1. Минули літа молодії,
Холодним вітром од надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись. Нема,
Анікогісінько нема!
13.03.14 1
3. • У тому, кого й як кохає велика людина,
та й звичайна теж, розкривається
історія цілого покоління, атмосфера
часу.
• Ці міркування особливо правомірні
стосовно Тараса Шевченка, який кохав
палко і не задля натхнення, а шукаючи
в коханні жіночий ідеал
13.03.14 3
4. • Першим сильним почуттям Тараса було
його дитяче кохання до сусідської
дівчини Оксани Коваленко, з якою
пов'язані в нього пригоди і спогади
про дитячі роки.
13.03.14 4
6. Схожою на Оксану (старша,
лагідна, опікувалась сиротою)
була польська швачка
Гусиковська, теж «чорнобрива» —
друге юнацьке кохання Шевченка,
овіяне чарівністю чужого
великого міста Вільно, чужого
народу й чужої мови. Тоді
Тарасові було 16 років.
13.03.14 6
7. 13.03.14 7
Гусиковська Ядвіга (р.
н. н., Варшава — р. с. н.)
— швачка польського
походження. Тарас
Шевченко
познайомився з
дівчиною у Вільно
1830 року й закохався,
коли був козачком у
ад’ютанта Віленського
військового
губернатора Павла
Енгельгардта. Ніжно
називав “Дзюня”
8. • Студентом Академії художеств у Петербурзі
Шевченко переживає третє своє захоплення
натурницею, яку він вивів під ім'ям Паші в
повісті «Художник». П'ятнадцятирічною
входить в його академічну мансарду ця
дівчина, а тридцятирічною знову відвідує ту
саму майстерню тепер уже немолодого
хворого Шевченка в 1859 році.
13.03.14 8
10. В Яготині Тарас познайомився з княжною
Варварою Рєпніною, яка в житті і творчості
поета лишила глибокий слід. Вона була
старшою від Шевченка на шість років. Йому
було 29, а їй 35. Варвара невідверто
освідчувалась поетові, але він, хоч і розумів
її, не міг відповісти тим же.
13.03.14 10
12. • У вересні 1843 року приїжджав Шевченко в
Кирилівку. Крім відвідин своїх рідних, завітав
поет і з короткою гостиною до попа Григорія
Кошиця, в якого колись наймитував. Там
познайомився з його юною донькою
Феодосією. Дівчина відповіла взаємністю на
почуття Тараса Шевченка, але батько відповів
категоричною відмовою на сватання. Фатальна
осінь 1845-го… Великий біль, хвороби,
розчарування. Саме в цей час з′являються “Єретик”,
“Сліпий”, “Наймичка” та інші…
13.03.14 12
13. Навчаючись в академії, вже
прославленим автором «Кобзаря» і
відомим портретистом їде
Шевченко в 1843 році в рідну
Україну. І саме в ці роки 1843-1847
переживає він справжнє своє,
єдине велике кохання...
13.03.14 13
14. 13.03.14 14
Цій жінці, яку
назвав поет
”Ганною
вродливою”,
була написана
поезія “Якби
зустрілися ми
знову…” (Г.З.)
15. 1854-1855років Шевченку
знову зблиснуло кохання
— і обірвалося. В
Новопетрівську фортецю,
на зміну колишнього
коменданта , приїхав
новий, Іраклій Усков, з
дружиною і дітьми
13.03.14 15
17. Звільнення із заслання знову
пробуджує в Шевченка
прагнення мати сім ю. Він
постарів, хворий, змучений
цингою, лисий. Вигляд
аж ніяк не парубоцький: кожух,
чоботи, сорочка.
13.03.14 17
18. 13.03.14 18
Застрявши по дорозі
до Петербурга в
Нижньому Новгороді
на п'ять місяців, він
закохується в
молоденьку актрису
Катерину Піунову й
освідчується їй,
незважаючи на
двадцять вісім років
різниці між ними.
Але Піунова
відмовила…
19. Сум і відчай минають, з'являється
нова надія одружитися зі своєю, з
кріпачкою. Шевченко зустрічає в
домі поміщиць Карташевських
дівчину-кріпачку Ликеру
Полусмакову — і знову довірливо
закохується. Але досить красива і
струнка Ликера, як він пересвідчився,
була непорядною, цинічною,- грубою
і розпутною дівчиною.
Після розриву з′являється вірш “Л”(“Поставлю хату…”)13.03.14 19
20. 13.03.14 20
Шевченко пережив своє останнє
сватання так само бурхливо, як і роман
з Усковою. Не пощастило йому
одружитися, сльозами-водою
розлилося «святеє диво»...
21. 13.03.14 21
«Одевалась Ликера Ивановна
всегда в черную, длинную,
по косточки, юбку, платье
или пальто. Носила черный
муслиновый платок или
черный шарф или черную
шляпку. Была высокой,
худенькой, довольно
стройной даже в преклонном
возрасте. Бывало выйдет на
гору, поднимется на могилу,
склонится на белый крест и
плачет-плачет. И так весь
день, лишь вечером идет
домой». Варвара Степаненко
(из книги Тарахан-Березы).
22. І читає та пише до ночі,
Плинуть мрії — живі ручаї.
І минулого сльози жіночі —
Нині сльози невтішні твої.
Катерина, Оксана, Марина,
Божевільна від горя Сова.
І задума, як темна хмарина,
На високе чоло наплива.
Ой поете, великий пророче!
Скільки сил ти віддав у житті,
Захищаючи долю жіночу.
І завжди в самоті, в самоті
13.03.14 22
23. 13.03.14 23
Дуже рано
пішов
Шевченко із
життя. А
уподобане ним
місце на березі
Дніпра
назавжди
залишиться
пристанищем
його душі.
І дивитися на
цей світ він
завжди буде
закоханими
очима.
24. 13.03.14 24
Жінка стала символом
краси й моральності
не тільки в поезії
Тараса Шевченка, але
й у малярстві.
