2. Імпресіонізм (фр. impressionisme, від impression
- враження) - художній стиль у мистецтві
останньої третини XIX - початку XX ст., що
зробив величезний вплив на все наступне
мистецтво.
Представники напряму прагнули передати
безпосереднє враження від навколишнього
світу, мінливі стани природи.
Імпресіонізм зародився в 1860-х роках у
Франції, коли художники внесли в живопис
різноманіття і складність міського побуту,
свіжість і безпосередність сприйняття світу.
Для їхніх добутків характерне зображення
випадкових ситуацій, сміливість
композиційних рішень, що здається
неврівноваженість, фрагментарність
композиції, несподівані точки зору, ракурси,
зрізи фігур рамою.
3. В другій половині 19
століття ( початок
70-х рр.) у Франції
почала працювати
група молодих
художників. Вперше в
історії мистецтва
художники зробили
для себе правилом
писати не в
майстерні, а під
відкритим небом: на
березі річки, у полі,
у лісі. Каміль Піссарро. Руан,
вулиця Епісері. Ефект
сонячного освітлення
4. Пленер (фр. plein air — вільне повітря) —
передача в картині змін кольору,
зумовленого дією сонячного світла під
час роботи художника на відкритому
повітрі.
5. Також вони використовували чисті кольори,
часто контрастні (наприклад, червоний і
зелений або оранжевий і блакитний), та багато
відтінків. Змінилася й техніка. Чисті фарби
накладали дрібними мазками роздільно, не
змішуючи на палітрі. Контури неначе
розчинялися в повітряному просторі.
Клод Моне
Копиця (захід)
1891
6. Дивізіонізм — накладання різних барв з таким
розрахунком, щоб з певної відстані барви
сприймалися злитими в певний колір. Тіні
також малювали за допомогою основних
кольорів, без ужиття чорного.
7. Цікава історія походження назви стилю.
Літопис імпресіонізму починається з першої
художньої виставки, що відбулася на
бульварі Капуцинок у Парижі в майстерні
фотографа Надара (1874).
8. Після виставки в Парижі цих художників стали
називати імпресіоністами, від французького
слова 'impression'- що значить 'враження'. Це
слово підходило до їхніх робіт, тому що в них
художники передавали своє безпосереднє
враження від побаченого. У їх картинах можна
було відчути вітер, вологу після дощу, нагріту
сонцем землю. Імпресіонізм був останнім
великим художнім рухом у Франції 19 століття.
Арман Гійомен
Сена
1867
10. Едуард
Мане
(1832 – 1883).
Об’єднав навколо себе
художників -
імпресіоністів.
Живописець від природи,
з тонким відчуттям
кольору, він ліпив форму
широким мазком,
могутньою живописною
плямою.
Відрізнявся від
імпресіоністів тим, що
не відмовився від
широкого мазка, а
головне, від узагальненої
характеристики.
14. Клод Моне
(1848 – 1926)
Саме в його творчості
втілилося основне завдання
цього напряму живопису –
проблема світла та повітря.
Моне десятки разів пише
один і той самий мотив,
спостерігаючи ефекти
освітлення в різні часи доби,
року, прагнучи “схопити”
одну-єдину і неповторну
мить “життя” того чи того
предмета або явища.
Його картини заворожують,
змушують розчинитися у
світлі, у сутінках, у спекоті
полудня: міняться, пливуть,
дихають, ніби маряться.
18. П’єр Огюст
Ренуар
(1841 –1919)
Мав величесний живописний хист.
Здається, що його натхненні твори
виконані легко, швидко, ніби
жартома
Старанний трудівник; його
композиції завжди глибоко
продумані, в них немає елементу
випадковості, який дуже
характерний для імпресіоністів у
цілому.
Його живописній техніці властива
своєрідність: він використовує
лесировку ( прозорий шар рідкої
фарби, що наноситься на полотно,
змінюючи кольорові відтінки).
Ренуарові образи побудовані на
гармонії чистих, мажорних, радісних
поєднань кольорів.
Сприймає людину як частину
пейзажу, намагається перенести
принципи, вироблені в пейзажі, на
неї.
22. Едгар Дега
(1834 – 1917)
Навчався у Школі красних
мистецтв у Парижі.
Не розумів рабської залежності
художника від пленеру
,відмовлявся від необхідності
ретельного стеження за зміною
світла та мінливості руху.
Дуже вимогливий до себе в
роботі, виявляв надзвичайну
проникливість у переданні
мінливості враження. Його
творчості притаманні глибока
думка, гармонія форм,
постійний пошук досконалості.
Особливого значення надавав
лініям: його точні, швидкі
малюнки виконані впевнено,
кожен штрих продуманий,
нанесений одним рухом олівця.
26. Каміль Піссарро
(1831 – 1903)
Працював винятково у
жанрі пейзажу.
Під пензлем майстра
постає Париж з його
околицями то в бузкових
сутінках, то в тумані
похмурого ранку, то в
синяві зимового дня.
У серіях, створених
Піссарро (на відміну від
Моне), по-перше ,
змінюється кут зору, по-
друге, не стоїть завдання
передати враження від
одного й того ж виду в
різні часи доби.
30. Альфред Сіслей
(1839 – 1899)
Англієць за
походженням, який все
життя прожив у
Франції.
Панівне місце у його
роботах посідає небо.
Пише свої роботи на
пленері, з вишуканою
майстерністю
передаючи воду,
віддзеркалення в ній
будинків, дерев,
блакиті неба.
Його пейзажі дуже
ліричні й тонкі.
37. Деякі принципи імпресіонізму — передача
миттєвого руху, плинність форми —
позначилися й на скульптурі.
Засновником напряму вважається
французький скульптор Огюст Роден
(1840-1917).
40. У музичному мистецтві основоположником
імпресіонізму став французький композитор
Клод Дебюссі (1862-1918). У молоді роки він
зблизився з гуртом літераторів і художників,
який очолював
поет-символіст
С. Малларме,
їхні ідеї знайшли відгук
у музиці К. Дебюссі.
41. До імпресіонізму належить також
перший період творчості Моріса Равеля
(1875-1937), учня Г. Форе. Композитор
продовжив і розвинув
пошуки свого молодшого
сучасника К. Дебюссі
в царині імпресіоністич
ного звукопису. Він
створював романси
на вірші
поетів-символістів
42. Таким чином, імпресіонізм став
рубіжним явищем в історії
мистецтва. Він завершував
традиції реалізму і дав старт
напрямам і течіям модернізму з
постійним оновленням художньої
мови й техніки.
