посібник

1. 1

2. 2
ЗМІСТ
Т ема 1. Вс т уп........................................................................................3
Т ема 2. Ком позиція..............................................................................6
Т ема 3. Т ропи. Види комічного ...........................................................8
Т ема 4. Поет ичний синтаксис................................................... .........16
Т ема 5 . Т еорія віршу вання................................................................22
Т ема 6. Рим у вання ..............................................................................28
Т ема 7 . Фольклор. Роди т а види літ ератури....................................33
Т ема 8. Епос .........................................................................................59
Т ема 9. Лірика.....................................................................................63
Т ема 10. Ліро-епіч ні т вори..................................................................69
Т ема 11. Драм а......................................................................................76
Т ема 12. І нші літ ературні види, жанри ...............................................82
Т ема 13. Літ ературні с т илі т а напрями ..............................................86
Спис ок використаної літ ератури........................................................ 114
Т ем а 1. Вс т у п
Літ ерат у ра як м ист ецт в о слов а. Ху дожній образ т а літ ерат у рний т ип.
Зм іст і ф орм а ху дожньог о т в ору

3. 3
ЛІ Т ЕРАТ УРОЗНАВСТ ВО
( нау ка про х у дожню літ ерат у ру )
с кл адаєт ьс я з т аких розділ ів :
І с т орія літ ерат у ри дос л ідж у є процес и с т ановл ення й розвит ку с л овес ног о мис т ецт ва,
вс т ановл ює значення й міс це т ворчос т і кож ног о пис ьменника в л іт ерат у рному процес і.
Т еорія літ ератури розг лядає сутність л ітерат у ри як виду мис т ецт ва, її с у с піл ьне значення т а
ідейно-х удожні особливості творів ( т ему , ідею, побу дову , віршу вання, л іт ерат у рні роди й види ), а
т акож т ворчі мет оди, л іт ерат у рні напрямки.
Літ ерат у рна крит ика визначає недол іки і дос т оїнс т ва т ворів с у час них пис ьменників,
вс т ановл ює с у с піл ьне значення цих т ворів, намічає дал ьші шл ях и розвит ку л іт ерат у ри.
У широкому значенні літ ерат у ра —- це вс е напис ане, що має с у с піл ьне значення. А т вори, які
мают ь мистецьку вартість, естет ичне значення, називают ь х у дож ньою л іт ерат у рою. Синонімом до
т ерміна «художня літ ерат у ра» є крас не пис ьменс т во. А . Ткаченко зау важ ив, що т ермін «х у дож ня
л іт ература» — це кал ька з рос ійс ького «художественная л итература». У нас немає с лова «художества»
як збірног о з різних видів мис т ецтва, тому доцільно вж ивати термін «мистецька л іт ерат у ра», ал е він
незвичний, поки що не приж ивс я в нашій ес т ет иці.
Іс ну ють два погляди на т е, що т аке х удожня літерату ра. Кл ас ичне визначення л іт ерат у ри йде від
давніх г реків. Зг ідно з цією концепцією, л іт ерат у рою називаємо т ворче відображ ення дійс нос т і в
карт инах і образах , с т ворених зас обами мови. Таке відображ ення має і пізнавал ьне, і вих овне, і
ес т ет ичне значення.
У кінці XIX — на початку XX с т ол іт т я сформу вавс я й інший пог л яд на л іт ерат у ру . Зг ідно з ним ,
л іт ерату рою називают ь мис т ецт во с л ова. Розу міння л іт ерат у ри як мис т ецт ва у т вердил ос я у XIX
с т олітті в практиці романтиків, які вважали, що поет наділ ений креат ивною с ил ою. «Мис т ецт во, —
відзначає Ю. Ковал ів, — х у дож ня дійс ніс т ь, рівнозначна довкол ишній, ес т ет ично неповт орна,
с т ворена за законами крас и, оцінювана на підс т аві сформу л ьованог о І. Кант ом «незацікавл еног о
інт ерес у».
Літ ературний тип (г рецьк. typos - відбит ок, форма, взірець) – образ-персонаж у л іт ерат у рному
т ворі, який концентрує в с обі рис и х арактеру, с пос іб мис л ення, с віт ог л ядні орієнт ації певної г ру пи
л юдей або нації, зал ишаючис ь яс краво індивіду ал ьними, неповт орними.
Саме широким у заг ал ьнюючим значенням відрізняєт ьс я т ип від перс онаж а. За з аконами
х у дож ньої т ворчос т і, кож ен перс онаж має бу т и т иповим, у т іл юват и в с обі у заг ал ьнені рис и
конкретних людей. Відмінність між образом -типом і перс онажем полягає в масштабі у загал ьнень. До
образів-типів можна віднести чис ленні образи, с творені кл асик ами с вітової й у країнської л ітерат у ри:
не т іл ьки Промет ей, Гамл ет , Дон Кіх от , Дон Жу ан, а й т акі, як Гобс ек, Євг еній Онєг ін, г ог ол івс ькі
поміщики, ку пці Ос тровськог о, Чіпка з роману Панас а Мирног о «Хіба реву т ь вол и, як яс л а повні».
Ху дожній образ є с пецифічною формою відображ ення, «кл іт иною» мис т ецт ва, йог о
с ерцевиною. Це т ворче відображення в одиничній, конкретно-чуттєвій формі. Ху дож ній образ подає
об'єктивну картину дійс ності у формі с уб'єктивного с прийняття, тому одні й т і ж явища, події, факт и
різними пис ьменниками замал ьову ют ьс я по -різному .
Термін «образ» вж иваєтьс я в широкому і ву зькому значеннях . У широкому значенні образ — це
вес ь т вір. «Мертві ду ші» М. Гог ол я — це образ феодал ьно -кріпос ницької Рос ії 30 -х років XIX с т .. У
ву зькому значенні образ — це окреме с л ово або вираз. У вірші Т. Шевченка «Садок вишневий кол о
х ат и» є образ-перс оніфікація «вечірня зіронька вс т ає» .
У х у дож ній л іт ерат у рі йде т ьс я переваж но про образи-перс онаж і. Наприкл ад, у повіс т і
М.Коцюбинс ького «Fata morgana» є образи Гафійки, Мал айки і А ндрія Воликів, Хоми Гу дзя. Важ ливу
рол ь відіграють у т ворі образи-предмети, образи-пейзажі, образи-с им в ол и. Перша час т ина повіс т і
Коцюбинс ького «Fata morgana» закінчуєтьс я т акою карт иною: «Іду т ь дощі. Хол одні ос інні т у мани
кл у бочать угорі і с пу скають на земл ю мокрі коси. Пл иве у с ірій безвісті ну дьга, пл иве безнадія, і с т их а
х л ипає с ум. Пл ачуть г олі дерева, пл ачуть с олом'яні стріхи, вмивається с льозами у бога земля і не знає,
кол и осміх нет ьс я. Сірі дні зміняют ь т емні ночі. Де небо? Де с онце? Міріади дрібних крапел ь, мов
у мерлі надії, що знял ис ь занадт о вис око, с падают ь додол у і пл иву т ь, змішані з земл ею, бру дними
пот оками». Ця карт ина ос інньої нег оди відповідає нас т рою заробіт чан. «Йду т ь т а й іду т ь, чорні,
пох ил ені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились від с вог о кл юча, немов ос інній дощ ».
Карт ина ос інньої нег оди с півзву чна з нас т роями А ндрія, Мал анки й нещас них заробіт чан,
приг нічених зл иднями, які повертаються додому. В епізодах народного повстання природа ос віт л ена
заг равою пал аючих маєт ків.

4. 4
Важ л иве міс це в мис т ецькому т ворі пос ідают ь понят т я зм іс т у і ф орм и, які дают ь змог у
с т ворит и повноцінний х у дож ній образ. Зміс т і форма орг анічно пов'язані між с обою, вони
взаємодоповнюют ь одне одног о.
Форм а – це зовнішня оболонка х удож ньог о вит вору , вибір мит цем зображ ал ьно -вираж ал ьних
зас обів і т ех нічних прийомів. Форма зу мовл ює композицію, с т ру кт у ру , т емпорит мову побу дову
х у дож ньог о т вору , які допомаг ают ь мит цеві розкрит и йог о ос новний зміс т .
Зм іс т художнього твору є яс кравим с відченням іс нування діалектики с уб'єктивного і об'єктивного,
адж е, відображаючи певні процес и та явища, митець обовʹязково вис ловлює с воє с т авл ення до них у
конт екс т і с вог о с віт ос прийнят т я.
Мот ив (від іт ал . motiv o – привід, с пону кання) - т ема л іричног о т вору (у л іт ерат у рознавс т ві ).
Наприкл ад, мотив пробудження природи й л юдських с подівань у вірші «Ст ояла і с л ухала весну…»,
мот ив націонал ьної невол і у вірші «Орг ія» Лес і Українки.
Провідний мот ив називаєт ьс я лейт м от ивом .
І дея ху дожньог о т в ору . Проблем ат ика т а конф лікт и в ху дожньом у т в орі
Т ем а х у дожнього т вору (від г р. thema - т е, що л еж ит ь в ос нові) - ос новне пит ання, якому
прис вячений т вір, у ширшому розу мінні - явища ж ит т я, відображ ені у т ворі т а вис у ну т і в ньому
пробл еми. Характ ерною ос обл ивіс т ю т еми є її с оціал ьно -іс т орична зу мовл еніс т ь. Пис ьменник не
виг аду є т еми, а бере їх із с амог о ж ит т я. Навіт ь т ак звані «вічні т еми» нес у т ь у с обі відбит ок епох и
(бат ьки і діт и, т рагедія кохання, с причинена ворожнечею батьків, тощо). Важливою особливістю теми
є її акт уальніс т ь і с оціал ьна значу щіс т ь. Те, про що розповідаєт ьс я у т ворі, має г л ибоко цікавит и,
х вил ювати с успільство. Саме цим визначається немину ча цінніс т ь т ворів видат них мит ців, зокрема
т аких у країнських пис ьменників, як Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко. У кожному, навіть малому
т ворі, є не одна т ема, а кіл ька, що пояснюється с кладністю життя й немож л ивіс т ю шт у чно виділ ит и
яку сь одну проблему. Завдяки такій баг атотемності дос ягається розкриття х арактерів персонажів. Але
при цьому у творі завж ди є г оловна тема. У повісті М. Коцюбинс ького «F аta morgana» г ол овна т ема -
боротьба с елян проти с оціального гноблення, але є й інші т еми: анарх ічні настрої с елян (Хома Гу дзь),
впл ив робітничого клас у на с відоміс т ь с ел ян (Марко Гу ща), родинні с т ос у нки (А ндрій - Мал анка),
кох ання (Гафійка - Марко) т а ін. Тема органічно пов’язана з ідеєю т вору й разом з нею с кл адає йог о
ідейно-т емат ичну ос нову .
І дея х удожнього твору (від г р. idea - понят т я, у явл ення) - ос новна ду мка х у дож ньог о т вору .
Безпос ередньо, як правил о (крім байок), не форму л юєт ьс я, а форму єт ьс я вс іма компонент ами
образної с истеми. Сл ід розрізняти задум автора й ідею: т е, що х отів с казати автор, і т е, що «с казал ос ь
у т ворі» (М. Добролюбов). У вел икому т ворі може бути баг ато ідей, але с еред них є одна г ол овна, якій
підпорядковано вес ь йог о зміс т . У романі Л.Тол с т ог о «Війна і мир» г ол овна ідея - народ є
вирішал ьною с ил ою війни.
Зміс т твору не обмежуєт ьс я т емат икою, він вкл ючає й проблем ат ику . Грецьке problema — це
щос ь, кину т е вперед. Важ ко пог одит ис я з ду мкою, що пробл ема — «це ідейне осмис л ення
пис ьменником тих с оціальних характерів, які він зобразив у т ворі». Вваж аємо, що проблем и — це
пит ання, які автор с тавить перед читачами, г ероями, час ом. Ці пробл еми мож у т ь мат и с оціал ьний,
ет ичний, екологічний, пс ихологічний х арактер. Іноді назви т ворів мають проблемний х арактер: «Хт о
винен?» — О. Герцена, «Бат ьки і діт и» — І. Ту рг енєва, «Що робит и?» — М. Чернишевс ьког о, «Хіба
реву т ь вол и, як яс л а повні?» — Панас а Мирног о т а Івана Біл ика.
Не в кож ному т ворі є проблеми. Вони можуть бути відс утніми у творах розважального, альбомного
х аракт еру .
Важ л ивим чинником змісту є конфлікт (л ат. conflictus - зіт кнення, сутичка). В ос нові конфл ікт у
— зіт кнення поглядів, інтересів. Що біл ьш протилежні погляди, характери, то конфлікт г ос т ріший. Є
різні т ипи конфл ікт ів, їх діл ят ь за тем атикою (на виробничі, пол іт ичні, націонал ьні, побу т ові,
морал ьно-с т ичні, ес т ет ичні); за в агою в структурі тв ору (г ол овні, дру г орядні); за типов істю
(т ипові і нет ипові); за сферою побутув ання (зовнішні, вну т рішні); за граням и д ухов ного с в іту
(конфл ікт між обов'язком і чес т ю, між розу мом і почу т т ям). Врах ову ючи с воєрідніс т ь мис л енн я
пис ьменника, конфлікти можна розділити на у мовні т а життєво достовірні. Вих одячи з л іт ерат у рних
родів, конфл ікт и бу вают ь епічними, л іричними, драмат ичними, вих одячи з л іт ерат у рних видів —
т раг ічними, комічними.
Яс краво виражені конфлікти в епічних , л іро-епічних, драмат ичних т ворах . Конфл ікт и відс у т ні у
т ворах мал их форм ( ес кіз, ет юд ), в ідил іях , т ворах ал ьбомног о х аракт еру .

5. 5
Вправ и
1 . Прочит айте вірш вірш Г. С. Сковороди «DE LIBERT AT E» , розкрийт е т ему , ідею, мот ив,
пробл емат ику .
Що є с в обод а? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе в оно зол отеє?
Ні ж бо, не зл отне: зрів нявши в с е зл ото,
Проти с в обод и в оно л иш бол ото.
О, якби в д урні м ені не пошитис ь,
Щоб без с в обод и не м іг я л ишитис ь.
Сл ав а нав іки буд е з тобою,
Вол ьності отче, Богд ане -герою!
2. Прочит айт е вірш вірш Г. С. Сковороди «Вс яком у м іс т у – звич ай і права» , розкрийт е
т ему , ідею, мот ив, пробл емат ику .
Вс яком у м істу — зв ичай і прав а,
Вс яка трим ає с в ій ум гол ов а;
Вс яком у с ерцю — л юбов і тепл о,
Вс якеє горл о с в ій см ак в ід найшл о.
Я ж у пол оні нав 'язл ив их д ум :
Лише од не непокоїть м ій ум .
Панс ькі Петро д л я чинів тре кутки,
Фед ір-купець обд урити пруд кий,
Той зв од ить д ім с в ій на м од ний м анір,
Інший генд л ює, в ізьм и перев ір!
Я ж у пол оні нав 'язл ив их д ум :
Лише од не непокоїть м ій ум .
Той безперерв но стягає пол я,
Сей інозем них зав од ить тел ят.
Ті на л ов ецтв о готують с обак,
В с их д ім , як в ул ик, гуд е в ід гул як.
Я ж у пол оні нав 'язл ив их д ум :
Лише од не непокоїть м ій ум .
Лад ить юриста на см ак с в ій прав а,
З д ис путів учню тріщить гол ов а,
Тих непокоїть Венерин ам ур,
Вс яхом у гол ов у крутить с в ій д ур.
В м ене ж турботи тіл ьки од ні,
Як з яс ним розум ом в м ерти м ені.
Знаю, що см ерть — як кос а зам ашна,
Нав іть царя не обійд е в она.
Байд уже см ерті, м ужик то чи цар,—
Вс е пожере, як с ол о м у пожар.
Хто ж бо знев ажить страшну її стал ь?
Той, в кого с ов ість, як чистий криштал ь...
Практ ич не занят т я № 1
Визначення ху дожніх образів ; т ем и т в ору т а йог о м от ив ів , ідеї т в ору , йог о
проблем й основ них конф лікт ів на прикладі конкрет них літ ерат у рних зр азків
План в иконання практ ичної робот и
Т ем а: ...
Лейт м от ив т вору : ...
І дея: ...
Основна ду м ка: ...
Проблем ат ика:

6. 6
• ....
• ....
Ху дожні образи: ...
Т ем а 2. Ком позиція
Ком позиція. Сюжет . Фабу ла т в ору
Ком позиція – побу дова л іт ерат у рног о т вору , розт ашу вання в певній пос л ідовнос т і т а
взаємозв′язку вс іх йог о час т ин ( розділ ів, епізодів, с цен, карт ин, образів ), проду мане розг орт ання
подій і г ру пу вання т а розс т ановка перс онаж ів.
Н а й п о ш и р е н і ш і види композиції: л і н і й н а - події зображ ают ьс я в х ронол ог ічній
пос л ідовності; р е т р о с п е к т и в н а - події, що відбу лис я раніше, зображ ают ьс я пізніше;
п а р а л е л ь н а - дві події, що відбу лися одночасно, зображаютьс я по черзі як пос л ідовні;
м о н т а ж - кіл ька подій, що відбуваються одночасно, зображаються по черзі, а т акож нерівномірний
розвит ок сюж ет у .
Від чого зал ежить композиція, які фактори в изначають її ос обливості? Своєрідність композиції
зу мовлена нас амперед задумом художнього т вору. Панас Мирний, ознайомившис ь із іс т орією ж ит т я
розбійника Гнидки, пос т авив с обі за мет у пояс нит и, чим викл иканий прот ес т прот и поміщиків.
Спочат ку напис ав повіс т ь під назвою «Чіпка», у якій показав у мови форму вання х аракт еру г ероя.
Зг одом пис ьменник розширив задум твору, який вимаг ав с кладнішої композиції, т ак з'явивс я роман
«Хіба реву т ь вол и, як яс л а повні?»
Ос обл ивос т і композиції визначают ьс я л іт ерат у рним напрямом . Кл ас ицис т и від драмат ичних
т ворів вимаг ал и т рьох єднос т ей (єднос т і міс ця, час у і дії). Події в драмат ичному т ворі мал и
відбу ватися протягом доби, г рупуватис я навколо одного г ероя. Романт ики змал ьову вал и винят кові
х арактери у виняткових обставинах. Природу найчас т іше показу вал и в момент с т их ії (бу рі, г рози),
час т о вони відбу вал ис я в Індії, А фриці, на Кавказі, на Сх оді.
Ком позиція тв ору зумовлена родом, в идом і жанром . В ос нові л іричних творів — розвит ок думок і
почу т т ів. Ліричні т вори невел икі за розміром, їх композиція довіл ь на, найчас т іше ас оціат ивна. У
л іричному т ворі мож на виділ ит и т акі ет апи розвит ку почу т т я:
а) вих ідний момент (с постереження, враження, думки чи с т ан, які с т ал и пошт овх ом до розвит ку
почу т т я);
б) розвит ок почу т т я;
в) ку л ьмінація (найвище напру ж ення в розвит ку почу т т я);
г ) резюме, авт орс ький вис новок.
У вірші В. Сим оненка «Лебеді м ат еринс т ва»:
а) вих ідний момент — мат и с піває с инові кол ис кову ;
б) розвит ок почуття — мат и мріє про долю с ина, як він виросте, вирушить у дорогу, зу стріне друзів,
дру ж ину ;
в) ку л ьмінація — ду мка мат ері про мож л иву смерт ь с ина на чу ж ині;
г ) резюме — Бат ьківщину не вибирают ь, л юдину робит ь л юдиною л юбов до рідної земл і.
Сюжет – це подія чи с ис т ема пов′язаних між с обою подій, у процес і розвит ку яких у т ворі
розкриваються х арактери персонажів і вес ь зміст т вору. Це показ перс онажів твору в дії, у боротьбі, у
с у перечках , у дол анні перешкод. В ос нові сюж ет у завж ди л еж ит ь якийс ь підказаний ж ит т ям
конфл ікт .
У зв′язку з т им, що конфл ікт , покл адений в ос нову сюж ет у т вору , за певних обс т авин виникає,
розвиваєт ьс я, дос яг ає найбіл ьшої г ос т рот и й пот ім розв′язу єт ьс я – у сюж ет ному л анцюг у подій
у мовно виділ яют ь т акі ос новні ел емент и:
е к с п о з и ц і я, з а в ′ я з к а , к у л ь м і н а ц і я , р о з в ′ я з к а .
Е к с п о з и ц і я – у л іт ературному т ворі попереднє знайомс т во з перс онаж ами, з обс т авинами й
у мовами їх ж иття, з їх х арактерами, з час ом і міс цем майбутніх подій, покл адених в ос нову сюж ет у .
А л е конфл ікт , що приведе перс онаж ів у дію, ще невідомий.
З а в ′ я з к а – почат ок розвитку зображених у творі подій, виникнення конфлікту між г ол овними
перс онаж ами. Це подія, яка зу мовл ює подал ьший х ід дій у т ворі.

7. 7
К у л ь м і н а ц і я – найвище напру ж ення в розвит ку сюжетної дії, коли х удожній конфлікт досягає
найбіл ьшої г остроти й відбу вається зл ам, що г от у є р о з в ′ я з к у . Це найбіл ьше випробу вання дл я
л юдей, що веду т ь борот ьбу .
Р о з в ′ я з к а – т а подія в розвит ку сюжету художнього твору, пі д час якої конфлікт між дійовими
ос обами вирішу єт ьс я, кол и с т ає ціл ком яс но, х т о вийшов перемож цем, а х т о пот ерпів поразку .
Невід'ємним чинником сюжету є ф абула (л ат. fabula — байка, розповідь, переказ, казка, іс т орія).
В епох у ант ичнос т і т ермін «фабу л а» мав два значення — байка, розповідна час т ина т раг едії,
наприкл ад, міф про арг онавт ів, про царя Едипа. А рис т от ел ь діл ив фабу л и на прос т і і с кл адні.
Прос т ою називав фабу л у без перипет ій або пізнавання, а запл у т аною — «т аку , в якій зміна
відбу вається або з впізнаванням, або перипетією, або з обома ними разом». Зг одом фабу л ою почал и
називат и випадок, взятий із переказу . У XIX—XX ст. під фабу л ою розуміли природний, пос л ідовний
викл ад подій у л ог ічному , х ронол ог ічному , пс их ол ог ічному , причинно -нас л ідковому ас пект ах .
А вт ори «Літ ерат у рног о с л овника-довідника» в ід різняють фабул у в ід сюжету за т акими
ознаками:
1 ) пос л ідовністю викладу подій, які в т ексті змальовуються не т ак, як вони відбувают ьс я в ж ит т і, з
пропу с ками важ л ивих л анок, з перес т ановками, з інверс ією, з нас т у пним впізнаванням, обернено
(«Воа constrictor», «Перех рес ні с т еж ки» І. Франка);
2) мот ивуванням розповіді — як с пог ад («Зачарована Дес на» О. Довж енка), видіння, с о н («Сон»
Т.Шевченка), л ис т («А бат Обен» П. Мерімe), щоденник («Робінзон Кру зо» Д. Дефо), оповідання в
оповіданні («Дол я л юдини» М. Шол ох ова);
3) с у б'єктом розповіді — від першої і дру г ої особи..., від автора, що не виявл яє с воєї прис у т нос т і...,
від авт ора, що виявляє с вою емоційну нас т роєніс т ь..., від імені біог рафічног о авт ора..., оповідача -
мас ки..., оповідача-перс онаж а...
Фабул а мож е мат и доку мент ал ьний, факт ичний х аракт ер. В її ос нові мож у т ь бу т и л ег енди,
бал ади, міфи, анекдот и.
У вел иких епічних творах є кілька фабульних л іній. У романі «Хіба реву т ь вол и, як яс л а повні?» є
л інії Чіпки, Грицька і Макс има Гу дзя. У драмат ичних т ворах , призначених дл я с ценізації, не мож е
бу т и с кл адної розг ал у ж еної фабу л и.
У л іричних т ворах фабу л а мож е мат и фраг мент арний х аракт ер, т аку фабу л у називают ь
«крапковою». Ті т вори, в ос нові яких ду мки і переж ивання, безфабу л ьні.
До позасюжетних елементів віднос ять портрет (опис зовнішнос т і), пейзаж і обстанов ку
(інт ер'єр, опис речей), авторс ькі в ід ступи, в став ні епізод и, обрам л ення, назв у тв ору, епіграф,
прис в яту.
Вправ и
1 . Визначит и ос обл ивос т і композиції поеми «Енеїда» І . І . Кот ляревс ького.
2. Визначит и ос обл ивос т і композиції пʹєс и «Нат алка Полт авка» І . І . Кот ляревс ького.
Практ ич не занят т я № 2
Визнач ення ос обливос т ей ком позиції конкрет них літ ерат у рних т ворів
План в иконання практ ичної робот и
Ком позиція: ...
Експозиція: ...
Зав'язка: ...
Розвит ок дії: ...
Ку льм інація: ...
Розв'язка: ....
Т ем а 3. Т ропи. Види ком іч ного
Епіт ет . Порів няння і йог о різнов иди. Мет аф ора, її різнов иди

8. 8
Т роп – с лово, вжит е в зм іненом у або переносном у знач енні.
Епіт ет – х у дожнє означення, що виділяє й образно змал ьову є яку с ь х аракт ерну рис у чи ознаку
л юдини, предмет а, явища, викл икає певне емоційно -оціночне с т авл ення до них . Епіт ет и
вираж ают ьс я прикмет никами (ніж ний, квіт час т ий), прис л івниками (вес ел о, привіт но),
дієприкмет никами (задих аний, знес ил ений, пож ований, напис аний), дієприс л івниками
(вит ріщивши, підс каку ючи), іменниками (чарівниця -зима, Дніпро -Сл аву т ич, зайчик-побіг айчик),
чис л івниками: «Це т ой первий, що розпинав і нашу Україну» (Т. Шевченко «Сон»).
Ст ійкі образно-поет ичні означення предмет ів і явищ, ос обл иво час т о вж ивані в у с нопоет ичній
т ворчості, називаються п о с т і й н и м и е п і т е т а м и ( карі очі, чорні брови, кінь в ороненький ).
Порівняння – пояс нення якоїс ь ос обл ивос т і, рис и чи ознаки одног о предмет а за допомог ою
чимос ь подібног о до ньог о іншог о предмет а, у якому пот рібна авт орові рис а вис т у пає ос обл иво
яс краво ( вишня с т оїт ь у цвіт у , наче с нігом обс ипана ).
У л іт ерат у рознавс т ві виділ яют ь порівняння прост і, пош ирені, заперечу в альні,
порів няння-запит ання.
Прос т им порівнянням є т аке, в якому порівнювані предмет и зіс т авл яют ьс я за однією або
кіл ькома однорідними ознаками. Прості порівняння утворюються за допомогою с получників як, мов,
немов, ніби, наче, нібит о, начебт о, бу цім. Безс пол у чниково:
1 ) за допомог ою предикат а: подібний, наг аду є, с х ож ий, с кидаєт ьс я;
2) формою ору дног о відмінка: бл ис кавкою промайну л а ду мка;
3) опу с канням с пол у чника: «Книга — м орс ька гл ибина» (Ів ан Франко).
Розгорнені (поширені) порівняння — це т акі, у яких порівнювані предмет и зіс т авл яют ьс я за
кіл ькома ознаками. Розкриваючи ряд ознак одног о або г ру пи предмет ів, вони с т ворюют ь карт ину ,
вс ебічно змальовуют ь предмет : «По обидва боки Ру с ьког о пот оку с т оял и два в ис окі, ал е не кру т і
г ребені г ір, неначе дві вел ет енс ькі зел ені х вил і на морі піднял ис я рядком, а дал і збіг л ис ь доку пи
краями, зл ил ис я і т у т підс кочил и вг ору біл ою піною» (І. Нечу й-Левицький).
Виділ яють порівняння прямі (позитивні) й заперечувальні (запереч ні, зворот ні). Прямі:
очі як зорі. Заперечувальні порівняння побудовані не на зіс т авл енні, а на прот ис т авл енні предмет ів
або явищ:
Ой тож не зоря,
Ой тож не яс на,
Ой тож м оя м ол од а д ів чина
По в од ицю ішл а.
Порівняння-запитання — це т акий вид порівняння, коли порівнюючий образ с тавиться у формі
запит ання:
Гл янь, у с кел ях в ис оченних...
... чи там гнізд а л астів ок?
Ні, с е нори д л я ас кетів . (І. Франко)
Мет аф ора (г рец. metaphora — перенес ення) — це образний вис л ів, у якому ознаки одног о
предмета чи дії переносяться на інший за подібніс тю ( зозу л я г олосно л ічила чиїс ь роки ). Мет афора є
прих ованим порівнянням, т ому мет афору завж ди мож на розг орну т и в порівняння.
Видом мет афори є перс оніф ікація (л ат . persona — ос оба і facere — робит и) — це надання
предмет ам, явищам природи почу т т я вл ас т ивос т ей л юдини, ол юднення. Іноді перс оніфікацію
називают ь у ос обленням .
У с л овниках л іт ерат у рознавчих т ермінів ці понят т я розрізняют ь. Уос облення чи прозопея
(г рец. prosopopeia) — це перенес ення вл ас т ивос т ей ж ивих іс т от на предмет и, явища природи,
абс т ракт ні понят т я, ож ивл ення їх з мет ою яс кравішог о зображ ення ( г рім с ердит ьс я ).
Алегорія (г рец. аllegоrіа — інос казання) — змал ювання людей в образах тварин, предметів, явищ.
П. Вол инс ький вваж ає ал ег орію видом мет афо ри, Г. А брамович — окремим видом т ропа.
А л егоричні образи використовуються в байках, присл ів'ях , приказках , у л іричних т ворах . У казках і
байках вовк — пож адл ивий, ж орс т окий, л ис иця — х ит ра, ос ел — у перт ий. А л ег оричні образи
викорис т ову ют ьс я дл я називання т ворів («Дос віт ні ог ні» Лес і Українки, «Каменярі» І. Франка,
«Кобзар» Т. Шевченка).

9. 9
На ал ег оріях побу довані заг адки й прис л ів'я: пас т у х рог ат ий; доки с онце зійде, рос а очі виїс т ь;
прийде коза до воза.
Вправ и
1. До виділ ених у т екс т і с л ів доберіт ь епіт ет и з ду ж ок і пояс ніт ь, як змінит ьс я опис .
Вел икий с ад укривав гори й зел енів л истом . Внизу на Софіїв с ькій пл ощі бул о в ид но постать
гетьм ана Богд ана Хм ел ьницького на коні, на с кел і, пов итій в иноград ом . Сонце стоял о на
в ечірньом у прузі й обл ив ал о с в ітл ом широку картину Зад ніпров 'я.
(За І. Нечуєм -Лев ицьким , «На Вол од им ирс ькій гірці»).
(Св іжий; в ел ичний; бас кий; м ол од ий; пишний; тихий; м рійний).
2. Ст воріт ь с кл адені епіт ет и на ос нові т аких с л ів:
в ис оке чол о (д ід ), яс на зел ень (берізка), широкий л ист (в иноград ), буйний шум (д ощ), ніжний
д зв ін (жайв оронок), барвисті крила (метелик), в ітер буйний (березень), грізний гол ос (грім ), яс не
л ице (с онце), кругл ий в ид (м іс яць).
Зразо к: ніжнод зв онний жайв оронок.
3. Підс ил ьт е епіт ет и порівняннями:
а) Петро боявся в вечері ходити по в улицях, бо був пол охл ив ий, як ... б) І в м атері, й у с ина очі
бл акитні, мов ... в ) Дитячі гол оси д звеніли тонко й ніжно, наче ... г) У в ід рі з м о л оком танул а піна
— біл а, як ...
4. Знайдіт ь у ос облення, епітети й порівняння; поясніть, як вони доповнюют ь один одног о під
час змал ювання різних образів:
Тарас ... л обатий, чуб білий, як пшениця, кучм ою, л ице смагляв е, як чобіт, а очі яс ні та с ині, як
на рос і л ьон (С. Вас ил ьченко). А в ерби геть понад став ом тихес енько с обі купають зел ені в іти
(Т.Шев ченко). У клався м ісяць с пать, нема ані зорі, і л ед ве крадькома яка маленька зірка з -за хм ари
в игл яне, неначе м иш з зас іка (П. Гул ак -А ртем ов с ький).
5 . Перет воріт ь порівняння на мет афори:
а) Сонце, ще не в ид не за горизонтом, освітило м аківку гори так ясно, м ов запалило її. б) Вів с яні
стебл а гнутьс я та бл ищать, як с рібні шабл і, в ) Дів чинка л егко перес кочил а струм ок, наче
перепорхнула. г) Стружк и, м ов шов ков і стрічки, пл ив уть з фуганка, д ) Тюл ев і зав іс ки на в ікнах
гойд ал ис ь од в ітру, наче біл і хм арки.
Зразок: На в ікнах гойд ал ис ь од в ітру біл і хм арки тюл ю.
6. Знайдіт ь мет афори й пояс ніт ь, на якому виді перенес ення ґ ру нт у єт ьс я кож на з них .
... На с ход і, над м онгол ьс ьким табором , крив ав ою заграв ою розжев ріл ис я хм ари. Св італ о.
Рожев е с вітло облило в исокий шпиль Зел ем еня (І. Франко). Рев нув з л ютості і з бол ю Бурунд а...
(І.Франко). Аж д о кісток пропікає очима (В. Сосюра). Під тем ним небом г уд ів л іс , закипал о л истя
на ньом у (М.Стел ьм ах).
7 . Вс т ановіт ь с х ож іс т ь між названими предмет ами т а явищами; на ос нові їх с кл адіт ь
мет афоричні вис л ови й приду майт е з ними речення:
пал ає багаття — д ив ляться з гнів ом очі; грим ить грім — шум ить в одоспад; цв ітуть троянд и
— рожев іють щічки д итини; л етить стріла — шв ид ко працює д умка. Зразок: палають гнів ом очі.
8. Прочит айте. Визначт е ж анр т вору. Випишіт ь постійні епіт ети разом з іменниками, до яких
вони віднос ят ьс я.
- Ой в ес на, в ес на, ти крас на,
що ти, в ес на крас на, нам принес л а?
- Принес л а я в ам л ітечко
ще й запашнеє зіл л ячко,
ще й зел еную трав ицю
і хол од ную в од ицю.

10. 10
Принес л а я в ам ягнятко
ще й м ал енькеє тел ятко.
Ой в ерба, в ерба,
с хил ил а гіл л ячко д од ол у
на зел еную д ібров у,
на хол од ную в од ицю,
на шов ков ую трав ицю.
9. Прочит айт е т а проанал ізу йт е поезію Павла Т ич ини «Арф ам и, арф ам и...», випишіт ь
прикл ади мет афор.
Арф ам и, арф ам и —
зол отим и, гол ос ним и обізв ал ис я гаї
Сам од зв онним и:
Йд е в ес на
Запашна,
Кв ітам и-перл ам и
Закос ичена.
Дум ам и, ум ам и —
наче м оре корабл ям и, перепов нил ас ь бл акить
Ніжнотонним и:
Буд е бій!
Вогнев ий!
См іх буд е, пл ач буд е
Перл ам утров ий...
Стану я, гл яну я —
с крізь поточки, як д зв іночки, жайв орон
як зол отий
З перел ив ам и:
Йд е в ес на
Запашна,
Кв ітам и-перл ам и
Закос ичена.
Любая, м ил ая —
чи засм учена ти ход иш, чи нал ита щастям в край
Там за нив ам и:
Ой од крий
Кол ос в ій!
См іх буд е, пл ач буд е
Перл ам утров ий...
Мет онім ія т а її різнов иди
( синекдоха, ант оном азія, евф ем ізм , периф раза )
Мет онім ія (г рец. metonimia — переймену вання) — образний вис л ів, у якому назва одног о
предмета чи явища замінюється іншою на ос нові реального зв'язку між ними. Тому метонімію нікол и
не мож на розг орну т и в порівняння. ( Київ віт ав перемож ців ол імпіади ).
Синекдоха — це кіл ькісна метонімія (г рец. synekdoche — переймання, с піввіднесення), вид т ропа,
в ос нові якого кіл ькіс ні відношення між предмет ами; образний вис л ів, зас нований на кіл ькіс ному
зіс т авл енні предмет ів, явищ, на заміні ціл ог о час т иною, множ ини од ниною ( випив у с е мол око,
ціннос т і т ворит ь л юдс ька ру ка ).
Ант оном азія (г рецьк. antonomadzo – переймену вання) – поет ичний т роп, який вж иваєт ьс я в
непрямому , час т о мет онімічному називанні л іт ерат у рног о перс онаж а або зображ у ваног о явища
іменем міфічног о чи л іт ерат у рног о г ероя. Типовий прикл ад ант ономазії з поезії О. Вл изька:
[…]…хочу в ірити,
що от
над ійд е знов

11. 11
л юбити працю
нов ий л іричний
Гес іод !
Іноді ант омазійний образ, перебираючи на с ебе вл ас т ивос т і іншог о предмет а, набу ває ознак
с имвол у :
І ос ь в стає із піни Понту
Над хв ил ь розгойд аним с в ічад ом
Спів уча м рія горизонту –
Сл іпуча Степов а Ел л ад а (Є. Мал анюк).
«Ст епова Ел лада» в поезії Є.Мал анюка означала Україну, вт ілювала в с обі рис и довершеної крас и
т а шл яхетної г армонії на про тивагу іншим, полярним їй с имвол ом – «Чорної Ел л ади», «А нт имарії»
т а ін.
Периф раз (г рец. periphrasis від г рец. peri — навкол о, phrazo — пояс нюю, г оворю) — це образний
вис л ів, у якому назва предмет а чи явища замінюєт ьс я опис ом йог о ознак. Перифраз
викорис т овується в розмовній мові, пу бліцистиці, художній л ітерат у рі. Наприкл ад: авт ор "Кобзаря",
авт ор роману «Собор», батько історії, чорне золот о. «Ляг л о кос т ьми л юдей му шт рованих чимал о »
(Т.Шевченко)
Евф ем ізм (г рец. euphemismos: еи — добре т а phemi — каж у ) — заміна г ру бих , бру т ал ьних або
неприємних с лів м'якшими, ввічливими: замість брехати — г оворити неправду, у хилятис я від іс т ини,
заміс т ь ду рень — нерозу мний.
Крім евфемізмів, іс ну ют ь ще с л ова — т абу (пол інезійс ьке «tabu» — заборона). Це с л ова,
вимовл яння яких вважаєтьс я непристойним і небезпечним: нечиста с ила, «Той, що г реблі рве», «Той,
що в с кал і с идит ь».
Вправ и
1 . Визначт е, на яких видах заміни ґ ру нт у ют ьс я с инекдох и:
... Діточки її стом ил и ніжки, закл опотал и гол ов оньку, год ячи панс ьком у пл ем 'ю, як л ихій
бол ячці (Марко Вов чок). У д арив рев ол юціонер — захитав с я с в іт (П. Тичина). Уже постав ил а
турбіни м іцна робочого рука (В. Сосюра). Давид почав читати д описи... Були й в ірші — с в ої Сосюри
та Тичини теж бул и в Обухів ці. Нав іт ь фейл етон с в ого д ом орос л ого Остапа Вишні був
(А .Гол ов ко).
2. Скл адіт ь речення із с инекдох ами, с т вореними на ос нові т аких змін:
а) зам ість «хлопчик» — «л ьняний чубок»; б) зам ість «зав од » — «в ажка інд устрія; в ) зам ість
«учні» — «учень»; г) зам ість «по ети» — «Шев ченки».
3. Прочит айте поезію Павла Т ичини «О, панно І нно...», знайдіт ь і випишіт ь с инекдох у т а
епіт ет и.
Я — с ам . Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так л юбив —
Дитинно, зл отоцінно.
Любив ? — Дав но. Цв іл и л уги...
О панно Інно, панно Інно,
Любов і усм іх кв ітне раз — ще й тл інно.
Сніги, с ніги, с ніги...
Я Ваші очі пам 'ятаю
Як м узику, як с пів .
Зим ов ий в ечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтос ь кричить:
«Ти рід ну стрів !»
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші. —
Я рид аю. Сестра чи Ви? — Любив ...
Гіпербола, м ейози с т а літ от а. Оксим орон

12. 12
Гіпербола (г рец. hy perbole — перебіл ьшення) — це образний вис л ів, який с т ановит ь х у дож нє
перебіл ьшення. О. Пот ебня пис ав, що г іпербол а — «нас л ідок яког ос ь с п'яніння в почу т т ях , що
перешкодж ає бачит и речі в їх ніх звичайних розмірах ».
А с л ьоз, а кров і!? Напоїть
Вс іх ім ператорів би стал о
З д ітьм и і в нукам и, втопить
В с л ьозах уд ов ' їх... (Т. Шев ченко)
Прот ил ежний до г іпербол и т роп має назву м ейозис (г рец. meiôsis — зменшення). Це образний
вис л ів, який пол ягає в навмис ному зменшенні міри або вл астивості чого -небудь: нічого с обі — заміс ть
добре.
Літ ота (г рец. litotes — простота) — надмірне поетичне применшення. У народних казках: хл опчик-
м ізинчик. Бабус я «м ал ес енька, л ед в е од зем л і в ид но» (Марко Вов чок). Хата на курячих ніжках.
Оксим орон (оксюморон) — (г рец. oxymoron — дотепно-безглу зде від ox y s — г ос т рий, moros —
безг луздий) — поєднання контраст них понят ь, які л ог ічно нібит о нес у міс ні, ал е ра зом с т ворюют ь
нове у явл ення (вес ел е г оре, розу мний ду рень, ж ивий т ру п ).
Вправ и
1 . На міс ці крапок пос т авт е відповідні с л ова, вибравши їх із с инонімічног о ряду с піват и:
Ми прийшл и в м іс ький с ад на прогул янку, і Марія Пав л ів на с казал а: — Дав айте пос л ухаєм о
в ес няні м ел од ії.
У с і зам овкли, прислухалис ь. І зразу в ияв ил ос ь, що парк с пов нений чарів ною м узикою. Дерев а
тихо шум іл и під л егеньким в ітром . Над розкв ітл им и ябл уням и ... бджол и і... жуки. У зел еній
трав і... коники. Вес ело ... горобці, перепурхую чи з гіл ки на гіл ку. На в ис оком у д убі ... ів ол га, наче
ніжна фл ейта. Десь д алеко ... с иничка і ... безтурботна с орока. У гл ибині парку голосно ... зозул я, а
в д ругом у кінці ... с ол ов ейко. Не парк, а в ел икий оркестр!
(Бриніти, густи, сюрчати, цв ірінькати, с пів ати, пос в истув ати, с крекотати, кув ати,
тьохкати).
2. На міс ці т рьох крапок пос т авт е пропу щені с л ова, вибравши їх із ду ж ок.
а) Потік ... в іл ьно л л єтьс я.
Крапл истий ... ід е,
У с я зем л я ... см ієтьс я,
В одм ов у — грім гуд е.
Зрад іл и знов пол я жагучі,
... крапл і п'ють, їх хм ари, тем ні і ...
Так щед ро, в іл ьно л л ють.
О хм ари, не пл ив іть. Зел ені
Пол я ще не в пил ис ь.
Хай л л ютьс я ще струм ки ..,
Що в іл ьно так л ил ис ь. (За М. Рил ьс ьким , «Дощ».)
(Синій, гол убий, блакитний, ультрамаринов ий; зл ив а, гроза, д ощ, мжичка; наче, неначе, м ов ,
нем ов ; чуд ов ий, пишний, розкішний, буйний; потужний, м огутній, м огучий, с ил ьний, м ожний;
студ ений, хол од ний, настужений, м орозяний).
б) Над ґ анком гнізд о л астів 'яче,
У нім л астів 'ята ...
Од неньке упал о і ...
В д в орі, на хол од ній зем л і.
Ми в л ізл и під ... по д рабині
И покл ал и в гнізд о пташеня.
І л астів ка ... д итині
Принос ил а л іки щод ня ...
А в чора ... , рад іл и,
Кол и д о ... за с ел о

13. 13
З гнізд а л астів 'ята л етіл и —
Між ним и і наше бул о. (За П. Вороньком , «Наше л астів 'я».)
(Нев ел ичкий, д рібний, м ал ий, крихітний, м ікрос копічний; покрів л я, д ах, стріха; нед ужий,
хв орий, немічний, с лабий, кволий; гл ядіти, д ивитися, в идивлятис я, л упати, зирити; л іс , д ібров а,
гай, прал іс , перел іс ок; л инути, пурхати, л етіти).
Сим в ол. І діом и т а крилат і в ирази
Сим вол (г рец. sy mbolon) — у мовний розпізнавал ьний знак, який пол яг ає в заміні назви
ж ит т євог о явища, предмет а, понят т я у мовною назвою, знаком, який має щос ь с піл ьне з ними.
Наприкл ад: вес на — с имвол народж ення, г роза — с имвол небезпеки. Дех т о от от ож нює с имвол з
ал ег орією. Символ ом називают ь заміну абс т ракт ног о або у заг ал ьнюючог о понят т я конкрет ним
образом. В ал егорії ж є порівняння, а с имволічний образ абс т ракт ний, у мовний, має у заг ал ьнююче
значення. Символ ом може бути х у дож ня дет ал ь, порівняння, мет афора. Символ ічний, наприкл ад,
образ камінног о х рес т а з однойменної новел и В. Ст ефаника. Маючи у заг ал ьнююче значення,
с имвол ічні образи викорис т ову ют ьс я в назвах т ворів («Вершники» Ю. Яновс ьког о, «Сонячні
кл арнет и» П. Тичини).
Символ ічні образи зу стрічаються у фольклорі: (зозуля — с имвол с у му , червона кал ина — дівчина,
біл ий г олуб — с имвол миру, чайка — образ с амотньої ж інки-мат ері, чаєнят а — діт и-с ирот и). В у с ній
народній т ворчос т і с имвол и з'явил ис я на ос нові парал ел ізму .
У х у дожній л ітературі використову єт ьс я рел іг ійна с имвол іка: т ерновий вінок, х рес т — с имвол и
с т раждань. Символи часто зу с т річают ьс я у Свят ому Пис ьмі. Ос обл иве міс це займают ь с имвол ічні
образи в с имвол іс т ів (с т ил ьова т ечія модернізму ).
І діом а (від г рец. ἴδιος — в л ас ний, в л астив ий; ιδιόμα — ос обл ив ість, с в оєрід ність) — с т ійкий
неподіл ьний зворот мови, що передає єдине понят т я, зміс т яког о не визначаєт ьс я зміс т ом йог о
с кл адових ел емент ів, наприкл ад: байд ики бити, на руку ков інька, в пад ати в око .
Вправ и
1 . Прочит айте поезію Олександра Олес я «О с лово рідне, орле с ку т ий!..», визначт е т ему
т а ідею т вору , випишіт ь с имвол и т а пояс ніт ь їх значення.
О с л ов о рід не! Орл е с кутий!
Чужинцям кинуте на см іх!
Спів очий грім батьків м оїх,
Дітьм и безпам 'ятно забутий.
О с л ов о рід не! Шум д ерев !
Музика зір бл акитнооких,
Шов ков ий с пів степів широких,
Дніпра м іж ним и л ев ій рев ...
О с л ов о! Буд ь м ечем м оїм !
Ні, с онцем стань! в горі с пинис я,
Ос яй м ій край і розл етис я
Дощам и с уд ним и над ним .
2. Знайдіт ь і пояс ніт ь значення с имвол ів у поезії «Різдво» Богдана-І горя Ант онич а.
Народ ив с я Бог на с анях
в л ем ків с ькім м істечку Дукл і.
Прийшл и л ем ки у крис анях
і принес л и м іс яць кругл ий.
Ніч у с нігов ій зав ії
крутитьс я д ов кол а стріх.
У д ол оні у Марії
м іс яць — зол отий горіх.
3. Знайдіт ь і пояс ніть значення с имвол ів у поезії Євгена Маланюка «Ст илет ч и с т илос ?»
Стил ет чи стил ос ? — не збагнув . Дв ояко
Вагаютьс я трагічні терези.
Не кинувши у гл иб над ійний якор,
Пл ив у й пл ив у пов з береги крас и.

14. 14
Там д ив ний л іс зітхає аром атом
І в ес ь д зв енить од гім нів п’яних птиць,
Спів а трав а, ніким ще не зім ’ята,
І в абить с ном с ол од ких таєм ниць,
Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі зол ототіл их д ів…
А тут — жаха набрякл ий в ітром обрій:
Прив абить, зрад ить, і в ід д асть в од і.
Та тіл ьки тут в ес ел ий гал ас бою —
Розгоном бур і божев іл л ям хв ил ь.
Безм ежжя! Зачаров аний тобою,
Пл ив у в тебе! В тв ій п’яний с иній хм іл ь!
Види ком ічног о (г ум ор, іронія, сат ира, сарказм , г рот еск)
Гу м ор – с півчу т л иве, доброзичл иве зображ ення смішних вад вдачі г ероя або недол іків
г ромадс ьког о й побу т овог о ж ит т я, що має на мет і розсмішит и.
Сат ира – г ос т ра крит ика окремих ос іб, л юдс ьких г ру п чи с у с піл ьс т ва з висміюванням, а т о й
г нівним зас у дж енням вад і нег ат ивних явищ у різних діл янках індивіду ал ьног о, с у с піл ьног о й
пол ітичного життя, с уперечних з заг ал ьнообов'язковими принципами чи вс т ановл еними ідеал ами.
Ху дожні зас оби с атири — г іпербола, г ротеск, пародія, іронія в різних л іт ерат у рних ж анрах — поезії,
прозі, драмат ичній т ворчос т і.
Сарказм (від г рец. sarkasmos — рву м'яс о) – зл обне, в΄їдливе висміювання г либоких пороків вдачі
перс онажа, подій та явищ г ромадського й побу т овог о ж ит т я з т им, щоб викрит и їх пот ворну с у т ь і
викоренит и, знищит и ( виправит и їх не мож на ). До с арказму вдававс я Т. Г. Шевченко: «Сон»,
«Кавказ», «Юродивий».
І ронія (від г рец. еіrоnеіа — л у кавство, г лузування, у давання, прих ований г лум) – вж ивання с л ів у
прот илежному значенні ( Добрий пан : забрав х л іб у дітей і віддав пс ам ). У ву зькому значенні іронію
розу міют ь як вж ивання с л ова з позит ивною оцінкою дл я вираж ення нег ат ивної оцінки. Вираз
"Герой!" с приймаєт ьс я бу квал ьно як назва л юдини з виразними ознаками г еройс т ва. Однак інший
вираз "От іще г ерой!" про т ог о, х т о зу мис не зробив пог аний вчинок, є виразно іронічним.
Іронією в широкому значенні називаєт ьс я т ака побу дова т екс т у , при якій зовні позит ивне або
нейт рал ьне с т авл ення мовця до ос оби, предмет а чи явища нас правді вираж ає нег ат ивну оцінку .
Наприкл ад: Кварт ира, де ж иве Іван Ів анович зі с воєю с импат ичною с ім'єю, с кл адаєт ьс я т іл ьки
(т іл ьки!) з чот ирьох кімнат (не рах уючи, звичайно, кухні, кл озет у і ванної), с ебт о: кабінет у , їдал ьні,
дит ячої с пальні (т ам ж е с пит ь і мадему азел ь Люс і) і с пал ьні мог о г ероя т а йог о дру ж ини. Сл овом,
кварт ирна криза дал а с ебе знат и, і мій г ерой с амовіддано пішов їй назу с т річ. Іван Іванович,
наприкл ад, ніколи не вимаг ав окремої с пальні для куховарки, і Явдох а с пить на підл озі в коридорі. Бо
й с правді: яке він має право вимаг ати ще одну кімнату? Йому , звич айно, приємно було б почувати, що
йог о вл асна куховарка має с вій закуток, ал е... він ж е ціл ком с відомий партієць і добре знає, як ж ивут ь
інші. Іншим ще г ірше с т ановище: бу ває й т ак, що мают ь не чот и ри, а т іл ьки т ри кімнат и...
(М.Хвил ьовий).
Грот еск — т ип х у дожньої образності, який ґ рунтується на примх ливому поєднанні фантастичного
і реал ьного, прекрас ног о і пот ворног о, т раг ічног о і комічног о, ж ит т єподібног о і карикат у рног о.
За допомогою г ротеску митець с творює с пецифічний «г ротескний» с віт, аномальний і ди вний с віт ,
в якому реал ьне т а ірреал ьне нес подівано пос т ают ь в орг анічній єднос т і.
Нерідко г ротес к перетинається із с атирою, кл оу надою (наприкл ад у Дж онат ана Свіфт а, Микол и
Гог оля, Мих айла Бу лгакова, Франца Кафки. В у країнс ькій л ітературі він зу с тріча єтьс я у т ворі Нечу я-
Левицьког о «Кайдашева с ім'я» (марення Омел ька Кайдаша) ).
Вправ и
1 . У наведених прикл адах визначт е вид і зас іб комічног о.

15. 15
а) Їхав раз чол овік поганою конякою, а в она й пристал а, так в ін с ам запрігс я, а її прив 'язав д о
в оза та й каже:
— Не с хотіл а їхати, то йд и пішки. («Дос ад ив ».)
б) Бачил о д итятко,
Як бив м ам у татко,
А пройшл и роки —
Стал ос ь нав паки:
Нині батько с пину
Під став л яє с ину... (Є. Банд уренко, «Бачил о д итятко».)
в ) Нащо бундючитис ь пихато,
Грітьс я в похв ал ах?
Сл ав а не ртуть:
Мал о в ел иким с ебе уяв л яти, Треба в ел иким буть. (В. Сим оненко, «Нащо бундючитис ь
пихато...»)
г) — Мам о,— каже д ев 'ятирічна д ів чинка,— ти знаєш ту в азу, яка переход ить у
нашій род ині з покол іння в покол іння?
— Так,— в ід пов ід ає м ати.— А що?
— Моє покол іння тіл ьки що її розбил о. («Покол іння».)
д ) Стол ичний хл опчик в иїхав на с ел о д о д ід ус я. Вес ел о бігав на под в ір'ї, раптом по -
бачив , що із хл ів а в ибігл о порос я, і почав гукати:
— Дід усю, д ід усю! Ід и-но м ерщій, с в иня в ибігл а з гаража. («Сучас на д и тина».)
е) «Був за корд оном , купив л еза, а в они такі ж тупі, як і наші». — «А м арка яка?» —
«Хеба».— «А яким и л ітерам и напис ано?» — «Латинс ьким и».— «Та то ж наша
«Нев а»,— в она також на екс порт ід е». (З народ них уст.)
2. Випишіт ь із т ворів Т . Шевч енка прикл ади комічног о.
3. Ос кіл ьки т вір І . Карпенка-Карого «Хазяїн» визначається за ж анром як с ат ирична комедія,
т о в ньому , звичайно ж , викорис т ано різні зас оби комічног о. Знайдіт ь і прокомент у йт е прикл ади
іронії, с ат ири, г у мору , фразеол ог ізмів, прис л ів'їв т а інших зас обів комічног о.
Практ ич не занят т я № 3
Визнач ення т ропів т а зас обів ком іч ного в у ривках х у дожніх т ворів
Зразок в иконання практ ич ної робот и
В.Сам ійленко «Пат ріот и»
• Тропи:
Епіт ет и: «г аряче розмовл ял и», «мовит и крас но», «діл о с вят е».
Мет афори: «права боронив», «вел и язиками», «бачив ду шею Вкраїну ».
А нт итези: « Два х л опці у купі стояли, А т рет ій дививс я оддал і»… «Один права боронив, А дру г ий
про т еє доводив, А т рет ій не мовив нічог о»… «Ті двоє, з бал ачки вт омившис ь…А т рет ій с т ояв
заж у рившис ь». Іронія: «І пос т у пі інших народів Він міс це йому показав»; « Так двоє вел и язиками
Робот у дл я краю с вог о». «Ті двоє з бал ачки вт омившис ь, Вес ел і с обі розійшл ис ь».
І . Кот лярев ський «Енеїда»
• Тропи. Зас оби комічног о
Спираючис ь на народ ну мову , Кот л яревс ький як видат ний х у дож ник с л ова с у т т єво збаг ат ив
у країнську л ітературну мову. «Енеїда» за с т илем є бу рлескн о-травестійним т вором, а от ж е, у с і мовні
зас оби, які викорис т ав пис ьменник, мают ь переваж но с ат ирично -г у морис т ичний х аракт ер.
Наприкл ад, вл учні й нес подівані порівняння є найпоширенішим х у дож нім зас обом т вору : Непт у н
«вирну в з моря, як карась», Мерку рій «прис кочив, мов кот ище му рий», Дідона «закрас ніл ас я, мов
рак», Ву л кан «розм'як, як кваша», п'яні бог и «понадувалис ь, мов йоржі». Ст ил ь бурлеску позначивс я
і на епіт ет ах : інт риг анка она — «с у ча дочка», розпу с на Венера називаєт ьс я «невірною, х ал явою»,
ченці, попи — «с вят і пону ри», дес яцькі і с оцькі — «п'явки л юдс ькі».
У поемі т акож досить багато вульгаризмів і л айок («г адів с ин», Су ча д очка», «полізиш рачки»), що
зу мовл ене бу рл ес кним с т ил ем т вору , ал е вони н е перех одят ь меж і прис т ойнос т і т а є час т иною
х у дож ньог о замис л у .

16. 16
Пис ьменник час т о вдаєт ьс я до іронії, яка в « Енеїді» дос яг аєт ьс я завдяки невідповіднос т і між
«вис оким с т ил ем» мови і зображ у ваними подіями. Наприкл ад, іронічно зображ у єт ьс я с ценка
зал ицяння Юпіт ера до Юнони, у якій у рочис т а мова бог ів с у перечит ь їх пох іт л ивим баж анням.
Гу мор Кот л яревс ьког о йде від народног о ж арт у , анекдот у , і пис ьменник макс имал ьно
викорис товує цей арс енал у с инонімах . Наприкл ад, вт еча Енея з Трої т а від Дідони опис у єт ьс я т ак:
«т яг у дав, п’ят ами накивав» , «ку ди очі почу х рав», «дав драпака».
У поемі т акож зустрічают ьс я наведені без змін фол ькл орні порівняння («Убравс я в пат оку , мов
му х а», «Бо х ит ра с я бу л а, як біс », «Побіг л а з неба, як би х орт », «Еней з Дідоною возил ис ь, «як з
ос еледцем с ірий кіт» т а ін.), фразеологізми («З очей аж іс кри пол етіл и», «І нос а х от ь кому у т ру т ь»,
«Чмел ів довг енько... с л у х ав, Ос кому щоб з зу бів зіг нат ь» т ощо).
Ще однією х арактерною стильовою рисою Котляревського є наг ромадж ення епіт ет ів, порівнянь,
мет афоричних вис ловів, перерахування імен, страв тощо. У III частині т вору цим зас обом поет подає
порт рет Сівіл л и:
…Вийшл а бабище старая,
Крив а, горбатая, с ухая,
Запл іс няв іл а, в с я в шрам ах;
Сід а, ряба, беззуба, кос а,
Розхристана, простов ол ос а,
І як в нам исті, в с я в жов нах.
Таке наг ромадження ознак не л ише викл икає сміх , а й дозвол яє чіт кіше змал юват и перс онаж а.
Ще одним зас обом т ворення гумору в «Енеїді» є ж арг онізми, які за допомогою перекручення с л ів
т а їх порядку («Борщів як три не поденькуєш, на моторошні зас ердчит ь...»), вж ивання л ат инс ьких і
у країнських с лів, перекручення українських с лів на кшталт л атинських («Енеус ностер маг ну с пану с і
с л авний Троянору м князь, Шмиг л яв по морі, як циг ану с . А д т е, о рекс , прис л ав ну нк нас »).
Однією з ос обл ивос т ей с т ил ю «Енеїди» є широке викорис т ання народних прис л ів'їв («Не йди в
дорогу від запас у, бо х віст од г олоду надмеш»), приказок («Пропав, як Сірко на базарі») т а казкових
зворот ів («Не т ак-то діється вс е х у т ко, як швидко каж у т ьс я казки»). Разом із т им окремі вис л ови з
«Енеїди», навпаки, с т ал и народними прис л ів'ями і приказками: «Му ж ича правда єс т ь кол юча, а
панс ька на вс і боки г ну ча», «Кол и в ру ках чог о не маєш, т о не х вал ис я, що т воє» т а ін.
У ряді міс ць поеми, зокрема в ос т анніх час т инах , І. Кот л яревс ький від с т у пає від бу рл ес кної
т радиції т а вдається до піднес еного або л іричного тону, поет оспівує л юбов до батьківщини, війс ькову
добл ес т ь т роянців-козаків.
Т ем а 4. Поет ич ний синт аксис
І нв ерсія. Тавт олог ія. Ант ит еза
І нверс ія (лат. іnv ersio — перестановка). При інверс ії порушується прямий порядок с лів у реченні.
Гру па підмета може с тояти піс ля г рупи прис удка: «І шумів весняним шумом широкий шл ях, вел ично
і л ег ко здіймаючис ь над прит их л им перед пробу дж енням безмеж ним привіл л ям » (М. Ст ел ьмах ).
Поширеним видом інверс ії є пос тпозитивна постановка прикметників: прикметники с т оят ь піс л я
іменників. Наприкл ад:
Я на гору круту крем 'яную
Буд у кам інь в ажкий під ійм ать. (Лес я У країнка)
Ант ит еза (г рец. antithesis — прот ил еж ний) — це зворот мови, у якому прот ис т авл яют ьс я
прот ил еж ні явища, понят т я, л юдс ькі х аракт ери. Наприкл ад:
Нав іть труд но розказати,
Що за л ихо стал о в краю, —
Люд и м учил ис ь, як в пекл і,
Пан втішав с я, м ов у раю. (Лес я У країнка)
Т авт ологія (г р. т autologіа, від tauto — т е ж с аме i logos — с л ово ) — у рит ориці, викорис т ання
повт орювання або надл ишковості в мові, коли одна час т ина вис л овл ювання повніс т ю або час т ково
ду бл ює зміс т іншої.
Тавт ологію іноді вважають різновидом плеоназму, або називають «х ибним пл еоназмом» — т обт о
т аким пл еоназмом, який не є виправданим ані з л ог ічної, ані з екс прес ивної т а с т ил іс т ичної т очки
зору (наприкл ад, «біл ьш т епл іший» заміс т ь «т епл іший» чи «біл ьш т епл ий», або «попу л ярні
шл ягери», «відомі зірки ес тради», «одноголосний консенсус», «прайс -лист цін» т а ін.). Здебіл ьшог о,
вж ивання т аких т авт ол ог ій є проявом недос т ат ньої л ог ічної т а мовної г рамот нос т і.

17. 17
Найбіл ьш очевидною т авт ол ог ія виг л ядає в с л овос пол у ченнях , де ду бл юєт ьс я один корінь
(наприкл ад, «мас л яне мас л о») або корені різномовног о пох одж ення з анал ог ічним зміс т ом
(«пам'ят ний с у венір», «народний фол ькл ор»), ал е в деяких випадках т акі с л ова нас правді
викорис товуються в дещо різних значеннях і не повніс т ю дублюють зміст один одног о. Наприкл ад, у
с л овос пол у ченнях «чорне чорнил о» чи «біл а біл изна» повт орюют ьс я корені, ал е не значення,
ос кіл ьки чорнил о бу ває не т іл ьки чорним, а біл изна — не т іл ьки біл ою. Бу квал ьне значення
л ат инського слова «республіка» (res publica) — «с права народна», однак с л овос пол у чення «Народна
Рес пу бл іка» здебіл ьшог о не с приймаєт ьс я як т авт ол ог ічне.
Тавт ологічні конструкції вх одят ь т акож до екс прес ивно -с т ил іс т ичних пл еоназмів, які акт ивно
викорис т ову ют ьс я в образній народній т а х у дож ній мові: «пл акат и г іркими с л ьозами», «ду му
ду мат и», «г ори воно вог нем».
Викорис т ання повт орів чи час т кове ду бл ювання зміс т у , яке покращу є с т ил ь або робит ь
вис л овл ювання біл ьш чіт ким і зрозу міл им, зазвичай не х аракт еризу єт ьс я як т авт ол ог ія, х оча і
викорис товує для передачі змісту надлишкові зас оби. Іноді дублювання змісту використовуєт ьс я дл я
т ого, щоб підс илити або зробити наг олос на певному ас пекті вис ловл ювання: наприкл ад, подару нок
за визначенням є безкошт овним, ал е ду ж е час т о г оворят ь «безкошт овний подару нок», щоб
наг ол ос ит и, що немає ж одних прих ованих зобов'язань, фінанс ових або бу дь -яких інших .
Вправ и
1 . Прочит айте поезію Лес і Українки «Contra spem spero», проаналізуйте її, випишіт ь
ант ит ези.
Гетьте, д уми, в и хмари осінні!
То ж тепера в есна золота!
Чи то так у жал ю, в гол осінні
Пром инуть м олодії літа?
Ні, я хочу крізь с л ьози сміятись,
Серед л иха с півати піс ні,
Без над ії таки с подіватись,
Жити хочу! Геть, д уми с умні!
Я на в богім с умнім перелозі
Буд у с іять барвисті квітки,
Буд у с іять кв ітки на м орозі,
Буд у л ить на них с л ьози гіркі.
І в ід с л із тих гарячих розтане
Та кора л ьодовая, м іцна,
Може, кв іти зійд уть - і настане
Ще й д л я м ене весела в есна.
Я на гору круту крем'яную
Буд у кам інь в ажкий під іймать
І, нес учи в агу ту страшную,
Буд у піс ню в ес елу с півать.
В д ов гу, темную нічку нев идну
Не стул ю ні на хв ильку очей -
Вс е шукатиму зірку провід ну,
Яс ну в л адарку темних ночей.
Так! я буд у крізь с льози сміятись,
Серед л иха с півати піс ні,
Без над ії таки с подіватись,
Буд у жити! Геть, д уми с умні!
2. Прочит айте поезію М. Рильс ького «Молюс ь і вірю...» т а т а випишіть приклади епітетів
т а інверс ій.
Мол юс ь і в ірю. Вітер грає
І п'яно в іє нав круги,
І гол убів тремтячі зграї
Черкають неба береги.

18. 18
І ти см ієшся, й д аль ясніє,
І с ерце б'ється, як в огні,
І в ид пречистої над ії
Стоїть у с иній гл ибині.
Кл енусь тобі, в еселий с віте,
Кл енусь тобі, м оє д итя.
Що буд у жити, поки жити
Мені д озв олить д ух життя!
Ход ім ! Шум л ять щасливі в оди,
І грає в ітер нав круги,
І гол уби ясної в роди
Черкають неба береги.
Анаф ора т а епіф ора. Сим плока. Кільце, реф рен
Анаф ора (г рецьк. anaphero — піднес ення) — єдинопочат ок; одна з рит оричних фіг у р;вж иваний
на почат ку віршових рядків зву ковий, л ексичний повтор чи повт орення прот яг ом ціл ог о т вору або
йог о частини с инт аксичних, с трофічних с труктур. Почасти анафора виконує важ л иву композиційну
фу нкцію в л іричному сюж ет і:
Ти м ус иш танцюв ати аркан.
Хоч раз.
Хоч раз ти пов инен в ід чути,
як тяжко рв етьс я на цій зем л і
д рев нє чол ов іче кол о,
як тяжко зчепл ені чол ов ічі руки,
як тяжко почати і зупинити
цей танець.
Епіф ора (г рец. epiphora — перенес ення, віднес ення дал і) – повт орення с л ів або вис л ову , що
с т оїт ь у кінці с т рофи чи абзаца ( «О прекрас ний час , неповторний час !»).
Сим плока (г рец. symphloke — с пл етіння) — с инт аксична конструкція, у якій анафора поєднується
з епіфорою. Симпл ока час т о викорис т ову єт ьс я у фол ькл орі.
Чи не ті ж м ене с абл і турецькі порубал и, що і в ас ?
Чи не ті ж м ене стріл ьчаки-яничарки постріл ял и, що і в ас ?
Завтра на тій зем л і
Інші ход итим уть л юд и,
Інші кохатим уть л юд и
Добрі, л ас кав і й зл і. (В.Сим оненко)
Поет ичне кільце (г рец. epistrophe — кру тіння) — повт орення однакових слів на почат ку і в кінці
речення, абзаца чи с т рофи.
Ми д ум аєм про в ас в погожі л ітні ночі,
В м орозні ранки, і в в ечірній час ,
І в с в ята гом інкі, і в д ні робочі
Ми д ум аєм о, прав нуки, про в ас . (В. Сим оненко)
Реф рен (фр. refrain), або Прис пів — повт орення г рупи с л ів, рядка або кіл ькох віршових рядків у
с т рофах .
Подекол и набу ває ж анрових ознак, як -от в «Ел ег ії з рефреном» В. Підпал ог о:
(…)А втім , м ені л егко -л егко,
бо знаю: в ернул ис ь птахи —
трав а забуяє в гору:
а втім , м ені л егко -л егко,
бо знаю: в ернул ис ь птахи —
научать л ітати л истя;
а втім , м ені л егко -л егко,
бо знаю: в ернул ис ь птахи —

19. 19
пов іє в ес няний в ітер;
а втім , м ені л егко -л егко,
бо знаю: в ернул ис ь птахи —
у гнізд ах пташата буд уть…
Повт орення однієї і т ієї ж т еми, с пос т ереж ене у наведеній «Ел ег ії…», наявне і в с кл адних
с т рофічних конструкціях (рондо, рондель тощо). Такий рефрен у піс ні має назву прис піву, вживається
як повт ор наприкінці ку пл ет ів або піс л я кож ног о ку пл ет у .
Вправ и
1 . Знайдіт ь у поданих у ривках поезій Павла Т ич ини анафору т а епіфору .
а ) О, я не нев ол ьник,
Я в аш беззаконник,
Я – с онцеприхол ьник,
Я – в огнепокл онник.
б ) Ми Дзв іночки,
Ліс ов і Дзв іночки,
Сл ав им д ень.
Ми с пів аєм ,
Дзв оном зустрічаєм :
День!
День!
2. Прочит айт е у важ но вірш Андрія Малишка «Пісня про ру шник» т а знайдіт ь у ньому
рефрени. Проанал ізу йт е поезію.
Рід на м ати м оя, ти ночей не д ос пал а,
Ти в од ил а м ене у пол я край с ел а,
І в д орогу д ал еку ти м ене на зорі пров оджал а,
І рушник в ишив аний на щастя д ал а.
І в д орогу д ал еку ти м ене на зорі пров оджал а,
І рушник в ишив аний на щастя, на д ол ю д ал а.
Хай на ньом у цв іте рос яниста д оріжка,
І зел ені л уги, й с ол ов 'їні гаї,
І тв оя незрад л ив а м атеринс ька л ас кав а усм ішка,
І засм учені очі хороші тв ої.
І тв оя незрад л ив а м атеринс ька л ас кав а усм ішка,
І засм учені очі хороші, бл акитні тв ої.
Я в ізьм у той рушник, простел ю, наче д ол ю,
В тихім шел есті трав , в щебетанні д ібров .
І на тім рушничков і ожив е в с е знайом е д о бол ю:
І д итинств о, й розл ука, і в ірна л юбов .
І на тім рушничков і ожив е в с е знайом е д о бол ю:
І д итинств о, й розл ука, й тв оя м атеринс ька л юбов .
Рит оричні ф іг у ри. Асинт едон т а полісинт едон
Рит орич ні ф ігу ри – ос обл иві с инт акс ичні конс т ру кції з виразною авт орс ькою інт онацією,
яс краво-емоційним забарвл енння, пос ил юют ь у ваг у чит ача, не вимаг аючи від ньог о відповіді.
• Запит ання:
«За що кара? За що м ені м уки? Ком у я що запод іяв ?»
• Окл ик:
«Сел о! Сел о! Сел о! Вел икі хати!»
• Зверт ання:
«І в ам с л ав а, с иній горе, кригою окуті!
І в ам , л ицарі в ел икі, богом не забуті» .
Асиндетон (грец. asyndeton — безс получниковість) — с т илістична фігура, яка полягає в пропу с ку
с пол учників, що зв'язу ють окремі слова й фрази. А с индетон надає розпо віді стислості й динамічності:
«Пол к т оді с аме наступав у г орах північним берегом Дунаю. Безл юдний похмурий край. Голі шол оми
с опок, т емні мас иви л іс ів. Урвища. Провал л я. Р озмит і прол ивними дощами дорог и» (О. Гончар).