1. Радість і смуток, сподівання і
страждання в житті та
інтимній ліриціТ.Шевченка

2.  Тарас Шевченко
кохав палко і не
задля натхнення,
а шукаючи в
коханні жіночий
ідеал

3. Першим коханням Тараса
була Оксана Коваленко -
сусідська дівчинка, на три
роки молодша від поета.
Їй присвячена поема
«Мар’яна-черниця», про
неї згадує він у своїх
автобіографічних віршах
«Мені тринадцятий
минало», «Ми в купочці
колись росли».
Оксана Коваленко

5. Юна Беатріче його
поезії була
занапащена
москалями і
стала
покриткою. До
змалювання долі
покриток
Шевченко
звернеться ще в
поемах
«Катерина»,
«Наймичка»,
«Капітанша»,
«Слепая», у яких
поет засуджує
розбещеність
панів.

6. Ганна Закревська
До цього він зовсім не думав
про шлюб. Але після
подорожі в Україну у поета
з’являється те характерне
для нього і вже незмінне
упродовж усього життя
бажання мати свою
родину, свій
дім, дружину, тихий і
надійний захисток. Це
бажання невдовзі переросло
в гостру душевну потребу.
Він намалював її
портрет, присвятив вірш
«Немає гірше як в неволі…»
та кілька віршів-спогадів
про Україну.

7. Варвара Рєпніна
Варвара Рєпніна була
гідна любові Тараса.
Її інтелект, духовне
багатство, поетичне
світосприймання
сповнили
хвилюванням серце
поета, але не
спричинили бурі.

8. Тарас ШЕВЧЕНКО
На память 9-го ноября 1843 года. Княжне Варваре
Николаевне Репниной.
ПОСВЯЩЕНИЕ
Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохнвенье,
Должно слезами поливать.
Для. вас понятно это слово!..
Для. вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.

9. У Нижньому
Новгороді Шевченка
застало чергова
поетично-любовне
захоплення:
Катерина Піунова -
молоденька 16-річна
акторка.

11. 27 липня 1860 року він
посватався до Ликери
Полусмакової.
Не судилося стати
Шевченковою долею і
Ликерії Полусмаковій.
Згодом вона виходить заміж
за перукаря Яковлєва. А
серце поета переповнюють
біль, розпач, безнадія від
усвідомлення страшної
всеохопної самотності.

12. Прагнення простого людського щастя виявилося в
Тараса Григоровича таким жагучим, що навіть в
останній строфі останньої поезії, вміщеній у
«Кобзарі» ( « Чи не покинуть нам, небого…»), за
кілька днів до того, як відійти у вічність, він пише:
…над Стіксом, у раю,
Неначе над Дніпром широким,
В гаю – предвічному гаю,
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насаджу…
Самотність , нерозділеність кохання – ось ті струни, на
яких звучить Шевченкова пісня печалі.

13. Такою жахливою була трагедія самотньої душі
великого Поета Тараса Григоровича
Шевченка...
Минули літа молодії,
Холодним вітром від надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись…
(«Минули літа молодії»)