2. ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ
Біографи письменника вказують, що
поштовхом до написання цього твору стала
комічна історія про домагання дворянських
прав, яку пережив батько Івана Карповича
– Карпо Адамович Тобілевич. На це пiшло
чимало часу i марно: дворянство не було
доведено, оскiльки прiзвище в старих
документах було Тобелевич, а в нових
Тобiлевич.
3. • Цей біографічний
факт драматург підніс
до широкого
узагальнення, гостро
висміявши і
засудивши станове
честолюбство
соціальної касти –
дворянства.
5. ПЕРСОНАЖІ
Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновик.
Палажка — його жiнка.
Марися — їх дочка.
Степан — їх син, канцелярист земського суду.
Гервасiй Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.
Микола — його син, парубок.
Нацiєвський — регiстратор з ратушi.
Трандалєв — повiрений.
Протасiй Пеньонжка, Матвiй Дульський — чиновники.
Омелько, Трохим — наймити Борулi.
6. • Мартин Боруля —
головний персонаж
комедiï. Це людина iз
заможноï верхiвки
села, не заслiплений
жадобою збагачення,
не позбавлений рис
гуманностi. Однак, це
натура, скалiчена
духовно нездоланним
прагненням вийти «на
дворянську лiнiю».
7. • Мартин гарний сiм'янин, у домi порядок i
достаток; i авторитет, i гроші - все це у
нашого героя є. Виявляється, герою треба
дворянського титула, який, на думку Борулі,
зробить його паном.
8. • У своєму домi цей «мiщанин-шляхтич» (так
назвав свого героя Журдена французький
драматург Мольєр) заводить дворянськi
порядки, сам мучиться через своï химери,
але терпить, бо вважає таку «домашню
перебудову» шляхом до полiтично-
правового мiсця в помiщицько-
капiталiстичнiй державi, яке мало
дворянство.
9. • Мартин велить своïм дiтям
називати себе не татом, а
«папiнькою», а маму
«мамiнькою». Вiн довго вранцi
вилежується в лiжку, як пан,
хоча в нього, трудящоï людини,
вiд довгого лежання з незвички
болять боки. Дочку Марисю
хоче вiддати замiж за
«образованого чоловiка», сина
Степана мрiє бачити знатним
чиновником.
10. • На прикладі образу головного героя —
Мартина Борулі І.Тобілевич розкриває
конфлікт здорової народної моралі з
«манією» дворянства, породжений
відстоюванням ним своєї людської гідності.
Автор до мінімуму звів роль комедійної
інтриги, віддавши
перевагу внутрішній
дії.
11. • Конфліктну ситуацію
драматург виводить не
стільки з зовнішніх
причин, скільки з
внутрішнього
стану персонажу —
нестримного
прагнення
довести, що ні чим не
гірший від «приймака
• Красовського». така
заглибленість у душу
людини надає
камерності звучання
комедії, відтворює
складні внутрішні
почуття та
психологічні колізії,
визначає трагікомізм
образу.
12.
13. • Позиція автора зумовила
типові узагальнення комедії,
проникливий аналіз людських
стосунків та характерів,
соціальну детермінованість
конфліктів і перепетій, вчинків
і розв'язок. До речі, в «Мартині
Борулі» проглядаються ситуації
з «Ревізора», коли зібралися
гості, а жених поїхав, з
«Одруження Фігаро» — сама
втеча жениха.
14. • Основою типізації
характерів і обставин у цій
п'єсі є загальнолюдський
зміст таких категорій як
честь, гідність, добро — з
одного боку та
підступність,
пристосуванство, егоїзм,
зло — з другого. Звідси і
наявність трагікомічних
елементів у творі.
15. Ідея твору
• Гідність людини
визначається не
приналежністю до
привілейованого
соціального стану, а
чесна трудова
діяльність, простота і
щирість у взаєминах з
людьми.
16. Мораль
• Висмiявши таку поведiнку свого героя,
Карпенко-Карий утвердив здорову народну
мораль щодо родинних традицiй,
ставлення людини до своєï рiдноï землi,
свого родоводу, працi, народних звичаïв.
Головне не титул, а вмiння залишатися
порядною, високоморальною людиною у
всiх життєвих ситуацiях.
17. • Іван Франко писав,
що “Мартин
Боруля” – “одна з
найкращих
українських
комедій”.
18. • П’єсу “ Мартин Боруля” було екранізовано
1953 року, режисером О.Швачко.
