Велична покута Катрі Гриневичевої (літературний екскурс до 145-річчя від дня народження письменниці)

1. (літературний екскурс до 145-річчя від дня
народження письменниці)
пр. методист М. Кушнерчук
Надвірна, 2020
Надвірнянська центральна районна бібліотека

2. Катря Гриневичева належить до того
кола письменників, яке з'явилося на
обрії української літератури на початку
XX ст. Вона формувалася у колі
прогресивних, демократично
настроєних літераторів Західної
України, підтримувала дружні стосунки
з В. Стефаником, Марком Черемшиною,
О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г.
Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася
вона на І. Франка, який перший помітив
її небуденний письменницький талант і
почав друкувати її твори у редагованих
ним виданнях. Була митцем-новатором,
який зумів створити самобутній
художній дивосвіт.
Але тривалий час її ім’я в Україні
замовчувалося, а твори були заборонені.

3. Постать Катрі Гриневичевої цікава не лише з огляду на її вклад у
розвиток української літератури, але також – на ту активність, яку
вона виявила, включившись в освітню працю для блага
українського суспільства. Ця її праця схвально оцінювалася
такими видатними людьми, як Іван Франко, Володимир Гнатюк та
Іван Труш.

4. Бібліограф і літературознавець
Володимир Дорошенко зауважував:
"Гриневичеву можна назвати без
перебільшення найосвіченішою
жінкою в Галичині. Була вона справді
репрезентативною постаттю в
західно-українському житті й сміло
могла заступати нас, наше жіноцтво й
нашу літературу перед культурним
Заходом".

5. Їй були притаманні вишуканість і
шляхетність, особлива манера вдягатись,
ходити, розмовляти, кохалася в музиці,
була європейкою у тонко вишитій
українській сорочці.
Як згадував літературознавець Юрій
Шевельов, “зустрічі з нею лишили в мені
невигладний слід. Бо вона була
мистецьким твором сама. Вона була тією
рідкісною появою, що мала стиль, мала
зухвальство бути не такою, як інші. Кожне
слово її з тих днів заслуговує на запис, на
відтворення. На неї завжди дуже впливала
увага,- вона зразу розцвітала і починала
говорити. Якоюсь мірою вона потребувала
сцени, світла рампи, публіки, здатної
захоплюватися нею”.

6. Народилась майбутня письменниця 19 листопада 1875 р. у
містечку Винники біля Львова у сім’ї міщан Марії та Василя
Банахів, спольщених українців. Коли Катрі було три роки, сім’я
переїхала до Кракова.
Брати Катрі (крім брата Григора, який помер ще дитиною), здобули
високу освіту. Валер»ян був адвокатом у Надвірній, Іван був
священиком, Володимир став лікарем, Денис — учителем й
організатором хору в с. Гаях під Львовом, Євген — хорунжим УГА,
загинув 1920 року, наймолодший Богдан загинув під час
листопадових боїв 1918-го року у Львові.
До вісімнадцяти років Катря не знала української мови. Вдома
говорили по-польськи, з малих літ її вчили французької мови, а
потім віддали вчитися під опіку черниць у німецьку школу. Після
закінчення цієї школи поступила у Краківську Вчительську
семінарію, відому своїми шовіністичними спрямуваннями. Там
готували вчительські кадри, котрі повинні були витіснити
українських учителів із державних початкових шкіл Галичини.

7. Але у Кракові Катажина Банах
(як звали її тоді) зійшлася з
демократичною польською
молоддю, яка гуртувалася
навколо Артура Гурського,
редактора часопису «Жицє». З
уст цього прогресивного
польського письменника вона
вперше почула схвальний
відзив про українців, вперше
побачила український часопис -
львівське «Діло». Далі доля
подарувала їй знайомство з
Василем Стефаником, який
подарував їй український
буквар і вона із запалом почала
вивчати рідну мову. І пірнула в
читання - українські часописи,
твори Франка, Шевченка...

8. Почалось прозріння, різке й болюче, із
нестримною тягою до всього українського.
Катря закинула лекції в семінарії,
демонстративно відмовляється від
спілкування польською мовою, читає вірші
Шевченка на вечорі у Кракові,
присвяченому його пам’яті. З неї
насміхаються подруги, батьки дорікають, що
псує собі репутацію у польських властей.
Все це було неабияким випробуванням сили
духу та пройшла його Катря стійко.
Усвідомивши велич українського народу і
трагічність його долі, Катря вважає прожиті
нею вісімнадцять літ життя гріхом супроти
свого народу. І ставить собі за мету
спокутувати цей гріх усім подальшим
життям.

9. Цікавим десь в цей період було і її заміжжя.
“Сталося це так, — розповідає Ярослав Гриневич. — Від
знайомого з Винник, учителя Григорія Врецьони, приходили до
батьків Катрі до Кракова листи. А в них він каже: “У вас дочка,
панянка, якій пора заміж. Знаю у Львові молодого вчителя нашої
віри — Осипа Гриневича, який старший від вашої доні на десять
років, — та проте думаю, що з них буде добра подружня пара”.
Вочевидь, ця пропозиція була погоджена із самим женихом. Бо
услід за листами до Кракова приїхав він сам. “Невисокого росту,
статної будови, темне волосся, на обличчі вус закручений вгору,
коротка борідка, одягнений у мундир австрійського урядовця. Він
говорить по-українськи. Людина поважна, статечна”. Катря Банах
прагнула побачити Львів, а тому дала згоду, хоч “і не встигла
ближче пізнати чи полюбити майбутнього чоловіка. “Для неї, —
пояснює Ярослав Гриневич, — було це подружжя з романтизму,
стежкою, що вела її на рідну землю”.

10. Молоде подружжя мешкало у Львові на вул. Головацького, 8. У
1896 році в них народився син Володимир Тарас, у 1898-му –
Ярослав Євген, а через 5 років – донька Дарія Наталія.
У Львові Катря Гриневичева входить в атмосферу культурної та
освітньої праці, знайомиться з Осипом Маковеєм, Іваном Франком,
Володимиром Гнатюком, Іваном Трушем та під їх впливом складає
популярні книжечки для «Просвіти». Глибока і щира дружба була у
Катрі з Іваном Франком, а ще Львів подарував їй знайомство і
дружбу з митрополитом Андреєм Шептицьким, який завжди
цікавився її приватним життям та літературною творчістю.

11. У цей час Гриневичева розпочала
співробітництво з часописами «Діло»,
«Буковина», «Літературно-науковий
вісник». Її твори відразу привернули
увагу, її багато друкують, критика
позитивно відгукуються, особливо
підкреслюючи майстерність її
художнього слова, бездоганність
стилю та неперевершене знання
української мови. Згодом українські
поезії Катерини друкує Іван Франко у
"Літературно-науковому віснику" та
вводить у коло львівських літераторів.

12. На початку Першої світової війни обидва її сини пішли до Легіону
УСС, а письменниця разом з іншими втікачами-галичанами
опинилася в таборі для воєнних виселенців у Ґмюнді (Нижня
Австрія) - сумнозвісне поселення в болотах Долішньої Австрії,
куди австрійський уряд зігнав на час війни українських селян з
усіх куточків Галичини, боячись, що вони можуть стати на бік
Росії. Це був, фактично, табір смерті, де люди були покинуті
напризволяще в голоді, холоді, серед антисанітарії й епідемій.
Нелегке табірне життя описала вона у збірці оповідань
"Непоборні" (1926). Потім був табір в Ґредінґу, де працювала
вчителькою.

13. У 1917 році К.Гриневич повернулася до Львова, де стала свідком
листопадових боїв 1918-го, працювала в редакції "Українського
Слова". Залишилася у місті після відходу Галицької Армії,
працювала вчителькою. Вона співробітничає в журналах «Жіноча
доля», «Жінка», «Нова хата» та інших. У 1920-му повертаються з
війни її сини. У 1922 році Катрю Гриневич обирають головою
жіночої всекраєвої організації "Союзу Українок", що мала свої
філії не лише на Західній Україні, а й поза її межами. На цій посаді
вона перебула два роки.

14. У 1926 помер (на 62 році життя) чоловік Катрі, Осип
Гриневич. Письменниця залишилася з наймолодшими:
дочкою Одаркою та сином Ярославом. Старший син
Володимир одружився з Марією Федак, донькою меценаса
Степана Федака. Його зятями були також Євген Коновалець
і Андрій Мельник. Володимир Гриневич став доктором
прав, працював суддею в Городенці, а потім у Перемишлі.
Донька Дарія була професоркою в гімназії
СС. Василіянок у Львові, згодом вийшла заміж
за українського економіста Іллю Витановича.
Витановичі мешкали у Львові на вул.
Малаховського, 2 (тепер Остроградських).

15. З другої половини 30-х років К.
Гриневичева більше віддається
родинним справам, дещо
відходить з літературного кола,
часто гостює у синів Володимира
та Ярослава, які замешкали у
Надвірні (Ярослав був
адвокатом).

16. Коли почалася Друга світова війна (1939) Катря Гриневич
перебувала у Надвірній у сина Ярослава та брата Валер’яна, звідки
виїхала до Львова. Завдяки цьому вона уникнула трагічної долі
свого брата, адвоката Валер’яна Банаха, вивезеного НКВДистами
з Надвірної до Станиславова, а відтак відправленого етапом у
Донбас, де й загинув. Арешт загрожував і синові Ярославу, і їй. У
січні 1940 Катря Гриневичева зі синами Ярославом і Володимиром
та їхніми родинами з підробленими документами німців, що нібито
репатріювалися з Галичини до Райху, виїхала до генерал-
губернаторства (окупованої німцями території Польщі) й
оселилася у Кракові, місті свого дитинства й юності.

17. У 1944, рятуючись перед радянським наступом ( а вона розуміла,
що її будуть переслідувати), Катря Гриневичева з деякими членами
своєї родини знову вирушила на захід: Криниця, Братислава,
Відень, Саксонія, Баварія. Врешті-решт втікачі опинилися в таборі
для «переміщених осіб» в американській зоні окупації
(Карлсфельд біля Мюнхена). Тут були також скульптор Сергій
Литвиненко, який вирізьбив погруддя письменниці,
літературознавець Остап Грицай, поет Євген Маланюк.

18. З часом частину табору було перенесено
до Берхтесґадена. Катря була хвора.
Давався взнаки діабет, в листопаді 1946
р. перенесла інсульт, ходила з паличкою.
А до цього на початку серпня 1947 р.
зламала ногу, її поклали до міського
шпиталю в Берхтесґадені, де зробили
операцію. У цьому ж шпиталі
письменниця померла в ніч проти 27
грудня 1947 року. Похована на цвинтарі
Берхтесґадені.
На могилі Катрі встановлено пам’ятник
з білого мармуру за проектом професора
В. Січинського.

19. На початку 900-х рр. К. Гриневичева активно
друкується в тогочасних періодичних
виданнях. В 1900 р. виходить перша прозова
книжечка «Батько Петро і його діти», у 1902 р.
- збірка "Легенди і оповідання", яка була
популярним чтивом. Основу книжки
становлять оповіді, присвячені тяжкому й
безпросвітному життю бідних дітей.
Письменниця добре знала дитячу психологію,
бачила, за яких тяжких умов зростали й
виховувалися діти галицької бідноти, тому
багато сил віддала народному вихованню. Ім»я
письменниці поступово набирає популярності,
а її твори набувають визнання.

20. В 1909 товариство «Просвіта»
доручає їй редагувати журнал для
дітей "Дзвінок", який став
популярним не лише в Галичині,
але й на Наддніпрянщині. В
журналі з’являються історичні
оповідання К.Гриневичевої для
молоді: "Перед похороном князя
Романа", "Ярослав Осмомисл",
"Княжичі". Самовіддана праця в
«Дзвінку» збагатила нашу дитячу
літературу цінними художніми
надбаннями, поглибила її знанням
дитячої психології.

21. Наступна збірка «По дорозі в Сихем». Книга зорієнтована на
дорослих читачів, художньо досконала за формою. Біблійні
сюжети переосмислюються, постають у світському дусі, герої
наділені рисами земних, реальних людей. Ця книга свідчила про її
дальше зростання як письменниці.
Значним художнім надбанням української літератури початку ХХ
ст. стала збірка "Непоборні" (1926), яка принесла письменниці
широке визнання поряд з творами на антивоєнну тему В.
Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа,
О. Кобилянської. Перед читачем
розгортаються картини народного горя,
спричиненого першою світовою війною.
Збірка стала художнім меморіалом
безіменним жертвам війни, пам’ятником
страждальцям, які пройшли крізь муки,
але виявили духовну силу і гідність,
а тому – непоборні.

22. І ось настав час, коли письменниця знайшла свою тему , яка
вибухнула в її творчості: історичне минуле нашого народу у
Галицько-Волинському князівстві – повісті «Шоломи в сонці»
(1924 р.) та «Шестикрилець (1935 р.). Хронологічно раніше була
опублікована повість «Шоломи в сонці», але за хронорлогією
відображення подій і за часом написання перед веде
«Шестикрилець».

23. Основою цих історичних повістей стали події на Галицько-
Волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторка
спирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні
праці М. Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича,
Д. Зубрицького. Увага письменниці зосереджується на основних
подіях життя князя Романа Мстиславича: подорож до Угорщини,
одруження з Рюриківною, похід на ятвягів, боротьба з великим
боярством, укріплення західних кордонів, зміцнення зв'язків із
півднем, боротьба з половцями, посилення єдності Русі, незгода з
Рюриком Київським, похід на Польщу і смерть володаря. Повість
склав своєрідний цикл оповідань, об'єднаних спільним героєм та
ідейним пафосом.

24. Боротьба за спадщину Романа Мстиславича була не менш
тривалою і жорстокою, ніж та, яку він вів, об'єднуючи і зміцнюючи
Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться у повісті "Шоломи
в сонці", яка хронологічно продовжує "Шестикрильця", але має
вже іншу тональність. Головним героєм твору виступає народ, він
дає відсіч угорським окупантам Галича, стримує польський натиск
на Волинь, розбиває Рюрика Київського з його найманцями.
Героїчною смертю у цій битві гине і дівчина Ясиня, один із
найсвітліших жіночих образів К. Гриневичевої.
Повісті К. Гриневичевої вияскравлюють цікаву й напружену
сторінку історії нашої батьківщини. Письменниця оживила
історію, привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних
героїв, які в грізну годину будували свою державність, захищали її
від ворожих нападів і внутрішніх чвар.

25. Катря Гриневичева прийшла в українську літературу за покликом
серця, щоб самовіддано служити їй до кінця свого життя. Майже
піввіку чесно працювала як письменниця і громадська діячка,
стала в один ряд з тогочасними майстрами слова. Без її імені важко
уявити собі непересічні надбання нашої літератури в жанрі новели
й повісті.

26. Після 2-ї світової війни твори письменниці
були вилучені з бібліотек УРСР і знищені.
Частина архіву письменниці тепер
зберігається в Інституті літератури при
НАНУ (Київ) та у Львові. Чимало
матеріалів є у Ньою-Йорку. ЇЇ ім’я
занесено в Сучасну Українську
Енциклопедію. З 1990-х рр. видаються її
твори. У Надвірні у 2000 р. між вікнами
першого поверху колишнього будинку
брата Катрі Валер’яна Банаха (Мазепи, 24)
відкрито меморіальну дошку Катрі
Гриневичевій (матеріал – чорний граніт) із
викарбуваним пам’ятним написом.

27. Цікавою є історія родинного будинку Гриневичів в Івано-Франківську,
який належав її племінницям Ірині і і Дарії та збудований на початку 19
століття і був історичною пам»яткою міста. Катря Гриневичева часто тут
гостювала, у 80-х роках це була явочна квартира для забороненої ГКЦ,
також тут збиралися дисиденти. Родина Гриневичів відписала це майно
союзянкам. У 2001 р. СУ відкрито музей Гриневичів, де були різні
експонати, в т. ч. епістолярна спадщина. Однак будинок з часом дуже
зруйнувався. Відреставрувати не вдалося, тепер на цьому місці звели 8-
поверховий сучасний будинок, частково відтворивши елемент фасаду
камениці Гриневичів та надавши приміщення для музею.

28. Багато моральних і матеріальних
труднощів випало на долю цієї
української жінки, та вона з гідністю
несла свій хрест, турбуючись лише про те,
як прислужитись рідному народові. «Чи
будуть мені прощені мої гріхи і чи я
спокутувала їх?». Це її слова, сказані на
чужині незадовго до смерті. Це її
найбільше хвилювало. Бо гріхами вважала
тих 18 літ, прожитих у відчуженні від
рідного народу, хоч у цьому не було її
вини. Все подальше життя Катрі
Гриневичевої - яскравий приклад великої
любові до України і жертовного служіння
їй. Такою була її велична покута!

29. Використані джерела
1. Катря Гриневичева (біографічна мозаїка; що замовчують
листи; голос оповідань) //Качкан В. А. Нариси історії
української культури в персоналіях (ХІХ-ХХ ст.). Навчальний
посібник-хрестоматія. – Коломия: Вік, 2005. – С. 208-227.
2. Погребенник Ф. Катря Гриневичева як письменниця і людина
//Катря Гриневичева. Непоборні. – Львів: Каменяр, 2004. – С.
3-29.
Інтернет-ресурси
• Катря Гриневичева – репрезентантка галицького народу
[Електронний ресурс]: - Режим доступу:
https://zbruc.eu/node/44026. – Назва з екрана.
• Гриневичева Катря: життєвий та творчий шлях, біографічні
статті: [Електронний ресурс]: - Режим доступу:
www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=51 . – Назва з екрана.
• Велична покута Катрі Гриневичевої. - [Електронний ресурс]: -
Режим доступу: http://ukrainka.org.ua/node/650. – Назва з екрана.