2. В одному селі жив старий чоловік. І мав він трьох синів: двох розумних, а третього - дурника Ємелю.
Старші брати працюють, а Ємеля увесь день на печі лежить і нічого не робить. Одного разу поїхали старші
брати на базар, а невістки почали молодшого просити:
- Сходи, Ємеля, за водою.
А він їм з печі: - Не хочеться...
- Сходи, Ємеля, бо брати з базару повернуться, гостинців тобі не дадуть.
- Ну добре.
3. Зліз Ємеля з печі, взувся, одягнувся, узяв цебра та сокиру і пішов до річки.
Прорубав кригу, зазирнув у ополонку, бачить - щука плаває. Приладився Ємеля та зачерпнув цебром воду
разом зі щукою. Втішився:
- От юшка смачна буде!
Коли це щука мовить до нього людською мовою:
- Ємеля, відпусти мене у воду, я тобі у пригоді стану. А Ємеля сміється:
- Навіщо ти мені? Ні, понесу тебе додому, скажу невісткам, щоб юшку зварили.
4. Щука знову заблагала: - Ємеля, Ємеля, відпусти мене у воду, зроблю все, що забажаєш.
- Добре, тільки спершу доведи, що не обманюєш, тоді відпущу.
Щука й запитує: - Ємеля, а чого тобі зараз хочеться?
- Хочу, щоб цебра самі додому пішли і вода, щоб не розхлюпалася...
Щука йому відказує: - Запам'ятай мої слова: як тільки тобі чогось захочеться, промов: "За щучим велінням,
за моїм хотінням.“ Ємеля і каже: - За щучим велінням, за моїм хотінням – ідіть, цебра, самі додому...
Тільки-но він вимовив це, як цебра самі почимчикували вгору.
5. Ємеля відпустив щуку в ополонку, а сам пішов за цебрами. Йдуть цебра селом, народ дивується, а Ємеля
йде позаду, усміхається... Зайшли цебра до хати і самі на лаву поставали, а Ємеля знову на піч поліз.
Минуло ні багато, ні мало часу - невістки знову йому кажуть:
- Ємеля, чого ти лежиш? Пішов би, дров нарубав.
- Не хочеться...
- Не нарубаєш дров, брати з базару повернуться, гостинців не дадуть.
6. Не хочеться Ємелі з печі злазити. От згадав він про щуку і тихо каже:
- За щучим велінням, за моїм хотінням – нарубай, сокиро, дров, а дрова - самі до хати ступайте та біля
печі лягайте...
Вискочила з-під лави сокира - і у двір, давай дрова рубати, а дрова самі в хату йдуть і біля печі мостяться.
7. Ні багато, ні мало часу минуло - невістки знову говорять:
- Ємеля, дров у нас немає. Поїдь до лісу та нарубай.
А він їм із грубки: - Навіщо?
- Як навіщо? Хіба це наше діло по дрова їздити?
- Мені не хочеться...
- Коли так, не буде тобі подарунків.
8. Нічого робити. Зліз Ємеля з печі, взувся, одягнувся, взяв мотузку і сокиру, вийшов на двір і сів у сани:
- Відчиняйте, баби, ворота!
Невістки йому відповідають:
- Що ж ти, дурню, у сани сів, а коня не запряг?
- Не треба мені коня.
9. Невістки відчинили ворота, а Ємеля тихо промовляє:
- За щучим велінням, за моїм хотінням - їдьте, сани, до лісу самі...
От сани і поїхали, та так швидко - що коні не наздогнали б. А в ліс довелося через місто їхати. Тут він
чимало народу позбивав та придушив. Кричать люди: "Тримайте його! Ловіть!", а Ємеля собі сани поганяє.
10. Приїхав до лісу:
- За щучим велінням, за моїм хотінням – нарубай, сокиро, дров та сухих, а ви, дрова, самі у сани валіться
та у в’язанки в'яжіться...
Почала сокира рубати, колоти, а дрова самі у сани йдуть і мотузкою в'яжуться. Потім Ємеля звелів сокирі
витесати кийок – та такий, щоб насилу підняти можна було і сів на воза:
- За щучим велінням, за моїм хотінням - їдьте, сани, додому... Сани й помчали.
11. Знову проїжджає Ємеля до міста, де нещодавно народу багато подушив, а там на нього вже чекають.
Схопили люди Ємелю, стягли з воза, лають, б'ють. Бачить він - справи кепські. От він і каже нищечком:
- За щучим велінням, за моїм хотінням - гей, кийок, поламай усім боки.
Вискочив кийок і нумо люд бити. Народ кинувся навсібіч, а Ємеля приїхав додому і на піч поліз. Ні багато,
ні мало часу минуло - почув цар про витівки Ємелі та й посилає до нього офіцера: знайти та привезти до
палацу. Приїжджає офіцер у те село, заходить до хати та й питає:
- Ти - дурник Ємеля? А той з печі: - А тобі що?
12. - Одягайся скоріше, повезу тебе до царя.
- А мені не хочеться...
Розсердився офіцер і дав йому ляпас. А Ємеля тихо мовить:
- За щучим велінням, за моїм хотінням - поламай йому, кийок, усі боки...
Кийок вискочив - і давай гамселити офіцера, так що той насилу ноги виніс.
13. Здивувався цар, що його офіцер не міг впоратися з Ємелєю і послав до нього найбільшого вельможу:
- Привези мені дурника Ємелю, бо голову з пліч знесу. Накупив вельможа родзинок, чорносливу, пряників,
приїхав у село, ввійшов до хати і питає у невісток, що любить Ємеля.
- Наш Ємеля любить, коли його лагідно просять та червоний жупан обіцяють, - тоді він зробить усе, що
забажаєш. Дав вельможа Ємелі родзинок, чорносливу, пряників і каже:
- Ємеля, Ємеля, а чого ти на печі лежиш? Поїхали до царя. - А мені й тут тепло...
- Ємеля, Ємеля, у царя тебе будуть добре годувати-напувати, будь ласка, поїхали. - А мені не хочеться...
- Ємеля, Ємеля, цар тобі червоний жупан подарує ще й шапку, і чоботи.
14. Подумав Ємеля та й каже: - Ну, добре, ти попереду йди, а я за тобою.
Виїхав вельможа, а Ємеля ще трохи полежав і каже: - За щучим велінням, за моїм хотінням - їдь, пече,
до царя... Тут у хаті кути затріщали, дах захитався, стіна розвалилася і піч сама вулицею пішла, прямо до
палацу. Дивиться цар у вікно, дивується:
- Що за диво? А вельможа відповідає: - Та це ж Ємеля на печі до тебе їде.
Вийшов цар на ґанок і каже: - Ємеля, на тебе скарг багато! Багато народу ти скривдив.
15. - А нащо вони під сани лізли?
Саме у цей час на нього з вікна царська дочка – Мар’я-царівна - дивилася. Ємеля побачив її та й каже
тихо:
- За щучим велінням, за моїм хотінням - нехай царська дочка мене покохає... І ще додав:
- Ступай, пічко, додому... Повернулася піч і попрямувала додому, зайшла до хати і на колишнє місце
16. Розсердився цар, хотів Ємелю в бочку засмолити і в синє море кинути. Послав іншого вельможу. Зрозумів
Ємеля, навіщо його знову до палацу кличуть. Приїхав він до царя, посадив Мар’ю-царівну на піч і вигукнув:
- За щучим велінням, за моїм хотінням - відвези нас, пічко, якнайдалі звідси. Привезла їх пічка на берег
моря, звів Ємеля там палац, одружився з царівною і почали вони жити щасливо.
