НОРМАТИВНА БАЗА

1. Тема: "Нормативно-правове забезпечення освіти"
Поняття, ознаки і місце правових норм в забезпеченні освітньої галузі
Етапи становлення законодавства про освіту
Характеристика основних нормативних актів в галузі освіти
Актуальні питання трудових відносин
Література
Анотація
В умовах глибоких змін соціально-економічних відносин в державному і громадському
житті для загальноосвітніх шкіл настав час, коли невідповідність її діяльності законодавству
України і відсутність компетентних спеціалістів приводить до суттєвих проблем стабільного
функціонування загальноосвітніх закладів і життєдіяльності соціуму.
Важливою складовою формування і розвитку компетентного працівника освіти є їх
нормативно - правова підготовка в процесі професійної освіти та підвищення кваліфікації.
В структурі ключових нормативно-правових компетентностей педагогічних кадрів як
суб'єктів освітніх правовідносин повинні бути представлені:
компетентності в галузі освітнього правового простору;
компетентність в галузі самостійної пізнавальної діяльності, яка ґрунтується на засвоєнні
способів набуття правових знань із різних джерел інформації;
компетентність в сфері громадсько - суспільної діяльності (виконання ролі громадянина,
спеціаліста-професіонала, консультанта-захисника прав суб'єктів освітнього процесу);
компетентність в сфері соціально-трудової діяльності ( в тому числі уміння з позицій
законодавства України аналізувати ситуацію на ринку освітніх послуг, оцінювати власні
професійні можливості, орієнтуватися в нормах і етиці трудових взаємовідносин);
компетентність в сфері соціального захисту дитини як суб'єкта навчально - виховного
процесу.
Змістова характеристика нормативно - правової компетентності працівників освіти
включає інтеграцію знань в галузі освітнього законодавства, можливості використання
отриманих знань в практичній діяльності, сформованість особистісних якостей спеціаліста -
професіонала як активного суб'єкта освітніх правовідносин в системі неперервної освіти,
наявність досвіду емоційно - ціннісного відношення до реальності.
Поняття, ознаки і місце правових норм в забезпеченні освітньої галузі
Кожна людина протягом свого життя навчається - чи то самостійно, чи то за допомогою
спеціальних установ, вчителів, репетиторів тощо. Отже, кожному з нас необхідно знати свої
права та обов'язки в галузі освіти. Проблема правового забезпечення освіти існує давно, проте
своє виявлення, як рівне право всіх людей, вперше вона отримала в Загальній Декларації Прав
Людини, що була проголошена 10 грудня 1948 р Вст.26.Декларації зазначено:
1.Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і
загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна
бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі
здібностей кожного.
2.Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення
поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості
і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності
Організації Об'єднаних Націй з підтримання миру.
3.Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.»
В Україні, як в країні, що входила до Комісії з прав людини визначається і діє
верховенство права. У ст.53 Конституції сказано : «Кожен має право на освіту. Повна загальна
середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність та безплатність дошкільної, повної загальної середньої,
професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних
стипендій та пільг учням та студентам.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується
право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних та комунальних
навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Законодавство України про освіту визначають правові норми, що знаходять своє
вираження в нормативно- правових актах. Завданням законодавства України про освіту є

2. регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової,
загальнокультурної підготовки громадян України.
Для правового забезпечення діяльності установ та закладів освіти використовується вся
система законодавства: державне, господарське, фінансове, трудове, кримінальне право.
Механізм створення правових умов для функціонування навчального закладу містить у собі два
елементи створення правових актів та реалізацію їх.
Серед нормативних актів розрізняють закони і підзаконні нормативно - правові акти.
Завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі
навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.
Для правового забезпечення діяльності установ та закладів освіти використовується вся
система законодавства: державне, господарське, фінансове, трудове, кримінальне право.
Механізм створення правових умов для функціонування навчального закладу містить у собі два
елементи створення правових актів та реалізацію їх.
Серед нормативних актів розрізняютьзакони і підзаконні нормативно - правові акти.
Серед законів розрізняють: основний закон держави - Конституцію; конституційні закони;
звичайні закони. На основі і на виконання законів різними органами державної влади видаються
підзаконні акти, тобто акти, що деталізують і розвивають положення, які закріплені у законах та
визначають процедуру їх реалізації.
Підзаконні акти можуть набувати форми :
- постанов Парламенту;
- указів і розпоряджень Президента;
- постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів;
- нормативних наказів та інструкцій міністрів і керівників відомств;
- нормативних наказів та розпоряджень місцевої адміністрації;
- нормативних розпоряджень органів місцевого самоврядування.
Окремим видом нормативних актів є міжнародні договори. Розробка правових актів у
навчальних закладах ґрунтується на законах і правових актах більш високого рівня управління.
Етапи становлення законодавства про освіту
Наведемо стислий перелік головних законодавчих кроків, що стосувалися розвитку
освітньої системи України:
1. Закон про мову навчання (травень 1991 р.), що проголосив українську мову єдиною
державною мовою на території України. Одночасно створювалися сприятливі умови для
відновлення навчання й виховання на мовах національних меншин - угорців, поляків, євреїв,
румунів, кримських татар та ін.
2. 25 червня 1991 р. прийнята перша редакція нового "Закону про освіту".Великий
документ містив багато позитивних положень, проголошував шляхетні принципи й нову мету
навчання. Завдяки йому набагато більше автономії одержали школи й вищі навчальні заклади,
дозволено створення приватного сектора освіти й ін.
3. Липень і грудень 1991 р. - проголошення незалежності України і її підтвердження на
референдумі, що прискорило реформи системи освіти.
4. Створення в 1991-92 р. замість двох розрізнених інституцій об'єднаного Міністерства
освіти України, що сприяло швидкій і порівняно результативній деідеологізації навчання.
Розпочато реформи вищої школи, зокрема, скасовано одноступеневу й уведено чотириступеневу
вищу освіту із чотирма видами вищих навчальних закладів різних „рівнів акредитації" і також
чотирма дипломами молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра.
5. Створення й прийняття національної програми реформ - "Освіта (Україна XXстоліття)"
(92-93 р.)
В умовах економічної кризи 1994-98 р. удалося реалізувати лише окремі положення цієї
програми.
6. Указ Президента про розвиток вищої освіти (12 вересня 1995 р.). Документ позначив
недоліки в роботі вищих навчальних закладів і вказав шляхи її поліпшення. Частина положень
виконана.
7. 23 березня 1996 р. - нова редакція "Закону про освіту».
У законодавчій сфері зміни суперечливі. 23 березня 1996 р. парламентом прийнята нова
редакція Закону України "Про освіту" . В ній погано враховано тенденції розвитку освіти в
Європі і світі, немає повного узгодження з новою Конституцією України (прийнята 26 червня
1996 р.). У цьому і створених на його основі наступних законах про діяльність окремих рівнів

3. системи освіти закладене небезпечне протиріччя між звуженими фінансовими можливостями і
розширеними зобов'язаннями державних органів управління . На практиці це виявляється у
відсутності гарних законодавчих умов для диверсифікації джерел фінансування шкіл і вищих
закладів освіти, збереженні перешкод для участі громадськості і підприємців в їхній діяльності,
несприятливій податковій атмосфері для всього приватного сектора в освіті й ін.
8. Серія постанов Уряду України про глибоку реформу структури системи професійної
освіти (23.05.1997), про новий перелік профілів і спеціальностей вищих навчальних закладів
(24.05.1997) і ін. Безпосередньою причиною їхньої появи стала неможливість фінансування
колишньої мережі навчальних закладів в умовах скорочення бюджету України.
9. Прийняття 10 лютого 1998 р. Закону про професійно-технічну освіту
Підготовка проектів законів про дошкільне виховання, середню загальну освіту (прийняті
у першому читанні в липні 1998 року, повністю в 1999 р.), освіту у вищій школі й ін. Зміни в
діяльності Вищої атестаційної комісії й інших державних органів системи забезпечення якості
підготовки кадрів і роботи вищих навчальних закладів. Метою цих дій є виведення системи
освіти в режим стійкого функціонування в умовах економічного спаду й значного скорочення
можливостей державного бюджету, а також прискорення входження України в європейський
освітній простір.
10.Прийняття 23 червня 1999 р. Закону України "Про загальну середню освіту
11. на остаточну редакцію тексту якого вплинув аналогічний Закон Росії й бажання
законодавців і керівництва України наблизити тривалість навчання в школі до стандартів Європи
. Цей Закон проголошує з 2001 навчального року початок поступового переходу до 12-річної
загальної середньої освіти. Упродовж трьох років у старших класах навчання буде
диференційованим (учні зможуть вибрати профіль навчання, поглиблено вивчаючи кілька
предметів, по яких вони планують одержати надалі диплом вищої школи).
12. Адміністративна реформа (грудень 1999 р.), у рамках якої відбулося злиття
міністерства освіти й міністерства науки в єдине міністерство освіти й науки, на чолі з новим
керівником (В.Кремень). Улітку 1999 р. були розширені структури Академії педагогічних наук
України (зокрема, створений Інститут вищої освіти), реорганізовані органи, що займалися
моніторингом якості вищої освіти та формуванням його стандартів, удосконалена система
підвищення кваліфікації вчителів.
13. 11 липня 2001 р. Президент підписав Закон України „Про дошкільну підготовку",
14. який став істотним доповненням до Закону „Про освіту" і відкрив ширші горизонти
для інновації та залучення допомоги громад і бізнесменів до створення і діяльності дошкільних
закладів.
Створення і прийняття Національної доктрини розвитку освіти України в XXIстолітті
(набула чинності з 17.04.2002 після підписання Президентом).
Документ містить необхідний комплект констатацій і відозв, які, однак, орієнтовані на
лінійний розвиток наявного за цілями і змістом, а не на врахування позасистемних явищ і
процесів з метою створення синергетично адекватного проекту створення освіти XXIстоліття, яка
була б пристосована до потреб суспільства знань
13. У розвиток процесу формування повного комплекту освітніх законів створений,
прийнятий і підписаний Президентом Закон України „Про вищу освіту"
Маючи значні позитивні риси, він все ж більше схожий на узагальнення міністерських
постанов 1990-х років, а тому не містить чітких прогностичних положень щодо стратегічних
перспектив розвитку вищої освіти, змін цілей з орієнтацією на вимоги ринку праці об'єднаної
Європи й інноваційної економіки України XXI століття та ін. Натомість, зроблена спроба
урівноважити акцентовані контрольно-розпорядчі повноваження Міністерства й освіти та
розширену автономію вищих навчальних закладів. Значні недоліки має термінологічна вступна
частина цього Закону, що не враховує положення ратифікованої Україною Лісабонської
конвенції 1997 року „Про визнання кваліфікацій, що відносяться до вищої освіти в
Європейському регіоні" та факт існування багатомовного Європейського освітнього тезаурусу,
який містить близько 3000 узгоджених термінів на всіх офіційних мовах Європейського Союзу і
частини тих держав (Польщі, Словенії та ін.), що до 2005 року не входили в ЄС. Ці
термінологічні негаразди не ліквідовані і досі, значно утруднюючи співпрацю України і
розвинених держав Європи в освітньо-науковій сфері.
14. До освітніх законів ми можемо долучити Закон України „Про інноваційну діяльність",
підписаний Президентом 4 липня 2002 року. У парадигмальному плані він цілком правильно

4. орієнтує економічну діяльність в Україні на врахування законів переходу до суспільства знань,
створення і масового впровадження високих технологій та ін. Однак, без орієнтації державної
політики на підтримку цих процесів шляхом належного фінансування освіти, фундаментальної і
прикладної науково-дослідної діяльності, інноваційних виробничих проектів та ін. Він може
залишиться одним з варіантів добрих побажань.
15. Зміна влади після „помаранчевої революції" листопада-грудня 2004 року зумовила
певні зміни в розвитку освіти. Наприклад, за вказівкою Президента В.А.Ющенка Міністерство
освіти і науки розробило новий план розвитку освіти в найближчі 5 років, а сам Президент
підписав Указ про розвиток вищої освіти і наукових досліджень.
Аналіз провідних політичних аспектів в освітній сфері свідчить про певну єдність
прагнень всіх політичних сил до розвитку системи освіти та підвищення її якості. Якщо праві
партії акцентують у законах положення, що підвищують ефективність системи й економію
коштів, то представники лівих намагаються закласти великі пільги і соціальні гарантії, виконання
яких видається проблематичним в умовах економічної кризи, що не подолана в своїх головних
аспектах, а також скорочення витрат бюджету на освіту. Саме цим відзначаються й прийняті у
98-99 рр. Закони України "Про професійно-технічне освіту" і "Про загальну середню освіту". Ще
більш переконливим прикладом цього є той факт, що з вересня 1998 р. вперше в історії України
більше половини зарахованих на перший курс вищих закладів самі сплачують за навчання. Це
означає, що за рахунок бюджету нині одержують вищу освіту менше половини студентів
першого і другого курсів. Це суперечить Конституції, що вимагає від державних органів
створення умов для навчання молоді у вищих закладах освіти переважно за рахунок бюджету
країни.
Досить складно передбачити подальші події, адже чимало рішень останніх трьох років
були прийняті виключно на основі політичних вимог чи пріоритетів. Прикладом є все, що
пов'язане з приєднанням України до Болонського процесу(це сталося в м.Берген наприкінці
травня 2005 року).
16.Реалізація завдань з удосконалення якості освіти у 2008 р. була також спрямована на
оновлення нормативної бази функціонування загальної середньої освіти. Протягом 2008 р. було
розроблено понад 20 документів щодо дошкільної, середньої та позашкільної освіти, серед яких:
- Нова редакція Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів загальноосвітніх
навчальних закладів;
- Положення про державну підсумкову атестацію учнів загальноосвітніх навчальних
закладів;
- Інструкції про переведення та випуск учнів навчальних закладів системи загальної
середньої освіти усіх типів і форм власності;
- Положення «Про екстернатну форму навчання»;
- Програма поліпшення вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних
закладах з навчанням мовами національних меншин;
- Галузева Програма впровадження профільного навчання;
- Положення про апробацію та моніторинг навчальної літератури;
- Положення про конкурс підручників для 9 класу та інші.
У розроблених нормативно-правових документах збережено і розвинуто все краще, що є у
діючому законодавстві про освіту, враховано вітчизняний і зарубіжний досвід нормативної
діяльності.
17. До освітніх законів ми можемо долучити Закон України „Про інноваційну діяльність",
підписаний Президентом 4 липня 2002 року. У парадигмальному плані він цілком правильно
орієнтує економічну діяльність в Україні на врахування законів переходу до суспільства знань,
створення і масового впровадження високих технологій та ін. Однак, без орієнтації державної
політики на підтримку цих процесів шляхом належного фінансування освіти, фундаментальної і
прикладної науково-дослідної діяльності, інноваційних виробничих проектів та ін. Він може
залишиться одним з варіантів добрих побажань.
18. Зміна влади після „помаранчевої революції" листопада-грудня 2004 року зумовила
певні зміни в розвитку освіти. Наприклад, за вказівкою Президента В.А.Ющенка Міністерство
освіти і науки розробило новий план розвитку освіти в найближчі 5 років, а сам Президент
підписав Указ про розвиток вищої освіти і наукових досліджень.
Аналіз провідних політичних аспектів в освітній сфері свідчить про певну єдність
прагнень всіх політичних сил до розвитку системи освіти та підвищення її якості. Якщо праві

5. партії акцентують у законах положення, що підвищують ефективність системи й економію
коштів, то представники лівих намагаються закласти великі пільги і соціальні гарантії, виконання
яких видається проблематичним в умовах економічної кризи, що не подолана в своїх головних
аспектах, а також скорочення витрат бюджету на освіту. Саме цим відзначаються й прийняті у
98-99 рр. Закони України "Про професійно-технічне освіту" і "Про загальну середню освіту". Ще
більш переконливим прикладом цього є той факт, що з вересня 1998 р. вперше в історії України
більше половини зарахованих на перший курс вищих закладів самі сплачують за навчання. Це
означає, що за рахунок бюджету нині одержують вищу освіту менше половини студентів
першого і другого курсів. Це суперечить Конституції, що вимагає від державних органів
створення умов для навчання молоді у вищих закладах освіти переважно за рахунок бюджету
країни.
Досить складно передбачити подальші події, адже чимало рішень останніх трьох років
були прийняті виключно на основі політичних вимог чи пріоритетів. Прикладом є все, що
пов'язане з приєднанням України до Болонського процесу(це сталося в м.Берген наприкінці
травня 2005 року).
Характеристика основних нормативних актів в галузі освіти
Вищим за рангом законом, що визначає політику держави в галузі освіти є Закон
України«Про освіту»(1996 р). Аналіз його тексту підтверджує, що саме цей нормативний акт є
дійсно фундаментальним, базовим (складається з шести розділів,65 статей.), регулює суспільні
відносини у галузі навчання, виховання, професійної, загальнокультурної підготовки громадян
України.
Закон України «Про освіту» проголошує право громадян України на освіту , визначає
систему та структуру української освіти ,освітньо - кваліфікаційні рівні , види навчально
-виховних закладів відповідно до визначеної структури. Закон регламентує права та обов'язки
учасників навчально - виховного процесу, фінансово -господарську діяльність та матеріально -
технічну базу навчальних закладів, а також основи міжнародного співробітництва в галузі освіти.
Положення Закону України«Про освіту» розвивають і уточнюють закони , що
регламентують визначені рівні освіти : Закон України «Про дошкільну освіту» (2001р.)здійснює в
межах своїх повноважень нормативно-правове регулювання у системі дошкільної освіти,
розробляє та затверджує державні нормативи фінансового та матеріально-технічного оснащення
дошкільних установ;Закон України «Про загальну середню освіту»,(1999р) визначає правові,
організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку загальної середньої освіти, що
сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового, демократичного
суспільства в Україні; Закон України «Про професійно-технічну освіту»,(1998р.),визначає
правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-
технічної освіти .Створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення
потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках; Закон України «Про позашкільну
освіту»(2000р),визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-
економічні, а також організаційні, освітні та виховні засади;Закон України «Про вищу
освіту»( 2002 р.) спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання,
виховання ,професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні,
фінансові та інші засади функціонування і розвитку вищої освіти, створює умови для
самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих
працівниках (2002 р.) ;Закон України « Про наукову і науково-технічну діяльність» 1991 р
визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної
сфери, створює умови для наукової та науково-технічної діяльності, забезпечення потреб
суспільства і держави у технологічному розвитку.
Частиною законодавчої системи забезпечення освіти в Україні є підзаконні акти, зокрема
Укази Президента та Постанови Кабінету Міністрів. Значна частина цих документів носить
операційний характер і спрямована на належну організацію діяльності навчальних закладів і
державних органів, що забезпечуються певними указами, постановами і рішеннями. Деякі з цих
документів визначені як Державні програми. Зараз в Україні реалізується майже 20 освітніх
державних програм, а саме:
Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI ст.) ПКМ 1993 р.- визначила
стратегії розвитку освіти на XXIст., а саме: відродження і розбудова національної системи освіти;
виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн;подолання монопольного
становища держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі недержавних

6. навчально - виховних закладів;формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі
освіти.
Національна доктрина розвитку освіти України Указ Президента України від 17.04.03.р.№
199- єдиний документ, який визначає систему концептуальних ідей і поглядів на основні
напрямки розвитку освіти у першій чверті XXIст.
Державна програма «Вчитель» ПКМ від 27.03.02,вчителю належить ключова роль в освіті.
Передбачено: оптимізацію кадрів, оновлення, зміст і форми професіональної діяльності,
міжнародне співробітництво. Три етапи реалізації: 2002 - 2005 роки; 2006-2010 роки;2011 - 2012,
що відповідає поступовості переходу на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання.
Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки. Розпорядження КМУ
№396 від 12.07.2006.
Про затвердження Державної програми розвитку і функціонування укр. мови на 2004-2010
роки. ПКМ від 2.10.2003 №1546.
Державна програма «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті та науці» на 2006-
2010 роки. П.К.М .від 7.12. 2005.р. № 1153
Державна цільова програма роботи з обдарованою молоддю на 2007 - 2010 рр. Пост. Каб.
Мін. Укр. від 8 серпня 2007 р. № 1016 і т.д. та інші.
Нормативно-правова база організації навчального процесу у навчальних закладах
базується не лише на Законі України "Про освіту", а й державних стандартах . Згідно із Законом
України «Про загальну середню освіту» Державний стандарт загальної середньої освіти
складається із державних стандартів початкової, базової і повної середньої освіти .Базовий
навчальний план складається з освітніх галузей .Кожна галузь побудована за змістовими лініями,
які є наскрізними для всіх рівнів загальної середньої освіти. Зміст освітніх галузей може бути
реалізований через окремі навчальні предмети та інтегровані курси .До Базового навчального
плану входять інваріантна і варіативна складові частини змісту освіти. Варіантна складова
частина змісту формується на державному рівні і є обов'язковою для всіх загальноосвітніх
навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форм власності .Варіативна складова
частина Базового навчального плану формується навчальним закладом самостійно з урахуванням
особливостей навчального закладу та індивідуальних потреб учня.
Відповідно до Закону України «Про освіту» з метою активізації творчої діяльності,
стимулювання неперервної фахової та загальної середньої освіти педагогічних працівників,
підвищення їх персональної відповідальності за результати навчання і виховання дітей та молоді
проводиться атестація педагогічних працівників.
Нормативною основою для проведення атестації є Типове положення про атестацію
педагогічних працівників України, затверджене наказом Міністерства освіти України від 20.08.93
року за № 310 зі змінами і доповненнями від 15.12.98 року за № 792/3232).
Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників
(затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 632)
Актуальні питання трудових відносин
1. Яка тривалість робочого часу вчителя?
Трудові відносини у системі загальної середньої освіти регулюються законодавством
України, зокрема Кодексом законів про працю, Законами України «Про освіту», «Про загальну
середню освіту», іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 50 Кодексу законів про працю (КЗпП) України, нормальна тривалість
робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.
З метою створення умов для охорони праці та здоров'я окремих категорій працівників, ст.
51 КЗпП України передбачено встановлення для них скороченої тривалості робочого часу. До
цієї категорії працівників належать і працівники з високим інтелектуальним і нервовим
навантаженням (учителі, викладачі, лікарі та ін.).
Робочий час учителів та інших педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних
закладів регулюється затвердженим розкладом навчальних занять, складеним відповідно до
тижневого навантаження, а також планів виховної та методичної роботи. Згідно зі ст. 25 Закону
України «Про загальну середню освіту», педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього
навчального закладу, незалежно від підпорядкування, типу і форм власності — час, призначений
для здійснення навчально-виховного процесу.
Окрім педагогічного навантаження вчителя на тарифну ставку, яка становить 18
навчальних годин на тиждень, робочий час включає інші види педагогічної діяльності:

7. підготовку до уроків, класне керівництво, перевірка зошитів завідування майстернями,
навчальними кабінетами, навчально-дослідними ділянками тощо.
Причому педагогічне навантаження вчителя обсягом меншим, ніж тарифна ставка,
встановлюється тільки за його згодою (ч. 2 ст. 25 Закону України «Про загальну середню
освіту»).
Тривалість робочого дня вчителів визначається їх навчальним навантаженням, і розкладом
занять. Відповідно до педагогічного навантаження, учителеві (як і іншим педагогічним
працівникам) встановлюється ставка заробітної плати (розділ VI «Порядок нарахування
заробітної плати працівникам закладів і установ освіти» Інструкції про порядок обчислення
заробітної плати працівників освіти», затвердженої наказом Міністерства освіти України від
15.04.93 р. № 102).
Під час канікул, що не збігаються з черговою відпусткою, педагогічні працівники
залучаються до педагогічної та організаційної роботи в межах часу, що не перевищує їхнього
навчального навантаження до початку канікул (п. 25 Типових правил внутрішнього розпорядку
для працівників державних навчально-виховних закладів України, затверджених наказом
Міністерства освіти України від 20.12.93 р. № 455).
Питання про тривалість робочої години педагогічного працівника регулюється п. 64
зазначеної посадової Інструкції, згідно з якою ставки "заробітної плати педагогічних працівників
встановлюються, виходячи із витрат робочого часу в астрономічних годинах (60 хв). Короткі
перерви, передбачені між уроками (лекціями), є робочим часом педагогічного працівника.
Тривалість уроків і перерв встановлюється відповідно до положення про навчальний заклад. У
навчальних планах шкіл усіх типів і найменувань, педучилищ, професійно-технічних навчальних
закладів час на навчальні дисципліни визначається в академічних годинах (45 хв.), крім 1 -х
класів шкіл, де навчаються діти шестирічного віку — 35 хв., у 2 – 4-х класах — 40 хв.
Скорочення тривалості уроку не є підставою для зменшення норми часу, що передбачається на
вивчення предмета, і не є підставою для зменшення норми часу для оплати в розрізі, чверті,
півріччя, року. Збільшення кількості уроків у зв'язку зі зменшенням їх тривалості не означає
збільшення навчального навантаження, встановленого під час тарифікації.
Питання залучення педагогічних працівників до чергування в закладі регулюється п. 24
Типових правил внутрішнього розпорядку для працівників державних навчально-виховних
закладів України. Визначено, що керівник закладу освіти залучає педагогічних працівників до
чергування в закладі. Графік чергування та його тривалість затверджує керівник закладу за
погодженням з педагогічним колективом та профспілковим комітетом.
Забороняється залучати до чергування у вихідні та святкові дні вагітних жінок та матерів,
які мають дітей віком до трьох років. Жінки, кі мають дітей-інвалідів або дітей віком від трьох до
чотирнадцяти оків, не можуть залучатися до чергування у вихідні та святкові дні ез їхньої згоди.
Обов'язковість участі педагогічних працівників у роботі педагогічної ради зумовлена п. 46
Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 14.06.2000 р. № 964.
2. Якими нормативними документами визначається трудовий розпорядок?
Статтею 142 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий розпорядок на
підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього розпорядку, які
затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і
профспілкового комітету на основі типових правил.
Пунктом 2 наказу Міністерства освіти і науки України від 20.12.93 р. № 455 «Про Типові
правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних закладів
системи Міністерства освіти і науки України» (зі змінами і доповненнями) зобов'язано керівників
державних навчально-виховних закладів на основі Типових правил розробити правила
внутрішнього трудового розпорядку закладу освіти і затвердити їх трудовим колективом за
спільним поданням із профспілковим комітетом.
3. Який порядок попередження педагогічних працівників про їхнє педагогічне
навантаження в наступному навчальному році?
Трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством
України про працю, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», іншими
нормативно-правовими актами.
Одним із таких нормативних актів є чинна Інструкція про порядок обчислення заробітної
плати працівників освіти, затверджена наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 р.

8. № 102 (з наступними змінами). Згідно з п. 63 зазначеної Інструкції, навчальне навантаження між
учителями, викладачами та іншими педагогічними працівниками розподіляється керівником
установи за погодженням з профспілковим комітетом залежно від кількості годин, передбачених
навчальними планами, при наявності відповідних педагогічних кадрів та інших конкурентних
умов, що склалися у закладі, з дотриманням при цьому Кодексу законів про працю України
(КЗпП України).
Відповідно до ст. 32 КЗпП України, про зміну істотних умов праці — систем та розмірів
оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу,
суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших — працівника необхідно
повідомити не пізніше, ніж за два місяці.
Статтею 25 Закону України «Про загальну середню освіту» визначено, що розподіл
педагогічного навантаження у загальноосвітньому навчальному закладі здійснюється його
керівництвом і затверджується відповідним органом управління освітою. Причому п. 2 цієї статті
встановлено, що педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу,
незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, обсягом менше тарифної ставки
встановлюється лише за його згодою. Ця норма повною мірою стосується і педагогічних
працівників похилого віку.
Узгоджуються законодавчі норми та специфіка роботи галузі (зміни навчального
навантаження, режиму роботи, тривалий літній відпускний період тощо) шляхом проведення
наприкінці навчального року комплектації на новий навчальний рік, коли кожного педагогічного
працівника (в тому числі й пенсійного віку) повідомляють під особистий підпис про те, в яких
класах і з яким навчальним навантаженням він буде працювати у новому навчальному році.
У разі, якщо немає можливості забезпечити педагогічного працівника навчальним
навантаженням на ставку і працівник не погоджується, на роботу з меншим навантаженням,
трудовий договір з ним припиняється припиняється на підставі відмови від продовження роботи
у зв'язку зі зміною істотних умов праці (п.6 ст.36 КЗпП України)
Прямий обов'язок керівника закладу освіти — доводити до відома педагогічних
працівників наприкінці навчального року (до надання відпустки) педагогічне навантаження в
наступному навчальному році, передбачене нормою підпункту «є» пункту 20 «Типових правил
внутрішнього трудового розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів
України», затверджених наказом Міністерства освіти України від 20.12.93 р. № 455 (з
наступними змінами, внесеними наказом МОН від 10.04.2000 р. № 73).
У випадку повної відсутності можливості забезпечити педагогічного працівника
навчальним навантаженням питання вирішується шляхом скорочення чисельності штату
працюючих (з дотриманням чинного порядку звільнення).
4. Чи має право педагогічний працівник відмовитись від навантаження на ставку?
Встановлення неповного робочого часу працівникам (у тому числі педагогічним)
регулюється ст. 56 Кодексу законів про працю України. Так, за угодою між працівником та
власником або уповноваженим ним органом (у даному випадку директором закладу освіти) може
встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний
робочий тиждень. Причому прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину до чотирнадцяти
років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює
догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку стосовно встановлення
неповного робочого часу має бути задоволене. Одностороннє небажання педагогічного
працівника без зазначених поважних причин працювати з неповним навчальним навантаженням
може розцінюватись як порушення умов трудового договору.
5. Чи можна без згоди вчителя покласти на нього обов ' язки класного керівника?
Ні, не можна. Згідно з п. 2.2 Положення про класного керівника навчального закладу
системи загальної середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України
від 06.09.2000 р. № 434, обов'язки класного керівника покладаються директором навчального
закладу на педагогічного працівника за його згодою і не можуть бути припинені до закінчення
навчального року. Тільки в окремих випадках з метою дотримання прав та інтересів учнів зміна
класного керівника може бути здійснена протягом навчального року.
6. Скільки часу має працювати педагогічний працівник під час канікул ?
Згідно з п. 25 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників
навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти і науки України від 20.12.93 р. № 455
(з наступними змінами), під час канікул, що не збігаються з черговою відпусткою, керівник

9. закладу освіти залучає педагогічних працівників до педагогічної та організаційної роботи в
межах часу, який не перевищує їхнього навчально навантаження до початку канікул.
У випадку, коли в окремі дні (місяці) заняття не проводяться з незалежних від учителя
(викладача) причин (сільгоспроботи, епідемії, несприятливі метеорологічні умови тощо), його
робота оплачується з розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, за умови, що
вчитель (викладач) виконує іншу організаційно-педагогічну роботу. При відсутності такої роботи
час простою оплачується в порядку і розмірах, визначених Кодексом законів про працю України
(п. 77 Інструкції про порядок нарахування заробітної плати працівникам освіти, затвердженої
наказом Міністерства освіти і науки України від 15.04.93 р. № 102).
7. Який порядок застосування дисциплінарних стягнень?
Механізм притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності встановлено
главою X Кодексу законів про працю України.
Зокрема, статтею 140 КЗпП України визначено, що трудова дисципліна на підприємствах,
в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних
умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами
переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну роботу.
Щодо обов'язків власника або уповноваженого ним органу, то вони визначені статтею 141
КЗпП України, згідно з якою власник або уповноважений ним орган мають правильно
організовувати роботу працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці,
забезпечувати трудову й виробничу дисципліни, неухильно дотримуватися законодавства про
працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати
умови їхньої праці та побуту.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з
таких заходів: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну
можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (ст.
147 КЗпП України).
Причому порушенням трудової дисципліни є порушення правил поведінки працівника під
час виконання трудових обов'язків, що встановлено правилами внутрішнього трудового
розпорядку, колективним чи трудовим договором. В окремих випадках такі правила поведінки
можуть бути встановлені й посадовою інструкцією працівника. Ознакою порушення працівником
трудової дисципліни, що може бути підставою для притягнення до дисциплінарної
відповідальності, є наявність вини в його діях або бездіяльності.
Для встановлення вини працівника слід виходити не лише зі змісту ст. 139 КЗпП України
про обов'язок працівника своєчасно й точно виконувати розпорядження власника або
уповноваженого ним органу, а й зі змісту тих документів, якими встановлено загальний порядок
виконання працівником доручень керівників підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 147-1 КЗпП України, дисциплінарне стягнення може бути застосовано
лише органом чи посадовою особою, яким надано право укладати і розривати трудовий договір з
працівником, при цьому законодавець не визначає органи чи посадових осіб, які мають право
ініціювати притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Тобто ініціювати
притягнення до дисциплінарної відповідальності може будь-хто з керівників без урахування
безпосередньої підпорядкованості працівника.
Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом
безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не
враховуючи часу звільнення працівника з роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або
перебуванням його у відпустці.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення
проступку (ст. 148 КЗпП України).
Порядок застосування дисциплінарних стягнень установлено ст. 147 КЗпП України.
Зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець зобов'язаний зажадати від
порушника трудової дисципліни письмових пояснень. Відсутність таких пояснень не
перешкоджає застосуванню дисциплінарного стягнення за умови, що є докази про відмову
роботодавцю. Як правило, таким доказом є акт, складений у довільній формі за підписом кількох
осіб, що підтверджує відмову працівника дати пояснення по суті порушення трудової
дисципліни.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне
дисциплінарне стягнення.

10. При обранні стягнення власник або уповноважений ним орган мають враховувати ступінь
тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і
попередню роботу працівника.
Дисциплінарне стягнення обов'язково оголошується наказом чи розпорядженням
керівника підприємства, установи, організації, що повідомляється працівникові під розписку.
Без дотримання наведеного вище порядку притягнення педагогічного (як і будь-якого
іншого) працівника навчального закладу до дисциплінарної відповідальності тільки на підставі
скарги батьків (усної чи письмової) не може вважатися правомірним.
Порядок зняття дисциплінарного стягнення визначено ст. 151 КЗпП України. Так, якщо
протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення на працівника не буде накладено
жодного подібного, то раніше й накладене стягнення втрачає чинність, і працівник вважається
таким, що не мав його.
Якщо працівник не допускає нових порушень трудової дисципліни і виявляє сумлінне
ставлення до виконання своїх обов'язків, то стягнення може бути зняте до закінчення одного
року.
Протягом терміну дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не
застосовуються.
8.Через який термін адміністрація школи може атестувати молодого спеціаліста?
Порядок проведення атестації педагогічних працівників навчально-виховних закладів
незалежно від відомчого підпорядкування та форми власності визначається Типовим положенням
про атестацію педагогічних працівників України, затвердженим наказом Міністерства освіти і
науки України від 20.08.93 р. № 310 (зі змінами та доповненнями, затвердженими наказом
Міносвіти України від 01.12.98 р. №419).
Відповідно до п. 2.4. Типового положення, атестації не підлягають педагогічні працівники,
які мають стаж безпосередньої педагогічної роботи до 3-х років; перебувають на довготривалому
лікуванні. Педагогічні працівники, які мають необхідний стаж безпосередньої педагогічної
роботи і раніше проходили атестацію та прийняті на роботу в поточному навчальному році, а
також ті, хто навчається у вищому навчальному закладі, атестуються за їхнім бажанням.
Отже, якщо молодий спеціаліст перед прийняттям на роботу не мав педагогічного стажу,
проходження ним атестації можливе після 3-х років педагогічної діяльності.
9.Чи має право вчитель відмовитися від чергування у святковий день?
Відповідно до п. 24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників
навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти і науки України, затверджених
наказом Міністерства освіти і науки України від 20.12.93 р. № 455 (з наступними змінами),
керівник закладу освіти залучає педагогічних керівників до чергування в закладі. Графік
чергування і його тривалість затверджує керівник закладу за погодженням з педагогічним
колективом і профспілковим комітетом.
Забороняється залучати до чергування у вихідні та святкові дні вагітних жінок і матерів,
які мають дітей віком до 3-х років. Жінки, які мають дітей-інвалідів або дітей віком від трьох до
чотирнадцяти років, не можуть залучатися до чергування у вихідні та святкові дні без їхньої
згоди.
Чи має право директор школи направити вчителя працювати начальником табору праці та
відпочинку (без його згоди) у сільську місцевість?
Згідно з ч. З ст. 26 Закону України «Про загальну середню освіту», відволікання
педагогічних працівників від виконання професійних обов'язків, не передбачених трудовим
договором, без згоди педагогічного працівника не допускається. Відмова педагогічного
працівника від виконання робіт, не передбачених трудовим договором, не може бути підставою
для його звільнення з посади, крім випадків, встановлених законодавством.
Подібні норми передбачені й Положенням про загальноосвітній навчальний заклад,
Типовими правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних
закладів системи Міністерства освіти і науки України тощо.
10. За що платять учителю ?
Статтею 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це
винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або вповноважений ним
орган виплачує працівнику за виконану ним роботу

11. Згідно зі статтею 115 Кодексу законів про працю України, вона має виплачуватись
регулярно в робочі дні у строки, установлені колективним договором, але не рідше двох разів на
місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Література
1. Адміністративне право України: підручник / За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
2. Адміністративне право України: підручник / За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
3. Артюх Г.М. Управління і організація освіти в перехідний до ринкових відносин період /Дис. к. е. н.
18.10.03. - К., 1996.
4. Бойко М.Д. Трудове право України: Навч. посібник: Курс лекцій. - К.: "Олан", 2002.
5. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. - К.: Вікар, 2004.
6. Вища освіта України і Болонський процес: Навч. посібник / За ред. В.Г. Кременя - Тернопіль: Навч. книга
- Богдан, 2004.
7. Гирич О.Г. Трудове право України: Курс лекцій. - К.: Вілбор, 1999.
8. Господарський процесуальний кодекс України. - К.: Атака, 2002.
9. Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.). Освіта. - Київ: Радуга, 1998.
10. Жаров С.Б. Управління системою вищих закладів освіти. - К., 1999.
11. Загальна теорія держави і права: Підручник /За ред. В.В. Лазарева. - Х., 2006.
12. Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 року № 3356-ХП.
13. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХП.
14. Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-ХП із змінами і
доповненнями.
15. Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР із змінами і доповненнями.
16. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 105 8-
IV.
17. Законодавство України про освіту. Збірник законів. - К.: Парламентське видавництво. - 2002.
18. Збірник нормативних документів загальної середньої та дошкільної освіти. - МОН України. - К. - 2002.
19. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К. - К.: Знання
України, 2004.
20. Карпенко Д.О. Основи трудового права: Навч. посібник. - К.: АСК, 2003.
21. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / За ред. С.В. Ківалова,
О.І. Харитонової. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2005.
22. Кодекс законів про працю України. Науково-практичний коментар. - Харків: Консул, 2003.
23. Кодекс України про шлюб і сім'ю. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001.
24. Кодекс України про адміністративні правопорушення. - К.: Юрінком, 2003.
25. Конституція України. - К.: Правнича фундація, 1996.
26. Конституція України. - К.: Юрінком., 2007.
27. Конституційне право України: Навч. Посібник. /О.В. Совчиря, Н.Г. Шуглона. - К., 2007.
28. Конституційне право України /За ред. докт. юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 1999.
29. Концепція профільного навчання в старшій школі //Інформаційний збірник МОН України. - 2005. - № 24.
30. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -
Х.: ТОВ "Одіссей", 2006.
31. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. проф. М.І Бажанова, В.В. Сташиса,
В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
32. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. проф. М.І Бажанова, В.В. Сташиса,
В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
33. Луговий В.І. Управління освітою. Навч. Посібник. - К. вид. УАДУ, 1997.
34. Наказ Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку важких робіт і робіт із
шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх" від 31 березня
1994 року № 46.
35. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст. - К.: "Шк. світ", 2002.
36. Ніколаєнко С.М. Вища освіта - джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. -
К.: Знання, 2006.
37. Олійник В. Українська модель функціонування і розвитку освіти в умовах модернізації. - К., 2007.
38. Освіта України. Нормативно-правові документи. - К.: Міленіум. - 2001.
39. Основи держави і права України: Підручник /За ред. А.С. Чайковського. - К. - 2006.
40. Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти. Постанова Кабінету
Міністрів України від 14 січня 2004 року № 24.
41. Про затвердження Державного стандарту початкової середньої освіти. Постанова Кабінету Міністрів
України від 5 липня 2004 року № 848.
42. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати
творчих відпусток" від 19 січня 1998 р.Н45.
43. Правознавство: Навч. посібник / За заг. ред. П.Д. Пилипенка. - Львів: "Новий Світ-2000", 2006.
44. "Про виконавче провадження" Закон України від 21 квітня 1999 року //ВВР. - 1999. - № 24.
45. Про затвердження Інструкції про порядок замовлення, постачання, зберігання, обліку і звітності
витрачання бланків ліцензії єдиного зразка / Наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва від 18 грудня 2000 року № 78.

12. 46. Про затвердження Концепції профільного навчання в старшій школі / Рішення колегії Міністерства
освіти і науки України від 25.09.03р. № 10/13.
47. Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загально-освітніх навчальних
закладах. / Наказ Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2002 року № 732.
48. Про затвердження форми ліцензії, додатка до ліцензії на освітню діяльність та порядку їх оформлення /
Наказ Міністерства освіти і науки України від 24 листопада 2003 року № 781.
49. Про ліцензування освітніх послуг / Постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2003 року №
1380.
50. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Х.: Консум, 2002.
51. Про подолання проявів бюрократизму в освіті / Наказ Міністерства освіти і науки України від 17 травня
2005 року № 145.
52. Про Типові навчальні плани початкової школи / Наказ Міністерства освіти і науки України від
29.11.2005 р. № 682.
53. Сімейне право України: Підручник / За ред. Гопанчука В.С. - Київ.: Істина, 2002.
54. Теорія держави і права: Академічний курс. / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К., 2006.
55. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. Харків: Факт,
2005.
56. Трудовий кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Х.:
ТОВ "Одіссей", 2006.
57. Цивільний кодекс України. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001.
58. Цивільний процесуальний кодекс України. - К.: Велес, 2004.
59. Цивільний процес: Навч. Посіб./ За ред. Ю. В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005.

13. Тема: "Нормативно – правове забезпечення охорони дитинства"
1. Етапи становлення прав дитини: загальне та специфічне.
2. Формування декларативних та конвенційних норм про права дитини у
міжнародному законодавстві.
3. Закріплення міжнародних стандартів з прав дитини у вітчизняному законодавстві.
4. Література
Анотація
Проблема виховання і захисту підростаючого покоління ніколи не втратить своєї
актуальності, адже діти - гарант самозбереження, здоров'я і розвитку нації. Висунення проблеми
прав дитини на передній план політичного, соціального, педагогічного життя в Україні
зумовлено кількома причинами, а саме:
рух українського суспільства до європейського простору, що передбачає зацікавленість
цієї спільноти злободенними проблемами;
сучасне становище дітей в Україні, що проявляється в тисячах дітей, що не отримують
освіти, не мають постійного місця проживання, жебракують, потерпають від побиття та
насильства;
факти страшної агресії та жорстокості по відношенню до дітей, які завдяки засобам
масової інформації стають відомими широкій громадськості;
зміна ставлення до дітей, культури дитинства, інтересів, що зумовлює перегляд
нормативно - правових, психолого - педагогічних, історико - соціальних чинників.
Отже, актуальність розгляду питання визначена передусім:
складністю проблеми, її недостатньою розробленістю в аспекті теорії та практики роботи;
постійним оновленням нормативно - правової бази з проблеми, що створює постійні
пошуки при здійсненні роботи з її реалізації;
значною кількістю суб'єктів захисту, які повинні оперативно і тісно взаємодіяти, що не
характерно для інших напрямків їх роботи;
відсутністю єдиної концепції роботи по захисту дітей, що ускладнює взаємодію;
особливостями професійної етики при розв'язанні на практиці проблеми захисту дітей від
жорстокого поводження, що вимагає від суб'єктів захисту опанування знань із суміжних
професій.
Етапи становлення прав дитини: загальне та специфічне
Діти існували завжди, проте ставлення до дітей не завжди було однаковим. Байдужість до
дітей панувала аж до кінця середньовіччя. Вбивство і занедбання новонароджених дітей були
повсякденною практикою в ранні періоди людської цивілізації. Історія свідчить, що до IV
століття н.е. новонароджених топили, залишали в ущелинах, спалювали на угоду богам під час
релігійних церемоній. З з IV до XIII століття н.е. вбивство чи залишення немовляти
напризволяще були чи не єдиними методами планування сім ї. Дітей з вадами розвитку або тих,
хто багато плакав, часто вбивали. Хлопчиків вважали більш цінними за дівчаток До речі, в
Європі ця дискримінація між хлопчиками та дівчатками ще довго зберігалася в сільській
місцевості .Наприклад, французькі фермери навіть у XIX столітті казали » Я не маю дітей, у мене
є лише дівчатка».А неаполітанці мали звичай вивішувати чорний прапорець над будинком, де
народилася дівчинка, що означало: «Вітання недоречні».( 38,8-9 )
Практика виховання, поширена в ті часи, також свідчила про байдужість до дітей. Аж до
XVIII століття переважна більшість новонароджених дітей віддавалася годувальницям. Існували
й інші методи виховання дітей, як-то туге сповивання, обпікання дітей розпеченою праскою, аби
запобігти епілепсії, купання немовлят у крижаній воді чи обкачування в снігу під час хрещення
або загартування. Хвороби та антисанітарні умови приводили до надзвичайно високого рівня
дитячої смертності. Аж до XVIII століття від половини до двох третин всіх дітей не доживали до
20 років. Багато істориків вбачали у високій дитячій смертності ( в основному немовлят і дуже
маленьких дітей) головну причину відсутності інтересу, і навіть байдужості, до дитинства як до
окремої стадії життя. Байдужість стала найкращою зброєю проти жаху дитячої смертності.
Фактично аж до кінця періоду середньовіччя не було суспільної обізнаності щодо
дитинства як окремої категорії чи соціального феномену .Дітей не враховували під час переписів,
оскільки у них було мало шансів вижити.