1. Оборона Києва
Скотницька Дар’я

2. Битва під Києвом (Київська стратегічна оборонна операція) був
широкомасштабний бій Вермахту і Червоної Армії у липні-вересні
1941, під час Другої світової війни. З німецької сторони в битві брала
участь група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала
Рундштедта, а також Друга танкова Група і Друга армія з Груп армій
«Центр» , з радянської сторони - армії Південно-західного фронту під
командуванням генерал-полковника М. П. Кірпоноса, що складалася з
п'яти спільновійськових армій і Пінської флотилії , під командуванням
контр-адмірала Д.Д. Рогачева, під загальним керівництвом Маршала
Радянського Союзу, С. М. Будьонного.
Рундтшедт
Кірпонос
Рогачев
Будьонний

3. Вирішальні бої на території України розгорнулися на житомирсько-київському,
уманському та одеському напрямках. Німецьке командування планувало швидко
розгромити дислоковані тут великі угруповання Червоної армії, захопити
територію України, а потім здійснити прорив на Кавказ і Закавказзя.
У перших же боях відчулася гостра нестача озброєння, боєприпасів і пального.
Ставка Верховного Головнокомандування, Генеральний штаб, командування
напрямками й фронтами вживали всіх можливих заходів для переформування та
зміцнення боєздатності частин і з'єднань. Проте, незважаючи на контрудари
радянських військ, ворог продовжував просуватися в глиб території СРСР.

4. Ведучи оборонні бої, частини Червоної Армії завдавали ворогові значних втрат,
гальмуючи його просування. 11 липня німецьким військам вдалося прорвати
рубіж у центрі Новоград-Волинського укріпрайону і вийти на підступи до Києва.
Почалася оборона столиці України. Стійкий опір військ Київського укріпрайону
зірвав спроби ворога захопити місто з ходу. Під час цих боїв ворожу танкову
атаку поблизу села Ставище на Житомирському шоссе відбив загін воїнів 144-го
стрілецького полку 28-ї гірсько-стрілецької дивізії під командуванням молодшого
лейтенанта Д. І. Шепеленка. Відбиваючи безперервні атаки, бійці гранатами і
пляшками з запалювальною сумішшю підпалили 26 танків. Більшість воїнів
загинула. Загинув і Д. І. Шепеленко, який з останньою в`язкою гранат кинувся
під ворожий танк.

5. Наприкінці серпня 1941 р. воєнна обстановка в Україні ускладнилася. Вороже
командування повернуло з центрального напрямку на південь сильне танкове
угрупування, форсувавши Дніпро. Захисники Києва опинилися перед загрозою
оточення. Штаб Південно-Західного фронту й особисто командуючий, генерал М.
П. Кирпонос, звернулися до Ставки Верховного Головнокомандування за
дозволом негайно відвести війська з напівоточеного Києва. Але Сталін, виходячи
з принципу «триматися до кінця», категорично заборонив залишати Київ.

6. 16 вересня 1941 р. до штабу Південно-Західного фронту прибув начальник
оперативного управління штабу Південно-Західного напрямку Баграмян з
наказом Тимошенка залишити Київ і виводити війська з оточення. Два дні вагався
командуючий фронтом генерал Кирпонос, побоюючись приймати рішення про
відхід, яке суперечило вказівці Сталіна. Тільки 17 вересня Ставка дозволила
залишити Київ. Та було пізно: вороже кільце замкнулося. У київському оточенні
загинуло чотири армії-сотні тисяч воїнів. Це була найбільша воєнна катастрофа з
відомих до того в історії. Стільки ж армій загинуло й на Південному фронті (під
Уманню у серпні і в районі Мелітополя у жовтні 1941 р).

7. Поразка під Києвом стала важким ударом для Червоної Армії. На 1 вересня у
складі Південно-Західного фронту налічувалося 752—760 тис. чоловік, 3923
гармати і міномети, 114 танків і 167 бойових літаків.
Поразка Південно-Західного фронту відкрила німецьким військам шлях
на Східну Україну, у Приазов'я і Донбас. З іншого боку відволікання 2-ї танкової
групи вермахту з центрального напрямку на південь сповільнило просування групи
армій «Центр» і дозволило радянському командуванню підготуватися до оборони
Москви.