Додатковий матеріал до уроку - Епоха Маразлі

1. Епоха Маразлі
21 жовтня 1878 року (за іншими даними 20 вересня[74]),
змінивши Миколу Новосельського, який пішов у відставку,
посаду міського голови отримав виходець з грецької сім'ї
місцевого торговця зерном, Григорій Григорович Маразлі. Ще
до того майбутній почесний громадянин міста тричі виконував
обов'язки між переобраннями Новосельського, у 1871–1872,
1873 та 1875 роках. Вперше у Російській імперії в Одесі за
управління Маразлі було зроблено багацько нововведень, що
зробили місто не тільки один із найкрасивіших та
найсучасніших у країні, а й на усьому континенті[75]. Зокрема, у
1881 році було збудовано кінну залізницю, закладено і
споруджено Павлівську будівлю дешевих квартир (на кошти, пожертвувані
П. З. Ямчитським), новий нічліжний притулок та дві їдальні біля Старого
християнського цвинтаря (для будівництва яких було надано 30 тисяч російських
рублів), відкрито погруддя Олександру Пушкіну і пам'ятник-колону імператору
Олександру II, споруджено комплекс лікувального закладу на Куяльницькому лимані,
де на кошти Григорія Григоровича, 12 тисяч російських рублів, у 1886 році був
побудований барак для бідних хворих, а також церкву. Окрім того, біло збудовано
будинок притулку відбулим покарання, відкритий притулок для дітей-сиріт,
психіатричне відділення міської лікарні, лінія парового трамваю на Хаджибейський
лиман, міські різниці, поля зрошування, дитячий міський сад із безкоштовними іграми
та гімнастикою, хімічну лабораторію для дослідження продуктів харчування під
керівництвом професора О. Веріга, відкрито так звані «криті ринки» (нині ринок
«Новий Базар»), введено електроосвітлення тощо.[Джерело?]
Поштова картка із зображенням головної алеї Олександрівського парку (нині парк
імені Тараса Шевченка), початок XX століття.
«
У 1878 році Григорій Григорович Маразлі вступив у виконання обов'язків
міського голови, - фінанси Одеси були в дуже жалюгідному становищі. За
розписом на 1878 (рік вступу на посаду п. Маразлі) доходи міста, без
напівкопійчаного збору, були перелічені в сумі 1 340 тис. рублів, витрати були
перелічені в сумі 1 617 тис. рублів. Дефіцит являє собою значну цифру в 277
000 рублів, але зі вступом Маразлі міський розпис істотно змінюється (за
винятком 1879 року). Він представляється в думу поступово з відомим
залишком, який щорічно прогресивно збільшується і досягає вже в 1888 році
»

2. значної цифри в 128 тис. рублів. За час керування Григорія Григоровича
міськими справами місто прикрасився масою корисних громадських будівель
...
— Н. Фьодоров, «Століття Одеси», [76]
Одеський національний академічний театр опери та балету (колишній «Міський
театр»).
Маразлі обирали на посаду міського голови чотири рази поспіль, у 1881, 1885, 1889 та
1893 році відповідно. Діяльність міського і його найближчих соратників спочатку була
спрямована на зовнішні прикраси міста, за що міський голова та гласні думи
піддавалися жорстокій критиці. Наприклад, за легендою, тодішній Одеський генерал-
губернатор Христофор Рооп, зібравши гласних у себе вдома, заявив, маючи на увазі
нещодавно зведений Олександрівський парк:
«
Сади влаштовувати вмієте, а чисту білизну для хворих до міської лікарні
доставляти не вмієте…
»
— Христофор Христофорович Рооп, [74]
1 жовтня 1887 року відбулося урочисте відкриття нового міського театру, що цого
було збудовано на місці двох його попередників. Архітекторами споруди були відомі
митці Центральної й Східної Європи, Фердинанд Фельнер та Герман Гельмер, а
інженерами проекту були вже місцеві майстри — Ф. В. Ґонсьоровський, Юрій
Дмитренко та Олександр Бернардацці. Нині міський театр носить назву «Одеський
національний академічний театр опери та балету».[77]
У січні 1895 року вже у похилому віці міський голова, у зв'язку із хворобою, покинув
свою посаду, однак продовжував цікавитися міським господарством і постійно
відвідував засідання думи як гласний, і надалі, аж до своєї смерті, продовжував
обиратися на цю посаду. Незадовго до смерті колишній міський голова, Маразлі
залишив місту свою особисту бібліотеку, що збиралася усе його життя.[78] Особиста
бібліотека Маразлі налічувала близько 10 тисяч томів, в основному, іноземних видань
другої половини XIX століття, передусім французькою мовою. В колекції, між іншим,
були твори Оноре де Бальзака, Генріха Гейне, Віктора Гюґо, Альфонса Доде, Дюма
(батька та сина), Еміля Золя, Ґі де Мопассана тощо. Уся ця колекція була передана
міській бібліотеці (нині Одеська національна наукова бібліотека імені М.
Горького).[Джерело?]