2. Права дитини — зведення прав дітей, зафіксованих в
міжнародних документах з прав дитини. Згідно
Конвенції про права дитини, дитина - це особа, що не
досягла 18 років. Держава узяла на себе зобов'язання
захищати дітей, тому вони мають такі ж права, як і
дорослі.
3. Благополуччя дітей і їх права завжди викликали
пильну увагу міжнародного співтовариства. Ще в
1924 році Ліга Націй прийняла Женевську
Декларацію прав дитини. У той час права дітей
розглядалися в основному в контексті заходів, які
необхідно було прийняти відносно рабства, дитячої
праці, торгівлі дітьми.
4. Декларація прав дитини
У 1959 році Організація
Об'єднаних націй (ООН)
приймає Декларацію прав
дитини, в якій були
проголошені соціальні і
правові принципи, що
стосуються захисту і
благополуччя дітей.
5. За Декларацією прав дитини:
Дитина має право:
на сім'ю;
на турботу і захист з боку держави, якщо немає тимчасового або
постійного захисту з боку батьків;
відвідувати школу і вчитися
на рівних в правах;
вільно виражати свої думки;
на власну думку;
на ім'я і громадянство;
на здобуття інформації;
на захист від насильства і жорстокого звернення;
на медичне обслуговування;
на відпочинок і дозвілля;
на додаткову допомогу з боку держави, якщо є особливі потреби
(наприклад, у дітей з обмеженими можливостями)
6. Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма
дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови,
релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану,
народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім'ї.
Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані
можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у
соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією
метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.
Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім'я і громадянство.
Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на
здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її
матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне
харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному
або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні
режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий
стан.
7. Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна,
якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і
моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові
обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на
початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій
вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також
усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.
Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.
Принцип 9.Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона
не повинна бути об'єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення
належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які
були б шкідливі для її здоров'я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному
розвиткові.
Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати
расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна
виховуватися в дусівзаєморозуміння, терпимості, дружби між народами,
миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її
енергія та здібності мають бути присвячені служінню на
користь інших людей.
8. Конвенція про права дитини
У період з 1979-го по 1989 рік Комісія ООН з прав людини, в якій
брали участь фахівці з багатьох країн світу, підготувала текст
Конвенції про права дитини. В порівнянні з Декларацією (1959 р.),
де були 10 коротких, носячих декларативний характер положень
(принципів), Конвенція має 54 статті, що враховує практично всі
моменти, пов'язані з життям і
положенням дитини в суспільстві. Вона не лише
конкретизує, але і розвиває положення
Декларації, покладаючи на тих, що прийняли її ,правову
відповідальність за дії відносно дітей.
9. Конвенція про права дитяти була прийнята і
відкрита для підписання, ратифікації і приєднання
резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від
20 листопада 1989 р. Набрала чинності 2 вересня
1990 р.
Цей день щорічно відзначається як Всесвітній день
дітей.
В цей день діти світу заявляють про свої права і
про те, що держави повинні
захищати їх права. Ми знаємо,
що є випадки, коли порушуються
права дітей. Не все в світі ще
спокійно.
10. В процесі підготовки «Конвенції про
права дитини»
її автори враховували наступні факти, що стосуються дітей з
економічно неблагополучних країн:
1)покинуто своїми сім'ями близько 100 млн. дітей, які існують лише за рахунок виснажливої роботи,
дрібної крадіжки, жебрацтва;
2) 120 млн. дітей у віці від 6 до 11 років позбавлено можливості відвідувати школу;
3) щорік близько 3,5 млн. дітей вмирає від захворювань, які піддаються профілактиці або лікуванню;
4) у країнах, що розвиваються, 155 млн. дітей у віці до5 років
живуть в умовах абсолютної бідності.
11. • В 1991 році Україна приєдналася до Конвенції.
• В 1993 році в Києві створено Всеукраїнський
комітет захисту дітей.
Згідно з Конвенцією Україна у квітні 2001 р. прийняла
Закон про охорону дитинства.
12. Діти повинні знати свої права. Уміти їх відстоювати.
Вивчення прав людини - це, перш за все, виховання
упевненості в собі, терпимості. У кожної людини є
права. Дитина теж людина, а значить і у неї є права.
Вони відрізняються від прав дорослих:
1) меншими можливостями захистити самого себе;
2) фізичною і психологічною незрілістю;
3) ранимістю;
4) залежністю від опіки старших. Тому і права його в
чомусь глибші, ширше, значніше, чим права дорослого.
13. Півторарічний громадянин має право відвідувати ясла.
Трьохрічний громадянин має право відвідувати дитячий садок.
Шестирічний громадянин має право:відвідувати школу; самостійно заключати дрібні побутові угоди.
Десятирічний громадянин:дає згоду на зміну свого імені та прізвища;дає згоду на своє всиновлення або
передачу в прийомну родину,або відновлення батьківських прав своїх батьків;
висловлює свою думку про те, з ким із його батьків, після розірвання шлюбу,він хотів би жити;
має право бути заслуханим у ході будь-якого судового або адміністративного розгляду;
може вступати в дитячі суспільні об’єднання.
Чотирнадцятирічний громадянин:може вибирати місце проживання (за згодою батьків); має право за
згодою батьків укладати будь-які угоди; має право самостійно разпоряджатися своїм доходом, зарплатою,
стипендією; здійснювати свої авторські права, як результат своєї інтелектуальної діяльності; може отримати
дозвіл взяти шлюб у вигляді виключення, якщо склалися особливі обставини; допускається вступ на работу з
дозволу батьків;має право вимагати відміни усиновлення; може навчатися водінню мотоцикла;
має право управляти велосипедом під час руху дорогами;
несе карну відповідальність за деякі злочини;
несе майнову відповідальність по укладених угодах, а також за заподіяну майнову шкоду;
може бути виключений зі школи за порушення.
14. П’ятнадцятирічний громадянин має право вступу на роботу (24 годинний робочий тиждень).
Шістнадцятирічний громадянин має право:
отримати паспорт;
взяти шлюб при наявності поважних причин;
управляти мопедом при їзді по дорогах;
навчатися водінню автомобіля на дорогах в присутності інструктора;
заключати трудовий договір (контракт), рабочий тиждень не повинен перебільшувати 36 годин;
підлягає адміністративній та карній відповідальності за
правопорушення.
Сімнадцятирічний громадянин підлягає початковому ставленню
на військовий облік (видається приписне свідоцтво).
У 18 років настає повна дієздатність громадянина. Отримує всі
права та накладає на себе будь-які обов’язки.
15. Права дитини в Україні
Позитивні речі:
В Україні створено основні засади законодавчого забезпечення у сфері захисту прав дітей. Нормативно-правові
акти, що регулюють діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування в цілому відповідають загальносвітовим гуманітарним підходам та положенням Конвенції ООН
про права дитини, ратифікованої Україною в 1991 році.
З метою забезпечення права дітей на сімейне виховання системною стала практика національного усиновлення
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштування їх під опіку, піклування, в прийомні сім'ї
та дитячі будинки сімейного типу.
Вдалося закріпити позитивну тенденцію до зменшення числа бездоглядних і безпритульних дітей.
Удосконалено діяльність із соціального супроводу сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах,
розширено мережу закладів соціального захисту та соціального обслуговування. Є позитивні напрацювання
щодо підтримки багатодітних сімей.
Негативним є:
висока дитяча смертність,
рівень забезпечення охорони дитячого здоров'я,
недоступне оздоровлення та відпочинку для всіх дітей,
неефективна система захисту дітей від насильства,
у тому числі в системі кримінального провадження.
16. Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Стаття 2
1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації
незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і
народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.
2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності,
висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
Стаття 3
1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами,
адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
2. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших
осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними
органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Стаття 4
Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і
культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.
Стаття 5
Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм,
опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі
здібностями дитини, що розвиваються.
Стаття 6
1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.
2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
17. Стаття 7
1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право
знати своїх батьків і право на їх піклування.
2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними
документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Стаття 8
1. Держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається
законом, не допускаючи протизаконного втручання.
2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для
найшвидшого відновлення її індивідуальності.
Стаття 9
1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим
рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути
необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і
необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з
обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого Державою-учасницею, наприклад, при арешті, тюремному ув'язненні, висилці,
депортації чи смерті (включаючи смерть, що настала через будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини,
така Держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього
члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по
собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).
Стаття 10
1. Відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 1 статті 9 заява дитини чи її батьків на в'їзд у Державу-учасницю або виїзд із неї з метою возз'єднання сім'ї
повинна розглядатися Державами-учасницями позитивним, гуманним і оперативним чином. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання не
призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їх сім'ї.
2. Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі
контакти з обома батьками. 3 цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків
залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і
необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій
Конвенції іншими правами.
18. Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:
вибір форми навчання;
безпечні та нешкідливі умови навчання, праці та побуту;
трудову діяльність у позанавчальний час;
додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені
законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;
користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;
участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт
для публікацій;
участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій,
організації дозвілля, побуту, оздоровлення;
надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;
участь у об'єднаннях громадян;
обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною
програмою підготовки та робочим навчальним планом;
участь у формуванні індивідуального навчального плану;
моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь
у науково-дослідній роботі;
захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;
безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними
фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого
навчального закладу;
канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.
Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання
, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком у порядках, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх
на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.
19. Нормативно-правовими актами, що регулюють питання студентів в Україні є:
Конвенція ООН про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти від 14 грудня 1960 року;
Рекомендація ООН про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти від 14 грудня 1960 року;
Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 року № 100/96-ВР (зі змінами);
Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-III (зі змінами);
Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року № 2998-XII (зі змінами);
Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV (зі змінами);
Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР;
Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV;
Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-III;
Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII;
Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII;
Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII;
Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV;
Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII;
Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III;
Постанова Кабінету Міністрів України «Про документи про освіту та вчені звання» від 12 листопада 1997 року № 1260;
Постанова Кабінету Міністрів України «Питання стипендіального забезпечення» від 12 липня 2004 року № 882;
Постанова Кабінету Міністрів України «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування» від 5 квітня 1994 року № 226 (зі змінами);
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання пільгового проїзду студентам вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації та учням
професійно-технічних навчальних закладів у міському й приміському пасажирському транспорті та міжміському автомобільному і залізничному транспорті територією
України» від 5 квітня 1999 року № 541 (зі змінами);
Постанова Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо подальшого вдосконалення надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-
комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» від 22 вересня 1997 року № 1050;
Положення про державний вищий навчальний заклад;
Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах;
Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України.
20. дотримуватися вимог законодавства, внутрішніх нормативних актів УБС НБУ та ЛІБС УБС НБУ, в т.ч. правил
внутрішнього розпорядку навчального закладу;
дотримуватися моральних, етичних норм;
виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану, відвідувати заняття;
виконувати у встановлені терміни усі види завдань, що передбачені навчальними планами і програмами;
дбати про підвищення авторитету УБС НБУ;
дбайливо користуватись аудиторним обладнанням, меблями, комп'ютерною технікою, книжковим фондом,
іншим майном, що належить УБС НБУ.
