1. ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ НАВИЧОК
РОБОТИ
НАД ОРФОГРАФІЧНИМИ ПОМИЛКАМИ
студентка групи УМ3
Глазкова Олена Юріївна
Науковий керівник:
канд. пед. наук
Попова О. А.
2. Актуальність роботи зумовлена тим, що
більшість учнів роблять багато орфографічних
помилок в диктантах та інших вправах різного
характеру, тому вчителям треба уникати в учнів
помилок за допомогою роботи над помилками і
формувати в них навички робити таку роботу,як з
усім класом, так і самостійно, це важливо також і
для того, щоб учні могли себе самостійно
перевіряти і надалі не робити помилок в цих
орфограмах.
3. Об’єктом дослідження виступають орфографічні
помилки учнів.
Предметом дослідження виступає робота над
орфографічними помилками.
Мета роботи полягає в формуванні самостійно
виконувати роботу над помилками.
4. Для реалізації поставленої мети необхідно було
розв’язати такі завдання:
1) Проаналізувати види орфографічних помилок.
2) Дібрати вправа для попередження орфографічних
помилок в учнів.
Для розв’язання поставлених завдань були
використані теоретичні методи дослідження:
1) Аналіз критичних статей щодо досліджуваної
проблеми.
2) Вибірка вправ для попередження орфографічних
помилок учнів.
5. Орфографічна грамотність як частина загальної мовної
культури складається внаслідок вивчення теорії, свідомого
засвоєння правописних правил і проведення системи
тренувальних вправ, що забезпечують вироблення
необхідних умінь і навичок. У процесі роботи над вправами
активну участь беруть усі види пам'яті — слухова, зорова,
моторна, розвивається мислення. Вироблення міцних
правописних навичок забезпечує поступовий перехід від
окремих вправ до виконання самостійних письмових робіт.
Традиційно розрізняють такі основні види орфографічних
вправ: списування, орфографічний розбір, вправи з
орфографічними словниками, різні види диктантів, запис
тексту, вивченого напам'ять, перекази, твори.
6. У системі тренувальних вправ з орфографії велике місце
посідають диктанти. Це одна з найефективніших форм роботи, що
сприяє виробленню міцних орфографічних навичок. Звичайно,
диктант використовують і для формування пунктуаційних
навичок, а також і для закріплення знань з фонетики, лексики,
граматики. Цінність диктанту в тому, що в процесі його написання
учні призвичаюються до активної й організованої колективної
праці, адже за один і той самий час треба виконати однакове
завдання. Диктант привчає учнів писати з максимальним
зосередженням уваги, розвиває пам'ять, зір, слух, вироблює вміння
свідомо користуватися орфографічними правилами.
У методиці й практиці навчання існує багато різних видів
диктантів, кількість яких поступово збільшується. Різні методисти
користуються неоднаковою класифікацією диктантів.
Найзручніше класифікувати диктанти, враховуючи такі три
критерії: мета проведення, характер запису диктов аного тексту,
час пояснення правопису орфограм у тексті.
7. Успішне оволодіння орфографією передбачає чітко
організовану роботу над помилками, до якої слід старанно
готуватися. Підготовка розпочинається з дбайливої перевірка
письмових робіт, обліку й класифікації помилок. Методика й
техніка виправлення помилок може бути різною залежно від
періоду навчання, підготовленості класу, організації наступної
роботи над помилками. Виправлення може бути таким:
а) неправильно записану літеру чи частину слова вчитель
закреслює, зверху пиши правильно, орфограму підкреслює двома
рисками, на полі вертикальною рискою відзначає факт наявності
помилки й рядку;
б) орфограму, в якій припущена помилка, підкреслює без
надписування в правильному вигляді;
в) тільки на полі відзначає наявність помилки в рядку.
8. Спостереження за навчальним процесом, бесіди з учнями
переконують, що орфографічні помилки найчастіше виникають не
тому, що учень не знає правила (більшість учнів правила знають), а
тому, що він не «відчуває», де потрібно застосувати правило, тобто
не розпізнає орфограму.
Здатність «відчувати» орфограми, розпізнавати їх в усному
мовленні й на письмі — необхідна умова оволодіння
орфографічними нормами. Вже при сприйнятті слова на слух у
школярів повинен спрацьовувати «сигнал уваги» на орфограму.
Важлива роль у вихованні орфографічної пильності, уваги, уміння
розпізнавати орфограму на слух належить фонетичному аналізу.
Потрібно, щоб учні усвідомили, що орфографічні помилки можуть
бути насамперед там, де є фонема в слабкій позиції, і набули
автоматизованих навичок розпізнавати на слух звуки слабких
позицій. Учні повинні засвоїти:
якщо фонема в слабкій позиції, слід застосувати правило.
9. Диктанти мають певні особливості як за формою,
змістом, так і за методичним спрямуванням.
Передусім це диктанти навчальні досить малої
форми, але насичені певними орфограмами.
Проводяться вони переважно на початку уроку —
своєрідною орфографічною розминкою для учнів. Їх
корисно застосовувати як у початкових, так і в
середніх класах.
10. Відомо, як багато часу на кожному уроці мови відводиться
формуванню орфографічних умінь і навичок. Біль шість учителів
переконані, що це завдання найважливіше, тому підпорядковують
йому весь урок. Однак вони далеко не завжди досягають
очікуваних успіхів. Тим часом тут є резерви підвищення
орфографічної грамотності учнів, які недостатньо ще
використовуються.
Вчителі знають, що на орфографічну грамотність позитивно
впливає достатня увага школяра до написання (орфографічна
пильність). Ефективним засобом її формування може стати при
належній організації вже сама перевірка домашнього чи класного
завдання.
11. ВИСНОВКИ
Таким чином, ми можемо зробити висновок, що орфографічна
грамотність як частина загальної мовної культури складається
внаслідок вивчення теорії, свідомого засвоєння правописних
правил і проведення системи тренувальних вправ, що
забезпечують вироблення необхідних умінь і навичок. У процесі
роботи над вправами активну участь беруть усі види пам'яті —
слухова, зорова, моторна, розвивається мислення. Вироблення
міцних правописних навичок забезпечує поступовий перехід від
окремих вправ до виконання самостійних письмових робіт.
Успішне оволодіння орфографією, передбачає чітко
організовану роботу над помилками, до якої слід старанно
готуватися. Підготовка розпочинається з дбайливої перевірка
письмових робіт, обліку й класифікації помилок. Методика й
техніка виправлення помилок може бути різною залежно від
періоду навчання, підготовленості класу, організації наступної
роботи над помилками.
12. Список використаної літератури
1. Методика вивчення української мови в школі/О.М.Бєляєв,
В.Я.Мельничайко, М.І.Пентелюк, ГМ.Передрій, Л.П.Рожило.-
К.:Рад.школа, 1987.-246с
2. Методика викладання українськой мови а середній школі/ За
ред.. І.С.Олійника.-К.:Вища школа,1989.-439с
3. Методика викладання української мови в середній школі/За
ред. С. X.Чавдарова і В.І.Масальського. -К.: Радянська школа,
1962. -493с.
4. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних
закладах/За ред. М.І.Пентелюк:Підручник для студентів-
філологів.-К.:Ленвіт,2000.-264с
5. Норми оцінювання знань, умінь і навичок учнів з української
мови в 5—11 класах шкіл з українською та російською мовами
навчання. - К. с.240
6. Горбачук В. Т. Класифікація диктантів. - Українська мова і
література в школі, 1968. – 269с
7. Дмитровський Є.М. Методика викладання української мови в
середній школі. - К.: Радянська школа, 1965. – 278с.
