ЗНО, історія України

1. КЗВО КОР «Білоцерківський гуманітарно-педагогічний коледж»
© Дрібниця В.О., 2019
Стародавня
історія України

2. Стародавня історія України
(від 1 млн. р. тому до ІХ ст.)
До появи писемних джерел (писемної історії) історія
поділяється на археологічні періоди, в залежності від
матеріалу, з якого люди виготовляли знаряддя праці:
 кам’яний вік (від 800/300 тис. р. тому до IV тис. до н. е.);
 енеоліт (мідно-кам’яний вік, перехідний період між
кам’яним віком та віком металів, IV—III тис. до н. е.);
 бронзовий вік (початок віку металів, II—I тис. до н. е.);
 ранній залізний вік (з ІХ ст. до н. е.).
Всі датування
кам’яного віку не
точні і можуть
відрізнятися для
різних країн

3. Кам’яний вік поділяється на:
• палеоліт – стародавній кам’яний вік;
• мезоліт – середній кам’яний вік;
• неоліт – новий кам’яний вік.
Поділ кам’яного віку на періоди
обумовлюється розвитком та
вдосконаленням кам’яних знарядь праці.
Поява та розселення людей на території України
Кам’яні знаряддя
праці

4. Палеоліт археологи поділяють на три
періоди:
• ранній (нижній) палеоліт (800-300/250
тис. р. тому);
• середній палеоліт (300/250 – 40/35 тис. р.
тому;
• пізній (верхній) палеоліт (40/35 – 12/10 т.
р. тому).
Поділ палеоліту на періоди обумовлений становленням та зміною фізичного типу
людини. В палеоліті відбувається антропогенез – процес походження і розвитку всіх
видів роду Люди (Homo), розглянуті в біологічному (біологічна еволюція людини),
психічному і соціокультурному плані.

5. Ранній палеоліт
Для раннього палеоліту характерні
пітекантропи – «людина вміла» (Homo habilis),
«людина прямоходяча» (Homo erectus).
Решток пітекатропів в Україні не знайдено,
існують лише знаряддя праці цього часу
(с. Королеве на Закарпатті).
Пітекатропи були прямоходячими і вміли
виготовляти знаряддя праці.
Пітекантроп
Реконструкція чеського
художника Зденека Буріана
(перша половина ХХ ст.)

6. Заселення України пітекантропами (від грецьк. пітекос –
мавпа, антропос – людина) розпочалося близько 1 млн./800 тис.
р. тому за часів раннього (нижнього) палеоліту.
Кістки цих найдавніших викопних людей в Україні не знайдені,
проте найдавніші стоянки – на Закарпатті (с. Королеве),
Подністров’ї (Лука-Врублевецька), на Донбасі (м. Амвросіївка) –
належать саме до часу пітекатропів.
Вони прийшли в Україну, скоріше за все, з Передньої Азії через
Балкани і Центральну Європу.
Клімат в ті часи на території України відрізнявся від сучасного і
нагадував субтропічний: помірна не дуже холодна зима і жарке
літо, часті опади; рослини ростуть майже весь рік.
Україна була вкрита лісами, де водилися олені, косулі, лосі,
бегемоти, шаблезубі тигри, леви, ведмеді, лисиці, вовки.
Пітекантроп
з о. Ява
(реконструкція за
черепом) та
рубила
пітекантропів

7. Пітекантропи використовували природний
вогонь, однак не вміли його добувати.
Знаряддями праці слугували палиця-копачка,
дрюк, загострений камінь, чопер, ручне рубило.
Пітекантропи займалися збиральництвом
(збирали їстівні корінці, ягоди, плоди) та
полюванням на дрібних тварин (вели
привласнювальне господарство).
Пітекатропи постійно пересувалися у пошуках їжі,
жител не будували.
Жили пітекантропи первісним людським стадом.
Чопер та рубило пітекатнропа
Чопер — одне з найдавніших знарядь
праці епохи палеоліту. Чопер був вкрай
простий у виготовленні і являв собою
загострену гальку або валун розміром
до 7,5-10 см. Робочий край створювався
декількома сколами, зробленими
тільки з одного боку, і мав неправильну
форму. Вся інша частина знаряддя
залишалася необробленою і служила
місцем захоплення рукою.
Пізніше з'явилося набагато
ретельніше оббите знаряддя, яке в
українській археології має назву
«рубило».

8. Привласнююче (привласнювальне)
господарство – перша в історії
форма господарювання, коли люди
споживали готові продукти
природи: впольовували диких
тварин, збирали їстівні рослини та
плоди, рибалили (до періоду
неолітичної революції)

9. Крем’яне рубило
Палеоліт
Макроліт – велике за
розміром знаряддя
праці
Первісне людське стадо – умовна назва первинного людського колективу, що
безпосередньо змінив зоологічні об'єднання найближчих тваринних предків людини.
Археологічний епоха первісного людського стада охоплює ніжній і частково середній
палеоліт; антропологічно — це період існування людей, що формуються: пітекантропів і
неандертальців.
Шлюбні стосунки спочатку, можливо, були безладними (проміскуїтет). Поступово
статеві зв'язки між членами одного стада перестали практикуватися і були заборонені
(екзогамія ). З переходом до шлюбних зв'язків виключно з членами інших стад
складається рід.

10. Найдавніша
стоянка
Чопер зі стоянки
Королеве на Закарпатті

11. Еволюція черепа предків людини
Спосіб виготовлення знаряддя
праці з гальки

12. Археологічна періодизація
кам’яної доби, антропогенез та
вдосконалення знарядь праці

13. Середній палеоліт
В середньому палеоліті на території України
пітекантропів змінили неандертальці.
Головною причиною появи нового виду людину
була зміна клімату: наприкінці раннього палеоліту
клімат став сухішим, розпочалося найбільше
похолодання. Льодовик товщиною більше 600
метрів вкрив Північні та більшу частину Центральної
Європи, а в Україні сягав Львова, Ковеля,
Житомира, Кременчука, Миргорода, Сум.
Рештки неандертальців знайдені у нас на стоянках
в Криму (Кіїк-Коба), на Харківщині (Ізюмська
стоянка), у Приазов’ї (Амвросіївська стоянка в
Донецькій області).
Розселення
неандертальців в Європі
та Азії
Назва «неандерталець»
походить він назви печери у
Німеччині, де були знайдені перші
рештки

15. Знаряддями праці неандертальців стали
гостроконечники, скребла.
Головним заняттям людини стає полювання на
великих тварин – мамонтів, зубрів, диких
оленів та коней.
Неандертальці могли добувати вогонь. Вони
споруджували житла з кісток мамонта, могли
жити в печерах, виготовляти одяг (скоріше за все
зі шкури оленя).
Жили у таборах по берегам великих річок.
Вже у неандертальців зароджується мова, ранні
релігійні вірування та мистецтво.
Гостроконечник
Скребло

16. Неандертальці були невисокі на зріст —
до 160 см, сутулі, з масивною головою та
надбрівними дугами, великою лицевою
частиною та нижньою щелепою, але без
підборіддя, зі скошеним чолом.
Вони були прямоходячими із сильно
розвиненими м’язами.
На відміну від попередників і сучасної
людини неандерталець мав закороткі ноги.
А ось об’єм мозку в нього доходив 925—
1800 куб. см. як у сучасної людини.

17. Полювання на мамонта
Сучасна реконструкція

18. Ранні (первісні) форми релігій:
• тотемізм — віра в походження роду,
племені від спільного предка — тварини
чи рослини;
• анімізм — віра людини в
одухотвореність/наявність душі у всього
живого і неживого;
• магія — дія людини з метою
надприродним чином вплинути на
предмет, явище, богів;
• фетишизм — віра в надприродні сили
предметів.

19. Пізній (верхній) палеоліт
У пізньому (верхньому) палеоліті змінився клімат. Величезний
льодовик, висота якого сягала 2 км, охопив всю територію Північної та
Центральної України, доходячи до сучасного Києва.
В цих умовах з’явився новий сучасний тип людини — кроманьйонець
(«людина розумна»). Назва кроманьйонець походить від назви печери у
Франції.
Стоянки кроманьйонця знайдені по всій території України (більше 500
стоянок). Найвідоміші з них – Кирилівська у Києві, Гінці на Полтавщині,
Мізин в Подесенні, Добранічівка та Межирічі на Черкащині.
Кроманьйонці вели більш осілий спосіб життя, стоянки в них були
сезонними. На стоянці проживало 50-60 осіб. Середня тривалість життя
людини не перевищувала 20-23 роки.
Людина розумна полювала на великого звіра – мамонтів, північних
оленів, широкопалих коней, вовків, ведмедів. Полювання було загінне –
тварина заганялася в урвище чи спеціальну яму з загостреними кілками, а
потім добивалася кам’яними брилами.
Змінилися нові форми соціальної організації людини – з’явився рід.
Кроманьйонець
(homo sapiens)

21. Рід — група кревних родичів, ведучих своє походження по
одній лінії (материнській або батьківській), які свідомі того, що
походять від загального предка (реального або міфічного). Рід
виникає з «первісного людського стада», найімовірніше, на
рубежі нижнього й верхнього палеоліту. У силу закону
екзогамії (заборона шлюбу в середині роду) роди не могли
існувати ізольовано, а з самого початку об’єднувалися в
родові, сусідські громади, племена
Родова община (громада) — громада кревних родичів, які
проживали спільно і разом велигосподарство; головна
суспільно-економічна одиниця часів пізнього палеоліту, що
складалася із представників багатьох родів
Сусідська община (громада) – громада, що складалася з
окремих родів

22. 5

23. Наскельні малюнки, різьблені орнаменти на виробах,
прикраси на українських землях часів палеоліту
Зразки палеолітичного мистецтва

24. На південному узбережжі ПАР археологи знайшли камінь із намальованими
червоними лініями.
На сьогодні це – найдавніший малюнок.
Малюнок зроблений 73 тисячі років тому
Фото: Reuters

25. Браслет з меандровим орнаментом.
Мізинська стоянка. Чернігівщина
Запам`ятайте це зображення

26. Малюнки
кам’яного віку
Кам’яна Могила
Зображення
бізона на скелі
над р. Кальміус
(Донеччина)

27. Стоянка в Межиріччі.
Археологічний музей. Київ
Схематичні зображення жінок на
сланцевих плитках з палеолітичної
стоянки Рогалик на Луганщині

28. Мезоліт (з грецької мезос — середній) — середній кам’яний
вік, період кам’яного віку, що наступає після палеоліту та
передує неоліту.
Для мезоліту характерне використання поряд з великими
знаряддями праці дрібних скалок, що утворюються при
обробці каміння.
У мезоліті винайдені лук та стріли, тому провідним заняттям
людини стає полювання на дрібних тварин (олень, кабан
тощо) та рибальство. Зберігається і збиральництво.
Епоха мезоліту в Україні тривала від ХІІ/Х тис. до н.е. по VII
тис. до н.е.

29. Після того, як у Х тис. до н. е. розпочалося потепління, змінився клімат –
він став схожим на сучасний – наступив період мезоліту.
Змінилися і тварини, на яких полювала людина: великі мамонти, шерстисті
носороги відійшли на північ, а їм на зміну прийшли дрібніші тварини –
кабани, вовки, лисиці, косулі.
Для полювання на цих невеликих тварин людина навчилася
використовувати невеликі крем’яні скалки довжиною до 5-6 см і
шириною 1-1,5 см (мікроліти, «мікро» – маленький). Мікроліти
використовувалися як леза в кістяних та дерев’яних знаряддях.
Оскільки в мезоліті було винайдено лук і стріли, то з мікролітів робилися
наконечники для стріл.
З рогу і кості виготовлялося гарпуни для рибалок, наконечники для стріл,
проколки для пошиття одягу.
У цей час людина навчилася видобувати вогонь за допомогою тертя
паличок або кресання каменю об камінь. Була приручена перша тварина
– собака; здійснено перші спроби висівати злаки.
Відхід великих тварин та масове винищення дрібних призвели до кризи
мисливського господарства в часи мезоліту. Люди повинні були шукати
собі нові джерела харчування. – зросла роль рибальства і збиральництва.
Вдосконалення знарядь праці в мезоліті призвело до того, що людина,
полюючи, могла сама себе прохарчувати. Тому мисливські колективи
розпалися і помітно зросла роль парної сім’ї.
Крем’яні наконечники
стріл
Мікроліти

30. Знаряддя
праці
мезоліту
Рибальські
знаряддя –
характерна ознака
мезоліту

31. Лук та стріли – мисливські знаряддя
мезоліту
Одним із наслідків винайдення первісною людиною лука та стріл стало
суттєве зростання продуктивності праці мисливців

32. Неоліт – новий кам’яний вік, заключний етап кам’яної доби.
Неоліт в Україні тривав від VIII-VII тис. до н. е. по II тис. до н. е.
Людство переходить до осілого способу життя і на території України
виникають перші археологічні культури – буго-дністровська, лінійно-
стрічкової кераміки.
В неоліті виникає кераміка – посуд, спочатку кам’яний, пізніше ліпний з
глини.
Поширення землеробства й скотарства на землях України
Роди, що об’єднувалися в родові та сусідські общини, поступово об’єднуються в племена. В неоліті завершується
формування племені.
Плем’я – об’єднання багатьох громад (сусідських, родових); тип етнічної спільності й соціальної організації первісного
суспільства.
Для племені характерні: кровноспоріднений зв’язок між членами, розподіл на роди, спільність території та деяких
елементів господарства, самосвідомість й самоназва, звичаї і культ, для пізнього етапу — самоврядування, що
складається із племінної ради, військових і цивільних вождів.
Частина істориків вважає, що оскільки рід вівся по матері, то можливо говорити про матріархат.

33. «Неолітична революція» – перехід від
привласнюючого господарства
(збиральництво, мисливство,
рибальство) до відтворюючого
господарства (землеробство,
скотарство) .
До «неолітичної революції» існувало
доаграрне суспільство, після – аграрне
суспільство.

34. Відтворююче (відтворювальне)
господарство – спосіб життя, який
ґрунтується на землеробстві та
скотарстві, обміні (з часів
неолітичної революції).
У цьому випадку люди вже
споживають продукти, створені
власне ними: хліб, вирощенні овочі
та фрукти, м'ясо та молоко свійської
худоби.

35. Риси неолітичної революції:
• перехід до осілого способу життя і відтворювального
господарства та поява археологічних культур;
• виникнення нових видів виробництва та виготовлення
штучних продуктів – гончарство, керамічний посуд,
прядіння, ткацтво (винайдення першого маленького
колеса для прядіння);
• перехід від матріархату до патріархату (материнську
родову общину замінила батьківська родова община);
• активне формування стад свійських тварин,
використання їх як тяглової сили (бики, свині, кози,
вівці).
• зрушення у демографічній сфері – збільшення кількості
населення.

36. Неолітична сокира
Фото В. Дрібниці
(з колекції автора)
В неоліті людина
навчилася
шліфувати,
розпилювати та
свердлити камінь,
виготовляти кам’яний
посуд.

37. Неолітичні
знаряддя
праці
Отвір, просвердлений у
камені та відшлифоване
кам’яне знаряддя –
характерні риси неоліту

38. Великим кроком у перед стало виготовлення
посуду з глини. Спочатку плели кошик з лози,
який «обплітали» глиною і обпалювали на
вогнищі. Потім у глину стали домішувати
траву, полову, пісок, товчені мушлі; посуд
стали вкривати орнаментом.
З’являється прядіння та ткацтво – спочатку з
рослин, а пізніше з вовни приручених овець.
Людина винайшла перші транспортні засоби –
пліт, човен та весла, лижі, санки, візок, пізніше
– вітрильні човни.

39. Енеоліт – мідно-кам’яний вік,
перехідна ланка від кам’яного віку
до віку металів.
В цей період з’являються перші
металеві речі з міді.
В Україні енеоліт тривав у IV-III тис. до
н. е.

40. Трипільська культура
IV – середина III тис. до н.е.
– розселення племен
Трипільської культури на
території України

41. Розселення найдавніших
неолітичних землеробів Європи у
VІІ-V тис. до н. е.

42. У трипільців виникли ремесла – металообробне, гончарне; сформувалися ремісничі
центри.
В зв’язку з тим, що основну їжу стали здобувати чоловіки, вони стали відігравати
провідну роль – зароджується патріархат.
Розвиток господарства призвів до майнового розшарування, виділення старійшин
роду та вождів племені, які перетворюються на знать.

44. Житло часів
Трипільської культури
(культура Кукутені).
Неоліт.
Реконструкція
Трипільська глиняна модель житла
Запам`ятайте ці зображення

45. Трипільці мали великі поселення з
напівземлянками, землянками, глинобитними
мазанками, кути яких укріплювалися дерев'яними
колодами, з одно- та двоповерховими будинками.
Історики називають таке поселення
«протомісто» (попередник міста).
У таких «протомістах» проживало до 25 тис.
чоловік у кожному. Селище розташовувалося на
берегах річок, схилах долин, мало чітке радіально-
концентричне планування — будівлі
розміщувалися по колу, таких кіл було декілька. У
середині селища розташовувався майдан. Там або
утримували худобу або стояв вівтар для
жертвоприношень богам.

46. Трипільска культура.
Археологічні розкопки
поселення Легедзино 1 на
Черкащині

47. Зразки
трипільської
кераміки
Запам`ятайте ці зображення

49. Трипільські
анропоморфні
(людиноподібні)
зображення
Трипільська кераміка

50. Трипільці. Сучасна реконструкція

51. Історики виділяють декілька причин
занепаду Трипільської культури:
• порушення екологічного балансу у
зв’язку з активним розорюванням
земель;
• протистояння трипільців західного і
східного регіонів;
• наростаючий тиск скотарських
племен Степу.

52. СЕРЕДНЬОСТОГІВСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна культура
енеолту. Основним заняттям племен було тваринництво —
розводили переважно коней.
Датується серед. IV — серед. ІІІ тис. до н. е.
Поширена в степовому Придніпров’ї, Приазов’ї, басейні
Сіверського Дінця (прит. Дону) та Нижньому Подонні. Назва
походить від урочища Середній Стіг в м. Запоріжжя, де було
розкопано поселення.
Досліджено близько 10-ти могильників, де виявлені поодинокі
поховання з обрядом тілопокладення на спині з підігнутими
ногами, часто пофарбовані червоною вохрою. Серед речей
супроводу — великі кременеві ножі, вістря до списів, прикраси з
міді, рідше — глиняний посуд (високогорлі гостродонні посудини,
оздоблені гребінцевим, шнуровим та ін. орнаментом), бойові
молоти з рогу оленя, тесла, мотики, дрібні кременеві вироби,
глиняні статуетки людини, фігурки кабана, риби тощо.

53. Індоєвропейські
племена скотарів
енеоліту
(середньостогівська
археологічна
культура) на
південному сході
України – можливі
предки слов’ян

54. Вік металів

55. Бронзовий вік — історичний період,
коли люди, поряд з кам’яними,
виготовляли знаряддя праці з
першого штучного металу –
бронзи (сплав міді з оловом,
свинцем, миш’яком, сурмою).
В Україні бронзовий вік тривав від
початку ІІ до початку І тис. до н.е.

56. Кочовики за раннього залізного віку
Кіммерійці вперше згадуються
в «Одіссеї» Гомера
(близько VIII ст. до н. е.)
Скіфи описуються в «батька історії»
Геродота (V ст. до не.), яких він
поділив на чотири племені

57. Ранній залізний вік — період розвитку людства,
що відзначається використанням залізних знарядь
праці.
В Європі в ранній залізний вік остаточно
розселяються індоєвропейці, виникають перші
державні утворення (як кочові, так і осілі).
На території України ранній залізний вік припадає
на початок І тис. н.е. (ІХ ст. до н.е.), коли в
Україні з’явилися кочовики – кіммерійці з
залізними мечами, що вироблялися з болотного
заліза.

58. Зображення
кіммерійського воїна

59. Поховання з возом скотаря ямної культури III тис. до н. е.

60. Кочівники́, кочовики або номади — окремі люди,
спільноти або цілі племена і народи, що з економічних,
традиційно-культурних або інших причин не мають
постійного нерухомого житла і переміщуються з одного
місця на інше.
Кіммерійці
Сучасна реконструкція
Кіммерійці (IX — VII ст. до н. е.) – кочові іраномовні
племена, що прийшли зі Сходу. Кіммерійці зайняли
степове Причорномор'я від Дону до Дністра, частину
Північного Криму, Керченський і Таманський
півострови. Розводили, переважно, коней.
У кіммерійців існувала вже соціальна диференціація –
поділ на багатих і бідних. Чи існувала у кіммерійців
держава – історики дискутують.
Гомер близько VIII ст. до н.е. (автор безсмертних
«Іліади» та «Одіссеї») згадує про кімерійців: «Там
кімерійці живуть, і їхнє місто, і ціле їхнє царство…»

61. Курган — високий земляний, рідше кам'яний,насип над стародавнім
похованням (в курганах ховали багатих кіммерійців, скіфів, сарматів та ін.)

62. Скіфи (VII ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) – кочові
іраномовні племена, що прийшли зі Сходу і
заселили фактично всю територію України.
Витіснили з України кіммерійців. Мали
державу – Велику Скіфію.
Давньогрецький історик Геродот, що
описував скіфів, ділив їх на скіфів царських,
скіфів-кочівників, скіфів-орачів та скіфів-
землеробів. Сучасні історики вважають, що
дійсно скіфами були лише царські скіфи і
скіфи-кочівники, а скіфи-орачі та землероби —
це місцеві землеробські племена (Чорноліська
археологічна культура).
За царя Аттея у IV ст. до н. е. Скіфія
набула найбільшої могутності, однак
він загинув у війні з Філіппом
Македонським, після чого розпочався
занепад країни.
Сармати витіснили скіфів у Південне
Подніпров’я та Крим. Столиця Скіфії
перемістилася до Криму – у м.
Неаполь Скіфський (біля сучасного
Сімферополя). В ІІІ ст. н. е. Мала
Скіфія перестала існувати.

65. Велика Скіфія

67. На карті указана територія Великої Скіфії, напрямок
походу перського царя Дарія І, територія Боспорського
царства
Скіфи вели постійні війни.
Найвідоміша з них — з
перським царем Дарієм у
513 р. до н. е., коли скіфи
заманили перські війська
вглиб країни, отруївши
криниці та підпаливши
степ
Скіфи здійснювали
постійні партизанські
набіги на персів, і Дарій з
величезними втратами
залишив країну.

68. Скіфи поклонялися багатьом богам, серед них – Папай
(покровитель неба), Пакава (бог — родоначальник народу),
Табіті (богиня домашнього вогнища), Арес (бог війни, грецька
назва – Геродот, який залишив нам описи богів, не знав
скіфської назви цього бога), Гойтосір (бог сонця і світла),
Аргімпаса (богиня плодючості).
Засновниками свого царства скіфи вважали трьох царів –
Ліпоксая (Гора-цар), Арпоксая (Цар водних глибин) і Колаксая
(Сонце-цар).
Скіфи поклонялися залізному мечу-акінаку, який ставився
сторч на великий курган з в'язанок хмизу. На цей меч
виливали кров жертовної худоби або полонених. Жертву
розрубували на шматки і розкидали навколо меча.

69. Запам`ятайте ці зображення
Золотий гребінь
з кургану
Золота пектораль
з кургану
IV ст. до
н.е.

70. Скіфська пектораль
виготовлена грецькими
майстрами
«Звіриний стиль»
скіфів на пекторалі
Запам`ятайте це зображення

71. Характерним для скіфського мистецтва був
«звіриний стиль»: зображення тварин, хижаків
(пантер, вовків), що переслідують оленів, коней.
Як правило вироби цього стилю робилися
грецькими майстрами на замовлення скіфів.
«Звіриний стиль» разом з скіфським типом зброї
та специфічною кінською збруєю відноситься до
так званої скіфської тріади – найхарактерніших
рис самобутньої скіфської культури.
Звіриний мотив історики пов’язують з історією
самих скіфів — себе вони сприймали в образі
лютого хижака, а підкорені народи – в образі
безпомічних травоїдних тварин.

72. Побутові сюжети з життя скіфів
на пекторалі

73. Золоті прикраси скіфо-сарматської доби з
характерним «звіриним стилем»,
виконані грецькими ювелірами

74. Боспорське царство
З приходом сарматів скіфи були витіснені в Крим та Нижнє Подніпров’я, де
з ІІІ ст. до н.е. по ІІІ ст. н.е. існувала Мала Скіфія зі столицею в Неаполі
Скіфському

75. Реконструкція одягу та озброєння сарматських воїнів
Сармати займалися скотарством, вели кочовий
спосіб життя. Розводили найбільше овець та
коней, полювали на степових звірів і птахів, ловили
рибу.
У сарматів існував культ коня, йому приносили
жертви. Кінь був приватною власністю сармата.
Жили сармати в кибитках, влаштованих на возах.
У них існували різні ремесла: ковальське,
бронзоливарне, ювелірне, шкіряне, деревообробне,
прядіння, ткацтво, виготовлення кераміки.

76. Сарматcький воїн
(катафрактарій)

77. «Сарматами» ці кочові племена нарекли
греки та римляни. Вчені припускають, що ця
назва походить від давньоіранського слова
«саоромант», що означало «оперезаний
мечем».
Сармати були неоднорідним народом — його складали племена
язигів, роксоланів, аланів та інші.
Володарювання сарматів у Причорноморських степах тривало майже
600 років з ІІІ ст. до н.е. по ІІІ ст н.е.
Поклали йому край германські племена готів і навала нових
кочовиків – тюркськомовних гунів.

79. Колонізація — заселення та освоєння
вільної території
Заснування античних міст-колоній
у Північному Причорномор'ї таКриму
VIII-VI ст. до н. е. – Велика
грецька колонізація
Грецькі поліси (міста-держави)
існували на території України з VII
ст. до н.е. по IV ст. н.е.

80. Причини грецької колонізації
Причорномор’я та Приазов’я
1. Демографічний вибух, що
спричинив масові переселення
«зайвих» людей.
2. Пошуки ринків збуту товарів та
сировини.
3. Соціальні конфлікти в містах.
4. Нестача орної землі, втрата
громадянства.
5. Агресія лідійців та персів

81. Грецькі монети

82. Грецька кераміка

83. Грецькі колонії (поліси) в Північному Причорномор’ї та в Криму
Ольвія
Пантикапей
Херсонес
Тіра
Ольвійська монета

84. Колонії являли собою добре укріплені фортеці, у
центрі яких розташовувалася площа — агора, де вільні
громадяни вирішували всі питання свого державного
життя.
Рішення народних зборів виконували колегії та окремі
службові особи (магістри). Вони займалися питаннями
торгівлі, благоустрою, військової справи.
Навколо агори знаходилися будівлі органів
управління, храми, суди, гімназії, жертовники,
державна скарбниця.
Кожна колонія (з часом – поліс) карбувала свою
монету. Гроші виготовлялися з бронзи, срібла та
золота.
Поліси були переважно демократичними чи
аристократичними республіками. Громадянство мали,
як і в Греції, лише вільні дорослі чоловіки.
Меторополія (місто-матір) – місто
в Греції, з якого виїжджали
колоністи
Колонія – грецьке поселення на
чужій території. З часом колонія
перетворювалася на незалежне
місто-державу - поліс

85. Монети з грецьких міст-держав (полісів) Північного Причорномор’я

86. Давньогрецька колонія. Пантикапей
Акрополь
Театр
Стадіон
Стіна
Храм
Агора
Порт
Житла
Хора
Фолос

87. Населення колоній займалося, як і вдома, землеробством —
сіяли пшеницю, ячмінь, просо, жито, садівництвом
(вирощували груші, яблуні, фігове дерево, волоський горіх),
виноградарством, городництвом (вирощували огірки,
цибулю, часник, кавуни, дині), тваринництвом
(вирощували велику рогату худобу – биків, волів, буйволів та
дрібну – кіз, овець; свиней, коней, ослів, домашню птицю).
Тут процвітало промисли (рибальство, солевидобування,
мисливство), ремесла (ткацтво, прядіння, плетіння, обробка
шкур, косторізне та склоробне ремесло), торгівля,
мистецтво. Греки вміли досконало обробляти залізо,
бронзу, свинець, золото, срібло.
Греки займалися торгівлею: у місцевих племен вони
купували зерно, худобу, рибу, шкіри, хутро, льон, вовну, мед,
віск, а продавали вино, олію, посуд, тканини, предмети
розкоші, витвори мистецтва, рабів.

88. Житло розміщувалося кварталами відповідно до плану.
Кам’яні будинки опалювалися печами або відкритим
вогнищем, частина з них мали вивідну каналізацію,
водопровід з джерела. Приміщення освітлювалися
невеликими вікнами, що виходили у внутрішнє подвір’я; в
ночі освітлювалися олійними світильниками, смолоскипами,
лучинами.
Високого рівня досягла культура — тут будувалися храми
грецьким богам, прикрашені скульптурами, фресками,
мозаїкою, олтарі, святилища, театри, гімнасії; створювали
вироби з чорнолакової та червонолакової кераміки із
зображеннями сюжетів з міфів, літературних творів,
побутових сцен; існували школи.
В Ольвії побував «батько історії» Геродот, а на острові
Зміїному, за легендою, похований герой Троянської війни
Ахілл.

89. Ольвія.
Фундаменти
будівель
Фото В. Дрібниці

90. Ольвія. Фундамент храму Зевса, Аполлона
Фото В. Дрібниці

91. Херсонес
Таврійський.
Сучасний вид
І ст. до н.е. Боспорське царство
та інші грецькі поліси потрапили
в залежність від Римської
держави. Починається римський
період в історії античних міст-
держав на території України.

94. Велике переселення народів — умовна назва грандіозних
етнічних переміщень у Європі в IV — VI ст. германців, слов’ян,
сарматських, тюркських та ін. племен на територію Римської
імперії.
Переселення було спричинене навалою гунів і сприяло
катастрофі Римської імперії. Активне переміщення племен
почалося з 370-х рр., коли із Приуралля двома потоками
рушили гуни: з однієї сторони по північному узбережжю
Чорного моря (територія сучасної України) й
східноєвропейських степів, з іншого боку — через Кавказ,
Грузію й Вірменію в Сирію. Навала гунів зрушило з місця інші
племена — готів (німецькі племена) та слов’ян.
Останнє призвело до Великого розселення слов’ян.
Велике переселення народів

95. Перші писемні згадки про давніх слов'ян (венедів, антів, склавинів)

97. «Ці племена, – писав у своїй праці «Історія»
візантійський історик Прокопій Кесарійський (VI ст.), –
не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у
демократії, тому про все, що для них корисне чи
шкідливе, вони міркують спільно... Живуть вони в
убогих хатинах... Усі ці люди високі на зріст і
надзвичайно сильні... Більша частина земель за Істром
(Дунаєм) належить їм».
Про демократичний устрій і вільнолюбність склавинів і
антів писав у своїй книзі «Стратегикон» і візантійський
імператор Маврикій Стратег (582–602 рр.).
«Племена склавинів і антів живуть спільно, і життя їх
однакове: вони живуть вільно і не дають нікому
поневолити себе або підкорити...».

98. — переселення
слов’янських племен, що
відбувалося у другій
половині V — VII ст. н. е. в
Центральній та Східній
Європі.
Слов’яни колонізують:
• на півдні Подунав’я,
Балканський півострів;
• на північному заході
доходять до р. Ельба та
балтійського
узбережжя;
• на сході заселяють
верхів’я Дону та Волги.
Велике розселення слов'ян

99. Переселення
слов`ян

100. Господарство: займалися землеробством,
використовували вогнево-підсічний спосіб оброки землі,
вирощували жито, пшеницю, овес. Також займалися осілим
скотарством, сільськими промислами (наприклад,
бортництвом – збиранням дикого меду), ремеслами,
торгівлею з різними народами-сусідами.
Соціальна сфера: перехід до сусідської общини,
формування військової та племінної знаті, поява «градів»
(великих поселень).
Релігійна сфера: вірування у слов’ян були язичницькі.
Відомі нам назви богів давніх слов’ян: Дажбог – бог Сонця,
Сварог – бог небесного вогню, Перун – бог грому і
блискавки, Макош – богиня землі, Велес – бог худоби,
Стрибог – бог вітру, Лада – богиня кохання, Мара – богиня
хвороб і смерті, Дана – богиня води.

101. Антський військово-племінний союз (IV – початок VII ст.)
Антський військово-племінний союз виникає у IV ст. у межиріччі
Дністер та Дніпро. З антами інколи ототожнюють пеньківську
археологічну культуру. Анти займалися землеробством, осілим
скотарством, ремеслом, торгівлею.
Зародки держави у антів були у формі воєнної демократії
(перехід від первісно-родового ладу до класового суспільства),
тобто вища влада належала народним зборам (віче), а на період
воєн вона зосереджувалась в руках князів, які командували
військовими дружинами. Влада князів передається по
спадковості.
Воювали анти з готами. Здійснювали походи на Візантію.
Відомий князь антів – Бож. Готам вдалося підкорити антів, проте
наприкінці IV ст. анти в союзі з гунами перемагають готів і
здійснюють вдалі походи на Візантію. У VII ст. (602 р.) авари
(тюркські племена) знищують антський племінний союз.
Фібула

102. Срібні пластини з антського скарбу VІ-VІІ ст. н. е.
(с. Мартинівка у Пороссі)

103. Збруцький ідол.
Дохристиянська язичницька (поганська)
пам’ятка
Чотири сторони ідола та
прорис з можливими
варіантами імен
зображених богів
(за Б. Рибаковим)

104. Давньослов’янський жертовник. Київ. Старокиївська гора

105. Генетичне дерево
індоєвропейських мов

106. https://www.facebook.com/vitaliy.dribnytsya
dribnica@ukr.net