1. Інформаційний листок громадсько-активної школи села Борівка
«Кожен думає про те, щоб змінити світ, але ніхто не думає про те, щоб змінити себе ”
№ 31 листопад - грудень 2010 рік
Спільне періодичне народне видання Борівської громади, громадсько активної школи с. Борівка
ШКІЛЬНІ НОВИНИ
Протягом листопадагрудня команда учнів 5 -9
класів
нашої
школи
відстоювала на районних
олімпіадах честь школи.
Олімпіади уже відбулись з
образотворчого мистецтва,
біології, англійської мови,
української мови, історії,
географії,
світової
літератури.
24 листопада в школі
провели лінійку – реквієм,
присвячена
річниці
голодомору на Україні
в
1932 – 1933 роках.
27 листопада учні нашої
школи взяли участь в
районному
турі
Міжнародного конкурсу з
української мови
ім. П. Яцика.
З початком ІІ чверті учні
5,6,8,9 класів нашої школи
дістали чудову нагоду сісти
за нові парти. Одномісні
парти та стільці в кількості
29
штук,
на
суму
чотирнадцять тисяч з легкої
руки для рідної школи
подарував
наш
земляк
Ляхевич
Олександр
Іванович.
Тому
можна
сказати що світ не без добрих
людей. Це вже не перший
його подарунок рідній школі.
Таким чином, мрія наших
дітей учитися в естетично
красивих класах на нових,
сучасних меблях поступово
справджується.
В останню суботу жовтня шкільний дзвінок покликав на
зустріч випускників 1955, 1960, 1965, 1970, 1975, 1990, 2000, 2005
років навчання. Нелегко було зібратися, адже життя розкидало їх по
різних куточках України.
В день зустрічі до рідної школи поспішали солідні люди, скроні
більшості з них помережила сивина. В найбільшій кількості був
випуск 1970 та 1975 років, дещо в меншій зібралися випуски 1965,
1955років та інші. Гості трепетно переступали поріг рідної школи
під хвилюючі звуки шкільних пісень, що лунали у вестибюлі школи.
Шукали знайомих, обнімалися, радісно вигукуючи імена…Далі
роздивлялися, що ж нового змінилося за їх відсутності протягом
кількох десятків років. Якими ж, рідними були ті класи і коридори!
В актовому залі школи зібралась вся шкільна родина, тут і
дітвора - господарі сучасної школи, вчителі, гості.
Силами учнівського колективу для дорогих гостей було
представлено концертну програму. Зі словами привітання до
шановних гостей звернувся директор школи Коцюба Василь
Степанович. Діти від душі виконували пісні, слова побажання
лилися з вуст дітей до випускників. А з яким натхненням та
захопленням діти представили свої запальні танці! Можливо,
подумки кожний із випускників, сидячи в актовому залі школи,
побачив через роки себе такими ж жвавими, енергійними, як і

2. сучасна молодь.
проходили
в
Виступи
учнів
декількох
школи
не
приміщеннях
в
залишили
їх
центрі
села.
байдужими. Від
Маленькі
гостей взяв слово
віконця,
пічне
випускник 1965
опалення, гасове
року Бернацький
освітлення,
Анатолій
парти,
Едуардович. Він висловив велике задоволення
чорнильниці та велике прагнення до нових знань.
від теплого прийому, від концерту дітей, давши
Для кожного з них, коли закінчували 8 класів і
зрозуміти, що наші діти особливі і талановиті.
лунав останній дзвоник. В свої 15 років мусили
Акцентував увагу на тому, чого сам він добився
бути дорослими і обирати собі шлях у житті..
в житті. Саме його кар'єра великою мірою
Далі випускники розійшлись по класах, де
залежала від знань, які дала рідна школа та
відбулись відкриті уроки, на яких перевірили
великої наполегливої праці після закінчення
«домашні завдання». Багато нового дізнались
школи.
Велику частину свого життя
вони одне про одного.
пропрацював дипломатом в українському
Того дня думками всі присутні випускники
посольстві у Франції. Закінчуючи виступ,
повернулись
у
юність,
безтурботну,
побажав нашим дітям і далі тримати такий ритм
безвідповідальну, радісні шкільні свята і будні.
та бути успішними в рідній школі.
Всі зійшлися в єдиному – зустріч ця дала їм
Спогади, спогади, спогади! Кожного з
заряд бадьорості, надію побачитись ще через
них, як і нинішніх дітей, вперше привели до
п’ять років.
Борівської школи їхні батьки. До побудови нової
Завжди пам’ятають дорогих вчителів, які:
школи в 1979 році, заняття першокласників
Все учили нас, що могли
І до праці любов прививали.
От і стали усі ми людьми,
Що в науці й труді не останні!
Коцюба В.С., директор школи
______________________________________________________________________________________
Життя
Цілком офіційно!
громади
30 жовтня Борівська сільська громада обрала
свої органи місцевого самоврядування: депутатів
сільської ради та сільського голову. З трьох
кандидатів на посаду сільського голову більшість
жителів громади віддали свої голоси за
Королькову Любов Адамівну.
Депутати:
Кошолап Лідію Владиславівну
Ткаченко Наталію Ернестівну
Кузьменко Віктора Юхимовича
Ковальчук Наталію Миколаївну
Бичківську Зінаїду Олександрівну
Заєць Лідію Андріївну
Дідченко Володимира Вікторовича
Кириєнко Віктора Михайловича
Драба Василя Андрійовича
Поливач Петра Петровича
Прищепу Василя Івановича
Кузьменко Андрія Івановича
Кравченко Сергія Борисовича
Пруднікову Валентину Гвідонівну
Сформовано склад виконавчого комітету:
Королькова Любов Адамівна - голова
Ковальчук Наталія Миколаївна - секретар
Давиденко Галина Андріївна
Зозуля Андрій Іванович
Ковальчук Олександр Васильович
Клименко Наталія Петрівна
Проценко Зінаїда Володимирівна
7 грудня – день працівників місцевого
самоврядування
Шановні депутати!
Прийміть щирі і сердечні вітання з нагоди державного
свята – Дня місцевого самоврядування! Нехай День
місцевого самоврядування об'єднає нас у спільному
прагненні зробити наше село щасливим і багатим!
Бажаю наполегливості, мужності і нових здобутків у
Вашій нелегкій і відповідальній праці, міцного
здоров’я, щастя, родинного благополуччя та
здійснення всіх Ваших життєвих планів і сподівань.
Королькова Л.А., сільський голова

3. Настанови великого
педагога актуальні і
сьогодні
«Щоб добре навчати дітей, треба добре і
глибоко вивчати індивідуальні особливості
кожної дитини, її сприймання, мислення,
добре знати сім'ю школяра» - такі настанови
давав Сухомлинський молодим педагогам,
адже сам перевірив це на власному досвіді.
Уміння правильно визначати, на що
здатен учень у даний момент, як розвивати
його розумові здібності надалі – це надзвичайно важлива складова педагогічної мудрості. Саме
впроваджуючи його настанови в практику, я, як педагог використовуючи його настанови,
захотіла ширше познайомити учнів і батьків із творчістю цього видатного педагога.
В.О Сухомлинський дуже любив дітей, саме тому написав для них багато-багато навчальних
оповідань. Саме за його творами учні 4 класу підготували усний журнал «Людина починається
з добра»
Ознайомили присутніх з життєвим і творчим шляхом Василя Олександровича,
Ковальчук Діана, Каменчук Діана та Мощик Давид, показавши чудові здібності читання прози
напам'ять. Наступні сторінки звучали так: «Будь добрим і чуйним до людей», «Поважай і
шануй батька і матір», «Усі блага і радощі життя створюються працею», та «На твою книжкову
полицю», озвучили Костюшко Давид, Сопленко Аліна, Борисюк Владислав. Учні торкнулися
самих болючих і актуальних тем нашого сьогодення. Я надіюсь, що це вплине на свідомість не
лише учнів 4 класу, а й гостей, які завітали. Адже вони приймали активну участь у обговоренні
оповідань. Хочеться, щоб наші діти не лише були грамотні, а ще й виховані, добрі і чуйні.
Виростали людьми, якими б гордилися батьки. На виховний захід завітали майже усі батьки,
що говорить про їх високу свідомість, що вони не байдужі до життя класу. Приємно мені було
почути слова подяки за виховний захід від батьків. Чудові пісні, вірші доповнили свято,
звеселили його.
Твори В.О. Сухомлинського носять виховний характер, тому що це був письменник усім
своїм талантом, всім серцем – педагог за покликанням. Тож читайте його твори, наслідуйте
позитивні риси його героїв, збагачуйте свої знання!
Васильчук Л.О. класовод 4 класу
__________________________________________________________________________________
•
Весела перерва
У склянку з чаєм мама поклала
срібну ложечку, пояснивши, що
срібло вбиває мікроби.
П’ятирічна Катруся обурилася:
— Як? То це я буду пити чай з
мертвими мікробами?
•
— І чого ти смієшся,
Гордійчику? Я не бачу нічого
смішного!
— Та ви й не можете бачити, бо
сидите на моїй булочці з
варенням...
Шкільні смішинки
•
Сидить маленька дівчинка в
пісочниці. Гарненька така, у
білих колготочках, з бантиком, і
щось похапцем запихає до рота.
— Дівчинко, що ти їси? —
запитує перехожий.
— Не знаю, воно само
приповзло...
•
Вихователька в дитячому садку,
— Діти, назвіть мені свого
домашнього чотириногого
друга... Ну, ось ти, Іринко,
скажи.
— Чотириногого друга, кажете?
— перепитує дівчинка. — Ліжко,
звичайно.
•
— Мамо, як називалася
станція, від якої ми щойно
від’їхали?
— Не знаю. Ти мене сердиш:
бачиш, я читаю.
— Шкода, що не знаєш. Наш
Василько на ній залишився.

4. Коцюба Алла, учениця
8класу
З
історії мого села
( з історії роду складається історія нашого народу)
Зі спогадів уродженця села Борівка, підполковника у відставці
Забишнього Володимира Костянтиновича - продовження
Я народився 1 лютого 1945 року, коли ще десь гриміла, підходячи до свого логічного кінця війна. Батько був
на фронті десь під Кенінгсбергом. Ім'я дала мені баба Ганя; вона сказала: - Може Володя і не повернеться, так
давайте назвемо його Володею. В 1946 році, після майже річного перебування в госпіталі, повернувся батько.
І не дивлячись на важке поранення, почав будувати хату. І в листопаді 1947 року ми увійшли в свою хату, де
була готова тільки кухня. Але спішили, тому що наступний рік був високосний і за народним віруванням в новий
дім поселятись було не бажано.
Після війни і голоду, вірніше неврожайних 1946-1947 років, народ почав потроху оживати. Повернулись
фронтовики, хто залишився живий; хто не повернувся, тих продовжували ждати, з надією на чудо.
Ждала і моя баба Ганя сина… На той час я був її радістю, так як більше внуків не було. І взагалі мене сильно
пестили: в сім'ї – батько, мати , баба і дві тітки, а я один. А ще приходили тітчині подружки і всі мене обнімали,
цілували, після чого я сердито витирав місця поцілунків.
Коли батьки і баба куди-небудь їхали (на свята), тітки брали мене на «вечорниці», які збирались в хатах,
зокрема в Завадської Параски ( хата стояла, де сьогодні стоїть будинок колишнього голови колгоспу Василя
Захарченка). У її було три дівчини: Галя – уже дівчина на виданні і дві школярки – Ніна і Люба(теж мої няньки).
На іншому місці - хата Чухліб Мотрини (стояла на місці, де стоїть «теремок» Віктора Зозулі, (навпроти Снитко
І.А.) Там теж була Антоніна (Тося)- дівчина на виданні і молодша - Галя. І ось в зимові вечори молодь збиралась
в одній із цих хат. Спочатку приходили дівчата, сідали і кожна з них починала чимось займатися, хто в’язав, хто
вишивав, а деякі («безрукі»), просто сиділи і лускали насіння та «чесали язиками». Пізніше приходили хлопці.
Зразу ж хата наповнювалася шумом і сміхом. Хтось із хлопців був із гармошкою і тут же починались танці. Грала
гармошка, вищали дівчата, сміялись хлопці, кружляли в польці чи краков'яку пари. Було шумно і весело.
Танцюючі пари піднімали пил із земляної підлоги і вогник єдиної керосинової лампи ледь-ледь проглядався. Я
лежав на печі і дивився на те, що відбувалось. Шум та вечірній час мене поступово забаюкувало і я засинав.
Після цього тітки несли мене додому.
Після війни в колгоспі почали будуватись. Зі старих будинків залишилась комора і конюшня. А ще був
величезний погріб-холодильник. Взимку в нього завозили лід, і він танув майже до вересня. Десь в 1947 році
заложили нову комору (стоїть до сьогоднішнього дня), бондарню і цех, де пиляли ліс (штахетник і різні планки),
стояли дві циркулярки, на одній із них працювала моя тітка – Завадська (Позняк) Софія Олексіївна (мати Ольги
Шекети). Циркулярки крутив паровий двигун, яким управляв Новицький Полікарп. У нього була одна рука і він
один управлявся з цим величезним чудовищем, яке громихало так, що вся будівля вибрировала.
А в бондарні чоловіки робили бочки різних розмірів і фасонів під всякі потреби. По неділях цю продукцію везли
на базар. У дворі стояли величезні «козли», на яких чоловіки спеціальною пилою різали дошки. Штабелі цих
дощок складали тут же у дворі для просушки. Десь в цей же час побудували контору ( останки її в кущах
навпроти школи ). А на фермі побудували корівник та свинарник. Основна тяглова сила в колгоспі були коні та
воли. Всі основні роботи і в колгоспі і в людей робились за їх допомогою. А ще був транспорт – ЗИЛ -105, яким
управляв Ковальчук Адам Микитович. Будувався не тільки колгосп, будувалось все село, адже багато хат було
спалено, коли в листопаді – грудні тут стояв фронт. І тепер люди споруджували собі таке – сяке житло. Грошей
для будівництва не було, тому все робилось «хап - способом», добре що ліс був поряд. Вдень йшли в ліс шукали
підходящі дерева, а вночі на волах чи кіньми їх привозили. Влада на це закривала очі, а лісники користувались
цим положенням. З ними можна було договоритись за могорич, чи якусь мізерну плату та взяти будівельний
матеріал. Кого я пам’ятаю із тодішніх керівників? Головою колгоспу був до 1955 року Свиридовський..із
Небелиці. Секретар сільради – Зозуля Василь Онупрійович.
Приблизно в 1949 році почали будувати клуб, який стояв поряд з теперішньою школою. Будівля, коли її
збудували в 1951 році, для села була дуже шикарною: великий зал, сцена, з боку садка – гримерна, з боку
колгоспу – бібліотека. Стеля залу була розписана зірками на голубому фоні. Взимку зал отоплювався двома
грубами. З того часу всі культурні заходи, збори, кіно – проходили в клубі.
А до цього кінофільми показували будь-де. Перше, що я пам'ятаю, кіно показували на конюшні чи старій коморі.
На стіну вивішували екран, встановлювали динаміки, движок, кіноапарат на столі (це було влітку) і після заходу
сонця збирався народ зі своїми лавками, табуретками для сидіння. Це дійство проходило по понеділках. Коли

5. люди сідали, по рядах проходив «кинщик» і продавав білети. Із фільмів, які мені запам’ятались, це були
«Небесний тихоход», «Чкалов», які в подальшому і визначили мою долю.
РЕДКОЛЕГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІСНИКА
«ШКОЛЯР»

6. люди сідали, по рядах проходив «кинщик» і продавав білети. Із фільмів, які мені запам’ятались, це були
«Небесний тихоход», «Чкалов», які в подальшому і визначили мою долю.
РЕДКОЛЕГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІСНИКА
«ШКОЛЯР»