2. Містобудування та освоєння північного Причорномор'я було одним з
найзначніших явищ в українській історії. Кінець XVIII ст. став майже для всіх
міст північного Причорномор'я тією вихідною позицією, з якої почалося їх
подальший розвиток.
Ряд характерних особливостей містобудування Південного краю витікав з
того величезного значення, яке мав на той час військово-стратегічний
чинник.
Військові міста, до яких належить Єлисаветград, одна з найзначніших за
тих часів груп міських поселень. Своїм зародженням вони були зобов'язані
фортецям на оборонних лініях, які навіть після указів про їхнє скасування
ще тривалий час існували, впливаючи на планувальну організацію і на
характер розселення. Військові міста зазвичай розміщувалися уздовж
державних кордонів.
3. Реальні заходи для захисту краю були здійснені в 1752 р., коли між Синюхою та
Дніпром, згідно з указом від 24 грудня 1751 р., оселилися серби, угорці, волохи,
молдавани, хорвати. Вони були розділені на гусарський (кінний) та
пандурських (піхотний) полки. А територія утвореної таким чином воєнізованої
області стала називатися Нової Сербією.
Відповідно до указу від 14 травня 1754 нові воєнізовані поселення склали
Слобідський козачий полк.
4. Центром Слобідського козачого полку повинна була стати Єлисаветинська
фортеця. Вона була заснована для захисту Нової Сербії з півдня. Фортеця була
головним форпостом лінії військових укріплень, створеної вздовж російсько-
турецького кордону, і розташовувалася приблизно на її середині — між Дніпром
і Південним Бугом.
5. У ході російсько-турецької війни 1768–1774 Єлисаветинська фортеця відіграла
помітну роль у боротьбі Російської імперії за вихід до Чорного моря. У ці роки вона
була резервною базою російських військ — тут часто розміщувалися штаби армій і
полків, проводилися військові навчання. Відразу по війні, 1775 року, Новокозачин
отримав статус міста і назву Єлисаветград, хоча озброєння й військовий контингент
майже повністю було переведено до Херсона.
6. Після знищення Запорізької Січі у червні 1775 року та приєднання
Кримськогоханства до Російськогї імперії 1783 року Єлисаветинська
фортеця втратила військово-стратегічне значення. Однак, через
вигідне географічне становище Єлисаветграда і бурхливий розвиток
аграрної і торгівельної сфери в місті і навколо нього новостворений
міський осередок переживав економічне піднесення, перетворившись
наприкінці XVIII століття на важливий економічний і торгівельний
центр.
7. Від 1865 року Єлисаветград — знову
повітовий центр Херсонської губернії.
Повернення статусу, а також загальне
економічне тло в Російській імперії,
зокрема у її південно-західному краї
(Україна) сприяли розвитку міста в цей
період.
З поширенням капіталістичних
відносин у сільському господарстві та
будівництвом у 1868—69 роки залізниці
Харків—Єлисаветград—Одеса в місті
зводяться майстерні та заводи для
ремонту й виробництва
ґрунтооброблювальних знарядь і водяних
турбін. 1874 став до ладу потужний завод
сільсько-господарських машин,
заснований англійськими підприємцями
Робертом та Томасом Ельворті (нині ВАТ
«Червона зірка») — його продукція
(молотарки, сівалки) не раз одержувала
відзнаки на всеросійських та міжнародних
виставках.
8. Єлисаветград, змагаючись із столицями, один з перших
запустив своїми вулицями електричний трамвай, телефонну
станцію, телеграф, а 1893 року в місті запрацював водогін.
9. Перетворення і реформи господарства, а також культурні нововведення
в Єлисаветграді в значній мірі припали на урядування в місті міського
голови Олександра Пашутіна (1878–1905).
10. В роки першої світової війни Єлисаветград відчув на собі зміну ситуації, що
відбулась в Російській імперії — посилення соціальної напруги на фоні економічних
негараздів, розшарування суспільства. Активізація різного роду політичних рухів та
партій істотно вплинули на городян, спричинили стихійні протестні виступи і
соціальне незадоволення. Масові заворушення і мітинги особливо активізувалися
після Жовтневого перевороту (1917).
11. У період визвольних змагань українців протягом 1917—19 років влада в
місті неодноразово переходила від однієї політичної сили до іншої
(австро-угорці, більшовики, Центральна Рада, Григор'єв, Денікін). Після
Лютневої революції в березні 1917 року призначений Єлисаветградським
повітовим комісаром Варун-Секрет Сергій Тимофійович. Від початку
березня 1918 року і до 29 квітня того ж року, тобто лише протягом 2
місяців Єлисаветград був адмінцентром Землі УНР Низ. Після поразки
Української революції та утвердження по всій Україні радянської влади
Єлисаветград остаточно зайняли більшовики. Вони застали зруйноване і
виморене громадянською війною місто з непрацюючими підприємствами.
Значна частина городян, рятуючись від голоду та епідемій, перекочувала
до села́. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у
Єлисаветграді (згодом Зінов'євську) виходило немало місцевих
«грошових знаків», за якими нині також можна вивчати тогочасну історію.
12. 5 серпня 1941 року місто було окуповане гітлерівськими військами, під час окупації
діяло 6 диверсійних загонів та 16 підпільно-диверсійних груп, якими керував підпільний
обком КП(б)У на чолі з П. Василиною і М. Скирдою. Городянам випали тяжкі
випробування: грабіжницька окупація, поневіряння сотень тисяч наших людей в полоні та
на примусових роботах, терор і репресії.
13. Майже 37 тисяч воїнів і цивільних громадян віддали своє життя за звільнення міста від
гітлерівської окупації (імена багатьох з них викарбувані на стелах і гранітних плитах
міського Меморіального кладовища на Фортечних валах). Місто звільнене від окупантів
5 січня 1944 року в результаті Кіровоградської наступальної операції.
14. Протягом 1950-х у Кіровограді збудовано нові підприємства — завод
залізобетонних виробів, завод «Металіст», швейну фабрику тощо. У 1960—
80-і роки Кіровоград продовжував нарощувати економічну базу, а населення
міста знову подвоїлося. У цей час була в цілому оформлена сучасна міська
інфраструктура, а у 1970-х роках з будівництвом набережної Інгула було
вирішено давню проблему затоплення прибережної міської зони.
15. У Кіровограді, зокрема в
історичному центрі, частково
(у порівнянні з іншими
обласними центрами країни
доволі непогано) збереглася
стара забудова (переважно 2-
а пол. XIX століття), в тому
числі низка культових
споруд, рештки російських
укріплень, єврейські квартали
тощо.
16. Особливістю
Єлисаветграда/Кіровограда
є застосування в архітектурі
окремих стилів (доволі
великого числа), а не
пануючого еклектизму, як
скажімо в Києві.
Так, з кінця XVIII ст. місто
забудовувалось спорудами
у стилі класицизму
(неокласицизму)
17. Визначними архітекторами-
будівничими Єлисаветграда є:
• Андрій Михайлович Достоєвський (1825—1897) — молодший брат
видатного російського письменника Ф. М. Достоєвського, працював
міським архітектором Єлисаветграда від жовтня 1849 року до липня 1858
року;
18. Яків Васильович Паученко (1866—1914) — видатний будівничий
Єлисаветграда, рідний дядько художника-авангардиста О. О. Осмьоркіна. За
його проектами було збудовано лікарню Червоного Хреста Св. Анни,
лікувальні Гольденберга.
19. Олександр Львович Лішневський (1868—1942) — талановитий архітектор
(працював у стилях модерн і неокласицизм, відомий, перш за все, будівлями
в Санкт-Петербурзі), початковий період самостійної творчості якого припав
на роботу міським архітектором Єлисаветграда (від 1895 до 1901 року); тут за
його були збудовані ремісничо-грамотне училище, реальне училище, гімназія,
відділення банку, ряд особняків і церква.
20. Використана література
Бажан О.Г. Кіровоград//www history. org. ua Енциклопедія історії України.//
Енциклопедія історії України.-т.2- К. Наукова думка. 2005. с. 329-330.
Українська радянська енциклопедія в 12 томах/ за редакцією М. Бажана-
2-ге видання – К.:головна редакція УРЕ, 1974-1985.
Місто і люди. Єлисаветград-Кіровоград, 1754-2004. Ілюстрована
енциклопедія., Кіровоград: , “Імекс-ЛТД”, 2004,с 14, 303.
Безтака П.М. Кіровоград: Історично-краєзнавчий нарис. Дніпропетровськ,
1972.
До джерел історії краю з найдавніших часів до кінця XVIIIст.: Навчальний
посібник. Кіровоград 1994.
uk. Wikipedia/ org/wiki/ історія Кіровограда.
