Україна має честь презентувати архітектурний ансамбль Резиденції Митрополитів Буковини і Далмації у місті Чернівцях для внесення до Списку Світової культурної спадщини. Номінація підготовлена Науковою радою Чернівецького Національного університету імені Юрія Федьковича - http://chnu.edu.ua/index.php?page=/ua/unesco

1. РЕЗИДЕНЦІЯ МИТРОПОЛИТІВ
БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇ у місті Чернівцях
ВЧЕНА РАДА ЧЕРНІВЕЦЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім. Ю. ФЕДЬКОВИЧА
2008

2. Чернівецький Національний університет
імені Юрія Федьковича при сприянні
крайової адміністрації та
міських органів самоврядування Чернівців.
Архітектурний ансамбль Резиденції
Митрополитів Буковини і Далмації у
Чернівцях - міст культур у європейській
самоідентифікації.
2008

3. ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА 4 5G Рівні експертиз на реставрацію та 72
контролю господарської діяльності
1. Ідентифікація об`єкту ……….. 5 5H Обслуговування туристів та їх 73
кількість …………………………………
1А Країна…………………………………... 7 5I Програми господарчої діяльності 74
1В Країна. Провінція чи регіон ………… 7 5J Персонал (кількість працюючих та
доглядаючи) ……………………………. 74
1С Найменування об`єкту ……………… 7
1D Географічні координати до 7 6 Моніторінг 75
найближчої секунди …………………
1E Мапи і плани ………………………….. 8 6А Основні показники оцінки стану 77
1F Ареал номінованого об`єкту та 8 6В Адміністративні заходи по догляду за 79
запропонована буферна зона……… об`єктом ………………………………..
6С Результати попередніх
спостережень…………………………… 80
2. ОПИС 11
2А Опис об`єкту ………………………….. 13 7 ДОКУМЕНТАЦІЯ 81
2В Історія та розвиток …………………... 20
7А Фотографії, слайди, список картин і
таблиця авторизації, ін. візуальні
матеріали 83
3. ОБГРУНТУВАННЯ ДЛЯ 25 7В Тексти пов`язані з захисними
ВКЛЮЧЕННЯ заходами, копії планів управління
об`єктом 85
3А Критерії, за якими пропонується 27 7С Форма та дата останніх записів у 85
включити та обґрунтування ……….. інвентаризації об`єкту
3В Пропоноване формулювання 44 7D Адреса архіву, де зберігається 86
видатної універсальної цінності ….. документація
3С Порівняльний аналіз ……………….. 46 7E Бібліографія 86
3D Цілісність та автентичність ………… 53
4. СТУПІНЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА 57 8 Контактна інформація 93
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА
ОБ`ЄКТ
4А Сучасний стан об`єкту ……………… 59 8A Особа, яка підготувала інформацію .. 95
4В Фактори, що впливають на об`єкт 59 8B Офіційна місцева установа ………….. 95
(І) Вплив розвитку 59 8C Інші місцеві установи …………………. 96
(ІІ) Вплив довкілля 60 8D Офіційна вебсторінка ………………... 96
(ІІІ) Природні катастрофи та 61
готовність до ризику
(ІV) Вплив туризму 61
(V) Кількість жителів ( у т.ч. 62 9 ПІДПИС ВІД ІМЕНІ ДЕРЖАВИ 98
буферна зона)
5. ЗАХИСТ ТА УПРАВЛІННЯ 63 10 ДОДАТКИ 99
ОБ`ЄКТОМ
5А Власність ……………………………… 65 10A Біографія Йозефа Главки ……………. 101
5В Захисні знаки ………………………… 65 10B Перелік ілюстрацій ……………………. 107
5С Засоби впровадження заходів по 67 10C Подяка …………………………………... 110
захисту …………………………………
5D Існуючі плани, пов`язані з 68 10D Часова шкала та місце знаходження
муніципалітетом та регіоном в Резиденції Буковинських
якому розташований об`єкт митрополитів …………………………... 112
5Е Менеджмент план (?) 70 10E Плани поверхів, розрізи, деталі,
5F Засоби та рівні фінансування 72 фрагменти характерних елементів … 113
Номера сторінок надано відповідно до аналогу, підлягає уточненню

4. ПЕРЕДМОВА
Україна має честь презентувати архітектурний ансамбль Резиденції
Митрополитів Буковини і Далмації у місті Чернівцях для внесення до
Списку Світової культурної спадщини. Номінація підготовлена Науковою
радою
Чернівецького Національного університету імені Юрія Федьковича при
сприянні крайової адміністрації та міських органів самоврядування
Чернівців.
Архітектурний ансамбль Резиденції Митрополитів Буковини і Далмації у
місті Чернівцях являє собою унікальний витвір колективного людського
мистецтва, що синтезує у собі досягнення Західної та Східної цивілізацій та
культурної спадщини народів Середземномор`я християнської доби.
Архітектурний ансамбль Резиденції Митрополитів Буковини і Далмації у
місті Чернівцях є зразком синтезу і моста культур народів Світу, що
знайшли відображення і матеріальне втілення у архітектурі ансамблю.

5. РЕЗИДЕНЦІЯ МИТРОПОЛИТІВ
БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇ у місті Чернівцях.
НОМІНАЦІЯ ВІД УРЯДУ УКРАЇНИ
НА ВНЕСЕННЯ РЕЗИДЕНЦІЇ МИТРОПОЛИТІВ
БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇ у місті Чернівцях
ДО СПИСКУ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ 2008
ПІДГОТОВЛЕНО УРЯДОМ УКРАНИ,
ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ І МІСЦЕВОГО САМОУПРАВЛІННЯ,
ВЧЕНОЮ РАДОЮ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім. Ю. ФЕДЬКОВИЧА

6. РЕЗИДЕНЦІЯ МИТРОПОЛИТІВ
БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇ у місті Чернівцях.
НОМІНАЦІЯ ВІД УРЯДУ УКРАЇНИ
НА ВНЕСЕННЯ РЕЗИДЕНЦІЇ МИТРОПОЛИТІВ
БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇ у місті Чернівцях
ДО СПИСКУ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ 2008`
ПІДГОТОВЛЕНО УРЯДОМ УКРАНИ,
ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
І МІСЦЕВОГО САМОУПРАВЛІННЯ, ВЧЕНОЮ РАДОЮ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім. Ю. ФЕДЬКОВИЧА
Частина 1. Ідентифікація об`єкту

7. 1Е. Мапи і плани 1F. Ареал номінованого об`єкту та
запропонована буферна зона
Мал. 2,3.
Мал. 1. Локаційна мапа. Ареал номінованого об`єкту: 9 гектарів
Ареал буферної зони:
Мал. 1. Локаційна мапа.
Топографічний план представляє Митрополитів пропонується буферна
локацію архітектурного ансамблю зона яка охоплює прилеглу територію
Резиденції Митрополитів Буковини і до якої входить паркова зона гори
Далмації у місті Чернівці. Масштаб Домінік. Крім того, до буферної зони
1:2000. Для внесення до Списку включено квартали прилеглої забудови
ЮНЕСКО ансамблю Резиденції з характерними видовими осями на АА
Резиденції. Ширина буферної зони
коливається від 50 до 300 метрів.

8. Мал. 2. Ареал Архітектурного ансамблю Резиденції Митрополитів
Буковини і Далмації і межі буферної зони.

9. ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН
АРХІТЕКТУРНОГО АНСАМБЛЮ
РЕЗИДЕНЦІЇ МИТРОПОЛИТІВ
БУКОВИНИ І ДАЛМАЦІЇЇ
У місті ЧЕРНІВЦі
ПАРК РЕЗИДЕНЦІЇ –
НАЦІОНАЛЬНА ПАМ`ЯТКА
САДОВО-ПАРКОВОГО
МИСТЕЦТВА
ІСТОРИЧНЕ СЕРЕДМІСТЯ ЧЕРНІВЦІВ
Мал. 3. Генеральний план архітектурного ансамблю.
Авторське креслення.

10. ЧАСТИНА 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ`ЄКТУ.

11. 2.А. ОПИС ОБ`ЄКТУ.
Йосип Главка – людина „срібного віку”
європейської культури, архітектор, громадський діяч,
меценат, людина широкого геополітичного мислення,
разом з тим патріот і творець Чеської культури. Йосип
Главка отримав фундаментальну освіту починаючи від
Празького реального училища, Політехнічного інституту
у Празі, закінчуючи Академією мистецтв у Відні.
Надзвичайні організаторські здібності, архітектурний
талант привернули увагу австрійського міністерства
культів та митрополита Буковини Євгенія Гакмана, які
шукали архітектора для реалізації грандіозного задуму –
будівництва Резиденції православних митрополитів
Буковини і Далмації. У 1864 році Йосип Главка очолив
будівництво комплексу Резиденції у Чернівцях -
унікального архітектурного ансамблю, який за своїми
якостями не має аналогів у світовій архітектурній
практиці
.
Архітектурний ансамбль Резиденції
митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях за
призначенням є багатофункціональним комплексом,
який поєднує функції світського і клерикального
адміністративно-територіального керування, церковного
богослужіння і духовного навчання, житла, громадського
харчування
і готельного комплексу, господарського обслуговування.
Архітектурний ансамбль створює надзвичайно сильний
емоційний вплив, що сприймається у всій повноті тільки
при його відвідуванні: відчуття могутності, величі,
спокою, радісно-піднесеного настрою зустрічі зі
святинею і з'єднання з вищою силою небесного
заступництва людства. Грандіозний задум ансамблю і
подальше його втілення уособлювали значний
геополітичний вплив Буковинської православної
церкви. Завдяки зведенню цієї святині місто Чернівці
одержало метафоричне визначення Єрусалима на
Пруті. Раціональне використання природних
морфологічних властивостей рельєфу (розташований
на височині гори Домінік – природної частини
найбільшої морфо-форми міського рельєфу –
Чернівецького мису) створює зручні умови сприйняття
архітектурного ансамблю з різних ракурсів середмістя
та у міському силуеті.
Центральний елемент архітектурно - просторової
композиції ансамблю Буковинської резиденції -
парадний церемоніальний двір – курдонер. Його
габарити: 100 х 70 метрів - величина типової міської

12. площі історичного європейського міста, пропорційне
відношення розмірів відповідають золотому перетину.
По головній осі розміщений корпус Палацу
Митрополита з бібліотекою, Домовою церквою,
парадною трапезною і Залом засідань Священного
Синоду; у першому поверсі передбачені покої для
почесних гостей. Палац у формі розтягнутої букви «Н»
відокремлює парадний двір від закритого парку. Корпус
Духовної семінарії, зблокований з семінарською
церквою розміщений по лівому флангу; будинок для
приїжджих: пресвітерій, трапезна, школа регентів
замикає каре двору праворуч.
Планувальні рішення генерального плану
найбільшого в Європі архітектурного ансамблю
православної церковної резиденції мають певні
феноменологічні властивості, що знаходяться в
безпосередньому зв'язку з особливістю культових
комплексів і споруджень та їх ідеологічною
спрямованістю. Це знаходить відображення в об'ємно-
планувальних рішеннях, орієнтації споруд, їх розміщенні
в контексті існуючої забудови.
Ситуаційному розміщенню усередині самих
комплексів завжди надавалось особливе значення.
Традиція схематичного повтору топографічного
ситуаційного плану великих християнських святинь
Єрусалима - Святого міста сформувалася за часів
середньовіччя. Підставою були докладні описи міста,
що приводяться безліччю джерел, зокрема – Іоанном
Златоустом. Крім того, як наочний матеріал
використовувалися схеми, складені ченцями-
прочанами.
Широко відома схематична карта Єрусалиму,
представлена в багатьох версіях (фламандський
екземпляр ХІІ століття і відомої карти Гамбрая), що
поширювалася серед чернецтва і послужила
планувальним прототипом для багатьох культових
комплексів раннього середньовіччя, про що свідчать
дані наукових праць закордонних дослідників. Зокрема,
В.Кан професор Йєльского університету наводить
численні приклади використання елементів храму царя
Соломона (тої споруди, що вважалась ним у
середньовіччя) у романському мистецтві.
В часи абсолютизму, в зв`язку з ослабленням впливу
церкви, цієї традиції перестали дотримуватись:
канонізовані планувальні принципи рішення
генеральних планів монастирських комплексів були

13. втрачені. Компонування генерального плану Резиденції
повертає нас до давніх традицій розміщення головних
монастирських споруд у вигляді ситуаційно - змістової
моделі Єрусалиму. Брама головного входу на
територію Резиденції умовно відповідає в'їзду у вічне
місто. Семінарська церква і корпуси семінарії
ситуативно розміщені на умовному місці храму
Соломона; школа псаломщиків з господарськими
службами на місці римської Преторії. Корпус палацу
митрополита) уособлює головну християнську святиню
– Храм Воскресіння Господнього, який об`єднує головні
християнські святині гору розп'яття і страждань
Голгофу ( на цьому умовному місці Домова церква
Митрополита), Камінь помазання (зал засідань
Священного Синоду, чи Мармурова зала) і Кувуклиія
Гроба Господня з притвором ангела (Червона і Зелена
зали).
Ускладнена «П» образна осьова (однак не є віссю
симетрії) композиція поєднує три різновисоких корпуси,
що мають різну в об`ємі просторову структуру.
Авторська інтерпретація заснована на використанні для
гармонізації принципу нюансу. Багатофункціональний
комплекс об`єднується парадним двором, загальною
хроматично - пластичною обробкою фасадів, дахів,
архітектурних деталей. Ідеологічним ключем об'ємно-
просторової архітектурної композиції комплексу є
догмат Святої Трійці: триєдине начало - Батько, Син і
Святий Дух. Мотив Трійці присутній у різних елементах
архітектури. Загальна композиція ансамблю
складається з трьох корпусів; фасад кожного з них
членується трьома вертикальними ризалітами. У
просторовій композиції три домінанти: вежі домової
церкви, церкви Трьох Святителів, годинникової. Також в
деталях оздоблення: членування площин стін, кількість і
форма віконних прорізів, орнаментальний декор.
Провідними композиційними елементами є тектонічні
об`єми корпусів і простір, організований ними, а також
динамічні композиції покрівель і карнизів будинків.
Площини фасадів позбавлені рельєфних випуклих
деталей і є контрастною базою для фокусу уваги на
коронах стрімких покрівель, веж і щипців споруд, що
врізаються в небесний простір, ніби з'єднують його з
Землею. Структурною основою композиції є
архітектурне моделювання ритмічних рядів
вертикальних елементів покрівлі, що створюють
напружену динамічність і художню виразність площинної
композиції, рис. 3д. Вершини веж і щипців покрівель,
гострокутних зубцюватих торців фасадів окреслюються
синусоїдальними кривими (подібний прийом художньої
побудови горизонтальної композиції використовується

14. не тільки в архітектурі, але й у живописі, наприклад, у
відомій фресці Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря» -
трапезна монастиря Санта Марія делла Граціє, Мілан
1495-97 р.).
Уявна, віртуальна лінія обмеження площин фасадів,
утворюється трьома хвилями з різною висотою гребеня
і періодом синусоїди. Вершини домінуючого гребеня
задають послідовно три вежі-домінанти: купол
Семінарської церкви Трьох Святих, вежа особистої
молитовні митрополита, годинна вежа Будинку для
приїжджих. Висота різних елементів задана таким
чином, щоб з урахуванням перспективних скорочень,
вони сприймалися рівними по висоті. Вершинами
субдомінантного гребеня є східчасті щипці торців
фасадів. Своєрідні сходи ведуть до вершин
композиційних субдомінант і спадають у міру
віддалення від них, створюючи гребені умовної
синусоїдальної хвилі. У ритміці подібні висхідні і спадні
частини називаються відповідно «арсис» і «тезис».
Найпростіший ритмічний, чи пульсаційний ряд,
утворюється бійницями парапетів по периметру фасаду
палацу Митрополита. На Семінарському і Гостьовому
корпусах парапети відсутні, що візуально скорочує
висоту будинків, підкоряючи їх домінуючому за масою
палацевому корпусу. Співставлення ширини стовпчиків
(β) і інтервалів – каденцій (ώ) між ними
характеризується як: β : ώ = 1, при цьому найпростіший
період - Р1, дорівнює:
Р1 = β + ώ
Період ритмічного ряду східчастих уступів торців
змінюється, як: 2,3,4,5,4,3,2 (у частинах). Подібні зміни
домірності, обумовлені естетичними вимогами, у музиці,
особливо в танцях, називаються квантативною
ритмікою. Аналогічним чином вирішується архітектоніка
фронтонів бічних ризалітів Будинку для приїжджих.
Для тектонічної організації елементів ансамблю в єдине
ціле використаний принцип зорового тяжіння і
рівноваги мас. Даний принцип «виходить з фактора
психологічного сприйняття тяжіння одне до одного
близько розташованих елементів і тяжіння «слабких»
елементів з меншою масою до «сильних» з більшою
масою. За великими по масі елементами ми визнаємо
домінуючу роль, у цілому, менші ж оцінюємо як
субпідрядні домінанті».
Застосування принципу «тяжіння мас» обумовлює
концентрацію уваги глядача на центральній осі
головного корпуса, на самому масивному центральному
ризаліті, з аркадою парадного входу в палац.
Застосовані автором прийоми об'ємно-просторової
організації складових архітектурного ансамблю

15. дозволили домогтися неперевершеної композиційної
виразності.
Синкретичні елементи різних стилів єдиного
історичного періоду об'єднані загальною темою
архітектури Візантії. Сучасниками архітектура
комплексу характеризувалася як «візантійська».
Прагнення акцентувати історичну роль Візантії, як
живлющого джерела європейської культури і колиски
православної церкви, демонструють архітектурно-
планувальні, просторово-композиційні і конструктивні
прийоми архітектури церков, трактування фасадів,
інтер'єрів і семантика елементів декору будинків. У тому
числі - застосування червоної чолової цегли –
головного штучного будівельного матеріалу Візантії, що
грає провідну роль в емоційному сприйнятті ансамблю.
Колір є суттєвим атрибутом православної літургії.
Знайомим з азами православ`я відомо, що червоний
колір символізує страждання і смертні муки Христові
заради порятунку роду людського, а також уособлює
невимовну, полум'яну любов Божу до людей. Символом
святості є білий колір; білі шати застосовуються на
службах на великі свята: Різдва Христова, Богоявлення,
Вознесіння, Преображення, Благовіщення, у них
починається Великодня утреня, та особливі треби,
коли душа звертається до Бога – при водохрещенні і
похованні. З білого різьбленого каменю виконані
орнаментальні вставки на фасадах комплексу,
медальйони, із зображеннями архангелів, кам'яні
імпости вікон, колони галерей Семінарської церкви і
входу митрополичого корпусу, кругла вежа - свіча над
домовою церквою.
Вписані в коло хрести – енколпіони, а також
зображення Божої матері і святих повторюють візерунок
монастирських проскур (для звичайних проскур
вживається хрест) і є нагадуванням про велике
церковне таїнство, коли віруючі з'єднуються з Христом -
Спасителем – євхаристії, чи обряді причащання
Святих Дарів. Зелений колір трактується церквою, як
злиття жовтого (колір величі і гідності, Пануючої слави)
і блакитного. Він використовується в дні пам'яті
преподобних і свідчить про те, що їхній чернечий подвиг
з'єднує їх з Спасителем (жовтий колір) і зводить на небо
(блакитний). Зелений колір також, відповідно до канонів,
ототожнюється з Трійцею, Вербною неділею і
Понеділком Святого Духа. Блакитний чи синій – колір
Пресвятої Богородиці.
Надзвичайно сильне, яскраве і барвисте враження
роблять сполучення контрастних кольорів черепичної
покрівлі, що посилюють звучання один одного: цегляно -
червоного і зелено-синього, відтіненого небесно-
блакитним і темно-коричневим, а також білим кольором.
Подібні покрівлі збереглися на окремих середньовічних

16. пам'ятках європейської архітектури: собор Святого
Стефана у Відні, готична перебудова почата наприкінці
20 р. 14 ст.; Святого Віта в Празі, початий у 1344 році;
подібна по малюнку і матеріалу покрівля замка Яноша
Хунеади в Хунедоара (Вайдахуняд), 1437-1453 р. -
Трансільванія, нині західна Румунія.
Цілком унікальні також інтер'єри приміщень, що
об`єднують тектонічні візантійські архітектурні елементи
(склепіння на вітрилах) й одночасно традиції
буковинської народної декоративної творчості.
Відповідно до функціонального призначення,
генеральний план комплексу розділений на три
ізольовані зони: - палацеву, семінарську і службову.
Кожна з зон має допоміжні господарські території і
будівлі та при необхідності може функціонувати в
автономному режимі. Крім основних корпусів,
генеральним планом передбачене розміщення
тепличного господарства, житла прислуги, стаєнь,
лабораторії ґрунту і насінь, складів продовольства і
палива. Уся територія комплексу, за винятком
парадного двору, обгороджена глухим забором з метою
зовнішньої ізоляції. Таким чином, генеральний план
комплексу являє собою схему оптимально
організованого процесу життєдіяльності духовного
суспільного геополітичного центру, розміщеного з
врахуванням умов містобудівного контексту і
загальноєвропейських традицій архітектури ансамблів
подібного типу, у сполученні з глибоким ідеологічним
значеннєвим навантаженням і функціональною
доцільністю.
Парк Резиденції - пам'ятник садово-паркового
мистецтва закладений одночасно з будівництвом
корпусів основного ансамблю в 1876-1878 р. (садівники
Віктор Паули і Герман Лангеру). Загальна площа
зелених насаджень складає 5 га. В основу структури
парку покладене англійське планування. Унікальність і
краса парку полягає в доборі і розміщенні окремих видів
і груп екзотичних дерев, аранжуванню крон по відтінках
зелені, формі і кольору листів і в мальовничому
сполученні з малими садово-парковими архітектурними
формами: фонтанами, ставком і гротом. Ідеологія
пейзажного, чи як його прийнято називати -
англійського парку, сформульована філософами,
письменниками, знавцями мистецтв, одержала
поширення в Англії між 1710 і 1730. Академік
Д.С.Лихачов наводить висловлення найбільшого
авторитету в області мистецтв Ніколаса Певзнера:
«вільний ріст дерева був очевидним символом вільного
росту індивідуума, серпантинні доріжки і струмочки –
волі англійської думки, переконання і дії, вірності
природі в моралі і політиці. Партія вігів (лібералів – авт.)

17. – це перше джерело пейзажного саду, філософія
раціоналізму – другий».
Архітектурно-планувальні та об`ємно-просторові
прийоми моделювання стереометричної композиції
Резиденції здійснили помітний вплив на розвиток
архітектури історичного центру Чернівців. Надзвичайна
архітектурно-художня виразність архітектурного
ансамблю, глибокий ідеологічний зміст і креативний
синкретизм, що з'єднує історичні корені європейської
архітектури середньовіччя, епохи освіченого
абсолютизму і періоду капіталізму, синтез архітектури,
живопису, садово-паркового мистецтва, унікальність
функціонального призначення комплексу, дозволяють
кваліфікувати об'єкт як видатний архітектурний
ансамбль, що не має аналогів у світовій архітектурній
практиці. Провідні українські дослідники в області теорії
архітектури та реставрації: В.А. Абизов, Р. Могитич,
Б.Колосок, Ю.Рєпін та інші, відмічають що
архітектурний комплекс відповідає всім критеріям
найвищої оцінки об`єктів архітектурної спадщини
ЮНЕСКО.
Історія створення та формування Буковинської
митрополії
Православна віра поширилася на Буковину з Києва
після хрещення Руси-України в 988 році Володимиром
Великим. У 1303 р. за сприянням короля Лева
Даниловича було засновано Галицька Митрополія,
митрополити якої керували і Буковиною, що належала
тоді до Галицького королівства. Коли в 1340 р. Галичину
захопили поляки, Буковинська православна церква
перейшла в юрисдикцію болгарського архієпископа в
Охриді, а коли територія краю увійшла до складу
Молдавського князівства – в юрисдикцію Молдавської
православної церкви, де складала окрему Радівецьку
єпархію, перша згадка про яку датується 1472 р.
Буковинська православна церква, як самостійний
організм, утворилася у XIX ст., коли буковинські землі за
політичною угодою між Туреччиною та Австрійською
імперією перейшли під юрисдикцію останньої. Цей акт
спричинив і зміни в церковному управлінні. 24 квітня
1781 р. австрійський імператор Йосиф II своїм указом
передав під опіку єпископа Досифея Херескула всі
парафії і монастирі Буковини. Саме тоді з'явився і
окремий титул "Єпископа Буковини". Австрійська
влада, офіційною вірою якої був католицизм,

18. намагалася окатоличити православну Буковину і
реформувати тут православну церкву.
Центром Буковини за австрійський період обрали
м. Чернівці. Це спричинило до того, що імператорською
постановою від 12 грудня 1781 р. єпископську кафедру
було перенесено з Радауц до Чернівців, і 13 лютого
1783 р. єп. Досифея (Херескула) було інтронізовано на
єпископа Чернівецького і Буковинського. Керівник
австрійської військової адміністрації Буковини того часу
генерал Енценберг вручив єп. Досифею золотий хрест
як дарунок від імператора.
Згідно канонічного (церковного) права для законного
існування церковної організації в неї повинно входити не
менше 2-3 архієреїв. Тому імператорським Указом від
4 липня 1783 р. єп. Досифей увійшов в юрисдикцію
Карловацького митрополита (з 1848 р. – Сербського
Патріарха), який вважався першоієрархом всіх
православних Австрії. Повноваження Карловацького
митрополита і Чернівецького єпископа було оговорено
імператорськими розпорядженнями від 30 вересня
1783 р., 13 березня і 26 квітня 1786 р. та 20 липня
1790 р. Однак, стало очевидним те, що зв’язок між
Чернівецьким єпископом і Карловацьким митрополитом
був дуже слабким. Буковинських єпископів фактично не
запрошували на Синоди і на вибори митрополита, тощо.
Значною подією того часу було перенесення 14 вересня
1783 р. назад у Сучаву мощей св. Івана Нового, які ще у
1686 р. були захоплені польським королем Яном
Собєським. Це питання було піднято і доведено до
логічного завершення за сприяння єп. Досифея.
29 квітня 1786 р. імператор Йосиф ІІ видав для
Буковинської єпархії Статут – «Устрій регулювання
справ Церкви і школи» або, по-іншому – «Духовний
регламент», – який прослужив основою устрою
Православної церкви на Буковині весь австрійський
період. Деякі зміни відбулися в результаті піднесення
Буковинського архієрея до рівня архієпископа
Чернівецького і митрополита Буковини і Далмації –
голови автономної церкви у складі Австрії.
У 1848 р. у Семигороді (Трансільванія) – територія
Австрії, яка була заселена переважно румунами,
піднявся рух за відокремлення православних єпархій,
більшість вірних яких складали румуни, в окрему
митрополію. Очолив цей рух єпископ Германштадтський
(Сібіуський) Андрій (Шагуна). 28 березня 1849 р. він
звернувся до Сербського Патріарха Йосифа (Раячича) з
проханням щодо надання румунам автономії в
церковних справах і визнання румунської ієрархії в
Австрії незалежною від сербської. Патріарх передав цю

19. справу на розгляд Синоду православного єпископату
Австрії, який міг бути скликаний лише за наказом
імператора. Тому остаточне вирішення цього питання
було відкладено на деякий час.
Єп. Андрій (Шагуна) звернувся до єпископа
Чернівецько-Буковинського Євгенія (Гакмана) з
пропозицією про приєднання до його плану. Останній у
1849 р. виніс це питання на розгляд Чернівецької
консисторії, яка висловилася з даного питання
негативно. 18 серпня 1849 р. єп. Євгеній написав листа
єпископу Андрію, зазначивши, що «Церква кожної нації
має бути адміністративно самостійною від Церкви іншої
нації», але не дав прямої відповіді щодо Буковинської
єпархії. З цього було зрозуміло, що єп. Євгеній
позитивно ставився до плану створення Семигородської
митрополії, але одночасно не бажав входження до неї
Буковинської єпархії.
В січні 1895 р. Молдова і Валахія об’єдналися в єдину
державу – Румунію. Одночасно в самій Австрії
відбулася певна лібералізація. Тому румуни Австрії
посилили свої вимоги щодо окремої митрополії. У
1861 р. уряд доручив єп. Євгенію подати виклад своїх і
народних побажань з цього питання. У тому ж році було
скликано збори священиків єпархії, які висловилися за
надання Буковинській єпархії автономії через підняття її
до рівня митрополії. У 1864 р. єп. Євгеній видав окружне
послання до єпархії, до якого додавалася анкета. В ній
запитувалося, в чому суть поняття автономії у
Православній церкві – надається вона на основі певних
канонів чи на підставі церквоної історії, в чому суть
Синоду, хто повинен керувати церковною власністю,
тощо. Священики краю були зобов’язані письмово дати
відповіді на поставлені запитання. В результаті
з’явилась ціла низка трактатів, через які червоною
ниткою проходила думка про право Православної
церкви Буковини на автономію.
У вересні 1864 р. в Карлівцях відбувся довгоочікуваний
румунами Синод, на якому було розглянуто питання
створення Семигородської митрополії.
Єп. Євгеній (Гакман) на ньому виступав проти
входження Буковинської єпархії до цієї митрополії.
18 вересня 1864 р. до Синоду надійшов цісарський Указ
про створення Семигородської митрополії, яка
обмежувалася трьома єпархіями – Германштадтською,
Арадською і Карансебешською, а митрополитом став
архієп. Германштадтський Андрій (Шагуна). Щодо
Буковинської єпархії було сказано, що ця справа буде
вирішена пізніше. Але всі розуміли, що такий стан не
може продовжуватися вічно. Було два шляхи
розв’язання цієї проблеми – або Буковинська єпархія

20. приєднається до Семигородської митрополії, або сама
підніметься до рівня митрополії.
Тиск на єп. Євгенія з боку румунських кіл Буковини після
Синоду 1864 р. посилився, однак владика Євгеній
послідовно працював над здійсненням свого плану –
підняти Буковинську єпархію до рівня архієпархії і
створити третю окрему митрополію в Австрії. Румунські
діячі полемізували з Чернівецьким архієреєм переважно
через газетні статті і свої національні товариства, а він,
в свою чергу, через окружні послання по єпархії. В
посланні 1865 р. єп. Євгеній писав, що румуни
Семигороду не задоволені пануванням сербів у своїх
єпархіях, і «так само незадоволені були б буковинські
русини під виключно румунською ієрархією... Було б ще
більшою несправедливістю надавати переваги одним
національностям за рахунок інших, особливо в освіті, в
наданні церковних і шкільних посад».
Щоб мати підтримку священиків-українців у цій справі
єп. Євгеній благословив створення руського товариства
на Буковині (у той час українців в Австрії називали
русинами, українську мову – руською). За цю справу
взялися священик кафедрального собору Василь
Продан і кафедральний архідияк. Феоктист Дронь, які
їздили по Буковині, пропагуючи ідею руського
товариства. Так, 14 січня 1869 р. у Чернівцях відбулися
збори, на яких було засновано товариство «Руська
Бесіда». До нього вступило близько 150 осіб,
представники різних станів і професій. Головою було
обрано о. Василя Продана.
Однак, основною перепоною на шляху створення
Буковинської митрополії був не румунський натиск на
єп. Євгенія, а вирішування цього питання через урядові
кола Австрії. Справа у тому, що для створення
митрополії, в юрисдикцію Чернівецького архієрея, крім
Буковинської єпархії, повинні були ввійти ще дві
єпископії. Авторитет єп. Євгенія у вищих колах Відня
зіграв свою роль і в 1870 р. його план почав
наповнюватися реальним змістом.
До Буковинської єпархії вирішено було приєднати
Далматинську єпархію, яка об’єднувала православних
сербів Далмації (близько 100 тис. чол.). Вона була
створена ще Указом Наполеона І Бонапарта від
19 вересня 1808 р., а перший Далматинський
єп. Венедикт (Кралевич) був призначений у березні
1810 р. У 1814 р. Далмація ввійшла до складу Австрії,
однак її православна єпархія залишилась автономною,
як і Буковинська. Щоб канонічно підійти до створення
автономної церкви, Далматинську єпархію розділили на
дві єпархії. Указ від 16 листопада 1870 р. проголошував
створення Боко-Которської, Дубровицької і Спичанської
єпархії з кафедрою в м. Которі, до якої відійшла

21. південна частина Далмації. У м. Задрі залишилася
кафедра Далматиснького єпископа, який отримав титул
Далматинсько-Істрійського. Незадовго перед цим –
11 жовтня 1870 р., цісар підписав декрет, згідно якого
єп. Євгеній (Гакман) був підвищений до гідності
архієпископа. Крапку у створені третьої автономної
православної митрополії в Австро-Угорщині поставив
імператорський декрет від 23 січня 1873 р., в якому
Євгеній (Гакман) був іменований архієпископом
Чернівецьким і митрополитом Буковини і Далмації.
Владика Євгеній у березні 1873 р. помер і , на жаль, не
був інтронізований у новому сані. Перша інтронізація
архієпископа Чернівецького і митрополита
Буковинського і Далматинського була здійснена в
Чернівцях над наступником Євгенія (Гакмана)
Феофілом (Бенделлою).
Вищим органом митрополії у справах церковного
управління і суду був Синод єпископату митрополії.
Його статут був затверджений імператором 21 серпня
1884 р. і складався з 21-го параграфу. Як митрополит,
так і єпископи, мали право вводити на синодальні
засідання по одній з духовних осіб єпархії, але тільки з
дорадчим голосом. Синод міг збиратися щорічно, але
якщо не було справ, що вимагали б термінового
розгляду, Синод міг і не збиратися щорічно. Зважаючи
на географічне положення єпархій митрополії, Синод
звичайно збирався у Відні в храмі Св. трійці, однак, за
погодженням, міг збиратися і в іншому місці.
Повноваження Чернівецького архієрея після створення
митрополії майже не змінилися. Був розірваний
ієрархічний зв’язок між ним і Сербським Патріархом,
який і до того був дуже слабким, так як Буковинський
владика більше залежав від світської влади. Одночасно
влада Буковинського митрополита майже не виходила
за межі його єпархії – дві єпархії Далмації жили своїм
власним життям. Буковинсько-Далматинська митрополія
мала штучний характер і була створена насамперед
завдяки зусиллям владики Євгенія на противагу
Семигородській (румунській) митрополії.
Тефіль Бендела (1873-1875) був родом з Чернівців.
Будучи тільки два роки митрополитом Буковини, він не
міг зробити багато для церкви хіба що прийняв назад
(суспендованих єпископом Гакманом) консисторських
радників Морара та Цуркана. Зрештою він мало
цікавився церквою, а більше займався приватними
справами.
Його наступник митрополит Теоксист Блажкевич (1877-
1879), до українців ставився прихильно. Будучи ще
архімандритом, разом з о.Проданом розпочав видання
урядового «Обіжника», яким українська мова була
піднесена до урядової мови буковинської єпархії нарівні
з румунською.

22. Митроп. Сильвестр Андрієвич-Морар (1880-1895)
походив з українського роду. Ставши митрополитом
Буковини, перш за все перевів на пенсію кафедрального
проповідника о.Василя Продана, а на його місце
призначив румуна о.Івана Прокоповича.
Однак деяких успіхів досягли українці аж після смерті
митроп. Сильвестра Морара.
Його наслідком став Аркадій Чуперкович (1895-1902).
Був генеральним вікарієм митрополита Морара. Він був
лагідної вдачі і податливою людиною, коли став
митрополитом Буковини багато чого зробив на користь
українців. Так, наприклад по смерті катехита Чунтулека
назначив на його місце українця – о.Євсевія Івановича,
який склав перший катехизис українською мовою.
Треба зазначити, що в той час деякі священики –
Кассіян Богатирець, Василь Козаріщук, Омелян
Маковієвич та інші, були русофілами.
По смерті Чиперковича митрополитом Буковини став
Володимир Репта (1902-1925). Походив із села
Банилова над Черемошем. Спочатку, за національністю
вважав себе українцем, але щодалі, то більше
прихилявся у бік румунів, і через це українцям часто
доводилося добиватися рівноправності на церковному
полі.
Під час окупації Буковини російськими військами, восени
1914 р. митрополит Репта з консисторією та
духовенством залишилися на своїх місцях і виконували
свої душпастирські обов’язки.
У 1918 р., після розвалу Австро-Угорської імперії,
Буковину окупували румунські війська. Настала доба ще
більших утисків українців і насильної їх румунізації.
Першим кроком румунської влади в Буковинській
Православній Церкві було усунення єпископів-
номінантів Т.Тимінського та І.Воробкевича, і повернення
В.Репті всіх прав митрополита Буковини.
Тим часом у консисторії знову засіли радники
австрійських часів. Таким чином, від самого початку, і за
весь час румунської окупації Буковини українці вже не
мали ні одного радника в консисторії, а вже те, що так
тяжко здобули за останніх 40 років, втратили протягом
короткого часу.
Перш за все було запроваджено румунську мову в
консисторії, в парафіяльних урядах та в школах (1921-
22 рр.).
Пізніше десь у 1925 р. вийшло розпорядження, щоб
Богослужіння відбувалися пів-на-пів, по-слов’янськи і по-
румунськи, чого, однак, українське духовенство не
виконувало.
Найбільшим ударом для православних була зміна
церковного статусу та назви православної церкви на
Буковині з «грецької-орієнтальної» на «православно-
румунську».

23. За новим статутом змінено також адміністративно
буковинську православну архидієцезію. Ось так вже з
самого початку виявилося, які матимуть українці
«права» під скриптом румунської православної Церкви.
Після зміни назви православної церкви на Буковині
йшло приєднання її до Всерумунської православної
церкви.
Буковинська митрополія одержала назву «Митрополії
Буковини і Хотина», а першим її митрополитом став
Нектарій Котлярчук (1925-1935).
За митрополита Нектарія в Румунській православній
церкві сталася важлива подія: була проведена
календарна реформа, яка принесла багато лиха,
зокрема, буковинцям православної українцям.
Календарна реформа так і залишилась дійовою в
Румунській Православній Церкві. Більшість
православних українців на Буковині не прийняли її
(понад 80%) і трималися старого стилю, а священики за
наказом консисторії були змушені служити за новим
стилем.
Митрополит Нектарій помер у 1935р. В останньому році
свого пастирювання, митрополит Нектарій був тяжко
хворий, тому його заступав єпископ Іполит Воробкевич.
Але останній не мав щастя стати митрополитом
Буковини, так само, як після смерті митрополита Репти,
бо єпархіальний конгрес буковинської Православної
Церкви вибрав молодшого більш енергійного
буковинського єпископа, Вісаріона Пую (1935-1940).
Митрополит Вісаріон був дуже уважним і енергійним
митрополитом, але мав трохи деспотичну вдачу і через
це швидко набув собі неприятелів, між ними і міністра
Буковини, І.Ністора. До українців ставився краще, ніж
його попередник митрополит Нектарій.
Треба згадати, що в той час до буковинської єпархії
було прилучене і православне населення
Мармарощини, де жило багато і українців. Тому
митрополит Вісаріон посилав кілька разів, як емісійного
інспектора, о. д-ра Семена Смереку, який об’їздив
українські та мішані села, служив по-церковно-
слов’янськи і проповідував по-українськи.
Як ми вже згадували, румунська інтелігенція не любила
митрополита Вісаріона через його авторитарну вдачу і
гостру.
Митрополит Вісаріон вніс на руки короля Карла ІІ
прохання про демісію. Але король демісії не прийняв.
Аж десь у лютому 1940р. румунський король,
задовільнив прохання Вісаріона. Внаслідок цього став
вакантним митрополичий престол Буковини.
Його наступником став Хотинський єпископ Тит Сімедря
(1940). Митрополит Тит мав бути інстальований у
Чернівцях, як митрополит Буковини, у неділю 1 липня
1940р. Але в п’ятницю 29 червня прийшли більшовики і
новообраний митрополит з усією консисторією мусив

24. утікати до Сучави. Там перебуває митрополія
Православної церкви для південної частини Буковини і
до нинішнього часу.
З російською окупацією краю в 1944 р. Буковинську
митрополію без згоди віруючих та духовенства краю
було ліквідовано ієрархами Російської Православної
Церкви, під юрисдикцію якої вона потрапила.
2.В. ІСТОРІЯ ТА РОЗВИТОК
Будівництво архітектурного ансамблю Резиденції
розпочалось у 1864 році з палацу митрополита (1864-
1876 р.). У 1870 році зводиться корпус духовної
семінарії, рис. 4а,б. Будинок для приїжджих: пресвітерій,
трапезна, школа псаломщиків – 1874 рік (рис. 4в), у
1877 році закладається парк і паркові споруди. На
завершальному етапі, у 1878 році споруджена
Семінарська церква Трьох Святителів (Василія
Великого, Григорія Богослова й Іоанна Златоуста).
Монументальність ансамблю є втіленням могутності і
впливу Православної митрополії Буковини -
найбільшого православного центру південно-східної
Європи (на період будівництва). З 1873 року -
архієпископат і митрополія Буковини, Далмації з
єпископствами Зара ( у т.ч. місто Задар), Каттаро
(Сербія, у т.ч. місто Котор), Трієста (Крайна) Відня і
Праги. Будівництво тривало 18 років, з 1864 по 1882 рік.
Загальна площа комплексу складає 12 гектарів, або 5%
від усієї території історичного центру міста Чернівці (226
га). Офіційним юридичним замовником виступало
Австрійське міністерство культів. Фактичним
замовником була сама православна церква, очолювана
в той час митрополитом Євгеном Гакманом. Автор
проекту - відомий віденський архітектор Йосиф Главка,
розпис стін виконувалися Карлом Йобстом. Автор ескізів
розпису домашньої церкви Митрополитів Йозеф Кляйн.
Будівництву передувала глобальна підготовча робота.
Були відкриті каменярні на Дністрі, споруджені
цегельний і черепичний завод. У будівельних роботах
брали участь майстри багатьох провінцій і коронних
країв Австро-Угорщини.
Гармонізованість і монументальність ансамблю в
цілому, співзвучні з ансамблем Версаля, Але, на відміну
від останнього, він зведений за єдиним проектом одного
автора, у єдиному стильовому ключі усього за 18 років.
Історія створення та формування Буковинської
митрополії

25. Православна віра поширилася на Буковину з Києва
після хрещення Руси-України в 988 році Володимиром
Великим. У 1303 р. за сприянням короля Лева
Даниловича було засновано Галицька Митрополія,
митрополити якої керували і Буковиною, що належала
тоді до Галицького королівства. Коли в 1340 р. Галичину
захопили поляки, Буковинська православна церква
перейшла в юрисдикцію болгарського архієпископа в
Охриді, а коли територія краю увійшла до складу
Молдавського князівства – в юрисдикцію Молдавської
православної церкви, де складала окрему Радівецьку
єпархію, перша згадка про яку датується 1472 р.
Буковинська православна церква, як самостійний
організм, утворилася у XIX ст., коли буковинські землі за
політичною угодою між Туреччиною та Австрійською
імперією перейшли під юрисдикцію останньої. Цей акт
спричинив і зміни в церковному управлінні. 24 квітня
1781 р. австрійський імператор Йосиф II своїм указом
передав під опіку єпископа Досифея Херескула всі
парафії і монастирі Буковини. Саме тоді з'явився і
окремий титул "Єпископа Буковини". Австрійська
влада, офіційною вірою якої був католицизм,
намагалася окатоличити православну Буковину і
реформувати тут православну церкву.
Центром Буковини за австрійський період обрали
м. Чернівці. Це спричинило до того, що імператорською
постановою від 12 грудня 1781 р. єпископську кафедру
було перенесено з Радауц до Чернівців, і 13 лютого
1783 р. єп. Досифея (Херескула) було інтронізовано на
єпископа Чернівецького і Буковинського. Керівник
австрійської військової адміністрації Буковини того часу
генерал Енценберг вручив єп. Досифею золотий хрест
як дарунок від імператора.
Згідно канонічного (церковного) права для законного
існування церковної організації в неї повинно входити не
менше 2-3 архієреїв. Тому імператорським Указом від
4 липня 1783 р. єп. Досифей увійшов в юрисдикцію
Карловацького митрополита (з 1848 р. – Сербського
Патріарха), який вважався першоієрархом всіх
православних Австрії. Повноваження Карловацького
митрополита і Чернівецького єпископа було оговорено
імператорськими розпорядженнями від 30 вересня
1783 р., 13 березня і 26 квітня 1786 р. та 20 липня
1790 р. Однак, стало очевидним те, що зв’язок між
Чернівецьким єпископом і Карловацьким митрополитом
був дуже слабким. Буковинських єпископів фактично не
запрошували на Синоди і на вибори митрополита, тощо.
Значною подією того часу було перенесення 14 вересня
1783 р. назад у Сучаву мощей св. Івана Нового, які ще у
1686 р. були захоплені польським королем Яном

26. Собєським. Це питання було піднято і доведено до
логічного завершення за сприяння єп. Досифея.
29 квітня 1786 р. імператор Йосиф ІІ видав для
Буковинської єпархії Статут – «Устрій регулювання
справ Церкви і школи» або, по-іншому – «Духовний
регламент», – який прослужив основою устрою
Православної церкви на Буковині весь австрійський
період. Деякі зміни відбулися в результаті піднесення
Буковинського архієрея до рівня архієпископа
Чернівецького і митрополита Буковини і Далмації –
голови автономної церкви у складі Австрії.
У 1848 р. у Семигороді (Трансільванія) – територія
Австрії, яка була заселена переважно румунами,
піднявся рух за відокремлення православних єпархій,
більшість вірних яких складали румуни, в окрему
митрополію. Очолив цей рух єпископ Германштадтський
(Сібіуський) Андрій (Шагуна). 28 березня 1849 р. він
звернувся до Сербського Патріарха Йосифа (Раячича) з
проханням щодо надання румунам автономії в
церковних справах і визнання румунської ієрархії в
Австрії незалежною від сербської. Патріарх передав цю
справу на розгляд Синоду православного єпископату
Австрії, який міг бути скликаний лише за наказом
імператора. Тому остаточне вирішення цього питання
було відкладено на деякий час.
Єп. Андрій (Шагуна) звернувся до єпископа
Чернівецько-Буковинського Євгенія (Гакмана) з
пропозицією про приєднання до його плану. Останній у
1849 р. виніс це питання на розгляд Чернівецької
консисторії, яка висловилася з даного питання
негативно. 18 серпня 1849 р. єп. Євгеній написав листа
єпископу Андрію, зазначивши, що «Церква кожної нації
має бути адміністративно самостійною від Церкви іншої
нації», але не дав прямої відповіді щодо Буковинської
єпархії. З цього було зрозуміло, що єп. Євгеній
позитивно ставився до плану створення Семигородської
митрополії, але одночасно не бажав входження до неї
Буковинської єпархії.
В січні 1895 р. Молдова і Валахія об’єдналися в єдину
державу – Румунію. Одночасно в самій Австрії
відбулася певна лібералізація. Тому румуни Австрії
посилили свої вимоги щодо окремої митрополії. У
1861 р. уряд доручив єп. Євгенію подати виклад своїх і
народних побажань з цього питання. У тому ж році було
скликано збори священиків єпархії, які висловилися за
надання Буковинській єпархії автономії через підняття її
до рівня митрополії. У 1864 р. єп. Євгеній видав окружне
послання до єпархії, до якого додавалася анкета. В ній
запитувалося, в чому суть поняття автономії у

27. Православній церкві – надається вона на основі певних
канонів чи на підставі церквоної історії, в чому суть
Синоду, хто повинен керувати церковною власністю,
тощо. Священики краю були зобов’язані письмово дати
відповіді на поставлені запитання. В результаті
з’явилась ціла низка трактатів, через які червоною
ниткою проходила думка про право Православної
церкви Буковини на автономію.
У вересні 1864 р. в Карлівцях відбувся довгоочікуваний
румунами Синод, на якому було розглянуто питання
створення Семигородської митрополії.
Єп. Євгеній (Гакман) на ньому виступав проти
входження Буковинської єпархії до цієї митрополії.
18 вересня 1864 р. до Синоду надійшов цісарський Указ
про створення Семигородської митрополії, яка
обмежувалася трьома єпархіями – Германштадтською,
Арадською і Карансебешською, а митрополитом став
архієп. Германштадтський Андрій (Шагуна). Щодо
Буковинської єпархії було сказано, що ця справа буде
вирішена пізніше. Але всі розуміли, що такий стан не
може продовжуватися вічно. Було два шляхи
розв’язання цієї проблеми – або Буковинська єпархія
приєднається до Семигородської митрополії, або сама
підніметься до рівня митрополії.
Тиск на єп. Євгенія з боку румунських кіл Буковини після
Синоду 1864 р. посилився, однак владика Євгеній
послідовно працював над здійсненням свого плану –
підняти Буковинську єпархію до рівня архієпархії і
створити третю окрему митрополію в Австрії. Румунські
діячі полемізували з Чернівецьким архієреєм переважно
через газетні статті і свої національні товариства, а він,
в свою чергу, через окружні послання по єпархії. В
посланні 1865 р. єп. Євгеній писав, що румуни
Семигороду не задоволені пануванням сербів у своїх
єпархіях, і «так само незадоволені були б буковинські
русини під виключно румунською ієрархією... Було б ще
більшою несправедливістю надавати переваги одним
національностям за рахунок інших, особливо в освіті, в
наданні церковних і шкільних посад».
Щоб мати підтримку священиків-українців у цій справі
єп. Євгеній благословив створення руського товариства
на Буковині (у той час українців в Австрії називали
русинами, українську мову – руською). За цю справу
взялися священик кафедрального собору Василь
Продан і кафедральний архідияк. Феоктист Дронь, які
їздили по Буковині, пропагуючи ідею руського
товариства. Так, 14 січня 1869 р. у Чернівцях відбулися
збори, на яких було засновано товариство «Руська
Бесіда». До нього вступило близько 150 осіб,
представники різних станів і професій. Головою було
обрано о. Василя Продана.

28. Однак, основною перепоною на шляху створення
Буковинської митрополії був не румунський натиск на
єп. Євгенія, а вирішування цього питання через урядові
кола Австрії. Справа у тому, що для створення
митрополії, в юрисдикцію Чернівецького архієрея, крім
Буковинської єпархії, повинні були ввійти ще дві
єпископії. Авторитет єп. Євгенія у вищих колах Відня
зіграв свою роль і в 1870 р. його план почав
наповнюватися реальним змістом.
До Буковинської єпархії вирішено було приєднати
Далматинську єпархію, яка об’єднувала православних
сербів Далмації (близько 100 тис. чол.). Вона була
створена ще Указом Наполеона І Бонапарта від
19 вересня 1808 р., а перший Далматинський
єп. Венедикт (Кралевич) був призначений у березні
1810 р. У 1814 р. Далмація ввійшла до складу Австрії,
однак її православна єпархія залишилась автономною,
як і Буковинська. Щоб канонічно підійти до створення
автономної церкви, Далматинську єпархію розділили на
дві єпархії. Указ від 16 листопада 1870 р. проголошував
створення Боко-Которської, Дубровицької і Спичанської
єпархії з кафедрою в м. Которі, до якої відійшла
південна частина Далмації. У м. Задрі залишилася
кафедра Далматиснького єпископа, який отримав титул
Далматинсько-Істрійського. Незадовго перед цим –
11 жовтня 1870 р., цісар підписав декрет, згідно якого
єп. Євгеній (Гакман) був підвищений до гідності
архієпископа. Крапку у створені третьої автономної
православної митрополії в Австро-Угорщині поставив
імператорський декрет від 23 січня 1873 р., в якому
Євгеній (Гакман) був іменований архієпископом
Чернівецьким і митрополитом Буковини і Далмації.
Владика Євгеній у березні 1873 р. помер і , на жаль, не
був інтронізований у новому сані. Перша інтронізація
архієпископа Чернівецького і митрополита
Буковинського і Далматинського була здійснена в
Чернівцях над наступником Євгенія (Гакмана)
Феофілом (Бенделлою).
Вищим органом митрополії у справах церковного
управління і суду був Синод єпископату митрополії.
Його статут був затверджений імператором 21 серпня
1884 р. і складався з 21-го параграфу. Як митрополит,
так і єпископи, мали право вводити на синодальні
засідання по одній з духовних осіб єпархії, але тільки з
дорадчим голосом. Синод міг збиратися щорічно, але
якщо не було справ, що вимагали б термінового
розгляду, Синод міг і не збиратися щорічно. Зважаючи
на географічне положення єпархій митрополії, Синод
звичайно збирався у Відні в храмі Св. трійці, однак, за
погодженням, міг збиратися і в іншому місці.
Повноваження Чернівецького архієрея після створення
митрополії майже не змінилися. Був розірваний

29. ієрархічний зв’язок між ним і Сербським Патріархом,
який і до того був дуже слабким, так як Буковинський
владика більше залежав від світської влади. Одночасно
влада Буковинського митрополита майже не виходила
за межі його єпархії – дві єпархії Далмації жили своїм
власним життям. Буковинсько-Далматинська митрополія
мала штучний характер і була створена насамперед
завдяки зусиллям владики Євгенія на противагу
Семигородській (румунській) митрополії.
Тефіль Бендела (1873-1875) був родом з Чернівців.
Будучи тільки два роки митрополитом Буковини, він не
міг зробити багато для церкви хіба що прийняв назад
(суспендованих єпископом Гакманом) консисторських
радників Морара та Цуркана. Зрештою він мало
цікавився церквою, а більше займався приватними
справами.
Його наступник митрополит Теоксист Блажкевич (1877-
1879), до українців ставився прихильно. Будучи ще
архімандритом, разом з о.Проданом розпочав видання
урядового «Обіжника», яким українська мова була
піднесена до урядової мови буковинської єпархії нарівні
з румунською.
Митроп. Сильвестр Андрієвич-Морар (1880-1895)
походив з українського роду. Ставши митрополитом
Буковини, перш за все перевів на пенсію кафедрального
проповідника о.Василя Продана, а на його місце
призначив румуна о.Івана Прокоповича.
Однак деяких успіхів досягли українці аж після смерті
митроп. Сильвестра Морара.
Його наслідком став Аркадій Чуперкович (1895-1902).
Був генеральним вікарієм митрополита Морара. Він був
лагідної вдачі і податливою людиною, коли став
митрополитом Буковини багато чого зробив на користь
українців. Так, наприклад по смерті катехита Чунтулека
назначив на його місце українця – о.Євсевія Івановича,
який склав перший катехизис українською мовою.
Треба зазначити, що в той час деякі священики –
Кассіян Богатирець, Василь Козаріщук, Омелян
Маковієвич та інші, були русофілами.
По смерті Чиперковича митрополитом Буковини став
Володимир Репта (1902-1925). Походив із села
Банилова над Черемошем. Спочатку, за національністю
вважав себе українцем, але щодалі, то більше
прихилявся у бік румунів, і через це українцям часто
доводилося добиватися рівноправності на церковному
полі.
Під час окупації Буковини російськими військами, восени
1914 р. митрополит Репта з консисторією та
духовенством залишилися на своїх місцях і виконували
свої душпастирські обов’язки.
У 1918 р., після розвалу Австро-Угорської імперії,
Буковину окупували румунські війська. Настала доба ще
більших утисків українців і насильної їх румунізації.