Стаття завданя 2.1.

1. УДОСКОНАЛЕННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕНННЯ МАЙБУТНЬОГО
ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
Соколова О.Ю.
Державний заклад « Миколаївський національний університет
імені В.О. Сухомлинського»
Соколова О.Ю. Удосконалення культури мовленння майбутнього вчителя
початкових класів
У статті розглядається питання точності слововживання. Особливу увагу
приділено складним випадкам слововживання: омонімам, синонімам, багатозначним
словам. Наведено приклади, які допоможуть майбутньому вчителеві точно дібрати
потрібне слово, повніше розкрити його значення. Добір потрібного слова залежить
від розуміння мовцем його значення у процесі професійної діяльності.
Ключові слова: омоніми, синоніми,багатозначні слова.
Культура мовлення, як складова шкільної культури, один із найважливіших
чинників цивілізованості суспільства. Не володіючи досконало мовленням,
громадянин нової держави не буде спроможний виконувати покладені на нього
суспільством різні функції. Тому вдосконалення культури усного мовлення - одне із
істотних завдань підготовки майбутнього учителя початкових класів, класовода чи
вихователя дошкільних установ.
В умовах орієнтації вищої освіти на посилення зв’язку змісту навчання з
обраною професією особливого значення для формування культури писемного
мовлення студентів набуває вдосконалення змісту вищої освіти, спрямованого на
забезпечення всебічної мовленнєвої компетенції особистості, що виявляється в
нормативності та правильності писемного мовлення. Показниками правильного
писемного мовлення є знання особливостей наукового стилю мовлення, активного
словника, знання морфологічних, лексико-граматичних, синтаксичних норм
української мови, лаконічність, комунікативна доцільність тощо.
Проблема формування правильності писемного мовлення вчителя початкових
класів не була предметом спеціального дослідження, хоча у деяких аспектах вона
вивчалася у працях відомих українських науковців і методистів. Проте для сучасної

2. вищої і початкової школи вона є надто важливою. Цим зумовлюється актуальність і
новизна нашої дипломної роботи.
Для того, щоб мова була ясною і зрозумілою, а співбесідник чи читач розумів
вас саме так, як ви того хочете, необхідно висловлюватися точно. Що означає точність
висловлювання? Це відповідність слова тому предметові чи явищу, яке воно називає.
Таким чином той, хто говорить, повинен добре знати предмет, про який він
повідомляє, і його назву. Нечітке, неясне уявлення про предмет, відсутність чітко
сформульованої думки спричиняє помилки у виборі слів в усному і писемному
мовленні. Для того, щоб їх уникнути, слід знати про деякі властивості слів, про
способи їх організації в словниковому складі, роль у їх творенні словотвірних частин
слова - префіксів, суфіксів, про стилістичні відтінки та ін. Насамперед слід пам'ятати
про таку властивість слова, як багатозначність. Під нею розуміють здатність слова
одночасно вживатися з кількома значеннями. Наприклад: слово лагідний може
означати внутрішні риси людини: "спокійний, сумирний, тихий" (лагідний характер,
вдача), "ніжний, ласкавий" (лагідний до дітей), людські стосунки, риси, ставлення
тощо: "дружній, пройнятий доброзичливістю" (лагідне життя, лагідні взаємини,
лагідне запрошення). Водночас лагідний уживається із значенням "приємний для
сприймання, нерізкий, м'який, ніжний", але властиве предметам, явищам природи:
лагідне світло, лагідна осінь, лагідні хвилі, лагідний берег ("рівний, нестрімкий").
Якщо мовцеві відоме лише перше значення - стосовно людини, то таким чином він
позбавлений можливості використати це слово для характеристики різних явищ
природи, а це збіднює мову. Довідатися ж про інші значення слів можна лише читаючи
художню літературу, слухаючи живе усне мовлення, використовуючи словники.[6,23]
Явище багатозначності - природний засіб економії мови, зусиль мовця:
обмежена кількість слів допомагає відтворити різноманітність природи, наслідки
розумової діяльності людини, її складний психічний світ. Однак приблизне або
неточне уявлення про різні значення полісемічного (тобто багатозначного) слова може
спричинити помилки, порушення норм слововживання. Так, наприклад, в усному
мовленні, у текстах наукового або публіцистичного характеру помічаємо вживання
слова зустрічатися щодо явищ абстрактного характеру: зустрічаються помилки,

3. зустрічаються факти, зустрічаються труднощі. Чи правильно це? Звернімося до
тлумачного Словника української мови. Він фіксує такі значення цього слова:
1) Зближатися, сходитися один з одним, рухаючись назустріч: "Ми на вулиці
зустрілись - Лена з татусем і я" (П. Тичина).
2) Сходитися разом, бачитися де-небудь: "Сказать їй хочу так багато, а як
зустрінуся - мовчу..." (В. Сосюра). Ці значення мають цілий ряд відтінків, серед них і
такий, як "траплятися на шляху, десь, у якомусь місці, що передбачає стосунок до
конкретного предмета, який справді трапляється на шляху того, хто рухається": "До
самого села не зустрілося жодної живої душі..."(О. Гончар). Однак наявність такого
відтінку не дає підстав використовувати слово зустрічатися в сполученні з словами
факти, помилки тощо. Краще використати синонім траплятися. Отже, недостатнє
знання значень слова зустрічатися призводить до порушення норм українського
слововживання.[1,90]
Від багатозначності слід відрізняти омоніми - слова, однакові за звучанням, але
різні за значенням. Уживання їх не становить труднощів, оскільки омонімія легко
усувається контекстом, тобто в реченні завжди можна встановити значення того чи
іншого омонімічного слова. Наприклад: "М'яке вечірнє світло вливалося у вікна" і "У
хатині чисто, охайно, світло". Значення омонімів світло (іменник) і світло (прислівник)
не потребує якихось додаткових роз'яснень. У плані культури мови щодо вживання
омонімів слід зробити таке застереження: треба складати речення з ними настільки
повно, щоб виключити можливість двозначного тлумачення. Наприклад: "Мені дуже
сподобався "Спартак" (балет, команда, роман?). Обсяг речення недостатній для
розуміння назви "Спартак". Омофони можуть створювати неясності в усному
мовленні. Тому, готуючи текст для виступу, а вчителеві - до читання на радіо,
телебаченні, слід уважно його переглянути, щоб уникнути звукових збігів, які
допускають подвійне тлумачення значення слова. Наприклад, у реченні "Це не мене"
слово мене можна тлумачити подвійно: як займенник першої особи і як форму
майбутнього часу дієслова минати - мине. Отже, слід розширити речення: "Це не мене
кличуть" або "Це порушення так просто не мине".[3,38] Близькими до омонімів є
слова, схожі за звучанням, але різні за значеннями. Такі слова називаються

4. паронімами. Відрізняються вони одне від одного здебільшого кількома звуками, які
належать до суфіксів або префіксів, інколи також і наголосом. Наприклад: дослідний і
дослідницький. Перше означає "який стосується досліду, пов'язаний з ним" - дослідна
ділянка, дослідна лабораторія. Друге має значення "який стосується дослідника,
належить йому": "це явище має дослідницький інтерес" (тобто становить інтерес для
дослідника); "У своїй дипломній роботі Іван Петренко виявив неабиякі дослідницькі
здібності" (тобто здібності дослідника). Інший приклад: зарозумілий зрозумілий.
Перше означає "який поводиться гордовито, самовпевнено, пихато": "Не знаю тільки,
в кого вона вдалася така горда,. така неприступна... Така вона якась зарозуміла, так
дивиться згори на всіх"
(І. Вільде).
Друге - "Доступний для сприймання": зрозуміле завдання, зрозуміла мова. Особливо
багато паронімічних зближень спостерігається серед іншомовних слів. Порівняймо,
наприклад, слова фігурний і фігуральний. Перше означає "який має складну форму, що
нагадує контур (фігуру) якогось предмета чи істоти: дерева, його частини, птаха,
геометричної фігури тощо, наприклад, фігурні ніжки стола, фігурна нарізка овочів і
под. Друге має значення "насичений стилістичними фігурами (виразами,
конструкціями речень)" - фігуральна мова, "переносний, образний" - фігуральний
зворот, фігуральне значення слова. Близькість, але не тотожність звучання слів-
паронімів становить велику небезпеку для правильного їх уживання: часто можна
спостерігати використання одного слова замість іншого у невідповідному контексті,
наприклад: "Я про це не маю ніякої уяви" (треба уявлення), бо перше означає
"здатність змальовувати, створювати або відтворювати що-небудь у думках,
свідомості; фантазію", а друге - "відомості про що-небудь, поняття, образ". Допомогти
в розрізненні значень слів-паронімів можуть спеціальні посібники, такі як книга Є.Д.
Чак "Складні випадки українського слововживання" та "Словник паронімів
української мови" Д. Гринчишина і
О. Сербенської. [5,236]
Неточне слововживання дуже часто відбувається від незнання синонімів або
невмілого користування ними. Насамперед слід мати чітке уявлення про синоніми

5. взагалі та їх типи. Синонімами називаються слова, різні за звучанням, але близькі за
значенням, наприклад: концентрувати, скупчувати, зосереджувати, консолідувати.
Спільним значенням для цього синонімічного ряду є значення "збирати докупи,
об'єднувати", хоча кожний із синонімів має ще додаткові відтінки цього значення.
Розрізняють синоніми ідеографічні - такі, що з різних боків характеризують поняття,
предмет, явище, вказують на різні вияви його; інакше кажучи, ці синоніми частково
відрізняються своїми значеннями, наприклад: мітинг, збори, віче, сход (схід), збірка.
Усі ці слова означають одне поняття "зібрання людей". Але мітинг - короткочасна
акція, здебільшого політична; збори можуть бути не лише політичного, а й
професійного чи якогось іншого характеру, відбуватися тривалий час; віче - це
урочиста назва такого зібрання людей, яке приймає надзвичайно важливі рішення для
всього народу; збірка означає зібрання невеликої кількості людей; сход (схід) - збори
сільської громади (в історичному минулому України). Стилістичні синоніми
означають одне поняття, але відрізняються додатковими емоційно-експресивними
відтінками, які зумовлюють уживання синоніма в тому чи іншому стилі. Наприклад,
до слова нікчема, яке виражає зневагу, можливі пом'якшуючі синоніми літературного
вжитку ніщо, нуль або ж розмовні, виразно зниженого характеру тля, хробак, слимак.
Мова - це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та
координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту,
обслуговування, культури, освіти, науки.
Утвердження української мови як державної неможливе «без органічної
взаємодії принаймні двох засад:
- створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі
можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих
іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;
- ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним
вихованням».
Стиль (від латин. Stilus - паличка для письма). Стиль літературної мови -
різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких
засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найбільше відповідні завданням

6. спілкування між людьми в тих чи інших умовах. Це своєрідне мистецтво добору й
ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних
умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль - це власне слова на
власному місці. Кожний стиль має:
- сферу поширення і вживання (коло мовців);
- функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив,
спілкування тощо);
- характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
- система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні
форми, типи речень тощо).
Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують,
унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної
мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не забезпечує
останньої, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним
стилістичним значенням.
Термін “стиль мовлення” слід розглядати як спосіб функціонування певних
мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови -
спілкування, повідомлення і діяння, впливу.
Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі
стилів, серед яких:
- розмовний;
- художній;
- науковий;
- публіцистичний;
- епістолярний;
- офіційно-діловий;
- конфесійний.
Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови - усна й
писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма

7. більш притаманні розмовному стилю, а інша - переважно писемна. Оскільки останні
сформувалися на книжній основі їх називають книжними.
Щодо внутрішньої диференціації стилів, виділення підстилів, також на сьогодні
нема дності. Проте у більшості праць подано таку систематизацію:
Науковий стиль поділяється на підстилі:
1) власне науковий,
2) навчально-науковий,
3) науково-популярний,
4) науково-публіцистичний,
5) виробничо-технічний.
Офіційно-діловий:
1) адміністративно-канцелярський,
2) дипломатичний,
3) законодавчий (юридичний).
Публіцистичний:
1) газетна публіцистика,
2) радіо-, теле, кінопубліцистика,
3) ораторське мовлення.
Художній:
1)худ. проза,
2) драматургія,
3) поезія (однакова функція, взаємоперехідні)
Розмовно-побутовий:
1) монологічне мовлення (усне).
2) діалогічне мовлення.
Основною формою вияву тексту є писемна мова. У писемній мові визначаються
так найважливіші риси:
1) Вторинність писемної мови (вона спирається на усну мову як на своє
природне джерело);

8. 2) Фіксація мовного матеріалу в просторі й часі (це забезпечує збереження й
відтворюваність мовлення і після здійснення акту мовлення);
3) Графічна матеріальна форма (спирається оптично);
4) Монологічність;
5) Більша, ніж в усній мові, увага до регламентації мовних засобів (це
випливає з рис, названих вище);
6) Збільшення ролі засобів суб’єктивно-оцінних оцінок, які заміщують тут
інтонацію, міміку, жести;
7) Традиційність і писемний консерватизм (причина: суворі
загальнообов’язкові норми графіки, орфографії та пунктуації);
8) Більша функціональна диференціація за сферами спілкування;
прикріпленість деяких форм спілкування тільки до сфери писемної мови;
9) Потенціально наобмежана відтворюваність і можливість і можливість
дублювання цієї мови у тотожній писемній формі;
10) Здатність трансформуватися у живу звукову мову, яка не є простою
копією писемної мови;
11) Заміна суб’єкта писемно мови (звідси можливість різного осмислення
відтінків змісту).
Отже, використання синонімії та близьких до неї явищ урізноманітнює і
збагачує нашу мову, служить вимозі точності і ясності слововживання.
Аналіз наукової літератури дозволив визначити теоретичні засади
удосконалення культури писемного мовлення. Критеріями сформованості культури
мовлення майбутніх учителів початкових класів можна вважати: а) досконале
володіння нормами літературної мови на всіх рівнях мовної системи в усному і
писемному різновидах; б) ознайомлення з якостями писемного мовлення під час
написання наукових робіт; в) уважне ставлення до мови і мовлення; г) наявність
стійких навичок писемного мовлення та контрольно-стимулюючих умінь.
Удосконалення культури мовлення – одне з найважливіших завдань фахової
підготовки майбутніх вчителів початкових класів. Їхнє мовлення має бути відповідне
сучасними нормами, тобто правильне, багате, чисте, дохідливе, зрозуміле молодшим

9. школярам. Досягти цього можна за умови уважного ставлення до власної мови і
усвідомленого прагнення досягти наміченого - стати вчителем, вихователем.
У процесі дослідного навчання встановлено, що роботу з удосконалення
культури писемного мовлення студентів не можна обмежувати лише корекцією
недоліків писемного мовлення окремих студентів, оскільки викладач не в змозі
контролювати весь обсяг недоліків, тому що така навчальна діяльність потребує багато
часу та передбачає лише усунення недоліків. Про ефективність сформованості
культури писемного мовлення можна говорити лише в тому випадку, коли поряд з
успішним засвоєнням навчального матеріалу простежується свідоме прагнення
майбутніх учителів до мовленнєвого самовдосконалення. Складність досліджуваної
проблеми новизна проблеми підтверджують, що не всі порушені питання одержали
достатн обґрунтування й доведення
Література
1.Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990. - 231 с.
2.Взаємодія усних і писемних стилів мови /За ред. М.М. Пилинського. - К.,
1982. - 180 с.
3.Гуц Л.М. Синтаксична синоніміка як один із засобів мовної експресії // Укр.
мова та літ. в шк. - 1973. - № 6. - С.36-41.
4.Ділова українська мова / За заг. ред. Бабич Н.Д. - Чернівці, 1996. - 276с
5.Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Вид.3-те. - К., 1982. - 287 с.
6.Кошачевсъкий С.С. Техніка мови. - К., 1963.
7.Культура української мови: Довідник. - К., 1990. - 302 с.
8. Селігей П.О. Науковий стиль української мови. Ресурси оновлення. //
Мовозновство. – 2006. - 2-3, - С. 174-186.
9. Сербенська О.А., Волощак М.Й. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140
запитань і відповідей. – К., 2001. – 204с.
10. Сербенська О., Редько Ю., Федик О. Антисуржик. Вчимося ввічливо
поводитьсь і правильно говорити: Посібник. – Львів.1994. – 152с.

10. 11. Симоненко Л. О. Роль Національної академії наук у розбудові української
наукової термінології. // Українська термінологія і сучасність: 3б. наук. праць. – К.,
1998.
12. Скороходько Э.Ф. О семантической природе некоторых видов образного
словоупотребления. – В. зб.: Вопросы стилистики. – Саратов, 1962. – С.156.
13. Тараненко О.О. Українська мова в сучасній Україні.// Культура слова. – 2000.
- № 53-54.
14. Чередниченко І.Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. –
К.: Рад. шк., 1962. С. 41-85.
15. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2003. – 640с.
Соколова Е.Ю.. Совершенствование культуры речи будущего учителя
начальных классов.
В статье рассматривается вопрос точности словоупотребления. Особое
внимание уделено сложным случаев словоупотребления: омонимам, синонимам,
многозначным словам. Приведены примеры, которые помогут будущему учителю
точно подобрать нужное слово, полнее раскрыть его значение. Отбор нужного слова
зависит от понимания говорящим его значение в процессе профессиональной
деятельности.
Ключевые слова: омонимы, синонимы,многозначные слова.
Sokolova O. Improvement of culture of the future teachers of initial classes
The article deals the problem of exactness of word usage. The special attention is
payed to the difficult cases of word usage: to the homonyms, synonyms, multiple-valued
words. Examples that will help the future during his professional activity to pick up a
necessary word more exactly, to expose value are made.
Key words: homonyms, synonyms, multiple-valuedwords.