ТЕЗИ для роботи над новою Національною системою Охорони здоровя

1. Шановні колеги!
Те, що мною викладено нижче, є усім зрозумілим. Разом з тим, маємо
прийняте принципове рішення щодо узгодження зазначених позицій і що,
ще більш важливо, слідування ними у нашій подальшій роботі з побудови
НОВОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ (НСОЗУ).
Отже, на початок що вкладаємо в самі поняття «СИСТЕМА»,
«ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я», «СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я»
1. СИСТЕМА (від дав.-гр. σύστημα — «сполучення») – множина
взаємопов'язаних елементів, відокремлена від середовища і яка
взаємодіє з ним, як ціле.
2. ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я – забезпечення прав людини на охорону
здоров'я, здоровий спосіб життя та надання якісної і доступної
медичної допомоги.
ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я – це система заходів, спрямованих на
забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних
функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності
людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній
тривалості життя.
ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я – галузь діяльності держави, ключовий
елемент її національної безпеки.
3. СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я – множина функціональних
елементів та відносин між ними, що виникають у суспільстві і
закріплюються інституційно для реального забезпечення прав
людини на охорону здоров'я, здоровий спосіб життя та надання
якісної і доступної медичної допомоги.
Будь-які позитивні зміни в державі може здійснити тільки
працездатна, а отже здорова людина
(маємо визнати це однозначно і безповоротно, щоб не повторилася
ситуація подібна до стану нашої армії на даний період).
На сьогодні маємо прийняти як належне і беззаперечне:
1) Ідеальної системи охорони здоров’я в світі не існує і ніколи не буде.
2) Яку б систему ОЗ ми б не обрали, завжди буде лунати критика, у
тому числі справедлива.

2. 3) Основою основ успіху є наші напрацювання й політична воля
вищого керівництва держави на їх реалізацію.
4) Принципами нашої роботи на перехідний період мають бути такі:
 Розробляємо своє бачення і план дій з побудови НСОЗУ.
 Вислуховуємо усіх, хто має і хоче щось висловити.
 Приймаємо до розгляду усі пропозиції.
 Ініціюємо і організовуємо обговорення нашого підходу та інших
небайдужих спільнот та осіб.
 Приймаємо найбільш оптимальні рішення у стислі терміни з питань, що
обговорюються. При цьому краще прийняти будь-яке рішення, аніж не
прийняти ніякого рішення
 При прийнятті рішення дотримуємося 100 %-го втілення поставлених
задач з конкретною відповідальністю кожного, що одночасно є мірилом
оцінки результативності учасників.
 За необхідності і реальної можливості актуалізуємо прийняті рішення,
приймаємо нові та їх виконуємо (діємо адекватно нашим можливостям,
часу, зовнішнім обставинам тощо).
5) Будь-які прийняті рішення можливо реалізувати за умови:
 наявності головної команди та інших команд кожного із членів головної
команди;
 залучення до роботи та наступного розвитку кваліфікованих,
корпоративно- та державномислячих виконавців.
 використання сучасного менеджменту, включно з ІТ-технологіями.
6) У випадку неприйняття необхідних політичних рішень нинішнім
Кабміном працюємо ще більш наполегливо, поширюючи наші
напрацювання усім зацікавленим сторонам (цільовим групам),
формуючи і збільшуючи коло прихильників, і опираючись на їх
підтримку вимагаємо реалізації наших напрацювань.
7) Принциповими підходами, які дозволять реалізувати наші ідеї і
напрацювання є:
• Прозорість системи.
• Беззастережні дії з мінімізації корупційної складової.
• Використання цільового і компетентнісного підходів в
управлінні галуззю.
Зазначені позиції та підходи за будь-якої моделі НСОЗУ дадуть
позитивний ефект.

3. За умови прийняття оптимальних рішень та їх виконання успіх
прийде неодмінно.
Європейське регіональне бюро ВООЗ у своїй Концепції «ЗДОРОВ’Я-
2020: ОСНОВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ І СТРАТЕГІЇ ДЛЯ
ХХІ СТОРІЧЧЯ» зазначає:
 Гарне здоров'я людей вигідно всім секторам і всьому суспільству – це неоціненний ресурс.
Здоров'я та благополуччя є ключовим фактором економічного й соціального розвитку та є
найважливішими у житті кожної людини, для кожної сім'ї й всіх спільнот.
 Ефективність охорони здоров'я та економічна ефективність взаємопов'язані – оптимізація
використання ресурсів у секторі охорони здоров'я має ключове значення.
 Прийняття дієвих стратегій дозволяє отримати реальний корисний ефект стосовно
здоров'я при прийнятних витратах і в умовах обмеженості ресурсів. Витрати можна
скоротити шляхом ефективного використання ресурсів у самому секторі охорони здоров'я.
 Функція лідерства, що виконується міністерствами охорони здоров'я та установами
охорони громадського здоров'я, зберігає життєву важливість для скорочення тягаря
нездоров'я в масштабах Європейського регіону і потребує подальшого зміцнення.
 Міністерства охорони здоров'я та органи охорони громадського здоров'я все в більшій мірі
виступають як ініціатори міжсекторальних взаємодій в охороні здоров'я і діють як
представники і захисники інтересів здоров'я. При цьому вони висувають на перший план
економічні, соціальні та політичні переваги, які дає гарне здоров'я, а також підкреслюють
несприятливі наслідки поганого здоров'я і нерівностей щодо здоров'я для діяльності будь-
якого сектора, всієї держави і всього суспільства.
 Сектор охорони здоров'я також виступає в якості партнера інших секторів, коли зміцнення
здоров'я може внести вклад у досягнення їхніх цілей.
 Усі країни схвалили підходи до співпраці, що отримали назву загальнодержавного підходу
(whole-of-government approach) і принципу участі всього суспільства (whole-of-society
approach).
 Підтримка здоров'я впродовж усього життя веде до зростання очікуваної тривалості
здорового життя і приносить дивіденди довголіття; і те і інше дає значний благотворний
ефект в економічному, соціальному та індивідуальному плані.
 Пріоритетними завданнями є:
• Інвестування в здоров'я на всіх етапах життя людини і розширення прав і
можливостей громадян .
• Зміцнення орієнтованих на людину систем охорони здоров'я , потенціалу охорони
громадського здоров'я , а також готовності до надзвичайних ситуацій , епіднагляду та
реагування.
• Налагодження стратегічного керівництва в інтересах здоров'я, що передбачає
створення умов для спільних дій сектора охорони здоров'я та інших секторів,
державних і приватних структур, а також самих громадян в ім'я спільних інтересів.
Для нього потрібні взаємопідсилюючі стратегії, багато з яких відносяться до секторів
за межами охорони здоров'я або взагалі не входять в систему державного управління, і
ці стратегії повинні спиратися на структури і механізми, що полегшують
співробітництво.
• Забезпечення стійкості місцевих громад та створення підтримуючого середовища.

4. • Рішення найбільш актуальних проблем, що стосуються неінфекційних та інфекційних
захворювань.
Дана концепція дає міцне обґрунтування легітимності дій міністрів і
міністерств охорони здоров'я та служб громадської охорони здоров'я , що
виходять за межі свого сектора, та виконання ними нових функцій в
процесах формування стратегій, спрямованих на зміцнення здоров'я і
благополуччя.
На думку Жужанни Якаб, Директора Європейського регіонального бюро ВООЗ
«Політика Здоров'я-2020 включає такі ключові положення та завдання:
 нові підходи колективного лідерства з метою об'єднання зусиль різних партнерів і
мобілізації широкої політичної та громадської підтримки справі охорони і поліпшення
здоров'я людей;
 систематичний аналіз нових функцій і можливостей лідерства для більш ефективного
налагодження міцних контактів з іншими діючими суб'єктами як у системі державного
управління, так і поза нею, в цілях колективного вироблення спільних рішень;
 шляхи формулювання економічної аргументації на користь інвестування в охорону
здоров'я, включаючи об'єктивне обґрунтування корисності та ефективні підходи до
реалізації принципу врахування інтересів здоров'я в політиці всіх секторів;
 шляхи розширення прав і можливостей громадян і пацієнтів в якості ключових умов для
поліпшення показників здоров'я, функціонування систем охорони здоров'я та підвищення
задоволеності якістю послуг;
 ефективні шляхи використання можливостей, у тому числі нових технологій, для
мережевого спілкування, партнерства та комунікації;
 загальний регіональний механізм для забезпечення і підтримки єдності та узгодженості
висловлюваних положень в межах спільноти охорони здоров'я;
 виявлення прогалин у знаннях і визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень;
 створення постійно діючої платформи комунікації для обміну практичним досвідом серед
керівників, які визначають політику, і поборників суспільної охорони здоров'я в масштабах
регіонів та країни;
 пильну увагу до питань здоров'я і благополуччя як важливих факторів соціально-
економічного розвитку.
Здоров'я-2020 – це політика ВООЗ і, разом з тим, політика для всіх. В її основі
лежить багаторічний глобальний та регіональний досвід формування
стратегічних засад, і вона повністю узгоджена з процесом реформи ВООЗ.
Регіональне бюро буде активно просувати і підтримувати її впровадження в
державах-членах. Однак, спираючись лише на свої сили, ВООЗ не зможе
домогтися того, щоб основи цієї політики стали наріжним каменем охорони
здоров'я в інтересах поліпшення здоров'я і підвищення рівня благополуччя –
для цього необхідна участь численних партнерів, до співпраці з якими ВООЗ
буде прагнути. Спільними зусиллями ми зможемо забезпечити більш повну
відповідність проведеної політики і стратегічного керівництва сучасним
потребам в галузі охорони здоров'я , в ім'я здоров'я і благополуччя нинішнього
і майбутніх поколінь».

5. ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ НОВОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
I. Формування пріоритетів національної політики в області
охорони здоров’я, взявши за основу державно-суспільний
механізм управління системою охорони здоров'я, що передбачає
узаконений поділ повноважень з прийняття рішень між державними органами
управління охороною здоров'я і громадськими організаціями медичних
працівників й пацієнтів, які представляють свої корпоративні інтереси.
II. Вироблення принципів, бачення і місії НСОЗУ.
III. Чіткий розподіл завдань на:
− політичні, основними з яких є:
 розроблення Концепції НСОЗУ та прийняття рішення про її впровадження;
 законодавча фіксація сталого відсотку (не менше ніж 6,5% від ВВП) на утримання
сфери ОЗ.
 реалізація довгострокової програми профілактики і попередження захворювань,
спрямованої на забезпечення реалізації права громадян на збереження власного
здоров'я.
− правові, зокрема створення законодавчо-нормативного поля, що
адекватно:
 відображає й регулює діяльність системи охорони здоров'я в нових соціально-
економічних умовах;
 регулює механізми підготовки й прийняття управлінських рішень;
 забезпечує правосуб’єктність – участь лікаря у правовідносинах, що виникають, як
повноправного учасника, наділеного усім комплексом цивільних прав
(запровадження статусу лікаря як суб’єкта права та перехід на контрактні стосунки
між закладами охорони здоров’я, їх керівниками та фахівцями);
 забезпечує функціонування єдиного медичного простору шляхом роздержавлення
управління системою охорони здоров’я й надання функцій управління професійним
організаціям медиків (лікарів, фармацевтів, середнього медичного персоналу).
Для цього необхідно:
а) актуалізувати та прийняти низку законодавчих актів: «Основи законодавства про
охорону здоров’я», «Про лікарські засоби», «Про організацію медичного
обслуговування громадян», «Про статус закладів охорони здоров’я», «Про
загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про лікарське
самоврядування», «Про систему медичної освіти», «Про безпеку харчових
продуктів» тощо;
б) прийняти на рівні законів нові програми: «Про систему надання первинної
медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини», «Про систему надання
невідкладної та швидкої медичної допомоги», «Про систему надання спеціалізованої
та високоспеціалізованої медичної допомоги», «Про систему надання паліативної та
хоспісної медичної допомоги», «Про профілактичну медицину», «Про

6. університетські клініки», «Про особливості системи закупівлі товарів, робіт та
послуг для державних та комунальних закладів охорони здоров’я» тощо.
− економічні, серед яких найбільш важливими є:
 надання медичній послузі статусу економічної категорії;
 урегулювання ринку медичних послуг;
 удосконалення принципів і порядку ліцензування медичної діяльності;
 підвищення ефективності використання фінансових і матеріально-технічних
ресурсів, наданих охороні здоров'я суспільством.
− соціальні, насамперед:
 формування позитивного сприйняття необхідності змін й усвідомлення соціальної
значущості власної професії серед лікарського співтовариства на основі участі їх
повноважних представників у проектуванні, плануванні й реалізації програм у сфері
охорони здоров'я;
 створення передумов для формування відповідальності громадян за стан власного
здоров'я, подолання стереотипів щодо патерналістської моделі відносин у сфері
охорони здоров'я.
Бути здоровим повинно стати вигідно як людині, так і
державі!!!
− організаційні, що визначає пріоритетність та етапність кроків, до
яких слід віднести такі:
 проведення усього комплексу робіт на засадах системності, поєднання ринкових і
державно-адміністративних важелів, введення нових організаційно-правових форм
функціонування закладів охорони здоров’я, зацікавлення медичного працівника в
результатах його праці;
 покладання в основу фінансування не залишкового принципу, а визначення
величини сукупних видатків на роботу галузі, зокрема суспільно необхідних витрат
медичної праці;
 введення гарантованого об'єму медичної допомоги за рахунок бюджетних
асигнувань (безоплатні послуги) із щорічним їх переглядом у бік розширення;
 планування засобів для організації всіх видів медичної допомоги з розрахунку на
одного мешканця з урахуванням віку та стану захворюваності в регіонах. На основі
цього здійснення реорганізації лікарняної та поліклінічної допомоги з сталим
розвитком сімейної медицини;
 удосконалення механізмів управління і ініціювання розвитку самоуправління на
рівні закладів охорони здоров’я з наданням їм статусу самостійних суб’єктів
господарювання
 забезпечення конкуренції медичних послуг і медичних кадрів шляхом створення
єдиних умов функціонування і розвитку страхової (обов'язкової та добровільної)
державної і приватної медицини, законодавчого визначення компетенції органів
управління охороною здоров'я та їх взаємовідносин зі страховими фондами і
страховими компаніями;
 запровадження системи оцінки і оплати праці кожного конкретного працівника в
залежності від рівня його професіоналізму та якісно-кількісних показників роботи;
 впровадження лікарського самоврядування – реалізація законодавчого та
нормативного становлення громадських професійних асоціацій медиків з наданням
їм права на здійснення атестування, сертифікації, громадського контролю за
ліцензуванням медичної діяльності, контролю за якістю медичної допомоги;

7.  здійснення переходу до вільного обрання схеми навчання з єдиними критеріями
оцінки її якості і екологічно-епідеміологічною (профілактичною) спрямованістю та
кількісними змінами у підготовці медичних кадрів з адекватним стратегічним
плануванням людських ресурсів й організацією та забезпеченням безперервної
професійної освіти й підвищення кваліфікації
 законодавче визначення норм, за якими виникає відповідальність медичних
працівників за ненадання належної медичної допомоги та пацієнтів за байдуже
ставлення до свого здоров’я;
 страхування професійної відповідальності лікаря (укладання угод із страховими
компаніями, створення власних спеціальних страхових фондів за рахунок членських
або цільових внесків);
 захист прав пацієнтів (робота зі скаргами пацієнтів та позасудове вирішення спорів,
компенсаційні виплати пацієнтам за рахунок спеціальних страхових фондів);
 захист професійних прав, соціальних прав та гарантій лікарів (у тому числі шляхом
недержавного пенсійного та особливих видів соціального страхування);
 залучення у сферу охорони здоров’я засобів пойменованого цільового
фінансування: джерел акцизного збору, податків на алкогольні та тютюнові вироби,
на екологічно шкідливе виробництво та несприятливі умови праці тощо;
 закріплення податкових пільг за закладами охорони здоров'я і науковими медичними
установами усіх форм власності, а також на позабюджетні кошти та доброчинні
внески, залучені у галузь;
 створення нормативних умов для унеможливлення монополізації замовлення,
виробництва, закупівлі, споживання ліків, медичної техніки та інструментарію і
контролю за усіма цими процесами;
 інформаційно-просвітницька діяльність як серед лікарів, так і серед населення
(професійні телеканали, видання спеціалізованих журналів тощо).
IV. Принципи політики НСОЗУ:
 Соціальної справедливості у фінансуванні: більш заможні мають платити більше (у
відсотках від доходу).
 Рівного доступу до медичних послуг: в основі потреба в медичному обслуговувані, а
не спроможність платити за неї.
 Прозорості і підзвітності: поінформованість населення щодо прав та обов’язків,
боротьба з неофіційними платежами, корупцією, спостереження за медичними
закладами й оцінка якості їх роботи.
 Неухильного зростання управлінської ефективності: підвищення значущості
менеджменту й запобігання непродуктивним управлінським витратам. Значна доля
проблем в ОЗ пов’язана не з так званим «недофінансуванням», а з неефективною
організацією управління.
 Попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний
та медичний підхід до охорони здоров’я.
 Багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування,
поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і
конкуренції.
 Децентралізація державного управління, розвиток самоврядування медичних
спільнот, закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і
договірній основі.
V. Принципи фінансового забезпечення (на перехідний період):
 Фінанси на функціонування ОЗ мають складати не менше 6,5 % від ВВП.
 Фінансові потоки для ОЗ мають проходити через Національну Раду ОЗ.

8.  Має бути чітке і прозоре розмежування державного і приватного фінансування.
 Оптимальним з точки зору підвищення економічної ефективності (рентабельності) і
покращення рівного доступу до отримання медичної допомоги є створення єдиного
загальнонаціонального фонду, що полегшить також планування і координацію
діяльності у сфері ОЗ.
 Система оплати має бути послідовною і основаною на конкретних даних, а також
пов’язаною з показниками (якість і результати) їх діяльності.
 Раціональне використання фінансів забезпечить зведення до мінімуму дублювання
функцій.
VI. Для того, щоб реалізувати Концепцію побудови НСОЗУ
необхідно:
 Утворити у складі Кабінету Міністрів з безпосереднім підпорядкуванням Прем’єр-
міністру тимчасовий (до 3-4 років) спеціальний окремий підрозділ (орган)
виконавчої влади з побудови НСОЗУ на чолі з Міністром ОЗУ. Розглядати побудову
НСОЗУ як проект, з відповідним забезпеченням менеджменту.
 Залучити до новоствореного органу представників міністерств і відомств,
функціональна діяльність яких тісно пов’язана з даною роботою, та надати йому
повноцінні повноваження на здійснення усього комплексу робіт з побудови НСОЗУ,
включно з кадровим та фінансовим забезпеченням.
 Покласти на новостворений орган відповідальність за розроблення та впровадження
ідеології змін, узгодження нововведень між собою й існуючим законодавством та
функціонування на перехідному етапі майбутньої Нової системи охорони здоров’я
України.