ukr

1. С.Р. Молочко
О.М. Васильєва
Готуємося до зовнішнього
незалежного оцінювання
' ЙЕШ Частина II
Рекомендовано для учі
Відповідає програмі І
(лист №1/11 від 22.0
• Біографічні відомості
• Огляд творчості
• Елементи аналізу творів
• Стислі перекази творів
• Теоретичні поняття

2. Зміст
Літературний процес першої третини XX ст. (1900 - 1930) З
Тема 25. Микола Хвильовий (1893 - 1933) 6
Тема 26. Остап Вишня (1889 - 1956) 11
Тема 27. Євген Маланюк (1897 - 1968) 16
Тема 28. Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет) (1908 - 2003) 20
Тема 29. Юрій Яновський (1902 - 1954) 28
Тема ЗО. Микола Куліш (1892 - 1937) 33
Тема 31. Іван Кочерга (1881 - 1952) 36
Літературний процес 30 - 50-х років XX ст 40
Тема 32. Олександр Довженко (1894 - 1956) 43
Тема ЗЗ.'Улас Самчук (1905 - 1987) 54
Тема 34. Іван Багряний (1906 - 1963) 61
Тема 35. Андрій Малишко (1912 - 1970) 69
Тема 36. Олесь Гончар (1918 - 1995) 72
Літературний процес 60 - 90-х років XX ст.
Рух «шістдесятників» у літературі 82
Тема 37. Василь Симоненко (1935 - 1963) 83
Тема 38. Дмитро Павличко (нар. 1929 р.) 86
Тема 39 (оглядова). Юрій Мушкетик (нар. 1929 р.) 90
Тема 40. Ліна Костенко (нар. 1930 р.) 94
Тема 39. Григір Тютюнник (1931 - 1980) 98
Тема 40. Василь Стус (1938 - 1985) 104
Тема 41. Іван Драч (нар. 1936 р.) 110
Тема 42. Борис Олійник (нар. 1935 р.) 113
Теоретико-літературні поняття 116
V. Сучасний літературний процес
Загальний огляд 124
Узагальнювальний тренувальний тест № 1 з української літератури
(За орієнтовною схемою) 128
Узагальнювальний тренувальний тест № 2 з української літератури
(За орієнтовною схемою) 131

3. Літературний процес першої третини X X ст. (1900 — 1930)
Літературні явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину.
(О. Білецький).
Початок XX ст. визначається інтенсивним розгортанням визвольного руху в Російській
імперії під гаслами боротьби за землю і волю, подіями революцій 1905 - 1907 рр., 1917 р.,
проголошенням УНР (1917). Усе це позначилося на розвиткові української літератури,
зумовило пожвавлення українського політичного, культурно-освітнього, мистецького
життя. Відкриваються національні школи, створюються Український народний університет,
Українська академія наук, Національна бібліотека. Виникають українські видавництва,
починають виходити журнали і газети.
У цей період гостро постали проблеми гуманізму, сенсу життя людини, свободи, прогресу
і справедливості. Письменники вірили, що історичні умови складалися на їхню користь:
вони зможуть писати правду і творити за велінням розуму і серця, бо влада на словах спові-
дувала демократичні принципи. У час революції і громадянської війни українську літера-
туру творили переважно вихідці з народних мас.
Митці акцентують увагу на справедливості визвольних змагань, розвивають ідеї націо-
нального відродження українського народу. Це простежується у творчості Михайла Коцю-
бинського, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Володимира Винниченка,
Олександра Олеся, Миколи Вороного, Володимира Самійленка, Бориса Грінченка, Гната
Хоткевича, Любові Яновської, Архипа Тесленка, Степана Васильченка та ін.
У пореволюційні роки відбувається певний переворот в естетичній свідомості й художній
культурі. Розширюються тематичні обрії письменства (показ життя українських селян,
робітників, наймитів, інтелігенції, урядовців, військових; життя інших народів). Пись-
менники, моделюючи дійсність, звертаються до прийомів і засобів суміжних мистецтв, що
естетично оновлює літературу. Утворюється нова система напрямів, стилів, розвиваються
всі жанри літературної творчості. Пошуки митців розгортаються в річищі українського мо-
дернізму, який вбирає в себе імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм, неореалізм, нео-
класицизм, символізм, футуризм тощо.
Модернізм (від франц. «новітній, сучасний») - філософсько-естетична й художня
система, що склалася на межі XIX - XX ст. і об'єднала новітні напрями й течії, яким
притаманна більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його
розкритті.
Модернізм як поняття, що окреслювало нові явища в українській літературі, першою
ввела в Науковий обіг Леся Українка в статті «Малорусские писатели на Буковине».
Основні модерністські напрями й течії (в літературі)
№
з/п
Назва напряму
(течії)
Характеристика Представники
1 2
•
3 4
1 Імпресіонізм
(від франц.
« враження »)
В основі лежить витончене відтворення осо-
бистісних вражень і спостережень, миттєвих
відчуттів і переживань, настроїв митця. Поси-
лена естетична роль кольорів, звукових тонів,
передача внутрішніх психологічних станів.
М. Коцюбинський,
Г. Журба,
Г. Михайличенко,
Г. Косинка,
Є. Плужник та ін.
2 Експресіонізм
(від франц.
«вираження»)
Передача загостреного суб'єктивного
світобачення митця, напруги його
переживань та емоцій, бурхливої реакції
на антигуманні суспільні явища.
В. Стефаник,
О. Туринський (повість
«Поза межами болю»),
М. Куліш («97»),
Проза М. Хвильового,
Ю. Липи, Т. Осьмачки
та ін.

4. 1 2 3 4
3 Неоромантизм
(від грец. «но-
вий», франц.
« романтичний »)
Прагнення розірвати ідеал з дійсністю,
уславлення індивідуальної й суспільної
свободи, піднесення постаті визначного
героя, його порив у майбутнє.
Леся Українка, А. Теслен-
ко, Марко Черемшина,
0. Кобилянська(психоло-
гічна проза), А. Кримсь-
кий (перший філософсь-
кий роман) та ін.
4 Неореалізм
(від грец.
«новий» і
«речовий»)
Відзначається (порівняно з класицизмом)
глибоким психологізмом і ліризмом,
філософським осмисленням життя,
поєднанням з документальною
достовірністю зображення.
В. Винниченко,
В. Підмогильний,
Б. Антоненко-
Давидович, Григорій
Тютюнник та ін.
5 Неокласицизм
(від грец.
«новий»
«зразковий»)
Повернення до вічних законів мистецтва,
орієнтир на кращі здобутки античності,
інтелектуалізм, використання зразків ан-
тичної культури і культури епохи Відрод-
ження, естетизм, аристократизм духу,
гармонія між розумом і почуттями, не-
сприйняття радянської дійсності (комуніс-
тичної ідеології - всього, що призвело до
падіння рівня духовності).
Принцип неокласиків: «На теми, що нові,
античний вірш складаймо».
Характерні жанри: сонет, олександри-на,
терцина, октава, рондо тощо.
«П'ятірне гроно»
неокласиків:
М. Зеров,
М. Драй-Хмара,
П. Филипович,
Освальд Бургардт
(Юрій Клен),
М. Рильський.
Поети «празької
школи» та ін.
6 Символізм
(від франц.
«умовний знак,
прикмета,
ознака»)
Головний художній засіб - символ як спосіб
вираження незбагненної суті явищ життя
та індивідуальних уявлень митця (символ
- поза межами чуттєвого сприймання, дає
право тлумачити його по-своєму).
П. Тичина,
М. Вороний,
М. Шаповал,
П. Савченко,
В. Ярошенко та ін.
7 Футуризм
(від англ.
«майбутній»)
Виник як різновид італійського авангар-
дизму; формалістичний напрям. Принцип:
«Ліквідація мистецтва є наше мистецтво»;
«Набутки розуму, а не душі та серця». За-
перечення реалізму, відкидання класичної
спадщини, руйнування традицій й прийо-
мів старого мистецтва створенням нового
стилю. Мають місце ознаки тоталітаризму
(у цьому - антимодернізм).
М. Семенко,
Я. Савченко,
В. Поліщук та ін.
Будівництво української державності супроводжується організацією видавництв, віднов-
ленням національної періодики у Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі, Полтаві, Черкасах,
Кам'янці-Подільському та ін.
Громадянська війна (1918 - 1920), загибель УНР, установлення більшовицької влади в
Східній Україні звузили процеси національного відродження. Починаються гоніння пись-
менників, деякі з них вимушені залишати Батьківщину й емігрувати за кордон (Володимир
Винниченко, Олександр Олесь, Микола Вороний та ін.), дехто починає працювати впівсили,
уведений в рамки тоталітарної системи.
На цей період припадає проведення офіційної політики українізації державного апарату,
установ, шкіл. (Цієї проблеми торкається М. Куліш у п'єсі «Мина Мазайло».)
20-ті роки XX ст. вважаються добою українського ренесансу, періодом розвинутого
українського модернізму (мистецька плеяда: П. Тичина, М. Рильський, М. Хвильовий,
В. Сосюра, М. Зеров, Є. Плужник, В. Підмогильний та ін.).

5. У період національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. українська література одержа-
ла могутній імпульс для свого розвитку. Бажання консолідуватися навколо спільних ідей
призвело до організації великої кількості письменницьких організацій:
- «Гроно», «Біла студія» (1918), «Музагет» (школи, організації символістів). Діячі:
Я. Савченко, П. Тичина, П. Савченко, О. Слісаренко, Д. Загул, М. Терещенко, Ю. Іванів-
Меженко; діяльність спрямована проти народницьких поглядів на літературу, стверджува-
ли самоцінність мистецтва і творчої особистості.
- «Фламінго» (організація футуристів, 1919 р.). Представники: М. Семенко, О. Слісарен-
ко, Г. Шкурупій, В. Ярошенко, та ін.; пропагували модернізм у мистецтві, протиставляючи
його народницькій літературі.
- «Комкосмос» (Комуністичний космос, 1921 р.), перейменована на «Аспанфут» (Асоціа-
ція панфутуристів (від грец. «всеохоплюючий»)). Представники: О. Слісаренко, М. Семен-
ко, Г. Шкурупій, М. Яловий, А. Чужий та ін.
- «Плуг» (об'єднання митців, що перейшли «від поля і плуга» - об'єднання селянських
письменників). Представники: С. Пилипенко, Н. Забіла, П. Усенко, П. Панч, В. Гжицький,
А. Дикий та ін.; головна мета - масовість (існував приблизно у 1921 - 1925 рр.);
- «Гарт» (спілка пролетарських письменників, 1923 - 1925 рр.). Представники: Василь
Еллан-Блакитний (лідер), В. Сосюра, О. Копиленко, П. Тичина, В. Поліщук, М. Йогансен,
М. Хвильовий та ін. М. Хвильовий організував групу «Урбіно», яка переросла у ВАПЛІТЕ.
Ті, хто не пішов за М. Хвильовим, увійшли до організації ВУСПП.
- ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). Представники: Микола Хвильо-
вий (лідер), М. Яловий, М. Куліш, П. Тичина, Ю. Яновський, М. Бажан, О. Довженко та
ін. Існувала 1926 - 1928 рр.
- ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927 р.). Представники:
І. Кулик, І. Микитенко, І. Ле, Л. Смілянський та ін.). Ця організація виникла як про-
тиставлення всім іншим літературним спілкам в Україні: творила «пролетарський конс-
труктивний реалізм», спочатку виконувала вказівки партії, вела рішучу боротьбу за інтер-
національно-класовий союз літератури України проти «міщанського, націоналістичного».
- «Нова генерація» (1927 р.). Створена М. Семенком. Мета - пропаганда новітніх худож-
ніх стилів під пролетарськими гаслами.
- «Молодняк» (1926 - 1932). Представники: С. Воскрекасенко, І. Гончаренко, Я. Гри-
майло, Б. Коваленко, П. Колесник, О. Корнійчук, С. Крижанівський, Л. Первомайський,
Л. Смілянський, А. Шиян та ін. - учасники оголосили себе «бойовим загоном пролетарсько-
го фронту».
- «Неокласики» («п'ятірне гроно»: М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипо-
вич, Освальд Бургардт (Юрій Клен) - організація була ліквідована існуючою владою).
- АСПИС (Асоціація письменників).
- «Авангард».
- «Ланка» («Марс» - майстерня революційного слова).
- «Західна Україна» та ін.
Велика кількість письменницьких організацій з різними поглядами на мистецтво й творчу
особистість призвела до літературної дискусії, яка розгорнулася у 1925 - 1928 рр. Основне
питання - бути чи не бути українській літературі як самобутньому мистецькому явищу в
контексті світового духовного розвитку. Розпочалася дискусія виходом ЗО квітня 1925 р.
памфлету М. Хвильового «Про сатану в бочці, або про графоманів, спекулянтів та інших "про-
світян"» на сторінках газети «Культура і побут», що стало викликом тим, хто дискредитував
мистецтво, зводячи його до примітивізму й узагальнення. Актуальним став лозунг «Геть від
Москви!», який вказував на те, що українській літературі треба мати свій індивідуальний
шлях розвитку, а не наслідувати, копіювати досягнення інших літератур; письменник має
бути обдарованим від природи, а не штучно створеним. 23 квітня 1932 р. вийшло Рішення
ЦК компартії більшовиків про ліквідацію всіх асоціацій, спілок, об'єднань письменників.
Й. Сталін переймався тим, що лозунги М. Хвильового набувають не літературного,
а політичного характеру (спочатку, мовляв, він відірве українську літературу від російсь-
кої, а потім - Україну від Росії).
У мистецьке «Українське Відродження» насильницьки вторглася тоталітарна система
(ерзацлітература). Література розпадається на дві гілки:
— 5 ~

6. - тоталітарну;
- ту, що продовжує традицію розвинутого модернізму (галицька школа, «празька шко-
ла», нью-йоркська група, емігрантська література).
У 1934 р. на І з'їзді радянських письменників із подачі Горького та Жданова творчим
методом радянської літератури проголошено соціалістичний реалізм (продовжувався до 80-
х років XX ст.). Провідним цей метод був у творчості П. Панча, А. Головка, М. Стельмаха,
М. Рильського, М. Бажана, О. Довженка, О. Гончара та ін. Література підпорядковувалася
ідеалам «пролетарського мистецтва». У тоталітарній системі акцент робився не на талановитих
людях, а на тих, що були піддані владі. Тому влада починає знищувати митців. До багатьох
кріпиться тавро «ворог народу». Дискусія з літературної площини переходить на політичну.
Піддається критиці творчість Валер'яна Підмогильного, Миколи Куліша, Бориса Анто-
ненка-Давидовича, Миколи Вороного, Євгена Плужника, «неокласиків» та багатьох інших.
Статистичні дані: у 1930 р. налічувалося 259 українських письменників; у 1938 р. -
тільки 36.
Роки життя українських письменників:
- Микола Хвильовий (1893 - 1933)
- Михайль Семенко (1892 - 1937)
- Олекса Близько (1908 - 1934)
- Микола Зеров (1890 - 1937)
- Михайло Драй-Хмара (1889 - 1939)
- Павло Филипович (1891 - 1937)
- Микола Куліш (1892 - 1937)
- Майк Йогансен (1895 - 1937)
- Валер'ян Підмогильний (1901 - 1937)
- Григорій Косинка (1899 - 1934) та ін.
«Розстріляне відродження» - літературно-мистецький рух 20 - 30-х рр. XX ст., який дав
високохудожні твори в галузі літератури, живопису, театру, де відтворилися найкращі риси
українського національного характеру; покоління митців, що було знищене більшовицьким
тоталітаризмом. Термін стосується не тільки знищених фізично, але й тих, хто уцілів й
жив упівсили, творив упівталанту.
Таким чином, українська література впродовж першого тридцятиріччя XX ст. розвивалася
в складних суспільних умовах, але мала періоди піднесення, функціонувала певною мірою
в загальноєвропейському мистецькому контексті.
Тема 25. Микола Хвильовий (1893 - 1933)
Миколу Хвильового називають «основоположником української прози XX ст.». Його
світоглядні позиції стали поштовхом для активних дій на шляху осмислення суспільством
ролі української літератури. Письменник обрав собі дорогу - бути лідером, щоб повести націю
на боротьбу за право жити у вільному суспільстві, відродження національної літератури
(основним мотивом у творчості М. Хвильового є мотив дороги).
Біографічні відомості
• 13 грудня 1893 р. - народився Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) у с. Тростя-
нець на Харківщині (нині Сумська область).
• 1904 р. - батько залишив дружину і п'ятьох дітей, мати вчителювала по селах.
• Микола навчався в богодухівській гімназії, яку кинув, не одержавши атестата (пізніше
довелося складати екзамени екстерном).
• Роки блукань: працює в економії, на заводах, вантажником в порту.
• Миколу Фітільова мобілізовано в царську армію.
• 1917 р. - госпіталь у Кишиневі, повернення додому.
• М. Фітільов - організатор повстанського загону, вступає до КП(б)У.
• 1921 р. - демобілізація, переїзд до Харкова, де він активно друкується, здійснює вели-
ку організаційну роботу, очолюючи ВАПЛІТЕ.
— 6 -

7. • 1925 - 1928 рр. - М. Хвильовий - у центрі літературної дискусії.
• Події 1932 — 1933 рр. (голод, репресії проти інтелігенції, арешт Михайла Ялового)
призвели до трагічного фіналу.
• 13 травня 1933 р. - М. Хвильовий застрелився, кинувши виклик подіям розстрілу
цілої генерації.
Огляд творчості
Микола Хвильовий за характером художнього мислення - романтик. Його приваблюва-
ли небуденні події, які багато в чому визначали долю людства. Тому в центрі уваги пись-
менника - революція 1917 р. і кривава громадянська війна.
Публіцистичні твори М. Хвильового:
1925 р. - «Про "сатану в бочці", або графоманів, спекулянтів та інших "просвітян"»,
«Про Коперника з Фрауенбургу, або Абетка азіатського ренесансу в мистецтві».
У розпалі дискусії 1925 - 1928 рр. з'являються цикли памфлетів «Камо грядеши?», «Дум-
ки проти течії», «Апологети писаризму», полемічний трактат «Україна чи Малоросія?».
Апологет - захисник чого-небудь.
М. Хвильовий висунув концепцію повноцінної національної літератури.
Погляди письменника:
- українська література повинна мати індивідуальний шлях розвитку, не копіювати до-
сягнення інших літератур;
- письменник має бути обдарованим від природи;
- осуд масовизму й вульгаризації в літературі;
- проникнення ідеями «романтики вітаїзму» (життєлюбства);
- протест проти диригентської палички Москви.
У 1921 р. з'явилися збірка поезій «Молодість», поема «В електричний вік», у 1922 р.-
«Досвітні симфонії».
Перші збірки оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924).
Центральні твори: новели «Синій листопад», «Арабески», «Дорога й ластівка», «Кіт у
чоботях», «Солонський Яр», «Леґбнда», «Я (Романтика)» та ін.
1924 р. - «Санаторійна зона», 1926 р. - роман «Вальдшнепи», 1927 р. - оповідання
«Мати», 1928 р. - «Сентиментальна історія», 1929 р. - повість «Іван Іванович» та ін.
«Я (Романтика)»
Жанр: новела.
Присвята: «Цвітові яблуні»
Ідейно-художній зміст
Твір надруковано в 1924 р. У новелі «Я (Романтика)» постає проблема гуманності й фана-
тичної відданості революції, розкривається суперечність між одвічним ідеалом любові й без-
застережним служінням абстрактній ідеї, розвінчується романтика більшовицької револю-
ції. Твір торкається теми роздвоєності людської особистості («Я - чекіст, але і людина»).
Новела сповнена неоромантичної атмосфери. У творі герої зображені в екстремальних
ситуаціях. Наскрізний мотив канонади, що посилюється («доноситься глуха канонада»,
«канонада все ближче й ближче», «глуха канонада росте»«, «бухкали гармати»). Час дії -
переважно «темна ніч», місце дії - «фантастичний палац».
Автор демонструє різні уявлення людей про світ (головний герой - чекіст-фанат, теософи -
шукачі нового Месії і т.п.). Увага звернена на те, що жителі міста, у якому відбуваються
події, для чекістів - просто хлам, непотріб, а самі чекісти в очах людей постають утіленням
інквізиції.
Найважливіші стильові ознаки новели М. Хвильового:
- розповідь від першої особи;
- драматизм;
- внутрішні монологи героя;
- відсутність безпосередньої авторської оцінки;

8. - лаконізм;
- виразні художні деталі;
- глибокий психологізм;
- відмова від традиційного описового реалізму;
- часові зміщення;
- символічність образів, деталей, наприклад, безіменність персонажів (символ, деталь):
революційна дійсність нівелює людську індивідуальність; годинник - пересторога Бога, що
життя - короткотривале;
- історичні алюзії, асоціації з метою поставити революцію у контекст визначних подій
світової історії.
Особливості композиції
- пролог (лірико-романтичний зачин), що вводить читача у складний психологічний світ
(показана розмова матері з сином напередодні грози);
- три частини - життя у фронті соціальної грози; три частини - три різні фронтові ситу-
ації, три різні душевні стани героя.
Ідея твору: вимріяне майбутнє не може наблизити людина з роздвоєним «я», ціною
злочину його не побудувати.
Стислий переказ твору
«З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я
виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на
самотню пустельну скелю.
...Я одкидаю вії і згадую... воістину моя мати - втілений прообраз тієї надзвичайної
Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати - наївність, тиха жура і добрість без-
межна. (Це я добре пам'ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лам-
паді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом. Мати каже, що я (її м'ятежний
син) зовсім замучив себе...»
«Наше помешкання - палац розстріляного шляхтича. Я бандит - за одною терміноло-
гією, інсургент - за другою, просто і ясно дивлюся на княжі портрети, і в моїй душі нема
й не буде гніву, бо я - чекист, але і людина».
«Моїх товаришів легко пізнати:
доктор Тагабат,
Андрюша,
третій - дегенерат (вірний вартовий на чатах)».
[Трибунал одностайно приймає рішення про б чергових розстрілів]
«Андрюша нервово переходить із місця на місце і все поривається сказати, що так не
чесно, що так комунари не роблять. Ах, який він чудний, цей комунар Андрюша! Але коли
Тагабат чітко підписався під постановою - «розстрілять» - мене раптово взяла розпука.
Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість
серця, - це ж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. «І я, главковерх чорно-
го трибуналу комуни, - нікчема в його руках, яка віддалася на волю хижої стихії». Але
який вихід? Я не бачив виходу. Мабуть, правда була за доктором Тагабатом. ...Андрюша
поспішно робив свій хвостик під постановою, а дегенерат, смакуючи, вдивлявся в літери.
Я подумав, що доктор - злий геній, зла моя воля, а дегенерат - патлач із гільйотини. А
тоді подумав - нісенітниця, який він палач, це ж йому в моменти великого напруження я
складав гімни. І відходила від мене моя мати, прообраз загірної Марії».
«Тьма. Дивлюся на княжий маєток і згадую, що шість на моїй совісті.
Ні, неправда. Шість сотень,
шість тисяч, шість мільйонів -
тьма на моїй совісті!!!»
[Через 2 дні оповідач поведе батальйон на фронт. А доти він знає, що потрібен саме
тут.]
«Так: будуть сотні розстрілів, і я остаточно збиваюся з ніг! Я входжу в княжий маєток. Док-
тор Тагабат і вартовий п'ють вино. Андрюша похмурий сидить у кутку. Звертається до мене:
- Слухай, друже! Одпусти мене! На фронт! Я більше не можу тут.
= 8 -

9. В мені раптом спалахнула злість. Він не може? Він хоче бути подалі від цього чорного
брудного діла? Хоче бути невинним, як голуб, віддає мені «своє право» купатися в калю-
жах крові? Кричу, що коли він ще раз про це скаже, то негайно розстріляю».
«Увійшов дегенерат і сказав, що треба розібрати позачергову справу. Привели черниць,
які на ринку вели одверту агітацію проти комуни. Я входив у роль, був в екстазі. Я гадаю,
що в такім стані фанатики йшли на священну війну.
- Ведіть!
В кабінет ввалився цілий натовп черниць. Я стояв одвернувшись і смакував: всіх їх через
дві години не буде! Я рішуче повертаюсь і хочу сказати безвихідне:
- Роз-стрі-лять!
Але вертаюся і бачу - прямо переді мною стоїть моя мати, моя печальна мати з очима
Марії. Я в тривозі метнувся - чи не галюцинація? І чую з натовпу зажурене: «Сину! Мій
м'ятежний сину!» Мені погано, я схопився за крісло і похилився. Але в той момент мене
оглушив регіт доктора Тагабата:
- «Мамо»?! Ах ти, чортова кукло!.. «Мамо»?! Ти, зраднику комуни! Зумій розправитися
і з «мамою», як умів розправлятися з іншими.
...Я остовпів. Стояв блідий перед мовчазним натовпом черниць, як зацькований вовк.
Так! - схопили нарешті й другий кінець моєї душі! Вже не піду я на край города злочинно
ховати себе. Я маю тепер одне тільки право:
- Нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне "я"».
«Конає вечір.
Різко кажу доктору: «Через годину я мушу ліквідувати останню партію засуджених. Я
мушу прийняти отряд». Тоді він іронічно й байдуже: «Ну і що ж? Добре!» Я хвилююсь, але
доктор єхидно дивиться на мене - це ж у цій партії засуджених моя мати. Не витримую й
шаленію, кричу, щоб не жартував зі мною. Але голос зривається, і я раптом почуваю себе
жалким і нікчемним. Вартовий увійшов і доповів, що партію привели, розстріл призначе-
ний за містом».
«Мовчазна процесія підходила до бору. До мене підійшов доктор, поклав руку на плече
і сказав: «Ваша мати там! Робіть, що хочете!» Я подивився - з натовпу виділилася постать
і тихо самотньо пішла на узлісся. «...Я вийняв з кобури мавзера й поспішно пішов до са-
мотньої постаті».
[Оповідач розстрілює матір.]
«Я положив 'її на землю й дико озирнувся. Навкруги було порожньо. Тільки збоку темніли
теплі трупи «черниць». Я поспішив до свого батальйону. Але раптом зупинився, повернувся
й підбіг до трупа матері. Впав на коліна й припав устами до лоба. По щоці, пам'ятаю, текла
темним струменем кров. Та раптом - дегенерат: «Ну, комунаре, підводься! Пора до батальйо-
ну!» В степу, як дальні богатирі, стояли кінні інсургенти. Я кинувся туди, здавивши голову.
...Ішла гроза. Тихо вмирав місяць у пронизаному зеніті. Йшла чітка, рясна перестрілка.
...Я зупинився серед мертвого степу:
- Там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни».
Інсургенти - повстанці.
Версальці (образно, запозичено з часів Паризької комуни) - всі, хто проти комунарів
(у роки революції часто вживався як символ подоланої монархії).
Вакханалія - гучне дійство, бенкетування.
Тест № 31
1. Період в літературі 20-х років XX ст. прийнято вважати:
А «Українським Відродженням»;
Б «Розстріляним відродженням»;
В «Апологетами писаризму»;
Г добою Руїни.
•

10. 2. Укажіть поняття за його визначенням: філософсько-естетична й художня система,
що склалася на межі XIX - XX ст. і об'єднала новітні напрями й течії, яким притаманна
більша увага до внутрішнього світу людини і більша творча свобода у його розкритті.
А Соцреалізм;
Б лібералізм;
В модернізм;
Г сюрреалізм.
3. Хто першим увів термін «модернізм» у науковий обіг?
А Микола Хвильовий;
Б Михайло Яловий;
В Леся Українка;
Г Іван Франко.
4. Укажіть напрям модернізму,- основними ознаками якого є орієнтир на кращі здобутки
античності, інтелектуалізм.
А Імпресіонізм;
Б експресіонізм;
В футуризм;
Г неокласицизм. Ц
5. Яку ідейну позицію обстоював М. Хвильовий у літературній дискусії 1925 -
1928 рр.?
А Засади класичної літератури;
Б орієнтацію на просвітянство і масовість;
В догми соціалістичного реалізму;
Г концепцію повноцінної національної літератури.
6. Укажіть назву першої прозової збірки М. Хвильового.
А «Сині етюди»;
Б «Я (Романтика)»;
В «Україна чи Малоросія?»;
Г «Кіт у чоботях»;
Д «Осінь».
7. Укажіть, що не є стильовою ознакою новели М. Хвильового «Я (Романтика)».
А Драматизм;
Б відсутність внутрішніх монологів героя;
В символічний зміст образів, деталей;
Г глибокий психологізм;
Д відмова від традиційного описового реалізму.
8. Укажіть назву літературного угруповання, яке не входить до ряду тих, що виникли
на початку XX ст.
А ВАПЛІТЕ;
Б ВУСПП;
В «Нова генерація»;
Г «Руська трійця»;
Д «Плуг». •
9. Укажіть назву роману М. Хвильового, у якому серйозно переосмислюються наслідки
революційних перетворень в Україні.
А «Вальдшнепи»;
Б «Кіт у чоботях»;
В «Іван Іванович»;
Г «Я (Романтика)»;
Д «Сентиментальна історія».

11. 10
1925
А
Б
В
Г
д
11
ру М.
1
2
3
4
12,
1
2
3
4
Укажіть назву твору М. Хвильового, яким розпочалася літературна дискусія
- 1928 рр.
«Я (Романтика)»;
«Апологети писаризму»;
«Камо грядеши»;
«Думки проти течії»;
«Про "сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших "просвітян"». Ц
Установіть відповідність між цитатною характеристикою і героєм літературного тво-
Хвильового.
«...із широким лобом і білою лисиною, з холод-
ним розумом і з каменем замість серця»
«...втілений прообраз тієї надзвичайної Марії,
що стоїть на гранях невідомих віків»
«Блюза, спідничка (зимою стара шинеля), капе-
люшок, чоботи»
«Я - чекіст, але я і людина»
В
Мати
(«Я (Романтика)»)
Товариш Жучок
(«Кіт у чоботях»)
Доктор Тагабат
(«Я (Романтика)»)
Я(головний герой)
(«Я (Романтика)»)
Установіть відповідність між назвою твору М. Хвильового і жанром.
«В електричний вік» А
«Арабески» Б
«Мати» В
«Про "сатану в бочці", або про графоманів, Г
спекулянтів та інших "просвітян"» Д
«Вальдшнепи»
полемічнии трактат
новела
роман
поема
оповідання
Тема 26. Остап Вишня (1889 - 1956)
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) - український сатирик та гуморист. Увів в
літературу жанр «усмішка».
«Мені нове життя усміхається. І я йому усміхаюсь! Через те й усмішка!»
(Остап Вишня).
Біографічні відомості
• 13 листопада 1889 р. - народився Павло Михайлович Губенко на хуторі Чечва біля
с. Грунь на Полтавщині;
• 2 листопада 1919 р. у газеті «Народна воля» П. Губенко опублікував перший сатирич-
ний твір «Демократичні реформи Денікіна...» під псевдонімом Павло Грунський.
• 1921 р. - у газеті «Селянська правда» надрукована гумореска «Чудака, їй-богу!» (упер-
ше використав псевдонім Остап Вишня).
• Друкував усмішки, антирелігійні гуморески, літературно-мистецькі нариси та рецен-
зії, фейлетони на шпальтах газет «Вісті ВУЦВК», «Селянська правда».
• У 20 - 30-х роках виходять збірки Остапа Вишні (23 книги), серед них:
- «Діли небесні» (1923);
- «Кому веселе, а кому й сумне», «Ану, хлопці, не піддайсь!» (1924);
- «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924);
- «Вишневі усмішки кримські»(1925);
- «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926);
- «Вишневі усмішки кооперативні» (1927);
- «Вишневі усмішки театральні» (1928);
- «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930);
• 1928 р. - вийшло зібрання усмішок у 4-х томах.
• Літературна дискусія 1925 - 1928 рр. позначилася на долі Остапа Вишні. Письменник
підтримував діяльність ВАПЛІТЕ і «Політфронту», що мали національне спрямування і
— 1 1 -

12. захищали право на національну самобутність. Через це, звинувачений у націоналізмі, реак-
ційності, оспівуванні куркульства, письменник був заарештований (1933); 22 лютого 1934
р. Остапа Вишню було засуджено до розстрілу, а 3 березня вищу міру покарання замінили
десятьма роками заслання. У 1934 р. починає вести табірний щоденник, який згодом отри-
мав назву «Чиб'ю. 1934» (побачив світ у 1989 р.).
• 3 грудня 1943 р. - звільнений з-під арешту, повертається до творчої роботи.
• Побачили світ твори Остапа Вишні:
- «Зенітка» (1944), яка ознаменувала початок другого періоду життя і творчості пись-
менника-гумориста, показала, що Остап Вишня за 10 років ув'язнення не розучився смія-
тися;
- Остап Вишня працює в журналі «Перець»;
- з 1948 р. веде щоденник під назвою «Думи мої, думи мої...»;
- «Весна-красна» (1949);
- «А народ воювати не хоче» (1953);
- «Нещасне кохання» (1956) та ін.
• 25 жовтня 1955 р. Остапа Вишню реабілітовано.
• 28 вересня 1956 р. - помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
Огляд творчості
Особливості творчого стилю Остапа Вишні
• Тематика творів пов'язана із злободенними проблемами часу:
- українське село у віковічних злиднях;
- доля інших народів (наприклад, кримських татар);
- розвиток української культури (література і театр);
- потяг неосвічених людей до нового життя;
- партійна ідеологія («Сміх крізь сльози»);
- проблеми розвитку національної мови;
- відродження національної гідності українського народу;
- природа як джерело краси і натхнення тощо;
• Створення образу людини з народу, авторового спільника, однодумця;
• багатство відтінків;
• соковитий народний гумор;
• дотепність;
• правдиво змальовані характери персонажів;
• один із основних засобів характеристики персонажів - колоритні діалоги;
• застосування прийому зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лек-
сичних «шарів» і стилів - побутового і політичного, літературного і ділового, високого й
буденного;
• використання пейзажів.
Фейлетон (від франц. «лист, аркуш») - невеликий за обсягом жанр художньо-публі-
цистичної-літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, дина-
мізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування позалітературних
жанрів тощо.
Гумореска (від лат. «волога») - невеликий віршовий, прозовий чи драматичний твір
з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю.
У гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої критики в до-
тепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі.
Усмішка - різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фей-
летону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов'язковою присутністю автора,
поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відсту-
пами.
Автобіографічне оповідання - опис власного життєвого шляху (наближений до мему-
арів).
12

13. «Мисливські усмішки»
(«Відкриття охоти», «Заєць», «Сом», «Вальдшнеп», «Перепілка», «Дикий кабан, або
вепр», «Як варити і їсти суп із дикої качки» та ін.)
Особливе місце у творчості Остапа Вишні займає тема любові до рідної природи, змалю-
вання її краси.
М. Рильський: «Остап Вишня - справжній мисливець, і притому поет полювання». Особ-
ливість таланту письменника, що розкрилася в оповіданнях, усмішках, фейлетонах циклу
«Мисливські усмішки», полягає в умінні поєднати гострий сарказм і м'який гумор з глибо-
ким ліризмом, поетичністю в осягненні світу, ніжністю у ставленні до природи.
Художні компоненти «Мисливських усмішок»:
- дотеп;
- анекдот;
- пейзаж, що виконує важливу композиційну або ідейно-смислову функцію;
- портрет;
- пісня;
- авторський ліричний відступ;
- порівняння;
- епітети;
- персоніфікація;
- гіпербола.
Головним персонажем «мисливських усмішок» є мисливець чи рибалка, який з почут-
тям гумору розповідає цікаві бувальщини. Як правило, в основі «невигаданих» історій ле-
жить такий улюблений засіб народної творчості, як художнє перебільшення.
Герої усмішок, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полю-
вання для них було помилуватися світанковими ранками, тихими вечорами над озерами.
Автор постає в «Мисливських усмішках» як співець рідної природи великий гуманіст,
що змалював колоритних мисливців і рибалок, безмежно закоханих у рідні озера і ліси,
річки і гаї. У щоденнику за 23 січня 1952 р. Остап Вишня писав: «їздили полювати. Це не
вперше і не востаннє. Нічого! І як радісно, що я нічого не вбив!»
«Моя автобіографія» (1927)
Жанр: автобіографічне оповідання.
Ідейно-художній зміст
У написаному за два дні творі Остап Вишня виклав найяскравіші моменти свого життя,
риси вдачі й світовідчування. Автор з перших рядків твору налаштовує читача на гуморис-
тичний лад: «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився...». Письменник пише
про своїх батьків і дідів, першого вчителя, навчання із Зеровим в Зінькові та ін.
Твір містить авторські роздуми про роль природи у формуванні письменника. Сміх
викликають приписані персонажам невластиві якості.
На перший погляд здається, що оповідач - пасивний спостерігач, довірливий «і просту-
ватий, але під цією маскою постає образ мудрої, дотепної, талановитої людини, чия біогра-
фія невіддільна від історії українського народу.
М. Рильський писав: «Тут - увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до
отого «щасливого» дитинства...».
Стислий переказ твору
Письменник не має жодного сумніву, що він таки народився, хоч мати років з десять
казала синові, що його «витягли з колодязя, коли напували корову Оришку». Ця подія від-
булась 1 листопада (за ст. ст.) 1889 р. в містечку Груні Зіньківського повіту на Полтавщині.
Але насправді він народився на хуторі Чечві, поблизу Груні в маєткові поміщиків фон Рот,
де працював батько. Умови для розвитку були непогані, бо мама була поруч з малим сином,
годувала його, а він їв, спав і ріс собі помаленьку. Один дідусь, швець, жив у Лебедині,
другий, хлібороб, у Груні.
У батьків було аж сімнадцятеро дітей, «бо вміли вони молитись милосердному». Одного
разу батько передрік долю сина, сказавши, що той писатиме. Письменниками так просто
: 13 ~

14. не стають. їх завжди супроводжують якісь незвичайні явища, події, а якщо цього у житті не
буває, то не буває й письменника. Втім головну роль у становленні майбутнього письменника
відіграє все ж таки природа - картопля, коноплі, бур'яни. Саме вона навівала на дитину різні
думки, а дитина сиділа собі і думала, думала. Все це відбувалося на городі, де хлопець сидів
і колупав ямку, підриваючи картоплю. Хлопчик ріс нервовим, вразливим змалку. «Як по-
каже, було, батько череска, або восьмерика - моментально під ліжко й тіпаюсь». З раннього
дитинства добре запам'яталась авторові одна подія:
«Упав я дуже з коня. Летів верхи на полі, а собака з-за могили як вискочить, а кінь -
убік! А я - лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся... Тижнів зо три
після того хворів». Тоді він зрозумів що, мабуть, потрібний для літератури, якщо в такий
момент не вбився. Ось так проминули перші роки дитинства. Пізніше хлопця віддали до
школи - не простої, а «Міністерства народного просвещенія». Вчив старенький учитель
•Іван Максимович, білий, як бувають хати перед зеленими святами. Вчив сумлінно, інколи
застосовуючи лінійку, що ходила по школярських руках. Може, ця лінійка виробляла лі-
тературний стиль письменника. «Вона перша пройшлася по руці моїй, оцій самій, що оце
пише автобіографію. А чи писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана
Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжку зазирати?» Саме тоді почала
розвиватися у автора «класова свідомість»: хоч за наказом батька він цілував пані ручку,
та потім толочив їй квіткові клумби, тобто поводився, «як чистий лейборист». А коли пані
починала кричати на хлопця, він ховався під веранду та й шепотів: «Пожди, експлуата-
торшо! Я тобі покажу...» До школи пішов дуже рано, не було й шести років. Коли скінчив
школу, батько повіз сина в Зіньків у міську двокласну школу. Цю школу закінчив 1903 р.,
зі свідоцтвом, яке дозволяло «бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось висо-
кого (чотирнадцятого, чи що) розряду». Але працювати було ще рано, бо хлопцеві виповни-
лося лише тринадцять років. Повернувся додому. Батько сказав, що доведеться знов його
вчити, а в сім'ї було вже дванадцятеро дітей. Мати повезла сина до Києва у військово-фель-
дшерську школу, адже батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей оддавати
на «казьонний кошт». Вперше потрапивши до Києва, автор йшов, роззявивши рота, бо
все йому було цікаво. Закінчив школу, став фельдшером. А потім було нецікаве життя.
Служив, вчився. Згодом вступив до університету. Найбільше враження на автора справила
книга «Катехізис» Філарета. Її треба було не просто читати, а знати напам'ять. Дуже любив
книжки з м'якими палітурками: «їх і рвати легше, і не так боляче вони б'ються, як мати,
було, побачить. Не любив «Руського паломника», що його років двадцять підряд читала
мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене душа аж у п'ятах. А
решта книг читалася нічого собі».
У 1919 р. почав писати в газетах, підписуючись псевдонімом Павло Грунський. Перші
матеріали - фейлетони. 1921 р. працював в газеті «Вісті» перекладачем. Перекладаючи, зро-
зумів, що треба цю справу кинути і стати письменником: «Он скільки письменників різних
є, а я ще не письменник. Кваліфікації, - думаю собі, - в мене особливої нема, бухгалтерії не
знаю, що я, - думаю собі, - робитиму». Зробився Остапом Вишнею та й почав писати...
Тест № 32
1. Укажіть справжнє прізвище Остапа Вишні.
А Губенко;
Б Фітільов;
В Рудченко;
Г Лозов'ягін.
2. Укажіть назву першого сатиричного твору гумориста.
А «Демократичні реформи Денікіна...»;
Б «Мисливські усмішки»;
В «Зенітка»;
Г «Моя автобіографія».
14 :

15. 3. Під яким псевдонімом було опубліковано перший твір письменника?
А Павло Губенко;
Б Павло Гуморист;
В Павло Грунський;
Г Остап Вишня.
4. Укажіть жанр за його визначенням: невеликий літературно-публіцистичний твір,
призначений для газети або журналу, де в сатиричному плані зображуються негативні
суспільні явища та вади окремих осіб.
А Фейлетон;
Б нарис;
В сатиричне оповідання;
Г гумореска.
5. Виходом якого твору розпочався другий етап творчості Остапа?
А «Чукрен»;
Б «Зенітка»;
В «Вишневі усмішки театральні»;
Г «Вишневі усмішки закордонні».
6. Ким постає оповідач у «Мисливських усмішках» Остапа Вишні?
А Вправним мисливцем;
Б любителем природи;
В самозаглибленим митцем, що шукає в природі натхнення;
Г вправним кухарем;
Д талановитим письменником.
7. Що таке «зенітка» в однойменному творі Остапа Вишні?
А Гаубиця;
Б баба Лукерка;
В артилерійська установка;
Г вила;
Д астрономічний прилад.
8. Укажіть назву твору, що не належить перу Остапа Вишні.
А «Ленінград і ленінградці»;
Б «Кіт у чоботях»;
В «Моя автобіографія»;
Г «Відкриття охоти»;
Д «Як варити і їсти суп із дикої качки».
9. Яку назву має щоденник Остапа Вишні, який письменник вів з 1948 р.?
А «Моя автобіографія»;
Б «Чукрен»;
В «Думи мої, думи мої...»;
Г «Чиб'ю. 1934»;
Д «Чухраїнці».
10. Укажіть жанр, який започаткував Остап Вишня.
А Фейлетон;
Б усмішка;
В автобіографічне оповідання;
Г новела;
Д гумореска.
11. Розмістіть етапи життя Остапа Вишні в правильному хронологічному порядк
А Остап Вишня - один із організаторів «Політфронту».
Б Навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету.
В Вихід усмішки «Зенітка».
Г Відбування терміну ув'язнення в Чиб'ю.
Д Робота фельдшером у Київській залізничній лікарні.
= ік
1
2
3
4
5

16. 12. Установіть відповідність між цитатою і назвою літературного твору (героєм).
1 «Якось-то воно буде»
2 « Я з нею (технікою) так напрактикував-
ся, що ніяка війна мені ані під шапку»
3 «Потім купив портфеля - зробився вже
справжнім солідним письменником»
4 «Біля Боришполя, на озерах, качви тієї,
ну, як хмари! Провірите, як випливуть,
ну як тої ряски!»
Тема 27. Євген Маланюк (1897 - 1968)
Євген Филимонович Маланюк - визначний поет і літературознавець, культуролог й автор
мистецьких есе та історичних розвідок, палкий патріот України й гуманіст. Його творчість
справляла велике враження не тільки на митців «празької школи», а й на всю українську
лірику XX ст.
«Празька школа» - об'єднання письменників і поетів (літературна організація, що не
мала статуту, членства, структури), своєрідний творчий клуб, у якому обговорювалася
низка художніх, філософських, політичних ідей. Це українські поети, що творили в
Празі, Варшаві, Подєбрадах, Львові. Це були діти колишніх емігрантів або українські
письменники-емігранти, які сприйняли поразку революції 1917 р. як національну
ганьбу, були інтерновані в табори (на території Польщі поблизу м. Каліша), спробували
об'єднати творчу енергію на основі художньої літератури. Через неприязне ставлення
Польщі до'українців більша частина митців емігрувала до Чехо-Словаччини і навчалася
у вищих навчальних закладах (Українському вільному університеті, Українському
педагогічному інституті ім. Драгоманова, Українській господарчій академії та ін.).
Творчість «пражан» формувалася під впливом західної культури та історичного
минулого українського народу. Для них була характерна історіософічна лірика
(позначена мудрістю історії).
До «празької школи» належали Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олекса
Стефанович, Олег Ольжич, Олена Теліга, Галя Мазуренко, Оксана Лятуринська, Іван
Ірлявський та ін.
Біографічні відомості
• 20 січня 1897 р. - народився Євген Маланюк в селищі Архангород на Херсонщині
(нині Кіровоградська обл.) в родині українців козацько-чумацького походження. Батько
майбутнього поета проводив просвітницьку роботу на селі, ставив вистави, організував чи-
тальню; мати захоплювалася поезією.
• 1914 р. - закінчив Єлисаветградське реальне училище, вступив до Петербурзького
політехнічного інституту.
• 3 початком Першої світової війни Маланюк став слухачем Військової школи в Києві.
• 1916 р. - Маланюка направляють на Південно-Західний фронт.
• 1917 р. - перейшов на бік УНР, працював в Генеральному штабі України, став
ад'ютантом генерала Василя Тютюнника.
• 1920 р. - інтернований до Польщі (табори біля Каліша). Погляди Є. Маланюка: літе-
ратура має формувати в читача національну свідомість і державницьку волю, не втрачаючи
своєї мистецької самобутності й не стаючи ілюстрацією до партійної ідеології.
• 1923 р. — переїхав до Чехії, вступив до Української господарської академії в Подєб-
радах на гідротехнічне відділення інженерного факультету. Після завершення навчання
працює у Варшаві.
• Видання збірок «Стилет і стилос» (1925) і «Гербарій» (1926), у яких Є. Маланюк вия-
вив себе як митець державницького мислення, що болісно роздумує над уроками й причи-
нами втрати Україною незалежності.
= 16 -
А «Зенітка»( Дід Свирид)
Б «Моя автобіографія»
(Оповідач)
В «Чухраїнці»
Г «Відкриття охоти»

17. • 1929 р. - організував літературне угруповання «Танк», редагував журнал «Мир», зго-
дом співпрацював тільки з «Вісником» (під впливом Д. Донцова).
• Викладання математики, української мови в табірній гімназії у Регенсбурзі. Активно
співпрацює з МУРом.
• 1949 р. - переїзд до Нью-Йорка. Заробляє на життя чорноробом, креслярем. Але ак-
тивно працює на літературній ниві. Маланюк - почесний голова об'єднання українських
письменників у діаспорі «Слово», дружить з поетами нью-йоркської групи.
• 16 лютого 1968 р. - помер Є.Ф. Маланюк, похований на нью-джерському цвинтарі
Баунд-Брук, названому американськими українцями «нашим Пантеоном».
Огляд творчості
Творчість Євгена Маланюка поділяється на два періоди:
1) 1925 - 1943 рр.: вихід збірок «Стилет і стилос» (1925) і «Гербарій» (1926), «Земля
й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Вибрані поезії»
(1943);
2) 1944 - 1968 рр.: збірки «Влада» (1951), «П'ята симфонія» (1954), «Остання весна»
(1959), «Серпень» (1964, вийшла після смерті поета), «Перстень і посох» (1972).
Провідна тема творчості Євгена Маланюка - Україна, проблеми її державності в ми-
нулому, сучасному й майбутньому. Для поета образ Вітчизни постає найчастіше як символ
степової Еллади. Змальовуючи його, поет висловлює цілу гаму почуттів: від захвату й болю
за втраченим раєм рідної домівки до обурення й гіркої зневіри.
«Стилет і стилос»
Назву збірці дав провідний мотив, найвиразніше представлений у вірші «Стилет чи сти-
лос? - не збагнув. Двояко...», у якій загострювалася проблематика світової літератури: що
має бути визначальним у художній творчості - краса чи служіння суспільним інтересам?
Концепція мистецтва Маланюка - суспільно активна: завдання поета - служити Україні,
втілювати загальнонаціональні ідеї:
Як в нації вождя нема,
Тоді вожді її - поети!
Поет ставить слово як єдину зброю на сторожі української культури й державності, фор-
мування нового типу українця.
У поезіях збірки Є. Маланюк роздумує над творчою місією митця і його покликанням.
Стилет і стилос, зброя і перо, сила і краса зливаються в єдиному образі, символізують бо-
ротьбу за ідеали народу, свідомий вибір і жертовне служіння красі й правді. Головна ідея -
поет повинен безкомпромісно служити народові, формувати свідомість нації.
Поезія «Шевченко»
Є. Маланюк вважав Т.Г. Шевченка національно свідомим поетом, високо оцінював його
роль в національному відродженні України після кількох століть рабства й стихійних бун-
тів. Це яскраво підтверджено у творі. Поезія написана у формі шекспірівського сонета.
Визначення «Кобзар Тарас», «трибун», «поет» є замалим для цієї гігантської постаті в ук-
раїнській історії, бо він є тим, «ким зайнялось і запалало» наше національне визволення.
Поезія «Сучасники» (1924)
(Із збірки «Стилет і стилос» )
Є. Маланюк пильно стежив за мистецьким життям; захоплювався лірикою Рильського
і Тичини. Але після того, як Тичина почав писати за велінням компартії, Маланюк розча-
рувався в ньому.
Твір складається з двох частин: перша - присвячена М. Рильському, друга - П. Тичині.
Поет захоплюється внутрішньою культурою й шляхетністю поезій Рильського, назвавши
його «алхіміком мудрих слів», який карбує «в коштовних ямбах вічний біль».
У другій частині твору Маланюк проголошує похвалу авторові «Сонячних кларнетів»,
якого вимірює космічними параметрами, уподібнюючи його слово до сурми архангела, який
воскресив український народ.

18. Далі Маланюк з гірким болем констатує відхід Тичини від попередніх позицій до за-
ідеологізованих поезій. Поет пише: «Від кларнета твого - пофарбована дудка зосталась... в
окривавлений Жовтень - ясна обернулась Весна».
Представлені в кінці поезії образи дикого вітру в синіх степах, мертвого місяця, замо-
гильного співу й божевільної Офелії в половецьких степах символізують руїну України,
співцем якої був Тичина.
«Пам'яті Т. Осьмачки» (1962)
(Із збірки «Серпень» )
Жанр: епітафія.
Маланюк продовжив традицію античної поезії, коли надгробні промови складалися в
поетичній формі і проголошувалися під час похорон.
Епітафія - траурне слово, надгробний напис.
Ідейно-художній зміст
Є. Маланюк високо оцінював мистецький талант Тодося Осьмачки, якого вважав поетом
трагічної долі. Уражений до глибини душі звісткою про смерть митця, Євген Маланюк на-
писав цей твір, висловивши особисте горе, силу переживань.
Не хочу - ні! - цих похорон,
Прости.
Хай тільки ворон тричі десь прокряче...
Народнопісенний символічний образ чорного ворона (як символ горя) поет вводить для
того, щоб показати тугу за митцем на батьківщині (поховано Осьмачку на чужині).
Є. Маланюк вірить у духовне безсмертя Тодося Осьмачки, бо його життя було подвигом
і він залишив нащадкам свій «вогнепальний» дух.
«Лист» («Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель...», 1972)
(Із збірки «Перстень і посох» )
Жанр: лірична епістола.
За структурою висловлювання - ліричний монолог.
Епістола (від лат. «послання, лист») - літературний, переважно віршований, твір у
формі листа, у якому автор викладає свої міркування з певних питань.
Ідейно-художній зміст
Автор звертається до України, сповідається їй, але Батьківщина його не чує, бо «німа»:
Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі
Мстить, нагадуючи, що Тебе нема.
У поезії провідним є мотив туги за рідною землею. У творі розвивається ціла гама почут-
тів, страждань ліричного героя з приводу розлуки з Україною.
А пусті, нескінченні, бездонні ночі,
А ворожі, навіки вже страчені дні.
Але поет вірить у краще, заради майбутнього своє країни він творить.
Тест № 33
1. Укажіть, хто з письменників не належав до «празької школи».
А Ю. Дараган;
Б Є. Маланюк;
В В. Барка;
Г О. Теліга. •

19. 2. Укажіть назву збірки Є. Маланюка, що вийшла у 1926 р.
А «Стилет і стилос»;
Б «Гербарій»;
В «Земля й залізо»;
Г «Земна Мадонна».
3. Краса чи служіння суспільним інтересам - це визначальна проблема збірки Є. Мала-
нюка: •
А «Гербарій»;
Б «Стилет і стилос»;
В «Перстень Полікрата»;
Г «Земна мадонна».
4. «Біографія», «Пам'яті Куліша», «Сучасники» - вірші зі збірки Є. Маланюка:
А «Стилет і стилос» (1925);
Б «Перстень Полікрата» (1939);
В «Остання весна» (1959);
Г «Земля і залізо» (1930).
5. Укажіть, яке ідейне навантаження несуть слова Є.Маланюка:
Як в нації вождя нема,
Тоді вожді її - поети!
А Біля керма держави мають стояти представники інтелігенції;
Б поезія - основна рушійна сила на шляху національного відродження;
В завдання митця - служити Україні, втілювати загальнонаціональні ідеї;
Г тільки український митець може подолати перешкоди у процесі
формування національної самосвідомості.
6. Постаті яких українських митців знаходяться в полі зору Є.Маланюка в поезії «Су-
часники»?
А М. Рильського і П. Тичини;
Б Г. Сковороди і П. Тичини;
В Т. Шевченка і П. Куліша;
Г Олени Теліги і Оксани Лятуринської.
7. Кому адресовані слова Є. Маланюка з поезії «Сучасники»:
«Від кларнета твого пофарбована дудка зосталась... в окривавлений Жовтень - ясна
обернулась Весна»?
А М. Рильському;
Б П. Тичині;
В Ю. Дарагану;
Г Т. Шевченку;
Д Д. Донцову. •
8. Слова з поезії Є. Маланюка «Лист»: «Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель» -
адресовані:
А Батьківщині;
Б коханій;
В матері;
Г сонцю;
Д українській мові.
9. Укажіть художньо-виражальний засіб, який Є. Маланюк застосував у словах:
Вже кров'ю кленів перші рани
Позначив вересень в лісах.
А Гіпербола;
Б епітет;
В порівняння;
Г метафора;
Д оксиморон.
: 19 ~

20. 10. Який художньо-виражальний засіб є визначальним у фрагменті поезії Є. Маланюка:
«...зазвучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр»?
А Епітет;
Б синекдоха;
В оксиморон;
Г метонімія;
Д гіпербола.
11. Кому Є. Маланюк присвятив поетичні рядки? Установіть відповідність між фрагмен-
том твору і прізвищем адресата (назвою твору).
1 Максим Рильський («Сучасники»)
Павло Тичина («Сучасники»)
Тодось Осьмачка
(«Пам'яті Т. Осьмачки»)
Тарас Шевченко («Шевченко»)
12.
рядку
А
Б
В
Г
Д
«Не поет - бо це до болю мало, А
не трибун - бо це лиш рупор мас, Б
і вже менш за все - «Кобзар Тарас» - В
Він, ким зайнялось і запалало».
«На межі двох епох, староруського Г
золота повен, зазвучав сонценосно
твій сонячно-ярий оркестр».
«Реторти, циркуль, колби, книги
і Ви - алхімік мудрих слів».
«Не хочу - ні! - цих похорон. Прости.
Хай тільки ворон тричі десь прокряче...»
Розмістіть етапи життя і творчості Є. Маланюка в правильному хронологічному по
Є. Маланюк - у складі Армії УНР.
Творчість під час навчання в Слисаветградському реальному училищі.
Самотнє життя у Нью-Йорку.
Є. Маланюк - активний діяч Ліги українських націоналістів,
співробітник часопису «Державна нація».
Еміграція до Польщі (інтерновані табори).
Тема 28. Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет)
(1908 - 2003)
Творчість письменника вражає оригінальністю, новаторськими художніми пошуками,
закоріненням в барокову поезію, фольклорну стихію, біблійні мотиви і символи.
Біографічні відомості
• 16 липня 1908 р. - в с. Солониці на Полтавщині в козацькій родині народився Василь
Костянтинович Очерет.
• Навчання: трикласна початкова школа, Лубенське духовне училище, педагогічні кур-
си.
• 3 1927 р. - учителює на Донбасі (викладає фізику і математику).
• 1928 р. - виїзд на Кубань; вступ до педінституту на філологічний факультет; аспіран-
тура.
• 1930 р. - збірка віршів «Шляхи» (піддано критиці).
• 1932 р. - збірка «Цехи» (схвалено, бо твори на виробничу тематику).
• Писати на замовлення письменник не міг, тому обрав добровільну поетичну німоту.
• 1941 р. - бере участь в обороні Кавказу.
• 1943 р. - еміграція (Німеччина, США).
• 1946 р. - збірка «Апостоли».
• Збірка «Білий світ».
• 1958 - 1961 рр. - робота над романом «Жовтий князь».
• 1963 р. - роман видано в Нью-Йорку.
• 1968 р. - перевидано.

21. • 1968 р. - поетична збірка «Лірник», роман-притча «Спокутник і ключі землі»,
• 1986 р. - роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих».
• 11 квітня 2003 р. - помер.
Огляд творчоості
Василь Барка - автор близько двадцяти поетичних збірок, роману у віршах «Свідок для
сонця шестикрилих» (у чотирьох томах), поем, прозових творів, літературознавчих дослід-
жень та есе.
Періоди творчості:
I - ранній (поетичні збірки «Шляхи» (1930), «Цехи» (1932));
II - перебування в Німеччині (поетичні збірки «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947));
III - американський - творчо інтенсивний: книги віршів «Псалом голубиного поля»
(1958), «Лірник» (1968), «Океан» (1959), прози - «Рай» (1953), «Жовтий князь» (1963),
літературознавчі дослідження та есе - «Правда Кобзаря» (1961), «Жайворонкові джерела»
(1956), «Вершник неба» (1965) та ін.
Особливості творчості:
- головна ознака творів - філософські роздуми над життям, пошуки вічного в щоденних
проявах людського буття і природи;
- різножанровість і різноплановість;
- наявність елементів різних стильових шкіл і напрямків (символізму, футуризму, баро-
ко тощо);
- релігійність мотивів (гармонія між людиною і світом, людиною і космосом
тощо);
- звернення до фольклорних джерел;
- майстерність контрастів;
- звернення до тем голодомору («Жовтий князь», «Рай») тощо.
«Жовтий князь»
Жанр: роман, перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений
національній трагедії - голодомору 1933 р. Показ двох світів - добра і зла, господнього і
диявольського, дає підстави визначати твір як своєрідну містерію - жанр, для якого харак-
терним є протиборство у вселенському масштабі сил добра і зла.
Назва —
Символічна: жовтий князь - це уособлення зла, голоду й самого диявола.
Історія написання роману
Василь Барка збирав матеріал протягом 25 років (від часу лихоліття до початку оформлення
тексту. Матеріалом послужили: власні спогади про відвідування сім'ї брата на Полтавщині
(1933), перебування на Кубані (1934), розповіді очевидців тощо.
Три плани роману
1) Реалістичний (життя і побут сім'ї Катранників - Мирона, матері, дружини, трьох
дітей, показ страждань, повільної смерті членів родини, пошуки їжі тощо);
2) психологічний (зміна характерів, уподобань героїв під тиском голодомору);
3) духовний (висвітлення явищ вищої сфери через церковне життя, віру: наприклад, цер-
ковна чаша - символ віри, яку знищити неможливо).
Світ прийнято розглядати як місце, де борються між собою дві сили: добро і зло, божес-
твенне начало і диявольське. Завжди зберігається певна симетрія між ними. Василь Барка
описує унікальну ситуацію: сили зла, здається, перемогли назавжди. Запанував «жовтий
князь» - демон зла. Це не алегорична постать, а цілком реальний хазяїн життя - Сталін
(«вусатий бузувір завів пекло»). Щоб зламати Україну, остаточно поставити її на коліна,
підрізавши косою смерті хліборобський корінь - осердя нації, сталінські поплічники на
найкращих чорноземах світу організовують штучний голод.
Світ, який ніс радість хліборобу, що жив у одвічній гармонії із землею, перетворюються
на зону смерті.
Образи в романі групуються як дві сили, що існують у світі: хто вирощує хліб і хто
відбирає його у селянина. У кожній групі представлені центри, які утверджують два типи
: 21 ~