Презентація про діяльність Русової

1. Софія Федорівна Русова
(1856 – 1940)
Підготувала:
Студентка групи 8.0122-з
Магістратура 1 курс
Дошкільна освіта
Терещенко Л.Г.

2. «Найдорожчий скарб кожного народу —
його діти, його молодь і що свідоміше
робиться громадянство, то з більшою
увагою воно ставиться до виховання дітей,
до забезпечення їм найкращих умов
життя».
С. Русова

3. Педагог Софія Федорівна Русова присвятила своє життя
створенню національної системи виховання й освіти.
Щоб зрозуміти її основи, варто згадати біографію цієї
видатної жінки. Народилася вона 18 лютого 1856 року на
Чернігівщині, в селі Олешня.
Мати Софії — Ганна Жерве, французького походження,
батько — Федір Ліндфорс, швед.
Коли Софійка була зовсім маленькою, померла мати. Діти
залишилися під опікою батька. Вихованням Софії займався
батько і старша сестра Марія та няня, проста українська
селянка, про яку з теплотою згадувала Софія все життя.
Початкову освіту Софія здобула вдома. В десять років вона
вступила до третього класу найпрестижнішої в Києві
Фундуклеївської жіночої гімназії, яку закінчила в 1870 році з
золотою медаллю.
У 1871 році, після смерті батька, Софія Федорівна в свої
п’ятнадцять років разом із старшою сестрою Марією
відкрила в Києві перший україномовний дитячий садок.

4. У 1874 р. Софія одружилась з етнографом, фольклористом,
громадським діячем Олександром Русовим. Беручи активно
участь у роботі українського земляцтва в Петербурзі, Русови
плідно працювали над підготовкою до друку повного тексту
«Кобзаря» Т. Шевченка, а 1876-го року видали його у Празі.
Після повернення на Батьківщину, Софія засновує першу в
Чернігові громадську бібліотеку. Русови проводили
просвітницьку роботу серед населення.
Громадська діяльність і прогресивні погляди Русової
привернули увагу царських чиновників, і 1881 р. її було
ув’язнено за зв’язки з російськими революційними колами.
Відтоді вона постійно перебувала під пильним наглядом
поліції. 20 років тяглися політичні переслідування. У 1902 році
Русових адміністративно виселили з України, і вони оселилися
в Петербурзі.

5. Педагогічний талант Русової повною мірою розкрився в її вчительській практиці й
теоретико-методологічних працях. З 1909 року Софія викладала на Вищих курсах
А. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві.
У серпні 1917 р. на пропозицію генерального секретаря з народної освіти
Української Народної Республіки І.Стешенка Софія Русова очолила відділ
дошкільної і позашкільної освіти, брала участь у створенні програми розвитку
національної школи, сприяла активізації процесу дерусифікації шкіл і влаштуванню
курсів українознавства. Вона особисто складала підручники з географії і
французької мови, популярні історико-географічні нариси для самоосвіти.
В еміграції Русова брала активну участь у жіночому русі та очолювала Всесвітній
союз українок.
Життя Софії Русової — це калейдоскоп із яскравих подій та досягнень, звісно,
що й не без особистих трагедій — чого тільки серія арештів коштувала! Та є дещо,
про що вона ніколи не забувала — любов до дітей та прагнення виховати нове,
краще покоління
Основні ідеї та думки педагог виклала у своїх наукових працях. Провідними серед
них можемо назвати такі тези:

6. Дошкільна освіта. Сьогодні потреба у вихованні дітей
дошкільного віку навіть не обговорюється. Та наприкінці ХІХ ст.
саме Софія змогла переконати людей у тому, що малечі необхідна
дошкільна освіта, аби, як мінімум, адаптуватися до навчання,
звикнути та підготуватися до майбутньої наполегливої роботи
у школі. Пояснювала вона це також і тим, що особистість дитини
формується у досить ранньому віці, а тому необхідно було
створити всі умови для нормального розвитку дітей.
Єдність суспільного та родинного виховання. Для гармонійного
розвитку малечі атмосфера у дитячому садочку має бути
максимально наближеною до родинної. Вихователь — це людина,
яка, по суті, бере на себе обов’язок матері, а тому зв’язок між нею
та вихованцем має бути якомога тіснішим. Облаштування
інтер’єру дитячого закладу має бути схожим на домашнє
оточення — легке та невимушене.

7. Самонавчання. Тут Софія дуже схожа на Монтессорі. Вона вважає,
що у дитини самої має пробудитися бажання до навчання
та розвитку тіла, розуму і почуттів. Діти мають відчувати свою
важливість та потрібність. Тільки навчившись чомусь на власному
досвіді, вони здобудуть ті необхідні для повсякденного життя
знання.
Національний розвиток. Свідомого громадянина треба ростити
змалечку. Тільки прищеплюючи любов до батьківщини, можна
чекати від дитини відданості своєму народові. Софія визначає
декілька принципів:
- дотримання особливостей сім’ї, нації, країни;
- єдність суспільного та родинного виховання;
- виховання індивідуальності дитини;
- відповідність нормам моралі.

8. Звісно, у своїх працях наукова діячка пояснює кожен із критеріїв
більш докладно. Наприклад, можна зустріти цілі параграфи,
присвячені спеціальним розвиваючим іграм для малечі, методикам
сенсорного виховання, розвитку мовних здібностей, дрібної моторики
рук, математиці, принципам морального та естетичного виховання.
Окремий розділ присвячено саме підготовці вихователів та тому,
якими якостями має керуватися педагог: особливості зовнішнього
вигляду, освітній рівень, культура та відношення вихователя до дітей.
Педагог має знати все про життя народу, його історію, виховувати
дітей у найкращих традиціях та звичаях. У самому ж дитячому
садочку має лунати жива українська мова та пісні.
Проаналізувавши багато робіт із педагогічної та психологічної
тематики, Русова приходить до висновку, що гармонійну людину
можна лише тоді виховати, якщо будуть виконуватися такі умови:
 виховання повинно бути індивідуальним;
 національним;
 відповідати вимогам часу;
 бути вільним від урядових вимог.

9. Найважливіші принципи
педагогічної концепції С.Русової:
 гуманізм;
 демократизм;
 народність;
 природовідповідність;
 культуровідповідність;
 особистісно орієнтовний підхід;
 соціальна обумовленість виховання;
 загальнолюдські цінності.

10. «Бути гарним педагогом – це бути
справжнім реформатором майбутнього
життя України, бути апостолом
Правди і Науки».
Софія Русова