Михайло Старицький увійшов в українське культурне життя як людина високоосвічена та всебічно обдарована. Він був зачинателем українського професійного театру, драматургом, прозаїком, видавцем, перекладачем. Про це та інші цікаві моменти з життя відомого українця ви дізнаєтесь, переглянувши презентацію «Талант і доля Михайла Старицького».

1. Талант і доля
Михайла Старицького

2. Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 р.
у селі Кліщинці Золотоніського повіту.
Вихованням хлопчика, що рано залишився без
батьків, зайнялася сім’я Олександра Захаровича
Лисенка, дядька по матері, людини освіченої та
обдарованої.

3. Він не лише дав Михайлові
освіту, але й виховав любов
до народу, інтерес до історії
та народної творчості.
Після здобуття початкової
освіти хлопця
відправили навчатися до
Полтавської гімназії, яка
була на той час однією
з найкращих.

4. Навесні 1861-го року Старицький повертається в
Кліщинці і вступає у володіння батьківською
спадщиною.
Тоді ж молодий чоловік по-справжньому закохався.
На вечорницях його вразила врода селянки
Степаниди. Маючи чесні наміри, він пішов до неї
додому та попросив у батька дозволу про зустріч.
Саме своїй коханій Михайло Старицький присвятив
рядки «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна, Видно,
хоч голки збирай», які пізніше стали народною
піснею.
Степанида виявилася зарученою. Серце хлопця не
витримало, парубок зліг.

5. Виходила його Софія,
сестра Миколи Лисенка.
Дівча давно було закохане у
троюрідного брата і зробило
усе, щоб спалахнуло
взаємне кохання.
Незважаючи на
невдоволення сім’ї , в 1862
році вони одружилися, хоча
нареченій було лише 14
років.
Шлюб виявився міцним,
щасливим і багатим на дітей.

6. З 1871 р. родина
Старицьких починає
мешкати в Києві.
Михайло захоплено
віддається літературній і
громадсько-культурницькій
діяльності.
Робить перші спроби
перекладу творів
зарубіжних письменників,
публікує перші власні вірші
(під псевдонімом
Гетьманець) у львівських
виданнях «Правда» і
«Нива».

7. Разом із М.Лисенком і родиною Ліндфорсів
М. Старицький береться за організацію першого
аматорського гуртка, силами якого поставлено
спочатку їхню першу оперету «Чорноморці», а у 1874
році – оперету «Різдвяна ніч», від прем’єри якої
починається відлік історії українського театру, зокрема
оперного.

8. «Українізуючи» твори
великих поетів через
переклади,
М. Старицький збагатив
словник рідної мови
багатьма новотворами.
Такими є слова: мрія,
страдниця, приємність,
пестливо, пестощі,
жага, бруднити,
пишнобарвний, чудодій
та інші.

9. Після виходу Емського
указу та під тиском
імперської влади
Старицький був
змушений у 1878 році
емігрувати на деякий
час за кордон.
Повернувся в Україну в
1880 році й знову
розгорнув видавничу і
театральну діяльність.

10. Зустріч у Києві на
початку 80-х років
М. Старицького та
М. Лисенка з
організаторами
Єлисаветградського
аматорського гуртка
М. Кропивницьким та
М. Садовським
поклала початок
першій українській
професійній трупі під
керівництвом
М. Старицького.

11. Незабаром трупа розділилася на два колективи,
один із яких очолив Кропивницький,
а другий – переважно молодь – М.Старицький.
Михайло всі свої кошти віддає на театр,
відбуваються безкінечні переїзди, робота в
холодних приміщеннях.

12. У 1893 році
М. Старицький через
серйозну хворобу
серця залишає трупу і
цілком віддається
літературній творчості.
Дедалі більше в
літературній роботі
йому допомагає дочка
Людмила.

13. Відомі твори Старицького:
п’єса «За двома зайцями»,
соціально-психологічні драми «Не судилось»,
«У темряві», «Талан»,
драми «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Особливе значення мають історичні драми «Богдан
Хмельницький», «Маруся Богуславка».

14. Життя М. Старицького обірвалося 27 квітня 1904 р.
Він похований у Києві на Байковому кладовищі.

15. Твори Михайла Старицького
є у фонді Чернігівської обласної бібліотеки для дітей

16. … Я загорівся душею і думкою послужить
рідному слову, огранувати його, окрилити
красою і дужістю, щоб воно стало
здатним висловити культурну, освічену
річ, виспівати найтонші краси високих
поезій… разом кажучи, хотів, як тоді
кепкували, возвести своє слово у
генеральський чин…
М. Старицький