3. Економічна політика більшовиків, політика
“воєнного комунізму”, рішення III Всеукраїнського
з'їзду рад про створення на селі комун, артілей та
радгоспів спричинили навесні 1919 р. хвилю
стихійних антирадянських виступів
4. 1. Повстання отамана Зеленого (Д.
Терпила)
У травні 1919 р. отаман Зелений (Д.
Терпило) мав загони чисельністю 12 тис.
Вони діяли в районі Обухова, Трипілля,
Переяслава і Золотоноші. Його загони
належали до військ Директорії та в повному
складі перейшли на бік Червоної армії. В.
Антонов-Овсієнко – командувач
українського фронту – зробив спробу
розпорошити зеленців по окремих полках,
але вони заявили, що не бажають вливатися
в російську Червону армію. Регулярні
радянські війська придушили повстання
отамана Зеленого
5. 2. Заколот отамана М. Григор'єва
Цей отаман служив у гетьмана П. Скоропадського, а
потім об'єднав під своїм командуванням численні
повстанські загони. На початку лютого 1919 p. М.
Григор'єв перейшов на бік більшовиків і зумів витіснити
війська Антанти з півдня України.
У травні 1919 р. М. Григор'єв дістав наказ іти
маршем у Бессарабію, але відмовився виконати його. Він
оголосив маніфест «До українського народу» із закликом
боротися проти «комун, надзвичайки і комісарів», проти
пограбування сіл продзагонами, організовувати ради з
представників усіх партій, крім більшовиків. Проти нього
кинуто війська під командуванням К. Ворошилова та О.
Пархоменка. Біля Кобеляк на Полтавщині було
розгромлено основні сили отамана. У липні 1919 р. він
спробував приєднатися до махновців, але був страчений за
наказом Н. Махна
6. 3. Виступ Н. Махна
На Катеринославщині в районі Гуляйполя діяли
загони під орудою українського селянина і затятого
анархіста Н. Махна, які налічували від 35 до 50 тис. душ.
Махновці воювали проти денікінців, а потім – Врангеля.
Більшовики вважали 3-тю бригаду Задніпровської
дивізії, якою командував Н. Махно, небезпечною для себе.
Вирішено розправитися з нею. У червні 1919 р. було
заарештовано членів махновського штабу, махновців
оголошено поза законом «як дезертирів і зрадників». Отаман
покинув Червону армію і зі своїм відданим загоном, який
налічував 800 осіб, подався на Правобережжя, де розгорнув
активну боротьбу проти більшовиків.
16 грудня 1920 р. радянські війська розгромили
головні сили Н.Махна.
28 серпня 1921 p. Н. Махно з 78 своїми відданими
бійцями з боєм перейшов кордон з Румунією.
Наприкінці 1921 р. селянський рух опору було в
основному придушено
7. Перша половина 1919 р. Більшовики розгорнули активний рух за об'єднання радянських
республік для збереження влади за умов громадянської війни.
26 січня 1919 р. Раднарком Росії оголосив об'єднання УСРР з РСФРР на засадах соціалістичної
федерації. На Україну було поширено дію російських декретів.
1 червня 1919 р. утворився військово-політичний союз радянських республік. Республіки
об'єднували: збройні сили, промисловий потенціал, фінанси, транспорт, трудові ресурси.
Фактично всі владні повноваження зосереджувалися у Москві.
Республіки мали тільки формальну незалежність.
УСРР разом з іншими радянськими республіками утворювали єдиний простір, жорстко
контрольований Москвою.
28 грудня 1920 р. Між РСФРР і УСРР був укладено договір про військовий та господарський союз
8. 1. Розгромом армій Врангеля та Махна громадянська війна в Україні в основному була
завершена перемогою радянської армії.
2. Україна знову виявилася розчленованою між своїми сусідами:
• Румунією (у 1918 р. захопила Буковину);
• Чехо-Словаччиною (у 1919 р. захопила Закарпаття);
• Польщею (у 1921 р. захопила Західну Україну);
• Радянською Росією (у 1921 p., розгромивши армію Н. Махна, остаточно
встановила свою владу у Наддніпрянській Україні).
3. В Україні встановлено більшовицький режим і розпочалися соціалістичні
перетворення. ,
4. Українському народові не вдалося створити свою державність.
7. За роки громадянської війни влада на всій території України змінювалася понад 100
разів.
8. Громадянська війна привела до загибелі мільйонів людей, до руйнування
промисловості і сільського господарства країни.
9. Внутрішні чинники
1. Низька національна і політична свідомість народних мас.
2. Не було єдності між національними силами різної політичної орієнтації. Не
винайдено тієї мети, яка об'єднала б усі сили, що прагнули української державності.
3. Вузька соціальна база революції. Особливо слабкі позиції українська революція
мала у містах, де переважало неукраїнське населення, серед якого міцними були позиції
більшовиків. Вони мали також вплив на ту частину селян, які повірили обіцянкам
більшовиків передати їм землю.
4. Відсутність серед політичної еліти чітких настанов щодо державного будівництва,
схильність її до соціалістичних експериментів та загравання з федерацією Росії.
5. Негативну роль відіграла міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, особисте
суперництво серед керівників УНР, хаос всередині країни
10. Зовнішні чинники
Несприятлива для УНР міжнародна обстановка, спрямована на
допомогу білогвардійцям та відновлення Польщі:
• пряме втручання в українські справи радянської Росії;
• національно-демократичним силам довелося воювати на два
фронти: проти російських більшовиків і російських білогвардійців, які
стояли на позиціях невизнання самостійності України;
• не було підтримки демократичних держав Західної Європи;
• білогвардійських і польських інтервентів підтримувала Антанта
