1. Департамент освіти, науки та молодіжної політики
Івано-Франківської обласної державної адміністрації
Івано-Франківський обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти
Лабораторія суспільно-гуманітарних дисциплін
«З Р О Д И Л И С Ь М И В Е Л И К О Ї Г О Д И Н И…»
(матеріали до навчально-виховних занять)
Івано-Франківськ
2017
3. 3
З М І С Т
ГІМН УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ ……..…………………………. 4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ….…………………………………. 5
НЕЗЛАМНІСТЬ НЕЗЛАМНИХ …….……………………………………… 6
Богдан МАКСИМЕЦЬ. УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ.
75 років історії ….…………....…………………………………………….. 8
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ. Методичні
матеріали щодо відзначення 14 жовтня Дня захисника
України [і вшанування боротьби Української повстанської
армії] …………………………………………………………………………… 25
Оксана ЯВОРСЬКА. «ЗАТЯМТЕ! ІДЕЯ ЖИВЕ ЛИШ ТОДІ, ЯК
ПРАГНЕ ЛЮДИНА ЗА НЕЇ ПОМЕРТИ!». Матеріали до уроку-
усного журналу ……………………………….…………………………….. 31
Марія ВІЗІНСЬКА. ВІХИ ПОВСТАНСЬКОЇ БИТВИ. Дійство-
композиція. 5–11 класи …………………………………………………… 39
Оксана ІВАНЮЛИК. ПІСНІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧЕСТІ. Урок
творчості. 9 клас …………………………………………………………… 73
Світлана ДМИТРИШИН-ЯБЛІНЧУК. «ЗРОДИЛИСЬ МИ
ВЕЛИКОЇ ГОДИНИ…» Літературно-музична композиція,
присвячена 75-й річниці Української повстанської армії. 9–
10 класи ……………………………………………….……………………… 79
Ліліана ЛАВРЕНЮК. «ЗРОДИЛИСЬ МИ ВЕЛИКОЇ ГОДИНИ…»
Позаурочне заняття. 9–11 класи ……………….……………………… 89
Наталія КАРМАН. У ВІЙНИ НЕ ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ. Драма на
7 дій (за мотивами творів Марії Матіос, спогадами бійців
Української повстанської армії). 11 клас …………………………… 96
Марія ГРИЦИШИН. ХТО БОРЕЦЬ – ТОЙ ЗДОБУВАЄ СВІТ…
Поетичні перегуки поколінь. Матеріали для виховних заходів
до 75-річчя Української повстанської армії ………………………… 109
Оксана ШИШКО. ПІСЕННА ТВОРЧІСТЬ БІЙЦІВ УКРАЇНСЬКОЇ
ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ ……………………………….…………………… 119
Валерій ОСТРОВСЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА.
Завдання для проведення гри «Що? Де? Коли?». 10–11 класи … 137
Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА. «ЗДОБУДЕШ УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ,
АБО ЗАГИНЕШ У БОРОТЬБІ ЗА НЕЇ». Тексти для контрольних і
навчальних диктантів, докладних переказів ……….……………… 144
4. 4
ГІМН УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ
Зродились ми великої години
З пожеж війни і з полум’я вогнів.
Плекав нас біль по втраті України,
Кормив нас гнет і гнів на ворогів.
І ось ідемо в бою життєвому
Тверді, міцні, незламні, мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.
Не хочемо ні слави, ні заплати,
Заплатою нам радість боротьби,
Солодше нам у бою умирати,
Як жити в путах, мов німі раби.
Доволі нам руїни і незгоди,
Не сміє брат на брата йти у бій,
Під синьо-жовтим прапором свободи
З’єднаєм весь великий нарід свій.
Велику Правду, для усіх єдину,
Наш гордий клич народові несе:
Батьківщині будь вірний до загину,
Нам Україна вища понад все!
Веде нас в бій борців упавших слава,
Для нас закон найвищий та наказ –
Соборна Українськая Держава
Вільна й міцна від Сяну по Кавказ!
Автор тексту Олесь Бабій
5. 5
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АБ – адміністративна боївка
АК – Армія Крайова
АС – агентурна станиця
АТО – антитерористична операція
БСБ – боївка Служби безпеки
БУСОА – Буковинська українська самооборонна армія
ВО – Воєнна округа
ВОП – відділ особливого призначення
ВПЖ – військово-польова жандармерія
ГВО – Генеральна воєнна округа
ГВШ – Головний військовий штаб
ГК – Головна команда
ГОП – Головний осередок пропаганди
ГУТАБ – Головне управління таборів
ДУН – «Дружина українських націоналістів»
ЗУЗ – західноукраїнські землі
КВШ – Крайовий військовий штаб
КДБ – Комітет державної безпеки при Раді Міністрів Союзу
Радянських Соціалістичних Республік (Української Радянської
Соціалістичної Республіки), з 1978 р. – Комітет державної безпеки
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МДБ – Міністерство державної безпеки
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
ОУН – Організація українських націоналістів
ОУН(б) – Організація українських націоналістів (бандерівці)
ОУН(м) – Організація українських націоналістів (мельниківці)
ПЗУЗ – північно-західні українські землі
ПСУЗ – південно-східні українські землі
РВ – розвідчий відділ
РДГ – розвідчо-диверсійна група
СБ – служба безпеки
СОКВ – самооборонний кущовий відділ
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
СУЗ – східноукраїнські землі
ТВ – тактичний відтинок
УГВР – Українська Головна Визвольна Рада
УГКЦ – Українська греко-католицька церква
УНР – Українська Народна Республіка
УНСО – Українська народна самооборона
УПА – Українська повстанська армія
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
УССД – Українська Самостійна Соборна Держава
УЧХ – Український червоний хрест
ЧА – Червона армія
ІІІ Збір – ІІІ Великий надзвичайний збір Організації українських
націоналістів (бандерівців)
6. 6
НЕЗЛАМНІСТЬ НЕЗЛАМНИХ…
Доля України складалася таким вигадливим чином, що доволі
тривала частина її історії писалася під диктування із сусідніх
владних палаців чи кабінетів. Нащадкам славної Русі раз по раз
доводилося виборювати право на самоіснування, внаслідок чого
мирним землеробам не залишалося нічого інакшого, аніж виплекати
в собі ген здатності до неперервного протистояння чужинцям.
Особливо яскраво протестні настрої українців проявилися у вирі
подій першої половини ХХ ст., коли на чільне місце вийшла ідея
ствердження нації у формі незалежного державного організму.
Поразка революції 1917–1921 рр., здавалось би, назавжди
впокорила багатолітніх бунтарів. Але, скориставшись ситуацією
Другої світової війни, отой, роз’ятрений болем ген, модифікуючись в
Українській повстанській армії (УПА), проявився унікумом
незламності нацистському і комуністичному антилюдським
тоталітарним режимам.
Повстанська армія – справді, феноменальне явище в історії
України. Вона повнилася не асоціальними й аморальними
маргіналами, але високосвідомими, освіченими, духовно багатими
особистостями. В умовах протистояння кільком окупаційним владам
вона створила ту інфраструктуру, яка притаманна повноцінним
збройним силам провідних держав. Крім того, що героїчно воювала,
проводила самовіддану ідеологічну роботу не лише в своїх лавах, а й
поміж спраглих правди українців та представників багатьох
дружніх націй.
Останні набої повстанці вистріляли на початку 1960-х років.
Проте півторадесятилітній кровавий змаг переріс у мирний спротив,
речники якого продовжили справу попередників. Зрештою, після
подій національного пробудження другої половини 1980-х рр.
імперія зла забилася в конвульсіях і припинила своє нікчемне
існування. Акт проголошення незалежності України сповнив мрії
незламних. Вони виконали свою місію.
На жаль, сьогодні нащадки славних упівців змушені знову
тримати в руках зброю проти ненаситного північно-східного ворога.
Історичні закони діють у будь-яких умовах: незалежність – не
дарується. 24 серпня 1991 р. Україна отримала волю, а нині її
здобуває. Настав час використати минулий бойовий досвід та
віддати належну шану героям.
З метою об’єктивного висвітлення українського національно-
визвольного руху, а також підготовки та відзначення 75-ліття
створення УПА Івано-Франківська обласна рада проголосила 2017-й
«Роком Української повстанської армії». На виконання цього
рішення творча група педагогів Прикарпаття пропонує усім
освітянам рекомендаційні матеріали для проведення навчально-
виховних занять: «Зродились ми великої години…»
7. 7
Посібник містить рекомендації Українського інституту
національної пам’яті щодо відзначення 14 жовтня Дня захисника
України і вшанування УПА, презентує моделі відповідних уроків і
позаурочних заходів, тексти диктантів та переказів, конкурсно-
ігрові завдання. Добірка дає кожному педагогові можливість вибору
вільної освітньо-виховної траєкторії.
Для учнів 5–9 класів доречними будуть тематичні заняття на
основі розробок «Українська повстанська армія. 75 років історії»,
«Віхи повстанської битви», «Зродились ми великої години…», «Пісні
національної честі». Використовуючи повідомлення першої, –
доречно зорганізувати в школах щотижневі п’ятихвилинки і
розповісти дітям про вікопомні події звитяжної «батави».
Вивчаючи хронологію УПА в 10–11 класах, учителі й вихователі
зможуть послуговуватися матеріалами до уроків української мови і
літератури «Затямте! Ідея жива лиш тоді, як прагне людина за неї
померти!», «Пісенна творчість бійців Української повстанської армії»,
сценаріями позаурочних та позакласних заходів «У війни не жіноче
обличчя», «Хто борець – той здобуває світ…», завданнями для
проведення гри «Що? Де? Коли?». В ході їх проведення можна
застосовувати традиційні та інноваційні методичні прийоми,
зокрема навчальні проекти. Враховуючи вікові особливості
підопічних, корисно залучати додаткові документи, ілюстрації чи
твори образотворчого мистецтва, мультимедійні презентації, кіно-
чи відеосюжети, що є в електронній світовій павутині.
Як мовилося вище, уроки та позаурочні заходи створені
вчителями української мови і літератури, викладачами історії,
методистами Івано-Франківщини. До впорядкування рубрик
долучилися фахівці лабораторії суспільно-гуманітарних дисциплін
ІФОІППО. Упорядники надіються, що їх матеріали стануть
затребуваними в повсякденній діяльності педагогічних працівників.
8. 8
Богдан МАКСИМЕЦЬ,
кандидат політичних наук, викладач Івано-Франківського коледжу
Державного вищого навчального закладу «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника»
УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ.
75 років історії
1. Українська повстанська (повстанча) армія – поняття
багатозначне, оскільки так називають: 1) учасників Другого
зимового походу військ Української Народної Республіки (УНР), який
відбувся в листопаді 1921 р. під командуванням Юрія Тютюнника;
2) «Поліську (Олевську) Січ» у 1942–1943 рр. – самооборону,
очолювану Тарасом Бульбою-Боровцем, який пов’язаний з
закордонним урядом УНР; 3) українську військову формацію 1942–
1949 рр. Організації українських націоналістів (бандерівців)
(ОУН(б)), що вела національно-визвольну боротьбу з німецькими та
російськими окупантами. Саме про останню й мовитиметься.
2. 30 травня 1947 р. Українська Головна Визвольна Рада
(УГВР) – вищий представницький, керівний орган українського
національно-визвольного руху, створений у липні 1944 р. за
ініціативою ОУН(б), митрополита Української греко-католицької
церкви (УГКЦ) Андрея Шептицького – постановила вважати Днем
заснування УПА 14 жовтня 1942 р., свято Покрови і козацтва.
Науковцями дата не обґрунтована. Найвірогідніше вважати, що
УПА творилася з жовтня 1942 до травня 1943 рр.
3. Формування перших відділів УПА розпочалось на Волині на
рубежі 1942–1943 рр. Для цього склалася низка причин: по-перше,
сприятливі природно-географічні умови – наявність великих
важкодоступних лісових масивів; по-друге, особливе політичне
становище – Волинь була регіоном розвиненої національної
свідомості населення: підпільна мережа Організації українських
націоналістів (ОУН) там нараховувала кілька тисяч; по-третє,
радянське керівництво розглядало Волинь як важливу базу для
поширення партизанського руху і йому треба було протистояти; по-
четверте, терор проти українців, який розгорнули польські військові
формування; по-п’яте, жорстокий окупаційний режим нацистів.
4. На військовій конференції ОУН(б) у листопаді (грудні)
1942 р. прийнято рішення про започаткування УПА для захисту
українського населення Волині й Полісся з огляду на присутність
там «польських банд і червоних партизанів». 15 лютого 1943 р. на
військовій нараді Волинського обласного проводу ОУН(б) ухвалено
директиву про комплектування УПА. 9 квітня 1943 р. відбулася
нарада Проводу ОУН(б), де вирішено всі збройні формування
бандерівців іменувати Українською повстанчою армією, яка мала
ділитися на групи. Для кожної з них відводилися певні території як
адміністративно-мобілізаційно-тилові структури.
9. 9
5. Сергій Качинський – організатор боївок (збройних загонів)
ОУН(б) на Волині в жовтні 1942 р., що стали першими відділами
УПА. Псевда: «Остап», «Іван», «Самсон», «Щупак». Народився 1917 р.
у с. Піддубці Луцького району Волинської області. Загинув у бою з
німцями 10.03.1943 р. поблизу с-ща Оржів Рівненського району
Рівненської області. Посмертно відзначений Золотим Хрестом
Бойової Заслуги УПА першого класу.
6. Григорій Перегіняк – командир першої сотні УПА (за іншими
джерелами – другої, першою була сотня «Остапа» – Сергія
Качинського), посталої в кінці грудня 1942 р. на Поліссі. Псевда:
«Коробка», «Довбешка», «Довбенко». Народився 08.01.1908 р. у
с. Старий Угринів Калуського району Івано-Франківської області.
Загинув 22.02.1943 р. у с-щі Висоцьк Дубровицького району
Рівненської області. 7 лютого 1943 р. сотня Григорія Перегіняка
захопила м. Володимирець. 22 лютого атакувала Висоцьк.
Німецький гарнізон із 200 солдатів одержав підкріплення із
350 солдатів. Тому наступ не вдався, а Григорій Перегіняк загинув.
7. УПА переважно комплектували партійці ОУН(б); добровольці;
мобілізовані; українська допоміжна поліція та інші спеціальні
формування на боці нацистської Німеччини, до яких належали:
«Дружина українських націоналістів» (ДУН), поліцейський батальйон
№ 21, дивізія СС «Галичина»; похідні групи – групи активістів,
створені з початком німецько-радянської війни ОУН(б) та
Організацією українських націоналістів (мельниківців) (ОУН(м)), які
засновували на українських землях свої осередки, органи преси,
заклади культури; офіцери і солдати Червоної армії (ЧА).
8. Василь Івахів – організатор і перший Головний командир
УПА на Волині в лютому – травні 1943 р., військовий референт
Волинського обласного проводу ОУН(б). Псевда: «Рос», «Сонар»,
«Сом». Народився 18 квітня 1908 р. в с. Подусільна
Перемишлянського району Львівської області. Загинув у бою з
німцями 13 травня 1943 р. у с. Чорниж Маневицького району
Волинської області. Підполковник УПА (посмертно). Лицар Золотого
Хреста Бойової Заслуги першого класу (посмертно). Про нього
складена пісня «Там, десь далеко на Волині».
9. Дмитро Клячківський – другий Головний командир УПА на
Волині у травні – листопаді 1943 р. Псевда: «Клим Савур», «Охрiм»,
«Бiлаш», «Бльонд», «Омелян Кримський», «Панас Мосур». Народився
1911 р. у м. Збараж Тернопільської області. Від початку 1942 р. –
крайовий провідник ОУН(б) у північно-західних українських землях
(ПЗУЗ). Від січня 1944 р. – командир УПА-Північ, представник
Головного військового штабу (ГВШ) УПА, майор. Загинув у лютому
1945 р. в бою з військами Народного комісаріату внутрішніх справ
(НКВС) у Рівненщині. Посмертно іменований полковником.
10. Роман Шухевич – найвідоміший Головний командир УПА.
Псевда: «Щука», «Роман Лозовський», «Тур», «Тарас Чупринка»,
10. 10
«Дзвін». Уродився 30 червня 1907 р. у м. Львів. Пластун, спортсмен,
член Української військової організації, ОУН. Один із організаторів
Карпатської Січі – армії Карпатської України; один з командирів
українського батальйону «Нахтігаль» ДУН – військового формування
у складі німецької армії (1941 р.); керівник ОУН(б) на українських
землях (1943–1950 рр.). Генерал-хорунжий, Головний командир УПА
із листопада 1943 до березня 1950 р. У 1944–1950 рр. – Голова
Генерального Секретаріату – уряду УГВР. Загинув 5 березня 1950 р.
в с. Білогорща Львівської міської ради. Нагороджений Золотим
Хрестом Бойової Заслуги першого класу, Золотим Хрестом Заслуги,
Пластовим Золотим Хрестом (посмертно).
11. Василь Кук – останній Головний командир УПА. Псевда:
«Коваль», «Леміш», «Медвідь» («Ведмідь»), «Юрко». Член ОУН(б),
керівник похідних груп бандерівців у 1941 р. Генерал-хорунжий,
командир УПА-Південь. У квітні 1944 р. керував найбільшим боєм
УПА з військами НКВС біля с. Гурби на Волині. У 1950–1954 рр. –
Голова Проводу ОУН(б) на українських землях, Головний командир
УПА, Голова Генерального Секретаріату УГВР. Його арешт у травні
1954 р. співробітниками Комітет державної безпеки (КДБ) призвів
до ліквідації підпілля ОУН(б) у межах Української Радянської
Соціалістичної Республіки (УРСР). Помер у 2007 р. в м. Київ.
12. Основні райони діяльності УПА від 1942 до 1949 років
охоплювали етнічні західноукраїнські землі площею 150 тис. км2, де
до війни проживало 15 млн люду. У 1944 р. УПА діяла в Західному
Поліссі, на Волині, Поділлі, в Середньому Подніпров’ї, Галичині,
Карпатах, у Закерзонні (Лемківщина, Надсяння, Холмщина,
Підляшшя). У Західному Поліссі, на Волині, Поділлі підрозділи УПА
воювали до 1946 р., у Закерзонні, в Галичині – до 1947 р., в
окремих районах Прикарпаття (Гуцульщина) – до 1949 р. Після
розформування частин УПА їх кадри переведено у підпілля.
13. Перша зафіксована процедура прийняття присяги бійцями
УПА відбулася на Великдень 25 квітня 1943 р. поблизу с. Тростянець
у Костопільщині за текстом присяги вояків армії УНР. Текст
затверджено УГВР і впроваджено ГВШ 19 липня 1944 року.
14. Командування УПА з 1943 р. здійснювали Головна команда
(ГК) та ГВШ. Від серпня 1943 р. ГК включала в себе Головного
командира, шефа військового штабу, шефа політичного штабу,
коменданта запілля, а з листопада 1943 р. після реорганізації –
Головного командира, заступників Головного командира,
начальника політвиховного відділу, начальника відділу
контррозвідки, шефа ГВШ. Останній поділявся на сім відділів:
оперативний, розвідувальний, тиловий, вишкільний, організаційно-
персональний, політвиховний, військово-інспекторський.
15. На зламі 1943–1944 рр. усталилася організаційна структура
УПА. На територіях ОУН(б) (ПЗУЗ, західноукраїнські землі (ЗУЗ),
південно-східні українські землі (ПСУЗ), східноукраїнські землі
11. 11
(СУЗ)) сформовано Генеральні воєнні округи (ГВО): УПА-Північ (у
північно-західних землях Полісся й Волині); УПА-Південь (у Поділлі і
Середньому Подніпров’ї); УПА-Захід (у Галичині, Буковині,
Закарпатті, Закерзонні); УПА-Схід (у Чернігівщині і Сумщині, яку
однак створити не вдалося). Кожна ГВО мала крайового командира
з Крайовим військовим штабом (КВШ) та поділялася на Воєнні
округи (ВО), а ті – на тактичні відтинки (ТВ). У межах ТВ діяли
курені, як правило, із трьох сотень. У травні 1945 р. сотні
перейменовано у відділи.
16. Сотня – базова тактична одиниця в УПА, що складалася з
трьох чот (підвідділів), що поділялися на три (інколи чотири) рої
(відділення). Чисельність особового складу в сотнях коливалася від
80 до 200 осіб. Упродовж 1943–1944 рр. спостерігалася тенденція до
об’єднання окремих сотень у більші частини і з’єднання – курені,
загони, бригади. Сотні могли самостійно виконувати завдання, що
їх ставив командир, або ж діяти в складі куреня (загону, бригади).
17. Політичне керівництво УПА від початку її формування
здійснювала ОУН(б). У липні 1944 р. ця функція перейшла до УГВР.
Її Президентом обрано Кирила Осьмака.
18. Українська народна самооборона (УНСО) – збройні
підрозділи ОУН(б), утворені в Галичині у травні–листопаді 1943 р.
Поява УНСО викликана, насамперед: 1) формуванням нацистами з
українців стрілецької дивізії СС «Галичина», куди зголосилося до
десяти тисяч молодих осіб, мотивованих гаслом боротьби проти
більшовизму; 2) рейдом у Карпати з’єднання радянських партизанів
під командуванням Сидора Ковпака; 3) терором німецької
окупаційної влади. 18 грудня 1943 р. Роман Шухевич підписав
наказ «Про формування Української Збройної Сили», яким
започаткував процес уніфікації та злиття УНСО з УПА.
19. Самооборонний кущовий відділ (СОКВ) – боївки сільської
самооборони, нестаціонарні збройні формування, які створювалися
в 1943 році на Волині, а з 1944 року в Галичині. У СОКВі, що
очолювався проводом під орудою кущового, перебувало 30–
50 бійців, які складали 3–4 рої, що об’єднувалися в чоти, сотні,
курені. Бойову діяльність СОКВ на території ВО контролював
командир і військовий штаб. Зазвичай, СОКВ проводили збройні
акції самостійно, разом з іншими або з відділами чи підвідділами
УПА, адже, фактично, вважалися її бойовим резервом.
20. Боївка Служби безпеки (БСБ) – нестаціонарні збройні
формування запілля УПА або мережі ОУН(б). Чисельність боївки
сягала 10–20 осіб на один адміністративний район. Хоча її головним
завданням було здійснення розвідувальних і каральних функцій,
інколи бойовики залучалися до великих упівських акцій.
21. Адміністративна боївка (АБ) – нестаціонарні збройні
формування, які підпорядковувалось військовим штабам ВО. Такі
АБ здебільшого забезпечували поточну діяльність підпілля ОУН(б) і
12. 12
запілля УПА: охороняли друкарні, супроводжували важливі вантажі,
допомагали закладати підпільні склади і криївки, брали участь у
бойових акціях відділів УПА, СОКВ або БСБ на певній території.
22. Відділ особливого призначення (ВОП) – специфічні
структури, щось середнє між УПА та СОКВ, здебільшого, окремі
чоти (20–40 осіб на район), які діяли на напівстаціонарних засадах,
тобто за наказом військового референта або керівника Служби
безпеки (СБ) ОУН(б), та проводили диверсійно-бойові акції.
23. Військово-польова жандармерія (ВПЖ) – відділи для
підтримки дисципліни в повстанських лавах. Існували з вересня
1943 до червня 1945 р. При штабі кожної ГВО комплектувалася
комендатура ВПЖ, що включала коменданта, заступника, слідчих,
писаря і «необхідну кількість жандармів». Окремо творилися станиці
ВПЖ при загонах УПА. Із ВПЖ пов’язані поліційні станиці, які
влагоджували кримінальні справи у запіллі.
24. Розвідчі відділи (РВ) та агентурні станиці (АС) – підрозділи
УПА, які займалися розвідкою і контррозвідкою. Почали
створюватись із 1944 р. Шефу РВ підпорядковувалась розвідчо-
диверсійна група. Загалом, РВ діяли при штабах ГВО, АС
формувались на рівні окремих загонів УПА.
25. Основна мета і стратегія УПА – використати німецько-
радянську війну 1941–1945 рр., а пізніше «холодну війну» між
Союзом Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) і Сполученими
Штатами Америки (США) як зручні нагоди для відновлення
незалежності України.
26. У серпні 1943 р. з’явилася листівка «За що бореться
Українська Повстанська Армія», яка стала своєрідною програмою
УПА. У листівці стверджувалося, що армія веде боротьбу з обома –
гітлерівським і сталінським – імперіалізмами тому, що український
народ, як інші, має право вирішувати питання політичного,
економічного устрою, який забезпечить свободу й справедливість в
Українській Самостійній Соборній Державі (УССД).
27. За час існування УПА використовувала різні гасла: «За
Українську Самостійну Соборну Державу!», «Воля народам! Воля
людині!», «За вільні національні держави поневолених народів!»,
«Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіалістів!», «За
Українську самостійну соборну демократичну республіку!» тощо.
28. На думку авторитетного дослідника українського
націоналістичного руху Опору Петра Содоля, найвища чисельність
УПА сягнула десь до 25–30 тисяч вояків у 1944 р.. За період з кінця
1942 р. до вересня 1949 р., тобто до часу самоліквідації, через УПА
пройшло більше ста тисяч чоловік. Історик Іван Патриляк твердить,
що визначити чисельність «лісової армії» важко. Її особовий склад із
кінця 1943 р. до середини 1945 р. міг коливатися в межах 14–
23 тисяч. Очевидно, що не менше людей брало активну участь у
збройному підпіллі ОУН(б) чи ОУН(м). Можна припустити, що
13. 13
впродовж 1939–1960 рр. зі структурами націоналістичного підпілля
і повстанського руху пов’язали себе 400–500 тисяч українців.
29. Від початку УПА використовувала військові ступені чи
ранги, затверджені в січні 1944 р. (рядові: стрілець, старший
стрілець; підстаршинські: вістун, старший вістун, булавний,
старший булавний; старшинські: хорунжий, поручник, сотник,
майор, підполковник, полковник, генерал-хорунжий, генерал-
поручник, генерал-полковник, генерал роду військ, генерал армії).
Часто підвищення у ступенях відбувалися після загибелі: наприклад,
із 9-х генералів (генерал-хорунжі Леонід Ступницький, Іван Трейко,
Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Олекса Гасин, Василь Кук,
генерали політвиховники Іван Климів, Дмитро Маївський, Яків
Бусел, генерал контррозвідки Микола Арсенич) аж 7 посмертних.
30. В УПА існувала функційна система командних призначень
(ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або ТВ, ВО
чи групи, крайовий командир, Головний командир. Ця система
постала через брак кваліфікованих і політично надійних старшин
(офіцерів) на початковій стадії формування бойових відділів та
штабів і такою залишилася надалі. Офіційно її затвердили в
січні 1944 року. Деякий час практикувалися нашивки для відзнак
командирів. Ройовий носив одну прямокутну «шпалу», чотовий – дві,
сотенний – три, курінний – одну V-подібну нашивку, командир
загону – дві, командир ВО (командир групи) – три, крайовий
командир – тризуб і одну V-подібну нашивку, Головний командир –
тризуб і дубовий листок. Із приходом радянських військ та
посиленням системи конспірації нашивки ліквідовано.
31. Для підготовки кваліфікованих військових кадрів в УПА
існували польові старшинські (офіцерські) та підстаршинські
(підофіцерські) школи. Від серпня до грудня 1943 р. на Поліссі
функціонувала перша старшинська школа «Дружинники» (керівник
Лев Крисько – «Горинь»). З вересня 1943 р. до січня 1944 р. на
Волині діяла старшинська школа «Лісові чорти» (керівники Федір
Польовий – «Поль» і Василь Брилевський – «Боровий»). З лютого
1944 р. до травня 1945 р. в Карпатах працювала третя
старшинська школа «Олені» (керівник Степан Фрасуляк – «Хмель»,
згодом Федір Польовий – «Поль»). У Гуцульщині діяла старшинська
школа «Грегіт». Загалом, старшинські школи випустили біля
700 офіцерів. Упродовж 1943–1946 рр. існували підстаршинські
школи (зазвичай, у форматі вишкільних сотень). Серед них –
«Вовки», «Імені головного отамана Симона Петлюри», «Північ»,
«Везувій», «Хорти» на Волині, «Чорні чорти», «Гайдамаки», «Імені
Кривоноса», «Беркути», «Крилаті», «Лісові чорти (Вертеп)» в Галичині,
«Імені полковника Коника», «Переяслави» в Закерзонні. Система
підготовки командирських кадрів передбачала 4-х місячний курс
навчання для офіцерів та 2-х місячний для підофіцерів. Військові
школи – та ознака, що надавала УПА регулярного характеру.
14. 14
32. Повстанці походили найбільше з тих областей, де діяла УПА.
Були прийшлі, основна частина яких представляла Чернігівську,
Сумську, Дніпропетровську, Київську, Житомирську, Хмельницьку,
Харківську, Полтавську, Луганську області. Були вихідці з Росії,
Білорусі, Узбекистану. Це пояснюється роботою оунівського
підпілля, а ще – частина добровольців потрапила в УПА після втечі з
німецького полону, під час вивезення на роботу до Третього Райху,
після виходу з оточення. Більшість повстанців народилися в селах,
меншість – у містах та містечках.
33. Серед повстанців переважали хлібороби, меншу частину
становили робітники й ремісники – десь 15–17% на Волині і 25% – в
Галичині. Представники інтелігенції серед упівців складали в
Галичині – 15%, а на Волині – до 10%.
34. Станом на 1944 рік в УПА найчисельнішу вікову категорію
становила молодь 1916–1926 рр. народження, тобто на той час їм
виповнювалося 18–28 років. Бійці віком від 29 до 35 років складали
другу велику вікову категорію. Третя вікова категорія включала
повстанців віком 36–45 років. Число найстарших вояків, понад
45 років, було мізерно малим. Незначною також була кількість
неповнолітніх повстанців, яким у 1944 р. виповнилося 17 років.
35. В УПА переважали повстанці з освітою початковою або
неповною середньою. Частина воїнів мали середню, середню
спеціальну, незакінчену вищу та вищу освіту.
36. Серед повстанців домінували неодружені, особливо серед
місцевих. Натомість рівень одружених серед немісцевих бійців УПА,
передусім із довоєнної радянської України, був набагато вищим. Це
пояснюється нижчим середнім віком місцевих упівців, а також
виваженішим підходом до створення сім’ї, що тісно пов’язувалося з
питанням розширення чи скорочення господарства.
37. Основна маса повстанців, які до служби в УПА перебували в
чужих арміях чи воєнізованих формуваннях, були солдатами
Війська Польського, ЧА, допоміжної німецької поліції або інших
мілітарних структур. В іноземних арміях упівці служили найбільше в
кавалерії, піхоті та артилерії.
38. Понад 80% повстанців були українцями. З іншого боку, в
історичній літературі прийнято вважати, що у складі УПА на кінець
1943 р. воювали 20% неукраїнців. Перший національний курінь в
УПА створили у 1943 р. узбеки під командуванням «Ташкента»
(справжнє прізвище невідоме). У березні 1944 р. він пораненим
потрапив у радянський полон і його розстріляли. Одночасно у
Рівненщині організувалися курінь грузинів і сотня кубанців. У
ВО «Турів» ГВО УПА-Північ виник курінь азербайджанців. Кількість
інтернаціональних частин в УПА у 1944 р. досягла 15 куренів.
Західні і південні європейці своїх частин не ініціювали, а входили
поодинці до складу бойових формувань (югослави) або працювали в
адміністрації (австрійці, бельгійці, французи) УПА. Служили і євреї,
15. 15
які тікали з нацистських гетто. Невдало закінчилась спроба
організації російських підрозділів. У 1943 р. у ВО «Заграва»
ГВО УПА-Північ утворена сотня із росіян. Вона брала участь в боях з
німцями і відзначалась хоробрістю. Однак, часті конфлікти
вимусили керівництво УПА розпустити цю збройну одиницю.
Активним творцем національних відділів був виходець із Східної
України, колишній офіцер ЧА Дмитро Карпенко («Яструб»).
39. Кожний вояк УПА приймав вигадане прізвисько, так зване
псевдо. Це робилося для того, щоб не накликати небезпеку на
рідних. Зрозуміло, що багато кличок повторювались (наприклад, в
УПА-Північ в 1942 р. воювало три «Остапи»). Усі псевда повстанців
слід поділити на чотири групи: іменникові, прикметникові,
віддієслівні та ідіоматичні. Більшість псевд належать до
іменникового типу: «Сокіл», «Дуб», «Скрипка», «Андрій», «Байда»,
«Хмара», «Гуцул», «Співак», «Волоцюга». Другу групу складають
прикметникові: «Відважний», «Чубатий», «Тихий». Менше
віддієслівних: «Непитай», «Нечитай», «Непий», «Почекай». Найменше
ідіоматичних – доволі екзотичних: «Зірвишапка», «Розбийголова».
40. Найочевидніша ознака кожної армії – уніформа або
однострій. Наприкінці 1943 р. командування УПА на Волині та
Поліссі розробило власні проекти, що нагадували німецької
допоміжної поліції уніформу, яку тоді найлегше можна було дістати.
Щоправда, немає даних про запровадження спроектованого у
реальному житті. В умовах підпілля і партизанської війни повстанці
почали використовувати уніформи німецькі (армійські, поліційні),
польські, радянські, угорські, чеські. Інколи комбінували елементи
одягу різних армій, часто використовували цивільне вбрання або
вишиті сорочки. Серед головних уборів переважали характерного
покрою шапки – «мазепинки» або «петлюрівки», а також пілотки
різних зразків, польові кепи, кашкети, вушанки, папахи, картузи.
Головні убори повстанці зазвичай прикрашали саморобними
тризубами, які також часто закріплювали на пряжках ременів. У
1943–1944 рр. на Волині та в 1945–1946 рр. у Закерзонні в
повстанських майстернях намагалися шити уніфікований одяг із
домашнього полотна. Його фарбували в зелений або чорний колір.
Як правило, у шитих на замовлення одностроях ходили командири.
41. Не відповідає дійсності поширена думка про те, що в УПА
побутувала символіка ОУН(б), яка включає в себе і червоно-чорний
прапор. Символом армії вважався «державний тризуб».
42. Бойову основу УПА складали піхотні підрозділи, хоча кожен
ВО налічував по одній-дві сотні кінноти, а також відділи важкої
артилерії. Стріляли з автоматів німецького виробництва
(«Шмайсер»), гвинтівок «Карабін», пістолетів-кулеметів Шпагіна
(ПКШ) та ручних кулеметів Дегтярьова (РКД), німецьких MG-34 і
MG-42, чеських ZB, польських RKM тощо. Упродовж 1943–1945 рр.
повстанці широко застосовували легку артилерію, гранатомети і
16. 16
міномети. Існують суперечливі дані про використання частинами
УПА у бойових діях захоплених у противника танків і літаків.
43. В УПА віталися «Слава Україні!» – «Героям слава!». До
офіцерів зверталися «Друже командире!», а ті до вояків – «Друже!».
44. Бофони (скорочення від «бойовий фонд») – однобічні (рідше
двобічні) грошові документи (квитанції) з національною символікою
та символами ОУН(б) і УПА й відповідними написами (або лише зі
символікою), з фіксованими номіналами чи без. Уповноважені особи
видавали їх населенню за добровільно внесені, реквізовані кошти у
вигляді готівки, іноді продуктів харчування, одягу тощо. Крім
фінансової функції бофони виконували агітаційну роль. Упродовж
1945–1946 рр. повстанський художник Ніл Хасевич створив так
звану «волинську серію» бофонів номіналом 5, 10, 25, 50, 100, 200,
500, 1000 карбованців, що виявлені у дванадцяти областях України.
45. 21 січня 1944 р. запроваджена система нагород і відзначень
в УПА. Їх виділялося декілька різновидів – нагороди за бойові
заслуги (Золотий Хрест Бойової Заслуги першого і другого класів,
Срібний Хрест Бойової Заслуги першого і другого класів, Бронзовий
Хрест Бойової Заслуги, відзначення в наказі КВШ, похвала в наказі
ВО та відзначення в наказі командира відділу), нагороди за заслуги
в розбудові УПА (Золотий, Срібний і Бронзовий Хрести Заслуги) та
пам’ятні відзнаки. Представників теренової мережі ОУН(б), СБ,
політвиховників та цивільних осіб нагороджували Золотим Хрестом
Заслуги, Срібним Хрестом Заслуги, Бронзовим Хрестом Заслуги. За
поранення в бою – Срібною Зіркою, а за п’ять поранень – Золотою.
Відзначені отримували звання «лицар» – наприклад, «Лицар Золотого
Хреста Бойової Заслуги». Металеві нагороди та нагрудні знаки
з’явилися у 1951 р. і виготовлялися підпільно за ескізами Ніла
Хасевича, правда в невеликій кількості. Тому повстанцям лише
зачитували накази, вручали посвідки, але не видавали нагород.
46. Головні видання УПА – журнали: «До зброї» (1943),
«Повстанець» (1944–1946), «Український перець» (1943–1945), «Ідея і
чин» (1942–1946), «Осередок інформації і пропаганди» (1948–1951).
На окремих теренах друкувалися газети «За самостійну Україну»
(1942), «Бюлетень» (1942), «Інформатор» (1942), журнали «Юнак»
(1943), «Вісті» (1943), газети «За Українську державу» (1944), «На
чатах» (1946), «На зміну» (1946), «Молодий революціонер» (1948).
Випускали періодику ВО і навіть ТВ: «Шлях перемоги»
(ВО «Говерла»), «Стрілецькі вісті» (ВО «Буг»), «Лісовик» (ВО «Сян»),
«Чорний ліс» (однойменний або Станіславівський ТВ) тощо.
ВО «Говерла», окрім того, видавала одноднівки «Чин зброї», а
ВО «Буг» – «Літопис УПА». Виготовлялося чимало брошур і листівок.
47. У відділах УПА створювалися окремі санітарні служби. Коли
навесні 1943 року повстанську структуру уніфіковано, постала
спеціальна медична служба – Український червоний хрест (УЧХ).
Завдання УЧХ полягали в забезпеченні догляду за хворими та
17. 17
пораненими, залученні кваліфікованих лікарів, налагодженні
постачання та виробництва ліків, обладнанні підпільних шпиталів,
проведенні вишколів для медиків-новачків і вояків, виданні
методичних посібників із медицини. Лікарі працювали у двох
напрямах: одні – в умовах збройної боротьби, із загонами УПА, де
надавали першу допомогу пораненим, часто виносячи їх з-під
обстрілів та доставляючи до шпиталів; другі – при районних
військових шпиталях, куди привозили тяжкопоранених. Ці лікарі,
окрім бійців, лікували й цивільне населення, що страждало
внаслідок терору німецьких, радянських чи польських каральних
загонів. Цікаво, що серед повстанських лікарів було багато євреїв,
врятованих упівцями від репресій. На сьогодні відомі імена,
прізвища чи псевда сотень, які мужньо виконували свій обов’язок.
48. В УПА, окрім молитов «Отче наш» і «Богородице Діво,
радуйся», часто виголошувалася особлива «повстанська» молитва
«Україно, Свята Мати Героїв»: «Україно, Свята Мати Героїв, зійди до
серця мого, прилинь бурею вітру кавказького, шумом карпатських
ручаїв, боїв славного завойовника Батька Хмеля, тріумфом і гуком
гармат Революції, радісним гомоном Софійських дзвонів. Нехай в
Тобі відроджуся, славою Твоєю опромінюся, бо Ти все життя моє, бо
Ти все моє щастя.
Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі
ранки, принеси мені зойки катованих в льохах і тюрмах, і на
засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття, міць, щоб
сміло я йшов у бій так, як ішли герої за Тебе, за Твою славу, за Твої
Святі Ідеї; щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум катів
Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, геройську
смерть Вождя Української Нації, Української Національної
Революції – полковника Євгена Коновальця, Басарабової,
Головінського, Голояда, славну смерть Данилишина і Біласа та
тисячі незнаних нам, що їх кості порозкидані або тайком загребані.
Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму. Страху
нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух,
загартуй волю, в серці замешкай моєму! У тюрмах і тяжких
хвилинах підпільного життя рости мене до ясних чинів. У чинах тих
хай знайду я смерть солодку, смерть в муках за Тебе. І розплинуся в
Тобі я, і вічно житиму в Тобі, відвічна Україно, могутня і соборна!».
49. Багато важливих завдань в УПА виконували жінки. Вони
працювали переважно в УЧХ, а ще – в санітарних частинах. Окремі
були заангажовані зв’язковими, розвідницями. Зосібна, варто
назвати Катерину Зарицьку-Сороку («Калину», «У. Кужіль»),
керівницю УЧХ, розвідницю і зв’язкову Романа Шухевича; Галину
Дідик («Анну»), Ольгу Ільків («Роксоляну») також зв’язкових і
довірених осіб головнокомандувача; Марію Бабінчук («Ксеню»,
«Калину»), співробітницю УЧХ; Марію Савчин («Марічку»), зв’язкову,
співробітницю УЧХ, авторку спогадів «Тисяча доріг»; Галину Голояд
18. 18
(«Марту»), зв’язкову Петра Федуна, волонтерку Головного осередку
пропаганди (ГОП); Богдану Світлик («Долю»), теж пропагандистку.
50. Стратегія війни УПА полягала в тому, щоб шляхом
партизанки послаблювати німецький окупаційний режим, а потім
радянську владу. Відповідно тактика УПА частково нагадувала
тактику диверсійних підрозділів регулярних армій. Її суть полягала:
в несподіваному нападі на противника, швидкому відступі при
зіткненні з сильнішим й уникненні затяжних боїв, у глибоких
рейдах, засідках. Після переходу в 1945–1947 рр. до глибокого
збройного підпілля, частіше практикувався індивідуальний терор
проти представників влади.
51. УПА переважно діяла як самооборона населення –
витіснення окупаційної адміністрації, формування української (так
звані «повстанські республіки») влади; захист від сваволі
окупаційних властей; зрив вивезень у Німеччину продовольства,
робочої сили; проведення оборонних боїв з карателями по
периметру і всередині контрольованої території. Напади на воєнні
об`єкти здійснювалися в основному з метою оволодіння зброєю.
Організовувалися рейди – походи ворожими тилами для проведення
розвідки, пропаганди, організацій диверсійних і саботажних акцій.
52. «Повстанські республіки» – райони Волині, Полісся,
Галичини, які перебували під контролем УПА впродовж 1943–
1944 рр. Там організовувалася та діяла українська влада. Відомими
були «Антонівецька республіка», «Січ», «Скулинські ліси», «Колківська
республіка», «Космацька незалежна республіка».
53. За найновішими даними, УПА та збройні відділи ОУН(б) в
1942–1944 рр. провели 2 526 антинімецьких сутичок, в яких
загинуло 12 427 німців та союзників, 2 047 – поранено, 2 448 –
захоплено в полон. Повстанці втратили 2 251-го вбитого,
475 поранених, 536 полонених. Найвідоміші бої УПА з німецькими
окупантами – це розгром гарнізону в м. Володимирець Рівненської
області 7 лютого 1943 р., оборона Загорівського монастиря на
Волині 8–11 вересня 1943 р., воєнна акція на горі Лопата на межі
Івано-Франківської та Львівської областей 8–16 липня 1944 р.
54. Найвідоміші бої упівців із російськими окупантами
відбулися біля с. Білин на Поліссі в 1944 р., в урочищі Гурби на
Волині в 1944 р., на горі Малиновище на Прикарпатті в 1944 р., у
Братовому лісі біля с. Олеша Тлумацького району в 1944 р., у
с. Глибока Богородчанського району в 1945 р., біля с. Космач
Косівського району в 1945 р. – три останні Івано-Франківської
області. За радянськими даними в 1944–1956 рр. підпілля втратило
155 108 осіб, заарештовано 103 866 осіб, з яких засуджено 87 756.
Прийшло з повиною 76 753 особи. Ворожі втрати – 30 676 загиблих.
55. Командування УПА усвідомлювало, що повстанці і радянські
партизани мають спільну мету: боротися з нацистським режимом. У
зв’язку з цим, відомо про неодноразові двосторонні переговори. Так,
19. 19
домовленість про спільні дії проти нацистів існувала влітку 1943 р. у
ході рейду з’єднання Сидора Ковпака в Карпати. В ковпаківців роль
перемовника виконував начальник штабу Семен Руднєв. Повстанці
підтримали з’єднання боями та провели його через карпатські
перевали. Однак зближення упівців і партизанів суперечило планам
Москви, тому Семена Руднєва вбито в серпні 1943 р. Крім того,
українська сторона послідовно висувала єдину вимогу – відновлення
незалежності після війни, на що більшовики ніяк не погоджувалися.
Із осені 1943 р. УПА вступила в бої з радянською партизанщиною.
56. Армія Крайова (АК) – військова формація польського руху
Опору під час Другої світової війни, яка діяла, насамперед, на
Волині. Впродовж лютого 1943 – лютого 1944 рр. вона проводила
там етнічні чистки, засвідчуючи таким чином претензії Польщі на
західноукраїнські землі. Керівництво УПА спочатку підготувало ряд
відозв до польських військових формувань, закликаючи до
порозуміння. Навіть відбувалися переговори про спільну боротьбу з
нацистським і більшовицьким імперіалізмами. Проте дії поляків
зробили співпрацю неможливою. Терор викликав терор. Українські
повстанці розгорнули відплатні акції. Це протистояння увійшло в
історію, зокрема, під назвою «Волинська трагедія».
57. Упродовж 1945–1950 рр. українські повстанці здійснили
низку військово-пропагандистських рейдів на території Білорусі,
Польщі, Чехословаччини, Румунії. У 1950 р. вони спробували
рейдувати до Литви, щоб об’єднати зусилля з місцевими
партизанами. У 1947 р. сотні УПА під командою Михайла Дуди
(«Громенка»), Володимира Щегельського («Бурлаки»), Романа
Гробельського («Бродича») провели так званий Великий рейд із
теренів Закерзоння до Баварії (Німеччина). Тільки першому з
відділів вдалося, не розпорошуючись, пройти до кінцевого пункту.
Інші рухалися, розділившись на дрібні групи. Повстанці подолали з
боями понад півтори тисячі кілометрів, принісши за «залізну завісу»
правду про визвольну боротьбу українців. Їхня поява стала
справжньою сенсацією міжнародного масштабу – про УПА
заговорили західноєвропейські та американські газети. Останній
вдалий закордонний рейд УПА пройшов теренами Румунії у 1949 р.,
організований відділами ТВ «Гуцульщина» ВО «Говерла» ГВО УПА-
Захід під командування Петра Мельника («Хмари»). Протягом двох
тижнів повстанцям вдалося провести значну пропагандистську
роботу серед румунів, поширюючи звернення, листівки. Загалом,
рейди УПА, хоч і не призвели до створення антирадянського
фронту, значною мірою посприяли активізації антикомуністичних
рухів та допомогли донести у вільний світ інформацію про звитяжну
боротьбу українців зі сталінізмом.
58. Документи директивного характеру командування УПА
проливають світло на те, які продукти заготовляли для харчування
повстанців. Це – жири («товщі»), м’ясо, картопля, горох, квасоля,
20. 20
каші (вівсяна, ячмінна, гречана), макарони, мука, сіль, кава,
цибуля, часник, городина, петрушка, зернові (жито, пшениця, овес,
ячмінь), ковбаса, сода, сушені овочі, сухий сир, чорниці, цукор, мед,
цвіт липи, насіння льону тощо. Менш поширеними статтями
заготівельних планів, судячи з наявних документів, були риба,
консерви і гриби. Денні норми харчування для одного стрільця УПА,
затверджені командуванням УПА у 1943 р., наступні: хліб – 800 г,
сухарі (замість хліба) – 400 г, картопля – 1000 г, м’ясо волове (при
цьому зазначалося, що 2 яйця замінюють денну норму м’яса) – 120–
130 г, сало – 80 г, масло, олія, смалець (замість сала) – 30 г, крупа –
80 г, квасоля-горох – 50 г, сіль – 20 г, цукор – 20 г, городина – 20 г,
кава – 30 г. Картопля була одним з найпопулярніших харчових
продуктів через велику врожайність у селах та легкість доступу до її
запасів. Молочні продукти також користувалися запитом у
повстанському середовищі. Правда в спартанських умовах дуже
часто приходилося голодувати та обмежуватися хлібом і водою.
59. Криївка – військово-оборонна та господарська споруда УПА,
розташована під землею. Найбільшого поширення набула під час
війни з каральними органами СРСР. Інженерні відділи УПА
спроектували понад десять тисяч криївок для автомобільної техніки,
гармат, мінометів, стрілецької зброї, боєприпасів, друкарень,
архівів, швейних цехів, шпиталів УЧХ та родин вищого
командування. За формами криївки дуже різнилися: від невеликих
схованок для одного-двох повстанців до просторих багатокімнатних
приміщень. Ці, другі, будували у віддаленій гірській місцевості,
здебільшого, відкритим, а не шахтним способом. Саме вони,
недоступні для загонів НКВС чи Міністерства внутрішніх справ
(МВС), Міністерства державної безпеки (МДБ), функціонували
найдовше – до середини 1950-х років.
60. Повстанці мали тісні зв’язки із церквами – православною і
греко-католицькою. Їх священики долучались до боротьби у формі
капеланства і душпастирської опіки у військових формуваннях.
Релігійні організації переховували повстанців, надавали медичну
допомогу пораненим. Зокрема, багато упівців одержали відповідну
допомогу в Унівській лаврі, архімандритом якої в той час був
Климентій Шептицький. У 1944 р. деякі священики УГКЦ увійшли
до складу УГВР. Одним із ініціаторів її створення став богослов і
громадський діяч о. Іван Гриньох (1907–1994).
61. В УПА багато уваги приділяли моральному вихованню і
культивуванню традицій українського війська. Цій меті слугували
святкування. Так, відзначали День Злуки (22 січня), Листопадового
Чину (1 листопада), проголошення Акта відновлення Української
Держави (30 червня). Існували й повстанські свята: День Героїв
(остання неділя травня) та Зброї (спочатку – 31 серпня, на честь
визволення українською армією Києва 1919 року; згодом –
14 жовтня). Дійства відбувалися за участю представників районного
21. 21
проводу ОУН(б) і вищих. До повстанців обов’язково промовляв
політвиховник, капелан відправляв Службу Божу. Після
урочистостей усі, згідно з раніше укладеною програмою, брали
участь у виставах, постановках або слухали пісні у виконанні хору,
чи співали самі. Одним із найурочистіших для повстанців вважався
день присяги. Відзначалися і найбільші релігійні свята – Різдво та
Великдень часто за участю цивільного населення.
62. Василь Сидор – крайовий командир, полковник. Псевда:
«Шелест», «Конрад», «Кравс». Народився 1910 р. в с. Спасів у
Львівщині. Офіцер ГВШ, заступник Головного командира УПА,
Командир ГВО УПА-Захід, представник Проводу ОУН(б). Загинув у
квітні 1949 р. в бою з військами НКВС в урочищі Яла за с. Осмолода
Рожнятівського району Івано-Франківської області. Похований у
сусідньому селищі Перегінське.
63. Петро Федун – ідеолог та виховник УПА. Псевда: «Петро
Полтава», «Волянський», «Север». Народився 1919 р. у с. Шнирів
Бродівського району Львівської області. Представник Проводу
ОУН(б) (керівник ГОП), заступник Головного командира УПА,
заступник Голови Генерального Секретаріату УГВР. Автор праць
«Колоніальна господарська політика большевицьких імперіалістів в
Україні» (1945), «Елементи революційності українського
націоналізму» (1946), «Концепція самостійної України і основна
тенденція політичного розвитку сучасного світу» (1947), «Хто такі
бандерівці та за що вони борються» (1948), «За тип організованої
демократії в майбутній незалежній українській державі» (1949),
«Друзям за кордоном...» (1950), «Чому СРСР повинен бути
перебудований на принципі незалежних національних держав»
(1950), «Принцип приватної трудової власності на землю в програмі
ОУН» (1951), «Підготовка третьої світової війни та завдання
українського народу» (1951). Один з речників нових ідеологем
ОУН(б), визначених у 1943 р. на ІІІ Великому надзвичайному зборі
(ІІІ Збір), які стали доктриною УПА: антиімперіалізм, заперечення
однопартійної системи; ненав’язування оунівцям жодних
філософських теорій (ідеалістичних чи матеріалістичних) і релігій;
забезпечення громадянських прав і свобод; дотримання прав
національних меншин; творення безкласового суспільства з
народною власністю на засоби виробництва; визнання демократії
як фундаменту внутрішнього політичного ладу. Загинув 1951 р. у
Рогатинщині Івано-Франківської області.
64. Степан Фрасуляк – перший історіограф й теоретик УПА,
підполковник. Псевдо: «Хмель». Народився 1904 р. у м. Львів. Один
із організаторів УНСО. Ініціював старшинську школу «Олені»
(1944 р.). Перший командир ТВ «Магура» ВО «Говерла» ГВО УПА-
Захід (1944 р.). У 1944–1948 рр. – шеф військового штабу
ВО «Говерла». Загинув біля гори Яйко-Ілемське на Долинщині у
1951 р. Автор спогадів «Промінь волі», нарисів історії визвольних
22. 22
змагань «Відтинок “Магура”», унікального повстанського підручника
«Українська партизанка».
65. Василь Андрусяк – командир найкращого ТВ УПА,
полковник. Псевда: «Різун», «Ґрегіт». Народився 1914 р. у м. Снятин
Івано-Франківської області. Улітку 1943 р. організовував УНСО у
Прикарпатті. Командир сотні «Змії». На початку 1944 р. очолив
курінь «Скажені». На початку 1945 р. призначений командиром ТВ-
22 «Чорний ліс» ВО «Говерла» ГВО УПА-Захід. Загинув 1946 р. у
Чорному лісі на Богородчанщині. Автор підручника, фактично,
бойового статуту УПА «Як перемагати».
66. Петро Мельник – командир ТВ УПА, який діяв найдовше (до
1949 р.), сотенний, курінний. Псевдо: «Хмара». Народився в
с. Камінна Надвірнянського району Івано-Франківської області. У
1946–1949 рр. – командир ТВ-21 «Гуцульщина» ВО «Говерла»
ГВО УПА-Захід. Командував рейдом на терени Румунії. Після
розформування УПА працював у тереновій сітці ОУН(б). Загинув у
1953 р. біля с. Лоєва Надвірнянського району. Автор спогадів «В огні
повстання. УПА на відтинку Чорного лісу. 1943–1945».
67. Микола Твердохліб – командир найбільшої ВО УПА,
полковник. Псевдо: «Грім». Народився 1911 р. у с. Петрилів
Тлумацького району Івано-Франківської області. Впродовж 1944–
1949 рр. командував ВО «Говерла» ГВО УПА-Захід. У 1950–1954 рр.
працював крайовим референтом (посадовцем, консультантом. –
Упор.) СБ ОУН(б) Карпатського краю. Загинув у криївці на горі
Березовачка біля с. Максимець Надвірнянського району Івано-
Франківської області в травні 1954 р., що стало символічним
завершенням організованої боротьби УПА.
68. Ніл Хасевич – найвидатніший художник УПА. Псевда: «Бей-
Зот», «Левко», «Джміль». Народився 1905 р. в с. Дюксин на Волині.
Закінчив графічний факультет Варшавської академії прикладних
мистецтв. Від 1943 р., коли почали формуватись загони УПА, як
художник та редактор, долучився до підпільної роботи. Виготовляв
ілюстрації до сатиричних журналів «Український перець», «Хрін»,
оформлював листівки, випустив альбом карикатур, як мовилося,
створив ескізи нагород УПА, грошових знаків. Загинув 1952 р. у
Рівненщині в результаті спланованої спецоперації.
69. Михайло Черешньовський – скульптор УПА. Народився
1911 р. у с. Стежниця на Лемківщині, що в Польщі. Навчався в
мистецько-промисловій школі в Коломиї, на відділі скульптури
Краківського інституту пластичних мистецтв. За завданням підпілля
з дружиною відкрили художню майстерню в смт. Болехів Івано-
Франківської області, де гуртувалася молодь для поповнення УПА. У
1947 р. пробився на Захід. У Баварії організував виставку
дерев’яних скульптур Степана Бандери, Романа Шухевича та інших
героїв. Емігрував до США, де й помер у 1995 р.
23. 23
70. Юрій Липа – видатний лікар УПА, ідеолог українського
націоналізму. Народився 1900 р. в м. Полтава. Син Івана Липи –
поета, видавця, одного з чільних засновників «Братства тарасівців»,
міністра УНР. Під час Другої світової війни жив у Яворівщині, де
став активним учасником українського руху Опору. Працював
лікарем, шефом санітарної служби ГВО УПА-Південь, допомагав
селянам, повстанцям. Арештований НКВС у 1944 р. Через два дні
знайдений мертвим: поколений багнетами, потолочений чобітьми.
Похований у с. Буків. За іншою версією загинув 1944 р. біля
с. Витвиця Долинського району Івано-Франківської області під час
рукопашного бою. Юрій Липа написав «Нотатник» – трьохтомник
новел про визвольні звитяги українців, медичні праці про лікування
травами, філософсько-ідеологічні праці «Призначення України»,
«Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії».
71. Михайло Дяченко – повстанський поет-пісняр. Псевда:
«Гомін», «Марко Боєслав». Народився 1911 р. в с. Боднарів
Калуського району Івано-Франківської області. Референт
пропаганди Проводу ОУН(б) Карпатського краю. Редактор газети
УПА «Шлях перемоги» та журналу ВО «Говерла» ГВО УПА-Захід. Його
вірші покладено на музику: «Рости, рости черемшино», «Співай,
шуми, зелений боре», «Марш Чорноліського полку», «Ми смілі воїни
суворі», «Ревіли вихри дні і ночі». Також створив низку повстанських
колядок: «Сумний Святий Вечір», «Нині радости свято, Вкраїно», «Не
плач, народе», «По Україні дзвонів не чути», «На столі, на сіні».
72. У «лісовій армії» від часу її створення відбулося багато
реорганізацій, які стосувалися як всього формування, так і окремих
територіальних об’єднань. Вони тривали від 1943 р. та залежали від
перебігу політично-воєнних подій на українських землях. Варто
виокремити реструктуризацію, проведену в липні 1946 р., яка
передбачала перехід до дій підвідділами та відділеннями. Останнє
переформатування в УПА відбулося відповідно до наказу Романа
Шухевича від 3 вересня 1949 р. на підставі рішення УГВР, згідно з
яким всі повстанські відділи і штаби припиняли свою діяльність як
бойові одиниці та органи управління. Їх особовий склад вливався в
підпільні структури ОУН(б) на українських землях.
73. 14 квітня 1960 р. – остаточне припинення повстанського
руху. Саме тоді в ході оперативно-військової операції біля хутора
Лози Підгаєцького району Тернопільської області вбиті оунівці Петро
Пасічний і Олег Цетнарський.
74. Причини згортання повстанського руху: 1) СРСР виявився
набагато сильнішим, зосередив проти УПА великі сили; 2) ліквідація
УГКЦ, яка духовно підтримувала повстанців; 3) примусова суцільна
колективізація, яка позбавила упівців продовольства; 4) відсутність
підтримки Заходу; 5) знищення радянськими спецпідрозділами,
передусім, внаслідок «чорної зради» (процес ліквідації радянською
владою підпілля ОУН(б) у Прикарпатті в 1951–1954 рр. за
