1. Промисловість
Промисловість - найбільша галузь господарства, яка виготовляє знаряддя праці та
предмети споживання. Розрізняють добувну, обробну, важку, легку промисловість та ін. Ці
галузі поділяють на матеріало -, енерго - і трудомісткі.
Промисловість в Україні є провідною галуззю матеріального виробництва. Вона
визначає його спеціалізацію, обсяги, інтенсивність зв'язків, ефективність економіки країни в
цілому. Спад промисловості, що спостерігається в Україні в останні роки, зумовлений:
● різким зниженням випуску продукції, що призначалася раніше для воєнних цілей,
● неефективністю функціонування енерго-містких підприємств,
● переходом від адміністративної малоефективної економіки до ринкової.
Наявні виробничі потужності промислових підприємств України в 1997 р.
використовувалися лише на 50 %. Спад виробництва мав великий негативний вплив на
загальний економічний, соціальний і політичний стан держави. Скорочувалась кількість
працюючих, знижувався життєвий рівень робітників і службовців, зменшувалися обсяги
міжнародних економічних зв'язків.
Україна має усі потенційні можливості (людські та природні ресурси) для поступового
припинення спаду виробництва, випуску конкурентоспроможної на світовому ринку
продукції. Вже сьогодні багато промислових виробів (судна, літаки, ракети тощо)
користуються попитом за кордоном. Намітилась стабілізація промислового виробництва,
випуску багатьох видів продукції.
Провідне місце в промисловому виробництві України належить металургійній галузі. За
нею йдуть харчова, машинобудівна і металообробна, електроенергетична, паливна, хімічна
та нафтохімічна.
ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС
До паливно-енергетичного комплексу входять підприємства з видобутку і переробки
палива
(паливна
промисловість),
виробництва
і
передавання
електроенергії
(електроенергетика). На паливно-енергетичний комплекс припадає близько 1/4 всього
промислового виробництва країни. Від розвитку комплексу значною мірою залежить вся
діяльність господарства. Серед паливно-добувних галузей провідною є кам'яновугільна, у
виробництві електроенергії- теплоенергетична. Така специфіка паливно-енергетичного
комплексу відповідає ресурсним можливостям України.
Паливна промисловість
Паливна промисловість є однією з найважливіших галузей промислового виробництва.
Вона охоплює всі процеси видобутку і переробки кам'яного і бурого вугілля, горючого газу,
нафти, торфу.
Для порівняння різних видів палива його переводять в умовне, теплота згорання 1 кг
якого дає 7 тис. кілокалорій (ккал) (приблизно таку калорійність має 1 кг донецького
вугілля). Тепловий ефект 1 кг умовного палива прийнято за 1. Якщо, наприклад, перевести в
умовне паливо буре вугілля, теплотворна здатність 1 кг якого дорівнює 3,5 тис. ккал, його
тепловий ефект становитиме 0,5. Ураховується, що під час згоряння на електростанціях 1 кг
умовного палива виробляється 2 кВт год електроенергії.
За останні десятиріччя структура видобутку палива в Україні істотно змінилася. Якщо в
довоєнні роки основне місце в ній (понад 95 %) займало вугілля, то вже в 70-х роках його
частка знизилась до 60 % і значно зросла частка видобутку газу (до ЗО %). У наступні роки
ці зміни поглиблювалися. У 1997 р. на вугілля припадало близько 2/з загального обсягу
видобутку палива. Видобуток торфу та заготівля дров були незначними.
1

2. Вугільна промисловість
Включає видобуток кам'яного і бурого вугілля. Місцями видобутку кам'яного вугілля є
Донецький і Львівсько-Волинський басейни.
Кам'яне вугілля видобувають в Донбасі (Донецькій та Луганській областях). У повоєнні
роки його видобуток організовано також у Західному Донбасі (Дніпропетровська область),
де частково здійснюється нове шахтне будівництво. Донбас - основний кам'яновугільний
басейн країни. Тут нині щороку видобувають близько 70 млн тонн вугілля, головним чином
енергетичного (мал. 14 і 15).
Мал. 14. Шахта № 1 у Вугледарі
Донецької області
Мал. 15. Вугільний комбайн у забої
У західній частині України 1- на півночі Львівської та південному заході Волинської
областей - у повоєнні роки створено другий в Україні Львівсько-Волинський
кам’яновугільний басейн. Вугілля басейну використовують на електростанціях. У місцях
вуглевидобутку виросли нові міста і селища міського типу. Видобуток вугілля в басейні
незначний - 3,5 млн тонн.
Запаси вугілля тут обмежені, тому найближчими роками передбачається закриття частини
шахт. Але нині басейн відіграє дуже важливу роль - забезпечує вугіллям далеко розташовані
від Донбасу західні райони України.
Буре вугілля видобувають переважно в Кіровоградській і Черкаській областях у межах
Дніпровського буро-вугільного басейну. Це вугілля досить вологе і зольне, низькокалорійне.
Його використовують у близько розташованих районах, оскільки перевезення на значні
відстані нераціональне. Незначну кількість бурого вугілля видобувають також у
Житомирській області.
Різкий спад видобутку основного виду палива України - кам'яного вугілля - призводить
до ускладнення економічних і соціальних проблем, зокрема в Донбасі та Львівсько-Волинському басейні, а зниження рентабельності вуглевидобутку посилює ці проблеми. У
майбутньому цей процес загострюватиметься. Через закриття неефективних шахт Донбасу
передбачається вивільнити понад 100 тис. робітників. Розширення вуглевидобутку тут
можливе за рахунок спорудження нових глибоких шахт, а наявні вугільні ресурси для цього
достатні.
Причин кризи у вугільній промисловості багато. Це - застаріле обладнання, виробка
потужніших пластів, що залягають близько від поверхні, брак коштів у країні для
реконструкції шахт тощо.
Тим часом не можна не звернути увагу на те, що великий (можливо вирішальний) вплив
на зниження вуглевидобутку і погіршення соціально-політичної ситуації в Донбасі мала
економічна політика, що проводилася в радянський час щодо розвитку вугільної галузі.
Головною базою вуглевидобутку у 80-ті роки Москва зробила сибірський Кузбас.
2

3. Капіталовкладення у вуглевидобуток нашої держави різко скорочувалися, що негативно
позначилось на розвитку Донбасу.
Отже, українська держава одержала у спадок застарілу і технологічно відсталу
матеріально-технічну базу і запущену соціальну сферу в Донбасі.
Нафтова промисловість
Спеціалізується на нафтовидобутку і нафтопереробці. Ці галузі виникли в Передкарпатті
на початку другої половини XIX ст. в трьох місцях - у Бориславі, біля Надвірної (поблизу
Івано-Франківська), і в районі Коломиї. Наприкінці XIX - на початку XX ст. Передкарпаття
стало відомим у світі центром видобутку рідкого палива.
Найбільше нафти у Передкарпатті було видобуто в 1909 р.-2 млн тонн, що становило 5 %
світового видобутку. Тепер нафтовидобуток тут різко скоротився. Новим центром видобутку
нафти стало м. Долина на Івано-Франківщині.
У повоєнні роки нафтовидобуток був освоєний у районі Дніпровсько-Донецької
западини. Тут розробляються Охтирське і Качанівське родовища - на Сумщині,
Гнідинцівське, Прилуцьке та ін. - на Чернігівщині, Сагайдацьке, Радченківське - на
Полтавщині.
Нафтопереробна промисловість є великою галуззю виробництва. В Україні працює
шість нафтопереробних заводів: Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський,
Дрогобицький і Надвірнянський. Найпотужнішими (60 млн т) є Кременчуцький і
Лисичанський заводи.
Потужність нафтопереробних заводів України дає змогу щорічно переробляти в 15 разів
більше нафти, ніж її добувається в країні. Підприємства галузі переробляють в останні роки
близько 12-13 млн тонн рідкого палива, що надходить переважно з Росії.
Газова промисловість
України зародилася в Передкарпатті у 20-ті роки XX ст. До 50-х років це був основний
район видобутку природного горючого газу в тодішньому СРСР.
Мал. 16. Газоперекачувальна станція газопроводу
Уренгой-Помари-Ужгород (м. Бар Вінницької області)
З цього району було прокладено газопроводи до Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Риги,
Мінська і багатьох інших міст. Обсяги газовидобутку були дуже великими. Ресурси газу
3

4. швидко вичерпувалися. Видобуток здійснювався у Дашаві, Більче-Волиці, Угерську, Опарах,
Калуші та на інших родовищах, які нині вже майже вичерпані. Тут видобувають лише 1,5
млрд м3 газу.
У 60-х роках газова промисловість почала швидко розвиватися в Дніпровсько-Донецькій
западині на базі Шебелинського, Єфремівського, Хрестищенського та інших родовищ. Тут
зосереджується основний газовидобуток України (16 млрд м3). Нестача власного газу
компенсується за рахунок його доставки з Російської Федерації (мал. 16) та Туркменістану.
Останнім часом обсяги видобутку газу почали зростати. Новим районом газовидобутку став
Кримський півострів та прилеглі до нього акваторії.
Торф'яна промисловість
Розвинута у північній частині України, в районах зосередження основних запасів торфу
(Чернігівська, Рівненська, Львівська, Житомирська, Волинська області). Торфу на паливо
видобувається небагато, переважно для місцевих потреб.
Завдання. Запитання.
1. Що таке паливно-енергетичний комплекс?
2. Які головні види палива видобувають в Україні?
3. Якого палива добувається найбільше?
4. Схарактеризуйте географію видобутку вугілля.
5. Назвіть і покажіть головні райони газовидобутку.
6. Розкажіть про розвиток нафтопереробної промисловості.
7. Назвіть головні причин кризи у паливно-енергетичному комплексі України.
8. Що, на вашу думку, необхідно зробити Україні для поступового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції?
Електроенергетика
Електроенергетика - галузь промисловості, що виробляє і транспортує електроенергію,
забезпечує нею споживачів. Електроенергетика, продукція якої широко використовується в
господарстві та населенням, - найбільший споживач палива.
Електроенергетика є базовою галуззю економіки України. Порівняно з іншими галузями
промисловості вона працює найбільш стабільно, хоч знизила випуск продукції за останні
десять років на одну третину. Особливо різко скоротилося електроспоживання в
промисловості, будівництві, тобто в галузях, що зазнали найбільшого спаду виробництва.
При цьому відбувалися зміни в структурі енергетики - частка виробництва електроенергії атомними
станціями швидко зростала.
Електроенергетичний потенціал України значний. Галузь в основному задовольняє потреби України.
Провідне місце у виробництві електроенергії належить тепловим електростанціям (50 %
загального виробництва електроенергії в Україні), далі йдуть атомні (45 %) і
гідроелектростанції (5 %) (мал. 17). У розрахунку на одного жителя України за рік
виробляється близько 3,7 тис. кВт год електроенергії.
Електроенергетика України - велике і багатогалузеве господарство. До її складу входить,
крім теплових (ТЕС), атомних (АЕС) і гідроелектростанцій (ГЕС), велике господарство
електромережі, в якому зайнято значно більше працівників, ніж на всіх електростанціях
разом.
Теплові електростанції.
В Україні працює багато великих і середніх теплових електростанцій в усіх регіонах.
4

5. Найбільшими з-поміж них є Запорізька, Криворізька-2, Зміївська (Харківська область),
Бурштинська (Івано-Франківська область), Ладижинська (Вінницька область) {мал. 18),
Придніпровська
(Дніпропетровська
область), Старобешівська (Донецька область),
Трипільська (Київська область).
Здебільшого великі ТЕС виробляють крім електроенергії ще й тепло для опалення міст.
Такі електростанції називають теплоелектроцентралями (ТЕЦ). Найпотужнішими серед
них є Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська та ін. На цих станціях за рахунок
паралельного виробництва тепла та електроенергії значно підвищується ефективність
виробництва і раціональніше використовується паливо.
Мал. 18. Ладижинська ТЕС
Теплові електростанції переважно споживають донецьке вугілля і частково горючий газ
та мазут. Електростанції і теплоцентралі західної частини України (Бурштинська, Добротвірська, Львівська та інші) в основному споживають львівсько-волинське паливо.
ТЕС є найбільшими забруднювачами довкілля. Наприклад, одна з найпотужніших в Україні Бурштинська станція викидає в атмосферне повітря близько 150 тис. тонн шкідливих
речовин щороку. Це значно більше, ніж усі види атмосферного забруднення Києва і
Київської області.
Атомні електростанції.
В Україні працює п'ять потужних атомних електростанцій - у західній і центральній її
частинах. Це Чорнобильська (закривається в 2000 р.), Запорізька (м. Енергодар),
Південноукраїнська (м. Південноукраїнськ), Хмельницька (м. Нетішин) і Рівненська (м.
Кузнецовськ) (мал. 19). Найпотужнішою серед них є Запорізька АЕС, на яку припадає близько
20 % всього виробництва електроенергії України. АЕС працюють на вітчизняному (51 %) і
привізному з Російської Федерації діоксиді урану.
5

6. Мал. 19. Рівненська АЕС
Усі АЕС споруджувалися без належного наукового обґрунтування, а питання про місце
їх розташування вирішували центральні органи колишнього СРСР. Тому нині є проблеми з
безпекою станцій.
На атомних станціях України працює 16 і будується 5 реакторів. Як уже зазначалося, на
атомні станції припадає 45 % загального виробництва електроенергії. Це високий, але не
найвищий у світі показник. Наприклад, у Литві він становить 86 %, у Франції - 76 %. У
багатьох країнах не планується подальшого нарощування нових потужностей на АЕС.
В Україні зосереджено 5 % усіх атомних електростанцій світу. Це приблизно стільки, як
у Великобританії, Канаді чи Швеції, трохи менше, ніж у Російській Федерації.
Подальший розвиток атомної енергетики залежатиме від багатьох причин, зокрема від
того, коли будуть вводитися в експлуатацію близькі до завершення будівництва другий блок
Хмельницької і четвертий блок Рівненської АЕС, і, нарешті, слід остаточно вирішити
питання про доцільність спорудження нових атомних електростанцій в Україні взагалі.
Гідроелектростанції
Гідроелектростанції посідають порівняно незначне місце в електроенергетиці України.
Можливості спорудження нових потужних електростанцій у країні обмежені. Певний інтерес
має освоєння гідроенергоресурсів Карпатських і Кримських гір, а також окремих невеликих
річок.
Основний обсяг виробництва гідроелектроенергії дає каскад дніпровських ГЕС:
Київська, Канівська, Кременчуцька (мал. 20), Дніпродзержинська, Дніпрогес (Запоріжжя) і
Каховська.
Працюють також Дністровська ГЕС і Дністровська гідроакумулятивна станція (ГАЕС).
Остання, коли споживання електроенергії скорочується (наприклад, вночі), перекачує воду з
нижнього басейну у верхній, тобто накопичує (акумулює) воду, а в часи пікових
навантажень перетворює енергію цієї води в електричну, пропускаючи воду через турбіни. В
результаті виробляється більше електроенергії (за такою системою працює також Київська
гідроелектростанція).
6

7. Мал. 20.
Турбінний зал Кременчуцької ГЕС
Потреба в гідроакумулятивних і гідравлічних електростанціях, які працювали б у час
найбільшого споживання електроенергії (у так звані години «пік», коли дефіцит у ній різко
зростає), в Україні збільшується.
Передбачається завершити спорудження Дністровської ГАЕС - 2, а також двох
електростанцій поблизу Південноукраїнської атомної електростанції: Ташлицької ГАЕС,
що буде використовувати води Ташлицького водосховища (басейн Південного Бугу), і
Олександрійської ГЕС. Передбачено реконструювати дніпровські гідроелектростанції, що
значно збільшить їх потужність.
У гірському районі Закарпаття споруджено середню за потужністю Теребле-Ріцьку
ГЕС.
В Україні почали працювати електростанції та установки на нетрадиційних джерелах
енергії - сонячному випромінюванні, вітрі. Це тільки початок зародження нової енергетики,
яка, за оцінками фахівців, має значні перспективи. Вивчається можливість використання
енергії морських хвиль, тепла Землі та інших джерел.
Уведено в експлуатацію кілька невеликих в і т р о в и х е л е к т р о с т а н ц і й
(ВЕС). Вони працюють поблизу Євпаторії в західній частині Кримського півострова.
Середньої потужності ВЕС споруджено в Новоазовську (поблизу Маріуполя). Будуються
вітрові електростанції в Карпатах (у Східниці поблизу Борислава).
Невелика експериментальна г е л і о у с т а н о в к а (електрична станція, що
працює від енергії сонячного проміння) функціонує в Сімферополі.
В Україні практично не використовується енергія малих і середніх річок, на яких у
попередні десятиліття працювало кілька тисяч млинів, сотні невеликих ГЕС. Використання енергії цих річок у майбутньому має значні перспективи.
У країні створено єдину енергосистему, яка об'єднує лініями електропередачі (ЛЕП)
високої напруги, всі великі та частину середніх електростанцій. Це дає мож ливість
безперебійно забезпечувати електроенергією споживачів навіть у тих районах, де
місцева електростанція тимчасово припинила свою роботу (профілактичний ремонт
тощо).
Основними споживачами електроенергії в Україні є промисловість (близько 45 %),
зокрема чорна металургія, паливна, хімічна і нафтохімічна, електроенергетика, транспорт, а також житлово-комунальне господарство.
Важлива господарська проблема в Україні - подолання нестачі електроенергії в період
її максимального споживання, особливо у вечірній час (години «пік»).
Для покращення енергозабезпеченості господарств України слід застосовувати на всіх
виробничих об'єктах енергозберігаючі технології, дотримуватися суворого режиму економії електроенергії у виробництві, на транспорті, у комунальному господарстві та
7

8. побуті населення.
Актуальною є проблема спорудження нових екологічно чистих електростанцій.
Завдання. Запитання.
1. Що таке електроенергетика і яке її значення?
2. Використовуючи зміст карти “ Електроенергетика “ дайте відповіді на такі запитання:
Яка структура електроенергетики України?
Які особливості розміщення теплових електростанцій і ТЕЦ?
У яких регіонах зосереджені найбільші ГЕС?
Чи має Україна можливості розвивати електроенергетику на нетрадиційних джерелах?
3.На контурній карті України позначте і підпишіть найбільші ТЕС, ГЕС і АЕС. Проаналізуйте
особливості їх розмішення.
4.Що необхідно зробити для покращення енергозабезпеченості господарств України?
5.Як, на вашу думку, чому нетрадиційні джерела енергії мають значні перспективи для України?
6.
НАСЛІДКИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ
КАТАСТРОФИ
На чорнобильській техногенній аварії, яка стала аварією глобального масштабу,
необхідно ак-центувати дещо більшу увагу.
Як сьогодні стало відомо з численних фактів вченим-природничникам, ще жодна
катастрофа XX ст. не мала таких тяжких екологічних наслідків, як Чорнобильська. Це
трагедія не локального, не регіонального, а глобального масштабу. В результаті катастрофи
вже загинуло багато тисяч чоловік (понад 50 тис. з 100 тис, які брали участь у ліквідації
аварії). Колективна доза опромінення сьогодні становить 20 млн людино-бер тільки в момент
ліквідації аварії.
Сильним радіоактивним забрудненням уражено 5 млн га території України (32 райони
шести областей), більша частина яких - сільськогосподарські угіддя, забруднено 1,5 млн га
лісів. Понад 15 тис. людей мешкають в умовах забруднення, яке перевищує 45 Кі на 1 км (за
цезієм), 46 тис. - в умовах забруднення від 15 до 45 Кі/км, а ще 150 тис. - від 5 до 15 Кі/км.
Ще близько 1,5 млн чоловік проживає на території, де радіоактивний фон у десятки разів
перевищує допустимі норми (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Черкаська,
8

9. Вінницька, Чернівецька, Кіровоградська, Івано-Франківська області). Дезактиваційні роботи,
на які було в 1986-1989 рр. витрачено мільйони, бажаних результатів не дали.
У водах Дніпра, Прип'яті, Київського водосховища концентрація радіонуклідів і через 6
років після аварії була в 10-100 разів вищою, ніж до аварії, а в донних відкладах, особливо
мулових, збагачених органікою, накопичилася величезна кількість радіоактивного бруду.
Вважають, що в грунті заплав і дна водойм 30-кі-лометрової зони накопичилося близько 14
400 Кі цезію-137, 7360 Кі стронцію-90, 250 Кі плутонію, а в Київському водосховищі
назбиралося вже більше 60 млн т радіоактивного мулу (більше 2000 Кі цезію-13,).
Велику небезпеку довкіллю завдають близько 1000 тимчасових могильників навколо
АЕС, у яких знаходиться 40 млн м 3 твердих відходів з сумарною радіоактивністю понад 200
тис. Кі, і саркофаг над четвертим блоком, який вибухнув.
Рис. 52. Три вцілілі блоки сумнозвісної ЧАЕС
Рис. 53. Четвертий блок ЧАЕС
після закінчення спорудження саркофага
Там ще зосталася велика кількість радіоактивного бруду потужністю в багато со тень
тисяч кюрі, надійність нерозповсюдження якого зовсім не гарантована. Могильники вже
сьогодні протікають, саркофаг з роками стає все більше радіоактивним, конструкції його
просідають, деформуються.
Вплив Чорнобильської аварії на здоров'я людей дуже значний і буде проблемою не тільки
для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Уже в 1991 -1992 рр. в Житомирській і
Київській областях, як і в Бєларусі, за даними МОЗ України, у жительок забруднених
радіонуклідами районів значно збільшилась кількість народження недоношених дітей і
калік, кількість тяжких ускладнень вагітності (у 2,5 - 3 рази), є серйозні генетичні зміни
здоров я. Загрозливо зростають захворювання на рак і смертність.
9

10. Рис. 54. Один з мешканців лісу,
який вцілів після Чорнобильської
аварії
У 1990 р. експертна комісія при Держплані колишнього СРСР попередньо оцінила
збитки від катастрофи на ЧАЕС в 250 млрд крб. Реальні ж витрати поки що підрахувати
важко. Наслідки цього лиха - вічні, глобальні, і тепер можна лише говорити про
пристосування біосфери.
ПЛАНЕТАРНІ НАСЛІДКИ АВАРІЇ НА ЧАЕС ТА
її СПРИЙНЯТТЯ СВІТОВОЮ ГРОМАДСЬКІСТЮ.
Величезний викид радіоактивності, що стався внаслідок вибуху реактора 4-го
енергоблоку Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 р., спричинив забруднення значної
території не лише України, Білорусії та Росії, а й інших регіонів світу.
В Європі, наприклад, тільки радіоактивним цезієм виявилися забрудненими три чверті її
території, що становить близько 7,5 млн. м2 площі. У 20 регіонах цей рівень становив 1 кюрі
на кв. м. [1]. За нормами МАГАТЕ викид 1 кг ядерного палива - це вже трагедія, а у випадку
аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС його було викинуто в атмосферу (як мінімум) 11 тонн.
10

11. Першими в Європі звернули увагу на зміни в рівні радіоактивності працівники шведської
лабораторії енергетичних досліджень у Стадсвіку (Studsvik), що знаходилася на балтійському узбережжі (75 км на південний захід від Стокгольма). Радіоактивна хмара досягла
Стадсвіка 27 квітня, о 14 годині за місцевим часом. Там було зафіксовано підвищений рівень
радіації: 20-150 відліків за секунду (природний фон становив 5-10 відліків). Відносна
наявність ізотопів у повітряних фільтрах та дані про напрямок вітру дали змогу припустити,
що джерелом радіоактивного забруднення є аварія на ядерному реакторі, розташованому на
схід від Швеції [2].
Негайно був організований щоденний, трьохразовий аналіз проб повітря, трави, молока
й води. Проби з найвищою активністю досліджувалися методами гамма-спектроскопії,
електронної мікроскопії та авторадіографії. 28 квітня 1986 року інженер Кліф Робінсон (Cliff
Robinson) з Форсмарка зареєстрував підвищення рівня радіоактивності на півночі Швеції.
Проаналізувавши склад радіоізотопів та напрямок вітру, інженер зробив висновок - сталася
аварія на одній з радянських атомних електростанцій. Того ж дня шведський посол у Москві
зателефонував у Держкоматом СРСР, але йому відповіли, що нічого сказати не можуть.
Візит до радянського Міністерства закордонних справ офіційних осіб Швеції також не приніс
очікуваного результату. Проте не виключено що саме ця активність останніх змусила ввечері
28 квітня сповістити по московському радіо, що на Чорнобильській атомній електростанції сталась
аварія. Все повідомлення тривало 14 секунд.
В середньому з 28 квітня по 2 травня еквівалентна доза випромінювання у Швеції на
грунті становила 20-ЗО мкбер/г при рівні природного фону 10-15 мкбер/г, тобто, зросла на
33-100%. За даними вищезгадуваного Атласу, в Швеції виявлено території з рівнем
забруднення, як у III зоні в Україні, - до 15 кюрі на кв. км. [3]. Крім дворазового перевищення
природного фону, у 1986 р. там були зареєстровані також «гарячі» частки з щільністю 1
«гаряча» частка на кв. м. Істотне (в 50-100 разів) перевищення над природним фоном було
зафіксоване на північ від Стокгольму після дощу. У повітряних пробах було виявлено 16
ізотопів (цезію, стронцію, рутенію тощо). Ці ж самі ізотопи містилися й на зразках трави.
Максимальна концентрація радіонуклідів спостерігалася на висоті 400 м. Вона була в 10
разів вищою, ніж на грунті.
28-29 квітня наявність ізотопів у повітрі була постійною. 2 травня рівень їх концент рації
істотно знизився, а потім почав підвищуватися і 8 травня досяг початкового показника.
Аналізуючи співвідношення активності окремих ізотопів, шведські дослідники встановили
орієнтовну дату та час аварії; помилилися вони лише на 4,5 години.
Подібні дослідження були виконані й іншими державами Західної Європи, зокрема, Федеративною Республікою Німеччини, де в зборі та аналізі даних брали участь різні установи Інститут радіаційного захисту, Ядерний дослідницький центр, Університет у Аахені й ін.
Перша реакція ФРН на Чорнобильську трагедію була відповідною політичній ситуації.
Представник її Міністерства внутрішніх справ Ціммерманн наголосив на прес-конференції,
що реальної загрози для населення країни не існує, оскільки, як він заявив, «ми віддалені від
ЧАЕС на 2000 км.» [4].
Спочатку німецькі політики діяли абсолютно в дусі «холодної війни», намагаючись використати цю аварію для демонстрації цілковитої неспроможності соціалістичної системи. Але коли після дощу у Баварії, зокрема, в Мюнхені, підвищився рівень радіації, це викликало серйозну стурбованість офіційних властей Західної Німеччини і занепокоєння громадськості. Швидко стало зрозумілим: політичні кордони та світоглядні розбіжності нездатні захистити Захід від наслідків чорнобильської катастрофи. Правда про аварію,
розуміння її загрози та позиція радянського керівництва настільки вразили німців, що в травні
1986 р. канцлер Гельмут Коль назвав промови М.Горбачова з приводу наслідків катастрофи
на Чорнобильській станції «геббельсівською пропагандою» [5], що було абсолютно
справедливо.
Шок від аварії на ЧАЕС в СРСР привів до того, що відразу ж, у травні, одна з найвпливовіших партій ФРН - соціал-демократична - виступила з вимогою закриття всіх атомних
станцій на території Західної Німеччини протягом десяти років. Звичайно, уряд не підтримав цю емоційну заяву. Проте за соціал-демократів уже тоді стабільно голосувала третина
виборців, і абсолютно ігнорувати їх думку було неможливо.
11

12. Почались вживатися політичні заходи, викликані турботою про ядерну та екологічну
безпеку країни. Так, під впливом чорнобильської аварії на основі суспільної домовленості в
червні 1986 р. у ФРН було створено Федеральне міністерство охорони навколишнього
середовища. Тривало зростання впливу партії «зелених» на суспільну свідомість.
Висловлювалася також велика стурбованість становищем в атомній енергетиці НДР [6].
Політичним кроком, що заклав основи активної участі ФРН у заходах по ліквідації
наслідків аварії, стало підписання в липні 1986 р. під час візиту до Москви міністра закордонних справ Г.-Д. Геншера угоди про розвиток науково-технічного співробітництва, серед головних напрямків якого важливе місце посідала чорнобильська проблема [7].
І в інших країнах Європи чимало дослідницьких центрів займалися дослідженнями
забруднень після чорнобильського вибуху. В Австрії це був Дослідницький центр у Зейсберсдорфі; в Італії - Національний інститут з ядерної фізики Університету в Генуї, фізичні
лабораторії при санітарних установах, Онкологічний інститут; в Іспанії - Інститут фізики
елементарних частин, Відділення фізики при факультеті ветеринарії; у Великобританії Ядерно-фізична лабораторія, Рада з національного радіологічного захисту, Метеорологічне
управління, Імперський коледж науки й техніки; в Угорщині - ряд інститутів під керівництвом
служби протиповітряної оборони; у Фінляндії - Національний центр з радіаційної та ядерної
безпеки; в Єгипті - Відділення фізики при факультеті науки в Александрійському університеті
й т.д.
В обстеження радіаційної післяаварійної ситуації входило систематичне вивчення радіоактивності повітря, грунту, води, продуктів харчування. Здійснювалася оцінка
зовнішніх і внутрішніх можливих доз опромінення населення. Одержані дані направлялися
до Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).
Велике значення для оперативного реагування на державному рівні на надзвичайні
ситуації у країнах Західної Європи мала система раннього оповіщення (попередження).
Наприклад, організація такого контролю в Австрії базувалася на системі, що включає 336
вимірювальних дозиметричних станцій, які рівномірно розташовані по всій території країни.
Зібрані дані відправлялися на центральні станції оповіщення (дев'ять станцій у дев'яти
великих містах). Паралельно результати контролю передавалися в Національний центр
оповіщення у Відні. В цю систему входили також дев'ять станцій аерозольного контролю
повітря, розміщених на однаковій відстані від кордону. Станції раннього оповіщення
виявилися ефективним засобом одержання відповідної інформації, особливо на початковій
стадії розвитку аварії. До їх головних переваг слід віднести можливість швидкої оцінки
загальної ситуації, здійснення радіаційного контролю на всій території країни та ідентифікацію регіональних відмінностей у рівнях забрудненості.
Радіоактивність, викликана аварією на ЧАЕС, досягла Австрії 29 квітня 1986 р. Рівень
радіоактивних випадів у різних регіонах країни варіювався на шкалі від 1-го до 10-ти, але в
будь-якому разі це вимагало вжитя певних заходів для зниження питомої активності в потоці
повітря ізотопу йоду131, що і було успішно зроблено. Контролювався ретельно також рівень
забруднення м'ясної й рослинної продукції.
Загалом, дослідницька робота у післяаварійні роки дала змогу зафіксувати та
змоделювати поширення забруднення в атмосфері від радіоактивного чорнобильського
викиду в перші дні після катастрофи відповідно до метеоумов. Шість напрямків повітряних
потоків (залежно від напрямку вітру) сформували навколо ЧАЕС шестипелюсткову «квітку» з
пелюстками розміром у сотні кілометрів [8]. Досягли ці пелюстки страшної чорнобильської
«квітки» Єгипту й Іспанії, Швейцарії та Гренландії, Чорного й Північного морів, Китаю й т.д.
Підвищення рівня радіоактивності в Александрії було зареєстровано через тиждень після
аварії. Максимальний - з 3 до 17 травня - він у 650 разів перевищував природний фоновий
рівень до та після аварії. В опадах була виявлена радіоактивність на рівні 94,6±6,6 Бк/л
проти звичайного значення 0,16±0,02 Бк/л. А в Іспанії підвищення атмосферної
радіоактивності було зареєстровано на східному узбережжі (Валенсія) з 29 квітня до 7 травня
1986 р. Рівень її досягав величин, заміряних наприкінці 50-х - на початку 60-х років після
випробувань ядерної зброї в атмосфері. Середнє значення підвищеної радіоактивності було
у 3 рази більше у порівнянні з існуючим природним фоном, починаючи з 1964 р. В Італії
найбільший рівень забруднення було зареєстровано в її північних та східних районах. За
цезієм137 цей показник майже втричі перевищував відповідний рівень під час випробування
ядерної зброї в атмосфері.
12

13. Що стосується ситуації у Швейцарії, то тут вона була дещо кращою серед забруднених
регіонів. Максимальні потужності дози в країні (20 мкР/г у порівнянні з природним фоном - 10
мкР/г) були зареєстровані 1-2 травня 1986 р. в північно-східних областях і 4-8 травня - у
південних. Максимальний рівень радіоактивного забруднєння молока по йоду131 коливався у
межах 1000-2000 Бк/л (5-10 травня 1986 р.) для різних регіонів країни, а овочів - становив (510 травня 1986 р.) 3500 Бк/кг по йоду131 та цезію137.
Реакцією на радіоактивне забруднення в країнах Західної Європи було знищення
сільськогосподарської продукції, що була радіоактивно забруднена. Зокрема, у 1986 р. в
Швеції, південній частині Німеччини та в інших країнах Європи знищувалося молоко. Взимку
1986/87 рр. у Швеції відбувався масовий забій оленів, які, споживаючи забруднені лишайники, накопичували в собі багато цезію. В ряді країнах було витрачено близько 500
млн. дол. на компенсації фермерам за втрачену сільськогосподарську продукцію [9].
В цілому реакція країн Європи на аварію на ЧАЕС була різною. Якщо, наприклад, у ФРН
ця подія викликала бурхливу реакцію, то Франція відреагувала на неї практично без емоцій.
Більше того, там знайшла поширення думка, що ті чи інші аварії в СРСР — це нормальне
явище, й тому вагу чорнобильського вибуху не варто перебільшувати. Справа втому, що
питома вага власних АЕС у Франції досить висока (вони виробляють 80% електроенергії), й її
громадська думка звикла до них. До цього слід додати суміш, з одного боку, національної
гордості (французькі АЕС, безумовно, були найкращими в світі), а з другого - національного
оптимізму. Крім того, Франція належала до числа країн з ядерною зброєю, а ФРН ЇЇ не мала, і
тому у німецького населення було сформовано інший рівень чутливості до відповідної
небезпеки, і, зокрема, щодо «мирного атому» [10].
Радіоактивна хмара Чорнобиля не обійшла і Туреччину. Ситуація там склалася така, що
врожай чаю 1986 р. було частково знищено. Але певну його частину ввезли до Радянського
Союзу і реалізували через торговельну мережу. В зв'язку з цим в Москві виник скандал.
Незалежні дослідження, проведені вченими Інституту геохімії та аналітичної хімії ім.
В.Вернад-ського АН СРСР, підтвердили вміст у чаї радіоактивних ізотопів цезію134 та
цезію137. їх спів- відношення дало підстави вченим з лабораторії радіогеохімії під керівництвом лауреата Ленінської премії Л.Хитрова зробити висновок, що потрапили вони в рослини
саме після аварії на ЧАЕС.
Для експертизи було взято кілька упаковок чаю, куплених у різних районах Москви. В
сухому чаї було виявлено радіоактивність на рівні 300-400 беккерелей на кг сухої речовини.
Водна витяжка з нього могла порівнюватися з водою із ставка - охолоджувача атомної
станції [11].
Лише через багато років колишній міністр торгівлі Туреччини Джахід Арал в інтерв'ю
стамбульській газеті «Міллієт» визнав, що навесні 1986 р. він свідомо обманув громадськість країни. На своє виправдання він сказав, що після чорнобильської катастрофи у
Туреччині не вистачало спеціалістів і необхідних вимірювальних приладів, щоб виявити
радіоактивну забрудненість сільськогосподарської продукції. Тільки через два з половиною
місяці після катастрофи це почали робити. Але на той час кілька тисяч тонн чаю вже було
експортовано в Радянський Союз, табак - до Сполучених Штатів Америки, а більше 100
тис. т лісових горіхів - до Європи та США. Джахід Арал заявив, що він тоді був дуже сердитий
на СРСР через аварію на ЧАЕС і не вбачав нічого поганого у поставках туди забрудненої
радіацією сільськогосподарської продукції.
Після колишнього міністра торгівлі виступив із зізнаннями й колишній керівник турецького
агентства з атомної енергії. Він підтвердив, що свого часу влада свідомо замовчала
небезпеку: необхідна апаратура в країні була, але вона перебувала у руках армійського
керівництва, яке свідомо тримало її під замком [12].
Гострою була реакція на радіаційне забруднення від ЧАЕС в Японії. Перші повідомлення
про підвищення рівня радіоактивності у країнах Західної Європи надійшли туди 28 квітня
1986 р. від туристів, а коли ЗО числа того ж місяця було зареєстровано підвищення
радіоактивності в самій Японії, почалося активне вивчення впливу наслідків аварії на її
мешканців у Національному радіологічному інституті в місті Чіба.
19 травня чорнобильські радіонукліди були виявлені в молоці матері немовляти в
м.Осока. Дослідження проводилися по окремих ізотопах. Їх методика дала змогу зробити
порівняння забруднення з рівнем дочорнобильських часів. У зв'язку з тим, що аварія сталася
весною, в період росту злакових культур, які поглинали цезій137, передбачалося: певне
13

14. зараження населення цим ізотопом буде тривати значний час через вживання їх у їжу. Мало
минути кілька років, перш ніж концентрація ізотопу цезію137 могла досягти значень, що були в
Японії до аварії.
Території країн світу незалежно від поділу людського суспільства на протилежні
політико-економічні системи - капіталістичну і соціалістичну - забруднювалися радіоактивними викидами з Чорнобильської АЕС однаково, але сприйняття та коментування цих
подій були багато у чому принципово різні.
Країни, що входили до так званої соціалістичної співдружності й були орієнтовані на
Радянський Союз, також мали великі проблеми в квітні 1986 р. Проте, слід відзначити, що
система контролю і оповіщення у них була досить різною за якістю та ефективністю, й тому
ситуація розвивалася по-різному.
В Угорщині, наприклад, за період з 29 квітня до 9 травня максимальне значення бета-активності у аерозолях досягало 8—24 Бк/м3 у різних районах. Після 10 травня ці величини
знизилися до 1 Бк/м3 для всієї країни. Найбільший рівень радіоактивності мав місце в
північних і західних районах Угорщини. У водоймах її було виявлено в річці Раба на кордоні з
Австрією та у річці Муреш на кордоні з Румунією. Рівень активності йоду131 в молоці на
початку травня 1986 р. оцінювався у 200-300 Бк/л і в червні знизився до 10 Бк/л. Наявність
його в овочах не перевищувала 100 Бк/кг. На початку 1987 р. кількість цезію у м'ясних
продуктах зросла. Тому власті УНР та громадськість країни з великим занепокоєнням
слідкували за розвитком подій. Було введено також контроль за рівнем забрудненості
організму в населення за різними віковими групами.
У Німецькій Демократичній Республіці, до якої інформація про аварію на ЧАЕС поступала насамперед із Заходу, контроль за радіаційною обстановкою здійснювався Національним управлінням з атомної безпеки й радіаційного захисту (SААS). Планомірні дослідження розпочалися через два дні після аварії. Роботи виконувалися спеціальними
стаціонарними та пересувними лабораторіями, а також колективами АЕС, ядерних дослідницьких центрів і метеорологічними службами. Бралися проби повітря, опадів, води,
трав, рослин, грунтів, продуктів харчування. В ці роботи включилося також міністерство
сільського і лісового господарства НДР. Проби бралися по всій країні. їх кількість перевищила 10 000. Дослідження були завершені у вересні 1986 р.
Виміри внутрішнього забруднення людей виконувалися за допомогою детекторів, що
належали SААS, та монітора з Центру ядерних випробовувань у Россендорфі. Потужність
зовнішньої дози опромінення вимірювалася стаціонарними і пересувними камерами,
лічильниками Гейгера й портативними оцинтиляційними та термолюмінесцентними
дозиметрами, які звичайно застосовують для вимірювання фону поблизу АЕС. Дані були
записані на м'які диски, а потім на магнітні диски центрального комп'ютера SААS для
створення єдиної бази даних і передачі їх у Міжнародне агентство з атомної енергії
(МАГАТЕ) у жовтні 1986 р.
Було затверджено спеціальну програму вимірювання доз опромінення й організовано
відповідний інформаційний центр. Мета програми полягала в одержанні даних про можливе
опромінення населення та розробці заходів по його захисту. Про результати вимірів щоденно
доповідалося уряду. Оперативно було введено тимчасові гранично допустимі рівні
забрудненості для води, повітря, трави, кормових рослин, грунту та харчових продуктів.
Систематичний контроль за радіоактивністю у Варшаві й її околицях почався ще з 1972
р., після випробувань ядерної зброї в Центральній Азії. Контроль здійснювало дозиметричне
відділення Центральної лабораторії радіологічного захисту. Після аварії на ЧАЕС програму в
галузі дослідження радіоактивності було значно активизовано. До неї входило вивчення
радіоактивного забруднення повітря, грунту, продуктів харчування, загальної радіологічної
обстановки. До чорнобильської катастрофи у Варшаві було зареєстровано радіоактивні
ізотопи природного походження і незначна кількість цезія137 у повітрі. Після аварії (28 квітня)
в пробах останнього ідентифіковано значну кількість раніше не реєстрованих ізотопів.
У перші дні після вибуху радіаційне забруднення з'явилося в північно-східній і центральній частині Польщі й швидко поширилося на територію всієї країни. Максимальну
радіоактивність повітря зареєстровано 29 квітня у Міколайках - 571 бкр/м3. У траві вона в той
день становила 105 000 бкр/кг, у той час. як до аварії цей показник становив 223 бкр/кг [13].
14

15. В грунтах Польщі середня забрудненість радіоактивними ізотопами становила тоді на
глибині до 10 см 5,2 кбкр/кг (до аварії - 0,20- 0,95 кбкр/кг) [14]. А найбільший рівень забруднення води було зареєстровано 2 травня у Бялистоку. Він становив 417 бкр/літр.
Радіоактивність повітря та грунтів призвела до зростання рівня гамма-випромінювання в
усіх регіонах країни. Найвищим воно було з 29 квітня до 3 травня у Б'ялій Подлясці. З Польші
так само, як і у СРСР, було створено Урядову комісію, перше засідання якої відбулося вранці
29 квітня. На ньому прийняли рішення негайно дати дітям йодний розчин Люголя. Вже
через 13 годин це рішення було в значній мірі реалізоване. Протягом першої доби у північносхідних воєводствах 75% дітей пройшли крізь цю процедуру. В інших воєводствах за той же
час було охоплено профілактикою лише 25% дітей. У деяких населених пунктах ця
процедура розтягнулась до 2-го, а полекуди й до 5-го травня. Всього за ті дні в Польщі
прийняли розчин Люголя 18.5 млн. осіб, з них - 10,5 млн. дітей і підлітків до 16 років.
Проте у цієї процедури в Польщі були й опоненти, які заявляли, що її проведення з
запізненням (на 3-й чи 4-й день після вибуху) позбавлене будь-якого сенсу. На противагу
опонентам цієї акції ВООЗ і МАГАТЕ високо оцінили її проведення, вважаючи,що це значно
зменшило накопичення радіоактивного йоду щитовидною залозою й уберегло дітей від
можливого захворювання.
Для збереження здоров'я підростаючого покоління в Польщі було вжито ще ряд заходів,
серед яких - введене Урядом у зв'язку з появою радіоактивності в коров'ячому молоці з 2
травня карток на останнє для дітей до одного року життя.
Звичайно, інформація про радіоактивне забруднення довкілля, хоч і всіляко применшувана, викликала значну соціальну напругу в суспільстві. Перший тиждень життя в цих
умовах у Польщі пройшов майже в паніці (як і у ситуації з організацією прийому розчину
Люголя).
До того ж на настрій громадськості негативно впливало намагання владних структур
замовчати або надати населенню недостовірну інформацію щодо радіоактивного
забруднення. (Хоча саме з польського радіо мешканці західних областей України одержали
першу інформацію про ситуацію на півночі Київської області та про необхідність вжиття
профілактичних заходів проти викидів радіоактивного йоду.) Але, починаючи з перших днів
травня, в засобах масової інформації Польщі завдяки твердій позиції науковців, членів
Урядової комісії З.Яво-ровського й К.Карновецького з'явилась об'єктивна інформація про
радіаційну ситуацію у країні. Хоча щодо інтерпретації подій навколо ЧАЕС польські ЗМІ (за
винятком нелегальних) рівнялися на Москву, але інформацію про рівні забруднення
природного середовища Польщі, вони давали, на погляд проф. З.Яворовського, цілком
достовірну.
Складна ситуація склалася в Чехословаччині. У квітні й на початку травня радіоактивність повітря в Празі була вдвічі вищою, ніж в Австрії, втричі, ніж у ФРН, та у 4-5 разів
вищою, ніж в Угорщині. Подібний рівень радіоактивного забруднення мав місце лише у
нижніх шарах атмосфери 28-29 квітня в Скандинавських країнах і 30 квітня у Польщі.
Як виявилося пізніше, чорнобильська хмара 1986 р. досягла й Італії. У 1999 р. групою
дослідників з комітету «Рома-8000» в льодовику Кальдероне Апенинського хребта на висоті
2914 метрів було виявлено ізотопи цезію137 [15].
Однією з особливостей реагування держав світу на подію на ЧАЕС стало те, що багато
країн, а не тільки Радянський Союз, намагалися в той момент применшити рівні радіаційного
забруднення від чорнобильської катастрофи на своїх територіях. На думку Жореса
Медведєва - відомого вченого - дисидента, кожна країна прагнула виглядати краще на тлі
інших.
Доходило до парадоксів. Так, документи, які надала МАГАТЕ Польща, свідчили, що
більше від усіх (за поглиненою дозою) потерпів СРСР, потім - Румунія й Австрія, а сама ПНР,
яка, за даними американського професора Голдмана, мала бути на другому місці після
Радянського Союзу, значилася після Норвегії, Італії та Болгарії. Тобто, практично кожна
країна, крім Швеції, намагалася применшити реальну небезпеку. Хоча радіоактивна хмара
однаковою мірою накрила Угорщину й Австрію одночасно, але УНР подавала цифри,
вдесятеро нижчі за свою сусідку.
Румунія, якщо судити по її даних, взагалі ніяких проблем не мала. За даними ж СРСР,
більше за всіх від аварії постраждали Болгарія, Австрія і Греція. Потім йшли Румунія,
15

16. Фінляндія, Югославія, Італія, Швейцарія, а Радянський Союз за поглибненою дозою був на
десятому місці, між Польщею та Угорщиною [16].
Оцінюючи глобальні наслідки аварії на ЧАЕС для країн світу, фахівці виділяють ряд
факторів, до яких, зокрема, відносяться:
1) запізнілі радіологічні наслідки;
2) роль ефектів низьких доз опромінення на природу й людину;
3) величина економічної шкоди від аварії;
4) соціальні наслідки;
5) вплив на довготермінову науково-технічну політику в галузі атомної енергетики.
Порівняння інформації про радіологічні наслідки викиду в перший рік після аварії,
накопиченої Агентством з ядерної енергетики при Організації економічного співробітництва
та розвитку по різних країнах світу, висвітило значну різницю у результатах їх оцінок. Різниця
спостерігалася також серед регіонів окремої країни в зв'язку з нерівномірністю випадіння
радіоактивних забруднень, а також у реакції різних країн на однакові рівні опромінення.
Фахівці пояснюють це:
- відсутністю об'єктивних критеріїв оцінки ситуації,
- використання різних методів для обліку можливих радіаційних наслідків і різних
параметрів для моделювання процесів переносу радіонуклідів.
Стала зрозумілою необхідність встановлення єдиних нормативів гранично-допустимих концентрацій (ГДК) забруднення для харчових продуктів. Це дало б змогу, на думку фахівців, уникнути крайніх заходів, коли паніка та відсутність ГДК призводили до невиправданого обмеження, а інколи й повної відмови від вживання деяких продуктів (молока, риби,
овочів). Різниця в оцінках рівнів радіації та вжитих захисних кроках викликала збентеження
серед громадськості й труднощі в експертів та владних структур, хоча, на думку фахівців,
подальші дослідження показали, що переляк був перебільшений і радіаційні наслідки
чорнобильських подій не становили загрози для здоров'я населення країн Західної Європи,
Азії й Американського континенту.
Проте щодо останнього, реальність засвідчує інше. На думку французького будівельника
Даніеля Т., який у серпні 1986 р. відпочивав на півдні Австрії в районі, що, як стверджують
фахівці, потрапив у зону впливу радіоактивної хмари після катастрофи в Чорнобилі,
виявлений у нього у 1993 р. рак щитовидної залози викликаний саме великою дозою
опромінення внаслідок радіоактивного забруднення. Француз звернувся до паризького суду з
вимогою до України компенсувати завдану його здоров'ю шкоду [17].
Як бачимо, залежно від рівня розвитку демократії, організації державного життя та виховної громадянської самоповаги у суспільства, контроль за післяаварійною ситуацією й
поінформованість громадян мали різний характер у різних країнах. Від цього ж залежав і
рівень та форми реакції в світі на подію 26 квітня 1986 р. у СРСР.
Посилання
1. Інформація з матеріалів презентації книги: Атлас загрязнения Европьі цезием после чернобьільс-кой
аварии. - Комиссия европейских сообществ. - Люксембургское бюро официальньїх изданий европейских
сообществ.- Люксембург, 1998. // Голос України; Факти. - 1998. - ЗО липня.
2. Тут і далі, коли йдеться про поширення чорнобильського радіоактивного викиду, використано, якщо не
вказано інше джерело, огляд матеріалів зарубіжної преси, підготовлений в Інституті атомної енергії ім. І.В.Курчатова: Н.И.Безбатченко, Н.Е.Завойская, Г.А.Котельников, Л.Н.Нефедова, А.Г.Мотлич, К.П.Чечеров. Радиационные последствия чернобьільской аварии для стран Западной Евоопьі. - М., 1992. - СС. 3-38.
3. Фактьі. - 1998. - 5 серпня.
4. Die Opfev von Tschernobyl Zehn Jahren. Verstrohlt. Vergiftet. Ein journalistischer Report Von Franke Norbert
Schreiber, Peter Vinzens. - Frankturt-am-Mein und Leipzig.- 1996. - S. 61.
5. Der Spiegel. - 1986. - S. 62.
6. Gudula und Ulrich ZucKert. Eine getvennte Geschichte. - Leipzig. - 1993. - S. 122; Umwelt Report DDR. Bilanz
der Zersorung. Kosten der Sanierung. Strategien Furden Okologischen Umbau. - Frankfur-am-Mein. - 1990. S. 143.
7. Известия. - 1986. - 20 июля.
8. А.В.Яблоков. Атомная мифология. Заметки зколога об атомной индустрии. М. - 1997. - С. 109.
9. Жорес Медведєв. Це страшна аварія, але негірший її варіант. // Вечірній Київ. - 1992. - 5 березня.
10. Голос України. - 1991. - 5 вересня.
16

17. 11. Поиск. - 1990. - № 18. - С. 2.
12. Аргументи и факти. - 1993. - Ns 3. - С. 8.
13. Raport Komisij Rzadowej pod przewodnictwem Wiceprezesa Rady Ministrow PRL Zbigniewa Salajdy. – War
szawa. - crerwjec 1986. - SS. 3, 15.
14. A.Skeodowska, B. Jostkowska. Promieniowanie jonizujace a Czlowiek і Srodowisko. - 1994. - S. 112.
15. Сегодня. - 1999. - 18 вересня.
16. Жорес Медведєв. Це страшна аварія, але не гірший Л варіант. // Вечірній Київ. - 1992. - 5 березня.
17. Сегодня. - 1999. - 17 квітня.
17

18. Карта. Паливно-енергетичний комплекс України.
З паливно-енергетичним комплексом пов'язаний ряд екологічних проблем. В процесі
видобутку вугілля біля шахт виникають терикони - конусоподібні насипи так званої пустої
породи. В Донбасі терикони займають великі площі і чимало з них димлять. Щоб вони не
забруднювали повітря, гірську породу, з якої вони складаються, вивозять в яри і балки, землі
на їх місці рекультивують. Забруднюють повітря і великі теплові електростанції. Щоб
запобігти цьому, треба будувати очисні споруди.
Особливо великий негативний вплив можуть мати атомні електростанції. Безпека їх
агрегатів до останнього часу була недостатньою. Аварії на атомних станціях, як це сталося
на Чорнобильській АЕС, можуть призвести до умов, які не тільки погіршують навколишнє
середовище, а й стають загрозою для життя людей і всього живого.
Завдання. Запитання.
Використовуючи зміст карти „Паливно-енергетичний комплекс України” дайте відповідь на
такі запитання:
1. Де в Україні зосереджені підприємства вугільної, газової, торф’яної і нафтової
промисловості?
2. В яких областях, басейнах ускладнюються економічні й соціальні проблеми у зв’язку
з закриттям неефективних шахт і вивільненням понад 100 тис. робітників?
3. Назвіть головні причини кризи у паливно-енергетичному комплексі. Як ці кризи
впливають на соціально-політичну ситуацію в Україні?
4. Знайдіть на карті Чорнобильську АЕС. Катастрофа в Чорнобилі призвела до
безпрецедентного радіаційного забруднення території України. Радіонуклідами
забруднено 32 адміністративні райони п’яти областей. Проаналізуйте яких саме?
(Київської, Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської).
5. Що робиться і що необхідно зробити в цих областях для поліпшення екологічних умов життя?
18

19. Карта. Східна півкуля
Завдання. Запитання.
Використовуючи зміст карт „Східна півкуля”, „Україна на карті Європи”, джерело історичної
інформації - статтю Наталії Барановської, старшого наукового співробітника Інституту
історії НАН України „Планетарні наслідки аварії на ЧАЕС та її сприйняття світовою
громадськістю”, дайте відповідь на такі запитання:
1.Забруднення яких регіонів світу спричинив викид радіоактивності, що стався внаслідок
вибуху реактора 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС 26 квітня1986 року? Випишіть з
тексту держави до яких досягла чорнобильська хмара. Покажіть їх на карті.
2.Хто першим у Європі звернув увагу на зміни в рівні радіоактивності? Як ви думаєте,
чому? Для аргументування власних суджень встановіть послідовність подій: дати, години
досягнення радіоактивної хмари до певної території, шість напрямків повітряних потоків
(шестипелюсткову квітку). Проаналізуйте свої дослідження.
3. Яка була реакція держав на Чорнобильську трагедію? Що думаєте ви з приводу
наслідків чорнобильської катастрофи?
Україна на карті
Європи.
19

20. Традиції природокористування
Споконвічно стан навколишнього середовища того чи іншого краю у великій мірі
залежав від способу життя й господарювання його етносів. Як свідчить історія, корінні
етноси, які віками мешкали на своїй території, розуміли й любили її природу, дбайливо
ставилися до свого довкілля, користуючись його ресурсами з врахуванням багаторічного
досвіду й традицій своїх дідів-прадідів, завжди дбали про те, щоб природа могла
самовідновлюватись, розвиватись, щоб могла годувати онуків і правнуків.
Прийшлі етноси - тимчасові, особливо завойовники, не знаючи й не розуміючи природи
чужого краю, жорстокі не тільки до людей поневоленого краю, а й до його природи,
завдавали цій природі в більшості випадків дуже великої шкоди: палили, нищили, грабували,
ламали, розоряли. Не пристосовані до чужої природи, вони виявляли вандалізм,
переробляючи на свій смак природу й культуру, деформуючи екосистеми.
Етногенез українців відбувався на території, яка споконвічно була контактною зоною
етносів з різним модусом поведінки відносно оточуючого ландшафту. Саме тому територія
України була ареною різного роду етноекологічних колізій, які негативно позначалися на
стані природних ресурсів і довкілля. Як відомо, після входження українських земель до
складу Великого князівства Литовського починається інтенсивне використання природних
багатств України, особливо лісів, які почали нещадно вирубати, вивозячи деревину в Західну
Європу. Наслідком такого господарства стало винищення великих лісових пущ у верхів'ях
Південного Бугу, басейні Дністра, Росі, рік Волині, так що вже в XVI ст. в цих районах лісів
не стало, значно скоротилося й поголів’я звірини.
Нещадна експлуатація українських чорноземів польськими магнатами розгорнулася
після підписання Люблінської унії 1569 р. Виснаження земель супроводжувалося
жорстокою експлуатацією місцевого населення. Все це, а також різниця у традиціях,
культурі, релігії призвело до розвитку антагонізму і виникнення жорстоких конфліктів між
етносами.
Подібна ситуація мала місце й під час контактів з кримськими татарами, з турками, які
протягом кількох століть здійснювали регулярні спустошливі набіги на українські землі.
Традиційними формами господарювання, природокористування з давніх давен до
середини XVIII ст. в Україні були:
- землеробство,
- мисливство,
- рибальство,
- бджільництво,
- тваринництво,
- садівництво.
Їх роль в житті українців з часом змінювалась, але головним завжди залишалось одне
землеробство. Розвиток селянського господарства і промисловості був врівноваженим,
органічним. З XVIII ст. з початком активного розвитку промисловості, відкриттям і
розробкою родовищ заліза, вугілля, нафти в Україні все більшого значення набувають
форми природокористування, пов'язані з:
- екстенсивним використанням мінеральної сировини, енергоносіїв,
- промисловою забудовою територій.
Це були форми господарювання, все небезпечніші для довкілля.
Чому сьогодні знову звертаються до традицій в усіх сферах людської діяльності? Тому
що традиції - це не тільки пам'ять предків, все краще, найбільш своєрідне, притаманне тій чи
іншій нації в галузі культури, народної творчості, побуту, релігії, виробництва. Традиції- це
різноманітність культур, засобів існування. А різноманітність людства (різноманіття націй) не менш важливе, ніж біо-різноманітність взагалі для існування біосфери, це основа
виживання, головний екологічний закон.
Розвиток глобальної екологічної кризи пов'язаний не тільки з загрозливими втратами
біосферою все більшої кількості видів флори і фауни, а й з втратами різноманіття людських
20