2. Багато років тому жив король, який так любив чепуритися, що всі гроші витрачав на гарне та дороге
вбрання. Він не цікавився долею своїх солдатів, не відвідував театри, а на прогулянки їздив тільки для
того, щоб показати своє нове вбрання. На кожну годину дня він мав особливий одяг. Якщо про інших
королів казали: «Король на раді з міністрами», то про цього говорили: «Король у гардеробній».
3. У великому місті, де він жив, було дуже весело: щодня туди приїздило багато іноземців.
Одного разу прибули у те місто двоє пройдисвітів. Вони видавали себе за ткачів - казали, що вміють ткати
найчудовішу тканину, яку тільки можна уявити. Говорили, що не тільки кольори і малюнок є надзвичайно
гарними, але й одяг, пошитий з такої тканини, має дивну властивість. Він – невидимий для людей
обмежених чи тих, хто не відповідає займаній посаді.
4. «Та це ж чудове вбрання! - подумав король. - Якби я мав таке, то міг би дізнатися, хто з моїх підданих не
відповідає своїй посаді. Я міг би відрізнити розумних від дурнів. Треба негайно виткати для мене таку
тканину!» І він дав шахраям чималий завдаток, аби ті могли розпочати роботу.
5. Справді, вони встановили два ткацьких верстати й удавали, ніби працюють. Але на їхніх верстатах анічогісінько не
було... Вони наказали принести їм найтоншого шовку та найкращого золота. Все це шахраї одразу ж заховали, а
самі до пізньої ночі працювали на порожніх верстатах. «Хотілося б знати, чи багато наткали ткачі?» - подумав
король. Але як його охоплював неспокій, коли він згадував, що дурний чи той, хто незаслужено обіймає свою
посаду, не зможе побачити чарівну тканину. Звичайно, король був переконаний, що його це не стосується; але про
всяк випадок вирішив послати когось іншого подивитися як ідуть справи у ткачів. «Пошлю я до ткачів мого старого
чесного міністра, - вирішив король. – Він і дізнається, що то за матерія. Міністр - людина розумна, і ніхто не
підходить на цю посаду краще за нього», - думав король. От старий міністр пішов до тієї майстерні, де сиділи
шахраї і вдавали, що працюють на порожніх верстатах.
6. «О, рятуйте! - подумав міністр, широко розплющивши очі. - Я нічого не бачу!» Але він цього не сказав.
Обидва шахраї улесливо запросили міністра підійти ближче та роздивитися чудовий візерунок і прекрасні
кольори. При цьому вони вказували на порожній ткацький верстат. Бідолашний міністр щосили протирав
очі, але так нічого й не угледів, бо там справді нічого не було. «Що таке? - думав він. - Невже я дурень? Я
цього ніколи не помічав! Жодна людина не повинна дізнатися про це. Невже я не відповідаю своїй посаді?
Ні, в жодному разі не можна зізнаватися, що я не зміг побачити тканину!»
- Ну, що скажете? - спитав один із ткачів. - О, прекрасно, дуже гарно! - відповів старий міністр і глянув крізь
окуляри. - Який візерунок! Які барви! Звичайно, я скажу королю, що мені сподобалася ваша робота.
7. Незабаром король послав іншого поважного вельможу подивитись, як триває робота, і чи скоро буде
готова тканина. З ним трапилося те саме, що й з міністром. Він дивився, дивився, але нічого не побачив,
бо, крім порожнього ткацького верстата там нічого не було.
- Правда, чудова тканина? - спитали шахраї, показуючи неіснуючий візерунок.
«Але ж я не дурний, - думав вельможа, - значить - не по праву займаю посаду? Це дуже дивно! Але треба,
щоб про це ніхто не дізнався!» І він почав вихваляти тканину, якої не бачив, захоплювався її прекрасними
кольорами та чудовим малюнком. - О! Прекрасна річ! - сказав він королю.
8. У місті тільки й розмов було, що про чудодійну тканину. Нарешті король захотів побачити її на власні очі, поки вона
була ще на верстаті. Зі свитою найвизначніших царедворців, між якими були і ті, що вже раніше побували у ткачів,
король вирушив до шахраїв. Вони демонстрували клопітку роботу, але без жодної волокнини, без жодної ниточки! -
Хіба не чудово? - спитали урядовці, що були тут раніше. – Ваша Величносте, подивіться, який візерунок, які
кольори! - і обидва вказали на порожні верстати, бо були переконані, що інші добре бачать тканину. «Що таке? -
подумав король. - Я нічого не бачу! Це жахливо! Чи я дурень? Чи нездатний бути королем? Це найстрашніше, що
могло зі мною трапитись». - О, дуже гарно, - відповів король, - це варто найвищої похвали!
9. Напередодні процесії всю ніч до самого ранку шахраї працювали. Кожен допитливий міг побачити, як вони завзято
працюють, поспішаючи закінчити нове вбрання короля. Шахраї вдавали, ніби, знімають тканину з верстатів, потім
розкроюють її і зшивають голками без ниток. Нарешті вони виголосили:
- Одяг для короля готовий! Приміряти нове вбрання король прийшов зі своїми царедворцями. Шахраї, підвівши
вгору руки, вдавали, ніби щось тримають. Вони сказали:
- Погляньте, ось штани, ось мундир, ось мантія! Все таке легке, мов павутиння. Можна подумати, що на тілі нічого
немає, але в цьому і полягає вся краса! “О! Звичайно!” - підтакували придворні, хоча насправді нічого не бачили.
- Дозвольте, Ваша Королівська Величносте, зняти ваше вбрання, - сказали шахраї. - Ми хочемо одягнути вас в
обнову перед великим дзеркалом.
10. Король скинув весь свій одяг, і шахраї почали вдавати, що одягають на нього нове вбрання. Тим часом король
крутився перед дзеркалом на всі боки.
- Як чудово облягає, як прекрасно сидить! - казали всі. - Який малюнок! Які кольори! Яке чудове вбрання!
- Я готовий, - сказав король. - Чи добре сидить? Він ще раз повернувся перед дзеркалом, бо хотів показати, що
уважно розглядає своє вбрання. Камергери, які мусили нести шлейф, опустили руки додолу, ніби підіймаючи його.
Вони йшли і вдавали, ніби несуть шлейф. Вони також не насмілилися сказати, що нічого не бачать. Король йшов у
процесії під розкішним балдахіном, і всі люди на вулиці і з вікон кричали:
- О! Нове вбрання короля незрівнянне! Який чудовий шлейф його мантії, як чудово сидить!
11. Ніхто не хотів зізнаватися, що нічого не бачить. Адже це означало б, що він невартий свого чину чи просто
нерозумний. Жодне вбрання короля не мало такого успіху, як це.
- Та він же зовсім голий! – раптом вигукнув якийсь маленький хлопчик.
- О небо, ти чуєш голос невинності! - сказав батько, і всі почали пошепки переказувати один одному слова
дитини. - Король голий! Дитина каже, що на ньому зовсім нічого немає.
- Та він справді голий! - загув, нарешті, весь народ. Королю раптом стало ніяково. Йому і самому
здавалося, що народ каже правду, але він подумав: «Все-таки, я мушу закінчити цю процесію».
І він продовжував ступати ще величніше, а камергери йшли і несли шлейф, якого насправді зовсім не
