шкільна газета

1. 1
Березень 2016
Міжнародний жіночий день – 8 березня
(англ. International Women's Day) — щорічне свято, що
відзначається 8 березня. Започатковане
як пролетарське феміністське свято - .
Починалось як соціалістичне політичне свято,яке є змішаним у культурі багатьох
країн, насамперед у Європі, особливо в країнах "радянського блоку".
Вперше святкувався 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки.
Протягом XX століття відзначався в СРСР та країнах соцтабору як державне свято.
1977 року, за радянської ініціативи, отримав статус міжнародного дня —
рішенням Організації Об'єднаних Націй день називається (повна
назва): .
День став символом фемінізму й антисексизму. У деяких країнах, у яких
відзначається цей день, жінки отримують подарунки та квіти. Цей жест багато
феміністок, однак, знаходять недоречним, оскільки вони вважають, що день повинен
привернути увагу до статевої рівності.
У деяких країнах відзначається подібно до західноєвропейських свят — Дня
матері й Дня Валентина. Окремі діячі православної церкви й деяких інших релігійних
спільнот світу не визнають свято 8 березня з огляду на його політичне походження.
Виникло це свято як день боротьби за права
жінок. 8 березня 1857 року в Нью-Йорку
зібралися на маніфестацію робітниці
швейних та взуттєвих фабрик. Вони
вимагали 10-годинний робочий день, світлі
та сухі робочі приміщення, рівну з
чоловіками заробітну плату. Працювали в
той час жінки по 16 годин на добу,
отримуючи за свою працю копійки.
Чоловікам після рішучих виступів вдалося
добитися введення 10 годинного робочого
дня. На багатьох підприємствах в США

2. 2
виникли профспілкові організації. І ось після 8 березня 1857 року утворилася ще одна
- вперше її членами стали жінки. У цей день у багатьох містах Нью-Йорка сотні
жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи надання їм виборчого права.
У 1910 році на Міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені, Клара
Цеткін виступила з пропозицією про святкування Міжнародного жіночого дня 8
березня, яке прозвучало, як заклик до всіх жінок світу включитися в боротьбу за
рівноправ'я. Відгукуючись на цей заклик, жінки багатьох країн включаються в
боротьбу проти злиденності, за право на працю, повагу до своєї гідності, за мир. В
1911 році це свято вперше відзначалося 19 березня в Австрії, Данії, Німеччині і
Швейцарії. Тоді більш мільйона чоловіків і жінок взяли участь в маніфестаціях. Крім
права обирати і займати керівні посади, жінки домагались рівних виробничих прав з
чоловіками.
Міжнародний жіночий день 8 березня з перших років Радянської влади став
державним святом. У 1965 році 8 березня в СРСР стало вихідним днем. А в 1977 році
свято стало дійсно міжнародним - ООН прийняла резолюцію 32/142, закликавши всі
країни проголосити 8 березня днем боротьби за жіночі права - Міжнародним жіночим
днем. Існував і його святковий ритуал. Цього дня на урочистих заходах держава
звітувала перед суспільством про реалізацію державної політики у відношенні жінок.
Поступово Міжнародний жіночий день в країні губив своє політичне забарвлення.
Після розпаду Радянського Союзу день 8 березня лишився в переліку державних свят
Російської Федерації. Відзначається Міжнародний жіночий день і в країнах СНД: в
Азербайджані, Грузії, Казахстані, Киргизії, Молдавії, Таджикистані, Туркменії,
Україні, Білорусії як Міжнародний жіночий день; в Узбекистані як День матері; у
Вірменії його відзначають 7 квітня, як День материнства і краси.
Свято жінок було ще у стародавньому Римі. Існував день, в який вільно
народжені жінки отримували подарунки від своїх чоловіків, а рабині мали щось
на зразок вихідного - господині будинку дозволяли їм в цей день відпочивати.
Що не день солідарності жінок!
8 березня є національним вихідним також в Анголі, Буркіна-Фасо, Гвінеї-Бісау,
Камбоджі, Китаї, Конго (там свято не «міжнародних», а конголезьких жінок),
Лаосі, Македонії, Монголії, Непалі, Північній Кореї і Уганді.
У Сирії 8 березня відзначають День Революції, а в Ліберії - і зовсім як День
пам'яті полеглих.

3. 3
Для мами: Для подруги:
Матінко моя єдина! Прийми від мене привітання
Ти для мене цілий світ! У цей прекрасний день весни:
І хоч я мала дитина, І усі найкращі побажання,
Хоч мені лиш кілька літ, Щоби здійснилися вони.
Та тебе, матусю мила, Як перша квітка, будь красива
Я кохаю над життя І будь весела, як весна.
І бажаю: будь щаслива, Усе життя живи щасливо,
Наче квітка весняна! Кохана будь, й кохай сама!
Для вчительки:
Вам - прекрасній,
незрівнянній,
Наче сонечко весняне,
Цей букет вітань,
Що підібраний з любов'ю.
Щастя! Радості! Здоров'я!
Здійснення бажань!
Хай не тільки в день жіночий,
Наче зорі, сяють очі,
Усмішка цвіте,
Бо у Вас душа прекрасна,
Серце Золоте!

4. 4
Вітаємо з перемогою в обласномуетапы шыстнадцятого міжнародного
конкурсу з української мови імені Петра Яцика ученицю 7-Б класу
Хорішко Єлизавету за зайняте 3 місце!
А також вітаємо з перемогою у 3 обласному етапі 6 Міжнародного мовно-
літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса
Шевчанка.
Вітаємо Хоменко Ангеліну з 7-Б класу з 1 місцем в конкурсі « Молоді
таланти Чернігова - 2016» в номінації « Літературна творчість – власна
поезія»

5. 5
Кулєву Катерину з 4-Б класу з 2 місцем в номінації « Літературна
творчість – поезія»
“ Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.
Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської
культури. Він був самоуком і вказав нові свіжі й вільні
шляхи професорам та книжним ученим. ”
Тарас Шевченко... Син українського народу. Батько України. Він став символом волі,
справедливості та витривалості для кожного громадянина підневільної України,
символом українського національного руху та відродження . Як пише
літературознавець та шістдесятник Іван Дзюба, який з 1992 до 1994 року був
міністром культури України: “ Тарас Шевченко – це Україна ”. І це твердження є
дійсно безперечним.
З ім’ям Шевченка пов’язане утвердження української літературної мови. Мови
солов’їної, красної і багатої. Мови, що створила державу.
Саме його творчість знайшла відгук у серцях людей з кожної верстви українського
суспільства, пробудила національну свідомість і гідність . Кожний знаходив в його
поезії відображення своїх інтересів і бажань, саме тому заклик до власного народу
скинути чужоземне ярмо і здобути волю був почутий українцями . Напевно, треба
мати дійсно велике та відкрите серце аби дозволити впустити в себе та пережити весь
той біль, всі ті страждання , що охопили нашу країну; неабияку силу духу , щоб перед
обличчям смерті продовжувати закликати український народ до боротьби за
незалежність. Шевченко був першим українським інтелектуалом, який так відверто
виступав проти російської колоніальної політики. Був першим, хто так категорично
відкинув модель “ малоросійства ” щодо України, що спричинило наприкінці 18-го
першій половині 19-го століття масову підтримку ідеї становлення самостійної
держави. Мабуть, всі згодні з твердженням Івана Франка , що вся творчість Тараса
Шевченка є поезією бажання життя: “ Вільне життя, нічим не опутаний розвиток
одиниці і всієї суспільності – це ідеал, якому Шевченко був вірний протягом усього
життя ”
Митець у своїй творчості поводить себе саме як "батько" в
національній сім'ї. У нього серце кров'ю обливається, коли він
бачить нещастя свого народу і головну його причину:
роз'єднаність, благодушність, безтурботність українців. Митець
звертається до українців з проханням згадати свою
автентичність, благає повернутися до свого коріння , коли це не
допомагає , він звертається до докорів і попереджень:

6. 6
“ Схаменіться, будьте люди,
Бо лихо вам буде!”.
Саме Тарас Шевченко був тим, кому вдалося згуртувати український народ навколо
національної ідеї визволення та свободи через свої поетичні твори , зробивши їх
надбанням
української нації!
Шевченківська Вкраїна! Кобзар.
Шевченківська Вкраїно, Велика людина – Шевченко Тарас,
Оспівана в піснях, Відомий поет і художник.
Змальована в картинах, Всі знають його і не тільки у нас
Прославлена у віршах… Читають усі його твори.
Сьогодні ти у горі, Дитинство Тараса було вкрай важким:
Оспівана в піснях, І бідність , і голод , і холод…
Змальована в картинах, Страждання його нескінченні були,
Прославлена у віршах… Бо він залишався в неволі.
Сьогодні ти у горі, Не втративши віри, піднявся з руїн,
В загарбницьких руках, Здійнявся угору, розправивши плечі,
Вбивають і грабують Він став Кобзарем, великим митцем,
Чужинці по кутках Прославивши всю Україну.
Усі твої багатства, У творах навчав свій любити народ,
Усі твої скарби І прагнув, щоб бути щасливим,
І заганяють братство Боротись за волю, за і долю людську,
У бідність і борги. За радість нової родини !
Шевченко ріс в неволі Минають віки і ми бачимо знов,
Й віддав своє життя Коли в небезпеці країна,
За нашу кращу долю Вмирають герої, читаючи вірш
І мирне майбуття. Про рідну свою Україну.
Якби побачить міг би І нині ми славим свого Кобзаря,
Усе це наш Кобзар, Вчимо його вірші пророчі,
Від болю за країну З портретів його не забудемо ми ,
Він, мабуть, закричав. Як дивляться генія очі!
Тож, піднімаймось, браття,
Вставаймо всі з колін,
І жити будем вільно,
Прогнавши ворогів.

7. 7

8. 1
Лютий 2016
Бабин Яр. Тут відбулося незабутнє за масштабами
заздалегідь сплановане і прораховане до деталей
вбивство мирних жителів - євреїв, українців, росіян,
ромів, переважно похилого віку, жінок, дітей. Тут були
віддані болісної смерті військовополонені, комуністи з
сім'ями, гравці київського «Динамо», партизани,
підпільники, моряки Дніпровської флотилії, православні
священики, які відмовилися проголошувати в церквах
молитви за здоров'я фюрера і рятували від розстрілу
євреїв.
Протягом двох років жертв колонами вели до місця страти, які просять про пощаду -
по-звірячому били, вбивали. Людей розстрілювали на краю обриву або змушували
спуститися вниз, лягти на трупи, а потім лежать - методично розстрілювали.
У 1869 році біля Бабиного Яру організували Сирецький військовий табір. У 1895 році
на території табору відкрили дивізіону церква. Однак вона була зруйнована після
революції.
У 1870 році на південь від Бабиного Яру відкрили Лук'янівське цивільне кладовище,
яке проіснувало до 1962 р 1891-1894 роках біля Яру з'явилося Нове єврейське
кладовище, яке закрили в 1937 році, а потім зруйнували під час війни. До
сьогоднішнього часу збереглася цвинтарна контора і невеликий фрагмент самого
кладовища.
У роки окупації Києва німецькими воском Бабин Яр використовували як місце
масових розстрілів. 27 вересня 1941 р фашисти розстріляли 752 пацієнти
психіатричної лікарні імені Івана Павлова, розташованої поблизу Яру.
Загальновідомо, що німці ставилися до душевнохворих як до «людського сміття».
У вересні 1941 року окупаційна влада заарештувала дев'ять головних київських
рабинів, наказавши оголосити громаді: «Після санобробки всі євреї і їх діти, як елітна
нація, будуть відправлені в безпечні місця ...». 28 вересня по всьому місту були

9. 2
розклеєні оголошення, щоб 29 вересня всі євреї до 8 години ранку зібралися на розі
Мельникової і Доктерівської з документами і цінними речами, в разі непокори -
розстріл.
У цей час всім київським двірникам наказали дезінформувати населення про намір
окупаційної влади провести перепис, а згодом переселення євреїв. У призначеному
місці німці влаштували пропускний пункт і канцелярію. Людей пропускали групами
по 30-40 осіб, відбирали у них особисті речі, наказували роздягтися, а потім заганяли
їх палицями на край яру глибиною 20-25 метрів і розстрілювали. Щоб заглушити
постріли і не створити паніку серед очікують своєї долі євреїв, німці включали
музику і запускали в небо літак, який кружляв над яром, проводжаючи мучеників в
останню путь. Після заповнення рову 2-3 шарами тіл, їх засипали землею. За цілу
добу фашисти не встигли розстріляти
всіх прибулих на місце страти євреїв,
тому що залишилися розміщували на час
у військових гаражах. 29-30 вересня
німці, під командуванням
штандартенфюрера Пауля Блобеля, за
участю Київського куреня української
допоміжної поліції під командуванням П.
Захвалинського вбили в Бабиному Яру 33
771 чоловік. Масові вбивства тривали до
самого відходу фашистів з міста.
Очевидці страшного злочину свідчили про те, що німецькі фашисти у матерів,
благають не вбивати дітей, відбирали немовлят і живими кидали в яр. Наймолодшій
жертві трагедії було всього три дні: дитина народилася 26 вересня, а вже 29 вересня
розділив трагічну долю своїх батьків.
Найстаршій жертві, яка покоїться на дні
обриву, було 103 роки.
10 січня 1942 німці стратили 100
матросів Дніпровського загону Пінської
військової флотилії. У Бабиному Яру
також загинули 621 член ОУН (фракція
С. Бандери), серед яких українська
поетеса Олена Теліга і її чоловік, а також
п'ять циганських таборів.
Всього за три роки на цій території загинуло від 70 000 до 200 000 чоловік.

10. 3
На території «дореволюційного»
військового табору був відкритий
Сирецький концтабір, в якому
тримали комуністів, комсомольців,
підпільників, військовополонених,
в якому були розстріляні троє
гравців київської футбольної
команди «Динамо» 18 лютого 1943
року - Трусевич, Кузьменко та
Клименко. Загальна кількість
загиблих в цьому концтаборі
становить близько 25 000 чоловік.
Крім усього іншого хворий фашистський розум придумав створення в Бабиному Яру
миловарні, сировиною для якого повинні були послужити кістки розстріляних.
У серпні-вересні 1943 року, відступаючи з Києва, німці спробували приховати сліди
своїх тяжких злочинів і частково знищили концтабір, розкопали і спалили за
допомогою євреїв-в'язнів десятки тисяч тіл. Більш того з Німеччини були привезені
спеціальні машини, на яких перемелювалися кістки, а попіл від них розсіювався по
всьому Бабиного Яру. Вночі 29 вересня 329 в'язнів-смертників організували
повстання, яке закінчилося 311 смертями, врятувалися втечею лише 18, вони і
оприлюднили засекречені плани фашистів приховати сліди масових вбивств.
З 1943 по 1946 рр. Сирецький концтабір використовували для утримання німецьких
військовополонених, потім його знищили і звели на його місці в кінці 1950-х -
початку 1960-х житловий масив Сирець і розбили парк.
Відомі також долі київських катів: ініціатора масових розстрілів начальника
зондеркоманди 4а айнзатцгрупи З Пауля Блобеля засудили до смертної кари через
повішення. Участь військового коменданта Києва генерал-майора Курта Еберхарда і
Генерального комісара Хельмута Квітцрау не була такою сумною, вони обидва
померли своєю смертю у себе на батьківщині. Коменданта Київської поліції Андрія
Орлика позбавили посади наприкінці 1941 р, а в липні 1942 р він був убитий в Києві.
Згідно з матеріалами Нюрнберзького процесу масове вбивство у Бабиному Яру
називалося "утилізацією золота", оскільки з місця страти в Німеччину привозили
мішки з золотом і коштовностями. За однією з версій, німці зовсім не намагалися
замести сліди, коли почали відкопувати трупи і спалювати їх на відкритих печах,
оскільки вони пишалися своєю «роботою», причина набагато глибша: як виявилося,
перед стратою багато приречені ковтали прикраси, тому було вирішено провести
ексгумацію , трупи спалити, а золу просіяти з метою наживи.

11. 4
Більш того, на Нюрнберзькому процесі було озвучено реальне число загиблих в
Бабиному Яру - 168 тисяч євреїв і понад 300 тисяч - військовополонених. Ці цифри
підтвердив Міжнародний військовий трибунал.
13 березня 1961 року Бабин Яр знову нагадав про себе страшною трагедією. Коли в
50-і роки міська влада залили яри рідкими відходами цегельних заводів і спорудили
земляний вал для захисту прилеглих районів від повеней, вони не врахували, що
дренажна система становить небезпеку. У березні почав танути сніг, вал не витримав
сильного потоку води, і кияни знову зіткнулися з жахливою трагедією, яка нам
відома під назвою «Куренівська трагедія». Селевий потік висотою до 14 метрів
обрушився на Куренівку і залив близько 30 га, зруйнувавши понад 30 будівель і
трамвайне депо ім. Красіна, яке виявилося в самому центрі стихії, а також
Кирилівське кладовище, що знаходилося в Кирилівській гаю. Міська влада
намагалися приховати масштаби трагедії, людей ховали на кладовищах в різних
кінцях Києва, вказуючи при цьому вигадані дати і причини смерті. За офіційними
даними жертвами Куренівської трагедії стали 145 осіб, при цьому за оцінками
сучасних дослідників - 1,5 тисяч чоловік.
Тривалий час радянська влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру, і
лише після велелюдного стихійного мітингу з нагоди 25 роковин трагедії 29 вересня
1966 року за участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї
почали говорити на державному рівні. Пізніше було встановлено перший пам'ятник
жертвам. Історики пов'язують таку поведінку із
намаганням приховати усю правду про
трагедію.
У 1965 році був оголошений закритий конкурс
на кращий пам'ятник жертвам Бабиного Яру.
Кращими були визнані проекти відомих
київських архітекторів Й. Каракіса і А.
Мілецького. Однак представлені проекти «не
вписувалися» у світогляд тодішніх властей, і
конкурс закрили, а в жовтні 1966 року в сквері
в південній частині яру був встановлений
зовсім інший гранітний обеліск, на місці якого
в 1976 році був відкритий вказаний нижче
пам'ятник. Відкриття пам'ятника було
зустрінуте жорсткою критикою за межами
СРСР за те, що євреї не були згадані особливо.

12. 5
У Бабиному яру та поблизу нього встановлено 25 пам'ятників, зокрема:
1. «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам
Радянської армії, розстріляним німецькими нацистами у Бабиному яру», відкритий 2
липня 1976 р.
2. Пам'ятник розстріляним євреям у вигляді менори, встановлений 29 вересня 1991 р.,
у 50-ту річницю першого масового розстрілу євреїв.
3. Дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН, встановлений 21
лютого 1992 р., у 50-ту річницю розстрілу Олени Теліги та її соратників.
4. Хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 р. архімандрита Олександра
(Вишнякова) та протоієрея Павла за заклики до спротиву німецьким окупантам.
Встановлений у 2000 р.
5. Православний храм у честь іконі Божої матері «Всіх скорботних Радість» у
Бабиному Яру[14]
6. Пам'ятник розстріляним у Бабиному яру дітям. Відкритий 30 вересня 2001 р. біля
виходу зі станції метро «Дорогожичі».
7. Камінь на місці, де передбачалося збудувати єврейський меморіальний центр.
Закладений 29 вересня 2001 р., у 60-ту річницю першого масового розстрілу євреїв.
8. Пам'ятник жертвам нацизму біля перетину вулиць Дорогожицької та
Оранжерейної, з символічним зображенням концтабору та написами «Пам'ять заради
майбутнього» і «Світові, знівеченому нацизмом». Апостроф у слові «Пам'ять»
зроблено у вигляді латинської літери «u» («українці») зі штампом «Ost»
(«остарбайтери»). Встановлений у 2005 р.
9. Пам'ятник жертвам Куренівської трагедії 1961 року, встановлений 13
березня 2006 р., у 45-ту річницю катастрофи.
10. Три могильних насипи над урвищем з чорними металевими хрестами,
встановленими невідомим автором. На одному з хрестів напис: «И на этом месте
убивали людей в 1941. Господи упокой их души».
11. 1 грудня 2009 року відкрито пам'ятник підпільниці, Герою України Тані
Маркус на розі вулиць Дорогожицької та Олени Теліги.

13. 1
Лютий 2016
Передісторія
З кінця XIX століття в середовищі німецьких і австрійських пангерманистов отримали
розвиток ідеї расової антисемітизму, в рамках яких євреї розглядалися як природжених
носіїв деяких біологічно збиткових ознак, а тому будь-який єврей представлявся
расистам небезпечним для існування нації . Німецькі націонал-соціалісти на чолі з
Адольфом Гітлером зробили расовий антисемітизм наріжним каменем своєї ідеології .
Питання як позбутися від євреїв захопив Гітлера ще з юності . Прийшовши до влади,
він почав втілювати свої ідеї в життя.
Положення євреїв в Німеччині в 1933-1939 роках
Початок переслідувань поклав бойкот євреїв з 1 квітня 1933 року і подальша хвиля
расових законів, націлених на євреїв, які працювали в державних установах або за
певними професіями. «Нюрнберзький закон» від 15 вересня 1935 року поклав кінець
рівноправності євреїв у Німеччині і визначав єврейство в расових термінах.
Антиєврейська істерія в Німеччині призвела в 1938 році (в ніч з 9 на 10 листопада) до
масових погромів, що ввійшли в історію як «Кришталева ніч» (через осколків скла,
якими були всипані вулиці німецьких міст). Приводом для початку єврейських
погромів послужила смерть радника німецького посольства у Франції Ернста фом
Рата, якого 7 листопада 1938 року в Парижі розстріляв п'ятьма кулями 17-річний
польський єврей Гершель Грюншпан.
Незважаючи на явно дискримінаційну політику по відношенню до євреїв, геноцид
почався далеко не відразу після приходу нацистів к влади. Нацисти прагнули видавити
євреїв з країни, проте часто їм було просто нікуди їхати. Для євреїв Європи, за
відомим висловом Хаїма Вейцмана (згодом - першого президента Ізраїлю), світ
розділився надвоє: на місця, де вони не могли жити, і місця, куди вони не могли
потрапити. Практика заборони більшості західних країн на в'їзд єврейських біженців
відображала глобальний клімат протекціонізму з відтінком ксенофобії і відвертого
антисемітизму. Міжнародна конференція з питань біженців в Евіані (Франція) в липні
1938 року скликана з ініціативи президента США Франкліна Рузвельта, закінчилася

14. 2
повним провалом. Крім Домініканської республіки, жодна з 32 брали участь країн не
дала очікуваних біженцям з Німеччини і Австрії ні найменшого шансу. До того ж,
Великобританія обмежувала приплив мігрантів в підконтрольну їй Палестину.
У 1933-1939 роках з Німеччини і Австрії бігло 330 тисяч євреїв. Приблизно 110 000
єврейських біженців виїхали з Німеччини та Австрії в сусідні країни, але зазнавали
переслідувань вже під час війни.
На початку 1939 року Гітлер доручив «відповідальному за 4-річний план» Герману
Герінгу підготувати заходи з виселення євреїв Німеччини. Початок Другої світової
війни не тільки збільшило їх кількість (після приєднання до Німеччини західної
Польщі), а й ускладнило шляхи для легальної еміграції.
У 1940 - початку 1941 року нацисти розробляють кілька варіантів вирішення
єврейського питання: пропонують Кремлю прийняти євреїв рейху в СРСР, ініціюють
плани «Мадагаскар» (переселення всіх євреїв на цей острів біля берегів південно-
східної Африки) і «Люблін» (створення єврейської резервації в окупованій нацистами
частині Польщі, яка отримала назву «Генерал-губернаторство»). Всі ці проекти не
були реалізовані.
Положення євреїв під час війни
З початком Другої світової війни фашисти захопили регіони компактного проживання
єврейського населення - Польщу, Прибалтику, Україну, Білорусію.
Дослідник Соломон Шварц, автор що вийшла в 1966 році в Нью-Йорку книги «Євреї в
Радянському Союзі з початку Другої світової війни» , доводив, що в СРСР нічого не
було зроблено для своєчасної евакуації та порятунку євреїв від нацистів.
Ізоляція євреїв
Всі євреї підлягали реєстрації і повинні були носити на одязі спереду і ззаду особливі
відмітні знаки - так звані «лати». Найчастіше вони робилися у вигляді шестикутної
зірки .Основний інфраструктурою ізоляції євреїв
були гетто, концентраційних таборів та таборів
смерті. Створюючи місця примусового ізольованого
утримання євреїв, нацисти переслідували такі цілі:
Полегшення майбутню ліквідацію євреїв.
Запобігання потенційного опору.
Отримання безкоштовної робочої сили.
Придбання симпатій решти населення.

15. 3
Масові розстріли
Єврейське населення СРСР
знищувалося, як правило,
безпосередньо в місцях його
проживання т. Н. айнзатцгрупами
(нім. Einsatzgruppen) СС, а також
українськими та прибалтійськими
колабораціоністами. Знищенням
євреїв в окупованій Одеській області
займалися румунські війська. По всій
Прибалтиці, Україні, Білорусії, майже
біля кожного невеликого міста, біля
багатьох сіл знаходяться т. Н. «Ями» - яри, куди зганяли і розстрілювали чоловіків,
жінок, дітей. Перша масова акція сталася 24 червня 1941 року: члени зондеркоманди
«Тильзит», що складалася з поліцейських Східної Пруссії, розстріляли близько 100
євреїв в литовському містечку Кретінга [10].
Вже в кінці липня 1941 в Каунасі були вбиті німцями і їх литовськими пособниками
тисячі євреїв; з 60 тис. євреїв Вільнюса близько 45 тис. загинули в ході масових
розстрілів в ярах близько Понари, що тривали до кінця 1941 р Хвиля вбивств
прокотилася по всій Литві. До початку 1942 р залишки єврейських громад зберігалися
лише в містах Каунас, Вільнюс, Шяуляй і Швенчёніс. У Латвії протягом декількох
тижнів було знищено все єврейське населення провінційних міст; збереглися лише
громади Даугавпілса, Риги і Лієпаї. З 33 000 євреїв Риги 27 000 були вбиті в кінці
листопада - на початку грудня 1941 р Приблизно тоді ж були винищені євреї
Даугавпілса та Лієпаї. Значній частині нечисленного єврейського населення Естонії,
повна німецька окупація якої відбулася у вересні 1941 р, вдалося евакуюватися вглиб
Радянського Союзу. Приблизно 1 000 євреїв була сконцентрована в таборі під
Таллінном, близько 500 з них були вбиті в тому ж місяці; інші були винищені
поступово. Всього в Естонії загинуло 963 єврея, в тому числі 929 естонських євреїв .
У Білорусії лише трохи євреям вдалося евакуюватися вглиб країни. 27 червня 1941 в
Білостоці були вбиті дві тисячі євреїв, а через кілька днів - ще кілька тисяч. Протягом
п'яти днів близько 80 тис. Євреїв Мінська і його околиць були сконцентровані в гетто
(створено 20 липня 1941 р.) До початку зими понад 50 тис. Людей було вбито. У перші
місяці окупації було винищено також більшість євреїв Вітебська, Гомеля, Бобруйська і
Могильова. 12 з 23 гетто, створених в Білорусії і в окупованих частинах РРФСР
(головним чином в Смоленській області), були ліквідовані до кінця 1941 р а ще шість -
в перші місяці 1942 р

16. 4
На Західній Україні німці і місцеве населення влаштували погроми вже в кінці червня
- початку липня 1941 р У Львові 30 червня - 3 липня було вбито 4 000 євреїв, а 25-27
липня - близько 2 000. Через кілька днів після захоплення німцями Луцька там було
вбито до 2 000 євреїв; з 27 000 євреїв Рівно 21 000 була вбита в листопаді 1941 р
Євреї центральної і східної України, яким не вдалося евакуюватися до приходу німців,
потрапили в руки нацистів і розділили долю єврейського населення
східноєвропейських областей (див., Наприклад, Бабин Яр, Дробицький яр в Харкові).
Наступ німецьких військ на схід і окупація ними великих територій СРСР призвели до
того, що під владу нацистів потрапила частина євреїв, які зуміли евакуюватися із
західних районів країни на початку військових дій. Їх спіткала загальна доля
єврейського населення окупованих територій (наприклад, в 1942 р на Кубані). Багато
громади України були знищені безслідно. З 70 єврейських центрів довоєнної України,
доля яких відома, 43 були знищені ще в 1941 р, а решта - до середини 1942
р.Полонених євреїв-червоноармійців також вбивали, іноді відразу ж після взяття в
полон.
Після заняття німцями в наприкінці жовтня 1941 р майже всього Криму було вбито за
активного сприяння місцевого населення близько 5 000 кримських євреїв (кримчаки) і
ще близько 18 000 єврейських жителів.
Остаточне рішення єврейського питання
31 липня 1941 року Герман Герінг підписав наказ про призначення глави РСХА
Рейнхарда Гейдріха відповідальним за «остаточне вирішення єврейського питання».
В середині жовтня 1941 року почалася депортація євреїв з Німеччини в гетто Польщі,
Прибалтики і Білорусії.
У січні 1942 року на Ванзейської конференції було схвалено програму «остаточного
вирішення єврейського питання». Це рішення не афішувалося, і мало хто (в тому числі
і майбутні жертви) в той час міг повірити, що в XX столітті таке можливо. Євреїв
Німеччини, Франції, Голландії, Бельгії посилали на схід, в табори і гетто Польщі та
Білорусії, розповідаючи їм про тимчасовість такого переселення. У Польщі
створювалися табори смерті, які взагалі не були розраховані на проживання великої
кількості людей - тільки на швидке знищення новоприбулих. Місця для будівництва
перших з них (Хелмно і Белжець) були обрані ще в жовтні 1941 р На початку грудня
941 р. табір смерті в Хелмно почав функціонувати.
У липні 1942 р почалися масові депортації з гетто
Варшави (найбільшого з усіх створених) в табір смерті
Треблінка. До 13 вересня 1942 р були депортовані або
загинули в гетто 300 тис. Євреїв Варшави.

17. 5
В гетто міста Лодзь утримувалось до 160 000 євреїв. Це гетто було знищено
поступово: перша хвиля депортацій в Хелмно відбувалася між січнем і травнем 1942
роки (55 тис. Євреїв Лодзі і провінційних містечок Калішському району), потім ряд
подальших депортацій в Хелмно і інші табори, а 1 вересня 1944 року воно було
остаточно ліквідовано . Єврейське населення Любліна було відправлено до табору
знищення Белжець. В ході акції 17 березня - 14 квітня 1942 р були відправлені на
смерть 37 тис. Євреїв, а чотири тисячі залишилися були сконцентровані в гетто
Майдан-Татарський на околиці міста. У березні 1942 р в Белжець були переведені
євреї з усього Люблінського воєводства; почали прибувати також поїзди з жертвами із
Західної України. Зі Львова в березні 1942 р були відправлені в Белжець близько 15
тис. Євреїв, а в серпні - ще 50 тис.
З Кракова в червні і жовтні 1942 року більшість євреїв було відправлено в Белжець; в
березні 1943 року близько шести тисяч з залишалися там євреїв були переведені в
робочий табір в передмісті Кракова Плашил, а близько трьох тисяч - в Освенцим. У
вересні 1942 року більшість євреїв Радом, Кельце, Ченстохови та інших міст Східної
Польщі було відправлено в Треблінку. З 300 тис. Євреїв Радомського району
наприкінці 1942 р залишалося в живих лише близько 30 тис.
У 1942 р було знищено більшість євреїв Східної і Центральної Європи і значна
частина євреїв Західної Європи. Успішний наступ радянської армії на ряді фронтів в
1943 р і зміна ситуації після Сталінградської битви і поразки армії Роммеля під Ель-
Аламейном спричинили прискорення темпів розправи нацистів над євреями.
Швидке просування радянських військ на захід змусило есесівців гарячково
ліквідувати останні гетто і робочі табори і замітати сліди скоєних в них злочинів.
Спеціальний підрозділ (Зондеркоммандо-1005) займалося спаленням трупів на місці
масових розстрілів .
Поспішно були ліквідовані майже всі гетто і табори, ще залишалися на території
Польщі, України, Білорусії, Латвії та Литви (так, наприклад, після придушення
повстання в вільнюському гетто останні кілька тисяч євреїв були 23 вересня 1943 року
відправлені в табори в Естонії); почалася масова відправка єврейського населення з
Італії, Норвегії, Франції, Бельгії, Словаччини та Греції в Освенцим, яка тривала до
жовтня 1944 р До знищення євреїв Угорщини приступили вже після того, як радянські
війська заволоділи східними областями цієї країни .

18. 6
Кінець війни
На думку деяких дослідників, програма винищення євреїв в 1943-45 рр. (До капітуляції
Німеччини в травні 1945 р) була виконана на дві третини. Брак робочої сили і
одночасно економічно безглузде вбивство мільйонів людей викликали в 1943-44 рр.
сумніву у нацистської верхівки в правильності підходу до «остаточного вирішення». У
1943 р Гіммлер віддав наказ про використання праці уцілілих євреїв в інтересах
ведення війни. У певний момент Гіммлер навіть запропонував звільнити частину
євреїв в обмін на політичні поступки (включаючи і можливість переговорів про
укладення сепаратного миру з Заходом) або за колосальний викуп. На останньому
етапі війни, коли неминучість поразки Німеччини вже не викликала сумнівів, деякі
нацистські керівники намагалися використовувати євреїв для встановлення зв'язку з
союзниками, в той час як інші (насамперед Гітлер) продовжували вимагати тотального
знищення тих, хто ще залишався в живих.
Наслідки катастрофи:
З польських євреїв вижило близько 300 тисяч: 25 тисяч врятувалися в Польщі, 30 тисяч
повернулися з таборів примусової праці, а решта - це ті, хто повернувся з СРСР.
Знищення єврейського життя, розруха і вибух антисемітизму, пік якого припав на
погром в Кельце (Kielce) в липні 1946, змусили більшість польських євреїв залишити
країну (здебільшого нелегально), відправившись в Центральну Європу. Після 1946
року в Польщі залишилося тільки 50 тисяч євреїв.
В результаті нацистського геноциду занепала і згасла
культура ідиш, як спосіб життя східноєвропейського
єврейства і сприйняття їм навколишнього світу. Разом з тим
ці події призвели до підйому національної самосвідомості
євреїв в різних країнах. Це допомогло мобілізувати вижили
євреїв і дало нове дихання сіоністського руху, що незабаром
привело до утворення Держави Ізраїль на їх історичній
батьківщині в Палестині .

19. Грудень 2015
6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла
Закони «Про оборону України» та «Про Збройні
Сили України». Тому саме ця дата увійшла в
історію сучасної Української держави як День
Збройних Сил України.
Після розпаду Радянського Союзу та проголошення у 1991
році своєї незалежності Україна успадкувала одне з
найбільших угруповань військ не тільки на
постсоціалістичному просторі, а й в усій Європі. На її
території дислокувались чотири загальновійськових і одна
танкова армії, чотири повітряні армії, один армійський і три
корпуси Протиповітряної оборони, Чорноморський флот. До
всього ж, Україна мала стратегічні ядерні сили, до яких
входила 43 ракетна армія та важкі бомбардувальні дивізії.
Арсенал такого угруповання складав 6,5 тисяч танків, більше 7 тисяч бойових
броньованих машин, до 1500 бойових літаків, понад 1600 стратегічних ядерних
боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет. Особовий склад нарахував
близько 780 тисяч чоловік. Утримання на своїй території могутньої військової сили,
призначенням якої було ведення стратегічних наступальних операцій, не відповідало
миролюбивому зовнішньополітичному курсу молодої держави, її позаблоковому
статусу та оборонному характеру Воєнної доктрини.

20. першочерговими завданнями Міністерства
оборони України постало скорочення
військових формувань і техніки до
необхідного рівня, приведення їх
організаційно-штатної структури та
дислокації у відповідність до нових умов,
розробка програми будівництва Збройних
Сил України. Безпрецедентним стало
рішенням держави про без`ядерний статус та
ліквідацію в односторонньому порядку
ядерного потенціалу. Одночасно
скорочувались і звичайні озброєння. Ці
заходи проводились відповідно з міжнародними договорами та під міжнародним
контролем.
У листопаді 1995 року Україна виконала свої зобов`язання і привела граничний
рівень техніки та озброєння у відповідність з положеннями Договору про звичайні
Збройні Сили та озброєння у Європі. З перших місяців формування українського
війська в Міністерстві оборони та Генеральному штабі проводилась кропітка робота
по створенню моделі Збройних Сил, яка б відповідала вимогам сьогодення.
Враховуючи досвід країн НАТО у підходах щодо структурної побудови сучасної
армії, фахівцями Генерального штабу було ініційовано перехід Збройних Сил
України до тривидової структури і створення у складі Збройних Сил нових
міжвидових структур. Зокрема, Передових сил оборони (Стратегічних неядерних сил
стримування, Об’єднання сил швидкого реагування та Сил спеціальних операцій),
Основних сил оборони та Стратегічних резервів. Це рішення сприяло підвищенню
загального рівня підготовки Збройних Сил України та їх готовності до виконання
покладених на них завдань оборони.
Оптимізовано структуру Збройних Сил
України. Здійснено перехід від дивізійно-
полкової до бригадно-батальйонної структури
в Сухопутних військах, від корпусно-
дивізійної до корпусно-авіабазної у Військово-
Повітряних Силах. Співвідношення між
цивільним і військовим персоналом у сучасній
українській армії складає 76% до 24%.

21. Зараз Збройні Сили України готові перейти
до більш системного та високого рівня
функціонування – до плану дій щодо
набуття членства в НАТО. Така робота вже
проведена. Процеси реформування
Збройних Сил знайшли своє відображення в
проекті Плану дій щодо членства України в
НАТО, розробленому в межах компетенції
Міністерства оборони.
У квітні 2006 року Верховною Радою
України прийнято нову редакцію Закону
України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”. Законом
передбачено зменшення чисельності особового складу в резерві, за рахунок чого
будуть звільнені людські та матеріальні ресурси. А служба в резерві буде наближена
до прийнятих стандартів країн-членів НАТО.
Для підняття престижу військової служби з лютого 2005 року, відповідно до
постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року №193 „Про
підвищення грошового забезпечення деяких категорій військовослужбовців та інших
осіб”, втричі збільшено посадові оклади військовослужбовців.
Участь військового персоналу наших Збройних Сил у міжнародних миротворчих
акціях створює сприятливі умови для формування позитивного іміджу України у
світовому співтоваристві. Військовослужбовці Збройних Сил беруть або брали участь
у миротворчих операціях та ініціативах під егідою ООН: в Судані, Конго, Ліберії,
Лівані, Ефіопії, Еритреї, Грузії, Косово; під егідою ОБСЄ: у Придністров’ї та Грузії.
Україна бере участь у Навчальній тренувальній місії НАТО в Іраку.

22. Дорогі захисники Української держави! Солдати, прапорщики, офіцери!
6 грудня - День Збройним Силам України.
Незважаючи на досить невелику офіційну історію
українського війська, справжній вік Української
армії сягає кількох століть, а її бойові традиції
формувалися у важких кривавих війнах і
конфліктах від Київської Русі до Великої
Вітчизняної війни. І сьогодні солдати і офіцери
Збройних Сил України гідно продовжують
традиції своїх дідів і батьків. Не всі нині, на
превеликий жаль, розуміють значення власної армії, призначення якої захищати
суверенітет та незалежність держави від зазіхань зовнішніх агресорів. Бажаєш жити в
мирі - готуйся до війни, говорить мудре народне прислів’я. Армія — це один з
основних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави, а тому й
рівень забезпечення військових має бути відповідним до покладених на них завдань.
Нині ж до складнощів військової служби додаються численні життєві проблеми,
насамперед житлово-побутові, які не надихають оптимізмом і наснагою офіцерський
корпус, особливо молоде покоління військовослужбовців.
Щиро вітаємо всіх військовослужбовців з
Днем Збройних Сил України та бажає
Вам усім незламної волі в подоланні
труднощів військового буття, надійного
родинного тилу, богатирського здоров’я
та звершення всіх ваших мрій і
побажань.

23. 1
Жовтень 2015 р.
ДОРОГИМ ВЧИТЕЛЯМ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
5 жовтня відзначають своє професійне свято наші
улюблені учителі.
Учительська праця здається звичною й буденною:
діти приходять на урок за розкладом, з'являється вчитель,
щось пояснює, навчає, далі наступний урок з іншим
учителем. Здається, буденна річ, але не завжди. Бувають
такі уроки й такі вчителі, про яких згадуєш і довго пам'ятаєш. То що ж відбувається на
уроці, коли тобі пригадуються і слова, сказані вчителем, і вираз його очей, жести?
Здається, що він промовляє якісь особливі слова саме тільки для тебе особисто, хоча
поруч сидять твої однокласники. На мою думку, що це той самий момент, коли вчитель
вкладає душу у свою роботу, а своє серце віддає дітям.
Творчість вчителя - джерело мудрості і натхнення. Любов’ю , глибокими знаннями і
справедливістю можна завоювати серце дитини.
До професії вчителя з повагою ставилися в усі часи. Мабуть, тому, що вчитель – це не
просто високоосвічена людина, а насамперед той, хто вміє передати свої знання іншим,
пояснити незрозуміле, знайти ключ до здібностей кожного учня.
Бути вчителем дуже відповідально, бо він для учнів взірець у мисленні та поведінці.
Мало того, що вчитель має досконало знати той предмет, що він викладає, він має вміти
навчити. Кожна дитина у класі має зрозуміти матеріал. А діти всі різні, тому вчителеві так
необхідно бути уважним до кожного. Він повинен знайти підхід до усіх, зацікавити їх у
своєму предметові, показати його важливість та корисність у житті учнів. При цьому він
має з повагою ставитися до індивідуальності учня, не принижувати його, навіть
ставлячи двійку. Такого вчителя обов’язково люблять учні, уважно слухають та з
інтересом виконують завдання.
Улюблені вчителі назавжди залишаться в серцях
своїх учнів. Вони всі різні, з різними підходами до
своєї роботи та є те спільне, що викликає повагу, -
справедливість, уважність, вміння цікаво пояснити,
розуміння. Ми маємо бути вдячними нашим
вчителям за все, що вони нам дають, та намагатися
перейняти якомога більше знань від них.
Учителю! Пораднику і друже!
Ви вибрали дорогу непросту.
Ми Вам сьогодні дякуємо дуже
За Вашу працю вчительську святу!

24. 2
Дорогі наші вчителі, щиро вітаємо вас з професійним святом! Висловлюємо
вам сердечну вдячність за невтомну працю, за великий талант і благородне
покликання сіяти мудрість і знання. Бажаємо вам, дорогі вчителі, відчуття
повноти й неповторності життя, здоров’я, невичерпних творчих сил,
натхнення, щастя й людської шани. Нехай у всіх ваших починаннях буде
супутником успіх!
ВЕСЕЛА ПЕРЕРВА
Син каже матері:
- Я більше в школу не піду.
- Чому?
- Та ну її, цю школу. Знову Солошенко буде бити підручником по голові, Ігнатенко почне з
рогатки цілитися, а Василенко буде підніжку ставити. Не піду.
- Ні, синку, ти повинен йти в школу, - каже мати. - По-перше, ти вже дорослий, сорок років
виповнилося, а по-друге, ти ж директор школи.
Учитель говорить школяреві:
- Завтра нехай прийде в школу твій дідусь!
- Ви хочете сказати - батько?
- Ні, дідусь. Я хочу показати йому, які грубі помилки робить
його син у твоїх домашніх завданнях.
Вчителька:
- Діти, скільки буде п'ять помножити на п'ять? Діти хором:
- Сімдесят!
- Ну, що ви, діти! П'ять ю п'ять буде 25 ... ну 26, ну 27, ну в крайньому випадку 28, але ніяк
не 70!
Розмовляють між собою учні української школи. Перший
каже:
— Наша вчителька граматичні правила пояснює нам
українською мовою, а мораль читає тільки російською.
— Вам іще пощастило! — вигукує Миколка. — Бо наша і
саму українську мову, і мораль читає нам тільки по-
російськи!
На уроці фізики вчитель розповідає:
— Силою води рухаються турбіни, що виробляють
електричний струм. Електрика запалює ліхтарі і лампи. Діти,
а як ще можна за допомогою води одержати світло?
— Помити вікна у квартирі.

25. 3
РОЗГАДАЄМО РАЗОМ :
Знань чимало в нього є,
Дітлахам їх віддає
Міста Знань постійний житель
Носить горде ймення ….
Він нам, як мама , дорогий
Він хоче нас навчити
Любити край чудовий свій
Це мудрий наш … .
Кожен день дітей стрічає,
На уроках їх навчає.
Математики і букв
І усіх складних наук.
ВІД ЩИРОГО СЕРЦЯ :
Жовтень щедрий на барви осінні
День учителя – свято ж яке!
Освітянській великий родині
Дітвора шле вітання палке!
Сьогодні усі надзвичайно красиві,
Тож сонечком сяйте нам, будьте щасливі!
Ці зустрічі з вами цікаві, охочі,
Щоб зорями сяяли вчительські очі,
А учні у школі трудились на славу,
І вище ваш труд цінувала держава!
Тим, хто пізнати добро допоміг,
Тим, хто відкрив для нас тайни доріг,
Тим, хто нам крила дарує щодня,
Тим, хто відкрив нам жагу пізнання
Тим, чия праця важка, непроста,
Тим, чиє слово добром пророста,
Тим, хто відкрив нам науки світання
Наші святкові і щирі вітання!