2. Багато років тому жив на світі мірошник. І був у нього віслюк – добрий, розумний і сильний.
Працював він на млині - носив на спині мішки з борошном, так і постарів. Бачить хазяїн:
знесилився віслюк, не годиться більше для роботи от і прогнав його з двору. Злякався віслюк:
"Куди ж я піду, куди дінуся? Старий я став, знесилений…"
3. Думав, думав та й придумав: "Піду я в німецьке місто Бремен і стану вуличним музикантом". Так і зробив.
Пішов до Бремена. Йде віслюк дорогою і по-віслючому кричить. Коли це бачить - лежить на дорозі
мисливський пес, висолопивши язика і важко дихає.
- Пес, чого ти такий захеканий? - запитує віслюк. - Що з тобою?
- Втомився, - каже собака. – Довго біг, от і захекався.
- А навіщо ти так біг? - питає віслюк.
- Ой, віслюче, - каже пес, - пожалій мене! Жив я у мисливця, довго жив, полями-болотами за дичиною
бігав. А тепер старий став, і задумав мій хазяїн убити мене. От я й утік від нього, а що далі робити - не
4. -Ходімо зі мною до міста Бремен, - відказує віслюк, - станемо вуличними музикантами. Гавкаєш ти
голосно, голос у тебе дзвінкий - співатимеш й у бубон битимеш, а я співатиму і на гітарі гратиму.
- Що ж, - каже собака, - ходімо. Пішли вони удвох. Іде віслюк, кричить по-віслючому, а пес іде і гавкає.
Йшли вони, йшли і раптом бачать: сидить на шляху кіт – сумний-невеселий.
- Чому ти, котику, такий сумний? - питає віслюк.
- Чому невеселий? - питає собака.
5. - Ой, - відказує кіт, - пожалійте мене! Жив я у своєї господині, довго жив - пацюків і мишей ловив. А тепер
старим став, зуби притупилися. От господиня побачила, що я більше не здужаю мишей ловити та й
задумала мене у річці втопити. Я й утік з дому. А що далі робити, як прогодуватися, не знаю. Віслюк йому
відповідає:
- Ходімо з нами до Бремена, будемо вуличними музикантами. Голос у тебе непоганий, будеш співати і на
скрипочці грати, пес - співатиме й у бубон битиме, а я - співатиму і на гітарі гратиму.
- Що ж, - відказує кіт, - ходімо.
Пішли вони утрьох. Віслюк іде - кричить по-віслючому, пес іде - гавкає, кіт іде - нявкає.
6. Йшли вони, йшли, проходять повз один двір і бачать - сидить на воротах півень. Сидить і горланить:
"Ку-ку-рі-ку!"
- Чого ти, півнику, кричиш? - запитує віслюк.
-Що трапилося? - питає пес.
- Може, тебе хто скривдив? - цікавиться кіт.
- Ой, - відказує півень, - пожалійте мене! Завтра до моїх господарів гості приїдуть - от і надумали вони
зарізати мене та суп зварити. А я не знаю, що мені робити?
7. Тоді віслюк і каже:
-Ходімо, півнику, з нами в місто Бремен, будемо там вуличними музикантами. Голос у тебе пречудовий -
будеш співати і на балалайці грати, кіт співатиме і на скрипочці гратиме, собака - співатиме й у барабан
битиме, а я буду співати і на гітарі грати.
- Що ж, - відказує півень, - ходімо. Пішли вони вчотирьох. Віслюк іде - кричить по-віслючому, пес іде -
гавкає, кіт іде - нявкає, півень іде - кукурікає.
8. Йшли вони, йшли от і ніч настала. Віслюк з собакою лягли під великим дубом, кіт на гілці вмостився, а
півень злетів на верхівку дерева і став на всі боки роззиратися. Дивився, дивився і неподалік вогник
угледів.
- Світиться! - кричить згори. Віслюк каже: “Треба дізнатися, що то за вогник. Може поблизу хата є”.
Пес відказує: “Може, у тій хаті м'ясо є. Я б поїв”.
Кіт говорить: “Може, там молоко є. Я б попив”.
9. Повставали вони і рушили на вогник. Вийшли на галявину, а там будинок стоїть і віконце в ньому
світиться. Підійшов віслюк до будинку, зазирнув у вікно.
- Що ти бачиш, віслюче? - питає його півень.
- Бачу, - відповідає віслюк, - сидять за столом розбійники, їдять, п'ють.
- Ой, як хочеться їсти! - сказав пес.
- Ой, як хочеться пити! - сказав кіт.
- Як же нам тих розбійників з хати вигнати? - спитав півень.
10. Почали вони думати та й надумали. Віслюк тихо задер передні ноги на підвіконня, пес видерся віслюкові
на спину, кіт стрибнув на пса, а півень злетів на голову котові. І як закричать усі разом: віслюк – по-
віслячому, пес – по-собачому, кіт – по-котячому, а півень закукурікав, та й повалилися, покотилися
всередину будинку.
Злякалися розбійники і повтікали до лісу. А віслюк, пес, кіт і півень сіли до столу і почали частуватися.
11. Їли-їли, пили-пили - наїлися, напилися і спати полягали. Віслюк у дворі на сіні простягнувся, пес перед
дверима влігся, кіт на теплій печі клубочком згорнувся, а півень на ворота сів. Погасили вони вогонь у
будинку та й поснули. А розбійники сидять у лісі і з хащі за будинком спостерігають. Бачать - світло у
віконці згасло. От послали вони одного розбійника подивитися, що в будинку робиться. Може, даремно
вони так злякалися. Підійшов розбійник до будинку, відчинив двері, зайшов до кухні. Бачить, а на печі два
вогники горять.
12. "Мабуть, це вугілля, - подумав розбійник. - От я зараз скалку розпалю". Тицьнув він скалкою у вогник, а то
було око кота. Розсердився кіт, підхопився, зафиркав, та як хапне розбійника лапою, як засичить.
Розбійник - у двері. А тут його пес за ногу вкусив. Розбійник - у двір. А там його віслюк копитом буцнув.
Розбійник - у ворота. А півень з воріт як закричить: - Кукуріку!
13. Кинувся розбійник навтьоки. Прибіг до своїх друзів і каже:
- Лихо! У нашому будинку страшні велетні оселилися. Один своїми довгими пальцями в моє обличчя
вчепився, інший ножем ногу порізав, третій по спині дрюком ударив, а четвертий закричав вслід: "Тримай
злодія!"
- Ох, - сказали розбійники, - треба нам звідси забиратися!
І пішли вони з того лісу назавжди. А бременські музиканти - віслюк, пес, кіт і півень - залишилися жити в
їхньому будинку.
