321

1. До дня визволення України від фашистських загарбників
«Стежками війни »
Мета:
ознайомити учнів з трагічними сторінками Другої світової війни;
показати, наскільки важливо сьогодні пам’ятати уроки історії та подвиги
наших дідів і прадідів;
виховувати в учнів почуття патріотизму, гордості за людей своєї землі, які
відстояли її незалежність і волю;
спонукати учнів сприймати уроки минулого серцем, щоб пам’ятати, якою
ціною здобуто перемогу в цій війні.
Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор.
Оформлення зали: карта та прапор України, вишитий рушник, ваза з
квітами, червона калина, запалені свічки.
Хід заходу
Звучать фанфари, на проекторі ввімкнені відео фрагменти
визволення України, виходять ведучі.
Учень/учениця 1.
Вже стільки літ і стільки зим,
Як відгримів той бій кривавий,
Вони ж ще там, на полі слави,
Уклін їм, мертвим і живим!
Спасибі вам, сивоголові,
Вітчизни-матері сини!

2. Немає правди у війни,
Вона лиш в мирі та любові!
Зупинись, прислухайся на мить,
Кричать з вогню і мати, і дитина,
Хай буде мир, хай більше не горить
У пеклі війн твоє життя, людино!
Учень/учениця 2. Добрий день, шановні присутні.
Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за
всю світову історію війні. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий
подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога.
Учень/учениця 1. У довічному боргу наше покоління і перед полеглими, і
перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через горнило битв і
дожити до світлого Дня Перемоги. Майже не залишилось їх в життєвому строю.
Даються взнаки і опалена війною молодість та дитинство, сирі окопи і бліндажі,
голод і холод, хвороби і рани.
Звучить пісня «В нашому серці» (автор виконання Адріана)
Учень/учениця 2. Швидко, мов струмки води, збігають роки, квітнуть
дерева, половіють жита, приходять у світ нові покоління. Але не старіє пам’ять
тих літ. Вона живе у спогадах бійця і в суворому монументі, як свідок грізних
років і переможних боїв, пильно дивиться на нас у залах музеїв, із сторіноккниг,
її мужню та величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у
спадщину поколінням.
Учень/учениця 1. Пам’ять... Вона кличе, хвилює, стукає у наші серця.
Вона доносить до нас, нащадків, імена тих, хто не шкодував своєї крові, хто
приніс у жертву найдорожче – життя. Сотні солдатів, офіцерів, партизанів і
підпільників, сотні людських життів, розтерзаних війною, прийняла в себе
українська земля. Вони були представниками різних національностей, але
навічно стали синами України. Ми в неоплатному боргу перед тими, хто не

3. дожив до світлого переможного дня, чиї імена, навічно викарбувані на
пам’ятниках і обелісках, увійшли в пісні, спогади і легенди. Вклонімося їм
низько і пам’ятаймо!
Учень/учениця2.
Усе було, були німі кургани,
Війна ішла не на життя – на смерть,
Гриміли залпи і ятрились рани,
І світ ішов, здавалось, шкереберть.
Учень/учениця 1.
І вся Вкраїна ніби очманіла.
Людина в землю заривалася, як кріт,
А над землею бомбистугоніли,
І падали тіла на рваний дріт.
Учень/учениця2.
Це все було…
О, не забудьте, люди!
Своїхдідів і прадідів своїх,
Що руйнувався світ захланно і облудно.
І нищив все фашист на цій землі.
Учень/учениця1.
О, не забудьтетих,
Хто рвався крізь багнети.
В степах поклали голови свої.
Щоб більше нашу рідну Україну
Не шарпали розбійницькібої.
Учень/учениця 2. Шановні присутні! Шановні молоді громадяни
України! У ці останні дні жовтня 1944 року міста і села України були остаточно
звільнено від фашистських загарбників. Пам’ять про тих, хто не шкодував себе,
рятував рідну землю і приніс перемогу над окупантами, живе і нині. Саме 28

4. жовтня 1944 року завершилося визволення Українських земель від
фашистського поневолення.
Учень/учениця 1. Стій! Час замри і озирнись в минуле! Пам’ять…Вона не
має початку і не має кінця.
Сцена №1
Мати: Синку, що ти там дивишся?Знов там ці комп’ютерніігри
Хлопець1:Ой, мамо!Ти не сердься, отпоглянь яка нова гра.
Мати: Та нащо вона мені. Ти б краще книжку якусь почитав.
(Лунає стук у двері)
Мати: Я відчиню!
Хлопець1:Мамо, хто там?
(Мати отримує повістку та заходить до кімнати у сльозах)
Мати: Синку! Це ж виклик до воєнкомату. В армію тебе забирають.
(Підходить до матері, бере лист у руки та читає)
Хлопець1:Заспокойся,будь ласка, це мій чоловічийобов’язокйтидо
армії!
Мати: А як же я? Мені, що тепер робити?
Хлопець1:Чекати, матусю! Чекати!Я повернусь змужнілим, бо армія
виховує та загартовує чоловіків здатних захистити не лише себе, а й державу.
(На сцену виходять мати та син, у руках матері фотографії)
Мати: Дивись синку ось ти маленький! (Засмучено зітхає)
Хлопець1:Мамо, я ж не на завжди іду! Ти змушуєш мене засмучуватись.
Не можу дивитись як ти плачеш! Пообіцяй мені, що я не побачу сльозина твоїх
очах. Я повернусь додомудуже швидко. Живий та здоровий.
Мати: Обіцяю рідненький! Обіцяю! (Пауза ) Ось, поглянь, а це ти перший
раз пішов у дитячийсадок, а це твоя бабуся та дідусь вітають тебе з Новим
Роком, а ось поглянь, це твій прадід…. Як тільки личила йому офіцерська
форма! Він загинув ще в 43-ом, визволяючиУкраїну від німців.

5. Хлопець1:Ось тому, матусю, я і повинен йти служити до армії, що б
захищати свою рідну Батьківщину.
(Військкомат. Хлопець заходить до приміщення та зустрічає там свого
друга)
Хлопець2:О, Роман, привіт! А ти тут якими вітрами?
Хлопець1:Привіт Іване! Мені прийшла повістка! Збираюся йти служити
до армії! А ти тут що робиш?
Хлопець2:Те ж саме, що і ти!
Хлопець1:А може нам пощастить та ми підемо служити разом?
Хлопець2:Було б дуже добре!
(До хлопців виходить старшина)
Старшина: Призовники!Прошу Вас зібрати речі, за мить приїде автобус!
Хлопець1:Вже?! (Дивиться за куліси) А мама все плаче. Мамо не плач.
Сцена 2
Старшина: Солдати! до риття окопів приступити!
(Хлопці починають копати та натрапляють на старий годинник)
Хлопець1:Дивись, що це?
Хлопець2:Здається це нагородний годинник!Я такий бачив у фільмах
про війну та в музеях.
Хлопець1:Ось це так! Оце знахідка! Наградний! Тут і напис є
«Лейтинанту Іваненко Василю за проявленийгероїзм» 1942 рік, місто Ізюм.
(Хлопці роздивляються годинникта перекручують стрілки.)
(Звучать вибухи, постріли,гул літаків)
Хлопець2:Де ми? Що трапилось?
Хлопець1:Я сам не знаю!
Хлопець2:Дивись!Хтось біжить до нас.
(До хлопців підбігає солдат, дає в руки зброю та наказує стріляти)
Командир:Ви хто? Що це за форма? А, добре, потім з'ясуємо!Мерщій до
зброї іпо ворогу - вогонь!

6. Хлопець1:Зачекайте! Що відбувається? Де ми?
Хлопець2:На нас давно напали?
Командир:Ти з глузду з’їхав солдат?Досить балачок! Швидко дати відсіч
ворогу!
(Вибухи,постріли.)
(Після завершення бою хлопці йдутьдо багаття сідаютьразом із
солдатами)
Хлопець1:Це що, все по справжньому?Я не вірю...
Хлопець2:Слухай, а ти не думаєш, що в усьомувинен годинникцього
лейтенанта, Василя Іваненко?
(Звертаються до солдата)
Хлопець1:Солдате! Зачекай! Скажи будь ласка, який зараз рік?
Солдат:Знайшов час для жартів — Україну звільняємо (Пауза)...Звісно
43-й!
Хлопець2:Так це що, Друга Світова війна...
(На сцені хлопці діалог між солдатами)
Хлопець1:Ти знаєш, я думав це тільки у книжках та фільмах можливо
перетнутися у часі. Що нам тепер робити?
Хлопець 2: Не знаю, сподіватись на диво. А може, нам все це тільки
сниться?
Хлопець1:Годинник... А якщо все ж таки годинникцього лейтенанта... У
мене є ідея. Може, якщо ми повернемо його власнику і все повернеться назад.
Хлопець 1: Ні давай краще повернемо стрілки назад і все стане на свої
місця?
(Звучить музика )
Хлопець2:Іване, в нас вийшло! Ми знову вдома
Хлопець1:Справді, це ж наш Меморіал...Яке це щастя бачити усмішки
людей та не чути пострілів гармат.

7. Звучить пісня «Мальви » (автор виконання Ані Лорак)
Учень/учениця 1.
Ми знову прийдемо до вічного вогню,
Рокам ніколи пам’яті не стерти
Про тих, хто пережив страшну війну,
І тих, хто залишивсь в обіймах смерті.
Ми знову прийдемо до вічного вогню…
Із нами прийдуть і онуки й діти,
Щоб ветеранам до землі вклонитись,
Щоб вшанувати їхню сивину.
Учень/учениця2.
Учитель/учителька. (розповідає історію рідного краю)
Сьогодні, в цей пам’ятний день, хочеться згадати про наших земляків
ізюмчан, які звільняли Україну від ворога сміливо, мужньо і віддано.
Герої – ізюмчани
Гомоненко Микита Васильович - штурман бомбардувальника 81-го
бомбардувального авіаційного полку 50-ї бомбардувальної авіадивізії дальньої
бомбардувальноїавіації. С перших днів молодий штурман виконував завдання в
складних метеорологічних умовах: бомбардував скупчення ворожих військ в
районах Житомира, Кривого Рогу, Дніпропетровська, громив переправи і
ешелони, залізничні станції і склади.
В кінці серпня 1941 року загарбники сконцентрували у берегів Дніпра
масштабні танкові і піхотні сили. Окупанти поспіхом споруджували переправу
через річку в районі м. Дніпро.
28 серпня 1941 року 81-му авіаполку дальньої бомбардувальної авіації
було поставлене завдання знищити ворожу переправу. Першим на виконання
завдання вийшов екіпаж в складі І.Т. Вдовенко, штурмана М.В. Гомоненко,
стрілка М.Д. Пулатова. Окупанти відкрили по літаку сотню зенітних снарядів,
але екіпаж продовжував мужньо виконувати бойову задачу.

8. В ході жорстокихбоїв ворожийснаряд потрапив в літак і він загорівся, але
екіпаж прийняв рішення виконати завдання ціною власного життя. Коли
палаюча машина врізалась в переправу пролунав гучний вибух. Міст був
знищений.
Указом Президіума Верховної Ради УРСР від 20 червня 1942 року
льотчику Вдовенко І.Т. та штурману М.В. Гомоненко посмертно присвоєно
звання Героя Радянського Союзу.
Посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу не тільки М.В.
Гомоненко, а й ще одному ізюмчанину, який поліг у боях за Дніпро і Київ.
Павло Анатолійович Колесник – один із 260 тисяч загиблих в боях за
столицю України, він один із 2438 бійців і командирів, нагороджених при цьому
званням Героя.
Командир 2-ї стрілецької роти 185-го гвардійського стрілецького полку
60-ї гвардійської Павлоградської Червонопрапорної стрілецької дивізії 6-ї армії
3-го Українського фронту, гвардії молодший лейтенант Павло Колесник
відзначився в ніч на 26 листопада 1943 року. Рота під його командуванням
рішуче форсувала Дніпро біля села Розумівка Запорізького району Запорізької
області України, оволоділа курганом, захопила полонених, відбила кілька
контратак противника і втримала відвойовані позиції. Указом Президії
Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року за зразкове виконання бойових
завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими
загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм, гвардії молодшому
лейтенанту Павлу Колеснику Антоновичу присвоєно звання Героя Радянського
Союзу.
Але, не судилося П. А. Колеснику отримати вищі нагороди Батьківщини:
орден Леніна і медаль «Золота Зірка». Герой загинув у бою 1 січня 1944 року.
Похований в селі Катьощине Томаківського районув Дніпропетровській області
України.

9. Мені часто ставлять питання: «Чому все ж таки переміг Радянський Союз,
а не німецько-фашистські загарбники?». Я завжди відповідаю: «Тому що правда
була на їх боці ». Але переосмислюючиподії минулого приходить розуміння, що
насправді сила в єдності. Нехай подвиг воїнів-визволителів, а також мирних
жителів, які витягли на собітягар війни завжди буде для нас прикладом єдності,
сили духу і відданої боротьби за краще майбутнє.
Список літератури
1. Боднарчук Г.М., Тимочків М.М. Виховні години: На допомогу класним
керівникам. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 352 с.
2. Години спілкування. 9-11 класи / [Укладач В. М. Андрєєва]. – Харків : Вид.
група «Основа», 2014. – 128 с.
3. Серця, обпалені війною/ [автор і керівник проекту Т.І.Гончарова]. – Харків:
Кроссроуд, 2010. – 250 с.
4. Симоненко Василь. Вибрані твори/ [Упоряд. А. і Д. Ткаченків]. – 4-те вид. –
К.: Смолоскип, 2017. – 852 с.
5. Стежина в ріднім краї/ [автор і керівник проекту Т.І.Гончарова]. – Харків:
Кроссроуд, 2014. – 226 с.