Українці, як одна з найдавніших націй у світі, мають багаті й своєрідні народні традиції та звичаї. Ми обрана нація, що має чудову землю, самобутню культуру, одну з найсмачніших на землі кухонь. Це видання – чудове джерело для всіх, хто хоче відчути, чим жив український народ від давніх-давен до нашого часу. Адресовано шанувальникам української народної культури.

1. Відділ культури Дарницької районної
в місті Києві державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Бібліотека ім. Г. Квітки-Основя’ненка
Скарбничка вічних цінностей
Серія «Народознавчий калейдоскоп»
Вип. 1
Бібліографічний нарис
Київ, 2024

2. 2
УДК 39(477)
С47
Скарбничка вічних цінностей : бібліографічний нарис /
укладач Т. П. Коблікова. – Київ : Бібліотека ім. Г. Квітки-
Основ’яненка, 2024. – 13 с. : іл. – (Серія «Народознавчий
калейдоскоп». Вип. 1).
Українці, як одна з найдавніших націй у світі, мають багаті й
своєрідні народні традиції та звичаї. Ми обрана нація, що має
чудову землю, самобутню культуру, одну з найсмачніших на землі
кухонь.
В усьому світі добре відомі українські страви. А БОРЩ – одна з
найпопулярніших страв, це – візитівка країни. Можна навіть
сказати, що борщ є однією з національних ідентичностей України.
А 7 грудня у світі відзначають День української хустки.
Хустка – це не тільки елемент вбрання, а й важливий національний
оберіг. Вона з давніх часів була символом української культурної
спадщини, її передавали у спадок за жіночою лінією та зберігали,
як сімейну реліквію.
Це видання – чудове джерело для всіх, хто хоче відчути, чим
жив український народ від давніх-давен до нашого часу.
Адресовано шанувальникам української народної культури.
Укладач: Коблікова Т. П.

3. 3
Найбільшим скарбом була
І є мудрість предків
Нині, як і багато століть тому, народні традиції та звичаї є
одним із головних чинників відродження українського народу, його
національної свідомості та людської гідності, адже в цих
життєдайних джерелах – душа народу. Кожний з нас є
спадкоємцем великої скарбниці народної культури, продовжувачем
її традицій та звичаїв.
Наше вміння спілкуватися, товаришувати та родичатися є
унікальним секретом, який дає нам змогу триматися разом і бути
щасливими. Історичні біди, які ми пережили, навчили нас
виживанню в будь-яких умовах, укріпили дух свободи,
загартували, тому й не змогли знищити притаманної українцям
риси – позитиву, який дає нам силу будувати своє майбутнє далі,
змінювати те, що нам не подобається, щоб, зрештою, побудувати
щасливе суспільство. З давніх-давен Україна славилася своєю
багатою кухнею. Це зумовлено високими смаковими якостями
страв, різноманітністю використовуваних продуктів та видів
кулінарної обробки. В усьому світі добре відомі українські страви:
борщі, пампушки, галушки, вареники, коржі, калачі, гречаники,
шпиговане сало, печеня,буженина. Так, лише способів варіння
борщу налічується більше тридцяти, а до його складу входять
близько двадцяти найменувань продуктів.

4. 4
Ода БОРЩЕВІ
Борщ борщіє, кипить, мліє
Любов Голота
Українська національна кухня має багате історичне минуле.
Витоки її традицій сягають ще в часи існування Київської Русі.
Давні писемні та археологічні матеріали свідчать про
різноманітність страв, які готували українці в IX – XI століттях.
Саме з тих часів дійшли до нас славнозвісні українські паляниці та
пампушки, пироги, калачі, галушки, «варево із зіллям» (борщ), куліш
із салом, млинці, сочні, гречаники та лемішки, печеня та
смаженина, полядвиця, верещака, щучина, узвар та багато інших
страв. Протягом історії свого розвитку українська кухня зазнала
впливу багатьох кухонь народів світу. Але при цьому їй пощастило
не втратити своїх основних національних рис. З давніх-давен
найулюбленішими продуктами українців були сало, свинина, буряк,
пшеничне та гречане борошно, пшоно, цибуля й часник. З усіх
м’ясних продуктів українці завжди віддавали перевагу свинині.

5. 5
Сало українці вживали як самостійний продукт солоним,вареним,
смаженим і копченим, наповнювали ним ковбаси, робили шкварки
і навіть додавали в такі солодкі страви, як вергуни. Таке
вподобання знайшло відображення в жартівливих народних
приказках: «Живу добре: сало їм, на салі сплю, салом
вкриваюся», «Був би я паном,їв би сало з салом».
Серед улюблених святкових м’ясних страв української кухні –
порося з хріном, холодець, шпундра, смажена качка з яблуками,
завиванці, крученики, товченики.
І звичайно, БОРЩ! Борщ – одна з найпопулярніших страв!
Український борщ знають в усьому світі. Це - візитівка країни, як
суші в Японії, цибульний суп у Франції та гамбургер в Америці.
Деякі іноземці навіть намагаються його готувати. Проте тільки
українки здатні нагодувати вас справжнім ароматним ситним
густим борщем. Усе – таки його тут варять майже 700 років у
кожній родині.
Справжній борщ має парувати. Він пахне на весь дім і тане в
роті, залишаючи приємний кислий після смак на язиці. Його їдять
зі сметаною та часниковими пампушками. Готують великими
каструлями «на тиждень». І, найцікавіше: що довше борщ стоїть, то
смачнішим він стає.
Щороку в другу суботу вересня в Україні відзначають День
Борщу. Цього року він припав на 14 вересня.
«Культуру приготування українського борщу» внесено до списку
нематеріальної спадщини ЮНЕСКО 14 вересня 2024року. Це стало
можливим завдяки тому, що були зібрані рецепти борщу з різних
куточків України і доведено, що саме на нашій території
народилася ця страва.
Перша задокументована згадка про український борщ
датується 1584 роком у Києві. У своїх щоденниках про страву
згадав німецький торговельний агент Мартін Груневег – купець,
мандрівник, згодом чернець ордену домініканців, мемуарист.
17жовтня 1584 року його купецька валка доїхала до Києва й
зупинилася на ночівлю над річкою Борщівка – саме так назвав її
(страву) торговець у своєму щоденнику.

6. 6
Український борщ – це навіть не страва, а мистецтво визнане в
усьому світі. А для українця – це джерело вітамінів, ситості і
задоволення, насолоди від споживання, у його складі все, що
потрібно організму, і це неймовірно смачно.
В Україні існувало три різновиди борщу. Перший, червоний,
найулюбленіший, готували з капустою, буряком, морквою,
петрушкою, пізніше – з картоплею.
У святкові чи недільні дні борщ варили на м’ясній юшці ( із
свининою чи птицею), в будень – затовкували або засмажували
салом із часником та цибулею, що вважалися в народі
чудодійними ліками. Для борщу звичайно заквашували червоний
городній буряк і використовували як його, так і квас. Для смаку
додавали сироватку чи маслянку, а в особливо урочисті дні
забілювали сметаною. Гостроти борщу додавав стручковий перець,
особливо поширений на Півдні України. Середнє Подніпров’я,
Полтавщина, Поділля – з квасолею, пшоняну або гречану кашу
(затирали борщ), а на Полтавщині – галушки.
У пісні дні БОРЩ варили без м’яса, лише на олії.
Другий різновид БОРЩУ – щавлевий, зелений, або весняний.
Спосіб приготування цієї страви у різних регіонах країни є
неоднаковим. Його готують з молодого щавлю і картоплі, додають
порізане зварене яйце й заправляють сметаною.
Третій різновид БОРЩУ – так званий холодний (холодник) –
готували виключно влітку. Холодний борщ – холодна овочева
страва, зварена на буряковому відварі, хлібному квасі,заправлена
прянощами. Їли охолодженим, нерідко з вареною картоплею
замість хліба.
Різдвяний борщ заквашується попередньо приготовленим
квасом, тому має темно – червоний колір.
Бограч ( закарпатський борщ) – страва приготована із м’яса,
солодкого перцю, меленої паприки, помідорів, картоплі, моркви та
спецій.

7. 7
Борщ – символ торжества добра! Готується він з різних
простих рослин, які дарує земля. Капуста є символом простоти й
водночас міцності, єдності навколо однієї твердої основи - Бога.
Можна годинами дивитися на вогонь чи море, слухати ліс і спів
птахів, а ще – смакувати борщ! Бо борщ – багатогранна страва.
Навіть якщо готуєш постійно за одним рецептом – кожного разу
може вийти зовсім інший смак.
Усі народні звичаї по-своєму відтворилися у фольклорі,
літературі. У поемі Івана Котляревського «Енеїда» з
енциклопедичною точністю перераховуються українські страви, що
споживали троянці в гостях у Дідони. А ось як описує українські
страви Г. Квітка-Основ’яненко.
Цитата зі смаком
«… Коли кінчався один борщ, подавали другий іншого сорту, і
скількох сортів бували борщі – то аж дивно!
Борщ із яловичиною;
Борщ з гускою, пресито вигодованою;
Борщ зі свининою;
Борщ Собеського (що був у Польші
королем);
Борщ Скоропадського (гетьмана України).
…З історії нашої відомо, що сі особи самі
склали особливого роду борщі, і вдячні
нащадки дали сим стравам імена
винахідників…Рибний борщ, печерський, бікус, борщ з годованою
качкою… Та я вже й не пригадую всіх назв борщів, які, бувало,
подають!.. На другу переміну були супи, також різного сорту й
смаку: суп з локшиною, суп з рижом та родзинками і багато
інших… Коли бралися за другу переміну, пан полковник, а за ним і
всі гості, тої ж чоловічої статі, відпустили свої пояси».
(Г. Квітка-Основ’яненка «Пан Халявський»)
Цікаво, що в різних країнах готують страви дуже подібні до
борщу, але тільки наш традиційний борщ здатний нести таку
потужну енергетику, так об’єднувати людей. І ще один дуже

8. 8
важливий момент. Навіть коли їжа неймовірно смачна і від неї
просто неможливо відірватися, найкраще її споживати у дружній
атмосфері за спільним столом із родиною, друзями, колегами.
Домашня їжа, спільно приготована з любов’ю, її аромат у
всьому домі – моменти щастя, затишку та спокою, який ми можемо
влаштувати собі самі. Справжній борщ здатний об’єднати родину.
Використана література:
 Борщ // Українська минувшина : ілюстрований
етнографічний довідник/А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх та
ін. – Київ: Либідь, 1994. – С.82-83.
 Гастрономічні забаганки. Ода борщеві // Кохання, вареники
чи підбори: що допомагає українкам підкорювати світ /
упорядник Т. Лебедєва. – Київ : Кліо, 2018. – С. 164-168.
 Головецька, О. «Зварю тобі борщику»/ О. Головецька //
Жінка. – 2019. – № 9. – С. 12-13.
 Кожуховська, Л. Їжі та харчування українців символіка/
Л. Кожуховська //Словник символів культури України / за
ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка. – Київ : Міленіум, 2002. –
С. 104-107.
 Традиції української кухні // авт.-упоряд. В. В.Скляренко,
А. С.Шуклінова, В. В. Сядро ; худож. - ілюстратор
В. М.Юденков ; художник-оформлювач Л. Д.Киркач-
Осипова. – Харків : Фоліо,2006. – С. 178-182.

9. 9
ХУСТКА
Ой, хустина, хустиночка!
Мережена, шита…
(Тарас Шевченко «Хустина»)
Хустка – прадавній дівочий і жіночий аксесуар, який
символізує багатовікової традиції українського народу та має свою
власну неповторну історію.
7грудня у світі відзначають День української хустки. Свято
започаткували 2019 року, щоб об’єднати жінок в усій країні та
вшанувати, а то й відродити і зберегти наші прадавні традиції.
Однак невдовзі воно перетнуло кордони України й поширилося у
світі завдяки українській діаспорі, нашим заробітчанам, а згодом
долучилися до нього й ті українці, котрі знайшли за кордоном
тимчасовий захист після російської агресії. Хустка також єднає їх з
Батьківщиною.
Хустка (хустина) – символ прихильності, любові; переходу в
інший соціальний стан; вірності в коханні; прощання, скорботи;
матері; квітучої душі українки. З давніх-давен головним убором
українських жінок була хустка. Її носили на всій території України.
Влітку – полотняну або куповану ситцеву (вибійчану, мережану,
вишиту), взимку – домоткану або фабричну вовняну. Молодиці

10. 10
носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні. Незаміжні
дівчата часто зав’язували хустку у вигляді віночка.
Колись в Україні хустки вишивалися сріблом, золотом, шовком.
Найчастіше червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Орнамент
на хустках було переважно геометричний, а вже у XVIII столітті
увійшов у моду рослинний орнамент: квіти троянд, васильків,
гвоздик, барвінку, листя і квіти мальви. Веселкові, мереживні, вони
символізували квітучу душу, високі естетичні смаки українських
жінок.
У квітках на темному чи світлому тлі – з кінця XIX століття
популярними у дівочому та жіночому гардеробі були тернові
хустки. Жінки називали так хустки з квітами і ягідками, бо
думали, що назва походить від узору. Історія цього головного убору
пов’язана не з колючим терновим кущем, а з французьким
текстильним фабрикантом Гійомом Луї Терно (1763 – 1833), який у
середині XIX століття разом із братом успадкували від батьків
мануфактуру, де виготовляли дуже дорогі й доступні тільки знаті
жакардові та персидські шалі. Саме він запровадив виробництво
тонкої тканини з вовни, додаючи до неї козячий пух. На неї
набивали квіткові або східні (в турецькій огірок) принти на хустки з
тонкої вовни. Гійом був прогресивним бізнесменом та активно
розвивав свою справу. Подорожуючи світом, він вивчав різні
технології виробництва, які згодом застосовував на власній
фабриці: почав ткати просту тканину саржового переплетіння і
методом вибійки переносив на неї яскраві візерунки. В Україні цей
французький товар був доволі популярним, але селяни купити такі
хустки не могли, тож носили їх тільки заможні міщанки. До
простолюду вони потрапили, коли в кінці XIX століття почали
виготовляти дешеві замінники товарів від Гійома Луї Терно.
Тернові хустки в головному уборі доповнювали очіпок.
Крім побутового, хустка має і обрядове значення. Повивали
малих дітей «від лихого ока», пов’язували наречену після шлюбу,
дарували воїну, як оберіг для нього в бою, найкращим подарунком
була квітчаста хустина.
Значну роль хустка відігрівала під час весілля. Ще на заручинах
парубок дарував дівчині хустину (знак серйозних намірів), якою

11. 11
потім накривали голову молодої. Після того, як дівчина вийшла
заміж, їй заборонялося «виходити на люди» з непокритою головою.
Без хустки жінкам не можна було зайти до церкви. Водночас
хустка символізувала перехід дівчини у владу чоловіка. Після
весілля молода переходила у статус дружини до роду чоловіка, і
сила її волосся тепер теж належала йому. Заміжній жінці
категорично забороняли «світити» волоссям, бо це порівнювалося до
зради. Злочином вважали також зривання хустки з голови жінки.
У середні віки існував добрий звичай: коли козаки вирушали з
військом у похід, то кожна дівчина давала нареченому хустину як
символ вірності в коханні. У Шевченка читаємо:
Дарувала шиту шовком хустину,
Щоб згадував на чужині…
При сватанні дівчина перев’язувала хустиною руку парубка. Це
символізувало згоду на заміжжя.
Водночас хустка була символом трауру, прощання. Нею
вкривали обличчя загиблого козака, а на осідланого коня, якого
вели за домовиною козака, теж клали хустину.
Протягом століть хустка була на Україні найдорожчим
подарунком. Водночас хустина символізувала найрідніше: домівку,
матір:
Вона її на люди берегла.
І щось в очах світилося дитинне.
Коли зі схову вносила хустину
І лагідно тулила до чола.
І хата щастям повнилась ущерть…
( Б.Олійник)
Хустки використовують і з лікувальною метою. Люди здавна
помітили: якщо намочити хустину у воді, настояній на тернових
кісточках, то можна зняти головний біль.

12. 12
Велика українська хустка – яскрава, квітчаста, може бути з
бабусиної скрині. Узимку її гарно надівати замість шапки. Восени
використовують замість плаща, як накидку. Завжди зроджує
шалений захват у іноземців, тому що це типово український,
традиційний елемент одягу.
Сучасні хустки виготовляють на фабриках із різних тканин:
льону, шовку, шерсті. Орнамент розміщують в основному по
чотирьох кутах і в середині хустки. З шовкових хустинок можна
вивчати історію забудови Києва – на калейдоскопічних принтах зі
столичних будівель. Це старовинні, унікальні пам’ятки історії
архітектури, перетворені дизайнерами на невпізнанні цікаві
орнаменти – квести. Завдяки співпраці з українськими музеями, на
шовку відтворені геніальні роботи Катерини Білокур, картини
Тараса Шевченка, візерунки пензля Марії та Івана Примаченків –
яскравими барвами, з вражаючою деталізацією. Уривок з вірша
про велику силу кохання «Так ніхто не кохав» Володимира Сосюри
також постав на ніжному шовку.
Широко представлений образ хустини в літературі та
мистецтві: Тарас Шевченко – автор вірша «Хустина», на який
композитор Роман Сімович створив одноіменну поему для голосу з
камерним оркестром. Левко Ревуцький написав кантату-поему
«Хустина». Поет Андрій Малишко склав вірш «Хусточка червона» і
написав до нього музику. Анатолієм Кос-Анатольським створено
балетний твір «Хустка Довбуша».
Використана література:
 Головецька, О. Голова має бути як квітка… /
О. Головецька // Жінка. – 2019. – № 1 – С. 12-13.
 Жіночі головні убори // Українська етнологія : навч.
посібник / за ред. В. Борисенка. – Київ : Либідь, 2007. –
С. 180-181.
 Головні убори жіночі. Хустка // Словник символів культури
України / за загальною редакцією В. П.Коцура,
О. І. Потапенка. – Київ : Міленіум, 2002. – С. 59, 234.

13. 13
 Лехман, Т. Українська хустка / Т. Лехман // Порадниця. –
2024. – 5грудня. – С. 8.
 Символіка національного вбрання//Українські традиції та
звичаї / авт.-упоряд. В. В.Скляренко, А. С.Шуклінова,
В. В. Сядро ; худож.-ілюстратор В. М.Юденков ; художник-
оформлювач Л. Д. Киркач-Осипова. – Харків : Фоліо, 2006. –
С.173-178.
 Хустка // Енциклопедія українознавства для школярів і
студентів/автор-упоряд. В. В.Оліфіренко, С. М. Оліфіренко,
Т. М. Оліфіренко. – Донецьк : Сталкер, 2000. – С. 440.
 Хустка // Українська минувшина : ілюстрований
етнографічний довідник / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх,
Т. В. Косміна та ін. – Київ : Либідь, 1994. – С.127.