8. У 1947 році сім`я Коваленків з
дворічним сином переїхали з
Чернігова до Боярки.
Вони вступили до Київського
університету ім. Т.Г. Шевченка . Іван
Юхимович влаштувався викладачем
іноземних мов у Боярській школі №1, а з
1948 року знайшлося місце в шкільній
бібліотеці для Ірини Павлівни . Згодом
вона почала викладати російську мову і
літературу. В школі вона працювала з
1948 до 1973 року. Як класний керівник
випустила 6 випускних класів і один з 8
класу (це були діти з дитбудинку).
9.
10.
11.
12. НАЙЯСКРАВІШИМ СПОГАДОМ ДЛЯ ВИПУСКНИКІВ 1953 РОКУ ЗАЛИШИВСЯ
ШКІЛЬНИЙ ТЕАТР, ОРГАНІЗОВАНИЙ ІРИНОЮ ПАВЛІВНОЮ Й ІВАНОМ
ЮХИМОВИЧЕМ. ПЕРЕВАЖНО СТАВИЛИ КЛАСИКУ: “ЛІС” ОСТРОВСЬКОГО,
“РЕВІЗОР” ГОГОЛЯ, “ЮВІЛЕЙ” ЧЕХОВА.
13. “ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ В НАШІЙ ДУШІ ПОСІДАЮТЬ СПОГАДИ ПРО ПОХОДИ НА ОСТРІВ КОЗАЧИЙ. ЦЕ
НИНІ ЗВУЧИТЬ БУДЕННО: ПІШЛИ В ПОХІД НА УЇК-ЕНД АБО КУПИЛИ ПУТІВКУ В ТУРАГЕНСТВІ. ТОДІ
ПРО ТАКЕ НІХТО Й НЕ ЗНАВ. І ЛИШЕ НИНІ Я РОЗУМІЮ, ЯКУ СМІЛИВІСТЬ І РІШУЧІСТЬ ПОТРІБНО
БУЛО МАТИ, АБИ ЗІБРАТИ НАС – 20-30 ХЛОПЦІВ І ДІВЧАТ, І ВІД КИЄВА ПІШКИ, А ДЕ Й ПЛАВОМ
ДОБИРАТИСЯ ДО ЧУДОВОГО НЕНАСЕЛЕНОГО ОСТРІВЦЯ, ЯКИЙ МИ НАЗВАЛИ КОЗАЧИМ”, - ЗГАДУЄ
ОЛЬГА РОЖМАНОВА
14.
15.
16.
17.
18. “Якщо кваліфіковано, до самих глибин вивчити творчість Івана Коваленка і
якщо порівнювати його поезії з іншими класичними віршованими творами, то
це – як найвишуканіша вишивка білим по білому. Віршам Івана Коваленка
притаманна віртуозна простота, яка знайдена поетом на такому рівні, на
якому іншим це не вдавалося. Ця грандіозна, ця дивовижна сила простоти,
оця вишивка білим по білому, назавжди залишиться в моїй душі”
(Іван Драч)
19. “МЕНІ ПРИЄМНО БУЛО КОЛИСЬ ПОЗНАЙОМИТИСЯ З ІВАНОМ КОВАЛЕНКОМ І З ЙОГО
ВІРШЕМ “ЧЕРВОНА КАЛИНА”, СПОВНЕНИМ ДУХОМ ВІРНОСТІ І ЛЮБОВІ. В ЗОНІ № 35
БУЛИ ІВАН СВІТЛИЧНИЙ, ІГОР КАЛИНЕЦЬ, СЕМЕН ГЛУЗМАН, ВАЛЕРІЙ МАРЧЕНКО І ДУЖЕ
РІЗНІ ЛЮДИ, АЛЕ ЗАПИТАЙТЕ ТИХ ПОЛІТВ̍ЯЗНІВ, ЯКІ ДОСИДЖУВАЛИ СВОЇ 25-ЛІТНІ ТЕРМІНИ – І
ВОНИ НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБЛЯТЬ ІВАНА КОВАЛЕНКА, І ЗНАЮТЬ ІВАНА КОВАЛЕНКА, І ПРОСЯТЬ ЇМ
НАДІСЛАТИ ЩЕ ЙОГО ВІРШІ. ОТЖЕ, КОВАЛЕНКО У СВОЇХ ВІРШАХ НІС ДУХ ВІРНОСТІ І ЛЮБОВІ, ЯКИЙ,
ВЛАСНЕ, І Є ТИМ СТЕРЖНЕМ, НА ЯКОМУ ТРИМАЄТЬСЯ НАША КУЛЬТУРА”
(ЄВГЕН СВЕРСТЮК)