цйцйц

1. Володимиреччина — це не тільки
«кукушка», це край озер, палаців і церков,
овіяний легендами
Якщо ви зібралися мандрувати Володимиреччиною, то одного дня буде мало.
Адже тут багато старовинних церков, загадкових місцин, оповитих легендами, і
просто дивовижних куточків природи. І це вже не кажучи про усім відому
вузькоколійку, яку їдуть побачити не лише з усієї України, а й з-за кордону.
«Кукушка» — наче поїздок для
ліліпутів. Там усе маленьке — і сидіння,
і вікна, і двері. Фото автора
У Чорнобильській зоні найчистіші озера
Володимирецький район вважається однією з територій, що найбільше
постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Проте, як не дивно, озера цього
району є одними з найчистіших на Рівненщині. Підтвердження цьому — рідкісні
рослини, занесені в Червону книгу України. Ці рослини можуть рости лише у
справді чистих водоймах, таких, як озеро Воронки, що розташоване в
однойменному селі. Його площа — 21 гектар, найбільша глибина — 15 метрів.
Живиться воно трьома підземними джерелами, через що вода тут і є такою
чистою. Лише частина берегової лінії озера — піщана, проте розбити намет
можна майже вздовж усього берега. При цьому приготуйтесь до того, що
навколо буде аж гудіти від комарів, які особливо люблять скупчуватися біля
води. До речі, кажуть, вода в озері корисна для шкіри і навіть лікувальна.
Купатись в ній радять людям з хворобами шкіри.
Серед боліт поблизу села Більська Воля є заказник «Білоозерський»,
розташований на місці колишньої льодовикової прадолини річки Стир, по якій
стікали льодовикові води. Тут росте багато лікарських рослин, збереглося
карстове Біле озеро, друге за величиною на Рівненщині. Біле озеро живиться

2. підземними джерелами і вважається єдиним в Україні з підвищеним вмістом
гліцерину у воді. Через це, кажуть, вода також має надзвичайні цілющі
властивості. Хоча не всі у це вірять. Наприклад, завідувач відділу комунальної
гігієни Рівненської міської СЕС Олексій Гудаков запевняє:
— Такої сполуки, як гліцерин, в природі не існує. Вона штучно виведена в
лабораторних умовах. А вода в Білому озері просто надзвичайно м’яка, через
що і створюється враження, ніби її неможливо змити зі шкіри.
Як би там не було, а туди поїхати варто. Відпочинок на турбазі з проживанням в
будиночку та харчуванням коштуватиме від ста гривень за добу. Проте
відпочинок може обійтися й дешевше, якщо ви приїдете з наметами або
мешкатимете у місцевих сільських людей (від 35 гривень за добу).
Єдиний на Поліссі маєток — у Володимирці
На перший погляд Володимирець може видатися всіма забутим невеликим
районним центром. Дивлячись на ряди звичайних українських хат (щоправда,
нерідко двоповерхових), і не подумаєш, що тут до кінця другої світової війни не
проживало жодної української сім’ї.
Палац Красицьких
— Тут мешкали тільки поляки та євреї, — розповідає директор місцевого краєзнавчого
музею Володимир Савонік. — Свого часу вони прийняли закон, який передбачав, що для
зведення нового будинку у Володимирці потрібен дозвіл майбутніх сусідів. Звичайно, що
поляк і єврей не давали дозволу українцеві будуватися. Тому навколо Володимирця
розташувалося 16 хуторів, на яких і жили українці.
Перше місце у списку історичних пам’яток Володимирця — палац Красицьких.
— Палац польського пана Фердинанда Красицького був збудований у 1827 році,
— розповідає п.Володимир. — Парк навкруги палацу був знаменитим рідкісними
породами дерев, наприклад, європейськими акаціями. На територію парку не
пускали нікого, а стежки тут були настільки широкими, що по них
прогулювалися каретами. На початку ХХ століття його викупила бельгійська

3. родина де Пурбе, якій він і належав до 1939 року. Маєток не був зруйнований
радянською владою тільки тому, що це приміщення вирішили використати під
сиротинець. Тут же розміщувався відділ комуністичної пропаганди — до цих пір
на стінах маєтку висять плакати з гаслами на кшталт «Ленин всегда живой». З
2002 по 2008 рік тут була православна церква, тому й досі зберігся хрест. Коли
церква перейшла в окреме приміщення, маєток закрили, обмеживши доступ
всередину. Тепер тут безлад і брудно. На те, щоб привести його в належний
стан, потрібно три мільйони гривень. Цей маєток — єдиний на все Полісся, який
зберігся, чим і унікальний.
Поблизу маєтку розташувалася мальовнича водойма з островом посередині.
Місцеві мешканці називають її басейном, оскільки створена вона штучно.
Краєзнавець розповів легенду, пов’язану з її виникненням:
— Пан Фердинанд Красицький, розповідали, був дуже жорстоким і вередливим.
Якось одна з кріпачок взяла без дозволу хліб, щоб погодувати своїх дітей. Пану
про це розповіли, і він послав за нею охорону. Втікаючи від охоронців, жінка
побігла через болото, розташоване поблизу палацу. Заблукала, потрапила в
трясовину і загинула. З того часу почали ходити чутки, що бачили її привид на
болоті. Буцімто вона ходить і гукає пана, щоб забрати його із собою. Пан
злякався і вирішив осушити це болото. Кріпаки почали осушування і дійшли до
острівця землі серед болота, який мали розкопати. Проте не встигли — прийшла
радянська влада. Так і залишився цей острів посеред водойми. А привида
кріпачки тут більше не бачили.
У цьому басейні можна купатися — вода в ньому чиста, оскільки оновлюється з
джерела.
Є у Володимирці і районний краєзнавчий музей, в якому серед усіх інших є дві
унікальні експозиції: фотографії Володимирця довоєнного періоду і виставка
робіт відомої ткалі.
— Фотографії передав нам син колишнього жителя Володимирця, професійного
фотографа Фельдмана, який виїхав до США, — розповідає Володимир Савонік. -
Ми сформували з них експозицію, якої ви не побачите більше ніде. Також у
музеї представлено роботи Ганни Леончук — відомої на весь колишній СРСР
ткалі родом із села Каноничі нашого району. Вона вигравала багато різних
змагань серед народних умільців, мала багато нагород. Про неї друкували
видання різних країн. У музеях Болгарії, Польщі, Росії, Білорусі, Румунії
зберігаються подаровані нею роботи. У Володимирецькому музеї, окрім інших
робіт майстрині, є пояси ручної роботи, виконані в її унікальній техніці з
використанням фарб природного походження, наприклад, зелена
виготовлялася з потовченої трави. У світі таких поясів є всього десять.
Поліським церквам — по двісті років
Одна з найстаріших церков Рівненщини — Свято-Миколаївська — знаходиться
у Старій Рафалівці. Збудована у 1783 році Рафалом Романовським з роду
відомих князів Чарторийських. Храм цікавий тим, що спершу був католицьким

4. костелом, а тому він не дерев’яний, а цегляний. Коли до влади прийшли
більшовики, храм намагалися зруйнувати, як і багато інших, та місцеві
мешканці не дозволили: виходили на дорогу, лягали під трактори. У 1963
церкву визнали пам’яткою архітектури, що було великою рідкістю на той час.
Потім ця споруда стала православним храмом, що вплинуло на її архітектуру —
до верхівки добудували куполи. Тож тепер храм виглядає досить специфічно —
і як католицький, і як православний водночас.
Ще одна виняткова церковна пам’ятка — у селі Воронки. Проте цікавий не так
храм, якому теж, до речі, близько 200 років, а кладовище, старіше за церкву.
Тут стоять витесаний грубий старовинний хрест і капличка, в якій, кажуть,
колись залишали мерців на ніч, щоб вони очистилися. Зверху на її дашку є
кований хрест із зображенням мусульманського півмісяця. Володимир Савонік
це пояснює так:
— Коли на наші землі вторглися турки і татари, вони не змушували місцевих
зрікатися віри за однієї умови — якщо вони визнають, що православна віра є,
так би мовити, під мусульманською. Так виникли зображення півмісяців на
хрестах. Такі ковані хрести неодноразово знаходили при розкопках, проте ніде
такий хрест не зберігся на капличці до наших днів. Через це науковці
припускають, що капличка у Воронках — ще з докозацьких часів. Уявляєте,
скільки їй може бути років?
Є у Воронківській церкві й унікальна ікона — написана натуральними фарбами,
взятими з трави та ягід. Мистецтво такого іконопису вже втрачене і тепер ніхто
не знає, як виготовляти таку фарбу, щоб до наших днів вона не втрачала
яскравих та насичених барв.
Старі церкви з незвичайною історією й легендами є й в інших селах
Володимирецького району. У Мульчицях, наприклад, заснована схимником-
монахом, а зовнішня стіна Свято-Успенської церкви у Володимирці прикрашена
іконою, яка залишилася нетлінною після великої пожежі.
Вузькоколійка починається з музею
Кажуть, що Полісся пізнати і зрозуміти можна, тільки проїхавши усім відомим
«Поліським трамваєм» або, як кажуть люди, «кукушкою». Для цього потрібно
приїхати до села Антонівка, де знаходиться відправна станція цього
невеличкого потяга. Очікуючи на потяг, який відправляється о сьомій ранку, ви
можете завітати у кімнату-музей «кукушки», де зможете побачити експонати,
пов’язані з цим потягом — колишні семафори, частини рейок тощо. На стендах
прочитаєте історію її будівництва. А вузькоколійкою її називають тому, що
ширина колій вдвічі менша за стандартну: 76 сантиметрів при стандарті для
нашої країни 152.
Вузькоколійка, звісно, подарує незабутні враження. По-перше, здивує своїми
розмірами — з’являється враження, що ви потрапили в країну ліліпутів, де все
маленьке. Друге, заради чого варто проїхати нею аж до кінцевого пункту —
неповторні поліські пейзажі. Чи не найбільше враження справляє міст над
водою на межі двох районів, по якому ви проїжджатимете. І страшно, і
захоплююче водночас.

5. У Володимирецькому районі ще багато на що можна подивитися. Відвідати
село Городець, в якому колись був багатий панський маєток, де навіть картини
Леонардо да Вінчі зберігалися. Або ж лісове урочище біля села Луко з
хрестами, щира молитва до яких сприяє здійсненню бажань, через що урочище
стало місцем паломництва багатьох християн.
Довідка РВ
Проїзд з Рівного до Володимирця коштує 25-27 гривень в один бік. З
Володимирця до сіл Воронки та Луко можна дістатися «кукушкою», проїзд
коштує 10 гривень. В усі населені пункти з Володимирця їздять маршрутки.
Вартість проїзду в них коливається в межах 5-15грн. До Білого озера,
наприклад, 12 грн. У Володимирці немає готелю, кімнату можна винайняти у
кафе-барі «Магнат» приблизно за сто гривень. Вартість харчування — 25 грн. і
більше. Цілком доступний туристам відпочинок в сільських агросадибах,
вартість проживання в яких коштує від 25 гривень за добу без харчування.
Дарина ГУЗЕНКОВА
Володимиреччина туристична
Володимиреччина - інвестиційно-приваблива зона, яка відзначається вигідним
географічним положенням, розвинутою інфраструктурою транспорту і зв'язку, банківською
системою, значним промисловим і будівельним потенціалом, резервами кваліфікованої
робочої сили та управлінського персоналу, запасами природних сировинних ресурсів.
Саме тут знаходяться два унікальних родовища високоякісних базальтів. Є значні поклади
торфу, білого кварцового піску, глини, бурштину, міді.
Привертає увагу й багатство рекреаційних ресурсів. На території району розміщено 6
об'єктів природно-заповідного фонду. Найбільшим об'єктом є ландшафтний заказник
загальнодержавного значення - Рівненський природний заповідник загальною площею 8.2
тис. га, де знаходиться Біле озеро - вода в якому має великий вміст гліцерину. Район
розташований в зоні надмірного зволоження. Основними джерелами водозабезпечення є
річки Горинь, Стир та більш 10 озер і 14 рукотворних водойм. Площа лісів становить 100.6
тис. га, що складає 51.8% до загальної площі району. На території району нараховується
67 населених пунктів з чисельністю населення 60.7 тис. чол. В т. ч. сільського населення-
48.6 тис. чол., міського - 12.1 тис. чол. Населені пункти об'єднані у 30 сільських і 2 селищні
територіальні громади. На території району розташоване місто обласного
підпорядкування - Кузнецовськ та одне з найбільших підприємств атомної енергетики
України - Рівненська АЕС.
Славні історичні та культурні традиції краю підтримуються численними самодіяльними
колективами: вокальними, драматичними, музичними та фольклорними, бібліотеками,
музичними школами, любительськими об'єднаннями, клубними формуваннями.
З 2010 року проводиться відкритий регіональний фестиваль "Бурштиновий шлях" в
рамках проекту "Поліський трамвай"

6. Пам'ятають в районі заслужену майстриню народної творчості України Ганну Леончук,
відомих сучасних літераторів Михайла Дубова, Івана Катрука, Галину Гордасевич. З
районом пов'язана творчість відомого класика польської літератури Юзефа Крашевського,
письменників Ванди Василевської і Дмитра Фурманова. У смт. Рафалівці похований
класик єврейської поезії Ошер Шварцман.
В районі функціонують 12 духовних святинь, пам'ятники архітектури та культурної
спадщини. Однією із духовних святинь Української православної церкви на Поліссі є
Свято-Миколаївська церква с. Стара Рафалівка. Більше як століття промайнуло над цією
церквою. Збудована вона нашими прадідами у ХVІІІ столітті як костел, являється єдиним у
Володимирецькому районі пам'ятником архітектури державного значення і дивує нас
сьогодні оригінальністю та своєю історією. За весь період свого існування церква ніколи
не закривалась, в ній завжди лунала молитва. Завдяки цьому прихожани зберегли в тяжкі
часи лихоліть духовні святині та історичні цінності. В храмі знаходиться багато архівних
документів, літописів парафіяльного життя, офіційна документація та переписка. Цей
історичний скарб дає нам можливість ознайомитись з історією побудови церкви,
особливостями приходського життя, біографій отців-настоятелів.
Серед розкішних поліських краєвидів, у межиріччі Стиру і Горині з давніх-давен
красується своєю охайністю і працелюбним привітним людом Володимирець - один з
районних центрів Рівненщини. Селище, віддалене від обласного центру на 133 км в
північному напрямку, за 20 км від найближчих залізничних станцій Антонівка та Рафалівка.
Антонівка – невелике село у Володимирецькому районі. Саме звідси починається
найдовша діюча у Європі вузькоколійна залізниця «Антонівка-Зарічне» протяжністю 106
км. Збудували залізницю в 1905 році місцеві купці. Вона внесена в усі спеціалізовані
міжнародні довідники, енциклопедії і є музеєм залізничної справи під відкритим небом.
Старенький міні-поїздок народ назвав «кукушкою» за специфічний звуковий сигнал. Цей
диво-витвір ХІХ століття й досі «бігає» крізь ліси і поля, болітця і пригірки із Антонівки в
Зарічне та із Зарічного в Антонівку.
Залізниця «Антонівка-Зарічне» є однією з трьох діючих українських вузькоколійок з
пасажирським рухом. Дорога проходить через неймовірно живописні куточки незайманої
природи, навколо тягнуться нескінченні ліси, болотяні нетрі, іноді між ними трапляються
блакитні плеса озер, сині нитки річок, села чи маленькі хутірці. З вагонів видно окопи часів
Другої світової війни.
Перетинає поїздок унікальний міст через річку Стир у селі Млинок. Це єдиний великий
дерев’яний залізничний міст в Україні. Його довжина 153 м. побудували виняткову
дерев’яну споруду ще у 1906 році.
В тихому мальовничому куточку старого парку Володимирця, серед високих акацій і
вікових дубів, притягуючи погляди перехожих, стоїть величний панський маєток -
колишня літня резиденція пана Фердінанда Красицького.
Маєток побудований у стилі «ампір» ще й нині вражає своєю величчю водночас
простотою. А внутрішній фасад з колонами і терасою є окрасою всього будинку. Колони,
наче ті вартові, стоять уже кілька століть під аркоподібним дахом. Є тут і підвал, до якого
кажуть старожили, прокладено підземний хід. Живописність і довершеність панському
маєтку створюють могутні дуби та задумливі клени.
Володимиреччина - край щедро обдарований блакиттю рік та тихими плесами
дзеркальних озер і ставів. Одне з них - озеро Біле - воістину діамант Поліського
біосферного заповідника, що знаходиться поблизу села Більська Воля. Найбільша
глибина - 26м - досить значна для рівнинних водойм. З дна його б'ють теплі підземні

7. джерела, отже і в люті морози дзеркальна поверхня води не буває повністю вкрита
кригою.
Завітайте на Володимиреччину і відвідайте нашу перлину - Біле озеро з його
чистою лікувальною водою. Прислухайтесь до скрипу сосен, хвилювання
очерету, гудіння вітру поверх води і ви обов'язково відчуєте неповторну і вічну
мелодію природи, яка зливається з мелодією пісень, що лунають кожен рік на
одноіменному молодіжному мистецькому соціально-екологічному фестивалі з 29-
31 липня...
На земній кулі описано близько 70 видів молодильників, з них – на території
колишнього Радянського Союзу. Ростуть на дні з прозорою водою. Озер на
Поліссі багато, а молодильних селиться на одному з них - Воронківському.
Здійсніть подорож однією з найдивовижніших залізничних доріг нашої країни -
найдовшою вузькоколійною залізницею «Антонівка - Зарічне» і вона приведе Вас
у мальовничий куточок нашого краю - с. Біле, яке бавить відпочиваючих
неповторною красою природи.
Тут Ви зможете відпочити, подихати свіжим повітрям, покупатися в озері, що в
басейні річки Стир. Довжина озера - 1,5км, ширина - 0,54км, квадратна площа -
0,81 кв. км, глибина - 4м. Низовинний берег, піщане дно, живиться водами
підземних джерел. А на березі озера, де розкинулись чебрецеві острови, де м'ята
пахне духмяно, б'є срібне джерело . Вода там чиста - чиста. Ця вода - жива,
помічна при недугах. Люди приходять набрати її для хворих. Вона освіжає, додає
сили.

8. Володимиреччина та її історико-культурне й природне
багатство
Описуючи історію будівництва та функціонування
православних храмів Володимиреччини, варто
зупинитися і на описі самого краю.
В інформаційному буклеті про Володимирецький
край знаходимо такі відомості: «Володимирецький район лежить в межах
Волинського пасма, у північно-східній частині Рівненщини. В центральній
частині поширені горби та пасма заввишки 8-20 метрів, розділені
численними заболоченими зниженнями.
Територія сучасного району займає 194,1 тис. га. і межує з Костопільським,
Сарненським, Дубровицьким, Зарічненським районами Рівненської області та
Волинською областю. На території району у 67 населених пунктах проживає
61,7 тисячі чоловік (з них 11,9 тис. осіб – міське населення та 49,8 тисяч –
сільське). Щільність проживання населення становить 32 особи/км2.
Адміністративний центр – смт Володимирець. Населені пункти об'єднані у 30
сільських і 2 селищні територіальні громади.
На території району розташоване місто обласного підпорядкування –
Кузнецовськ, та одне з найбільших підприємств атомної енергетики України –
Рівненська АЕС. Район має добре розвинуте транспортне сполучення:
територією проходить автодорога державного значення М-07 Київ-Ковель-
Яготин, залізниця «Київ-Львів», вузькоколійна залізниця «Антонівка-Зарічне»;
забезпечено автобусне сполучення з усіма населеними пунктами району; є 2
залізничні станції (ст. Антонівка, ст. Рафалівка). Є офіційний герб і прапор
Володимирецького району.
Важливе місце в житті володимирчан займає народна творчість та
культура. Пам’ятають в районі заслужену майстриню народної творчості
України Ганну Леончук, відомих сучасних літераторів Михайла Дубова, Івана
Катрука, Галину Гордасевич. З районом пов’язана творчість відомого класика
польської літератури Юзефа Крашевського, письменників Ванди Василевської і
Дмитра Фурманова. У смт Рафалівка похований класик єврейської поезії Ошер
Шварцман».
На території Володимирецького району нараховується 39 пам’яток історії
та культури. З них 4 пам’ятки археології.
Село Бабка (північний схід села) – городище X-XIII ст. (досліджував у 1899 р.
науковий працівник Кухаренко Ю. В. )
Село Городець – за три кмілометра на північ від села городище X-XIII ст.
(розмір в діаметрі 170 метрів) – досліджував Кухаренко Ю. В.

9. Село Зелениця – на північному сході від села грунтовий могильник
зарушицької культури (досліджував у 1937 р. Кухаренко Ю. В. )
Село Городець – біля древньоруського городища Кургани X-XIII ст. 27
курганів (досліджував науковий працівник Штейнгель Р. А. у 1899 р.)
Крім цього, в межах району розміщено сім меморіальних пам’яток у вигляді
скель, дощок, хрестів та надгробків та 12 пам’яток архітектури, більшість з яких
складають церкви XVIII-XIX ст. місцевого та державного архітектурного значення.
В останні роки активним стало впровадження програм так званого
«зеленого туризму». І це не випадково. Володимиреччина є частиною прекрасного
поліського краю, котрий славиться своєю первозданною природою.
Володимирецький район особливий тим, що на його території знаходяться вісім
державних заказників місцевого значення і державний заказник "Білоозерський", в
якому є чимало озер (зокрема Воронківське й Біле). Флора й фауна району
надзвичайно багаті та різноманітні. У навколишніх лісах водяться дикі кабани,
кози, вовки, лосі, з птахів – тетеруки, куріпки, журавлі. Серед дерев переважають
сосна, дуб, у заболочених місцях – вільха. Ліси багаті на гриби і ягоди: чорниці,
брусницю, ожину, журавлину тощо. Достатньо зарибненими є річки Горинь та
Стир, озера Біле, Воронківське та інші водойми.
Справжньою окрасою Володимиреччини є Біле озеро, котре знаходиться
в межах Ландшафтного заказника "Білоозерський". Він розташований між селами
Озерці, Рудка, Більська Воля та Березино Володимирецького району. Тут
пролягла колись льодовикова прадолина довжиною 17 км та завширшки 3 км., що
була прадолиною річки Стир, по якій стікали льодовикові води. Згодом долина
заболотилась; оточені лісами, тут сформувались болотні масиви. Здається, з
усього Полісся посходилися сюди болотні рослини й утворили типові та рідкісні
угрупування. Достатньо побувати на болотному масиві Коза-Березина, що
прилягає до озера, щоб побачити всі типи боліт українського Полісся.
Біле озеро по праву називають перлиною українського Полісся.
Розташоване воно серед боліт на захід від села Рудка. Озеро по розмірах друге за
площею (4,5 кв. км.) в Рівненській області. Велике, красиве Біле озеро займає
глибоку карстову западину із своєрідною будовою дна, що складається з двох
конусоподібних заглиблень. Найбільша глибина – 26 метрів – досить значна для
рівнинних водойм.
Лежить озеро серед болотних і місцевих масивів. З трьох боків до озера
підходить велике болото, яке лежить на вододілі двох річок – Стиру та Веселухи.
Болото займає прадолину реліктової річки Березини, що протікала тут у далекий
льодовиковий період. Древня ріка вимила долину, а та поступово перетворилася в
болото. По формі долина і болото витягнуті: 17 км довжини при ширині не більше
3 км. Саме тут у 1980 році вперше на Поліссі київський ботанік Я.П. Дідух знайшов
рідкісний у нашій флорі центральноєвропейський вид – звіробій сланкий. Біле
озеро живиться підземними джерелами, це єдине в Україні озеро з підвищеним
вмістом гліцерину у воді, через що вона має надзвичайні цілющі властивості.
Завдяки активній праці працівників відділу культури і туризму
Володимирецької районної державної адміністрації за останні роки впроваджено в
життя такі туристичні програми, як «Поліський трамвай», «Святині

10. Володимиреччини». Щорічно проводиться етнографічно-туристичний фестиваль
«Бурштиновий шлях», літературно-мистецькі читання «Городецький автограф» та
екологічний фестиваль «Біле озеро».
Унікальним витвором людської праці є найдовша у Європі вузкоколійна
залізниця Антонівка-Зарічне – «Поліський трамвай». Починається вона з
невеликого села Антонівка. Це сталева артерія протяжністю 106 км. Цей диво-
витвір кінця ХІХ століття й досі «бігає» через ліси і поля району. Старенький міні-
поїздок місцеве населення називає «кукушкою» за специфічний звуковий сигнал.
Така поїздка не схожа на звичайні курорти. Вона до душі тим людям, які
прагнуть довгоочікуваного спокою, насолоди свіжим повітрям, відновлення
душевної рівноваги. Подорож в чотири години дає можливість оглянути більше ста
кілометрів українського Полісся, оповитого легендами, та здійснити, здавалося б,
неможливу подорож у часі. Адже тут все, починаючи від чотиривагонного потягу з
тепловозом, що є раритетним свідченням минулих років, до охайного шляху, на
якому лежать рейки «музейних» років випуску, та рідкісної техніки, що й досі
використовується в обслуговуванні вузькоколійної залізниці, створює відчуття
нереальності та відкидає подорожуючих на півстоліття у минуле. Потяг іде
повільно, 30-40 км/год. Це чудова можливість насолодитися усією красою чудового
пейзажу, не зіпсованого цивілізацією. Ще однією особливістю вузькоколійки є те,
що вона проходить через єдиний в Україні раритетний залізничний дерев’яний міст
через річку Стир. Тут рух потягу сповільнюється до 15 км/год.
Влітку 2010 року на станції Антонівка в рамках проекту «Поліський
трамвай» під час проведення першого етно-туристичного фестивалю
«Бурштиновий шлях» було відкрито «Музей історії вузькоколійної залізниці та
Поліського краю».
Сам фестиваль «Бурштиновий шлях» ось уже декілька років збирає
тисячі людей на Володимиреччині. Він став справжнім туристичним острівцем для
гостей району. Третій рік поспіль цей проект втілюють у життя два райони:
Володимирецький і Зарічненський. Фестиваль розрахований на 16 років – саме
стільки зупинок має маршрут. «Бурштиновий шлях» – це не тільки зустріч з
автентичним звучанням пісенних скарбів у виконанні колективів Рівненщини, але й
курені, що уособлюють гостинність району, ярмарки сувенірів з бурштину, виробів
з базальту і дерева, продукція майстрів декоративно – ужиткового мистецтва,
екскурсії «кукушкою», збір ягід, грибів, майстер-класи по виготовленню вареників з
лісовими ягодами, приготування кулешу і юшки, вареників та млинців, презентація
делікатесу місцевої кухні – мацика.
Започатковані й спортивно-туристичні акції: «100 кілометрів Полісся за
24 години», «Вибери собі подорож», «Спортивне орієнтування», акція «Екологічна
варта».
У фестивалі щороку беруть участь близько ста творчих колективи з
різних куточків Полісся. У дні проведення фестивалю всі бажаючі можуть
помандрувати раритетною вузькоколійною залізницею, гужовим транспортом або
ж пішки, відвідати музей «Вузькоколійної залізниці та Поліського краю» в с.
Антонівка. А найголовніше – відчути дух справжньої поліської простоти,
гостинності та радості.

17. Хто і коли засекретив «кукушку»?
Найцікавіший період історії поліської «кукушки» розпочинається у 1967 році.
Саме тоді її було передано від Сарненського лісгоспу до складу МПС, а
наступного року відкрито ділянку від Локниці до райцентру Зарічне. Таким
чином, вузькоколійка отримує сучасний маршрут, але… зникає з будь-яких
схем, карт УРСР та атласів залізничних шляхів СРСР на понад 20 років! Що ж
сталося?
Чіткої відповіді досі не існує. Очевидно, на це вплинуло стратегічне розташування
залізниці неподалік західного кордону СРСР. Можливо, алмази були знайдені тут
ще в 60-х роках, і хтось у Москві вирішив на всяк випадок перестрахуватися.
Можливо, хтось із КГБ просто не хотів бачити зайвих облич серед пралісів
Рівненського Полісся… Так чи інакше, а таємнича, секретна поліська мала
залізниця продовжувала працювати. У період з 1968 до 1972 року на лінії було
виведено з експлуатації всі паровози, які, на жаль, не збереглися – на межі століть
вони пішли на металобрухт, а свідченням паровозної доби залізниці лишилася
хіба гідроколонка в Антонівці. На зміну ж паровозам прийшли російські тепловози
серії ТУ-2 – чотирьохосні вантажно-пасажирські для вузьких колій з двома постами
керування та електричною передачею (цей дуже вдалий на думку фахівців
локомотив використовується до сьогодні також і на дитячих залізних коліях).
У 70-і роки змінилися в Антонівці й вагони – замість старих польських
вагонів Pafawag почали використовувати російські ПВ-40, що суттєво поступалися
зручністю своїм попередникам. Ці вантажні вагони російського виробництва
поставлялися на залізницю майже до самого розпаду СРСР.
Загалом же поліською вузькоколійкою ходили і пасажирські, й товарні, й
змішані поїзди, в певні моменти аж по 5 пар потягів удень та по 2 пари вночі. Було
проведено реконструкцію станції та депо Антонівка, обладнано
перевантажувальний комплекс з вузької колії на широку з мостовим краном.
На початку 90-х років минулого століття Кукушку спіткали великі зміни.
Поруч села Кухітська Воля Зарічненського району Рівненщини було знайдено
уламки алмазоносних кімберлітів, подібних до тих, з яких видобуваються алмази в
Якутії та Південній Африці. За оцінками фахівців, тут можуть бути сконцентровані
чи не найбільші в Україні алмазні поклади.
Задля розробки району радянські власті планували навіть заміну 70 км.
вузькоколійки з Антонівки до станції Тиховиж на широколінійку. Проте – кому на
щастя, а кому на лихо – цього не сталося. А зі здобуттям Україною незалежності
Кукушка увійшла до складу Львівської залізниці. Невдовзі геологорозвідувальні
роботи через брак коштів було призупинено, тож подальша доля поліських алмазів
лишається невідомою…
Натомість, лісову вузькоколійку нарешті стали позначати на картах Рівненської
області та картах залізничних шляхів України.