2. Жили собі дід і баба. Каже дід бабі:
-Ти, бабо, пирогів напечи, а я за рибою поїду.
Наловив риби повний віз і везе додому. От їде він і бачить - лисичка згорнулася калачиком і лежить
посеред дороги. Зліз дід з воза, підійшов до лиски, а вона й не ворушиться, лежить собі, мов мертва.
3. - От буде подарунок дружині, - подумав дід, узяв лисичку і поклав на воза, а сам попереду пішов.
А лисичка почала потихеньку з воза рибку викидати: по рибці та по рибці, по рибці та по рибці – та й всю
викидала і сама зістрибнула.
4. - Ну, бабо, - каже дід, - який комір я привіз тобі на шубу. - Де?
- Там, на возі, - відказує, - і риба, і комір.
Пішла баба до воза, а там - ні коміра, ні риби, та й почала чоловіка лаяти:
- Ах ти, такий - сякий! Дурити надумав! От дід і зрозумів, що лисичка не була мертвою; потужив-погорював
та нічого не вдієш.
5. А лисичка зібрала рибу в купу, сіла та їсть собі. Назустріч іде вовк:
- Добрий день, кумонько! - Добрий день, куме! - Дай мені рибки! - Налови, та й їж.
- Та я не вмію.
- Я ж наловила! Іди, куме, до річки, опусти хвіст в ополонку - риба сама на хвіст й начіпляється. Та гляди,
довше сиди, а то не наловиш.
6. Пішов вовк до річки, опустив хвіст в ополонку, а то взимку було. Сидів він, сидів, цілу ніч просидів, хвіст і
примерз. Спробував вовк піднятися, а не може: "Ти диви, скільки риби наловив, і не витягнеш!" - думає.
Дивиться, аж баби за водою йдуть. Побачили сіроманця та в крик:
- Вовк, вовк! Бийте його! Бийте!
Прибігли і почали гамселити вовка - хто коромислом, хто цебром, а хто чим попало. Вовк стрибав,
стрибав, відірвав хвоста та й пустився драла.
7. "Гаразд, - думає, - відплачу я тобі, кумонько!" А лисичці-сестричці після рибки закортіло ще чогось
добренького. От вона прокралася в одну хижу, де баби млинці пекли, та й влізла головою в діжку з тістом.
Вимазалася і біжить. А вовк їй назустріч:
- То це ти так мене вчиш? Мене так відлупцювали!
- Ох, куме, - відказує лиска, - в тебе кров виступила, а в мене он, мозок повилазив. Більше за тебе
побили, насилу плентаюся.
8. - І то правда, - каже вовк, - де тобі, кумонько, йти, сідай на мене, підвезу. От лисичка вмостилася на вовчій
спині, та й поїхала. Їде лисичка-сестричка на вовкові, та й примовляє:
- Битий небиту везе, битий небиту везе. - Що це ти, кумонько, там говориш?
- Я, кумцю, говорю: битий биту везе.
От довіз вовк лиску до хатки, та й каже: “Злазь, лисичко, приїхали!” А та зістрибнула з вовка та й в хатку
чкурнула: “Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!” – дражниться. Тупцяв, тупцяв вовк навколо
лисиччиної хатки, а вдертися не зміг. Та й почвалав сердитий додому. А лиска живе, курей ловить.
