Rozstrіlyane vіdrodzhennya

1. ДПТНЗ “ Кам’янець-Подільське ВПУ ”

2. Керуючі кнопки
- перехід до попереднього слайду;
- перехід до наступного слайду;
- перехід до останнього слайд;
- перехід до першого слайду;
- завершення показу.

3. Література «Розстріляного
Відродження»
Термін «Розстріляне Відродження» вперше
запропонував діаспорний літературознавець
Юрій Лавриненко, вживши його як назву
збірника найкращих текстів поезії та прози
1920-30-х рр.

4. Література «Розстріляного
Відродження»
За це десятиліття (1921—1931) українська
культура спромоглася компенсувати
трьохсотрічне відставання й навіть переважити на
терені вітчизни вплив інших культур, російської
зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні
нараховувалося 5000 письменників).

5. Літературні об’єднання
Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше
«МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників
західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту).
Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на
«ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

6. Література «Розстріляного
Відродження»
Головними складниками новітньої еліти її
світогляду був бунт, самостійність мислення та щира
віра у власні ідеали. В більшості своїй це були
інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не
на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися
глибокі пошуки й запити.

7. Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У
безсюжетних творах головним було не речення чи слово,
але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль
сильних почуттів та проникнення в сутність явищ
називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому
напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський,
Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Влизько, Лесь
Курбас, Микола Куліш та багато інших.
Література «Розстріляного
Відродження»

8. Трагічна доля покоління 20-30-х років
демонструє всю силу українського духу,
його творчий потенціал, необхідність свого
шляху й незалежності від впливу інших
культур.
Література «Розстріляного
Відродження»

9. Микола Хвильовий
(1893—1933)
“Він був високоосвіченою людиною,
грізним полемістом, ніжним ліриком, лагідним,
люблячим батьком, завзятим мисливцем, мав
рухливі чорні брови, глибоко посаджені карі очі.
Говорив швидко, нервово, сміявся щиро, дзвінко.
Праве плече ледве помітно підсмикував,
пальцем часто торкався носа. Одне слово, був
звичайною людиною, жив, бунтував,
сумнівався, боровся і утверджувався великий
талант “

10. Микола Хвильовий (справжнє ім’я Микола
Григорович Фітільов) народився 13 грудня 1893 р. в
селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумської
області) в родині робітника.
Микола Хвильовий
Навчався в початковій школі, в
Богодухівській гімназії. Проте освіту
здобував здебільшого самоосвітою.

11. Микола Хвильовий
Перші поезії почав друкувати в 1917 р.
(«Шляхи мистецтва»), а далі — прозу.
У столичному Харкові у 1921р. Хвильовий
дебютував як поет, видавши поетичні книги: «В
електричний вік», «Молодість». У 1923 р. окремим
виданням вийшла славетна збірка оповідань «Сині
етюди», наступного року — збірка новел та
оповідань «Осінь».

12. Микола Хвильовий
Протягом 1927—1930 pp. вийшли його
«Твори в трьох томах». 1929р. вийшла його
поетична книга «Досвітні симфонії».
Витяг про виключення Хвильового з ВАПЛІТЕ

13. «Арешт Ялового — це розстріл цілої Генерації... За що? За
те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не
розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я,
Микола Хвильовий. Отже, як говорить Семенко,... ясно.
Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя
— ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був
закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе
комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе
Комуністична партія».
13 травня 1933 р. прогримів постріл, що обірвав життя Миколи Хвильового,
одного з найталановитіших письменників XX ст. Сталося це ясного ранку в
присутності М. Куліша, Г. Епіка, О. Досвітнього. Хвильовий грав на якомусь
щипковому вірменському інструменті, декламував вірш М. Некрасова «Мужичок с
ноготок», потім вийшов до сусідньої кімнати і там вистрілив собі у скроню. На столі
залишив передсмертну записку:
Микола Хвильовий

14. У Молодiжному - єдиний в Українi
пам'ятник видатному
письменниковi та публiцисту
Миколi Хвильовому. Стоїть вiн на
мiсцi символiчної могили.
Дивлячись на нього, виникає
запитання, чи пам'ятають сьогоднi,
хто був Хвильовий i скiльки вiн
зробив для української лiтератури.
Микола Хвильовий

15. ОСНОВНІ ТВОРИ:
Оповідання: «Наречений», «Мати», «Я
(Романтика)», «Арабески».
Повісті «Сентиментальна історія», «Санаторійна
зона».
Роман «Вальдшнепи».
Микола Хвильовий

16. Микола Куліш
(1892—1937)
“Микола куліш був талантом
світового масштабу. Не буду шукати
безперечних аналогів у класиці – між
Шекспіром і Шіллером або Мольєром
чи Бомарше, але в сучасній йому
радянській драматургії він не мав собі
рівних…“
Юрій Смолич

17. Микола Куліш
Микола Гурович Куліш народився 19
грудня 1892р. у селі Чаплинці
Дніпровського повіту Таврійської губернії
(зараз — Херсонська область) в бідній
селянській сім'ї.

18. Микола Куліш
Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 р. на зібрані
односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському
міському училищі. У 1908 р. Микола вступив до Олешківської
прогімназії. Але заклад було закрито, тому Куліш поїхав на
Кавказ, де склав екстерном екзамени на атестат зрілості.
Микола Куліш (у світлому кашкеті) серед друзів.
Олешки. 1911

19. Куліш вступив на історико-філологічний
факультет Одеського університету у 1914 р., але з
початком Першої світової війни був мобілізований на
фронт, де зробив військову кар'єру, дослужившись до
поручика.
Микола Куліш
Микола Куліш в часи
Першої світової війни

20. Микола Куліш
З 1925р. письменник жив у Харкові, тут
він плідно співпрацював з режисером
театру «Березіль» Лесем Курбасом, був
обраний другим (після М. Ялового)
президентом ВАПЛІТЕ — найбільшої на
той час літературної організації, входив до
складу редколегії провідного часопису
України «Червоний шлях».

21. Микола Куліш
За десятиліття творчої праці створив понад десять
п'єс, які принесли йому світову славу: «97», «Мина
Мазайло», «Народний Малахій», «Патетична соната»,
«Маклена Граса», а ще «Комуна в степах», «Прощай,
село», «Вічний бунт», «Хулій Хурина», «Зона»,
«Закут».
Портрет Миколи Куліша,
виконаний М. Чорнокайським

22. Микола Куліш
Микола Куліш розстріляний 3 листопада
1937 р. на Соловках на відзначення 20-ї
річниці більшовицького жовтневого
перевороту.

23. Остап Вишня
(1889—1956)
Усім своїм єством хотілось бути
корисним народові. Не поневірятися,
не лакействувати перед народом, а
служити йому, народові, чесному
нашому народові…

24. Остап Вишня
Справжнє ім'я — Павло Михайлович Губенко.
Інший псевдонім: Павло Грунський.
Остап Вишня народився 13 листопада 1889 р. на
хуторі Чечва біля с. Грунь Зіньківського повіту на
Полтавщині (нині Охтирський район Сумської
області) в багатодітній селянській родині.

25. Остап Вишня
Навчався в початковій школі, у 1903р. закінчив
Зіньківську двокласну школу, отримав свідоцтво
поштово-телеграфного чиновника. У 1907 р. закінчив
військово-фельдшерську школу в Києві, працював
фельдшером у армії, а пізніше — в хірургічному
відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Склавши
екстерном екзамени за гімназію, у 1917р. вступив на
історико-філологічний факультет Київського
університету, однак залишив навчання й зайнявся
журналістською та літературною діяльністю.

26. Остап Вишня
У 1919р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів
відродження національної культури, діячів, урядовців
УНР, потрапив до Кам'янця-Подільського, де написав
перший твір — фейлетон «Демократичні реформи
Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути
не може)», який за підписом «П. Грунський» був
надрукований у кам'янець-подільській газеті
«Народна воля».

27. Остап Вишня
У 1920 р. він повернувся до Києва. Восени був
заарештований органами ЧК і як «особливо важливий
контрреволюціонер» відправлений на додаткове
розслідування до Харкова.
Не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за
гетьманщини, ні за петлюрівщини, у 1921 р. його
випустили із в'язниці.

28. Остап Вишня
Слово гумориста користувалося дедалі більшою
популярністю. Виходили одна за одною збірки усмішок:
«Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне»
(1924), «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924),
«Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився,
щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось»
(1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі
усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі
усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930)
побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо.

29. Остап Вишня
26 грудня 1933р. Остап Вишня був заарештований і
абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства
секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і
допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього
слідчі. 23 лютого 1934 р. — судова «трійка» визначила міру
покарання — розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ
його замінили десятирічним ув'язненням. Письменник
відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-
Кирта. Виконував різні роботи, працював фельдшером,
плановиком у таборі, у редакції багатотиражки
Ухтпечтабору «Северный горняк», де написав 22 нариси
про трударів, які мріють завоювати суворий північний
край.

30. Остап Вишня
У 1930—1931 pp. Письменник створив
повноцінний драматургічний твір
комедію «Вячеслав», де порушив
проблеми виховання. Твір був
опублікований лише після смерті
письменника в 1957р. у книзі «Привіт!
Привіт!».

31. Остап Вишня
У 1943 р. Остап Вишня вийшов на
волю, наступного року повернувся до
літературної діяльності, надрукувавши
26 лютого в газеті «Радянська Україна»
усмішку «Зенітка», що обійшла усі
фронти, часто звучала по радіо.

32. Остап Вишня
Через кілька років виходять політичні
фейлетони та памфлети «Самостійна дірка»
(1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-
красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А
народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!»
(1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін.

33. Остап Вишня
У 1955р. Остап Вишня був реабілітований
судовими органами, а 28 вересня 1956р.
письменник помер.
Могила Остапа Вишні на
Байковому кладовищі в
Києві.

34. Олександр Довженко
(1894—1956)
«Слов'янство поки що дало світові в
кінематографії одного великого митця,
мислителя і поета — Олександра
Довженка».
Чарлі Чаплін

35. Олександр Довженко
Олександр Довженко народився 29 серпня 1894
року у багатодітній селянській сім'ї на хуторі
В'юнище Сосницького повіту Чернігівської губернії
(нині в межаж селища міського типу Сосниця —
одного із районних центрів Чернігівської області).
Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро
Семенович Довженко, належав до козацького стану.

36. Олександр Довженко
Вчився Довженко у Сосницькій
початковій, а потім у вищій початковій
школі. Навчання хлопчикові давалося легко
— він був відмінником. У 1911 році
Олександр Довженко вступив до
Глухівського учительського інституту. У
1914 році Довженко закінчив інститут та по
закінченні був направлений учителювати до
Житомирської вищої початкової школи, де,
за браком вчителів, він викладає
природознавство, гімнастику, географію,
фізику, історію, малювання.
Довженко-студент
Глухівського
учительського
інституту,1911 рік

37. Олександр Довженко
Афіша фільму «Земля»
Протягом 1926—1933 pp. О. Довженко
працював на Одеській кінофабриці та
Київській студії художніх фільмів. У
1930р. О. Довженко зняв картину «Земля»,
яка вивела українське мистецтво на широкі
міжнародні обшири й принесла митцю
світову славу. Цього ж року разом зі своєю
дружиною і надалі режисером усіх його
фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в
тривале закордонне відрядження.

38. Олександр Довженко
У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній
кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом
митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало
світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і
поета — Олександра Довженка».
У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і
був запрошений до кіностудії «Мосфільм».
Довженко на зйомках фільму, 1932 р.

39. Олександр Довженко
У 1935 р. Довженка нагороджують
орденом Леніна, а восени того ж року на
екранах з'явився «оптимістичний»
«Аероград». У 1939р. вийшов на екрани
«Щорс» (поставлений на Київській
кіностудії). Фільм швидко став
популярним, глядачеві подобались подані
з гумором колоритні народні, національні
характери, особливо Боженка, Трояна,
Чижа...

40. Олександр Довженко
Довженко на фронті, 1943 р.
Протягом 1941—г 1945 pp. О. Довженко створив низку
новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись»,
«Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають
кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним
заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в
Україну.

41. Олександр Довженко
За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у
1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну
його реабілітацію після «України в огні».
Протягом 1949—1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу
(Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши
професором цього навчального закладу.

42. Олександр Довженко
Могила Олександра
Довженка
У 1956 р. у березневому номері
журналу «Дніпро» була опублікована
«Зачарована Десна», з цього приводу
Довженко дуже радів. У цей час була
завершена й «Поема про море». У
листопаді розпочались зйомки
однойменного кінофільму. А 25 листопада
Олександр Довженко раптово помер.
На всесвітній виставці в Брюсселі в
1958р. 117 відомих кінознавців і
кінокритиків із 20 країн, добираючи 12
найкращих фільмів усіх часів і народів,
назвали і «Землю» О. Довженка...

43. Іван Кочерга
(1881 — 1952)
Розум він мав вольтерівської
гостроти, викривач був незрівнянний,
та все ж визначальним , мені здається, в
його вдачі було саме це: ніжність,
душевність, поетичність…
О.Гончар

44. Іван Кочерга
Народився Іван Антонович Кочерга 6
жовтня 1881р. в містечку Носівка на
Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця,
що зумовляло часті переїзди.

45. Лише 1891p. їхня родина оселяється на постійне
проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчує
гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на
юридичному факультеті. По закінченні
університетських студій в 1903р. повертається до
Чернігова і стає на службу чиновником у
контрольній палаті.
Іван Кочерга

46. 1910р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня
в келиху» (вперше поставлена в Харківському
Народному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини
під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала).
Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою,
1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх. П'єси
російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та
«Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують
певний етап драматургічного розвитку, в цей період
творчого життя письменник починає писати
українською мовою.
Іван Кочерга

47. 1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого
мигдалю».
1927р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».
1928р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних
тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю.
Він пише комедію «Натура і культура» (1928),
драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так
званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років
агіток.
Вистава «Марко в пеклі» у харківському
Червонозаводському театрі (режисер В. Василько)
мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися
стримано.
Іван Кочерга

48. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине
весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль
«Ліза чекає погоди...» (виданий 1931р.), п'єса «Майстри
часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933).
Драматична поема «Свіччине весілля» була
поставлена лише 1935р. в Запоріжжі й тільки після
цього почала тріумфальний хід по сценах десятків
театрів.
П'єса «Майстри часу», на Всесоюзному конкурсі
драматургічних творів у 1934p. дістала (під назвою
«Годинникар і курка») третю премію.
Іван Кочерга

49. Іван Кочерга
З початку Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де
редагує газету «Література і мистецтво» й працює в
Інституті літератури АН УРСР.
Повернувшись 1944р. до Києва, І. Кочерга пише
романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга
редакція — 1946). Драма задумана як історична
трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не
дозволила автору домогтися по-справжньому
трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма
«Ярослав Мудрий» є високим досягненням в
українській літературі.

50. Іван Кочерга
У повоєнні роки основні творчі сили
письменник віддає роботі над драматичною
поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948).
Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952р.

51. Юрій Яновський
(1902—1954)
Розум він мав вольтерівської
гостроти, викривач був незрівнянний,
та все ж визначальним , мені здається, в
його вдачі було саме це: ніжність,
душевність, поетичність…
О.Гончар

52. Юрій Яновський
Псевдоніми — Георгій Ней, Юрі Юрченко.
Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня
1902р. в с Майєрове тепер Компаніївського району
Кіровоградської області в селянській родині.
У 1908 р. у пошуках кращого життя родина переїхала
до Єлисаветграда.

53. Юрій Яновський
У 1919 р. Юрій на відмінно закінчив Єлиcаветградське
реальне училище, працював у адміністративному відділі
повітового виконкому, в повітовому статистичному бюро і
водночас навчався в механічному технікумі.
Протягом 1922—1924pp. юнак навчався на
електротехнічному факультеті Київського політехнічного
інституту, але через матеріальні злидні його не закінчив.

54. Юрій Яновський
У 1922 р. Яновcький під псевдонімом Георгій Ней в
Київській газеті «Пролетарская правда» надрукував
перший вірш «Море» російською мовою.
У 1924 р. у газеті «Більшовик» опублікував українською
мовою вірш «Дзвін» і новелу «А потім німці тікали».
Наступного року Яновський видав збірку новел «Мамутові
бивні», якийсь час працював у редакції газети
«Більшовик», активно виступав як публіцист, підписуючи
свої статті та нариси псевдонімом Юрі Юрченко.
У 1928 р. Яновський видав єдину поетичну збірку
«Прекрасна УТ», хоча поезії продовжував писати все
життя; надрукував перший роман «Майстер корабля».

55. Юрій Яновський
Роман «Чотири шаблі» з'явився у 1930р. Критика звинуватила
Яновського в «націоналістичній романтиці», згодом були створені
драми «Дума про Британку», 1937; «Потомки», 1938; збірка новел
«Короткі історії», 1939. У 1939р. Яновський одним з перших серед
письменників був нагороджений орденом Трудового Червоного
Прапора.
За роки війни Ю. Яновський написав драму «Син династії» (1942),
видав збірку оповідань «Земля батьків» (1944).
У 1947 р. був опублікований роман «Жива вода», за який
письменника радянська критика звинуватила в «спотворенні
радянської дійсності». Він був змушений надрукувати в
«Літературній газеті» лист, у якому «визнав» і свою «відірваність од
життя», і «формалістичний задум»

56. Юрій Яновський
За цикл «Київські оповідання» у 1949р. письменник отримав
Сталінську премію.
Як сценарист Ю. Яновський створив сценарій художнього
фільму «Зв'язковий підпілля» (1951), літературний сценарій
«Павло Корчагін» (за мотивами роману М. Островського «Як
гартувалася сталь», 1953) та сценарій документального фільму
«Микола Васильович Гоголь» (1952).
У 1953 р. Ю. Яновський видав драму «Дочка прокурора», яка
стала важливою художньою сторінкою і в українській
драматургії середини 50-х років, і в тогочасному театральному
житті.
25 лютого 1954 р. письменник помер.

57. Юрій Яновський
Музей Юрія Яновського — меморіальний музей на
Кіровоградщині, де народився Ю. Яновський.
Відкритий 1972 (архітект В. Губенко).
Музей складається з трьох залів в яких розміщено експонати:
документи, фотокопії, книги, листи, письмове приладдя, альбом з
фотографіями, виготовленими самим Ю. Яновським, записна
книжка (1946). Куточки в двох залях відтворюють інтер'єр їдальні
Яновських і робочий кабінет письменника. На місці, де стояла
хата Яновських, встановлено пам'ятний знак.
У музеї Юрія Яновського експонуються твори образотворчого
мистецтва.

58. Дякую за увагу!