Мобільні платежі функціонують у 93 країнах світу і відіграють значну роль в сучасній економіці. Так, обсяг платежів за допомогою SMS у 2014 році становив близько 4 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 22 млрд долл. США. Обсяг платежів з використанням мобільних додатків становив 2 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 16 млрд долл. США. Однак в Україні цей ринок не розвивається, незважаючи на значний попит. Основна причина – суттєві регуляторні перепони.
У 2016 році весь обсяг операцій з електронними грошима, за допомогою яких функціонують і мобільні платежі, склав 2.99 млрд грн, зменшившись з 3.24 млрд грн у 2015 році. При цьому за базового сценарію розвитку ринку мобільних платежів обсяг операцій може скласти більше 16 млрд грн (650 млн долл). Розвиток мобільних платежів сприятиме появі конкуренції і зростанню прозорості у сфері електронних грошей.
Регулювання ринку мобільних платежів включає законодавство у сфері телекомунікацій, за яке відповідає НКРЗІ, та законодавство фінансової сфери, що є предметом регулювання Національного банку України. Загалом у книзі розглянуто більше 15 актів, що запроваджують регулювання для ринку мобільних платежів. При цьому були виявлені дві регуляторні проблеми, які є бар’єрами для розвитку ринків мобільних платежів в Україні: механізм повернення абоненту оператором телекомунікацій невикористаних коштів та механізм сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Радіочастотний ресурс відіграє ключову роль у наданні сучасних телекомунікаційних послуг споживачам. Без нього неможливо уявити перш за все мобільний зв’язок, однак він також використовується для супутникового зв’язку, фіксованого широкосмугового доступу в інтернет та інших послуг. Водночас слід враховувати, що постійно з’являються нові технології і розвиваються наявні, що вимагає задіяння додаткового спектру. На відміну від попиту, розмір спектру незмінний, що ставить перед державою питання щодо ефективного управління цим обмеженим спільним ресурсом.
В Україні, як і у інших країнах пострадянського простору, існують деякі особливості розподілу смуг радіочастот на національному рівні. Так, значна частка спектру у різних діапазонах все ще належить спеціальнім користувачам РЧР (військові, спецслужби тощо). Деякі компанії свого часу отримали ліцензії на значні діапазони перспективного для впровадження нових технологій спектру з ціллю його подальшого «продажу». Це стало можливим завдяки низькій вартості рентної плати за цей спектр. Оскільки якість телекомунікаційних послуг напряму залежить від обсягу відповідного спектру, що є в наявності у оператора, то оператори не поспішають здавати «залишковий» спектр державі.
Згадані проблеми є одними з причин, чому Україна лише у 2015 році провела тендер на видачу ліцензій на користування РЧР для надання телекомунікаційних послуг третього покоління (3G), а на 4G - лише у 2018. При цьому вже у 2020 році, згідно з Указом Президента, очікується впровадження 5G - лише на рік-другий пізніше, ніж у більшості європейських країн.
Саме європейський досвід регулювання сфери користування РЧР, директиви ЄС, Україна зобов’язана імплементувати до кінця 2019 року відповідно до Угоди про асоціацію. На жаль, за 7 місяців до кінцевого терміну більшість положень відповідних директив не реалізовані. Недостатня увага до цих зобов’язань і сфери РЧР загалом може бути пов’язана, між іншим, із технічною складністю і недостатньою кількістю аналітики, цікавої для ширшого кола читачів, ніж працівники галузі із багаторічним досвідом. Ця робота має на меті виправити ситуацію, що склалася, та сформувати дієву дискусію із пошуку ефективних вирішень наявних проблем.
Ринок криптовалют активно розвивається та зростає у своїх обсягах протягом останніх кількох років. На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складає близько 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив близько 400 мільярдів доларів.
При цьому ринок розвивається в умовах правової невизначеності, що створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Держава має визначити:
правовий статус криптовалют;
цілі державного регулювання ринку;
класифікацію операцій з криптовалютами;
оподаткування операцій з криптовалютами;
способи запобігання відмиванню коштів за допомогою криптовалют;
способи захисту споживачів на ринку криптовалют.
Ринок електронної комерції у світі зростає зі швидкістю 23-25%, що значно швидше за класичні роздрібні магазини. Український ринок e-commerce зростає зі швидкістю понад 30%, посідаючи друге місце за темпами в Європі. При цьому подібні темпи можуть зберігатися тривалий час, оскільки частка онлайн-продажів у роздрібній торгівлі загалом в Україні складає 3.2%, тоді як в середньому в Європі 8.8%, а у Британії – 17.8%.
Незважаючи на відставання за багатьма факторами, вітчизняний ринок досягнув об’єму 50 млрд грн у 2017 році, і очікується подальше зростання. Проте подальшому розвитку ринку перешкоджає низка економічних, технологічних та регуляторних бар’єрів. Зокрема, відставання за рівнем проникнення інтернету та банківських карт, відсутність належного контролю за ввезенням і реалізацією товарів, а також брак дієвих механізмів захисту споживачів у сфері онлайн-торгівлі.
В Україні загальна середня освіта є обов’язковою для здобуття усіма громадянами. Це формує як значний існуючий ринок освіти, так і потенційний ринок цифрових освітніх технологій. Так, на сьогодні функціонують порядку 16 тис. шкіл, в яких навчаються біля 4 млн учнів. Щороку на їх забезпечення навчальною літературою із державного бюджету виділяються значні кошти (у 2018 році було виділено близько 800 млн грн). При цьому якість освітніх матеріалів часто не відповідає вимогам часу.
Поліпшити ситуацію повинне використання сучасних цифрових технологій, зокрема електронних підручників. На забезпечення ними учнів у 2018 році було виділено 40 млн грн. Також 54 млн грн було виділено на розробку платформи, яка має забезпечити інфраструктуру для поширення е-підручників та інших електронних ресурсів і сервісів.
Для ефективної реалізації державної політики у сфері освіти, що стосується цифрових технологій, необхідна розробка нормативно-правової бази:
Положення про Національну електронну освітню платформу (постанова КМУ);
Положення про електронний підручник (наказ МОН);
НПА, що врегульовують питання проведення експертизи електронних підручників, порядку проведення їх відбору (конкурсу) і забезпечення ними здобувачів загальної середньої освіти.
Право на доступ в інтернет визнано ООН базовим правом людини. Також Організація зазначає, що держава повинна нести відповідальність за доступність інтернету найширшим верствам населення.
Основне завдання - забезпечити всім гравцям ринку рівноправний доступ до інфраструктури: до кабельної каналізації, ліній електропередачі, до багатоквартирних будинків.
Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Проекту Закону № 4159 «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», Закон підписано Президентом. Наразі потрібно привести підзаконні та регуляторні акти у відповідність закону та усунути всі штучні бар’єри для доступу операторів та провайдерів телекомунікаційних послуг, насамперед представників малого та середнього бізнесу, до об’єктів інфраструктури. Створення чесних, прозорих та економічно обґрунтованих умов придасть поштовх розвитку широкосмугового доступу в країні та підвищить її рейтинги (показник МСЕ з проникнення ШПД, рейтинг ВЕФ - Networked Readiness Index).
Політика відкритих даних була запроваджена у 2015 році як частина більшої політики доступу до публічної інформації. Її суть полягає в оприлюдненні публічної інформації у формі, що полегшує її обробку без обмежень щодо подальшого використання. Метою політики було визначено забезпечення доступу до інформації, підвищення прозорості та довіри до органів влади, стимулювання бізнесу та інновацій.
У результаті 3200 розпорядників оприлюднили майже 26 тисяч наборів даних, що стосуються всіх сфер діяльності держави. За допомогою оприлюднених даних було створено більше 30 сервісів, що надають інформацію мільйонам українців щомісяця. Так, інформацією з бізнес-реєстрів користуються від 1.4 до 2.4 мільйона людей щомісячно, отримуючи її через такі сервіси, як Opendatabot, Youcontrol, ContrAgent й інші. Ця інформація допомагає громадянам приймати кращі рішення в житті і в бізнесі. Інформація про держзакупівлі, декларації держслужбовців та політиків підвищує прозорість влади. У цілому, це говорить про ефективність політики.
Незважаючи на досягнуті успіхи, чинна політика не вирішує всіх проблем сфери відкритих даних, а тому потребує коригування.
Сучасний світ неможливо уявити без програмного забезпечення (ПЗ). Розробка ПЗ перетворилася на окрему галузь, що займає чільне місце у світовій економіці, в тому числі в Україні. У 2016 році світові витрати на ITпослуги склали 1229 млрд дол. США, і ця галузь зростає щороку, в тому числі очікується зростання на 3,2% у 2017 році. При цьому із розвитком технологій, з новою технологічною революцією, цифровізацією світу значення розробки програмного продукту лише зростатиме.
Сьогодні Україна не залишається осторонь глобальних процесів. Наша держава одна з найкращих для розміщення замовлень у сфері аутсорсингу бізнес-процесів та IT, що підтверджує 24 місце у рейтингу привабливості. Слід зауважити, що такі досягнення завдячують багато в чому тому, що ринок є абсолютно новим. Він почав розвиватися вже за часів незалежності, і позбавлений багатьох вад, притаманних традиційним сферам економіки, які дісталися у спадок від Радянського Союзу: монополізації, експлуатації ресурсів, олігархізації і т.д. Ринок ПЗ – яскравий приклад нової економіки знань, який може стати локомотивом до переходу України для постіндустріальної економіки, яка вже давно є реальністю для розвинених країн.
Ринок розробки ПЗ сьогодні є здебільшого експортно-орієнтованим і займає третє місце за обсягами виручки, тож є одним із головних джерел надходження валютних коштів в Україну. Експортно-орієнтований сектор розробки ПЗ у 2016 році склав 3,2 млрд дол. США, що становить близько 26% експорту послуг за відповідний період і 7% сукупного експорту товарів і послуг. Таким чином ринок позитивно впливає на стабільність курсу національної валюти і цін в державі.
Враховуючи вищезазначене, ринок розробки ПЗ був визначений BRDO пріоритетним у перегляді регуляторного поля.
Радіочастотний ресурс відіграє ключову роль у наданні сучасних телекомунікаційних послуг споживачам. Без нього неможливо уявити перш за все мобільний зв’язок, однак він також використовується для супутникового зв’язку, фіксованого широкосмугового доступу в інтернет та інших послуг. Водночас слід враховувати, що постійно з’являються нові технології і розвиваються наявні, що вимагає задіяння додаткового спектру. На відміну від попиту, розмір спектру незмінний, що ставить перед державою питання щодо ефективного управління цим обмеженим спільним ресурсом.
В Україні, як і у інших країнах пострадянського простору, існують деякі особливості розподілу смуг радіочастот на національному рівні. Так, значна частка спектру у різних діапазонах все ще належить спеціальнім користувачам РЧР (військові, спецслужби тощо). Деякі компанії свого часу отримали ліцензії на значні діапазони перспективного для впровадження нових технологій спектру з ціллю його подальшого «продажу». Це стало можливим завдяки низькій вартості рентної плати за цей спектр. Оскільки якість телекомунікаційних послуг напряму залежить від обсягу відповідного спектру, що є в наявності у оператора, то оператори не поспішають здавати «залишковий» спектр державі.
Згадані проблеми є одними з причин, чому Україна лише у 2015 році провела тендер на видачу ліцензій на користування РЧР для надання телекомунікаційних послуг третього покоління (3G), а на 4G - лише у 2018. При цьому вже у 2020 році, згідно з Указом Президента, очікується впровадження 5G - лише на рік-другий пізніше, ніж у більшості європейських країн.
Саме європейський досвід регулювання сфери користування РЧР, директиви ЄС, Україна зобов’язана імплементувати до кінця 2019 року відповідно до Угоди про асоціацію. На жаль, за 7 місяців до кінцевого терміну більшість положень відповідних директив не реалізовані. Недостатня увага до цих зобов’язань і сфери РЧР загалом може бути пов’язана, між іншим, із технічною складністю і недостатньою кількістю аналітики, цікавої для ширшого кола читачів, ніж працівники галузі із багаторічним досвідом. Ця робота має на меті виправити ситуацію, що склалася, та сформувати дієву дискусію із пошуку ефективних вирішень наявних проблем.
Ринок криптовалют активно розвивається та зростає у своїх обсягах протягом останніх кількох років. На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складає близько 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив близько 400 мільярдів доларів.
При цьому ринок розвивається в умовах правової невизначеності, що створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Держава має визначити:
правовий статус криптовалют;
цілі державного регулювання ринку;
класифікацію операцій з криптовалютами;
оподаткування операцій з криптовалютами;
способи запобігання відмиванню коштів за допомогою криптовалют;
способи захисту споживачів на ринку криптовалют.
Ринок електронної комерції у світі зростає зі швидкістю 23-25%, що значно швидше за класичні роздрібні магазини. Український ринок e-commerce зростає зі швидкістю понад 30%, посідаючи друге місце за темпами в Європі. При цьому подібні темпи можуть зберігатися тривалий час, оскільки частка онлайн-продажів у роздрібній торгівлі загалом в Україні складає 3.2%, тоді як в середньому в Європі 8.8%, а у Британії – 17.8%.
Незважаючи на відставання за багатьма факторами, вітчизняний ринок досягнув об’єму 50 млрд грн у 2017 році, і очікується подальше зростання. Проте подальшому розвитку ринку перешкоджає низка економічних, технологічних та регуляторних бар’єрів. Зокрема, відставання за рівнем проникнення інтернету та банківських карт, відсутність належного контролю за ввезенням і реалізацією товарів, а також брак дієвих механізмів захисту споживачів у сфері онлайн-торгівлі.
В Україні загальна середня освіта є обов’язковою для здобуття усіма громадянами. Це формує як значний існуючий ринок освіти, так і потенційний ринок цифрових освітніх технологій. Так, на сьогодні функціонують порядку 16 тис. шкіл, в яких навчаються біля 4 млн учнів. Щороку на їх забезпечення навчальною літературою із державного бюджету виділяються значні кошти (у 2018 році було виділено близько 800 млн грн). При цьому якість освітніх матеріалів часто не відповідає вимогам часу.
Поліпшити ситуацію повинне використання сучасних цифрових технологій, зокрема електронних підручників. На забезпечення ними учнів у 2018 році було виділено 40 млн грн. Також 54 млн грн було виділено на розробку платформи, яка має забезпечити інфраструктуру для поширення е-підручників та інших електронних ресурсів і сервісів.
Для ефективної реалізації державної політики у сфері освіти, що стосується цифрових технологій, необхідна розробка нормативно-правової бази:
Положення про Національну електронну освітню платформу (постанова КМУ);
Положення про електронний підручник (наказ МОН);
НПА, що врегульовують питання проведення експертизи електронних підручників, порядку проведення їх відбору (конкурсу) і забезпечення ними здобувачів загальної середньої освіти.
Право на доступ в інтернет визнано ООН базовим правом людини. Також Організація зазначає, що держава повинна нести відповідальність за доступність інтернету найширшим верствам населення.
Основне завдання - забезпечити всім гравцям ринку рівноправний доступ до інфраструктури: до кабельної каналізації, ліній електропередачі, до багатоквартирних будинків.
Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Проекту Закону № 4159 «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», Закон підписано Президентом. Наразі потрібно привести підзаконні та регуляторні акти у відповідність закону та усунути всі штучні бар’єри для доступу операторів та провайдерів телекомунікаційних послуг, насамперед представників малого та середнього бізнесу, до об’єктів інфраструктури. Створення чесних, прозорих та економічно обґрунтованих умов придасть поштовх розвитку широкосмугового доступу в країні та підвищить її рейтинги (показник МСЕ з проникнення ШПД, рейтинг ВЕФ - Networked Readiness Index).
Політика відкритих даних була запроваджена у 2015 році як частина більшої політики доступу до публічної інформації. Її суть полягає в оприлюдненні публічної інформації у формі, що полегшує її обробку без обмежень щодо подальшого використання. Метою політики було визначено забезпечення доступу до інформації, підвищення прозорості та довіри до органів влади, стимулювання бізнесу та інновацій.
У результаті 3200 розпорядників оприлюднили майже 26 тисяч наборів даних, що стосуються всіх сфер діяльності держави. За допомогою оприлюднених даних було створено більше 30 сервісів, що надають інформацію мільйонам українців щомісяця. Так, інформацією з бізнес-реєстрів користуються від 1.4 до 2.4 мільйона людей щомісячно, отримуючи її через такі сервіси, як Opendatabot, Youcontrol, ContrAgent й інші. Ця інформація допомагає громадянам приймати кращі рішення в житті і в бізнесі. Інформація про держзакупівлі, декларації держслужбовців та політиків підвищує прозорість влади. У цілому, це говорить про ефективність політики.
Незважаючи на досягнуті успіхи, чинна політика не вирішує всіх проблем сфери відкритих даних, а тому потребує коригування.
Сучасний світ неможливо уявити без програмного забезпечення (ПЗ). Розробка ПЗ перетворилася на окрему галузь, що займає чільне місце у світовій економіці, в тому числі в Україні. У 2016 році світові витрати на ITпослуги склали 1229 млрд дол. США, і ця галузь зростає щороку, в тому числі очікується зростання на 3,2% у 2017 році. При цьому із розвитком технологій, з новою технологічною революцією, цифровізацією світу значення розробки програмного продукту лише зростатиме.
Сьогодні Україна не залишається осторонь глобальних процесів. Наша держава одна з найкращих для розміщення замовлень у сфері аутсорсингу бізнес-процесів та IT, що підтверджує 24 місце у рейтингу привабливості. Слід зауважити, що такі досягнення завдячують багато в чому тому, що ринок є абсолютно новим. Він почав розвиватися вже за часів незалежності, і позбавлений багатьох вад, притаманних традиційним сферам економіки, які дісталися у спадок від Радянського Союзу: монополізації, експлуатації ресурсів, олігархізації і т.д. Ринок ПЗ – яскравий приклад нової економіки знань, який може стати локомотивом до переходу України для постіндустріальної економіки, яка вже давно є реальністю для розвинених країн.
Ринок розробки ПЗ сьогодні є здебільшого експортно-орієнтованим і займає третє місце за обсягами виручки, тож є одним із головних джерел надходження валютних коштів в Україну. Експортно-орієнтований сектор розробки ПЗ у 2016 році склав 3,2 млрд дол. США, що становить близько 26% експорту послуг за відповідний період і 7% сукупного експорту товарів і послуг. Таким чином ринок позитивно впливає на стабільність курсу національної валюти і цін в державі.
Враховуючи вищезазначене, ринок розробки ПЗ був визначений BRDO пріоритетним у перегляді регуляторного поля.
В Україні існує від 1000 до 1800 компаній, які займаються розробкою та реалізацією власних ІТ-продуктів. У них працює від 30 до 71 тисяч осіб. Поширеною формою діяльності таких компаній є стартап - мала компанія, що займається розробкою інноваційного продукту і має великі перспективи зростання.
Такі компанії продають товари і послуги з високою доданою вартістю, створюють додаткові робочі місця для нетехнічних спеціалістів і сприяють наданню українцям інноваційних послуг.
Україна не має спеціалізованого правового регулювання діяльності продуктових ІТ-компаній і стартапів. Компанії працюють на загальних засадах, визначених відповідним законодавством. Виключенням з цього правила є:
запровадження ПДВ-пільги для операцій щодо постачання програмного забезпечення;
особливості залучення іноземних ІТ-фахівців до діяльності українських компаній;
діяльність Українського Фонду Стартапів.
Незважаючи на незначну державну підтримку, сфера розвивається і демонструє успіхи. Кількість угод венчурного фінансування зростає в середньому на 5% з 2014 року. Сумарний обсяг угод зростає в середньому на 67% на рік за рахунок залучення фінансування великими стартапами на стадії зростання.
Українці створюють все більше продуктових компаній та стартапів, що є помітними на глобальному ринку. Тим не менше, ІТ-компанії мають низку проблем, як-от податкові, кадрові, інвестиційні, юридичні, що потребують вирішення.
З 1 січня 2023 року Україна стане 32 країною в світі, яка імплементує в національне законодавство Регламент (ЄС) № 305/2011 Європейського парламенту та Ради. Цей регламент встановлює гармонізовані умови для розміщення будівельної продукції на ринку. На сьогодні 31 країна вже імплементувала його у своє законодавство, а ще 7 країн визнали цей Регламент і приєдналися до нього на підставі міжнародних договорів.
Також із 1 січня 2023 року набере чинності у повному обсязі закон «Про надання будівельної продукції на ринку». Відповідно, всі вітчизняні виробники, продавці, дистриб’ютори, учасники будівельного ринку та споживачі почнуть взаємодіяти за єдиними європейськими правилами регулювання на ринку будівельної продукції.
За оцінками Єврокомісії, гармонізовані європейські стандарти, які є одним з фундаментів змін, охоплюють близько 75-80% всієї будівельної продукції. І саме на таку частку найважливішої будівельної продукції, як-от цемент, розповсюджуватиметься правило обов’язкового декларування показників продукції. Якщо виробник задекларує відповідність своєї продукції європейським стандартам, він нестиме повну відповідальність за цю інформацію. А споживач не лише отримуватиме повну інформацію про виробника, постачальника та про склад та якість будівельної продукції, а й зможе швидко перевірити її достовірність. Внаслідок цього можна буде зменшити кількість неякісної будівельної продукції на ринку і покращити ринковий нагляд.
Від того, наскільки повно гравці ринку опанують терміни, процеси та процедури нових правил, залежить ефективність використання механізмів Регламенту 305 на національному рівні. Як наслідок, від цього залежить підвищення безпеки будівель і споруд та конкурентоспроможності національних виробників загалом.
Експерти BRDO розробили Зелену книгу «Системний перегляд якості державного регулювання надання будівельної продукції на ринок» для того, щоб прискорити цей процес імплементації європейських правил надання будівельної продукції на ринку та зробити його ефективним. Дослідження містить:
аналіз процесу надання будівельної продукції на ринку;
особливості регулювання ринку;
аналіз досвіду Європейського союзу та країн, які визнали ефективність Регламенту 305;
аналіз проблем та ризиків на ринку, а також пропозиції щодо їх вирішення.
Окрім цього, у дослідженні є методологічні рекомендації щодо ефективного запровадження закону «Про надання будівельної продукції на ринку», які стануть у нагоді як державним органам з формування політики, так і представникам будівельної індустрії.
Внаслідок географічних особливостей держави та структури реального сектору економіки, особливо експортно-орієнтованих сегментів, залізничний транспорт, надаючи послуги, що забезпечують потреби матеріального виробництва та невиробничої сфери (зокрема, e частині військових та спеціальних перевезень), є ключовою ланкою усього вантажного транспортно-логістичного комплексу України, яка щорічно перевозить найбільшу частину вантажів.
За підсумками 11 місяців 2020 року частки видів транспорту у загальному вантажообігу розподілилися таким чином: залізничний – 61%, автомобільний - 15%, водний – 1%, трубопровідний – 23%, авіаційний – 0,1%.
Яка структура ринку залізничних вантажних перевезень, хто є впливовими суб'єктами на ньому, які є бар'єрні місця і проблеми, що стримують розвиток конкуренції на ринку перевезень та потребують законодавчого та/або регуляторного вирішення?
У дослідженні "Залізничні вантажні перевезення" експерти BRDO визначили цілі регуляторної політики, інструменти регулювання, бар’єрів входу на ринок та шляхи підвищення конкуренції, вирішення проблем, пов'язаних з тарифним регулюванням та підвищенням якості вантажних перевезень.
Пивоварна та виноробна галузі України - розвинені галузеві ринки, що відзначаються значним потенціалом розвитку. Разом з тим, під впливом таких негативних факторів, як погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження купівельної спроможності громадян та всесвітня боротьба з коронавірусною хворобою (COVID - 19), дані галузі зазнають істотних втрат та характеризуються негативними тенденціями. У цілому, за останні 10 років ринок вина зменшився на 41%, а ринок пива - на 42%.
Окрім того, розвиток даних ринків стримується через зарегульованість процесу отримання ліцензій на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вина, пива та інших ферментованих напоїв; чинну акцизну політику та підвищення акцизної ставки, зокрема для пива; низький рівень державної підтримки та інших преференцій для виробників.
У результаті це призводить до збільшення регуляторного та податкового навантаження на виробників пивоварної та виноробної продукції та робить збитковими таку діяльність.
Разом з тим, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, перспективи розвитку пивоварної та виноробної галузей в Україні все ж таки є.
Зокрема, зменшення податкового тиску, спрощення провадження господарської діяльності та системи звітності, державна підтримка стануть потужним рушієм для розвитку, перш за все, малого та середнього пивовара, винороба та медовара.
Протягом останніх десяти років обсяг перевезених усіма видами транспорту вантажів коливався у межах від 601 до майже 812 млн т, сягнувши максимуму у 2011 р., мінімуму у 2015 р. і завершивши 2019 р. на позначці 676 млн т.
Ринок вантажних перевезень характеризується помітною боротьбою його учасників за розмір ринкової частки, зокрема найбільш істотно проявляється міжвидова конкуренція - змагання між видами транспорту за обсяги однорідного вантажу. Безперечними лідерами виявилися залізничний та автомобільний транспорт. При цьому, автотранспорт демонстрував постійне зростання від 140 млн т у 2009 р. до рекордних 244 млн т у 2019 р., а залізничний – навпаки, починаючи з піку 468 млн т у 2011 р неухильно рухався до антирекорду – 312,9 млн т у 2019 р. Інші види транспорту виявили відносну стабільність, що корелюється із загальними річними показниками.
У сегменті міжнародних вантажних перевезень частка автомобільного транспорту демонструє регулярне зростання (від 3,72% до 5,47% у 2016-2019 рр.), але залишається в середньому у 10 разів меншою від частки залізничного транспорту.
Частка міжнародних перевезень у загальному обсязі залізничних перевезень у 2016-2019 рр. варіювалася від 49% до 55%, проте у загальних автомобільних перевезеннях за той же період частка міжнародних була в середньому у 10 разів меншою і складала трохи більше 5%.
Це вказує на зосередженість національних автоперевізників здебільшого на внутрішніх вантажних перевезеннях, тоді як залізничні перевезення демонструють відносний паритет у міжнародному та внутрішньому сполученні.
Конкурентна позиція вантажних автоперевізників у міжнародному сегменті задовільна. Подальший розвиток та зростання ринкової частки у цьому сегменті не залежить від діяльності потенційно конкурентних видів транспорту, проте має жорстку кореляцію із покращенням технічної і технологічної оснащеності, якості послуг, лояльності до клієнтів, удосконаленням державного регулювання та покращення якості інфраструктури.
За результатами дослідження ринку міжнародних вантажних автоперевезень, експерти BRDO вважають, що галузь потребує змін, які забезпечать досягнення державної цілі розвитку. Це можливо здійснити лише шляхом удосконалення системи управління та контролю за міжнародними перевезеннями; запровадження нового підходу до ліцензування та вихід на ринок для перевізників; створення єдиної комплексної системи управління дорожньо-транспортною безпекою; побудови автоматизованої антикорупційної системи розподілу та контролю використання дозволів; забезпечення державної підтримки та доступного банківського кредитування/лізингу для оновлення автопарків з метою зменшення викидів та підвищення безпеки руху; та розбудови сучасної митної та автодорожньої інфраструктури відповідно до стандартів ЄС
Нафта й нафтопродукти відіграють значну роль у розвитку економіки. Задоволення попиту на моторні палива в Україні забезпечується переважно за рахунок імпорту, який стрімко зростає протягом останніх 15 років. Вітчизняне виробництво моторних палив задовольняє лише 47% попиту бензину, 12% попиту дизельного пального та 22% попиту скрапленого вуглеводневого газу. Основними імпортерами нафти й нафтопродуктів в Україну є РФ, Білорусь, Литва та інші країни. Нафтопереробна галузь в Україні протягом останніх 14 років демонструє тенденцію зниження показників діяльності. Кременчуцький НПЗ завантажений приблизно на 25% від номінальної потужності, а Шебелинський ГПЗ – на 50%. Повна завантаженість цих підприємств дозволила б забезпечити внутрішній попит на нафтопродукти. Глибина переробки українських заводів не перевищує 75%, що позначається на економічній ефективності їх роботи.
Загалом регуляторне поле ринку складають 51 регуляторний акт. Ринок безпосередньо регулюється 5 Кодексами, 13 законами, 1 Указом Президента, 1 Декретом, 18 постановами КМУ та 13 наказами органів влади. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ринку, є Податковий кодекс України, що визначає перелік підакцизних товарів, та Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та торгівлі біоетанолу, а також виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним. За оцінкою BRDO, 8 із 51 актів є неактуальними, а 2 акти є такими, що мають ознаки незаконних, чи такими, що були ухвалені без належних підстав.
Експертами BRDO виокремлено 7 ключових проблем, які потребують комплексного вирішення для підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу та підвищення конкурентноспроможності української економіки.
Стратегічні документи, які би визначали механізми розвитку безпосередньо ринку моторних палив, відсутні. На думку експертів Офісу, для розвитку ринку моторних палив необхідне формування комплексної державної політики у цій сфері, зокрема, розробка програми розвитку нафтопереробної галузі. Загрозлива для енергетичної безпеки ситуація на ринку моторних палив потребує створення ефективної політики, що буде направлена на підвищення ефективності роботи нафто- і газопереробної галузі, підвищення конкурентноспроможності внутрішніх виробників пального, зниження залежності від імпортних постачань нафтопродуктів, стимулювання виробництва біопалива.
Лише за даними Єдиного реєстру об’єктів державної власності наша держава володіє та управляє понад 1 мільйоном об’єктів нерухомості. А загалом кількість будівель, споруд, мереж на порядок вище! Але для того, щоб ефективно управляти як державною, так і приватною нерухомістю, необхідно мати детальну інформацію про об’єкт: його розміри, з чого побудований, розташування тощо. Але не лише на питання «що є об’єкт» дає відповідь технічна інвентаризація нерухомого майна. Саме відомості, отримані під час проведення технічної інвентаризації, визначають, на який конкретно об’єкт нерухомого майна в особи існує (або виникає) право власності. І саме технічний паспорт на об’єкт є обов’язковим документом, що необхідний для повноцінної реалізації права власності: укладання договору купівлі-продажу, поділу чи обміну, можливості реконструкції й перепланування та інше.
Послуги з проведення технічної інвентаризації можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають кваліфікаційні сертифікати інженера або техніка з інвентаризації нерухомого майна. Їхня кількість відома: 2359 виданих сертифікатів за кваліфікаційними рівнями інженер та технік з інвентаризації нерухомого майна, з яких 1722 чинних. Поточний обсяг ринку послуг з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна можна оцінити у діапазоні від 140 до 200 млн грн на рік.
Планується, що документи з техінвентаризації з 1 грудня 2021 року готуватимуться з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Експерти сектору "Будівництво" ОФісу ефективного регулювання здійснили аналіз чинного державного регулювання сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Серед основних проблем, з якими має справу ця сфера, були виокремлені такі:
відсутнє чи недостатнє регулювання робіт з технічної інвентаризації окремих об’єктів;
складність доступу до матеріалів попередньої технічної інвентаризації та ускладнення з доступом до даних про технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, що містяться в паперових інвентаризаційних справах;
складність перевірки даних про речові права на нерухоме майно, які виникли до 2012 року;
плутанина в адресах та ідентифікації місця розташування об’єктів нерухомості;
випадки підробки технічних паспортів на об’єкти нерухомого майна;
використання адміністративного ресурсу для підтримки комунальних БТІ або тиску на них тощо.
Також експертами підготовлені пропозиції щодо кроків, що допоможуть зробити державне регулювання сфери техінвентаризації зрозумілим, прозорим та безпечним для замовників.
Аграрний сектор економіки України на сьогодні перебуває на стадії високого розвитку. Сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, здатні збільшити урожайність на 30%-50% залежно від культур. За інформацією Держводагентства станом на 2017 рік, в Україні обліковується 5485,3 тис. га меліорованих, у тому числі 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307,0 тис. га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою (водосховища, магістральні та розподільні канали, захисні дамби, насосні станції, колекторно-дренажна мережа та інші гідротехнічні споруди і об’єкти тощо). 5 485,3 тис. га 2 178,3 тис. га зрошуваних земель 3 307,0 тис. га осушуваних земель
Наявні водогосподарська та меліоративна інфраструктури (забезпеченість водними ресурсами, пропускна здатність магістральних та розподільних каналів, кількість та продуктивність різних за призначенням насосних станцій тощо) є достатніми для забору та подачі води для поливу сільськогосподарських земель не менш як 1,5-1,8 млн гектарів, відведення надлишкових вод у весняний період з території площею понад 3 млн гектарів та водорегулювання на площі понад 1 млн гектарів. Однак, переважна більшість інфраструктури була побудована за часів СРСР і лише незначна її частина є модернізованою. За експертними оцінками, вартість реконструкції та модернізації всіх систем зрошення та дренажу України може сягати 3 млрд дол. США.
При цьому, здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн тонн зернових, близько 3 млн тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд гривень.
На ринку існує багато проблем, а відсутність «розумного» регулювання для їхнього вирішення створює передумови для виникнення «сірих схем» підключення до систем зрошення та дренажу.
Існування цих проблем не дозволяє залучати інвестиції, створює негативні екологічні наслідки, а з відкриттям ринку землі, через невизначеність права власності на меліоративну систему, можуть створюватись умови для рейдерських захоплень земель.
Розвиток систем зрошення та дренажу є дуже актуальним для агровиробників в умовах зміни клімату та виникнення посух та паводків, збільшення продуктивності врожайності, підвищення рівня експорту продукції, а також є привабливим для іноземних інвестицій, які потрібні для розвитку економіки в цілому. Дослідження спрямоване на аналіз застосування та функціонування систем зрошення та дренажу в аграрному виробництві з метою врегулювання відносин між державою та суб’єктами господарювання, пов’язаних
з відкриттям ринку землі.
Коноплі є високорентабельною сільськогосподарською культурою, яка у своїй структурі налічує близько 200 активних речовин, з яких 18 вивчені. Зокрема, до таких речовин належить КБД та ТГК, що є найбільш вивченими канабіноїдами.
Технічні та наркотичні коноплі розрізняються між собою за вмістом ТГК. Згідно з українським законодавством, його частка в технічних коноплях може складати не більше 0,08%, тоді як у ЄС - 0,2%, у Канаді - 0,3%, у США - 0,3%, а в деяких країнах - узагалі 1%.
Правове регулювання технічних конопель у світі є різним, тобто їх обіг має різне правове підґрунтя для існування на ринку.
У свою чергу, українське законодавство не відрізняє технічні коноплі як сільськогосподарську культуру від медичних конопель, тим самим прирівнює їх до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Наше дослідження є аналізом ринку технічних конопель.
Метою написання цієї книги є визначення переліку проблем, які стримують економічний розвиток вугільної галузі в Україні. Можливі шляхи вирішення проблем, що презентовано у цій Книзі, мають концептуально протилежні варіанти вирішення. Офіс очікує, що ця книга допоможе органам законодавчої та виконавчої влади більш комплексно підійти до формування державної регуляторної політики у сфері вугледобування, яка забезпечить вихід із кризи вугільної галузі України, а також здійснення реструктуризації вугільного сектору (енергетичного, коксівного та бурого вугілля), передбаченої міжнародними зобов'язаннями України.
Простота і прозорість процесу приєднання до інженерних мереж - один із ключових аспектів, що беруть до уваги потенційні інвестори під час ухвалення рішення щодо створення виробничих та інших об’єктів в Україні. На сьогодні в нашій державі приєднання до електричних мереж врегульовано більш повно і зрозуміло, порівняно із приєднаннями до інших інженерних мереж, що, ймовірно, обумовлене підвищеною увагою держави до цього питання через прямий вплив на позиції України в міжнародному рейтингу легкості ведення бізнесу “Doing Business”. Водночас, чинне регулювання все ще не дозволяє нашій країні посісти гідне місце у цьому рейтингу, де Україна - лише на 128 позиції за легкістю приєднання до електричних мереж серед 190 країн світу, в той час як строк виконання приєднання є одним з найдовших у світі. Ще гірша ситуація з приєднанням до мереж газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.
Невиправдано ускладнені процедури приєднання до інженерних мереж, суперечливе законодавство, зловживання монопольним положенням операторами мереж - це меншою мірою стосується приєднання до електричних мереж і лише певною мірою - газових, в той час як регулювання приєднання до мереж централізованих теплопостачання, водопостачання та водовідведення є вкрай непередбачуваним для замовника, регулюється численними підзаконними нормативно-правовими актами, які часто суперечать одне одному та профільним законам. Зокрема, процедури та визначення вартості приєднання до цих мереж лише фрагментарно та суперечливо врегульовані окремими нормами підзаконних актів. Таке недосконале регулювання має надзвичайно чутливі наслідки, оскільки замовники послуги приєднання до будь-яких з інженерних мереж замовляють відповідну послугу у монополіста, який не обмежується у своїй діяльності спеціально-дозвільним принципом, встановленим Конституцією для державних органів, а є суб’єктом господарювання, націленим на прибуток, від ймовірних зловживань з боку якого замовників має захищати спеціальне законодавство.
Отже, чинне регулювання в частині приєднання до інженерних мереж наразі потребує докорінного перегляду і удосконалення.
У цій зеленій книзі ми описали стан та перспективи регулювання публічних закупівель в сфері будівництва,
проаналізували відповідні дані єдиної системи електронних публічних закупівель (в т.ч.: рівень конкуренції,
економії, склад замовників та учасників процедур, їх активність, статистику закупівель за розділами 45000000-7
«Будівельні роботи» та 71000000-8 «Архітектурні, будівельні, інженерні та інспекційні послуги» Національного
класифікатора «Єдиний закупівельний словник»), наголосили на виявлених в процесі аналізу проблемах та
вказали на можливі шляхи їх вирішення.
У жовтні 2019 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Ці зміни скасували монополію розпорядчого методу нормування, який був притаманний радянській системі технічного регулювання, й дозволили застосовувати цільові та параметричні підходи до нормування в будівництві. Навіть більше: законодавчо було визначено пріоритетність застосування саме параметричних підходів.
Цей крок розширив можливості для проектувальників, архітекторів та будівельників застосовувати сучасні технології, впроваджувати інновації та зробив всю систему нормування в будівництві більш гнучкою та такою, що відповідає запитам ХХІ століття. Але, на жаль, попри прийняття закону і те, що чинні будівельні норми, розроблені розпорядчим методом, недостатньо гнучкі для застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів, запровадження параметричного методу, фактично, залишилося на папері через відсутність подальших кроків щодо підтримки законодавчих змін. Це значно обмежує творчу свободу проєктувальника й можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, що за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі запропонованих.
Основними засадами, що обумовлюють необхідність зміни підходів до нормування, а також і реформу системи технічного регулювання у будівництві можна вважати:
підвищення рівня вимог до життєвого середовища;
прискорення технічного процесу й інноваційний розвиток;
формування прошарку кваліфікованих фахівців галузі.
У цій Зеленій книзі, яка не є типовим аналізом проблем ринку, ми здійснили аналіз практик провідних країн щодо переходу до параметричних методів нормування в будівництві, їхніх переваг і недоліків. Окремо були зазначені переваги для розвитку економіки та системи технічного регулювання, які надає застосування параметрики. Зокрема, застосування параметричних підходів для системи регулювання будівництва є важливою складовою для забезпечення здорової конкуренції, вільного пересування товарів і послуг, заохочення інновацій і просування нових технологій.
Наші експерти підготували пропозиції щодо кроків, які допоможуть повноцінно запровадити параметричні підходи й вивести розвиток системи технічного регулювання в будівництві й саме будівництво на якісно новий, сучасний рівень.
Сьогодні для водноресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне навантаження, а проблема води — одна з найгостріших.
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис. км2 , що становить 4,0% від її загальної території (603,7 тис. км2 ).
При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття. Традиційно вода розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що, зрештою, і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
У дослідженні висвітлені ключові проблеми у сфері спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного фонду, а також причини цих проблем та запропоновані шляхи вирішення, що дозволить, зокрема, забезпечити раціональне використання водних ресурсів.
Создание внешней управляющей компании в сфере коммерческой недвижимостиAlexander Moiseienko
Дипломна робота на тему "Створення управляючої компанії в сфері комерційної нерухомості за рахунок проекту розвитку компанії з обслуговування будівель і споруд"
Голосовий зв’язок є найбільш поширеним видом зв’язку у повсякденному вжитку українців: на кінець 2019 року в країні налічувалось більше 52 млн активних ідентифікаційних карток абонентів мобільного зв’язку і більше 4 млн ліній фіксованого. Надання абонентам послуг голосового зв’язку згенерувало 12,6 млрд грн доходу в 2019 році.
Наразі голосовий зв’язок фактично доступний географічно і фінансово для абсолютної більшості громадян. При цьому, галузь фіксованого зв’язку, на яку лягає основний регуляторний тягар, давно втратила свою провідну роль в голосовому зв’язку і знаходиться в глибокій кризі. На думку авторів, давно назріли зміни регуляторних підходів до забезпечення доступності послуг і до міжоператорської взаємодії.
Наявне регулювання фінансової доступності впливає на весь ринок фіксованого зв’язку, обмежуючи прибутки операторів (через механізм цінового регулювання) та створюючи додаткове навантаження на місцеві бюджети (через механізм пільг за професійною та іншими, не пов'язаними з забезпеченням цінової доступності послуг, ознаками). Автори пропонують скасувати регулювання цін і пільги на оплату послуг фіксованого зв’язку, замінивши їх на адресну фінансову допомогу для окремих категорій громадян, що знаходяться за межею бідності, на придбання послуг голосового зв’язку та термінального обладнання. Така адресна допомога може надаватись лише після аналізу фінансової спроможності домогосподарств і лише на один вид зв’язку.
Наявне регулювання географічної доступності забезпечило покриття мережами мобільного зв’язку абсолютної більшості населених пунктів, в той час як охоплення мережами фіксованого зв’язку значно скоротиться в найближчі роки через фінансову недоцільність підтримки мереж в малозаселених регіонах. Існує ризик зменшення покриття мережами мобільного зв’язку через припинення надання послуг за технологією CDMA та початок використання частот діапазону 900 Мгц для надання послуг передачі даних за стандартом 4G. В цих умовах акцент політики має зміститись на виявлення “білих плям” покриття та вжиття заходів для їх усунення за умови запиту на таке усунення.
В Україні відсутнє комплексне регулювання діяльності з надання аудіовізуальних медіа послуг з використанням технології OTT. Це має як позитивні наслідки для бізнесу у вигляді можливості стрімкого росту, так і негативні - у вигляді протиправного використання контенту. Також існують ризики незабезпечення інформаційної безпеки для держави та надання послуг неналежної якості.
Розвиток ринку стримують:
законодавча неврегульованість діяльності таких суб’єктів;
високий рівень піратства в Україні;
нерівність умов діяльності з іноземними платформами, принаймні з питань оподаткування.
В Україні існує від 1000 до 1800 компаній, які займаються розробкою та реалізацією власних ІТ-продуктів. У них працює від 30 до 71 тисяч осіб. Поширеною формою діяльності таких компаній є стартап - мала компанія, що займається розробкою інноваційного продукту і має великі перспективи зростання.
Такі компанії продають товари і послуги з високою доданою вартістю, створюють додаткові робочі місця для нетехнічних спеціалістів і сприяють наданню українцям інноваційних послуг.
Україна не має спеціалізованого правового регулювання діяльності продуктових ІТ-компаній і стартапів. Компанії працюють на загальних засадах, визначених відповідним законодавством. Виключенням з цього правила є:
запровадження ПДВ-пільги для операцій щодо постачання програмного забезпечення;
особливості залучення іноземних ІТ-фахівців до діяльності українських компаній;
діяльність Українського Фонду Стартапів.
Незважаючи на незначну державну підтримку, сфера розвивається і демонструє успіхи. Кількість угод венчурного фінансування зростає в середньому на 5% з 2014 року. Сумарний обсяг угод зростає в середньому на 67% на рік за рахунок залучення фінансування великими стартапами на стадії зростання.
Українці створюють все більше продуктових компаній та стартапів, що є помітними на глобальному ринку. Тим не менше, ІТ-компанії мають низку проблем, як-от податкові, кадрові, інвестиційні, юридичні, що потребують вирішення.
З 1 січня 2023 року Україна стане 32 країною в світі, яка імплементує в національне законодавство Регламент (ЄС) № 305/2011 Європейського парламенту та Ради. Цей регламент встановлює гармонізовані умови для розміщення будівельної продукції на ринку. На сьогодні 31 країна вже імплементувала його у своє законодавство, а ще 7 країн визнали цей Регламент і приєдналися до нього на підставі міжнародних договорів.
Також із 1 січня 2023 року набере чинності у повному обсязі закон «Про надання будівельної продукції на ринку». Відповідно, всі вітчизняні виробники, продавці, дистриб’ютори, учасники будівельного ринку та споживачі почнуть взаємодіяти за єдиними європейськими правилами регулювання на ринку будівельної продукції.
За оцінками Єврокомісії, гармонізовані європейські стандарти, які є одним з фундаментів змін, охоплюють близько 75-80% всієї будівельної продукції. І саме на таку частку найважливішої будівельної продукції, як-от цемент, розповсюджуватиметься правило обов’язкового декларування показників продукції. Якщо виробник задекларує відповідність своєї продукції європейським стандартам, він нестиме повну відповідальність за цю інформацію. А споживач не лише отримуватиме повну інформацію про виробника, постачальника та про склад та якість будівельної продукції, а й зможе швидко перевірити її достовірність. Внаслідок цього можна буде зменшити кількість неякісної будівельної продукції на ринку і покращити ринковий нагляд.
Від того, наскільки повно гравці ринку опанують терміни, процеси та процедури нових правил, залежить ефективність використання механізмів Регламенту 305 на національному рівні. Як наслідок, від цього залежить підвищення безпеки будівель і споруд та конкурентоспроможності національних виробників загалом.
Експерти BRDO розробили Зелену книгу «Системний перегляд якості державного регулювання надання будівельної продукції на ринок» для того, щоб прискорити цей процес імплементації європейських правил надання будівельної продукції на ринку та зробити його ефективним. Дослідження містить:
аналіз процесу надання будівельної продукції на ринку;
особливості регулювання ринку;
аналіз досвіду Європейського союзу та країн, які визнали ефективність Регламенту 305;
аналіз проблем та ризиків на ринку, а також пропозиції щодо їх вирішення.
Окрім цього, у дослідженні є методологічні рекомендації щодо ефективного запровадження закону «Про надання будівельної продукції на ринку», які стануть у нагоді як державним органам з формування політики, так і представникам будівельної індустрії.
Внаслідок географічних особливостей держави та структури реального сектору економіки, особливо експортно-орієнтованих сегментів, залізничний транспорт, надаючи послуги, що забезпечують потреби матеріального виробництва та невиробничої сфери (зокрема, e частині військових та спеціальних перевезень), є ключовою ланкою усього вантажного транспортно-логістичного комплексу України, яка щорічно перевозить найбільшу частину вантажів.
За підсумками 11 місяців 2020 року частки видів транспорту у загальному вантажообігу розподілилися таким чином: залізничний – 61%, автомобільний - 15%, водний – 1%, трубопровідний – 23%, авіаційний – 0,1%.
Яка структура ринку залізничних вантажних перевезень, хто є впливовими суб'єктами на ньому, які є бар'єрні місця і проблеми, що стримують розвиток конкуренції на ринку перевезень та потребують законодавчого та/або регуляторного вирішення?
У дослідженні "Залізничні вантажні перевезення" експерти BRDO визначили цілі регуляторної політики, інструменти регулювання, бар’єрів входу на ринок та шляхи підвищення конкуренції, вирішення проблем, пов'язаних з тарифним регулюванням та підвищенням якості вантажних перевезень.
Пивоварна та виноробна галузі України - розвинені галузеві ринки, що відзначаються значним потенціалом розвитку. Разом з тим, під впливом таких негативних факторів, як погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження купівельної спроможності громадян та всесвітня боротьба з коронавірусною хворобою (COVID - 19), дані галузі зазнають істотних втрат та характеризуються негативними тенденціями. У цілому, за останні 10 років ринок вина зменшився на 41%, а ринок пива - на 42%.
Окрім того, розвиток даних ринків стримується через зарегульованість процесу отримання ліцензій на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вина, пива та інших ферментованих напоїв; чинну акцизну політику та підвищення акцизної ставки, зокрема для пива; низький рівень державної підтримки та інших преференцій для виробників.
У результаті це призводить до збільшення регуляторного та податкового навантаження на виробників пивоварної та виноробної продукції та робить збитковими таку діяльність.
Разом з тим, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, перспективи розвитку пивоварної та виноробної галузей в Україні все ж таки є.
Зокрема, зменшення податкового тиску, спрощення провадження господарської діяльності та системи звітності, державна підтримка стануть потужним рушієм для розвитку, перш за все, малого та середнього пивовара, винороба та медовара.
Протягом останніх десяти років обсяг перевезених усіма видами транспорту вантажів коливався у межах від 601 до майже 812 млн т, сягнувши максимуму у 2011 р., мінімуму у 2015 р. і завершивши 2019 р. на позначці 676 млн т.
Ринок вантажних перевезень характеризується помітною боротьбою його учасників за розмір ринкової частки, зокрема найбільш істотно проявляється міжвидова конкуренція - змагання між видами транспорту за обсяги однорідного вантажу. Безперечними лідерами виявилися залізничний та автомобільний транспорт. При цьому, автотранспорт демонстрував постійне зростання від 140 млн т у 2009 р. до рекордних 244 млн т у 2019 р., а залізничний – навпаки, починаючи з піку 468 млн т у 2011 р неухильно рухався до антирекорду – 312,9 млн т у 2019 р. Інші види транспорту виявили відносну стабільність, що корелюється із загальними річними показниками.
У сегменті міжнародних вантажних перевезень частка автомобільного транспорту демонструє регулярне зростання (від 3,72% до 5,47% у 2016-2019 рр.), але залишається в середньому у 10 разів меншою від частки залізничного транспорту.
Частка міжнародних перевезень у загальному обсязі залізничних перевезень у 2016-2019 рр. варіювалася від 49% до 55%, проте у загальних автомобільних перевезеннях за той же період частка міжнародних була в середньому у 10 разів меншою і складала трохи більше 5%.
Це вказує на зосередженість національних автоперевізників здебільшого на внутрішніх вантажних перевезеннях, тоді як залізничні перевезення демонструють відносний паритет у міжнародному та внутрішньому сполученні.
Конкурентна позиція вантажних автоперевізників у міжнародному сегменті задовільна. Подальший розвиток та зростання ринкової частки у цьому сегменті не залежить від діяльності потенційно конкурентних видів транспорту, проте має жорстку кореляцію із покращенням технічної і технологічної оснащеності, якості послуг, лояльності до клієнтів, удосконаленням державного регулювання та покращення якості інфраструктури.
За результатами дослідження ринку міжнародних вантажних автоперевезень, експерти BRDO вважають, що галузь потребує змін, які забезпечать досягнення державної цілі розвитку. Це можливо здійснити лише шляхом удосконалення системи управління та контролю за міжнародними перевезеннями; запровадження нового підходу до ліцензування та вихід на ринок для перевізників; створення єдиної комплексної системи управління дорожньо-транспортною безпекою; побудови автоматизованої антикорупційної системи розподілу та контролю використання дозволів; забезпечення державної підтримки та доступного банківського кредитування/лізингу для оновлення автопарків з метою зменшення викидів та підвищення безпеки руху; та розбудови сучасної митної та автодорожньої інфраструктури відповідно до стандартів ЄС
Нафта й нафтопродукти відіграють значну роль у розвитку економіки. Задоволення попиту на моторні палива в Україні забезпечується переважно за рахунок імпорту, який стрімко зростає протягом останніх 15 років. Вітчизняне виробництво моторних палив задовольняє лише 47% попиту бензину, 12% попиту дизельного пального та 22% попиту скрапленого вуглеводневого газу. Основними імпортерами нафти й нафтопродуктів в Україну є РФ, Білорусь, Литва та інші країни. Нафтопереробна галузь в Україні протягом останніх 14 років демонструє тенденцію зниження показників діяльності. Кременчуцький НПЗ завантажений приблизно на 25% від номінальної потужності, а Шебелинський ГПЗ – на 50%. Повна завантаженість цих підприємств дозволила б забезпечити внутрішній попит на нафтопродукти. Глибина переробки українських заводів не перевищує 75%, що позначається на економічній ефективності їх роботи.
Загалом регуляторне поле ринку складають 51 регуляторний акт. Ринок безпосередньо регулюється 5 Кодексами, 13 законами, 1 Указом Президента, 1 Декретом, 18 постановами КМУ та 13 наказами органів влади. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ринку, є Податковий кодекс України, що визначає перелік підакцизних товарів, та Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та торгівлі біоетанолу, а також виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним. За оцінкою BRDO, 8 із 51 актів є неактуальними, а 2 акти є такими, що мають ознаки незаконних, чи такими, що були ухвалені без належних підстав.
Експертами BRDO виокремлено 7 ключових проблем, які потребують комплексного вирішення для підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу та підвищення конкурентноспроможності української економіки.
Стратегічні документи, які би визначали механізми розвитку безпосередньо ринку моторних палив, відсутні. На думку експертів Офісу, для розвитку ринку моторних палив необхідне формування комплексної державної політики у цій сфері, зокрема, розробка програми розвитку нафтопереробної галузі. Загрозлива для енергетичної безпеки ситуація на ринку моторних палив потребує створення ефективної політики, що буде направлена на підвищення ефективності роботи нафто- і газопереробної галузі, підвищення конкурентноспроможності внутрішніх виробників пального, зниження залежності від імпортних постачань нафтопродуктів, стимулювання виробництва біопалива.
Лише за даними Єдиного реєстру об’єктів державної власності наша держава володіє та управляє понад 1 мільйоном об’єктів нерухомості. А загалом кількість будівель, споруд, мереж на порядок вище! Але для того, щоб ефективно управляти як державною, так і приватною нерухомістю, необхідно мати детальну інформацію про об’єкт: його розміри, з чого побудований, розташування тощо. Але не лише на питання «що є об’єкт» дає відповідь технічна інвентаризація нерухомого майна. Саме відомості, отримані під час проведення технічної інвентаризації, визначають, на який конкретно об’єкт нерухомого майна в особи існує (або виникає) право власності. І саме технічний паспорт на об’єкт є обов’язковим документом, що необхідний для повноцінної реалізації права власності: укладання договору купівлі-продажу, поділу чи обміну, можливості реконструкції й перепланування та інше.
Послуги з проведення технічної інвентаризації можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають кваліфікаційні сертифікати інженера або техніка з інвентаризації нерухомого майна. Їхня кількість відома: 2359 виданих сертифікатів за кваліфікаційними рівнями інженер та технік з інвентаризації нерухомого майна, з яких 1722 чинних. Поточний обсяг ринку послуг з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна можна оцінити у діапазоні від 140 до 200 млн грн на рік.
Планується, що документи з техінвентаризації з 1 грудня 2021 року готуватимуться з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Експерти сектору "Будівництво" ОФісу ефективного регулювання здійснили аналіз чинного державного регулювання сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Серед основних проблем, з якими має справу ця сфера, були виокремлені такі:
відсутнє чи недостатнє регулювання робіт з технічної інвентаризації окремих об’єктів;
складність доступу до матеріалів попередньої технічної інвентаризації та ускладнення з доступом до даних про технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, що містяться в паперових інвентаризаційних справах;
складність перевірки даних про речові права на нерухоме майно, які виникли до 2012 року;
плутанина в адресах та ідентифікації місця розташування об’єктів нерухомості;
випадки підробки технічних паспортів на об’єкти нерухомого майна;
використання адміністративного ресурсу для підтримки комунальних БТІ або тиску на них тощо.
Також експертами підготовлені пропозиції щодо кроків, що допоможуть зробити державне регулювання сфери техінвентаризації зрозумілим, прозорим та безпечним для замовників.
Аграрний сектор економіки України на сьогодні перебуває на стадії високого розвитку. Сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, здатні збільшити урожайність на 30%-50% залежно від культур. За інформацією Держводагентства станом на 2017 рік, в Україні обліковується 5485,3 тис. га меліорованих, у тому числі 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307,0 тис. га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою (водосховища, магістральні та розподільні канали, захисні дамби, насосні станції, колекторно-дренажна мережа та інші гідротехнічні споруди і об’єкти тощо). 5 485,3 тис. га 2 178,3 тис. га зрошуваних земель 3 307,0 тис. га осушуваних земель
Наявні водогосподарська та меліоративна інфраструктури (забезпеченість водними ресурсами, пропускна здатність магістральних та розподільних каналів, кількість та продуктивність різних за призначенням насосних станцій тощо) є достатніми для забору та подачі води для поливу сільськогосподарських земель не менш як 1,5-1,8 млн гектарів, відведення надлишкових вод у весняний період з території площею понад 3 млн гектарів та водорегулювання на площі понад 1 млн гектарів. Однак, переважна більшість інфраструктури була побудована за часів СРСР і лише незначна її частина є модернізованою. За експертними оцінками, вартість реконструкції та модернізації всіх систем зрошення та дренажу України може сягати 3 млрд дол. США.
При цьому, здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн тонн зернових, близько 3 млн тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд гривень.
На ринку існує багато проблем, а відсутність «розумного» регулювання для їхнього вирішення створює передумови для виникнення «сірих схем» підключення до систем зрошення та дренажу.
Існування цих проблем не дозволяє залучати інвестиції, створює негативні екологічні наслідки, а з відкриттям ринку землі, через невизначеність права власності на меліоративну систему, можуть створюватись умови для рейдерських захоплень земель.
Розвиток систем зрошення та дренажу є дуже актуальним для агровиробників в умовах зміни клімату та виникнення посух та паводків, збільшення продуктивності врожайності, підвищення рівня експорту продукції, а також є привабливим для іноземних інвестицій, які потрібні для розвитку економіки в цілому. Дослідження спрямоване на аналіз застосування та функціонування систем зрошення та дренажу в аграрному виробництві з метою врегулювання відносин між державою та суб’єктами господарювання, пов’язаних
з відкриттям ринку землі.
Коноплі є високорентабельною сільськогосподарською культурою, яка у своїй структурі налічує близько 200 активних речовин, з яких 18 вивчені. Зокрема, до таких речовин належить КБД та ТГК, що є найбільш вивченими канабіноїдами.
Технічні та наркотичні коноплі розрізняються між собою за вмістом ТГК. Згідно з українським законодавством, його частка в технічних коноплях може складати не більше 0,08%, тоді як у ЄС - 0,2%, у Канаді - 0,3%, у США - 0,3%, а в деяких країнах - узагалі 1%.
Правове регулювання технічних конопель у світі є різним, тобто їх обіг має різне правове підґрунтя для існування на ринку.
У свою чергу, українське законодавство не відрізняє технічні коноплі як сільськогосподарську культуру від медичних конопель, тим самим прирівнює їх до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Наше дослідження є аналізом ринку технічних конопель.
Метою написання цієї книги є визначення переліку проблем, які стримують економічний розвиток вугільної галузі в Україні. Можливі шляхи вирішення проблем, що презентовано у цій Книзі, мають концептуально протилежні варіанти вирішення. Офіс очікує, що ця книга допоможе органам законодавчої та виконавчої влади більш комплексно підійти до формування державної регуляторної політики у сфері вугледобування, яка забезпечить вихід із кризи вугільної галузі України, а також здійснення реструктуризації вугільного сектору (енергетичного, коксівного та бурого вугілля), передбаченої міжнародними зобов'язаннями України.
Простота і прозорість процесу приєднання до інженерних мереж - один із ключових аспектів, що беруть до уваги потенційні інвестори під час ухвалення рішення щодо створення виробничих та інших об’єктів в Україні. На сьогодні в нашій державі приєднання до електричних мереж врегульовано більш повно і зрозуміло, порівняно із приєднаннями до інших інженерних мереж, що, ймовірно, обумовлене підвищеною увагою держави до цього питання через прямий вплив на позиції України в міжнародному рейтингу легкості ведення бізнесу “Doing Business”. Водночас, чинне регулювання все ще не дозволяє нашій країні посісти гідне місце у цьому рейтингу, де Україна - лише на 128 позиції за легкістю приєднання до електричних мереж серед 190 країн світу, в той час як строк виконання приєднання є одним з найдовших у світі. Ще гірша ситуація з приєднанням до мереж газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.
Невиправдано ускладнені процедури приєднання до інженерних мереж, суперечливе законодавство, зловживання монопольним положенням операторами мереж - це меншою мірою стосується приєднання до електричних мереж і лише певною мірою - газових, в той час як регулювання приєднання до мереж централізованих теплопостачання, водопостачання та водовідведення є вкрай непередбачуваним для замовника, регулюється численними підзаконними нормативно-правовими актами, які часто суперечать одне одному та профільним законам. Зокрема, процедури та визначення вартості приєднання до цих мереж лише фрагментарно та суперечливо врегульовані окремими нормами підзаконних актів. Таке недосконале регулювання має надзвичайно чутливі наслідки, оскільки замовники послуги приєднання до будь-яких з інженерних мереж замовляють відповідну послугу у монополіста, який не обмежується у своїй діяльності спеціально-дозвільним принципом, встановленим Конституцією для державних органів, а є суб’єктом господарювання, націленим на прибуток, від ймовірних зловживань з боку якого замовників має захищати спеціальне законодавство.
Отже, чинне регулювання в частині приєднання до інженерних мереж наразі потребує докорінного перегляду і удосконалення.
У цій зеленій книзі ми описали стан та перспективи регулювання публічних закупівель в сфері будівництва,
проаналізували відповідні дані єдиної системи електронних публічних закупівель (в т.ч.: рівень конкуренції,
економії, склад замовників та учасників процедур, їх активність, статистику закупівель за розділами 45000000-7
«Будівельні роботи» та 71000000-8 «Архітектурні, будівельні, інженерні та інспекційні послуги» Національного
класифікатора «Єдиний закупівельний словник»), наголосили на виявлених в процесі аналізу проблемах та
вказали на можливі шляхи їх вирішення.
У жовтні 2019 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Ці зміни скасували монополію розпорядчого методу нормування, який був притаманний радянській системі технічного регулювання, й дозволили застосовувати цільові та параметричні підходи до нормування в будівництві. Навіть більше: законодавчо було визначено пріоритетність застосування саме параметричних підходів.
Цей крок розширив можливості для проектувальників, архітекторів та будівельників застосовувати сучасні технології, впроваджувати інновації та зробив всю систему нормування в будівництві більш гнучкою та такою, що відповідає запитам ХХІ століття. Але, на жаль, попри прийняття закону і те, що чинні будівельні норми, розроблені розпорядчим методом, недостатньо гнучкі для застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів, запровадження параметричного методу, фактично, залишилося на папері через відсутність подальших кроків щодо підтримки законодавчих змін. Це значно обмежує творчу свободу проєктувальника й можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, що за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі запропонованих.
Основними засадами, що обумовлюють необхідність зміни підходів до нормування, а також і реформу системи технічного регулювання у будівництві можна вважати:
підвищення рівня вимог до життєвого середовища;
прискорення технічного процесу й інноваційний розвиток;
формування прошарку кваліфікованих фахівців галузі.
У цій Зеленій книзі, яка не є типовим аналізом проблем ринку, ми здійснили аналіз практик провідних країн щодо переходу до параметричних методів нормування в будівництві, їхніх переваг і недоліків. Окремо були зазначені переваги для розвитку економіки та системи технічного регулювання, які надає застосування параметрики. Зокрема, застосування параметричних підходів для системи регулювання будівництва є важливою складовою для забезпечення здорової конкуренції, вільного пересування товарів і послуг, заохочення інновацій і просування нових технологій.
Наші експерти підготували пропозиції щодо кроків, які допоможуть повноцінно запровадити параметричні підходи й вивести розвиток системи технічного регулювання в будівництві й саме будівництво на якісно новий, сучасний рівень.
Сьогодні для водноресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне навантаження, а проблема води — одна з найгостріших.
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис. км2 , що становить 4,0% від її загальної території (603,7 тис. км2 ).
При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття. Традиційно вода розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що, зрештою, і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
У дослідженні висвітлені ключові проблеми у сфері спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного фонду, а також причини цих проблем та запропоновані шляхи вирішення, що дозволить, зокрема, забезпечити раціональне використання водних ресурсів.
Создание внешней управляющей компании в сфере коммерческой недвижимостиAlexander Moiseienko
Дипломна робота на тему "Створення управляючої компанії в сфері комерційної нерухомості за рахунок проекту розвитку компанії з обслуговування будівель і споруд"
Голосовий зв’язок є найбільш поширеним видом зв’язку у повсякденному вжитку українців: на кінець 2019 року в країні налічувалось більше 52 млн активних ідентифікаційних карток абонентів мобільного зв’язку і більше 4 млн ліній фіксованого. Надання абонентам послуг голосового зв’язку згенерувало 12,6 млрд грн доходу в 2019 році.
Наразі голосовий зв’язок фактично доступний географічно і фінансово для абсолютної більшості громадян. При цьому, галузь фіксованого зв’язку, на яку лягає основний регуляторний тягар, давно втратила свою провідну роль в голосовому зв’язку і знаходиться в глибокій кризі. На думку авторів, давно назріли зміни регуляторних підходів до забезпечення доступності послуг і до міжоператорської взаємодії.
Наявне регулювання фінансової доступності впливає на весь ринок фіксованого зв’язку, обмежуючи прибутки операторів (через механізм цінового регулювання) та створюючи додаткове навантаження на місцеві бюджети (через механізм пільг за професійною та іншими, не пов'язаними з забезпеченням цінової доступності послуг, ознаками). Автори пропонують скасувати регулювання цін і пільги на оплату послуг фіксованого зв’язку, замінивши їх на адресну фінансову допомогу для окремих категорій громадян, що знаходяться за межею бідності, на придбання послуг голосового зв’язку та термінального обладнання. Така адресна допомога може надаватись лише після аналізу фінансової спроможності домогосподарств і лише на один вид зв’язку.
Наявне регулювання географічної доступності забезпечило покриття мережами мобільного зв’язку абсолютної більшості населених пунктів, в той час як охоплення мережами фіксованого зв’язку значно скоротиться в найближчі роки через фінансову недоцільність підтримки мереж в малозаселених регіонах. Існує ризик зменшення покриття мережами мобільного зв’язку через припинення надання послуг за технологією CDMA та початок використання частот діапазону 900 Мгц для надання послуг передачі даних за стандартом 4G. В цих умовах акцент політики має зміститись на виявлення “білих плям” покриття та вжиття заходів для їх усунення за умови запиту на таке усунення.
В Україні відсутнє комплексне регулювання діяльності з надання аудіовізуальних медіа послуг з використанням технології OTT. Це має як позитивні наслідки для бізнесу у вигляді можливості стрімкого росту, так і негативні - у вигляді протиправного використання контенту. Також існують ризики незабезпечення інформаційної безпеки для держави та надання послуг неналежної якості.
Розвиток ринку стримують:
законодавча неврегульованість діяльності таких суб’єктів;
високий рівень піратства в Україні;
нерівність умов діяльності з іноземними платформами, принаймні з питань оподаткування.
Для того, щоб винайти нову діючу речовину, науковцям потрібно щонайменше 10 років, понад 200 мільйонів євро та близько 200 різних досліджень. Однак, в умовах здійснення таких наукових робіт в Україні, за наявності фінансових ресурсів та інвестицій, жодному суб'єкту господарювання, що працює на ринку, не вдалося б пройти цей шлях легко.
Основними проблемами для бізнесу, пов'язаними із реєстрацією нової діючої речовини та препаратів, є недоліки нормативно-правових актів, надмірності адміністративних процедур при проведенні експертиз та видачі дозволів, невизначеність послідовності дій та, іноді, повна відсутність регулювання окремих етапів державної реєстрації.
Проблемами для споживачів - аграрних підприємств є їх незахищеність від підробок та неякісних засобів захисту рослин, які вони використовують у господарській діяльності, складнощі щодо утилізації тари та невикористаних препаратів тощо. Тіньовий ринок за експертними оцінками складає 30% від всіх продажів.
За таких умов держава має труднощі з належним контролем щодо обігу, зберігання та використанням засобів захисту рослин через розгалуженість та невизначеність повноважень між різними органами державної влади. Недостатня участь держави у всіх процесах пов'язаних з обігом ЗЗР призводить до порушення принципу «добросусідства» між учасниками ринку. Яскравим прикладом на сьогодні є конфлікт інтересів між аграріями та пасічниками.
На сьогодні нормативно-правове регулювання ринку здійснюється 127 регуляторними актами та 73 інструментами державного регулювання. Аналіз нормативно-правового поля показав, що понад 24% актів, котрі регулюють ринок ЗЗР, є неактуальними, а майже 9% правових актів мають ознаки незаконних. За проведеною експертною оцінкою, інструменти регулювання ринку в більшій мірі є корупційними. Так, 51 з 73 інструментів мають надзвичайно високі корупційні ризики, що свідчить про значну кількість бар'єрів для суб'єктів господарювання на ринку. Таким чином, системний аналіз ринку показав, що наявність великої кількості нормативно-правових актів та інструментів регулювання, які є застарілими, мають недоліки та процедурні неузгодженості між собою, не дозволяє реалізувати ефективну політику держави у сфері регулювання обігу засобів захисту рослин.
Сформований у відповідності до вимог Галузевого стандарту вищої освіти України, яким стверджено освітньо-професійна програма підготовки магістра за спеціальності 8.03050803 «Оподаткування». Розкривається загальний зміст механізму адміністрування податків, його мета, завдання і методи. Викладається теорія та практика функціонування механізму адміністрування податків. Надаються особливості його використання в управлінні найважливішими для України податками та зборами. Містить контрольні питання для закріплення знань.
Для студентів, аспірантів, а також слухачів системи підвищення кваліфікації, що навчаються за спеціальностями «Фінанси і кредит» та «Облік і аудит» при вивченні дисципліни «Податковий менеджмент».
Зміна клімату та погіршення стану довкілля є екзистенційною загрозою для всього світу. Відповіддю на цей виклик є Європейський зелений курс. Він передбачає, що цифровий перехід має відбуватися одночасно із зеленим переходом (twin transition). Реалізація Зеленого курсу – важлива складова євроінтеграції України. Єврокомісія визначила, що відбудова України має відповідати зеленому та цифровому порядку денному. Що саме має робити Україна в цифровій трансформації для післявоєнної відбудови та євроінтеграції? Для відповіді на це питання команда BRDO підготувала Зелену книгу «Цифрова трансформація як основа Європейського зеленого курсу і відновлення».
Кліматичні зміни, погіршення екології та виснаження запасів невідновлюваних природних ресурсів становлять загрозу для світової економіки, здоров’я і життєдіяльності людини та природних екосистем. Перехід до вуглецевонейтральної економіки спрямований насамперед на захист життя людини і тварин, шляхом зменшення забруднюючих викидів. В його основу закладено підвищення ефективного використання ресурсів шляхом переходу до «чистої» циркулярної економіки, а також відновлення біорізноманіття та зменшення забруднення, що має покращити умови життя для кожної людини.
Наприкінці 2019 року Європейська комісія опублікувала Комюніке «Європейський зелений курс», мета якого — зробити Європейський континент кліматично нейтральним до 2050 року, підвищити добробут громадян, захистити біологічне різноманіття, екологізувати економіку.
Дорожня карта Європейського зеленого курсу передбачає комплекс заходів щодо підвищення ефективного використання енергоресурсів, переходу до «чистої» циркулярної економіки, зменшення забруднення та запобігання змінам клімату. Передбачаються досить жорсткі екологічні вимоги до продукції, яку ввозитимуть до країн ЄС, так званий Carbon Border Tax.
Тому вже на сьогодні існує потреба оцінки можливих ризиків такого вуглецевого коригування на українську економіку загалом та енергетичну галузь зокрема, визначення шляхів мінімізації негативного впливу на енергетику в Україні.
У Зеленій книзі «Взаємодія учасників ринку будівництва в розрізі життєвого циклу будівель та споруд» нами проаналізовані:
наявний стан та пріоритетні напрямки розвитку галузі будівництва на підставі даних Державної служби статистики України та іншої статистичнї та аналітичної інформації, отриманої з відкритих джерел;
механізми взаємодії ключових стейкхолдерів процесів будівництва та експлуатації будівель та споруд у розрізі життєвого циклу будівель та споруд;
суть та вплив Європейського Зеленого Курсу на майбутній розвиток будівельних індустрій та галузі, можливості та перспективи безпосередньої участі України не лише у забезпеченні досягнення критеріїв «зеленої» циркулярної економіки, а й впливати на планування заходів щодо виконання ЄЗК;
особливості взаємодії учасників у процесі надання будівельної продукції на ринку;
динаміка питомої ваги інтелектуальної складової в процесах будівництва та суміжних з ними, її вплив на ефективність розвитку галузі.
Оперативними кроками та основними шляхами стимулювання розвитку інтелектуальної складової у взаємодії учасників будівельного ринку з метою запобігання ризикам подальшого розвитку галузі за екстенсивним сценарієм, що не відповідає сучасним запитам та тенденціям, доречно визначати за такими напрямами:
Розрахунок життєвого циклу об’єкта будівництва має стати основою формування інвестиційних намірів;
Безпосереднє підвищення рівня інтелектуальної складової шляхом запровадження дієвих стимулів є важливим завданням для переходу до інтенсивного сценарію розвитку, в тому числі із врахуванням стратегії Європейського Зеленого Курсу;
Забезпечення умов добросовісної конкуренції на ринку;
Розвиток інструментів саморегулювання ринку (зокрема внаслідок діджиталізації процесів, забезпечення доступності інформації, застосування ВІМ-технологій, підвищення значення саморегулівних організацій);
Врахування сучасного геополітичного стану та подолання наслідків злочинної агресії з боку рф проти України методами правового та технічного регулювання;
Забезпечення ефективної реалізації програм та планів із масштабної повоєнної відбудови України.
Означені тенденції, спрямовані на перехід до інтенсивного шляху розвитку галузі, є особливо актуальними за нових реалій існування держави та через загострення потреб ринку.
Розвиток світового промислового виробництва, нарощування інтенсивності праці з метою збільшення обсягів виробництва товарів та послуг, виготовлення продуктів харчування та забезпечення потреб суспільства стали передумовами глобального потепління та збільшення викидів вуглецю в атмосферне повітря.
Генерація вуглецю не обмежується лише одним із секторів економіки і є результатом роботи енергетики, сільського господарства, промислового виробництва, будівництва, логістики та транспорту, роботи сектору IT та інших індустрій.
Уряди країн світу безперервно шукають нові способи управління та зменшення негативних наслідків викидів вуглецю шляхом аналізу чинної державної політики, формування кліматичної відповідальної поведінки бізнесу, розробки стратегій переорієнтації виробництва, ухвалення відповідного законодавства, застосування стимулюючих та обмежувальних інструментів впливу для ведення господарської діяльності, взяття міжнародних зобов’язань та глобальну переорієнтацію економіки.
Дослідження Офісу спрямовано на вивчення ринків вуглецю та інструментів регулювання, що забезпечують їх функціонування.
Зелена книга присвячена дослідженню державних політик та
законодавства ЄС щодо впровадження Європейського зеленого курсу у
транспорті; пропозиціям щодо декарбонізації різних видів транспорту в
Україні; застосуванню альтернативних (низьковуглецевих) видів палива
для транспорту та підготовці рекомендацій органам державної влади
та бізнесу в Україні щодо дій у напрямку приєднання до Європейського
зеленого курсу.
Метою написання цієї книги є аналіз відповідності державної
політики України принципам Європейського зеленого курсу, визначення
ризиків та переваг для транспортної галузі під час впровадження
принципів Європейської зеленої угоди в Україні; пропозиції щодо
гармонізації з Європейським зеленим курсом та формування в Україні
сталої мобільності.
Використання води в Україні є вкрай неефективним.
Третина піднятої з підземних джерел води втрачається у процесі видобутку – настільки застарілим є процес виробництва в Україні.
Більше третини водопровідних та каналізаційних мереж перебувають у незадовільному стані і потребують негайної заміни. Від цього страждає якість питної води, що постачається населенню, але щороку замінюється лише до 2% мереж від того, що критично необхідно замінити.
Окрім цього, знижуються обсяги споживання води користувачами – у порівнянні із 2010 роком споживання води у 2019 році впало на 39%. Забезпечення питною водою за регіонами України також розподілене нерівномірно – лише третина сільського населення забезпечується послугами централізованого водопостачання, а інші споживачі сільської місцевості подекуди вимушені використовувати воду з колодязів, яка не відповідає нормативам якості питної води.
Фінансовий стан підприємств водопровідно-каналізаційного господарства протягом останніх років теж сумний – у 2019 році чистий збиток підприємств галузі становив 2,13 млрд грн.
Всі ці проблеми накопичуються на тлі того, що Україна є однією з найменш забезпечених водними ресурсами країн Європи, і ці ресурси швидко забруднюються. Зрозуміло, що вітчизняна галузь водопостачання і водовідведення потребує нагальних змін.
Експерти BRDO проаналізували економічні показники галузі і чинне регулювання і дійшли висновку, що поточна державна політика у сфері є неефективною і не відповідає зобов’язанням України відповідно до угоди про Асоціацію з ЄС, стратегічне планування – недосконалим, а тарифна політика стримує інвестиції у галузь й унеможливлює подальший розвиток.
Для того, щоб окреслити шляхи вирішення проблем галузі і створити умови для її розвитку, наші експерти розробили Зелену книгу “Регулювання ринку водопостачання і водовідведення”.
Книга містить:
аналіз ринку і стейкхолдерів
аналіз регуляторного поля
опис проблем учасників ринку
аналіз кращих практик ЄС у сфері і шляхи гармонізації законодавства України із європейським
концепцію державної політики з кількома альтернативами вирішення проблем галузі
Дослідження буде корисним органам виконавчої влади для комплексного формування державної регуляторної політики у сфері, покращення технічного стану систем водопостачання та водовідведення, а також підвищення якості питного водопостачання.
Проект Закону України Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності»
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності»
Законодавчі акти та діджитал-інструменти, розроблені за участі експертів Офісу ефективного регулювання BRDO 2015-2020 років, заощадили 25 мільярдів грн для українського малого й середнього бізнесу, а також 5,5 млрд грн витрат державного апарату.
Про це йдеться у звіті BRDO за 2020 рік.
За 5 років діяльності BRDO:
ухвалено 166 законодавчих актів (спів)авторства наших експертів (у 2020 році — 27, із яких 10 — закони);
скасовано 1245 нормативних актів, що ускладнювали ведення бізнесу (36 у 2020 році);
розроблено 5 унікальних онлайн-інструменти, якими користуються МСБ, держслужбовці та органи місцевого самоврядування.
Крім цього, у 2020 році експерти Офісу здійснили 18 досліджень у сферах будівництва, енергетики, транспорту та інфраструктури, ІТ&Телекому, сільського господарства, а також нагляду і контролю, що стали чи ще стануть основою для вирішення проблем підприємців та громадян.
“2020-й став роком ухвалення наймасштабніших ініціатив BRDO у сфері державної політики за весь час нашої роботи. Проте щороку також зростає і опір змінам із боку тих, хто наживається на корупції. Однак завдяки створенню широких коаліцій із представниками різних організацій та установ вдається підтримувати поступ реформ”, — зазначає виконавчий директор BRDO Олексій Дорогань.
Наша місія — відіграти ключову роль у перетворенні України на європейську демократичну державу з ефективним державним управлінням і сильною економікою.
Legislative acts and digital tools developed with the participation of experts from the Better Regulation Delivery Office (BRDO) in 2015-2020 saved UAH 25 billion for Ukrainian small and medium-sized businesses, as well as UAH 5.5 billion of government spending.
This is stated in the BRDO report for 2020
During 5 years of BRDO activity:
166 legislative acts (co)drafted by our experts were adopted (in 2020 — 27, of which there are 10 laws);
1,245 regulatory acts that made it difficult to do business were repealed (36 in 2020);
5 unique online tools used by SMEs, civil servants, and local self-government bodies were developed.
Also, in 2020, BRDO experts conducted 18 researches in construction, energy, transport and infrastructure, IT&Telecom, agriculture, and supervision and control sectors. These researches have become or will become the basis for solving the problems of entrepreneurs and citizens.
“2020 was the year of the adoption of the largest BRDO initiatives we ever had related to public policy. However, those who profit from corruption also increase their resistance to change every year. Nevertheless, we can support the progress of reforms thanks to the creation of broad coalitions with representatives of various organizations and institutions,” Oleksii Dorohan, BRDO CEO, said.
Our mission is to play a key role in transforming Ukraine into a European democracy with effective governance and a strong economy.
Офіс ефективного регулювання за підтримки проекту «Консультування підприємств щодо енергоефективності», що виконується GIZ за дорученням Уряду Німеччини, підготував Зелену книгу «Стимулювання промислових підприємств до енергоефективності та захисту клімату». Вона є першим кроком, спрямованим на ініціювання публічного діалогу щодо низки стратегічних проблем, окреслення яких сприятиме розробці урядового плану дій із стимулювання енергоефективності. Характерною рисою дослідження є поглиблене вивчення проблематики із системним аналізом якості регуляторного поля в Україні та його подальше удосконалення.
Стимулювання промислових підприємств до ефективного використання енергоресурсів та захисту клімату повністю відповідає цілям сталого розвитку, які Україна разом з іншими країнами-членами ООН взяла за основу у встановленні стратегічних рамок національного розвитку на період до 2030 року. Це також відповідає вимогам міжнародних кліматичних договорів, Стороною яких є Україна.
Державна політика у сфері енергоефективності та зміни клімату має спрямовуватись на формування рамкових адміністративно-правових та фінансово-економічних умов, що створюють цілісну систему стимулювання промислових підприємств до ефективного використання енергоресурсів та зменшення викидів парникових газів. Саме застосування системного підходу дозволяє досягти відчутного ефекту від впровадження енергоефективних заходів як на рівні окремого підприємства, так і на рівні держави в цілому.
В основу Білої книги покладено результати змістовного професійного діалогу, який відбувся із залученням органів державної влади, бізнесу, громадськості та інших заінтересованих сторін в рамках обговорення Зеленої книги «Стимулювання промисловості до енергоефективності та захисту клімату», підготовленої Офісом ефективного регулювання в 2019 р. і опублікованої 31.10.2019.
Експертами проаналізовані чинні в Україні інструменти стимулювання промислових підприємств до енергоефективності та захисту клімату, а також надані пропозиції щодо застосування кращих європейських практик, які доцільно поширювати в Україні, та пропозиції, які покликані, зокрема, актуалізувати нормативно-правову базу у цій сфері та наблизити українське законодавство до законодавства ЄС.
Системне впровадження запропонованих змін у сфері енергоефективності сприятиме зростанню конкурентоспроможності українських товарів, підвищенню рівня безпеки держави шляхом зменшення залежності від імпорту паливно-енергетичних ресурсів, зменшенню викидів парникових газів та захисту клімату, сталому розвитку української економіки, а отже, підвищенню рівня здоров’я та добробуту громадян.
АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 р. № 1208 і від 9 червня 2006 р. № 815»
2. Офіс ефективного регулювання BRDO було засновано в листопаді 2015 року, задля сприяння створенню
ефективного регулювання і поліпшення економічних свобод в Україні (з пріоритетом для малого/середнього
бізнесу). Саме з цією метою ми реалізуємо інклюзивний та відкритий процес оптимізації регуляторних
відносин на ринку мобільних платежів, який призведе до взаємної довіри та партнерства держави й бізнесу.
Документ підготовлено експертами Офісу ефективного регулювання на основі аналізу законодавства
України станом на 26 червня 2017 року.
АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:
АВТОРИ: Ігор Самоходський, Олександр Шелест, експерти ІКТ-сектору BRDO
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ: Олександр Кубраков – керівник сектору «IT і телекомунікації» BRDO,
Олексій Гончарук – голова BRDO
ОФІС ЕФЕКТИВНОГОРЕГУЛЮВАННЯ
info@brdo.com.ua, office@brdo.com.ua
+38 (044) 332 49 12, +38 (094) 832 49 12
Київ, вул. Хорива, 55-К
www.brdo.com.ua
4. 4
ВСТУП
Зрозвиткомсучаснихцифровихтехнологійіпоявоюновихпотребунаселеннявсебільшогопоширенняусвіті
набувають послуги із застосуванням мобільних платежів. Так, світовий обсяг ринку платежів за допомогою
SMS у 2014 році становив близько 4 млрд дол. США, а його зростання передбачається на рівні 41% щороку
до 22 млрд дол. США у 2019 році. Ринок оплати з використанням мобільних додатків становив 2 млрд дол.
США, однак очікується його зростання ще більшими темпами: 51% щороку до 16 млрд дол. США у 2019 році1
.
Україна досі залишається осторонь цих глобальних процесів, і, на відміну від 932
країн світу, у нашій державі
відсутній розвинений механізм мобільних платежів. Незважаючи на розвинену мережу реалізації послуг
мобільного зв’язку і зручність у використанні мобільних платежів,що доступні абонентам 24 годину на добу
7 днів на тиждень,цей ринок на сьогоднішній день не має змоги повноцінно реалізуватися в Україні.
1 The Mobile Payments Report 2016
2 State Of The Industry Report On Mobile Money
5. 5
1 | ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ
МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
1.1
СУТЬ ПОСЛУГИ МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ, ПОВ’ЯЗАНІ
ПРОЦЕСИ ТА ПОСЛУГИ
На сьогодні існує декілька визначень діяльності, що може стосуватися мобільних
платежів. В межах даної Зеленої книги під мобільними платежами мається
на увазі отримання користувачем фінансових послуг 1 за допомогою
кінцевого обладнання оператора телекомунікацій (телефон, планшет
тощо) та 2 з використанням коштів, що були внесені на особовий рахунок
абонента мобільного оператора.
В процесі функціонування мобільних платежів у такому випадку виділяють
наступні бізнес-процеси:
Зарахування коштів на мобільний рахунок за послуги зв’язку.
Перерахування коштів на електронний гаманець.
Оплата електронними грошима товару (послуги).
Для використання мобільних платежів клієнт має бути абонентом одного з
операторів мобільного зв’язку і мати прив’язаний до номера телефону рахунок.
Оплата телекомунікаційних послуг абонентом є першим етапом використання
мобільних платежів. Другим етапом є перерахування сплачених коштів в розмірі
вартості товару або послуги, які клієнт бажає отримати, на електронний гаманець,
який відкривається банком або його агентом – оператором за заявою абонента і
прив’язується до мобільного номеру.Надалі електронні гроші, що знаходяться на
гаманці, використовуються для оплати товарів, послуг чи обміну на готівку.
Статистична класифікація продукції не містить такої послуги, як мобільні платежі.
Враховуючи наявні у класифікаторі товари і послуги, пропонуємо наступний
розподіл відносно процесів ринку мобільних платежів:
Бізнес-процес Код СКП Товар/послуга, що стосуються процесу
Зарахування коштів на
мобільний рахунок за
послуги зв’язку
61.20.1
Послуги мобільного зв'язку і послуги приватних мереж
для систем безпроводового електрозв'язку
61.20.2
Послуги операторів зв'язку у сфері безпроводового
електрозв'язку
61.20.3
Послуги з передавання даних мережами безпроводового
електрозв'язку
61.20.4
Послуги безпроводового електрозв'язку в мережі
Інтернет
61.20.5
Послуги з розповсюдження програм кінцевим
споживачам через безпроводову мережу електрозв'язку
61.90.1 Послуги у сфері електрозв'язку інші
Перерахування коштів
на електронний
гаманець
н/д Електронні мобільні платежі
Оплата електронними
грошима товару
(послуги)
64.19.30 Послуги з грошового посередництва інші, н.в.і.у.
64.99.1
Послуги фінансові інші (крім послуг у сфері страхування
та пенсійного забезпечення), н.в.і.у.
6. 6
Відповідно до списку товарів і процесів, складові ринку мобільних платежів не є
об’єктами імпорту або експорту. Тим не менш варто зазначити, що теоретично
коштами з використанням мобільних платежів можна було б оплачувати товари і
послуги,щоналежалибдооб’єктівімпорту/експорту.Такожбільшістьобладнання,
що використовується операторами і провайдерами, імпортується. Тим не менш,
самі компанії зазвичай не здійснюють експортно-імпортної діяльності.
Ринокмобільнихплатежівфункціонуєнаперетинісфертелекомунікаційтафінансів
і обслуговує значні верстви населення і бізнесу, чим спричинена його значимість.
Загалом можна виділити наступні групи зацікавлених осіб на ринку:
1 мобільні оператори;
2 абоненти;
3 бізнес-середовище;
4 Міністерство фінансів (державний бюджет);
5 Національний банк України;
6 фінансові компанії і банки.
Найвищий інтерес серед зазначених стейкхолдерів мають мобільні оператори.
Сьогодні середній дохід на абонента (ARPU) в Україні складає близько 45 грн
(1,57 євро), що є одним з найнижчих показників у світі. Так, у сусідніх країнах
ARPU суттєво вищий: 4,16 євро в Румунії і 6,74 євро в Польщі, не кажучи вже про
найбагатші країни Євросоюзу. Через це мобільні оператори зацікавлені в нових
джерелах доходів, одним з яких можуть стати мобільні платежі.
ARPU МОБІЛЬНОГО ЗВ’ЯЗКУ В РІЗНИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ,
євро на місяць
Україна
Польща
Румунія
Євросоюз
Люксембург
1,57
4,16
6,74
13,51
22,23
Джерело: European Union Open Data Portal, дані операторів
Запуск нового ринку буде також корисним для населення, яке отримає новий
зручнийспосіброзрахунку.ЗгіднозізвітомMcKinsey,вУкраїнілише53%населення
мають банківський рахунок, тоді як в Туреччині цей показник склав 57%, а в
Польщі 78%. Тобто майже половина населення не має можливості користуватися
банківськими послугами.
Але навіть ті, хто мають банківські картки, не завжди мають можливість
скористатися ними. Рівень забезпечення POS-терміналами в Україні в 2,3 рази
менший, ніж у Польщі, і в 7 разів менший, ніж уТуреччині. Для прийому мобільних
платежів достатньо мобільного телефону чи планшету, що дозволяє проводити
безготівковірозрахункинавітьзавідсутностіPOS-терміналучибанківськоїкартки.
7. 7
КІЛЬКІСТЬ POS-ТЕРМІНАЛІВ,
тис. од. на 1 млн осіб, 2014 р.
Україна
Польща
Туреччина
Росія
Бразилія
США
4,5
8,9
10,3
21,9
31,4
43,6
Джерело: Підвищення продуктивності в Україні: банківський сектор як модель економічного
розвитку, McKinsey Company
Бізнесу також вигідне запровадження мобільних платежів, оскільки це ще
одна можливість отримати оплату від клієнта, причому спосіб, що не вимагає
капітальних витрат і доступний не лише середньому і великому бізнесу, але й
малим і мікропідприємствам. Для окупності обсяг виручки на 1 POS-термінал
має бути вищим, ніж у більшості невеликих підприємств, тоді як мобільні платежі
дозволять приймати безготівкову оплату практично будь-кому. Наприклад,
інтернет-магазини, популярність яких зростає, не можуть забезпечити всіх
кур’єрів терміналами для прийому карток, що провокує широке використання
готівки, тоді як використання мобільних платежів дозволить перевести сферу
інтернет-торгівлі в цивілізоване русло.
Зацікавленими у запровадженні мобільних платежів мають бути і державні
органи. Міністерство фінансів матиме вигоду від наповнення бюджету за рахунок
збільшенняподатківвідмобільнихоператорівтазагаломвідінтенсифікаціїділової
активності. Іншим бенефіціаром від запровадження мобільних платежів буде
Національний банк України завдяки прискоренню реалізації проекту Cashless
economy. Згідно з концепцією, презентованою у 2016 році, розвиток електронних
каналів прийому платежів, в тому числі мобільних платежів, є одним з ключових в
ході реалізації проекту.
Ще одними стейкхолдерами виступають фінансові компанії та банки. На
перший погляд, мобільні платежі створюють альтернативу звичним банківським
послугам, додаючи конкуренції до цієї сфери. Проте мобільні платежі здебільшого
зосередженіназалученнінаселення,щонекористуєтьсябанківськимипослугами,
та на об’ємах переказів, що економічно непривабливі для банків. Натомість за
рахунок синергії завдяки збільшенню використання безготівкових інструментів і
обізнаності та довіри населення може зрости інтерес до банківських послуг, що
робить запровадження мобільних платежів корисним для банківського сектору.
Окрім того,мобільні платежі здійснюються з використанням електронних грошей,
право на випуск яких мають виключно банки, а суміжними операціями можуть
займатися юридичні особи, що уклали агентські договори з банками. Таким чином
розвиток мобільних платежів передбачає значне збільшення обсягів електронних
грошей, що створює можливості для розвитку як фінансових компаній, так і банків.
Загалом,на думку BRDO, запуск ринку мобільних платежів стане корисним і має
підтримуватися усіма зазначеними стейкхолдерами.
9. 9
1.2
ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
В УКРАЇНІ
Сьогодні ринок мобільних платежів в Україні практично відсутній, оскільки
мобільні оператори юридично не мають змоги надавати подібні послуги. Деякі
фінансовікомпаніїпропонуютьнаселеннючастинусервісівзадопомогоюплатежів
з використанням мобільного телефону, але без залучення мобільних операторів,
яке неможливе без вирішення юридичних питань. За цих обставин говорити про
масштабний розвиток ринку мобільних платежів – неможливо.
Оскільки мобільні платежі використовують електронні гроші, слід навести
статистику, презентовану Національним банком України. Відповідно до неї, обсяг
випущених електронних грошей в Україні в 2016 році становив 40,5 млн грн,
обсяг операцій 2,99 млрд грн, а кількість електронних гаманців склала 45,7 млн.
При цьому монополістичне становище посідає одна компанія – GlobalMoney
з 45 млн гаманців (98% від загальної кількості) та обсягом операцій 2,89 млрд грн
(97% від загального обсягу). При цьому співвідношення випущених електронних
грошей до кількості гаманців суттєво відрізняється від інших представників ринку
(0,19 грн на гаманець порівняно з 61,11 грн у MasterCard, 127,14 грн у системі
«Простір», 285,71 грн у Visa). Розвиток мобільних платежів сприятиме появі
конкуренції і зростанню прозорості у сфері електронних грошей.
Для визначення ж потенціалу мобільних платежів в Україні був використаний
міжнароднийдосвідтаврахованіукраїнськіреалії.Попитнамобільніплатежііснує:
у світі ними користуються 10% абонентів1
, в Україні відповідно до досліджень
подібними послугами готові скористатися близько 20% абонентів2
. Ці показники
були прийняті за песимістичний і оптимістичний сценарій відповідно, а в якості
базового розглядалось значення поширеності мобільних платежів серед 15%
абонентів.
ПРОЦЕНТ АБОНЕНТІВ, ЩО КОРИСТУЮТЬСЯ МОБІЛЬНИМИ ПЛАТЕЖАМИ
15%20% 10%
Оптимістичний
сценарій
Базовий
сценарій
Песимістичний
сценарій
Для визначення грошового значення ринку експерти BRDO підрахували кількість
коштів, що надходять на мобільний рахунок абонента в середньому у світі. Так,
існуютьдваосновнихджерела:зарахуванняготівкитанадходженнявідорганізацій
(від роботодавців, соціальні виплати тощо)3
. Середній розмір надходжень від
організацій становив 52,9 дол. США, проте кількість таких транзакцій була
незначна – 0,1 переказ на абонента намісяць. Середній розмір поповнення
готівкою становив 29 дол., проте відбувався набагато частіше – 2,2 рази на місяць
на абонента. Таким чином, сумарні середньомісячні надходження на абонента у
світі склали 69,09 дол. США, і це значення було прийняте для обчислення розміру
ринку за оптимальним сценарієм. Враховуючи низький рівень доходів, відносну
1 GSMA report 2015
2 Опитування GFK, надане операторами
3 State Of The Industry Report On Mobile Money
10. 10
дешевизну і відповідно незначні обсяги поповнень мобільного рахунку та інші
особливості України, для розрахунку базового сценарію було прийняте значення
6,91 дол., а для песимістичного – 0,69 дол. на місяць.
СЕРЕДНІЙ ОБСЯГ ВХІДНИХ ПЛАТЕЖІВ ЗА МІСЯЦЬ,
дол. США
6,91
69,09
0,69
Оптимістичний
сценарій
Базовий
сценарій
Песимістичний
сценарій
Враховуючи зазначені припущення, а також кількість абонентів мобільного
зв’язку в Україні серед населення (52,3 млн абонентів станом на 01.04.2017),
експерти BRDO дійшли висновку, що потенціал ринку мобільних платежів складає
650 млн дол.
ПОТЕНЦІЙНИЙ РІЧНИЙ РОЗМІР РИНКУ МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
ЗА РІЗНИХ СЦЕНАРІЇВ,
млн. дол.
Кількість користувачів,
млн
Обсяг платежів, дол.
Оптимістичний
(69.09)
Базовий
(6.91)
Песимістичний
(0.69)
Оптимістичний (10.5) 8 667.0 866.7 86.7
Базовий (7.8) 6 500.3 650.0 65.0
Песимістичний (5.2) 4 333.5 433.4 43.3
Таким чином реалізація базового сценарію дозволить запустити
безготівковий ринок мобільних платежів, розмір якого більш ніж в 5 раз
перевищить поточний обіг електронних грошей в Україні і суттєво зменшить
обсяг готівки, а відповідно і тіньової економіки.
11. 11
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1:
мобільні платежі – актуальна в усьому світі послуга, що стрімко
розвивається;
в Україні сьогодні мобільні платежі нерозвинені;
потенціал ринку мобільних платежів багатократно перевищує
поточний обсяг ринку електронних грошей;
у розвитку ринку зацікавлене широке коло сторін: населення,
держава, мобільні оператори, банки, фінансові компанії;
сьогодні на ринку електронних грошей, які є необхідною складовою
мобільних платежів, існує монополія.
12. 12
2 | ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ
МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
2.1
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ
Під час проведення системного перегляду даного ринку одним з перших завдань
було формування переліку регуляторних актів, які безпосередньо регулюють
відносини, що виникають між усіма учасниками ринку мобільних платежів.
Критерії для оцінки актів на предмет їхньої належності до регуляторних визначені
у частині першій статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності». Аналізу підлягали виключно такі
регуляторні акти, які мають первинний характер (основні акти). На відміну від
первинних регуляторних актів, регуляторні акти про внесення змін до інших актів
не є самостійними регуляторними актами, вони безпосередньо не здійснюють
правове регулювання, тому не були включені до переліку.
Детальний аналіз чинного регулювання ринку мобільних платежів потребує
врахування двох важливих аспектів:
З одного боку, ринок мобільних платежів може виникнути в Україні
та буде абсолютно новим, а з іншого, складові операції, що будуть
задіяні на цьому ринку, вже давно існують та врегульовані на рівні
законодавства України.
Підготовка цієї Зеленої книги вимагає значної кількості припущень,
що стосуються потенційного вибору учасниками ринку бізнес-
моделей та бізнес-процесів. Це обумовлено відсутністю на
сьогоднішній день відповідного ринку, а відтак і сталих суспільних
відносин.
Ринок мобільних платежів існує на перетині надання телекомунікаційних та
фінансових послуг. При цьому окремо варто підкреслити, що ринок мобільних
платежів імовірніше за все буде розвиватися з використанням електронних
грошей.
Відповідно, таке комплексне поєднання суспільних відносин обумовлює те, що
регуляторне поле щодо даного ринку включає в себе, з одного боку, регулювання
надання телекомунікаційних послуг, а відповідно, і значну роль Національної
комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, а з
іншогобоку–відносини,пов’язанізіздійсненнямрозрахунковихоперацій,атакож
операцій з електронними грошима, що є предметом регулювання Національного
банку України.
13. 13
2.2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ
СУБ’ЄКТАМИ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ВПЛИВ НА
РИНОК ВІД ІМЕНІ ДЕРЖАВИ, Є:
ВЕРХОВНАРАДАУКРАЇНИ–здійснюєухваленнядержавноїполітики
та законодавче забезпечення державного управління і регулювання у
сфері телекомунікацій (Глава ІІ Закону України «Про телекомунікації»),
приймаєзакони,щовстановлюютьзасадистворенняіфункціонування
фінансового та грошового ринків (стаття 92 Конституції України).
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ – здійснює державне управління
у сфері телекомунікацій (частина перша статті 13 Закону України
«Про телекомунікації»), затверджує правила надання та отримання
телекомунікаційних послуг (частина перша статті 33 Закону України
«Про телекомунікації»).
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ – регулює діяльність платіжних
систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми
платежів, у тому числі між банками (пункт 6 статті 7 Закону України
«Про Національний банк України»), встановлює правила, форми і
стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб
в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і
електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки
(стаття 40 Закону України «Про Національний банк України»),
здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг щодо
ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів (стаття 21
«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових
послуг»).
НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ
РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ – здійснює
реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ (пункт 2
частини першої статті 28 Закону України «Профінансові послуги та
державне регулювання ринків фінансових послуг»).
НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ ДЕРЖАВНЕ
РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ЗВ’ЯЗКУ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ – є органом
державного регулювання у сфері телекомунікацій (частина перша
ст. 17 Закону України «Про телекомунікації»).
ТобтоугалузінаданнятелекомунікаційнихпослугвУкраїніодночаснофункціонують
органи державного управління та орган державного регулювання. Це є одна з
трьох основних моделей державного впливу на сферу телекомунікацій, відомих
у світі. Наявність незалежного регулятора є однією з вимог функціонування
телекомунікаційних ринків розвинених країн світу, наприклад країн Євросоюзу.
Також наявність незалежного регулятора є вимогою Всесвітньої торгової
організації.
Хочемо наголосити, що активний розвиток телекомунікаційної галузі є ключовим
фактором економічного прогресу, при цьому не менш важливим є регулювання
та розвиток систем розрахунків в Україні, відповідальним за що є Національний
банк України.
Однак на сьогоднішній день в Україні відсутнє комплексне регулювання мобільних
платежів. За нашими оцінками, саме існуючі регуляторні механізми є бар’єрами на
шляху до його розвитку.
14. 14
2.3
ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРЕЛІКУ РЕГУЛЯТОРНИХ АКТІВ, ЩО
РЕГУЛЮЮТЬ РИНОК МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
На момент підготовки цієї Зеленої книги було визначено 20 ЧИННИХ
НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ, що безпосередньо складають регуляторне
поле ринку мобільних платежів:
Конституція України
9 Законів України
2 Постанови
Кабінету Міністрів України
про адміністративні
правопорушення
1 Рішення
Національної комісії
з питань регулювання
зв’язку України
1 Наказ
Міністерства
фінансів України
4 Постанови
Правління Національного
банку України
Податковий кодекс України
Кодекс України
ПЕРЕЛІК АКТІВ НАВЕДЕНИЙ У ДОДАТКУ.
Детальні результати аналізу регуляторних актів, що регулюють ринок,
відображаються у додатку.
Що стосується відносин між абонентом та оператором, то основний закон, що
встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій – Закон України
«Про телекомунікації», прийнятий Верховною Радою у 2003 році.
Цей закон визначає повноваження держави щодо управління та регулювання
зазначеної діяльності, а також права, обов’язки та засади відповідальності
фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються
телекомунікаційними послугами. На сьогодні до тексту Закону України «Про
телекомунікації» були внесені зміни шляхом прийняття 38 Законів України.
Найбільше змін Закон України «Про телекомунікації» зазнав у 2012 році (7 разів)
та 2010 році (6 разів). Такий підхід негативно впливає на бізнес, тому що кожного
року відбуваються зміни в регуляторному полі, і бізнес не може прорахувати свої
ризики від ведення господарської діяльності.
Окремо хочемо наголосити на тому, що ринок мобільних платежів пов’язаний з
правовимрегулюваннямфінансовихпослугтапереказукоштіввУкраїні.Прицьому
відповідна сфера суспільних відносин може бути виділена у кілька повноцінних
ринківзкомплекснимрегулюванням,щонеєпредметомдослідженняуційЗеленій
книзі. Однак, незважаючи на це, ми звернемо окрему увагу на окремі регуляторні
механізми, що стосуються регулювання фінансових послуг та переказу коштів в
Україні, які є важливими саме для ринку мобільних платежів.
Зокрема, увага буде приділена Закону України «Про платіжні системи та переказ
коштів в Україні» (надалі – Закон про платіжні системи), що визначає загальні
засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі – платіжні
15. 15
системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у
межах України.
Длязручностітасистемногорозуміннявзаємозв’язківнормативно-правовихактів,
що регулюють ринок мобільних платежів, ми будемо описувати акти та відповідне
регулювання, дотримуючись логіки бізнес-процесів на ринку мобільних платежів
(а не просто ієрархії нормативно-правових актів). Такий підхід ми вважаємо
найбільш оптимальним з огляду на те, що ринок мобільних платежів фактично
знаходиться на перетині різних галузей та сфер регулювання.
ЗАРАХУВАННЯ КОШТІВ НА ОСОБОВИЙ РАХУНОК
Насамперед для того, щоб абонент міг скористатися послугами мобільних
платежів, на його особовому рахунку мають бути кошти. Відповідно, першим
бізнес-процесом ринку є зарахування коштів за послуги зв’язку на особовий
рахунок.
Поповнення рахунку може бути здійснено за допомогою:
картки поповнення
рахунку
переказу коштів з
банківського рахунку
внесення готівки для
поповнення рахунку
(наприклад за допомогою
терміналу)
1 Поповнення особового рахунку можливе за допомогою карток
поповнення рахунків, що передбачено Правилами надання та
отримання телекомунікаційних послуг (постанова Кабінету Міністрів
України № 295 від 11 квітня 2012 року). Чинні нормативно-правові
акти не встановлюють спеціальних обмежень щодо цього виду
поповнення рахунку.
2 Також абоненти можуть здійснювати поповнення рахунків за
допомогоюпереказівкоштівуплатіжнихсистемахУкраїни,наприклад
зі своїх банківських рахунків.
Відповідно до Закону про платіжні системи, суб’єктами правових
відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники,
користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем (стаття 5).
При цьому Законом про платіжні системи (стаття 10) визначено, що
учасниками платіжної системи в України мають право бути (після
укладення договору з платіжною організацією відповідної системи):
банк, що має банківську ліцензію Національного банку України;
небанківська фінансова установа, яка має ліцензію
Національного банку України на переказ коштів без відкриття
рахунків.
3 Іншим шляхом поповнення особового рахунку є поповнення шляхом
внесення готівки за допомогою платіжних пристроїв та через пункти
приймання готівки для подальшого її переказу. Відповідно до пункту
першого Постанови НБУ «Про врегулювання питань щодо приймання
готівки для подальшого її переказу» від 12 лютого 2013 року № 42, такі
операції здійснюють виключно:
банки;
комерційніагентибанків–юридичніособи,якіуклалиагентські
16. 16
договори з банками;
небанківські фінансові установи, які відповідно до
законодавства України отримали ліцензію відповідного
органу на переказ коштів і є платіжними організаціями та/або
учасниками платіжної системи та здійснюють свою діяльність
відповідно до узгоджених Національним банком України
правил платіжної системи.
Щодо цих операцій важливим є Закон України «Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського
харчування та послуг» (надалі – Закон про РРО), що визначає правові
засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг. Його дія поширюється на усіх суб’єктів господарювання,
їхні господарські одиниці та представників (уповноважених осіб)
суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції
у готівковій та/або безготівковій формі. Відповідно до статті 3
Закону про РРО, суб’єкти господарювання, які здійснюють операції
з приймання готівки для її подальшого переказу, зобов’язані
застосовувати РРО. При цьому передбачені статтею 9 Закону про РРО
винятки з обов’язкового застосування реєстраторів розрахункових
операцій не поширюються на операції комерційних агентів банків
та небанківських фінансових установ з приймання готівки для
подальшого її переказу з використанням програмно-технічних
комплексів самообслуговування.
Тобто Законом встановлено вимогу про обов’язкове обладнання РРО
терміналів, що використовуються для поповнення особових рахунків
абонентів (програмно-технічних комплексів самообслуговування).
Як випливає з вищенаведеного, при поповненні абонентом особового рахунку
виникають відносини з проведення фінансової операції. Законом України «Про
запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї
масового знищення» (надалі – Закон про запобігання відмиванню доходів)
визначеноправовімеханізмипротидіїлегалізації(відмиванню)доходів,одержаних
злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження
зброї масового знищення.
Відповідно, один з таких механізмів поширюється на відносини з поповнення
особових рахунків, а саме – обов’язкова ідентифікація та верифікація клієнта має
здійснюватися у разі проведення разової фінансової операції без встановлення
ділових відносин з клієнтами на суму, що дорівнює чи перевищує 150000 гривень
(стаття 9 Закону про запобігання відмиванню доходів). Разом з цим варто
зауважити, що відповідно до статті 1 Закону про запобіганні відмиванню доходів
верифікація клієнта має здійснюватися «у його присутності», тобто наразі
відсутня можливість проведення віддаленої ідентифікації без особистої зустрічі з
представником суб’єкта первинного фінансового моніторингу.
Оскільки поповнення особових рахунків у описаних вище ситуаціях здійснюється
без ідентифікації клієнта в розумінні Закону про запобігання відмиванню доходів,
то можна вважати, що сума поповнення особового рахунку має бути меншою за
150000 гривень.
Таке обмеження, на нашу думку, не заважає розвитку ринку мобільних платежів
з огляну на те, що дозволена без ідентифікації сума поповнення рахунку є
достатньоюдлятого,щоббільшістьпотенційнозацікавленихумобільнихплатежах
користувачів могла би задовольнити свої потреби.
17. 17
ПОВЕРНЕННЯ НЕВИКОРИСТАНИХ КОШТІВ СПОЖИВАЧУ
На виконання статті 33 Закону України «Про телекомунікації» Кабінет Міністрів
України затвердив Правиланаданнятаотриманнятелекомунікаційнихпослуг
(постанова Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року).
Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг регулюють відносини
між операторами, провайдерами телекомунікацій та споживачами послуг. Зміни
до цього нормативно-правового акту у 2017 році ще не вносилися, при цьому за
час його існування він змінювався 8 разів, тож можна стверджувати, що цей акт є
стабільнішим щодо запровадженого регулювання.
При цьому саме Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг
встановлена одна з вимог, що є важливою для бізнес-процесів ринку мобільних
платежів. Йдеться про положення пункту 76, яким передбачено, що:
«Повернення невикористаних коштів абонентові, який отримує послуги
знеособлено (анонімно), здійснюється на підставі його письмової заяви за умови
реєстраціїабонентаоператором,провайдеромупорядку,встановленомуНКРЗІ».
Відповідне положення є значним обмеженням з огляну на наступне. По-перше,
більшість абонентів (більше 90%) мобільного зв’язку отримують послуги
знеособлено (анонімно). По-друге, кошти абонентів на особовому рахунку
(мобільному рахунку) фактично є коштами, які абоненти внесли у якості оплати
послуг оператора. Тобто кошти на особовому рахунку абонента являють собою
обсяг телекомунікаційних послуг – хвилин розмов, SMS та іншого, які для зручності
обліку оператор виражає у гривнях. Таким чином, баланс абонента на особовому
рахунку не можна порівнювати з залишком на особовому банківському рахунку,
оскільки ці кошти вже сплачені за надання послуг.
Таким чином, якщо йдеться про бажання абонента розпоряджатися коштами,
що були оплачені ним, але не були використані (тобто є залишком на особовому
рахунку), йому необхідно пройти процедуру повернення невикористаних коштів.
Відповідно до наведеного вище положення Правил надання та отримання
телекомунікаційних послуг, для того щоб анонімному абоненту було повернуто
кошти, необхідними є:
1 письмова заява;
2 реєстрація абонента оператором у порядку, встановленому НКРЗІ.
Зазначена вимога є істотним бар’єром для розвитку ринку мобільних платежів
загалом, оскільки робить важливий бізнес-процес ринку (процес повернення
коштів з особового рахунку) надто складним для користувача та фактично
призводить до необхідності його візиту до офісу оператора.
Порядок реєстрації абонентів, які отримують телекомунікаційні послуги без
укладеннядоговорувписьмовійформі(надалі–Порядокреєстраціїабонентів),
був затверджений Національною комісією з питань регулювання зв’язку України
(Рішення 11.08.2011 № 393) на виконання статті 18 та частини другої статті 32
Закону України «Про телекомунікації». Саме на цей нормативно-правовий акт
міститься посилання у наведеному вище пункті 76 Правил надання та отримання
телекомунікаційнихпослуг(реєстраціявідповіднодоПорядкуреєстраціїабонентів
є вимогою для повернення невикористаних коштів анонімному абоненту).
Відповідно до пункту 2.1 розділу II Порядку реєстрації абонентів:
«Повернення невикористаної частки коштів з особового рахунку абонента у
разі відмови від передплачених телекомунікаційних послуг та користування
персональнимномером,перенесенняабонентськогономераздійснюєтьсязаумови
реєстрації абонента у оператора, провайдера телекомунікацій». Тобто фактично
продубльовано вимогу 76 Правил надання та отримання телекомунікаційних
послуг щодо обов’язкової реєстрації для повернення коштів.
18. 18
При цьому відповідно до пункту 2.2 розділу II Порядку реєстрації абонентів: «Для
реєстрації споживач особисто подає оператору, провайдеру телекомунікацій
письмову заяву про реєстрацію …». Письмова заява має містити таку інформацію:
«для фізичних осіб – прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання абонента,
серію та номер паспорта, а також абонентський номер чи інший мережевий
ідентифікатор кінцевого обладнання, за яким отримуються послуги» (пункт 2.2
розділу II Порядку реєстрації абонентів).
Таким чином, з наведених вище норм Порядку реєстрації абонентів та Правил
надання та отримання телекомунікаційних послуг випливає, що для повернення
коштів абонентові (важливий бізнес-процес ринку мобільних платежів) він має
відвідати особисто офіс оператора та написати відповідну заяву. Враховуючи те,
що перевагою мобільних платежів має бути простота їхнього використання, така
процедура фактично унеможливлює їхній розвиток в Україні.
Також важливим для ринку мобільних платежів є регулювання, встановлене
Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до зазначеного Закону, платниками збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування (надалі – пенсійний збір) є підприємства, установи та
організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого
зв’язку. При цьому об’єктом оподаткування пенсійним збором є «вартість будь-
яких послуг стільникового рухомого зв’язку, сплачена споживачами цих послуг
оператору, що їх надає» (стаття 2 Закону України «Про збір на обов’язкове
державне пенсійне страхування»).
Тобто з суми коштів, що сплачуються абонентами операторам, має бути сплачений
пенсійний збір. При цьому сам порядок сплати збору є таким, що фактично
унеможливлює активний розвиток ринку мобільних платежів з огляду на нижче
викладене.
Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок сплати збору на обов’язкове
державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій,
що затверджений постановою від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі – Порядок
№ 1740).
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1740, пенсійний збір з вартості послуг
стільникового рухомого зв’язку сплачується платниками збору оператору
одночасно з оплатою ними зазначених послуг.
Разом з цим, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів»,ціна
продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов’язкові
платежі, які, відповідно до законодавства, сплачуються споживачем під час
придбання відповідної продукції. При цьому споживачі під час замовлення та/або
отримання телекомунікаційних послуг мають право на повернення від оператора,
провайдера телекомунікацій невикористаної частини коштів у разі відмови від
передплачених телекомунікаційних послуг.
Тобто при поверненні користувачам послуг стільникового зв’язку оператор
зобов’язаний повернути невикористані кошти, сплачені споживачем у повній
сумі, тобто з урахуванням пенсійного збору. При цьому сплата пенсійного
збору прив’язана до моменту оплати послуг, а не до моменту їхнього надання, і,
відповідно, на момент повернення коштів суми збору вже сплачені до Державного
бюджету України.
З іншого боку, Порядок № 1740 не передбачає зменшення (коригування) платежів
зі збору для операторів стільникового зв’язку при поверненні користувачам
(споживачам) невикористаних коштів.
Таким чином, якщо абонент схоче здійснити мобільний платіж (що, як описувалося
вище, потребує здійснення повернення коштів), то з його коштів вже буде
сплачений пенсійний збір, а порядок повернення/компенсації суми сплаченого
19. 19
збору відсутній у Порядку № 1740 (при цьому такий порядок компенсації
встановлений, наприклад, для благодійних телекомунікаційних повідомлень, що
виключені з об’єкту оподаткування збором).
Відповідно, ми можемо зробити висновок, що регулювання сплати пенсійного
збору, яке існує на сьогоднішній день, є значною перепоною на шляху до
функціонування в Україні ринку мобільних платежів.
ПОВЕРНЕННЯ КОШТІВ У ВИГЛЯДІ ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ
Вище описане регулювання процесу повернення коштів абонентові, при цьому
для розгляду ринку мобільних платежів ми робимо припущення, що кошти
абонентам для користування мобільними фінансовими послугами, у разі появи
відповідного ринку в Україні, будуть повертатися у вигляді електронних грошей.
Це припущення обумовлене тим, що користування електронними грошима у
визначених межах не потребує ідентифікації користувача – фізичної особи, тобто
є допустимим для користування анонімними абонентами операторів.
Разом з цим, електронні гроші можуть бути використані для переказів, а також
оплати товарів та послуг.
Відповідно до Закону про платіжні системи:
ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ – одиниці вартості, які зберігаються на електронному
пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх
випускає, і є грошовим зобов’язанням цієї особи, що виконується в готівковій або
безготівковій формі.
Разом з цим, Законом про платіжні системи встановлено перелік істотних
обмежень, що стосуються електронних грошей (стаття 15):
випуск електронних грошей може здійснювати виключно банк (при
цьому, відповідно до Директиви 2009/110/ЄС , випуск електронних
грошей можуть здійснювати не лише банки);
банк, що має намір здійснювати випуск електронних грошей,
зобов’язаний до початку їхнього випуску узгодити з Національним
банком України правила використання електронних грошей;
банкмаєправоздійснювативипускелектроннихгрошей,номінованих
лише в гривні, для використання на території України.
Такожзметоюрегулюваннядіяльності,пов’язаноїзвипускомелектроннихгрошей
вУкраїні,тазапровадженнямоніторингузатакоюдіяльністюНаціональнимбанком
України було затверджено постанову Правління Національного банку України
від 3 листопада 2010 року № 481 Положення про електронні гроші в Україні.
На додачу до наведених обмежень щодо випуску та сфери застосування
електронних грошей в Україні, Положенням про електронні гроші в Україні
встановлено обмеження на:
1 Суму електронних грошей на електронному пристрої, що перебуває
в розпорядженні користувача:
сума електронних грошей на електронному пристрої, який
не може поповнюватися – до 4000 гривень (Директивою
2009/110/ЄС аналогічне обмеження встановлено у розмірі
250 євро з можливістю збільшення компетентними органами
суми до 500 євро для національних платіжних операцій);
сума електронних грошей на електронному пристрої, який
може поповнюватися – до 14000 гривень.
20. 20
2 Суму використання електронних грошей користувачем для
здійснення розрахунків за допомогою електронного пристрою, який
поповнюється і перебуває в розпорядженні користувача – до 62000
гривень протягом календарного року (Директивою 2009/110/ЄС
аналогічне обмеження встановлено у розмірі 2500 євро).
3 Суму переказу фізичною особою іншим фізичним особам з
використанням наперед оплачених карток – до 500 гривень на день
та не більше 4000 гривень протягом одного місяця.
4 Суму приймання емітентом/агентом з розрахунків від фізичної
особи з наперед оплаченої картки в обмін на готівкові кошти
через платіжний пристрій – до 500 гривень на день та не більше
4000 гривень протягом одного місяця.
Таким чином, ми бачимо, що Законом про платіжні системи та Положенням
про електронні гроші в Україні встановлено низку обмежень для використання
електронних грошей, що стосуються сфери застосування та обсягу операцій.
При цьому варто зауважити, що зазначені ліміти використання електронних
грошей в Україні будуть поширюватися навіть у разі верифікації та ідентифікації
користувачіввідповіднодоЗаконуУкраїни«Прозапобіганнятапротидіюлегалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та
фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».Такий підхід створює
нерівні умови для використання електронних грошей та банківських переказів,
що може створювати перешкоди для розвитку ринку у майбутньому.
Також важливо зазначити, що ринок мобільних платежів потребує можливості
користувача розрахуватися за товари, роботи чи послуги, і це питання
врегульоване Законом про платіжні системи, стаття 15 якого передбачає,
що «Приймання електронних грошей для оплати товарів, робіт та послуг
здійснюється іншими особами ніж особа, що здійснює випуск електронних грошей,
на підставі укладених договорів з особою, що здійснює випуск електронних грошей
та/або його комерційними агентами з розрахунків».
Це положення означає, що на практиці для можливості здійснити розрахунок
за допомогою мобільного платежу необхідно, щоб особа, з якою здійснюється
розрахунок, уклала договір з банком – емітентом електронних грошей або з його
комерційним агентом з розрахунків.
2.4
ОЦІНКА АКТУАЛЬНОСТІ ТА ЗАКОННОСТІ
РЕГУЛЯТОРНИХ АКТІВ
До кожного регуляторного акту заповнювалась картка, у якій зафіксовано
відповіді на питання анкети щодо визначення актуальності та законності акту у
вигляді Таблиці №7.
За результатами проведеної оцінки був отриманий результат, який свідчить про
наявність 1 неактуального регуляторного акту. Відповідні переліки з поясненнями
відображені у таблиці, що наведена у додатках.
У всіх інших нормативно-правових актах, що аналізувалися, відсутні ознаки, за
якими їх можна було б класифікувати як незаконні та/або неактуальні.
21. 21
2.4.1
НЕАКТУАЛЬНІ РЕГУЛЯТОРНІ АКТИ ЗА ОЗНАКОЮ
НЕВІДПОВІДНОСТІ ЗАКОНОДАВСТВУ:
1 Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII
було прийнято до проголошення незалежності України.
Відповідно, даний Закон є неактуальним за ознакою періоду
прийняття.
2 Кодекс України про адміністративні правопорушеннявід 07.12.1984
№8073-X було прийнято до проголошення незалежності України.
Відповідно, даний Кодекс є неактуальним за ознакою періоду
прийняття.
2.4.2
ОЦІНКА ЗАКОННОСТІ РЕГУЛЯТОРНИХ АКТІВ
Регуляторні акти, що мають ознаки незаконних, відсутні.
2.4.3
РЕГУЛЯТОРНІ БАР’ЄРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ РИНКУ
МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
Проведений аналіз регулювання ринку мобільних платежів дозволив виявити
два регуляторних бар’єри, що заважають розвитку ринку в Україні:
1 Обов’язкове подання письмової заяви та особиста реєстрація
абонента у оператора для повернення невикористаних коштів. Це
передбачено Правилами надання та отримання телекомунікаційних
послуг (затверджені Постановою Кабінету Міністрів України
від 11 квітня 2012 р. № 295) та Порядком реєстрації абонентів, які
отримують телекомунікаційні послуги без укладення договору в
письмовій формі (затверджено рішенням Національної комісії з
питань регулювання зв’язку України від 11 серпня 2011 № 393).
2 Відсутність у Порядку сплати збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій
(затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада
1998 р. № 1740) механізму зменшення (коригування) платежів зі збору
для операторів стільникового зв’язку при поверненні користувачам
(споживачам) невикористаних коштів.
2.5
ПЕРЕЛІК ЦІЛЕЙ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Стабільність грошової одиниці України.
Фінансова стабільність, в тому числі стабільність банківської системи.
Надходження до державного бюджету від збору на обов’язкове
державне пенсійне страхування.
22. 22
Захист прав споживачів.
Забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового
механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів.
Стабільність грошової одиниці.
Розвиток та функціонування ринків фінансових послуг.
Забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових
послуг.
Інтеграція до європейського та світового ринків фінансових послуг.
Запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної
конкуренції на ринках фінансових послуг.
Створення належного конкурентного середовища на фінансовому
ринку.
Створення сприятливих умов для розвитку економіки України та
підтримки вітчизняного товаровиробника.
Збір податкової інформації.
Здійснення моніторингу за діяльністю, що пов’язана з випуском та
обігом електронних грошей.
2.6
ІНСТРУМЕНТИ (ЗАСОБИ) РЕГУЛЮВАННЯ
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з користування
та надання послуг стільникового рухомого зв’язку.
Реєстрація оператором абонента, який отримує телекомунікаційні
послуги без укладення договору в письмовій формі, для повернення
невикористаних коштів абонентові.
Узгодження правил використання електронних грошей.
Ліміти на використання електронних грошей.
Банківська ліцензія.
Ліцензія на переказ коштів без відкриття рахунків.
Обов’язкове застосування РРО у програмно-технічних комплексах
самообслуговування.
Ліміт на фінансові операції без ідентифікації та верифікації клієнта.
Використання лише на території України електронних грошей,
номінованих у гривні.
23. 23
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 2:
Відносини на ринку мобільних платежів не врегульовано в Україні як окремі
суспільнівідносини.Окрімтого,наразітакийринокфактичновідсутній.Відповідно,
аналіз регулювання базується на припущенні щодо того, які моделі роботи можуть
використовуватися учасниками ринку у разі його появи.
Наразі ринок мобільних платежів охоплює регулювання відносин у сфері
телекомунікації, що врегульовані Законом України «Про телекомунікації», а також
фінансових послуг та переказу коштів, що врегульовані Законом України «Про
Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про платіжні
системи та переказ коштів в Україні».
При цьому аналіз показав, що особливо важливу роль для цього ринку грає
регулювання електронних грошей, у тому числі Положення про електронні гроші
в Україні, що затверджені Постановою Правління Національного банку України від
4 листопада 2010 року № 481.
У Розділі 2 було розглянуто 18 актів, що запроваджують регулювання для ринку
мобільних платежів. Ми вважаємо, що така кількість актів є нормальною для
регулювання такого ринку, з огляду на комплексність суспільних відносин, що
виникають на ньому (поєднання телекомунікаційних та фінансових послуг).
З огляду на те, що окреме регулювання ринку мобільних платежів відсутнє,
достатньо складно об’єктивно оцінити його стабільність, оскільки зміни до
нормативно-правових актів, що зазначалися у Розділі 2, не завжди змінюють
регулювання бізнес-процесів ринку мобільних платежів. Ми вважаємо
регулювання ринку достатньо стабільним.
Особливо важливим є те, що аналіз виявив дві регуляторні проблеми, які є
бар’єрами для розвитку ринків мобільних платежів в Україні.
24. 24
3 | АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНИХ КЕЙСІВ
КЕЙС 1
БІЗНЕС-ПРОЦЕС:
Зарахування коштів на мобільний рахунок за послуги зв’язку.
МЕТА РЕГУЛЮВАННЯ:
Надходження до державного бюджету від збору на обов’язкове державне
пенсійне страхування.
ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ:
Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з користування та надання
послуг стільникового рухомого зв’язку.
ПРОБЛЕМА:
Необхідність наповнення державного бюджету.
ВИСНОВОК:
Інструмент діє ефективно, однак механізм імплементації збору унеможливлює
використання мобільних платежів.
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ:
Удосконалити механізм нарахування і сплати пенсійного збору, враховуючи
невикористані телекомунікаційні послуги.
КЕЙС 2
БІЗНЕС-ПРОЦЕС:
Зарахування коштів на мобільний рахунок за послуги зв’язку.
МЕТА РЕГУЛЮВАННЯ:
Збір податкової інформації.
ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ:
Обов’язкове застосування РРО у програмно-технічних комплексах
самообслуговування.
ПРОБЛЕМА:
Необхідність контролю за обігом коштів через комплекси самообслуговування.
ВИСНОВОК:
Інструмент діє неефективно, оскільки більшість програмно-технічних
комплексів самообслуговування не обладнані РРО.
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ:
Скасувати обов’язковість використання РРО, забезпечити ефективний контроль
за імплементацією інструменту.
25. 25
КЕЙС 3
БІЗНЕС-ПРОЦЕС:
Перерахування коштів на електронний гаманець.
МЕТА РЕГУЛЮВАННЯ:
Захист прав споживачів.
ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ:
Регулювання порядку реєстрації оператором абонента, який отримує
телекомунікаційні послуги без укладення договору в письмовій формі, для
повернення невикористаних коштів абонентові.
ПРОБЛЕМА:
Уникнення зловживання поверненням коштів у разі незаконного заволодіння сім-
картою, яка належить іншій особі.
ВИСНОВОК:
Інструмент діє ефективно, але унеможливлює розвиток мобільних платежів,
при цьому розмір коштів, що повертаються – вкрай незначний.
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ:
Надати можливість повернення коштів без реєстрації; надати альтернативні
можливості ідентифікації.
КЕЙС 4
БІЗНЕС-ПРОЦЕС:
Перерахування коштів на електронний гаманець.
МЕТА РЕГУЛЮВАННЯ:
Забезпечення стабільності грошової одиниці.
ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ:
Випуск електронних грошей виключно банками.
ПРОБЛЕМА:
Небанківські фінансові установи не мають можливості випускати електронні
гроші.
ВИСНОВОК:
Інструмент діє ефективно, але унеможливлює участь у цьому ринку значного
кола гравців – небанківських фінансових установ.
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ:
Надати можливість небанківським фінансовим установам права випускати
електронні гроші.
26. 26
КЕЙС 5
БІЗНЕС-ПРОЦЕС:
Перерахування коштів на електронний гаманець; оплата електронними
грошима товару (послуги).
МЕТА РЕГУЛЮВАННЯ:
Фінансова стабільність, утому числі стабільність банківської системи.
ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ:
Ліцензія на переказ коштів без відкриття рахунків; Ліцензія банківська ліцензія.
ПРОБЛЕМА:
Необхідність виконання підприємствами організаційно-технічних і фінансових
умов для стабільного функціонування платіжних систем.
ВИСНОВОК:
Інструмент діє ефективно.
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ:
–
КЕЙС 6
БІЗНЕС-ПРОЦЕС:
Зарахування коштів на мобільний рахунок за послуги зв’язку.
МЕТА РЕГУЛЮВАННЯ:
Забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму
протидії легалізації (відмиванню) доходів.
ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ:
Ліміт на фінансові операції без ідентифікації та верифікації клієнта.
ПРОБЛЕМА:
Ризик зловживань фінансовими операціями, не ідентифікованими користувачами.
ВИСНОВОК:
Інструмент діє ефективно.
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ:
На сьогодні інструмент діє ефективно, однак може виникнути необхідність
перегляду лімітів зі зміною економічної ситуації.
27. 27
КЕЙС 7
БІЗНЕС-ПРОЦЕС:
Перерахування коштів на електронний гаманець; оплата електронними
грошима товару (послуги).
МЕТА РЕГУЛЮВАННЯ:
Фінансова стабільність, утому числі стабільність банківської системи.
ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ:
Ліміти на використання електронних грошей.
ПРОБЛЕМА:
Ризик зловживань користувачів електронними грошима, що можуть призвести до
порушення функціонування фінансової системи; тотожні ліміти для анонімних та
неанонімних користувачів.
ВИСНОВОК:
Інструмент діє ефективно.
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ:
На сьогодні інструмент діє ефективно, однак може виникнути необхідність
перегляду лімітів зі зміною економічної ситуації; скасування лімітів на
використання електронних грошей для ідентифікованих та верифікованих
клієнтів (відповідно до Закону про запобігання відмиванню відходів).
КЕЙС 8
БІЗНЕС-ПРОЦЕС:
Перерахування коштів на електронний гаманець; оплата електронними
грошима товару (послуги).
МЕТА РЕГУЛЮВАННЯ:
Фінансова стабільність, у тому числі стабільність банківської системи.
ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ:
Узгодження правил використання електронних грошей.
ПРОБЛЕМА:
Необхідність виконання підприємствами організаційно-технічних і фінансових
умов для стабільного функціонування платіжних систем.
ВИСНОВОК:
Інструмент діє ефективно.
МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ СИТУАЦІЇ:
–
28. 28
ДОДАТКИ
ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНО ПРАВОВИХ АКТІВ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ РИНОК
МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
№
з/п
Нормативно правовий акт Назва нормативно правового акту Номер, дата
1 Конституція Конституція України
254к/96-ВР,
28-06-1996
2 Закон
Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню
розповсюдження зброї масового знищення
1702-VII,
14-10-2014
3 Закон Про телекомунікації
1280-IV,
18-11-2003
4 Закон Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг
2664-III,
12-07-2001
5 Закон Про платіжні системи та переказ коштів в Україні
2346-III,
05-04-2001
6 Закон Про банки і банківську діяльність
2121-III,
07-12-2000
7 Закон Про Національний банк України
679-XIV,
20-05-1999
8 Закон Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
400/97-ВР, 26-06-
1997
9 Закон
Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг
265/95-ВР,
06-07-1995
10 Закон Про захист прав споживачів
1023-XII,
12-05-1991
11 Кодекс України Податковий кодекс України
2755-VI,
02-12-2010
12 Кодекс України Кодекс України про адміністративні правопорушення
8073-X,
07-12-1984
13 Наказ Міністерства фінансів України
Про затвердження порядків щодо реєстрації реєстраторів розрахункових
операцій та книг обліку розрахункових операцій
547,
14-06-2016
14
Постанова Національного банку
України
Про затвердження Положення про порядок реєстрації платіжних систем,
учасниківплатіжнихсистемтаоператорівпослугплатіжноїінфраструктури
43,
04-02-2014
15
Постанова Національного банку
України
Про затвердження Положення про порядок видачі небанківським
фінансовим установам ліцензії на переказ коштів у національній валюті
без відкриття рахунків
57,
26-02-2013
16 Постанова Кабінету Міністрів України
Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних
послуг
295,
11-04-2012
17
Постанова Національного банку
України
Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного
банку України
306,
08-09-2011
18
Постанова Національного банку
України
Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного
банку України з питань регулювання випуску та обігу електронних грошей
481,
04-11-2010
19 Постанова Кабінету Міністрів України
Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій
1740,
03-11-1998
20
Рішення Національної комісії з питань
регулювання зв'язку України
Про затвердження Порядку реєстрації абонентів, які отримують
телекомунікаційні послуги без укладення договору в письмовій формі
393,
11-08-2011
29. 29
ПЕРЕЛІК НЕАКТУАЛЬНИХ РЕГУЛЯТОРНИХ АКТІВ,ЩО РЕГУЛЮЮТЬ РИНОК
МОБІЛЬНИХ ПЛАТЕЖІВ
№
п/п
Регуляторний акт
Результат оцінки за критерієм
«Актуальність»
Ознака, за якою прийнято
рішення
1
Закон Верховна Рада УРСР №1023-XII від 12.05.1991 «Про
захист прав споживачів»
Неактуальний За ознакою періоду прийняття
2
КодексУкраїни про адміністративні правопорушення
№8073-X від 07.12.1984
Неактуальний За ознакою періоду прийняття