1. Оформлення та техніка складання конспекту
Конспект — слово, запозичене з латинської мови, очевидно, через німецьке
посередництво (нім. «konspékt»); лат. «cōnspectus» («зір», «видіння», «огляд»),
пов'язане здієсловом «cōnspicio» («дивлюсь», «бачу», «спостерігаю»),
утвореним за допомогою префікса «com-» («con-») «з-» від дієслова «spicio»
(«specio») «дивлюсь».
Конспект — письмовий текст, що систематично, коротко, логічно і зв'язно
передає зміст основного джерела інформації (статті, книги, лекції та ін.). Це
запис, основуякого становлять план, тези, цитати та виписки (щонайменше два
типи запису). Це спосіб роботи з текстом, мета якого — зафіксувати і
опрацювати його. Конспект — це виписка із тексту-джерела, яка здійснюється у
формі згорнутого і переосмисленого подання інформації. Вона відтворює не
лише головні ідеї тексту, що конспектуюють, але й зв'язок між ними. Стиль
написання конспекту має бути наближений до оригіналу.
Конспектування письмового тексту — процес, який складається із
прочитання тексту-джерела, виділення основних положень у ньому, відбору
прикладів і комбінування матеріалу, формування тексту конспекту.
Конспектування усного тексту — процес уважного прослуховування і
занотовування матеріалу, що включає вміння уловлювати суть сказаного, хід
думок мовця, логічну послідовність викладу.
План — форма конспектування, яка включає аналіз структури тексту,
узагальнення, виділення логіки розвитку подій і суті. Може бути простим
(чітка лінійна послідовність пунктів) та складним (розгалужена система,
наявність підпунктів).
Виписки — найпростіша форма конспектування, яка майже дослівно
відтворює текст.
Тези — форма конспектування, яка являє собою висновки, зроблені на
основі прочитаного. Відокремлюють прості та ускладнені (окрім головних
положень, включають також другорядні) тези.
2. Цитування — формаконспектування, яка використовується, коли передача
думки автора не можлива своїми словами. Цитування — дослівна виписка.
Помітки — форма конспектування, яку умовно можна віднести до запису,
так як вона являє собою позначки у тексті.
Плановий конспект (план-конспект) — конспект, що створюється на
основі сформованого плану, який складається з певної кількості пунктів (із
заголовками) та підпунктів. Кожен пункт плану відповідає певній частині
конспекту. У випадку коли якийсь пункт плану не потребує пояснення, він
може подаватися без уточнюючого тексту.
Текстуальний конспект — конспект, який має детальну форму викладу,
яка складається із виписки та цитування (з логічними зв'язками) тексту-
джерела. Цей вид конспекту дозволяє виявити суперечливі моменти чи
хибність тверджень автора.
Довільний конспект — конспект, який включає декілька способів роботи
над матеріалом (виписки, цитування, план та ін.). Потребує вміння
самостійно та точно формувати основні положення тексту-джерела.
Схематичний конспект (контекст-схема) — конспект, який має вигляд
плану, пункти якого представлені питальними конструкціями, на які
потрібно дати відповідь.
Тематичний конспект — конспект, суть якого полягає в опрацюванні і
висвітленні певного питання, теми. Під час роботи над тематичним
конспектом може використовуватись більше ніж декілька джерел. У межах
тематичного конспекту виділяють оглядовий тематичний конспект і
хронологічний конспект.
Опорний конспект — конспект, який має творчу форму (введений у
шкільну діяльність В. Ф. Шаталовим). Опорний конспект кодує зміст
інформації за допомогою поєднання графічних символів, малюнків, цифр,
ключових слів та ін.
3. Зведений конспект — конспект, який створюється в процесі опрацювання
декількох текстів. Створюється при зіставленні, порівнянні і зведенні до
єдиної конструкції.
Вибірковий конспект — конспект, який має на меті вибрати інформацію із
тексту на певну тему (для тексту-джерела ця інформація може бути
вторинною).
Оформлення конспекту
Перш ніж розпочати написання конспекту потрібно вказати основні данні, які
стосуються безпосередньо тексту-джерела: прізвище автора, назва роботи, рік і
місце видання. Під час конспектування допускається скорочення слів,
наприклад: стаття — ст., мільйон — млн.. та ін.. Не допускаються скорочення в
назвах та прізвищах. При використанні цитат потрібно слідувати правилам
цитування (цитата береться у лапки, записується джерело і номер сторінки). У
конспектах можуть використовуватися таблиці, діаграми, схеми. Для виділення
проблемних питань, важливих моментів, можуть використовуватись різні
помітки, репліки, оцінки. Наприклад: «!» означає згоду з тим, про що йдеться;
«?» — сумніви; «!?» — здивування; «NB» — важливу інформацію; «Y» —
найголовніше у тексті.
Існує два основних способи конспектування — прямий і опосередкований.
Прямий спосіб конспектування — запис інформації, який відбувається під
час її викладу. Цей запис подається у скороченому вигляді. Найбільш
притаманний для записування лекцій, виступів, семінарів що проходять в усній
формі. Для роботи з друкованими текстами не є підходящим, так як
відбувається механічне переписування матеріалу без процесу його осмислення.
Опосередкований спосіб конспектування — запис матеріалу, який
здійснюється після прочитання, осмислення і логічного реконструювання
тексту-джерела.
Для того, щоб здійснити цей вид роботи, потрібно:
4. зорієнтуватись у загальній композиції тексту: визначити вступ, основну
частину, кінцівку;
вловити логіко-смислову основу повідомлення;
виявити ключові ідеї, слова;
визначити додаткову інформацію;
лаконічно сформулювати головну інформацію.
Техніка складання конспекту
Процес роботи над конспектом — кропітке заняття. Вміння працювати з
текстом завжди буде необхідним і актуальним. Ця ідея розвивалась різними
вченими та педагогами ще у XVIII–XX ст. Так, Ф. Паульсен писав: «все,
чого досягаєучень своєю власною активністю, краще ним запам'ятовується,
ніж те, що він сприймає пасивно…» В. В. Лермонтов: «уміння
користуватися науковою літературою — ледь не найважливіше із
умінь»[3] Н. В. Кашин вказував, що «учень, під час роботи з книгою,
проводить різноманітну конструктивну працю… Цю раціональну діяльність
особливо треба відмітити: вона має за ціль побудову системи знань»
Виділяють такі основні техніки складання конспекту, як:
первинне прочитання тексту-джерела: виявлення особливості матеріалу,
його характеру, підкреслення невідомих термінів, слів та ін.;
вторинне прочитання тексту-джерела: виокремлення головного від
другорядного, поділ інформації на логічні частини, розміщення їх у
відповідному порядку;
основний зміст кожного смислового компонента занотовується у вигляді
сконденсованої інформації після найменування теми;
конспект складається не лише з основних положень, але й з фактів,
висновків, спостережень та їх обгрунтувань;
можливе використання реферативного способу викладу (наприклад:
«автор вважає…»);