3. 3 3
Масовий голод, який вбив мільйони людей.
Він вбивав всіх. Незалежно від становища, зовнішнього вигляду, характеру та віку.
Можливо, я напишу банальні фрази, але вони залягають глибоко у душу людини.
Різке зникнення їжі. Спад роботи, енергії, духу. Поступове вимирання народів. Спочатку голод
захоплює старих і малих. Потім, основну робочу силу.
У даному випадку буде гарно зазначити, що тоді люди виживали, а не жили.
Але, і у 1932-1933 рр. люди намагалися зберігати у собі якісь людські якості, вірили у найкраще.
Коли межа голоду переступала всі можливі границі, то людина ставала твариною, розум якої мав лише
одну ціль: знайти щось поїсти.
Матері, що вбивали своїх дітей, аби вони не мучились голодом, брати, що вбивають один одного за
крихту хлібу. Зараз дуже просто засуджувати такі вчинки, називаючи їх негуманними, але що би ми
зробили самі, не дай бог, потрапивши на їхнє місце?
Цей період в житті та історії України є справжньою перевіркою на людяність, спроможність вижити в
екстремальних умовах та балансувати між тваринністю та людською гідністю. На долю людей випало
неабияке випробування, битва не на життя, а на смерть і ми сьогодні не вправі засуджувати їх. Ми
можемо лише зробити свої висновки та усіма силами не допустити подібних явищ у майбутньому. Ми
ні в якому разі не маємо забувати про ці страшні події початку ХХ століття, коли цілі сім’ї вимирали в
селах від того, що їм нічого було їсти.
На превеликий жаль, ця тема сьогодні стає об’єктом піар-кампаній багатьох політиків, що спекулюючи
на людському горі намагаються заробити собі більший рейтинг. Я вважаю, такими речами не можна
спекулювати. Ця чорна смуга в житті українців, що торкнулася кожної сім’ї, не може бути предметом
інформаційної або політичної торгівлі. Складається враження, що тест на людяність сучасники не
пройшли, на відміну від тих, хто пережив голодомор та зумів залишитися людиною та не втратити
гідність та людську подобу. Пам’ятаймо, вшануймо пам’ять загиблих від жорстокого геноциду
українців, та залишимо це в минулому, не спекулюючи на чужому горі – залишаймося людьми!
Шумська Наталія, 8-А
Голодомор. Ми пам’ятаємо!
4. 4
Я, Висоцька Катерина, учениця 9– А класу, займаю посаду лідера клубу «Мрія». Наш клуб співпрацює
з бібліотекою, підтримує постійний зв'язок з класами і популяризує літературу серед школярів.
Активісти клубу: Федоровська Ліза, Федорченко Павло, Марченко Єгор, Пальцун Ростислав,
Лісковський Микита приймають участь у проведенні різноманітних заходів, присвячених пам’ятним
датам. Більша частина заходів проходить у нашому залі - «Дніпропетровськ - перлина України», що
входить до музейного комплексу «Шляхами Пам’яті». Ми готуємо виставки та лекції. Наприклад, у
минулому навчальному році ми підготували та провили ряд виступів: до дня визволення
Дніпропетровщини від німецько-фашистських загарбників, до дня пам’яті жертв голодомору, до дня
Соборності України, до дня рідної мови та інші.
В цьому році вже виступила лекторська група з лекцією до Дня українського козацтва, до 70 річчя
визволення України, до дня прав дитини, до дня пам'яті жертв голодомору
На канікулах з дітьми молодшої групи ми організовували роботу «Книжкові лікарі», підклеювали і
ремонтували книги.
В рамках Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек, який проходить з 1 по 31 грудня цього року,
ми плануємо провести конкурс на краще гасло та логотип(підсумки в кінці семестру).
До речі, наш клуб «Мрія» святкує День Народження. Нам 5 років. Наші бібліотекарі: Галець Тетяна
Леонідівна і Ковзун Олена Миколаївна всіх з радістю чекають у шкільній бібліотеці.
Катерина Висоцька 9– А клас
Наша “Мрія”
4
