Захід

1. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
1
ЧЧ аа йй вв УУ кк рр аа її нн іі (( уу чч аа сс тт ьь вв іі нн тт ее гг рр оо вв аа нн оо мм уу
зз аа хх оо дд іі «« ТТ аа єє мм нн ии цц іі чч аа юю вв аа нн нн яя »» ))
Мета: дослідити історію чаювання в Україні, формувати та розвивати літературно-
художні компетенції учнів, виховувати повагу до історії, культури, традицій
українського народу.
Обладнання: комп’ютер, інтерактивна дошка, презентації в Power Point,
мультиплікаційний фільм «Енеїда», костюми для інсценівок.
Ведучі: учень (), учениця ().
Хід конференції
Звичні побутові речі нерідко
здаються нам вічними. Важко уявити, що
колись люди обходилися без них. А втім,
чимало «вічних речей» з'явилося зовсім
недавно. Скажімо, Т.Г. Шевченко
належав до того покоління киян, яке
лише починало регулярно пити чай. Як
згадують мемуаристи, він був йому не
зовсім до смаку. Поет називав цей напій
по-польськи «гербатою» і, граючись словами, казав, що «ті, хто його вживають
забагато, під старість горбатіють».
Відколи взагалі в українській
літературі почали пити чай?
Здається, першою згадкою про
чай в українській літературі є фрагмент з
четвертої частини ―Енеїди‖ (1799) Івана
Котляревського, де читаємо:
Турн, по воєнному звичаю,
З горілкою напившись чаю,
Сказать попросту, п'яний спав.
(Перегляд уривку мультиплікаційного фільму «Енеїда»)

2. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
2
Символічно те , що чай тут
контекстуально поєднується з алкоголем,
створюючи до того ж своєрідну опозицію,
кожна із складових якої (чай і алкоголь)
означує принципово різний культурний
простір — зазвичай простір сімейного і
несімейного (безчесного) життя.
Вперше в українській літературі чаювання розгорнуто в ширшу картину
і семіотизовано в повісті Григорія Квітки-Основ’янека ―Сердешна Оксана‖ (1841).
Офіцер спокушає сільську дівчину, пригощаючи чаєм з алкоголем — ромом чи
вином. Сп’янівши, Оксана піддається копитанським вмовлянням і втрачає честь.
Зважаючи на його важливість для подальшого розкриття теми, подамо цей
фрагмент у повному обсязі (інсценівка):
―– Дайте нам чаю! – гукнув копитан. – Напийсь, душко, чаю; ти зовсім
зомліла, впадеш під вінцем.
– Я його зроду не пила і не хочу! Відвезіть мене до матері.
– Треба випити хоч трошки, привикай. Тепер будеш панею, треба усякий
день пити. На хоч ложечку, коли любиш мене.
Нічого Оксані робить, узяла ложечку,– солодке, горло промочила, що дуже
запеклось у неї… ―На ще ложечку!‖ – ще ложечку прийняла. ―Хлисни з чашки, хоч
трошки‖,– хлиснула і удруге, і утретє, і уп'яте… і випила усю чашку.
Сама собі весільних пісеньок приспівує… далі щось забормотала і голову
похилила.
Напилась Оксана панського чаю! Будеш, сердешна, тямити – і повік оскоми

3. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
3
не збудеш!…‖
У Панаса Мирного зустрічаємо ту ж
приказку про чай і горілку, що ми її бачили у
Котляревського:
— Воно по старому б звичаю, —
умішався Рубець.
— П'ють горілочку до чаю, — доказав
Книш, усміхаючись. — Я сам такої думки.
Загалом, про чай казали тоді всякого. В. Барщевський, наприклад,
розповідає, що вперше він побачив його одного
літнього ранку десь напередодні війни 1812
року. Уночі злодії пограбували міський
провіантський магазин (склад) на розі
Андріївської та Братської вулиць на Подолі,
розбили й викинули на вулицю кілька ящиків з
якимсь незнайомим їм зіллям. Зібрався натовп.
Зілля терли пальцями, нюхали. Хтось нарешті сказав, що це та трава, від якої «пани
гладшають». Подолянам така версія сподобалася, і кожен взяв собі до кишені
жменю заморської травиці. Родина Барщевських
належала до реєстрових городян, батько навіть
їздив із делегацією магістрату до Москви на
коронацію царя Олександра І і тому, поглянувши
на зілля, одразу сказав, що це справді добра
трава – чай – і що в обох столицях вельможне
панство п'є її задля задоволення.

4. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
4
У Києві чай вживали тоді лічені особи.
Найперше – генерали та багаті офіцери. На Подолі
чай подавали в родинах так званої «магістратської
аристократії», на міських бенкетах перед
контрактами та в інші урочисті дні. Та міщанська
аристократія часто бувала в Європі і добре знала
смак не лише чаю. У багатих родинах Подолу
гостей частували кавою, угорським вином і
шампанським. Полюбляли новомодний напій і у
вищих церковних колах – заможні лаврські ченці,
службовці консисторії та митрополичого дому
(управління майном митрополії). Самоварів тоді не
було, і перша київська чайна церемонія
вибудовувалася довкола великої полив’яної миски,
в якій спочатку розчиняли мед або дорогий
колоніальний цукор, а потім вкидали чайне листя.
Готовий напій черпали, як збитень, кухлями або
чашками. Такою була монастирська чайна
церемонія, розрахована на гостей і тривалу
розмову за столом.
У дворянських родинах чай пили частіше, а
аристократи – щодня перед сном. До вітальні
вносили велику жаровню і мідний чайник з
гарячою водою. Чай запарювала сама газдиня, не
довіряючи такої відповідальної справи служницям. Вона ж відчиняла особливу
(часом з прозорого скла) скриньку-цукорницю ключиком, який носила при собі, й
роздавала скалочки «цукрової голови» чи відміряла спеціальною чайною

5. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
5
ложечкою, яку також носила при собі, брунатний чи жовтий французький цукор-
пісок. (Український цукор одразу почали робити рафінованим, білим). Інші члени
родини таких ложечок не мали, та й не було в них потреби, бо газдиня сама
розмішувала кожному чай.
Масово чаювати почали лише після
1812 року. Війна навчила цінувати життєдайний
напій, його чудову властивість поліпшувати
настрій, знімати втому й схиляти до душевної
розмови. Війна ж навчила користуватися
самоваром. Його поява внесла істотні зміни до
архаїчної чайної церемонії з полив’яною мискою.
Самовар став у центрі події, прикрасивши собою
стіл, надавши чайній церемонії блиску й
театральності. Навколо самовару збиралися цілою
родиною або дружною компанією. За самоваром

6. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
6
зустрічали гостей, відпочивали, вели ділові розмови, сперечалися, читали газети й
співали пісень. Самовар був доречний у будь-якій життєвій ситуації. Тому і став він
з часом центром хатнього життя, символом домашнього вогнища XIX століття.
Старі кияни довго зберігали переказ про перший самовар у місті і перших наших
«культурних героїв», що долучили городян до
нової форми культурного дозвілля. Цю історичну
оповідь зафіксував у своїх мемуарах письменник-
протоієрей Климентій Фоменко. За його
відомостями, кияни вперше побачили тульський
самовар десь у 1810-их або на початку 1820-их
років на Хрещатику, точніше в тій його частині,
яка тоді існувала поблизу теперішньої Європейської площі, у будинку, який, якщо
не помиляюся, стояв ліворуч на розі першого кварталу. «Старожили Києва, – пише
протоієрей, – розповідають, що будинок Кордиша
наймав під квартиру якийсь генерал. О третій
годині дня денщик виносив на балкон самовар, що
кипів. Навколо невеликого столу влаштовувалася
родина генерала. А простодушні кияни, оточивши
балкон, спостерігали це чаювання». Багато отих
простих городян не мало ані найменшого
уявлення про смак чаю та цукру, бо то була справді царська розкіш, дари казкового
Сходу, доступні лише для обраних.
Тому не дивно, що тривалий час ставлення до чаю міських мас було
негативним, – як до неприпустимої для добропорядної людини розкоші,
марнотратства, поганої й згубної звички, запозиченої з «божевільної Європи». У
1830-1840 роках в Україні з’являється своя цукрова промисловість. Цукор
подешевшав, чаювання стало доступнішим для людей середнього достатку, але за
давньою традицією шанувальники «святої старовини» вважали чай достеменною

7. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
7
ознакою занепаду віри в Бога й наближення кінця
світу з його Страшним судом.
Якщо Т.Шевченко, жартуючи, посміювався над
модою на чаювання, то його старший сучасник,
відомий колись київський поет і військовий лікар
Євстафій Рудиковський ще 1843 року таврував і
викривав цю згубну пристрасть киян цілком серйозно:
Везуть до нас усеньке морем, –
Проклятий кохвей той і чай!
А ми аж крехчем собі з горем,
Та знай! З кабзи все утрачай!..
Де ділась наша варенуха,
Вишнівка, мед наш варенець?
Ох, ох, Україна-старуха! –
Прийшов враз з цукром твій кінець!
Дуже довго трималося упереджене
ставлення до чаю й у монастирському та
прочанському середовищі, хоча тут цілковитої
одностайності не було. Юродивий Христа ради
Паїсій засуджував чаювання як гріховне
догоджання плоті, але водночас відомо, що святий
преподобний юродивий Христа ради Феофіл мав у
своїй келії самовар і пригощав чаєм прочан. Так
само полюбляв душевні розмови за самоваром і
схимник о.Олексій. Купувати чай, цукор, сухарики,
бублики та інші скромні монастирські легуміни він
їздив з далекого Китаєвого на Бесарабський ринок.

8. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
8
Припаси до чаю купували з молитвою, з
молитвою сідали до самовара в келії
подвижника. Так формувалася монастирська
чайна церемонія з її скромним частуванням і
розкішшю духовних бесід. (Від чаю належало
утримуватися лише два дні на рік – у п’ятницю й
суботу Страсної седмиці – найсуворіші дні
Великого посту).
 Проте чаювання було суто світською
втіхою, якій кияни XIX ст. віддавалися так само
пристрасно, як лондонці й москвичі. Ця цікава
тема ще не вивчена як слід, і цілком можливо,
що в минулому Київ був третьою самоварною
столицею Європи. В усякому разі мемуари,
записки й хроніка міських газет дають підстави
для таких тверджень. Дозвілля за самоваром
було частиною київського життя-буття.
Городяни не розлучалися з самоварами й під час
прогулянок у передмістях, поїздок у Межигір’я
чи відпочинку біля легендарного Чернечого
озера на Оболоні. Але найбільше полюбляли
затишну атмосферу хатнього чаювання. Воно
відбивало усі зміни міських смаків і уподобань.
Різні верстви мали свої самоварні звички. На
початку XIX ст. чашку чаю можна було зустріти
лише в аристократичному середовищі й
чаювання мало тоді дещо манірний характер. До
чаю подавали лише фрукти, але щедро присмачували вишуканою світською

9. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
9
розмовою. А в середині століття в родинах багатих городян уже широко
практикувався пишний чай-сніданок: на стіл ставили самовар, печиво, торт,
тістечка, всіляку смаженину, ковбаси, сир, вино, цукерки, фрукти. Кожний вибирав
собі щось до смаку, але про чайну церемонію не було й мови.
 Київська чайна церемонія була цікавою ще й своєю здатністю
трансформуватися в інші форми
гостинності. Людині, що з’являлася з
візитом, пропонували чашку чаю,
можливо, з цитриною, можливо, з
булочкою чи тістечком. Якщо
зав’язувалась жвава розмова, до чаю
подавали коньяк, ром чи вино. Далі
більше: з’являлася горілка, холодні
закуски. Нерідко така «розширена» чи
«поглиблена» чайна церемонія оберталася на імпровізований бенкет. На стіл
ставили самовар, печиво, торт, тістечка, всіляку смаженину, ковбаси, сир, вино,
цукерки, фрукти. Це був теж «чай», але артистично імпровізований, розіграний за
усім відомим сценарієм київської гостинності.
Микола ВІНГРАНОВСЬКИЙ
Цю жінку я люблю. Така моя печаль.
Така моя тривога і турбота.
У страсі скінчив ніч і в страсі день
почав.
Від страху і до страху ця любота.
Аби ще в жнива — то було б іще…
Але ж ні жнив, до жнив, до них
далеко…

10. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
10
Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку
Не радістю вкриваю, а плачем.
Як чорний чай, як чорний чай Цейлону,
Мені це літо впало у лиман…
Цвів молочай. Посічкану солому
Везли з гарману — даленів гарман…
Воно мені, мабуть, так мало бути.
Мабуть, воно так сказано мені.
Бо так вже склалось — не забуть, не збути,
Не призабути навіть уві сні.
 Утім, чаювання XIX ст. відзначилося з’явою на ринку дешевих
підробок. Трактирні слуги збирали з чайників та склянок залишки заварки і за
безцінь збували її агентам
таємних цехів-«плантацій».
Там чай сушили,
подрібнювали, виймали з
нього обгорілі сірники,
кісточки маслин, ґудзики й
отримували так званий
«спитий чай», який
домішували до справжнього
або продавали окремо як
дешеві сорти для незаможних
покупців. Основними ознаками «спитого чаю» була його подрібненість,
заварювався він погано; скільки б його не додавали в склянку, справжньої міцності
не з’являлося; про ароматичність годі й казати. Розсипали «спитий чай» у різні
упаковки, але смак скрізь був однаково невиразний.
 У XIX ст. про «спитий чай» багато писали, попереджаючи покупця,

11. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
11
змушували поліцію стежити за діями його продавців та постачальників. У наші ж
так звані демократичні часи торгівля закордонним сурогатом процвітає. Якщо в
самій лише Англії в 1780-ті роки
фабрикувалося, споживалося й
надсилалося до Європи 2 мільйони
кілограмів штучного і «спитого чаю»,
то можна уявити, яка лавина сурогату
обрушується сьогодні на голови
покупців.
Газета «Вечірній Київ»
наголошує: «Схоже на те, що ми
живемо наприкінці великої доби європейського чаювання. Наковтавшись
жалюгідних сурогатів, теперішній чаювальник навряд чи відчуває до цього напою
ті поетичні почуття, які так прикрашали буденне життя наших предків…».
Хочеться спростувати дане ствердження, прочитавши вірш, написаний
нашим сучасником-поетом у 2009 році. Він доводить, що поетичне почуття до чаю
можливе і сьогодні.
Ранішній чай
Ти – вичерпність усіх невичерпностей,
Ти, солодкий і ніжний мій бог.
Я стаю твоїм відданим речником.
І в якій, тільки скажеш, з епох.
Прокидаюсь, встаю недоречно так,
Ледь голублю твої напівсни.
Як бджола у польоті над гречкою,

12. ЧАЙ В УКРАЇНІ
Т.А.Шинкаренко, ІЗОШ № 4, м.Іллічівськ
12
Мов велюр для твоєї тасьми.
Я іду крізь століття і вічності,
Повертаюся з кухні з горням:
Чай із медом, й лимон субтропічний в нім
І кохання. Кохання без тями.