Розлади системи травлення в
дитячому віці
Шлунково-кишковий тракт – це
система органів, призначена для
переробки їжі та здобуття живильних
речовин, всмоктування їх у кров і
виведення з організму
неперетравлених залишків.
Весь шлунково-кишковий тракт можна
уявити у вигляді труби довжиною приблизно
7-8 м. Верхні відділи травного тракту
представлені ротовою порожниною,
глоткою, стравоходом, шлунком і
початковим відділом тонкого кишечнику
(дванадцятипала кишка).
Нижні відділи включають: продовження
тонкого кишечнику, а так товстий кишечник
з його кінцевим відділом – прямою кишкою.
У міру проходження різних відділів цієї
трубки їжа піддається різним змінам -
переварюванню та всмоктуванню.
Анатомія ШКТ
• Слинні залози - ці три пари залоз виділяють
  слину, яка змочує та починає хімічну обробку
  їжі.
• Порожнина рота - порожнина, у якій
  відбувається пережовування та змочування їжі
  слиною. В ній розташовані зуби, що
  пережовують їжу, і язик, який розподіляє їжу
  під час жування.
• Надгортанник - хрящ, розташований між
  гортанню та глоткою, який перешкоджає
  потраплянню їжі в дихальні шляхи.
• Стравохід - трубка, що з'єднує глотку зі
  шлунком. М'язи, які утворюють внутрішні
  стінки стравоходу, здійснюють скорочення
  для проштовхування їжі до
  шлунка.
• Печінка - життєво важливий орган для
  організму. Накопичує глікоген, що є
  резервом енергії, і виділяє жовч, необхідну
  для перетравлювання жирів.
• Жовчний міхур - орган,
  розташований біля нижньої
  поверхні печінки, який
  накопичує жовч і подає її в
  кишечник.
• Підшлункова залоза - залоза змішаної
  секреції, розташована під шлунком, яка
  виділяє підшлунковий сік та інсулін – гормон,
  що регулює обмін глюкози.
• Шлунок - центральний орган травлення.
  Одержує їжу вже змочену слиною та
  пережовану, змішує її зі шлунковим соком і
  проштовхує через воротар в 12-персту
  кишку.
• Тонка кишка - частина травного тракту
  довжиною від 4 до 7 метрів, куди надходять
  підшлунковий та шлунковий соки, жовч, і де
  всмоктуються живильні речовини.
• Апендикс – червоподібний відросток тонкої
  кишки, який є резервуаром В-клітинного
  імунітету людини.
• Товста кишка - остання частина травного
  тракту, де абсорбується вода з їжі та
  утворюється кал з неперетравлених
  продуктів.
• Пряма кишка - остання частина товстої
  кишки і травного тракту, яка зв'язує травний
  тракт із зовнішнім середовищем.
Шлунок являє собою мішкоподібне
розширення травної трубки, розташоване
між стравоходом і дванадцятипалою
кишкою. Їжа з ротової порожнини
надходить у шлунка по стравоходу . Зі
шлунка, частково переварені харчові маси,
виводяться у дванадцятипалу кишку.
Камеру шлунка можна умовно
 розділити на ділянки, які мають різні
анатомо-фізіологічні характеристики:
• Кардія (названа так через анатомічну
  близькість із серцем) – це місце впадання
  стравоходу в шлунок. Безпосереднім
  з'єднанням між двома органами служить
  кардіальний отвір. М'язовий шар кардії
  утворює сфінктер (своєрідний затвор), який
  перешкоджає зворотному руху їжі зі
  шлунка в стравохід.
• Дно або склепіння шлунка – куполоподібне
  розширення розташоване вище
  горизонтальної лінії , що проходить через
  кардіальний отвір. В області кардії
  накопичується повітря, яке потрапляє до
  шлунка разом з харчовими масами. Слизова
  оболонка дна шлунка багата залозами, що
  виробляють шлунковий сік з великою
  кількістю соляної кислоти.
• Тіло шлунка – найбільш велика частина
  шлунка, розташована між склепінням та
  воротаревою частиною шлунка.
• Воротарева (пілорична) частина – кінцевий
  відділ шлунка. Воротарева частина
  розділяється на воротареву печеру (тут
  накопичується частково переварена їжа) і
  воротаревий канал зі сфінктером по якому
  їжа зі шлунка надходить у тонкий кишечник.
Функції шлунка:

• Резервуар для їжі
• Вироблення шлункового соку, який приймає
  участь в травленні
• Продукція внутрішнього фактора Касла, який
  приймає участь в засвоюванні заліза
• Екскреторна – шлунок здатний виділяти в
  просвіт токсичні речовини
• Всмоктувальна – шлунок здатний
  всмоктувати воду, алкоголь і деякі інші
  речовини
• Моторна – евакуація харчової маси в 12-
  перстную кишку
• Бар'єрна – бактерицидна дія шлункового
  соку
Хронічні гастрити
   Хронічні гастрити відносяться до числа
широко розповсюджених захворювань. Цей
патологічний процес характеризується
запаленням слизової оболонки шлунка, що
супроводжується морфологічними змінами
останньої (атрофія, порушення регенерації), а
також порушенням моторної, секреторної та
інкреторної функцій шлунка.
Одночасно із запаленням шлунка при
хронічному гастриті страждають і інші
внутрішні органи, тобто захворювання
носить не місцевий, а загальний характер.
Класифікація хронічних гастритів
            у дітей
        За етіологічними ознаками хронічні гастрити у
           дітей можна розділити на кілька груп:
•   аліментарні;
•   токсикоінфекційні;
•   неврогенні;
•   ендокринні;
•   іритативні;
•   алергійні;
•   нез'ясованої етіології.
За функціональною ознакою хронічні
      гастрити в дітей ділять на дві групи:

• Хронічні гастрити зі збереженої або
  підвищеною секреторною функцією.
• Хронічні гастрити із секреторною
  недостатністю.
За клінічним плином хронічні гастрити
                ділять на три форми:

•   Легку
•   Середньої тяжкості
•   Важку
За ознакою частоти виникнення
             загострень виділяють:

• З частими загостреннями.
• З рідкими загостреннями.
Хронічні гастрити в дітей мають
       виражену стадійність плину, у якім можна
                  виділити дві фази:
•   Фаза загострення.
•   Фаза ремісії.
             Фазу ремісії, у свою чергу, можна
                   підрозділити на:
•   а) неповну клінічну ремісію;
•   б) клінічну ремісію;
•   в) клініко-ендоскопічну ремісію (видужання).
За морфологічною ознакою хронічні
             гастрити можна розділити на:
•   Гастрит з незміненою слизовою оболонкою
    шлунка.
•   Поверхневий гастрит.
•   Гастрит зі враженням залоз без атрофії.
•   Атрофічний гастрит:
    а) помірно виражений;
    б) виражений;
    в) гастрит перебудови.
За локалізацією патологічного процесу в
                шлунку виділяють:

•   Антральний гастрит.
•   Фундальний гастрит.
•   Пангастрит.
Дванадцятипала кишка
   Дванадцятипала кишка утворює ніби
підкову, що охоплює зверху, праворуч і знизу
голівку та частково тіло підшлункової залози.
Характерно особливістю є те, що вона майже
повністю розташована забрюшинно на
відміну від інших відділів тонкої кишки.
Дванадцятипала кишка тісно анатомічно
та функціонально пов'язана з підшлунковою
залозою та жовчовивідною системою. На
внутрішній поверхні нижньої частини
дванадцятипалої кишки розташований
великий дуоденальний сосочок (Фатеров
сосочок), у який через сфінктер Одді,
відкриваються загальна жовчна протока і
протока підшлункової залози.
Дванадцятипала кишка має особливу
гістологічну будову слизової оболонки, що
робить її епітелій більш стійким до
агресивності як шлункової кислоти, так і
концентрованої жовчі та панкреатичних
ферментів, ніж епітелій нижніх відділів
тонкої кишки.
Функції дванадцятипалої кишки

• Приведення pH їжі, що надійшла зі шлунка, з
  кислотного до лужного, яке не спричиняє
  роздратування нижніх відділів тонкої кишки
  та робить їжу придатною для здійснення
  кишкового травлення.
• Ініціація та регулювання секреції
  панкреатичних ферментів та жовчі залежно
  від кислотності і хімічного складу їжі, яка до
  неї потрапила.
• Підтримка зворотного зв'язку зі шлунком -
  здійснення рефлекторного відкривання та
  закривання воротаря шлунка залежно від
  кислотності і хімізму їжі, а також регулювання
  кислотності та пептичної активності
  шлункового соку через секрецію
  гуморальних факторів, що впливають на
  секреторну функцію шлунка.
Дуоденіт
    Дуоденіт – це запально-дистрофічне
захворювання слизової оболонки
дванадцятипалої кишки, при якому
відбувається структурна перебудова елементів
слизової оболонки кишки та поступова
атрофія слизового апарата дванадцятипалої
кишки.
Запальний процес може поширюватися
на всю кишку, тоді дуоденіт називається
дифузним. Якщо запальний процес
захоплює цибулину дванадцятипалої кишки
(бульбит), великий сосочок, через який у
дванадцятипалу кишку впадає протока з
жовчного міхура (папіліт), або найближчу до
кишечнику частину дванадцятипалої кишки -
дуоденіт вважають локальним.
Діти з хронічним дуоденітом скаржаться
на болі різного характеру в підложковій
області. Болі можуть бути тягучі, колючі,
переймоподібні. Звичайно ці болі виникають
натще або через 1-1,5 години після
приймання їжі. Найчастіше болі
зменшуються після приймання їжі. Іноді
може з'являтися відчуття тяжкості в
підложковій області.
Жовчний міхур
    Жовчний міхур являє собою мішкуватий
резервуар для вироблюваної в печінці жовчі;
він має подовжену форму: один його кінець
широкий, інший – вузький, причому ширина
міхура від дна до шийки зменшується
поступово. Довжина жовчного
міхура становить від 8 до 14 см.,
ширина - 3-5 см., місткість його
досягає 40-70 см.3.
В жовчному міхурі розрізняють дно –
саму дистальну і широку його частину, тіло -
середню частину, і шийку - периферичну
вузьку частину, від якої відходить пузирна
протока, що з'єднує міхур з загальною
жовчною протокою.
Стінка жовчного
міхура складається
із трьох шарів:
серозної, м'язової
та слизової
оболонок.
Під очеревиною стінку міхура вкриває
тонкий пухкий шар сполучної тканини -
підсерозна основа жовчного міхура.
М'язова оболонка жовчного міхура
утворена одним круговим шаром гладких
м'язів, серед яких є також пучки подовжньо та
косо розташованих волокон. М'язовий шар
слабше виражений в області дна та сильніше
- в області шийки, де він безпосередньо
переходить у м'язовий шар пузирної
протоки.
Слизова оболонка жовчного міхура тонка
та має в області тіла і шийки підслизову
основу жовчного міхура. Слизова оболонка
утворює численні дрібні складки, які надають
їй вид мережива.
Жовч являє собою складну біологічну
рідину. У жовчі дуже багато компонентів.
Основну її масу становлять жовчні кислоти,
холестерин, фосфоліпіди та жовчні пігменти.
Жовчні кислоти утворюються в клітинах
печінки з холестерину. На синтез жовчних
кислот, витрачається від 40 до 45%
загального запасу холестерину в організмі.
Потрапляючи в кишечник, жовчні кислоти
беруть участь у процесі
переварювання та
всмоктування жирів.
Завдяки жовчним кислотам, в жовчі
розчиняється холестерин, який не
розчинний у воді. Жовчні кислоти самі
стимулюють виведення жовчі з печінки. В
кишечнику жовчні кислоти активують рухову
діяльність мускулатури тонкого та товстого
кишечнику, транспорт води і електролітів
через стінку кишечнику в кров.
За даними клінічних досліджень,
приблизно у третини дітей із хронічними
захворюваннями шлунково-кишкового
тракту знаходять функціональну або
органічну патологію жовчовивідних шляхів.
Дискінезія жовчовивідних шляхів

   це порушення надходження жовчі у
дванадцятипалу кишку через розлад
моторики м'язового апарату жовчовивідних
шляхів, яке призводить до появи болю в
правому підребер'ї.
Розрізняють два основні види цієї
патології: гіпертонічну, при якій тонус
сфінктерів жовчовивідних шляхів
підвищений, і гіпотонічну, при якій тонус та
рухова активність жовчних шляхів знижені.
Розділяти дискінезії на первинні чи вторинні
неправомірно, тому що вони практично
завжди носять вторинний характер.
Фактори, що призводять до
 дискінезії жовчовивідних шляхів:

- нейроциркуляторні дисфункції різного ґенезу;
- перенесений гострий вірусний гепатит;
- конституційні особливості дитини з
   вегетативною дистонією та малорухливий
   спосіб життя;
- неврози;
- харчова алергія, атопічний діатез;
- будь-яка хронічна патологія шлунково-
   кишкового тракту (особливо запального
   характеру);
- паразитози шлунково-кишкового тракту,
   особливо лямбліоз;
- спадкова схильність (яка найчастіше частіше
   зводиться до сімейних особливостей способу
   життя, зокрема, харчування);
- хронічні вогнища інфекції в організмі;
- отруєння, екопатологія, тривале зловживання
   в харчуванні продуктами промислового
   консервування;
- ендокринні захворювання (ожиріння,
   тиреотоксикоз, цукровий діабет).
Холецистит
   Хронічний холецистит - захворювання
жовчного міхура запального характеру,
переважно бактеріального або паразитарного
походження, яке часто супроводжується
дискінезією жовчовивідних шляхів та
утворенням жовчних каменів.
Фактори, що призводять до
          холециститу:
• порушення режиму харчування - ритму,
  якості та кількості вживаної їжі;
• стреси,
• гіподинамія,
• часті запори,
• порушення обміну речовин, яке
  супроводжується ожирінням, атеросклерозом,
  цукровим діабетом,
Анатомія підшлункової залози
   Підшлункова залоза друга за величиною
залоза травної системи. Її маса 60-100 г.
Вона має функцію як зовнішньої так і
внутрішньої секреції. Розташована вона в
заочеревинному просторі, в верхній частині
живота, лежить поперечно відносно хребта на
рівні 1 і 2-го поперекових хребців.
Підшлункова залоза витягнута у вигляді тяжа
довжиною 15-25 см., шириною 3-9 см. і
товщиною 2-3 см.
Підшлункова залоза складається з:
голівки, тіла та хвоста підшлункової залози.
Найбільш стовщена її частина, голівка,
з'єднана із дванадцятипалою кишкою. Тіло
має вигляд призми і вкрите очеревиною
спереду, хвіст - найбільш звужена частина
прилягає до селезінки.
По всій довжині підшлункової залози від
хвоста до голівки проходить вивідна
панкреатична протока, яка відкривається в те
ж устя, що і загальна жовчна протока на
великому сосочку дванадцятипалої кишки.
Діаметр панкреатичної протоки в голівці 3-
4,8 мм, у тілі 2-3,5 мм, у хвості 0,9-2,4 мм.
Підшлункова залоза складається з
ендокринної та екзокринної частин.
Ендокринна частина утворена групами
панкреатичних острівців (острівці
Лангерганса), які сформовані клітинними
скупченнями, оточеними густими
капілярними мережами. Загальна кількість
острівців коливається в межах від одного до
двох млн., а діаметр кожного 100 – 300 мкм.
Серед клітин острівців переважають b-
клітини (60-80%), які виробляють інсулін,
поряд з ними a-клітини (10-30%), що
виробляють глюкагон та d-клітини ( близько
10%), які синтезують
соматостатин.
Останній пригнічує синтез гормону росту
та синтез ферментів екзокринними
клітинами, а також виділення інсуліну і
глюкагону b- і a-клітинами.
Тканина підшлункової залози має
альвеолярно-трубчасту будову, вона
розділена сполучною тканиною на часточки.
В останніх розташовані ацинуси – групи
клітин, що виробляють підшлунковий сік.
Протоки часточок зливаються в більші і,
нарешті, у загальну вивідну протоку.
Ацинус із вставною протокою є
структурно-функціональною одиницею
екзокринної частини підшлункової залози.
Підшлунковій сік ( його виділяється до 2
 літрів на добу) включає 3 групи ферментів:

• амілази – ферменти, що розщеплюють
  вуглеводи,
• протеази - розщеплюють білки,
• ліпази - розщеплюють жири.
Панкреатит
   Хронічний панкреатит – це запально-
дегенеративне захворювання підшлункової
залози, що триває більше 6 місяців та
характеризується розвитком фіброзу
паренхіми і функціональною недостатністю
підшлункової залози.
У дітей хронічний панкреатит в
основному вторинне захворювання; тільки
14% панкреатиту є первинним
захворюванням.
Фактори ризику виникнення
    хронічного панкреатиту:
• Перенесений гострий панкреатит
• Генетична схильність
• Дія факторів, що механічно ушкоджують
  паренхіму підшлункової залози - тупа травма
  живота
• Муковісцидоз
• Інфекції – епідемічний паротит, ієрсиніозна
  інфекція, вітряна віспа, вірусний гепатит та
  ін.
• Гельмінтози
• Обструктивні порушення вивідних проток
  підшлункової залози: аномалії залози,
  загальної жовчної протоки, патологія 12-
  перстной кишки та ін.
• Вплив токсичних речовин та медикаментів -
  кортикостероїди, сульфаніламіди, фуросемід,
  естрогени, тетрациклін та ін.
• Інші причини (алергія, хвороби сполучної
  тканини).
Причини вторинного
          панкреатиту:
• Дуоденальна патологія (виразкова хвороба,
  дуоденіт)
• Захворювання жовчовивідних шляхів
  (холецистит, дискінезія жовчовивідних
  шляхів)
• Аномалії розвитку підшлункової залози
• Метаболічні порушення - хвороби сполучної
  тканини, гіперліпідемія, гіперкальцемія
Вправи, рекомендовані при
захворюваннях травної системи:

• Черевне дихання (вдих
  супроводжується втягуванням
  передньої стінки живота)
• Вправи для м'язів живота та спини
• Вправи для м'язів промежини та тазу
•   Ходьба з високим підніманням колін
•   Присідання, наклони, повороти тулуба
•   Вправи з м'ячем (підкидання, ловля)
• Втягування живота, кругові рухи
  живота
• В положенні лежачи на животі, руки
  вздовж тулуба, підняття ніг з
  напруженням сідничних м'язів
Дякую за увагу !

шкт

  • 1.
  • 2.
    Шлунково-кишковий тракт –це система органів, призначена для переробки їжі та здобуття живильних речовин, всмоктування їх у кров і виведення з організму неперетравлених залишків.
  • 3.
    Весь шлунково-кишковий трактможна уявити у вигляді труби довжиною приблизно 7-8 м. Верхні відділи травного тракту представлені ротовою порожниною, глоткою, стравоходом, шлунком і початковим відділом тонкого кишечнику (дванадцятипала кишка).
  • 4.
    Нижні відділи включають:продовження тонкого кишечнику, а так товстий кишечник з його кінцевим відділом – прямою кишкою. У міру проходження різних відділів цієї трубки їжа піддається різним змінам - переварюванню та всмоктуванню.
  • 5.
    Анатомія ШКТ • Слиннізалози - ці три пари залоз виділяють слину, яка змочує та починає хімічну обробку їжі. • Порожнина рота - порожнина, у якій відбувається пережовування та змочування їжі слиною. В ній розташовані зуби, що пережовують їжу, і язик, який розподіляє їжу під час жування.
  • 6.
    • Надгортанник -хрящ, розташований між гортанню та глоткою, який перешкоджає потраплянню їжі в дихальні шляхи. • Стравохід - трубка, що з'єднує глотку зі шлунком. М'язи, які утворюють внутрішні стінки стравоходу, здійснюють скорочення для проштовхування їжі до шлунка.
  • 7.
    • Печінка -життєво важливий орган для організму. Накопичує глікоген, що є резервом енергії, і виділяє жовч, необхідну для перетравлювання жирів. • Жовчний міхур - орган, розташований біля нижньої поверхні печінки, який накопичує жовч і подає її в кишечник.
  • 8.
    • Підшлункова залоза- залоза змішаної секреції, розташована під шлунком, яка виділяє підшлунковий сік та інсулін – гормон, що регулює обмін глюкози.
  • 9.
    • Шлунок -центральний орган травлення. Одержує їжу вже змочену слиною та пережовану, змішує її зі шлунковим соком і проштовхує через воротар в 12-персту кишку.
  • 10.
    • Тонка кишка- частина травного тракту довжиною від 4 до 7 метрів, куди надходять підшлунковий та шлунковий соки, жовч, і де всмоктуються живильні речовини. • Апендикс – червоподібний відросток тонкої кишки, який є резервуаром В-клітинного імунітету людини.
  • 11.
    • Товста кишка- остання частина травного тракту, де абсорбується вода з їжі та утворюється кал з неперетравлених продуктів. • Пряма кишка - остання частина товстої кишки і травного тракту, яка зв'язує травний тракт із зовнішнім середовищем.
  • 12.
    Шлунок являє собоюмішкоподібне розширення травної трубки, розташоване між стравоходом і дванадцятипалою кишкою. Їжа з ротової порожнини надходить у шлунка по стравоходу . Зі шлунка, частково переварені харчові маси, виводяться у дванадцятипалу кишку.
  • 13.
    Камеру шлунка можнаумовно розділити на ділянки, які мають різні анатомо-фізіологічні характеристики: • Кардія (названа так через анатомічну близькість із серцем) – це місце впадання стравоходу в шлунок. Безпосереднім з'єднанням між двома органами служить кардіальний отвір. М'язовий шар кардії утворює сфінктер (своєрідний затвор), який перешкоджає зворотному руху їжі зі шлунка в стравохід.
  • 14.
    • Дно абосклепіння шлунка – куполоподібне розширення розташоване вище горизонтальної лінії , що проходить через кардіальний отвір. В області кардії накопичується повітря, яке потрапляє до шлунка разом з харчовими масами. Слизова оболонка дна шлунка багата залозами, що виробляють шлунковий сік з великою кількістю соляної кислоти.
  • 15.
    • Тіло шлунка– найбільш велика частина шлунка, розташована між склепінням та воротаревою частиною шлунка. • Воротарева (пілорична) частина – кінцевий відділ шлунка. Воротарева частина розділяється на воротареву печеру (тут накопичується частково переварена їжа) і воротаревий канал зі сфінктером по якому їжа зі шлунка надходить у тонкий кишечник.
  • 16.
    Функції шлунка: • Резервуардля їжі • Вироблення шлункового соку, який приймає участь в травленні • Продукція внутрішнього фактора Касла, який приймає участь в засвоюванні заліза
  • 17.
    • Екскреторна –шлунок здатний виділяти в просвіт токсичні речовини • Всмоктувальна – шлунок здатний всмоктувати воду, алкоголь і деякі інші речовини • Моторна – евакуація харчової маси в 12- перстную кишку • Бар'єрна – бактерицидна дія шлункового соку
  • 18.
    Хронічні гастрити Хронічні гастрити відносяться до числа широко розповсюджених захворювань. Цей патологічний процес характеризується запаленням слизової оболонки шлунка, що супроводжується морфологічними змінами останньої (атрофія, порушення регенерації), а також порушенням моторної, секреторної та інкреторної функцій шлунка.
  • 19.
    Одночасно із запаленнямшлунка при хронічному гастриті страждають і інші внутрішні органи, тобто захворювання носить не місцевий, а загальний характер.
  • 20.
    Класифікація хронічних гастритів у дітей За етіологічними ознаками хронічні гастрити у дітей можна розділити на кілька груп: • аліментарні; • токсикоінфекційні; • неврогенні; • ендокринні; • іритативні; • алергійні; • нез'ясованої етіології.
  • 21.
    За функціональною ознакоюхронічні гастрити в дітей ділять на дві групи: • Хронічні гастрити зі збереженої або підвищеною секреторною функцією. • Хронічні гастрити із секреторною недостатністю.
  • 22.
    За клінічним плиномхронічні гастрити ділять на три форми: • Легку • Середньої тяжкості • Важку
  • 23.
    За ознакою частотивиникнення загострень виділяють: • З частими загостреннями. • З рідкими загостреннями.
  • 24.
    Хронічні гастрити вдітей мають виражену стадійність плину, у якім можна виділити дві фази: • Фаза загострення. • Фаза ремісії. Фазу ремісії, у свою чергу, можна підрозділити на: • а) неповну клінічну ремісію; • б) клінічну ремісію; • в) клініко-ендоскопічну ремісію (видужання).
  • 25.
    За морфологічною ознакоюхронічні гастрити можна розділити на: • Гастрит з незміненою слизовою оболонкою шлунка. • Поверхневий гастрит. • Гастрит зі враженням залоз без атрофії. • Атрофічний гастрит: а) помірно виражений; б) виражений; в) гастрит перебудови.
  • 26.
    За локалізацією патологічногопроцесу в шлунку виділяють: • Антральний гастрит. • Фундальний гастрит. • Пангастрит.
  • 27.
    Дванадцятипала кишка Дванадцятипала кишка утворює ніби підкову, що охоплює зверху, праворуч і знизу голівку та частково тіло підшлункової залози. Характерно особливістю є те, що вона майже повністю розташована забрюшинно на відміну від інших відділів тонкої кишки.
  • 28.
    Дванадцятипала кишка тісноанатомічно та функціонально пов'язана з підшлунковою залозою та жовчовивідною системою. На внутрішній поверхні нижньої частини дванадцятипалої кишки розташований великий дуоденальний сосочок (Фатеров сосочок), у який через сфінктер Одді, відкриваються загальна жовчна протока і протока підшлункової залози.
  • 29.
    Дванадцятипала кишка маєособливу гістологічну будову слизової оболонки, що робить її епітелій більш стійким до агресивності як шлункової кислоти, так і концентрованої жовчі та панкреатичних ферментів, ніж епітелій нижніх відділів тонкої кишки.
  • 30.
    Функції дванадцятипалої кишки •Приведення pH їжі, що надійшла зі шлунка, з кислотного до лужного, яке не спричиняє роздратування нижніх відділів тонкої кишки та робить їжу придатною для здійснення кишкового травлення.
  • 31.
    • Ініціація тарегулювання секреції панкреатичних ферментів та жовчі залежно від кислотності і хімічного складу їжі, яка до неї потрапила.
  • 32.
    • Підтримка зворотногозв'язку зі шлунком - здійснення рефлекторного відкривання та закривання воротаря шлунка залежно від кислотності і хімізму їжі, а також регулювання кислотності та пептичної активності шлункового соку через секрецію гуморальних факторів, що впливають на секреторну функцію шлунка.
  • 33.
    Дуоденіт Дуоденіт – це запально-дистрофічне захворювання слизової оболонки дванадцятипалої кишки, при якому відбувається структурна перебудова елементів слизової оболонки кишки та поступова атрофія слизового апарата дванадцятипалої кишки.
  • 34.
    Запальний процес можепоширюватися на всю кишку, тоді дуоденіт називається дифузним. Якщо запальний процес захоплює цибулину дванадцятипалої кишки (бульбит), великий сосочок, через який у дванадцятипалу кишку впадає протока з жовчного міхура (папіліт), або найближчу до кишечнику частину дванадцятипалої кишки - дуоденіт вважають локальним.
  • 35.
    Діти з хронічнимдуоденітом скаржаться на болі різного характеру в підложковій області. Болі можуть бути тягучі, колючі, переймоподібні. Звичайно ці болі виникають натще або через 1-1,5 години після приймання їжі. Найчастіше болі зменшуються після приймання їжі. Іноді може з'являтися відчуття тяжкості в підложковій області.
  • 36.
    Жовчний міхур Жовчний міхур являє собою мішкуватий резервуар для вироблюваної в печінці жовчі; він має подовжену форму: один його кінець широкий, інший – вузький, причому ширина міхура від дна до шийки зменшується поступово. Довжина жовчного міхура становить від 8 до 14 см., ширина - 3-5 см., місткість його досягає 40-70 см.3.
  • 37.
    В жовчному міхурірозрізняють дно – саму дистальну і широку його частину, тіло - середню частину, і шийку - периферичну вузьку частину, від якої відходить пузирна протока, що з'єднує міхур з загальною жовчною протокою.
  • 38.
    Стінка жовчного міхура складається ізтрьох шарів: серозної, м'язової та слизової оболонок.
  • 39.
    Під очеревиною стінкуміхура вкриває тонкий пухкий шар сполучної тканини - підсерозна основа жовчного міхура.
  • 40.
    М'язова оболонка жовчногоміхура утворена одним круговим шаром гладких м'язів, серед яких є також пучки подовжньо та косо розташованих волокон. М'язовий шар слабше виражений в області дна та сильніше - в області шийки, де він безпосередньо переходить у м'язовий шар пузирної протоки.
  • 41.
    Слизова оболонка жовчногоміхура тонка та має в області тіла і шийки підслизову основу жовчного міхура. Слизова оболонка утворює численні дрібні складки, які надають їй вид мережива.
  • 42.
    Жовч являє собоюскладну біологічну рідину. У жовчі дуже багато компонентів. Основну її масу становлять жовчні кислоти, холестерин, фосфоліпіди та жовчні пігменти.
  • 43.
    Жовчні кислоти утворюютьсяв клітинах печінки з холестерину. На синтез жовчних кислот, витрачається від 40 до 45% загального запасу холестерину в організмі. Потрапляючи в кишечник, жовчні кислоти беруть участь у процесі переварювання та всмоктування жирів.
  • 44.
    Завдяки жовчним кислотам,в жовчі розчиняється холестерин, який не розчинний у воді. Жовчні кислоти самі стимулюють виведення жовчі з печінки. В кишечнику жовчні кислоти активують рухову діяльність мускулатури тонкого та товстого кишечнику, транспорт води і електролітів через стінку кишечнику в кров.
  • 45.
    За даними клінічнихдосліджень, приблизно у третини дітей із хронічними захворюваннями шлунково-кишкового тракту знаходять функціональну або органічну патологію жовчовивідних шляхів.
  • 46.
    Дискінезія жовчовивідних шляхів це порушення надходження жовчі у дванадцятипалу кишку через розлад моторики м'язового апарату жовчовивідних шляхів, яке призводить до появи болю в правому підребер'ї.
  • 47.
    Розрізняють два основнівиди цієї патології: гіпертонічну, при якій тонус сфінктерів жовчовивідних шляхів підвищений, і гіпотонічну, при якій тонус та рухова активність жовчних шляхів знижені. Розділяти дискінезії на первинні чи вторинні неправомірно, тому що вони практично завжди носять вторинний характер.
  • 48.
    Фактори, що призводятьдо дискінезії жовчовивідних шляхів: - нейроциркуляторні дисфункції різного ґенезу; - перенесений гострий вірусний гепатит; - конституційні особливості дитини з вегетативною дистонією та малорухливий спосіб життя;
  • 49.
    - неврози; - харчоваалергія, атопічний діатез; - будь-яка хронічна патологія шлунково- кишкового тракту (особливо запального характеру);
  • 50.
    - паразитози шлунково-кишковоготракту, особливо лямбліоз; - спадкова схильність (яка найчастіше частіше зводиться до сімейних особливостей способу життя, зокрема, харчування);
  • 51.
    - хронічні вогнищаінфекції в організмі; - отруєння, екопатологія, тривале зловживання в харчуванні продуктами промислового консервування; - ендокринні захворювання (ожиріння, тиреотоксикоз, цукровий діабет).
  • 52.
    Холецистит Хронічний холецистит - захворювання жовчного міхура запального характеру, переважно бактеріального або паразитарного походження, яке часто супроводжується дискінезією жовчовивідних шляхів та утворенням жовчних каменів.
  • 53.
    Фактори, що призводятьдо холециститу: • порушення режиму харчування - ритму, якості та кількості вживаної їжі; • стреси, • гіподинамія, • часті запори, • порушення обміну речовин, яке супроводжується ожирінням, атеросклерозом, цукровим діабетом,
  • 54.
    Анатомія підшлункової залози Підшлункова залоза друга за величиною залоза травної системи. Її маса 60-100 г.
  • 55.
    Вона має функціюяк зовнішньої так і внутрішньої секреції. Розташована вона в заочеревинному просторі, в верхній частині живота, лежить поперечно відносно хребта на рівні 1 і 2-го поперекових хребців. Підшлункова залоза витягнута у вигляді тяжа довжиною 15-25 см., шириною 3-9 см. і товщиною 2-3 см.
  • 56.
    Підшлункова залоза складаєтьсяз: голівки, тіла та хвоста підшлункової залози. Найбільш стовщена її частина, голівка, з'єднана із дванадцятипалою кишкою. Тіло має вигляд призми і вкрите очеревиною спереду, хвіст - найбільш звужена частина прилягає до селезінки.
  • 57.
    По всій довжиніпідшлункової залози від хвоста до голівки проходить вивідна панкреатична протока, яка відкривається в те ж устя, що і загальна жовчна протока на великому сосочку дванадцятипалої кишки. Діаметр панкреатичної протоки в голівці 3- 4,8 мм, у тілі 2-3,5 мм, у хвості 0,9-2,4 мм.
  • 58.
    Підшлункова залоза складаєтьсяз ендокринної та екзокринної частин. Ендокринна частина утворена групами панкреатичних острівців (острівці Лангерганса), які сформовані клітинними скупченнями, оточеними густими капілярними мережами. Загальна кількість острівців коливається в межах від одного до двох млн., а діаметр кожного 100 – 300 мкм.
  • 59.
    Серед клітин острівцівпереважають b- клітини (60-80%), які виробляють інсулін, поряд з ними a-клітини (10-30%), що виробляють глюкагон та d-клітини ( близько 10%), які синтезують соматостатин.
  • 60.
    Останній пригнічує синтезгормону росту та синтез ферментів екзокринними клітинами, а також виділення інсуліну і глюкагону b- і a-клітинами.
  • 61.
    Тканина підшлункової залозимає альвеолярно-трубчасту будову, вона розділена сполучною тканиною на часточки. В останніх розташовані ацинуси – групи клітин, що виробляють підшлунковий сік. Протоки часточок зливаються в більші і, нарешті, у загальну вивідну протоку.
  • 62.
    Ацинус із вставноюпротокою є структурно-функціональною одиницею екзокринної частини підшлункової залози.
  • 63.
    Підшлунковій сік (його виділяється до 2 літрів на добу) включає 3 групи ферментів: • амілази – ферменти, що розщеплюють вуглеводи, • протеази - розщеплюють білки, • ліпази - розщеплюють жири.
  • 64.
    Панкреатит Хронічний панкреатит – це запально- дегенеративне захворювання підшлункової залози, що триває більше 6 місяців та характеризується розвитком фіброзу паренхіми і функціональною недостатністю підшлункової залози.
  • 65.
    У дітей хронічнийпанкреатит в основному вторинне захворювання; тільки 14% панкреатиту є первинним захворюванням.
  • 66.
    Фактори ризику виникнення хронічного панкреатиту: • Перенесений гострий панкреатит • Генетична схильність • Дія факторів, що механічно ушкоджують паренхіму підшлункової залози - тупа травма живота • Муковісцидоз
  • 67.
    • Інфекції –епідемічний паротит, ієрсиніозна інфекція, вітряна віспа, вірусний гепатит та ін. • Гельмінтози • Обструктивні порушення вивідних проток підшлункової залози: аномалії залози, загальної жовчної протоки, патологія 12- перстной кишки та ін.
  • 68.
    • Вплив токсичнихречовин та медикаментів - кортикостероїди, сульфаніламіди, фуросемід, естрогени, тетрациклін та ін. • Інші причини (алергія, хвороби сполучної тканини).
  • 69.
    Причини вторинного панкреатиту: • Дуоденальна патологія (виразкова хвороба, дуоденіт) • Захворювання жовчовивідних шляхів (холецистит, дискінезія жовчовивідних шляхів) • Аномалії розвитку підшлункової залози • Метаболічні порушення - хвороби сполучної тканини, гіперліпідемія, гіперкальцемія
  • 70.
    Вправи, рекомендовані при захворюванняхтравної системи: • Черевне дихання (вдих супроводжується втягуванням передньої стінки живота) • Вправи для м'язів живота та спини • Вправи для м'язів промежини та тазу
  • 71.
    Ходьба з високим підніманням колін • Присідання, наклони, повороти тулуба • Вправи з м'ячем (підкидання, ловля)
  • 72.
    • Втягування живота,кругові рухи живота • В положенні лежачи на животі, руки вздовж тулуба, підняття ніг з напруженням сідничних м'язів
  • 73.