1. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПОВІДНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ:
КОНТЕКСТ І ПРОБЛЕМИ
Василюк О.В.
заступник Голови Національного екологічного центру
України/Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України
Мовчан Я.І.
д.б.н., проф. кафедри екології
Інститут екобезпеки Національного авіаційного
університету/НЕЦУ
Масікевич Ю.Г.
д.б.н., проф. НТУ «ХПІ», завідувач кафедри екології і права
Чернівецький факультет Національного технічного університету
„Харківський політехнічний інститут”
2013

2. За роки незалежності в Україні було розроблене сучасне
законодавство. За оцінками консультантів ЄЕК ООН
(1998/1999), здійснене в рамках виконання огляду
української екологічної політики, зокрема, в «зеленій»
сфері, воно було визнано одним з кращих в Європі. У
відповідності з цим законодавством, паралельно було
створено цільову та професійну інституційну систему на
основі територіальних підрозділів Мінприроди та
спеціалізованої структури на національному рівні. Було
започатковано програмову, інформаційну та проектну
діяльність в сфері, активізовано створення нових об’єктів,
підготовку кадрів тощо. Результатом цього стало майже
потроєння площ ПЗФ, розвиток освітньо-інформаційної та
рекреаційної діяльності на базі установ ПЗФ, формування
транскордонних інституцій ПЗФ, доступність грошей ГЕФ.
2

3. В той же час, останнім часом, в руслі
адміністративної «реформи», започаткованої в
2010 р. та соціальних трендів, намітилися чи
посилилися негативні тенденції та кризові
явища в розвитку ПЗФ. Прийняття
законопроектів депутата Ю. Мірошниченка [1]
кардинальним чином змінює правове поле в
сфері ПЗФ. Дослідження чинного правового
контексту ПЗФ дозволило вичленити ряд
гострих проблем, котрі потребують
оперативного вирішення.
3

4. Узагальнення ситуації дозволяє говорити про таке:
• Можливість скасування статусу територій, зарезервованих
під заповідання. Відсутність у законодавстві детального
врегулювання умов використання територій, зарезервованих
під заповідання, відсутність у законодавстві щодо
відповідальності за невиконання відповідними державними
органами покладених на них повноважень із створення
об’єктів ПЗФ, території яких зарезервовані під заповідання, а
також за невиконання рішень про заповідання
зарезервованих територій. Процедура створення ПЗФ така,
що її легко саботувати на різних рівнях, за що законодавство
не передбачає відповідальності. Після відмови
землекористувача у погодженні ним створення ПЗФ, відсутні
механізми впливу на користувача. Відсутність юридичної
захищеності в земель зарезервовані під заповідання, що в
більшості випадків унеможливлює як виконання
національних програм, так і реалізацію міжнародних
домовленостей щодо збереження біорізноманіття.
4

5. Чинне законодавство про ПЗФ дає можливість
вилучення для суспільних потреб земель зі складу
територій ПЗФ. Поширена практика зменшення
територій ПЗФ з порушенням вимог ст. 51-54 Закону
України «Про природно-заповідний фонд» та
вилучення земель ПЗФ для суспільних потреб.
5

6. Можливість скасування територій ПЗФ в разі
втрати ними природної цінності, що провокує
осіб, які претендують на володіння землями
ПЗФ, умисно псувати їх з метою подальшого
виведення зі складу ПЗФ.
6

7. Відсутній механізм покарання за невиконання охоронних
зобов’язань щодо територіях ПЗФ, які не мають адміністрацій.
Попри наявне доручення профільного комітету Верховної Ради
України, не встановлено мораторій на зміну цільового
призначення земель природно-заповідного, історико-
культурного та іншого природоохоронного призначення, земель
водного фонду в межах водоохоронних зон, розширення меж
населених пунктів за рахунок включення до них перспективних
для заповідання природних територій та існуючих заповідних
об’єктів.
7

8. Існує цілий ряд колізій (неузгодженостей)
законодавства про природно-заповідний фонд із
іншими галузями законодавства. Так, попри зазначену у
Законі «Про Червону книгу України» необхідність
пріоритетного створення територій ПЗФ на ділянках, в
межах яких виявлені види тваринного і рослинного
світу, занесені до Червоної книги України,
законодавство не робить цю умову обов’язковою, а тому
місця поширення рідкісних видів не набувають
юридично спеціального статусу в порівнянні з іншими
територіями.
8

9. 9
Містобудівне законодавство не враховує територій, щодо яких
прийняті рішення про їх резервування для заповідання. Межі
земельних ділянок, що зарезервовані для подальшого створення
об’єктів та територій природно-заповідного фонду, повинні
враховуватися під час розроблення містобудівної документації всіх
типів. В разі прийняття рішень про резервування територій для
подальшого створення об’єктів та територій природно-заповідного
фонду, межі зарезервованих земельних ділянок повинні включатися
до існуючої містобудівної документації.

10. 10
Лісовпорядкування не враховує потреб охорони
територій ПЗФ. Наявність Порядку проведення
санітарних заходів в лісах природно-заповідного фонду
України дозволяє установам лісової галузі легко
погоджуючи плани санітарних заходів і проводити всі
типи санітарних рубок, в т.ч. суцільно-санітарну рубку,
незалежно від того, як це впливає на об’єкт ПЗФ.

11. Законодавство недостатньо врегульовує правові
умови роботи зоологічних парків, у зв’язку з
чим в більшості випадків вони з наукових
установ, створених з метою збереження
генофонду та відтворення рідкісних видів,
перетворюються на розважальні прибуткові
заклади. Всупереч завданням, покладеним на
зоопарки, залишається можливість вилучення
з природи рідкісних тварин з метою експозиції
в зоопарках.
11

12. Відсутня державна цільова програма
розвитку заповідної справи та
перспективного розвитку мережі ПЗФ.
Розв’язання зазначених проблем сприятиме
розвитку ПЗФ України, що є
пріоритетом державної ваги.
12