2. План
1. Організація руху на маршруті.
2. Рух лісом та болотом.
3. Рух стежками.
4. Рух трав’янистими схилами.
5. Рух по осипищах та моренах.
6. Рух скелями.
7. Рух по снігу та фірну.
8. Способи страховки на снігу.
9. Техніка руху по льоду.
3. 1.Вплив навантаження на організм залежить від швидкості руху, складності
рельєфу місцевості та висоти над рівнем моря.
4. Режим руху на маршруті - це сукупність різних правил та норм, які спрямовані на
успішне проходження запланованого спортивного маршруту.
5. Загальне правило для всіх випадків - перший перехід після виходу з місця ночівлі (або
обіднього привалу) триває 10-15 хвилин. Після чого робиться короткий привал для
виправлення неполадок в укладці рюкзака, у взутті (щоби поправити устілку, додати або
зняти пару шкарпеток) або щоб зняти зайвий одяг.
6. Найбільш поширений порядок руху на маршруті - це пересування ланцюжком (колоною по
одному) з інтервалом від одного до п'яти метрів між учасниками.
Керівник, як правило, переміщується по колоні, задає темп руху, контролює порядок
проходження складних ділянок, а за необхідності організовує розвідку шляху.
7. У пішому поході турист проходить у середньому 15-20 км на день. З важким рюкзаком,
особливо у перші дні або коли з перших днів маршрут пролягає максимально пересіченою
місцевістю, денні переходи дещо зменшуються. У поході І-II категорії складності пройдена
відстань за днями може бути такою: 15-18-20-22 - день відпочинку (днювання) - 22-25-25-
18. Такий графік може коливатися 2-5 км в одну або іншу сторону.
8. У гірських походах кілометраж значно зменшується, а основним мірилом проходження
маршруту виступає час. Під час руху по горизонталі середня швидкість групи 3-4 км за
годину, а під час підйому прямо вверх група проходить 0,3-0,5 км за годину. Спускаючись
не дуже стрімким схилом, група проходить 5-6 км за годину.
9. 2. У лісі складним для руху є підлісок - густі зарості кущів, ялинника та інших
порід дерев. Рухатись у лісових гущавинах необхідно у штормових костюмах. У
таких хащах основну загрозу становлять гілки дерев та кущів, які турист
обов'язково зачіпає своїм тілом.
10. Достатньо складно рухатись крізь лісові хащі, як і альпійськими луками, зранку, коли на
кущах рясна роса, або одразу після дощу. Учасники, які ідуть попереду, будуть мокрими з
голови до п'ят.
12. У тайзі треба мати навички рухатися корявою стежкою. Вона зазвичай проходить через
курумники (кам'янисті розсипи), а також поміж коріння, яке виступає із землі. Такою
стежкою рухатися слід обережно, вибираючи місця для постановки і фіксування ноги при
кожному кроці. Долаючи лісові хащі, тайгові завали та хвойні чагарники (жереп), потрібно
весь час проглядати напрямок руху якомога дальше вперед, щоб не опинитися в
непрохідному місці.
13. Йти по болоту треба м'яко, ніби промацуючи стежку. Ступивши крок убік, нога
провалюється в болото. Для руху болотом в ґумових чоботах необхідно максимально
щільно обгорнути ноги онучами або натягнути 2-3 пари грубих шкарпеток. Інакше
болото всмоктує чобіт, і нога вискакує з нього, що завдає зайвого клопоту з
витягуванням чобота з болота та перевзуванням.
14. Першого учасника варто страхувати мотузком. У разі, коли турист провалюється, він
кладе жердину на заплавину і пробує самотужки вибратися з болота. Якщо під ногами
немає твердої опори і самотужки вибратися на тверде місце не вдається, треба
припинити будь-які рухи і чекати допомоги товаришів. Щоб мотузок не прорізав
заплавину, під нього слід підкласти жердину або хмиз. Ні в якому разі не слід бігти
гуртом на допомогу. В такому випадку заплавина прорветься, і ситуація стане
катастрофічною.
15. Болото можна перейти:
- якщо його покривають густі трави упереміж з осокою;
- якщо на болоті видимий поріст сосни;
- болото покрите суцільним поростом моху і товстим шаром (до 30 см) старого
перепрілого моху.
16. Болото перейти важко:
- якщо на ньому серед моху трапляються часті калюжі застійної води;
- якщо на болоті росте пухівка (Eriophorum L), на якій після цвітіння залишаються
подібні до кульбаб головки пуху.
17. Болото перейти майже неможливо:
- якщо воно покрите очеретом;
- якщо болотом плаває трав'яний покров.
18. 3. Одне з основних правил руху стежками полягає в тому, що ходові навантаження потрібно
збільшувати послідовно, дотримуючись певної ритмічності. Ритмічність руху - важливий
засіб збереження сил туриста і підвищення його працездатності.
19. Для збереження ритмічної роботи організму на легких спусках крок туриста
збільшується, і навпаки, під час підйому і проходження важких ділянок шляху -
зменшується. Таким чином, на спусках швидкість руху туристів збільшується до 5-6 км
за годину, на підйомах зменшується до 1,5 км, чи ще менше, за годину.
20. За відсутності стежок маршрут краще прокладати вздовж річок. Орієнтуються в такому разі
по притоках та характерних поворотах ріки. Часто тайгові та гірські ріки стискаються
крутим берегом та скалами. їх краще обходити верхами, навіть якщо прийдеться пройти
декілька зайвих кілометрів.
21. 4. Трав'янисті схили не є складні для подолання, але й на них трапляються зриви і
навіть небезпечні, якщо схил стрімкий і розташований над урвищем. На крутих схилах
можуть виникати каменепади з розташованих над ними скель. Мокрі схили так само
небезпечні, як і засніжені. Тому на вологих трав'янистих схилах доцільно
використовувати альпеншток.
22. Підіймаючись трав'янистим схилом прямо вверх, залежно від крутизни схилу, стопи
необхідно ставити паралельно - до 10° та ялинкою. Чим крутішим стає схил, тим на
більший кут необхідно розвертати ноги.
23. Рухаючись впоперек схилу і серпантином, ноги бажано ставити напів'ялинкою на всю
стопу, навантажуючи більше зовнішній або внутрішній рант взуття (верхню ногу
стосовно до схилу на зовнішній, а нижню на внутрішній). Верхню ногу зручніше
ставити горизонтально, а нижню дещо розвертати вниз. Це підвищить рівновагу і дещо
знизить навантаження на гомілковостопні суглоби.
24. 5. У процесі руйнування скель на різноманітних місцинах схилів накопичуються уламки
гірських порід, утворюючи осипища. Якщо виходу на осипища, які лежать на крутих
схилах, не обминути, треба пам'ятати, що вони майже завжди небезпечні каменепадами.
25. Вибираючи шлях, необхідно враховувати, що прохідність осипищ у різних напрямках
суттєво змінюється залежно від крутизни схилів, розміру і шорсткості каміння. Дрібні
осипища, особливо утворені з проточних осадових порід, легко "сповзають" під ногами,
тому вони зручні на спусках, але виснажливі на підйомах. Іти по таких осипищах
потрібно повільно, поступовим притиском утрамбовувати осип до схилу до того часу,
поки сповзання осипу не припиниться. Лише після цього всю вагу тіла переносять на
ногу.
26. Підйом по дрібних осипищах група здійснює колоною. Під час спуску кроки повинні
бути короткими. Достатньо великі ділянки дрібного осипища можна пройти, тупцюючи
на місці і зісковзуючи вниз разом з валом осипища під ногами. Лишень потрібно
стежити, щоб ноги не занурювались глибоко, і вчасно переступати через утворений
валик або зробити крок-два вбік і продовжувати ковзання далі вниз. Порядок спуску
групи по таких осипищах довільний, але краще рухатися шеренгою на відносно
невеликій відстані один від одного.
27. 6. При проходженні походів IV-VI категорій складності туристи здійснюють сходження на
найвищі вершини гірської країни, або домінуючі вершини районів мандрівок. Основа
техніки руху по скелях - це правильний вибір шляху, використання природних опор,
створення та організація штучних опор, відповідна постава центру ваги щодо опори.
28. 7. Складність руху по сніжних та фірнових схилах визначається крутістю цих схилів,
товщиною та щільністю сніжного покриття, а також ступенем лавинонебезпечності цих
схилів.
29. Максимум зусиль під час руху по снігу та льоду припадає на притоптування слідів
(сходинок) або на їх вирубування. Основним правилом є те, що влітку виходити на
снігові та льодові схили краще зранку, коли сніг ще не розкис і міцно тримає. На
м'якому снігу не варто ударяти ногою в сніг, а краще поступово сніг спресовувати,
утворюючи опору для ступні. Це допомагає краще зберігати сходинки, які обвалюються
від різкого удару, а головне - економити сили.
30. 8. Одна з найбільш поширених причин нещасних випадків - нехтування
страховкою. Група повинна надійно організувати страховку у всіх випадках, коли
можливість самостраховки, самозатримання викликає сумнів хоча б у одного
учасника.
31. Основною страховкою під час руху на сніжних схилах є страховка через льодоруб.
Древко льодоруба встромлюється в сніг до головки. Якщо сніг дуже сипкий, його треба
попередньо утрамбувати, за необхідності досипаючи в утоплене місце свіжого снігу.
Страховка через льодоруб здійснюється за допомогою карабіна, який фіксується на
головці льодоруба.
32. Самозатримання. У разі зриву на сніговому схилі необхідно негайно перевернутись на
живіт і гальмувати дзьобом льодоруба, тиснучи вагою тіла на льодоруб. На твердому
снігу забороняється гальмувати льодорубом на витягнутих поперед себе руках. При
малій швидкості можна пригальмовувати рантами черевиків, розкинувши ноги якомога
ширше. На сипкому снігу гальмування здійснюється штичком льодоруба.
33. 9. Складність руху по льодовику визначається стрімкістю схилу, видом та якістю льоду,
станом його поверхні. Для льодових схилів характерною є можливість практично в будь-
якому місці створити сходи і штучні точки опори. Техніка руху по льоду в основному
складається з техніки ходіння та лазіння на кішках і вирубування сходин.
35. - ноги ставляться дещо ширше, ніж за звичайної ходи, щоб не зачіпати
зубцями кішок штани або черевик другої ноги;
- кішки здебільшого ставляться на лід одночасно всіма зубцями, за винятком
передніх відігнутих та укорочених, які використовуються на крутих схилах.
36. Для вирубування східців існують загальні правила:
- кожну сходинку треба розраховувати на найбільшу у групі ногу, а відстань між
ними - на найменший крок. Тоді всім учасникам походу буде легше рухатися по таких
сходинках;
- основа сходинки завжди повинна бути горизонтальною;
- під час вирубування сходинок одна нога завжди повинна бути на крок вперед і дещо
- вище по схилу;
- шлях підйому завжди планується попередньо.
37. Для руху по крутих льодових схилах необхідна страховка за допомогою мотузка. Для
закріплення мотузка застосовують льодові гаки та льодобури.
38. Самозатримання. У разі зриву на льодовому схилі треба миттєво перевернутись на живіт
лицем до схилу. Гальмування здійснюється дзьобом льодоруба. Таким чином можна значно
уповільнити швидкість ковзання. Ноги з кішками необхідно підняти для уникнення
перевороту через голову. Руки обов'язково повинні бути зігнуті в ліктях, а темляк льодоруба,
як уже наголошувалося, повинен бути натягнутим на руку або прикріпленим до системи.
