1. Передісторія таосновні історичні етапи Болонського процесу 2. Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти в основних документах Болонського процесу 3. Основні чинники євроінтеграції в освітянській сфері Офіційні документи та матеріали 1. Реформы и развитие высшего образования: Программный документ ЮНЕСКО, 1995. – 46 с. 2. Высшее образование в ХХІ веке: подходы и практические меры: Рабочий документ ЮНЕСКО // Всемирная конференция по высшему образованию Париж. 5-9 октября 1998 г. – Париж: ЮНЕСКО, 1998. 3. Всемирный доклад по образованию 2000: Право на образование: на пути к образованию для всех в течении всей жизни. – Париж: ЮНЕСКО; Магистр-пресс, 2000. – 192 с. 4. Болонський процес: Документи / Укл. З. І. Тимошенко, А.М. Грехов, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 169 с.
3.
Науково-педагогічна література 1. Абдулов А.Н. Наука и производство: век интеграции (США, Западная Европа, Япония). – М., 1993. – 168 с. 2. Андрущенко В.П. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти // Вища освіта України. – 2001. – № 2. – С. 5-13. 3. Вища освіта України і Болонський процес: навч. посіб. / За ред. В.Г. Кременя. – Тернопіль, 2004. – 384 с. 4. Грубінко В.В. Формування інноваційного освітянського середовища у ВНЗ у контексті вимог Болонського процесу // Освіта як фактор забезпечення стабільності сучасного суспільства: Матеріали наук.-техн. конференції, м. Тернопіль, 26.03.2004. – С. 6 – 17. 5. Журавський В.С. Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К., 2003. – 200 с .
4.
Болонський процес – це система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов’язаних із вищою освітою, спрямо-вана на структурне реформування систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і по-трібних інституційних перетворень із метою ство-рення до 2010 р. європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спромож-ності випускників ВНЗ до працевлаштування, по-ліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. Нині Болонський процес – це 45 країн-учасниць, тисячі ВНЗ, студентство яких прагне інтегруватися.
5.
Країни, які ввійшлидо Болонської співдружності Країни-засновниці Болонського процесу, які підписали Болонську декларацію (Болонья, 1999 р.) Рік підписання Назва країни Країни-засновниці Болонського процесу, які підписали Болонську декларацію (Болонья, 1999 р.) Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція Країни, які приєдналися до Болонського процесу на Празькому саміті (2001 р.) Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія
6.
Країни, які ввійшлидо Болонської співдружності Рік підписання Назва країни Країни, які приєдналися до Болонського процесу на Берлінському саміті (2003 р.) Албанія, Андорра, Боснія і Герцоговина, Ватикан, Македонія, Сербія і Чорногорія, Російська Федерація Країни, які приєдналися до Болонського процесу на Бергенському саміті (2005 р.) Україна, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Молдова Країни, які не є учасницями Болонського процесу Білорусь, Монако, Сан-Марино, Югославія
7.
Пе рший періодпередісторії Болонського процесу (1957-1982 рр.) Римський договір 1957 р. (договір заснував Європейське економічне співтовариство – інтеграційний союз 12-ти країн); Перша Європейська спільна конференція міністрів освіти 1967 р.; Конференція міністрів освіти 1971 р.; Програма дій конференції міністрів освіти 1971 р., яку було презентовано в 1976 р.
8.
Римський договір 1957р. Діяльність ЄС у галузі освітньої політики обмежувалася заохоченням співпраці між державами-членами без втручання у зміст навчального процесу й організацію освітніх систем окремих країн, поважаючи їхню культурну та мовну різноманітність. Водночас актуалізується питання щодо порівняння освітніх систем із метою стандартизації документів про рівень їхньої освіти та забезпечення взаємовизнання дипломів про освіту.
9.
Перша Європейська спільнаконференція міністрів освіти 1967 р. Започаткувала складний і суперечливий процес вироблення єдиного загальноєвропейського підходу до вищої освіти. Попередньо, на двох асамблеях Постійної Асоціації ректорів європейських університетів (СRE) у 1959 р. у Діжоні й у 1964 р. у Геттінгені, їхні учасники розглядали питання: у чому ж має полягати навчання студентів як «європейців» у таких галузях знань, як соціальні, гуманітарні й економічні науки та ін.
10.
Конференція міністрів освіти1971 р. Важливі документи цієї конференції визначили 5 головних положень загальноєвропейського виміру в освітніх системах, а саме: взаємне визнання дипломів; обґрунтування ідеї формування Європейського університету; кооперація в розвитку вторинної вищої освіти; створення європейського центру розвитку освіти; заснування необмеженого державними кордонами інституту вищої освіти.
11.
Європа – лідерзі створення правових засад мобільності та визнання Європейська конвенція про еквівалентність дипломів, які забезпечують доступ в університети (1953 р.); Європейська конвенція про еквівалентність періодів університетської освіти (1956 р.); Європейська конвенція про академічне визнання університетських кваліфікацій (1959 р.); Міжнародна конвенція про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів в арабських і європейських державах басейну Середзем-ного моря (1976 р.); Конвенція про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів у країнах Євро-пейського регіону (1979 р.) та ін.
12.
Другий період формуванняідей європейської освітянської інтеграції (1983 – 1992 рр.) характеризується конкретизацією цілей і завдань, поглибленням узгодженішої з реаліями країн кооперації вищої освіти в межах Євросоюзу. міжнародні проекти СОМЕТ, ЕRASMUS, LingWa, TACIS , в яких наголошувалося на необхідності посилення взаємозв’язків вищої освіти та виробничих структур, розробки узгоджених між вищими навчальними закладами навчальних планів і програм, сприяння вивченню іноземних мов тощо. 1990 р. – Європейська конвенція про загальну еквівалент-ність періодів університетської освіти.
13.
Велика Хартія Університетів 18 вересня 1988 р . Проголошено фундаментальні засади, які раз і назавжди мають бути основою призначення університетів як центрів культури, знань і досліджень . Хартія ще раз підтвердила головні цінності, права й обов’язки університету як провідного інтелектуального центру суспільства.
14.
Третій період передісторіїБолонського процесу Маастрихтський договір (Нідерланди) 1992 р. виразнішим стало поглиблення ідей європеїзації вищої школи у зв’язку з посиленням ідей Євро-союзу. «Європа знань» нині широко визнана як незамінний чинник соціального та гуманітарно-го розвитку, як необхідний компонент об’єднан-ня та збагачення європейської людності. Програми SOCRATES , Leonardo da Vinci , «Молодь», TEMPUS спрямовані на стимулюван-ня інтеграційних процесів і модернізацію освіти в країнах континенту.
15.
Найважливіші документи третьогоперіоду передісторії Болонського процесу Програмний документ ЮНЕСКО «Реформи і розвиток вищої освіти» (1995 р.); Біла книга «Розвиток, значення, зайнятість. Учення і навчання:розвиток суспільства, що навчається» (1995 р.); Зелена книга «Освіта – підготовка – дослідження: перепони для транснаціональної мобільності» (1996 р.). інформаційне суспільство, інтернаціоналізація і науковий та технічний світ – головні чинники впливу на освіту
16.
Лісабонська конвенція 11квітня1997 року Португалія Під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО 43 країни підписали Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які належать до вищої освіти Європи. Вона задекларувала наявність і цінність різноманітних освітніх систем, поставила за мету створення умов для того, щоб якомога більше людей скористалися здобутками національних систем освіти, отримали можливість бути мобільними на європейському ринку праці.
17.
Сорбоннська спільна декларація25.05.1998 формування відкритого європейського простору в сфері вищої школи; міжнародне визнання систем вищої освіти, дипломів, ступенів і кваліфікацій; орієнтація переважно на двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр) як умова підвищення конкурентоспроможності європейської освіти і визнання; використання системи кредитів (ECTS); міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти; надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання; стимулювання процесу вироблення єдиних рекомен-дацій для зближення систем освіти та формування європейського простору вищої освіти.
18.
Ключові документи етапівпередісторії Болонського процесу І період передісторії Болонського процесу (1957-1982) Римський договір; перша Європейська спільна конференція міністрів освіти 1967; конференція міністрів освіти 1971; ІІ період формування ідей європейської освітянської інтеграції (1983 – 1992 рр.) Велика Хартія Університетів 18 вересня 1988 р.; ІІІ період Маастрихтський договір (Нідерланди) 1992 ; документ ЮНЕСКО «Реформи і розвиток вищої освіти» (1995 р.); Біла книга «Розвиток, значення, зайнятість. Учення і навчання:розвиток суспільства, що навчається» (1995 р.); Зелена книга «Освіта – підготов-ка – дослідження: перепони для транснаціональної мобільності» (1996 р.).
19.
Болонська декларація 19 червня 1999 р. м. Болонья, Італія прийняття загальної системи порівнянних учених ступенів, зокрема через запровадження Додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах. створення системи кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS), включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.
20.
Пе рший періодісторії Болонського процесу висновки та рекомендації Гельсінського семінару з проблем ступеня бакалавра (Фінляндія, лютий, 2001 р.) двоступенева структура вищої освіти сприяє розвитку національної й інтернаціональної мобільності, оскільки передбачає модульний ха-рактер навчальних програм. конференція 300 керівників університетів і представницьких організацій європейських вищих навчальних закладів у м. Саламанка (Іспанія, 29-30 березня 2001 р.). Підтримка європейськими ВНЗ головних цілей Болонської декларації, створення Європейської Асоціації університетів (Е U А).
21.
Другий період розвиткуБолонського процесу Підписання Празького комюніке 19 травня 2001 р. представниками 33 країн Європи. Важливі елементи Європейського простору вищої освіти: постійне навчання впродовж усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.
22.
Третій період розвиткуБолонського процесу 18-19 вересня 2003 р. у Берліні прийнято принципово нове рішення – поширення загаль-ноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені . Заплановано масову підго-товку молодих докторів у триступеневій вищій освіті за схемою «бакалавр – магістр – доктор». Рекомендовано обмежитися лише одним науко-вим ступенем (доктор наук). На Берлінській зустрічі до Болонської співдружності разом із іншими шістьма країнами було прийнято й Росію.
23.
Третій період розвиткуБолонського процесу Бергенське комюніке (Норвегія) 19-20.05. 2005 р. Серед визначених пріоритетів: взаємодія між сферою вищої освіти та різнома-нітною дослідницькою діяльністю у всіх країнах – учасницях та європейським простором досліджень; повна узгодженість головних принципів докторських програм із наднаціональною системою кваліфікацій європейського простору вищої освіти. На саміті країн-учасниць до Болонської співдружності приєдналася Україна та ще чотири країни.
24.
Висновки 1. Процесоб ’ єднання Європи та його поширення на Схід супроводжується формуванням спільного освітянського та наукового простору. 2. Головна мета Болонського процесу – консолідація зусиль наукової й освітянської громадськості та урядів країн Європи для істотного підвищення конкуренто-спроможності європейської системи науки та вищої освіти у світовому вимірі, а також підвищення її ролі в суспільних демократичних перетвореннях. 3. Стислий історичний екскурс доводить, що Болонський процес не виник раптово. Процес зближення систем вищої освіти розпочався з 50-60-х років ХХ століття. 1992 р. – рішення про визнання кваліфікацій, навчаль-них курсів, дипломів і ступенів вищої освіти.
25.
4. Підписанняв 1999 р. Болонської декларації “Про європейський простір вищої освіти”– результат поступового усвідомлення взаємодії процесів європейської економічної та політичної інтеграції, результат розвитку ідей та інновацій у галузі освіти. 5. Болонські реформи – це процес прискорення гармонізації національних освітніх систем і їх поступового цілеспрямованого зближення. 6. Визначеними механізмами для досягнення мети є: прийняття системи зрозумілих і порівнювальних наукових ступенів; прийняття системи освіти, яка початково базується на двох циклах навчання (бакалавр – магістр); Заснування системи кредитів (ЕСТ S) ;
26.
спрощення процедури визнаннякваліфікацій; розвиток європейського співробітництва щодо контролю за якістю освіти; навчання протягом усього життя; створення умов для мобільності на європейському ринку праці й освітніх послуг; перетворення Європи на конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі; установлення тісніших зв ’ язків між європейським простором вищої освіти та європейським просто-ром досліджень; забезпечення студентів відповідними до загальних вимог кваліфікаціями.
27.
7. Сприяння інтернаціоналізаціїнаціональних систем вищої освіти буде реалізовуватися шляхом модернізації навчальних планів, розвитку схем мобільності, прийняття системи легкозрозумілих співмірних ступенів (Додатка до диплома). 8. Орієнтація ВНЗ на кінцевий результат. 9. Болонський процес географічно не обмежений кордонами ЄС, його учасниками можуть стати країни-члени Європейської культурної конвенції, які доведуть свою готовність дотримуватися мети та принципів Болонського процесу в своїй системі вищої освіти.
