Презентація портала класна оцінка

1. Конкурсну роботу
виконала
Літвінова Ольга

2. “Я боровся за
ваше життя”

3. Історія моєї родини,
очевидно, почалась дуже
давно, якщо мені
пощастило жити
сьогодні.

4. Хочу розповісти про мого
дідуся, якому довелося
жити не в найкращий та
мирний час, а саме у роки
Голодомору та Другої
світової війни.

5. Мій дідусь, Дубченко Дмитро
Петрович, народився у 1924р. В
Новоукраїнці . Був першою
дитиною (згодом народилася
сестра Люба). На його долю
випало пережити багато історичних
подій. І перші з них почалися з
самого його народження.

6. В умовах НЕПу (1920-1930-х рр) його
сім`я була зобов'язана виплачувати
продподаток. Дідусь згадував, що коли
йому було всього 4-5 років, то до них
приходили комісари і забирали зерно.
«Мати голосно лаялась, батько стояв з
суровими бровами… Їсти було мало, а
Люба плакала…»

7. Про його освіту нажаль мені не відомо,
але можу припустити, що в умовах
українізації він отримав початкову
освіту.

8. Дідусь ніколи не розповідав своїм онукам
про голодомор. Мабуть, для нього це
були найстрашніші спогади. Він завжди
лаяв мого тата, коли той неакуратно їв
хліб, або розкидався ним. Сам же
завжди рахував кожну крихту.

9. Друга світова війна застала його
зненацька на робочому місці. Він
працював на Олександрійському
цукровому заводі. В ряди
червоноармійців він вступив коли йому
ледь виповнилося 17 років.

10. Його мобілізували і відправили до Одеси.
Захищаючи стратегічно важливий
плацдарм, він провів 72 дні в кривавих
боях. З відступом радянських військ
опинився за межами УРСР. І вже у
липні 1942 року готувався в якості
танкіста до Сталінградської битви.

11. Після Сталінградської битви, яка стала
переломним моментом в ході Великої
Вітчизняної війни, він чітко слідував за
лінією фронту, яка переміщалася на
захід – до окупованої України. Дідусю
вже не було кому писати листи додому,
матір з батьком розстріляли за
допомогу партизанам.

12. Його бойовий шлях тягнувся через всю
Україну, але не судилося йому
побувати на Кіровоградщині. Коли був
визволений останній український
населений пункт, тяжкі години боїв не
закінчилися. “На Берлін!”-це була
головна ціль чи не кожного
радянського солдата.

13. Празька операція стала його останньою у
Великій Вітчизняній війні. Безжальна
німецька граната влучила прямо перед
танком, яким керував дідусь. Поранення
і сильні опіки – на щастя, він отримав
лише ці ушкодження.

14. “Радянські санітарки лікують краще
закордонних медиків” – жартував дід.
Мабуть, це було правдою, адже
невдовзі після виписки з лазарету, він
повертається до України, яка вже
святкувала визволення і закінчення
війни.

15. Прибувши потягом до Одеси з надією на
подальше мирне життя та повернення
на батьківський хутір, мого дідуся
спіткала ще одна рокова подія – він
загубив своє військовий білет та інші
документи.

16. Велика Вітчизняна війна закінчилась, але Друга
світова ще тривала. Радянський союз вів
свою боротьбу з Японією, “перекидував” свою
армію з Заходу на Далекий схід. Мій дідусь
став частиною цієї армії. Через загублені
документи його зачислили до штрафбату, що
означало “примусово будь-куди”, а якщо
спробує втекти, то отримає ганебне тавро
“ворог народу” і буде розстріляний.

17. Його батальйон прибув до 1-го Далекосхідного
фронту. Умови, в яких доводилося
перебувати, були не кращими ніж на
Європейських фронтах. Якщо в європейській
частині театру бойових дій солдати мали
змогу харчуватися більш звичними
продуктами, то тут, на Далекому сході,
продукти були практично відсутні.

18. У радянсько-японській війні дідуся знову
не обминули хвороби. У зв'язку з
неповноцінним харчуванням (а
найчастіше це був шматок хліба з
водяним цукровим розчином) він
захворів на цукровий діабет.

19. Повернувся дідусь на Кіровоградщину
лише через рік після завершення Другої
світової війни.

20. Дубченко Дмитро Петрович був нагороджений 6
медалями і 1 орденом:
1. Медаль “За відвагу”
2. Медаль “За військові заслуги”
3. Медаль “За службу в танкових військах”
4. Медаль “За звільнення Праги”
5. Медаль “За перемогу над Японією”
6. Медаль “25 років Перемоги у Великій
Вітчизняній війні”
7. Орден “Слави” ІІІ ступеня.

21. Дідусь у День перемоги казав своїм
онукам: «Я боровся за ваше життя».