Спас у силах» посідала центральне місце в деісусному ряді
іконостаса. Через християнську символіку вона давала уявлення про Верховне
Божество, його силу як Володаря Всесвіту. Постать Христа, який сидить на
престолі, послідовно вписана у вогненний червоний ромб, що означає
Божественну силу Христа, в овал, символізуючий небесні сили, а також у
червоний чотирикутник з гострими кутами, де розміщені символи євангелістів
(орел, ангел, лев, телець), які поширювали вчення Христа. Духовною
просвітленістю і теплотою сповнений образ Христа на цій іконі, що притаманне
українському іконопису. Монументальна довершеність форм, насичений
колорит відтворюють класичний стиль українського іконопису XV ст.

2. Свідоме поєднання візантійської і давньоукраїнської традицій
спостерігається в іконах XVI століття «Зішестя в пекло» і «Царські врата» з
Волині.
Сюжет «Зішестя в пекло» був одним із найпоширеніших у
східнохристиянському мистецтві. Іконографічна схема, за якою Воскресіння
Христове трактується як зішестя в пекло, походить із Візантії і склалася на
основі євангельських текстів, «Псалтирі», а також апокрифічної літератури. На
іконі, в центрі зображено Ісуса Христа ті тлі синьо-блакитної овальної
мандорли. Він стоїть на зруйнованих вратах пекла і витягує за руку праотця
Адама. Ліворуч від постаті Христа – Єва в червоному мафорії. Обабіч Христа
стоять групи праведників. Серед них виразністю образів виділяються
старозаповітні царі Давид і Соломон. Дія розгортається на тлі гір-лещадок,
рисунок яких ритмічно повторюється. Ікона написана талановитим майстром з
бездоганним відчуттям кольору. Він побудував палітру на співзіставленні
золотаво-вохристих, блакитних, світло-червоних кольорів, надаючи іконі
мажорного звучання. Декоративний орнамент на полях ікони – характерна
стилістична ознака мистецтва XVI ст.
Українська ікона цього часу набирає сили і виразності, підтримуючи
зв'язки з мистецтвом ватіканських країн, Молдавії та Валахії. В Україні
працювали митці з цих країн.
Ікона «Богородиці Ніжності», яка за образностильовими характеристиками
близька до творів балканського регіону. Невеличка Ікона вражає сутністю
глибинної любові й суму матері, що знає про долю своєї Божественної дитини.
З часів раннього християнства відомі ікони із зображенням Богородиці з
дитиною Ісусом Христом на руках, який щокою пригортається до її обличчя.
Такий іконографічний тип, що отримав назву «Ніжність», набуває широкого
розповсюдження в XI ст. Музейна ікона за іконографією близька до
прославленої ікони «Богородиці Вишгородської» (Володимирської), привезеної
в Київську Русь із Візантії на початку XII ст. У 1155 році князь Андрій
Боголюбський для зміцнення своєї майбутньої держави – Володимире–
Суздальського князівства вивіз із Києва чудотворну реліквію. Ікона

3. прославилася великою кількістю чудес і стала святинею Російської держави
(нині знаходиться в зібранні Третьяковської галереї у Москві).
Володимирська ікона Божої Матері
Образностилістичні характеристики музейної ікони «Богородиця
Ніжності» дозволяють припустити, що виконана вона художником
балканського регіону в ХУ-ХУІ ст.
У середині XVI століття під впливом ренесансного стилю відбуваються
суттєві зрушення і зміни у стилістиці українського ікономалярства.
Розпочинається довготривалий процес переосмислення традиційних
канонічних сюжетів, народжується інтерес до реальної дійсності, до образу
людини. Цьому сприяло також проникнення в іконопис народної естетики.
Кінець ХVІІ-ХVШ століття – період розквіту українського малярства,
пов'язаного з поширенням в Україні стилю бароко Українське бароко – яскраве
явище, своєрідність якого зумовлена злиття типових західних барокових рис із
національними українськими традиціями. Провідними осередками іконопису
стають регіони Східної України – Київщина, Чернігівщина, Полтавщина. В
іконах цього періоду панує барвиста, мажорна палітра. У цей час чільне місце
серед мистецьких центрів України посідає Києво-Печерська лавра. З іменем
ченця Києво-Печерського монастиря XI століття художника Аліпія пов'язується
становлення школи ікономалярства в Україні. Згодом, коли в Лаврі відкрилася

4. перша у Києві друкарня, митці використовували гравюри лаврських
стародруків як іконографічні зразки. У Києво-Печерській лаврі розроблялася
іконографія її засновників – преподобних Антонія і Феодосія Печерських, а
також інших преподобних печерських угодників. Ікона кінця XVII століття
«Преподобні Антоній і Феодосій Печорські», демонструє один з
іконографічних варіантів зображення цих святих. Вони намальовані у зріст,
пристоячими до Успенського собору – головного храму Лаври. Урочистий
характер композиції підкреслено кольором і золоченим орнаментованим тлом.
Святий Антоній у 1051 році заснував перший монастир Київської Русі,
святий Феодосій, продовжуючи його справу, прийняв у монастирі студитський
статут. Перше відоме зображення святих на іконі "Богородиця Печерська»
(Свенська) відноситься до першої половини XIII ст. Вони показані
присторчими перед Богородицею, яка сидить на престолі. На музейній іконі
святі стоять обабіч Успенського собору – головного храму Києво-Печерського
монастиря. Угорі ікони – зображення Богородиці. Така іконографія склалася в
українському мистецтві у XVII ст. і була поширена в гравюрах стародруків і в
Малярстві. Одухотворена піднесеність образів, пластичне модельовані обличчя,
вправний малюнок притаманні цьому творові талановитого художника.
Обмежена кольорова гама із застосуванням в окремих місцях яскравого
червоного кольору відповідає загальному настрою Ікони, а золочене різьблене
тло підкреслює урочистість.
Преподобний Антоній і Феодосія Печерські

5. З Успенським собором пов'язана ще одна пам'ятка. Це – ікона «Успіння
Богородиці» другої половини XVII століття. Вона є списком із славнозвісної
чудотворної ікони XI століття, яку за джерелами сама Богородиця у Влахерні
вручила константинопольським будівничим посилаючи їх до Києва зводити
Успенський собор
З кінця XVII століття у Києво-Печерській лаврі вже діяла мистецька школа
– перший у Східній Європі фаховий навчальний заклад зі своєю системою
освіти, до якої входило вивчення анатомії людського тіла та копіювання
європейських гравюр. Учні здобували знання, знайомилися з європейським
мистецтвом. Малярська школа Києво-Печерської лаври зажила велико, поваги
та авторитету в Україні та за її межами. Це намісні ікони «Христос
Вседержитель» і «Богородиця Провідниця», святочні ікони «Різдво Христове»,
«Вознесіння Господнє», «Хрещення», «Різдво Богородиці», які репрезентують
високий професійний рівень майстрів.
Різдво Христове
«Різдво Христове» - один з найпопулярніших сюжетів в українському
іконописі, , що склався у Візантії на основі тексту Євангелія від Луки і
доповнювався упродовж віків апокрифічними оповіданнями. На іконі подано
«Різдво» у варіанті «Поклоніння пастухів». На тлі ліричного краєвиду
зображено пастухів, які вітають святу родину. Один з них у їй цільному жесті
знімає з голови капелюха. Образи пастухів творять настрій земного буття,

6. щирої радості. Характер зображення наближений до народного світогляду.
Ікона входила у святочний ряд іконостаса і є парною до ікони «Благовіщення».
Зразками для лаврських художників слугували гравюри, велика колекція
яких знаходилась у лаврській школі. Використовуючи графічні джерела,
майстри створювали твори за законами мистецтва ікономалярства, в якому
значна роль відводиться колористичному вирішенню. Ікона «Богородиця
Провідниця» (Одигітрія) художника Києво-Печерської лаври відтворює
класичний іконографічний тип української Богородиці.
Незважаючи на традиційну емоційну стриманість типу Богородиці
Провідниці, цей образ сповнений сумної та ніжної поезії, чому сприяє людяна і
задумлива краса Богородиці. Пресвята Богородиця – чи не найшанованіший
образ в Україні. Невипадково переважна більшість українських чудотворних
ікон-богородичні. Це – ікони XVIII століття «Богородиця Троїце-Іллінська» та
«Богородиця Почаївська». Оригінал ікони «Богородиця Почаївська» за різні
чудеса було відзначено Папою Римським і короновано у 1773 році. Краса і
вишуканість притаманні іконі з Чернігівщини «Собор архангела Михаїла»
(1760-ті роки). Ця ікона свідчить вже про стиль бароко в українському
малярстві. Образи архангелів вражають аристократизмом і галантністю. В іконі
плавність ліній, відточеність форм поєднані з багатством декоративного задуму
та гармонією кольорів. Ця пам'ятка входила до комплексу Березнянського
іконостаса – одного з кращих витворів українського мистецтва доби бароко.
Почаївської ікони Божої Матері
ДО ІКОНИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ПОЧАЇВСЬКОЇ

7. Ой зійшла зоря вечоревая
Та понад Почаєвом.
Виступило турецьке військо
Як та чорная хмара.
Турки з татарами облягли
Монастир завоювати.
Мати Божа Почаївська
Буде нас ратовати.
Отець Желізо з келії вийшов
Та сльозами умливає:
«Ой, рятуй, рятуй, Божа Мати,
Монастир погибає».
Ой вийшла, вийшла Божа Мати,
На хрест Вона стала,
Кулі вертала, турок убивала,
Монастир урятувала.
А ми люди, всі християни,
До Бога всі вдаряймо,
Матері Божої Почаївської
Поклон всі воздаваймо!
Історія появи Почаївської ікони Божої Матері
У середині XVІ століття на Волині, недалеко від Почаева, у маєтку Орел
жила православна поміщиця Ганна Єрофіївна Гойська, що залишилася вдовою
після кончини свого чоловіка Василя Богдановича Гойського, земського судді.
У ту пору через Волинь проїжджав грецький митрополит Неофіт, що їздив, як і
багато східних ієрархів того часу, за допомогою в щедру православну Москву.
У 1559 році, проїжджаючи через маєток Гойської, він по посиленому проханню
"її милості" зупинився в її будинку. "Богобоязненна" Гойська сердечно
прийняла в себе високого гостя і за звичаєм проявляла до нього найглибшу
повагу і "всяке угіддя". На подяку за її гостинність митрополит Неофіт на
прощання благословив її древньою іконою Богоматері із Предвічним
Немовлям, що привіз із собою з Константинополя. Мабуть, він узяв цю ікону як
родову заповітну святиню в благословення на далекий шлях, коли їздив до
Патріарха, а потім з його доручення відправився в Росію, і завжди зберігав
ікону при собі, поки Промисел Божий не підказав залишити її на Волині в
привітної поміщиці. Років тридцять простояла отримана Гойською ікона в її
замковій молитовні. Але от поступово домашні Гойської стали зауважувати, що
від ікони виходить якесь незвичайне світло. Слуги сповістили про це
поміщицю, але вона довго не хотіла вірити їх розповідям, поки, нарешті, сама
не побачила уві сні ікону "у великому світлі". "Фундушений запис", складений
Гойською на початку 1597 року на будову Почаївського монастиря і такий, що

8. має силу заповіту, кладе початок гуртожительному монастирю на горі
Почаївської замість пустельної обителі, що існувала тут уже століттями. З того
ж року чудотворна ікона знаходиться в Почаївському монастирі. У 1791 році
ікону переносять в Успенський собор. У 1869 році ікону прикрашають золотою
ризою, посипаною дорогоцінним камінням, і вставляють у зіркоподібний кіот,
промені якого виложені перлами і смарагдами. Розміри ікони 30 х 23 см.
Написано ікону темперою, древнім візантійським письмом, на липовій дошці,
підбитій знизу двома дубовими шпунтами. На іконі є сім мініатюрних
зображень святих на клеймах: праворуч –пророк Ілля, під ним – мученик Міна,
ліворуч – первомученик Стефан, під ним – преподобний Авраамій; внизу ікони
– лики трьох святих дружин: великомучениці Катерини, мучениці Параскєви і
мучениці Ірини. Відомо близько 300 чудотворних ікон з образом Богоматері
"Почаївська". Під час Великої Вітчизняної війни, коли Почаїв зайняли
фашисти, ікону ховав у себе в будинку і зберіг її протодьякон Стратонік
(†1985), шістдесят років прослужив у Почаївській Лаврі. Хресні ходи з іконою
відбуваються в Почаївській Лаврі в дні святкування Успіня і Різдва Пресвятої
Богородиці і 23 липня (5 серпня), коли відбувається свято в пам'ять заступлення
Божої Матері за обитель у 1675 році. Почаївська Лавра на честь Успіня
Пресвятої Богородиці заснована, як припускають, наприкінці ІX століття
учнями рівноапостольного святителя Мефодія (†885), що оселилися на
пустельній Почаївській горі. Близько 1240 року тут з'явилися ченці з
розореного Батиєм Києва. Вони принесли сюди благословення засновників
російського чернецтва – преподобних Антонія і Феодосія Печерських.
Можливо, Києво-Печерські ченці дали і назву новому місцю в пам'ять про ріку
Почайню, над якою розташовувалася їхня обитель. Тоді ж, за переказом,
відбулося чудо Явища Божої Матері на Почаївській горі, на якій запечатлівся
слід Її правої стопи. До XVІ століття Почаївський монастир був маленькою
пустельною обителлю. Наприкінці ж століття обитель почала швидко рости. У
той час відбулися дві події, що зміцнили її положення: монастир одержав у
дарунок чудотворну ікону Божої Матері, і на чолі його став прославлений
преподобний Іов. З 1721 по 1831 рік Почаївський монастир перебував у руках

9. уніатів, що намагалися передати його католицькій Польщі. У 1771-1783 роках
уніатом графом Миколою Потоцьким був побудований грандіозний
трехпрестольний собор на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Собор став
центром архітектурного ансамблю Лаври. У 1831 році рішенням Російського
уряду Почаївський монастир був повернутий православним, а в 1833 році
Священний Синод присвоїв монастирю іменування Лаври. За церковним
читанням і співом Почаївська обитель прийняла традиції Олександро-Невської
Лаври. Після Першої світової війни Почаїв знову перейшов до Польщі, і Лаврі,
як такій, що належала колись уніатам, загрожувала передача католикам. Але
увесь православний світ виступив у захист своїх святинь і відстояв їх.
Чудотворна ікона Боянської Божої Матері
Але Господь робить свої дива і в нашому Буковинському краю, одне з
яких Він показав в моєму рідному селі Бояни Новоселицького району. Це –
чудотворна ікона Божої Матері. Ось її історія.
18 грудня 1994 року, увечері, напередодні святкування Святого Миколая
Чудотворця, коли в церкві йшло вечірнє Богослужіння, на молитву духовника
попереду іконостаса: «Пресвяту Богородицю та Матінку Світла у пісні
шанувати звеличаймо!», з очей Богородиці з ікони іконостасу почали текти

10. сльози. Цілий тиждень Богородиця плакала, потім – по декілька разів на
тиждень. Рік пізніше почало плакати і Дитя.
Митрополит Чернівецький і всієї Буковини Онуфрій, дослідивши факт,
підтвердив що це божественне диво і ікона була канонізована.
Щиросердна молитва до цієї ікона робила і продовжує робити дуже
багато чудес: лікує хворих, очищає від нечистих духів і навіть рятує життя
людині, коли медицина не під силу це зробити.
Ця ікона мандрувала не тільки по території України а й за її межами, де
також від неї робилися дива, після чого люди залишались у твердій
православній вірі і звеличали Бога.
Плач Богородиці на іконі повторюється у більш тривалих та коротких
проміжках часу. Так у серпні 1997 року сльози не з’явились аж до 13 грудня
того року. Ранком цього дня знову був зачитаний акафіст і увечері ікона почала
плакати.
Пам’ять цієї ікони святкується 25 вересня, на день відання свята Різдва
Пресвятої Богородиці.
Із цих вищевказаних ікон зберігаються і в моєму домі, які були передані від
бабусі. Це безцінний скарб, це дороще за золото, бо це наша віра, віра наших
предків. І ми завжди повинні її оберігати, проповідати і передати нашим дітям.
Отже, ікона це святиня, це образ Господа, святих, до яких ми повинні
звертатись з сльозами та твердою вірою з нашими проханнями. І якщо це буде
щиросердна молитва і ми будемо по-справжньому християнами не тільки
назвою а й ділами то рано чи пізно відповідь ми обов’язково отримаємо.