Що таке марксизм? Хто його засновники? І як марксизм потрапив в СРСР

1. Вступ
Марксистська філософія сформувалась на багатому грунті попередніх філософських систем.
Марксистська філософія, і в цьому одна з її специфічних рис, виникла як складова більш широкого
вчення — марксизму. До його складу, крім філософського вчення, входить також теорія
економічного розвитку суспільства — політична економія і теорія соціально-політичного розвитку -
"науковий комунізм". Марксизм — одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння
об'єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, розкрити найзагальніші закони розвитку природи,
суспільства та людського мислення.
Радянські комуністи узурпували марксизм і спробували переконати с віт, що вони у
своїй теорії і практиці є послідовниками Маркса. І хоча на ділі все йде якраз навпаки,
Захід погодився з їх пропагандистською тезою про відповідність радянської теорії і
практики ідеям Маркса.
І Розділ: Марксизм
Тема І: Джерела марксизму
Батьківщина марксизму — Німеччина. Його творці — Карл Маркс (1818—1883 рр.) і Фрідріх
Енгельс (1820—1895 рр.); час створення — 40-ві роки XIX ст. Виникнення марксизму було
детерміновано конкретними соціально-економічними і політичними передумовами. В кінці XVIII ст.
в Англії почався промисловий переворот, який у XIX ст. охопив інші європейські держави. На зміну
феодалізму широким фронтом йшов капіталізм. Формувались нові класи — буржуазія і пролетаріат.
Глибшала безодня між багатством і бідністю. В середовищі робітничого класу зростає
незадоволення станом справ. Поступово воно переростає у страйки, організо вані виступи проти
існуючого економічного та політичного ладу. Деякі з них набувають великого резонансу.
Соціальні конфлікти та потрясіння цього періоду, закономірно, викликали у свідомості
робітників та прогресивної інтелігенції багато соціально-філософських запитань про перспективи
розвитку суспільства. Марксизм в цілому і його філософія прагне дати відповіді на ці запитання.
За Марксом, найбільших успіхів досягали народи, що мали найбільш розвинене
виробництво. При цьому наголос Марксом і Енгельсом робився на виробництво матеріальних
благ, яке створює підґрунтя для соціального, політичного і духовного процесів життя суспільства
взагалі. Спосіб виробництва - це історично конкретна єдність продуктивних сил і виробничих
відносин, це матеріальна основа суспільства, що визначає його особливості і розвиток.
По Марксу, у виробництві люди здійснюють не щось приватне, не значуще для їх суті, а як
раз навпаки: найбільш важливе і істотне - творять історію, змінюючи навколишній світ і себе самих.
Головна продуктивна сила - самі люди, що беруть участь в процесі виробництва. Їх виробничий
досвід, працьовитість, активність і працездатність, завдання, які вони перед собою ставлять,
визначають потенціал суспільного виробництва.
Виробничі відносини - це система матеріальних економічних відносин між людьми в процесі
виробництва і рух суспільного продукту від виробництва до споживача. Це відношення власності
(відношення до засобів виробництва). Вони пронизують всі сфери економічних відносин:
виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Виробничі відносини додають
всім суспільним явищам історично певну соціальну якість. Виробничі відносини є соціальною
формою продуктивних сил. Разом вони складають дві сторони кожного способу виробництва і

2. пов'язані один з одним за законом відповідності виробничих відносин, характеру і рівню розвитку
продуктивних сил.
Марксизм ставив перед собою завдання звільнення людини від пануючих над ним
економічних і політичних форм. Підсумком цього процесу звільнення є формування такого
суспільства, в якому економіка знаходиться під контролем асоційованих виробників. Це припускає
перехід від капіталізму до соціалізму і комунізму, від приватної власності на засоби виробництва
до суспільної. Такий перехід здійснюється в результаті класової боротьби пролетаріату,
закономірним підсумком якої є соціалістична революція.
Тема ІІ: Проблема людини в марксизмі
Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини. Вказуючи на подвійну
(біологічну і соціальну) природу людини, марксистська філософія зводить її сутність до соціальних
рис і трактує як сукупність усіх суспільних відносин.
Проблема людини у марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого
суспільного феномена як відчуження. Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є
перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною,
тисне на неї. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить
приватна власність на засоби виробництва. К.Маркс і Ф.Енгельс запропонували і конкретний шлях
виходу з ситуації, що склалася, — знищення приватної власності на засоби виробництва. Це можна
здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності — власності всіх і кожного
водночас, суспільної за своїм характером.
Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить червоною ниткою
через увесь марксизм. Суспільством соціальної рівності, справедливості та гуманізму
проголошується комунізм. У творах К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як
світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан
відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини,
забезпечити перехід від приватної до суспільної власності, — робітничий клас, пролетаріат.
Сьогодні можна сказати, що комуністичний суспільний ідеал так і не знайшов адекватної
реалізації на практиці ні за життя фундаторів марксизму, ні після їхньої смерті, хоча спроб було
немало. Теорія виявилась безсилою матеріалізуватись.
Важливою стороною філософії марксизму стала розробка проблеми практики. У цьому
вченні практика траєктується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність
людини, завдяки якій змінюються природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищим
рівнем практики К.Маркс і Ф.Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. По суті вся
марксистська філософія — це спроба раціонально обгрунтувати шляхи зміни світу на кращий. Вона
стала духовною зброєю в руках тих, хто бажав кардинальної зміни суспільного ладу. Але
результати застосування цієї зброї виявились трагічними.
Одна із особливостей марксистської філософії її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається
нищівній критиці.
Розділ ІІ
Марксизм і його фальсифікація в Радянському Союзі
Тема І: Марксизм-ленінізм

3. Серед послідовників вчення К.Маркса і Ф.Енгельса особливе місце належить В.І,Леніну
(1870—1924 рр.). Ленін намагається максимально використати філософію марксизму для
створення теорії боротьби робітничого класу. Так, діалектика цікавить його у двох аспектах: як
філософський метод і як метод, що може використовуватися в політичній діяльності, практиці
боротьби з царизмом, при здійсненні соціалістичної революції і вирішенні завдань соціалістичного
будівництва. Роздуми з приводу діалектики у найбільш сконцентрованому вигляді знайшли
втілення у праці В.І.Леніна "Філософські зошити". В своїй основній філософській праці "Матеріалізм
і емпіріокритицизм" (1908 р.) Ленін робить ряд принципових висновків гносеологічного характеру.
Обгрунтовує ідею що в основі матерії лежить така властивість як відображення. Відображення -—
це атрибут матерії, одна з її найзагальніших характеристик. Залежно від рівня організації, розвитку
матеріальних систем змінюється і його специфіка. У найзагальнішому випадку можна розрізняти
відображення на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості, суспільства. Пізнання світу, за
В.І.Леніним, - це теж процес відображення, відтворення властивостей об'єкта пізнання у
свідомості людини.
Специфічне місце в ленінських роботах, належить проблемі матерії. Нагадаємо, що матерія
— одне з центральних понять марксистської філософії. На думку Леніна, визначальними
характеристиками матерії є її об'єктивність і здатність відображатись. В.І.Ленін намагається
розібратись, яку роль у житті окремих індивідів та суспільства в цілому відіграє свідомість,
суб'єктивний фактор. У зв'язку зі створенням В.І.Леніним політичної партії, метою якої було
повалення царизму в Росії, проблема свідомості в його роботах набуває специфічного
забарвлення, вона виступає насамперед як проблема взаємозв'язку суспільної психології та
ідеології. Увага акцентується на необхідності активного внесення ідеології в стихійний
революційний рух трудящих.
Значну увагу В.І.Ленін приділяє питанням функціонування суспільства і практики
революційних перетворень. Підкреслюючи вирішальну роль трудящих мас в історії, Ленін рушійну
силу суспільного розвитку бачить у класовій боротьбі. Шлях практичного подолання експлуатації
пролетаріату — соціалістична революція і диктатура пролетаріату. Серед широкого кола питань
суспільного розвитку, якими цікавився і які досліджував Ленін, особливе місце належить теорії
соціалістичної революції. Революція трактується ним як якісний стрибок, що забезпечує перехід
суспільства на принципово новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та
характеру власності на засоби виробництва, соціального, політичного і духовного життя
суспільства. Історія згодом показала, до яких трагічних наслідків може призвести абсолютизація
даної форми управління. При осмисленні ленінської спадщини необхідно чі тко розрізняти його
безпосередньо філософське вчення і практичну діяльність як політика, ідеолога Жовтневої
соціалістичної революції, керівника політичної партії і держави. Багато з того, що зроблено
В.І.Леніним у філософії, не витримало випробування часом. Разом з тип окремі положення
зберегли свою цінність, мають значення і тепер.
Тема ІІ: Фальсифікація марксизму у радянський період
В СРСР Й.В.Сталін проголосив ленінське тлумачення марксизму останнім словом світової
філософської думки й назвав його марксизмом-ленінізмом. Таким чином була створена
всеохоплююча система партійно-державної філософії (діалектичного та історичного матеріалізму).
Проголошуючи діалектичний матеріалізм світоглядом партії, він, таким чином, проголосив
філософію політичним вченням, яке було перетворене в засіб обґрунтування й виправдання
рішень партійного керівництва, особливо в тих трактовках, які стосувались радянських вождів.
Спроби по-іншому вирішувати її ідеї засуджувались як ревізіоністські, що в Радянському Союзі
вело до вульгаризації діалектичного матеріалізму.

4. Предметом дослідження діалектичного матеріалізму Сталін вважав природу (в розумінні
всього світу). Поширення законів діалектичного матеріалізму на суспільство, яке начебто виступає
як частина природи, становило предмет історичного матеріалізму. Третьою сферою реальності
Сталін вважав безпосередню людську життєдіяльність (політичне життя).
В цілому, вимальовувалось таке бачення реальності: всю цілісність буття становить природа,
закони якої охоплюють все суще. Щодо законів суспільства, то вони виступають специфічним
виявом законів природи. Вивчаючи закони природи й суспільства, люди створюють правильний
орієнтир у політичній діяльності (житті). Такою, за Сталіним, є внутрішня логіка марксистсько -
ленінської філософії. її було "поділено" між чотирма рисами діалектики, трьома рисами філософії
та трьома рисами виробництва, структура яких однакова.
Виходячи з цієї логіки, прийняття правильного політичного рішення є не просто людським
рішенням, а законом буття. Такими "безпомилковими" рішеннями були рішення вождя. Оскільки
істина виражає інтереси більшості, то той, хто висловлює свою власну думку, виступає проти
народу, тобто є його ворогом. Звідси й випливала відома політична практика Сталіна, що сприяло
тотальному виникненню догматизму й начотництва, що затримало розвиток творчої думки,
філософської культури. Лише пізніше, в період хрущовської "відлиги" та в 60-ті роки стала
пробивати собі дорогу творча філософська думка. В ході розвалу СРСР розгорнулась нищівна
критика вульгаризованої версії марксизму, а заодно і не вульгаризованої її частини.
Висновок
Марксистська ідеологія, особливо в XX столітті, справила великий вплив на робітничий рух
в капіталістичних країнах, на здійснення соціалістичних революцій, створення і розвиток
соціалістичних країн, на ті грандіозні переміни, які відбулись у світі. Під її впливом докорінно
змінився сучасний капіталізм. Авторитет теорії марксизму змусив провідні західні держави багато
чого взяти із її соціалістичного вчення: побудовано різні (шведську, швейцарську та ін.) моделі
соціалізму, комуни, кібуци та ін. В результаті змінився й статус найманого робітника.
Пом'якшились умови використання найманої праці, певною мірою забезпечується правовий статус
людини. Розвиток матеріального чинника продуктивних сил і посилення розриву між розвинутими
країнами й тими, що розвиваються, послабили тотальність відчуження. Проте глобальні проблеми
сучасності свідчать, шо це суспільство ще далеке від гармонії у системі "людина - суспільство -
природа". Водночас, в останні десятиріччя в колишніх соціалістичних країнах відбувся відрив теорії
від практики соціалістичного будівництва, знизилися темпи його розвитку, а з ними й рівень життя.
Але усупереч чеканням Маркса, революція відбулася не в розвинутих капіталістичних
країнах, а в економічно відсталій Росії. Пізніше виникло співтовариство соціалістичних країн, у яких
були встановлені авторитарні політичні режими, що абсолютно суперечило уявленням Маркса про
майбутнє суспільство. Складні шляхи розвитку людського суспільства в ХХ столітті з його
численними війнами і різного роду конфліктами висвітили низку факторів, недооцінених у
марксовій теорії суспільства (насамперед, етнічних, расових, культурних, релігійних).