Сьогодні для водноресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне навантаження, а проблема води — одна з найгостріших.
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис. км2 , що становить 4,0% від її загальної території (603,7 тис. км2 ).
При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття. Традиційно вода розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що, зрештою, і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
У дослідженні висвітлені ключові проблеми у сфері спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного фонду, а також причини цих проблем та запропоновані шляхи вирішення, що дозволить, зокрема, забезпечити раціональне використання водних ресурсів.
Аграрний сектор економіки України на сьогодні перебуває на стадії високого розвитку. Сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, здатні збільшити урожайність на 30%-50% залежно від культур. За інформацією Держводагентства станом на 2017 рік, в Україні обліковується 5485,3 тис. га меліорованих, у тому числі 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307,0 тис. га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою (водосховища, магістральні та розподільні канали, захисні дамби, насосні станції, колекторно-дренажна мережа та інші гідротехнічні споруди і об’єкти тощо). 5 485,3 тис. га 2 178,3 тис. га зрошуваних земель 3 307,0 тис. га осушуваних земель
Наявні водогосподарська та меліоративна інфраструктури (забезпеченість водними ресурсами, пропускна здатність магістральних та розподільних каналів, кількість та продуктивність різних за призначенням насосних станцій тощо) є достатніми для забору та подачі води для поливу сільськогосподарських земель не менш як 1,5-1,8 млн гектарів, відведення надлишкових вод у весняний період з території площею понад 3 млн гектарів та водорегулювання на площі понад 1 млн гектарів. Однак, переважна більшість інфраструктури була побудована за часів СРСР і лише незначна її частина є модернізованою. За експертними оцінками, вартість реконструкції та модернізації всіх систем зрошення та дренажу України може сягати 3 млрд дол. США.
При цьому, здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн тонн зернових, близько 3 млн тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд гривень.
На ринку існує багато проблем, а відсутність «розумного» регулювання для їхнього вирішення створює передумови для виникнення «сірих схем» підключення до систем зрошення та дренажу.
Існування цих проблем не дозволяє залучати інвестиції, створює негативні екологічні наслідки, а з відкриттям ринку землі, через невизначеність права власності на меліоративну систему, можуть створюватись умови для рейдерських захоплень земель.
Розвиток систем зрошення та дренажу є дуже актуальним для агровиробників в умовах зміни клімату та виникнення посух та паводків, збільшення продуктивності врожайності, підвищення рівня експорту продукції, а також є привабливим для іноземних інвестицій, які потрібні для розвитку економіки в цілому. Дослідження спрямоване на аналіз застосування та функціонування систем зрошення та дренажу в аграрному виробництві з метою врегулювання відносин між державою та суб’єктами господарювання, пов’язаних
з відкриттям ринку землі.
Нафта й нафтопродукти відіграють значну роль у розвитку економіки. Задоволення попиту на моторні палива в Україні забезпечується переважно за рахунок імпорту, який стрімко зростає протягом останніх 15 років. Вітчизняне виробництво моторних палив задовольняє лише 47% попиту бензину, 12% попиту дизельного пального та 22% попиту скрапленого вуглеводневого газу. Основними імпортерами нафти й нафтопродуктів в Україну є РФ, Білорусь, Литва та інші країни. Нафтопереробна галузь в Україні протягом останніх 14 років демонструє тенденцію зниження показників діяльності. Кременчуцький НПЗ завантажений приблизно на 25% від номінальної потужності, а Шебелинський ГПЗ – на 50%. Повна завантаженість цих підприємств дозволила б забезпечити внутрішній попит на нафтопродукти. Глибина переробки українських заводів не перевищує 75%, що позначається на економічній ефективності їх роботи.
Загалом регуляторне поле ринку складають 51 регуляторний акт. Ринок безпосередньо регулюється 5 Кодексами, 13 законами, 1 Указом Президента, 1 Декретом, 18 постановами КМУ та 13 наказами органів влади. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ринку, є Податковий кодекс України, що визначає перелік підакцизних товарів, та Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та торгівлі біоетанолу, а також виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним. За оцінкою BRDO, 8 із 51 актів є неактуальними, а 2 акти є такими, що мають ознаки незаконних, чи такими, що були ухвалені без належних підстав.
Експертами BRDO виокремлено 7 ключових проблем, які потребують комплексного вирішення для підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу та підвищення конкурентноспроможності української економіки.
Стратегічні документи, які би визначали механізми розвитку безпосередньо ринку моторних палив, відсутні. На думку експертів Офісу, для розвитку ринку моторних палив необхідне формування комплексної державної політики у цій сфері, зокрема, розробка програми розвитку нафтопереробної галузі. Загрозлива для енергетичної безпеки ситуація на ринку моторних палив потребує створення ефективної політики, що буде направлена на підвищення ефективності роботи нафто- і газопереробної галузі, підвищення конкурентноспроможності внутрішніх виробників пального, зниження залежності від імпортних постачань нафтопродуктів, стимулювання виробництва біопалива.
Протягом останніх десяти років обсяг перевезених усіма видами транспорту вантажів коливався у межах від 601 до майже 812 млн т, сягнувши максимуму у 2011 р., мінімуму у 2015 р. і завершивши 2019 р. на позначці 676 млн т.
Ринок вантажних перевезень характеризується помітною боротьбою його учасників за розмір ринкової частки, зокрема найбільш істотно проявляється міжвидова конкуренція - змагання між видами транспорту за обсяги однорідного вантажу. Безперечними лідерами виявилися залізничний та автомобільний транспорт. При цьому, автотранспорт демонстрував постійне зростання від 140 млн т у 2009 р. до рекордних 244 млн т у 2019 р., а залізничний – навпаки, починаючи з піку 468 млн т у 2011 р неухильно рухався до антирекорду – 312,9 млн т у 2019 р. Інші види транспорту виявили відносну стабільність, що корелюється із загальними річними показниками.
У сегменті міжнародних вантажних перевезень частка автомобільного транспорту демонструє регулярне зростання (від 3,72% до 5,47% у 2016-2019 рр.), але залишається в середньому у 10 разів меншою від частки залізничного транспорту.
Частка міжнародних перевезень у загальному обсязі залізничних перевезень у 2016-2019 рр. варіювалася від 49% до 55%, проте у загальних автомобільних перевезеннях за той же період частка міжнародних була в середньому у 10 разів меншою і складала трохи більше 5%.
Це вказує на зосередженість національних автоперевізників здебільшого на внутрішніх вантажних перевезеннях, тоді як залізничні перевезення демонструють відносний паритет у міжнародному та внутрішньому сполученні.
Конкурентна позиція вантажних автоперевізників у міжнародному сегменті задовільна. Подальший розвиток та зростання ринкової частки у цьому сегменті не залежить від діяльності потенційно конкурентних видів транспорту, проте має жорстку кореляцію із покращенням технічної і технологічної оснащеності, якості послуг, лояльності до клієнтів, удосконаленням державного регулювання та покращення якості інфраструктури.
За результатами дослідження ринку міжнародних вантажних автоперевезень, експерти BRDO вважають, що галузь потребує змін, які забезпечать досягнення державної цілі розвитку. Це можливо здійснити лише шляхом удосконалення системи управління та контролю за міжнародними перевезеннями; запровадження нового підходу до ліцензування та вихід на ринок для перевізників; створення єдиної комплексної системи управління дорожньо-транспортною безпекою; побудови автоматизованої антикорупційної системи розподілу та контролю використання дозволів; забезпечення державної підтримки та доступного банківського кредитування/лізингу для оновлення автопарків з метою зменшення викидів та підвищення безпеки руху; та розбудови сучасної митної та автодорожньої інфраструктури відповідно до стандартів ЄС
Коноплі є високорентабельною сільськогосподарською культурою, яка у своїй структурі налічує близько 200 активних речовин, з яких 18 вивчені. Зокрема, до таких речовин належить КБД та ТГК, що є найбільш вивченими канабіноїдами.
Технічні та наркотичні коноплі розрізняються між собою за вмістом ТГК. Згідно з українським законодавством, його частка в технічних коноплях може складати не більше 0,08%, тоді як у ЄС - 0,2%, у Канаді - 0,3%, у США - 0,3%, а в деяких країнах - узагалі 1%.
Правове регулювання технічних конопель у світі є різним, тобто їх обіг має різне правове підґрунтя для існування на ринку.
У свою чергу, українське законодавство не відрізняє технічні коноплі як сільськогосподарську культуру від медичних конопель, тим самим прирівнює їх до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Наше дослідження є аналізом ринку технічних конопель.
Пивоварна та виноробна галузі України - розвинені галузеві ринки, що відзначаються значним потенціалом розвитку. Разом з тим, під впливом таких негативних факторів, як погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження купівельної спроможності громадян та всесвітня боротьба з коронавірусною хворобою (COVID - 19), дані галузі зазнають істотних втрат та характеризуються негативними тенденціями. У цілому, за останні 10 років ринок вина зменшився на 41%, а ринок пива - на 42%.
Окрім того, розвиток даних ринків стримується через зарегульованість процесу отримання ліцензій на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вина, пива та інших ферментованих напоїв; чинну акцизну політику та підвищення акцизної ставки, зокрема для пива; низький рівень державної підтримки та інших преференцій для виробників.
У результаті це призводить до збільшення регуляторного та податкового навантаження на виробників пивоварної та виноробної продукції та робить збитковими таку діяльність.
Разом з тим, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, перспективи розвитку пивоварної та виноробної галузей в Україні все ж таки є.
Зокрема, зменшення податкового тиску, спрощення провадження господарської діяльності та системи звітності, державна підтримка стануть потужним рушієм для розвитку, перш за все, малого та середнього пивовара, винороба та медовара.
Лише за даними Єдиного реєстру об’єктів державної власності наша держава володіє та управляє понад 1 мільйоном об’єктів нерухомості. А загалом кількість будівель, споруд, мереж на порядок вище! Але для того, щоб ефективно управляти як державною, так і приватною нерухомістю, необхідно мати детальну інформацію про об’єкт: його розміри, з чого побудований, розташування тощо. Але не лише на питання «що є об’єкт» дає відповідь технічна інвентаризація нерухомого майна. Саме відомості, отримані під час проведення технічної інвентаризації, визначають, на який конкретно об’єкт нерухомого майна в особи існує (або виникає) право власності. І саме технічний паспорт на об’єкт є обов’язковим документом, що необхідний для повноцінної реалізації права власності: укладання договору купівлі-продажу, поділу чи обміну, можливості реконструкції й перепланування та інше.
Послуги з проведення технічної інвентаризації можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають кваліфікаційні сертифікати інженера або техніка з інвентаризації нерухомого майна. Їхня кількість відома: 2359 виданих сертифікатів за кваліфікаційними рівнями інженер та технік з інвентаризації нерухомого майна, з яких 1722 чинних. Поточний обсяг ринку послуг з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна можна оцінити у діапазоні від 140 до 200 млн грн на рік.
Планується, що документи з техінвентаризації з 1 грудня 2021 року готуватимуться з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Експерти сектору "Будівництво" ОФісу ефективного регулювання здійснили аналіз чинного державного регулювання сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Серед основних проблем, з якими має справу ця сфера, були виокремлені такі:
відсутнє чи недостатнє регулювання робіт з технічної інвентаризації окремих об’єктів;
складність доступу до матеріалів попередньої технічної інвентаризації та ускладнення з доступом до даних про технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, що містяться в паперових інвентаризаційних справах;
складність перевірки даних про речові права на нерухоме майно, які виникли до 2012 року;
плутанина в адресах та ідентифікації місця розташування об’єктів нерухомості;
випадки підробки технічних паспортів на об’єкти нерухомого майна;
використання адміністративного ресурсу для підтримки комунальних БТІ або тиску на них тощо.
Також експертами підготовлені пропозиції щодо кроків, що допоможуть зробити державне регулювання сфери техінвентаризації зрозумілим, прозорим та безпечним для замовників.
Внаслідок географічних особливостей держави та структури реального сектору економіки, особливо експортно-орієнтованих сегментів, залізничний транспорт, надаючи послуги, що забезпечують потреби матеріального виробництва та невиробничої сфери (зокрема, e частині військових та спеціальних перевезень), є ключовою ланкою усього вантажного транспортно-логістичного комплексу України, яка щорічно перевозить найбільшу частину вантажів.
За підсумками 11 місяців 2020 року частки видів транспорту у загальному вантажообігу розподілилися таким чином: залізничний – 61%, автомобільний - 15%, водний – 1%, трубопровідний – 23%, авіаційний – 0,1%.
Яка структура ринку залізничних вантажних перевезень, хто є впливовими суб'єктами на ньому, які є бар'єрні місця і проблеми, що стримують розвиток конкуренції на ринку перевезень та потребують законодавчого та/або регуляторного вирішення?
У дослідженні "Залізничні вантажні перевезення" експерти BRDO визначили цілі регуляторної політики, інструменти регулювання, бар’єрів входу на ринок та шляхи підвищення конкуренції, вирішення проблем, пов'язаних з тарифним регулюванням та підвищенням якості вантажних перевезень.
Аграрний сектор економіки України на сьогодні перебуває на стадії високого розвитку. Сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, здатні збільшити урожайність на 30%-50% залежно від культур. За інформацією Держводагентства станом на 2017 рік, в Україні обліковується 5485,3 тис. га меліорованих, у тому числі 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307,0 тис. га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою (водосховища, магістральні та розподільні канали, захисні дамби, насосні станції, колекторно-дренажна мережа та інші гідротехнічні споруди і об’єкти тощо). 5 485,3 тис. га 2 178,3 тис. га зрошуваних земель 3 307,0 тис. га осушуваних земель
Наявні водогосподарська та меліоративна інфраструктури (забезпеченість водними ресурсами, пропускна здатність магістральних та розподільних каналів, кількість та продуктивність різних за призначенням насосних станцій тощо) є достатніми для забору та подачі води для поливу сільськогосподарських земель не менш як 1,5-1,8 млн гектарів, відведення надлишкових вод у весняний період з території площею понад 3 млн гектарів та водорегулювання на площі понад 1 млн гектарів. Однак, переважна більшість інфраструктури була побудована за часів СРСР і лише незначна її частина є модернізованою. За експертними оцінками, вартість реконструкції та модернізації всіх систем зрошення та дренажу України може сягати 3 млрд дол. США.
При цьому, здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн тонн зернових, близько 3 млн тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд гривень.
На ринку існує багато проблем, а відсутність «розумного» регулювання для їхнього вирішення створює передумови для виникнення «сірих схем» підключення до систем зрошення та дренажу.
Існування цих проблем не дозволяє залучати інвестиції, створює негативні екологічні наслідки, а з відкриттям ринку землі, через невизначеність права власності на меліоративну систему, можуть створюватись умови для рейдерських захоплень земель.
Розвиток систем зрошення та дренажу є дуже актуальним для агровиробників в умовах зміни клімату та виникнення посух та паводків, збільшення продуктивності врожайності, підвищення рівня експорту продукції, а також є привабливим для іноземних інвестицій, які потрібні для розвитку економіки в цілому. Дослідження спрямоване на аналіз застосування та функціонування систем зрошення та дренажу в аграрному виробництві з метою врегулювання відносин між державою та суб’єктами господарювання, пов’язаних
з відкриттям ринку землі.
Нафта й нафтопродукти відіграють значну роль у розвитку економіки. Задоволення попиту на моторні палива в Україні забезпечується переважно за рахунок імпорту, який стрімко зростає протягом останніх 15 років. Вітчизняне виробництво моторних палив задовольняє лише 47% попиту бензину, 12% попиту дизельного пального та 22% попиту скрапленого вуглеводневого газу. Основними імпортерами нафти й нафтопродуктів в Україну є РФ, Білорусь, Литва та інші країни. Нафтопереробна галузь в Україні протягом останніх 14 років демонструє тенденцію зниження показників діяльності. Кременчуцький НПЗ завантажений приблизно на 25% від номінальної потужності, а Шебелинський ГПЗ – на 50%. Повна завантаженість цих підприємств дозволила б забезпечити внутрішній попит на нафтопродукти. Глибина переробки українських заводів не перевищує 75%, що позначається на економічній ефективності їх роботи.
Загалом регуляторне поле ринку складають 51 регуляторний акт. Ринок безпосередньо регулюється 5 Кодексами, 13 законами, 1 Указом Президента, 1 Декретом, 18 постановами КМУ та 13 наказами органів влади. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ринку, є Податковий кодекс України, що визначає перелік підакцизних товарів, та Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та торгівлі біоетанолу, а також виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним. За оцінкою BRDO, 8 із 51 актів є неактуальними, а 2 акти є такими, що мають ознаки незаконних, чи такими, що були ухвалені без належних підстав.
Експертами BRDO виокремлено 7 ключових проблем, які потребують комплексного вирішення для підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу та підвищення конкурентноспроможності української економіки.
Стратегічні документи, які би визначали механізми розвитку безпосередньо ринку моторних палив, відсутні. На думку експертів Офісу, для розвитку ринку моторних палив необхідне формування комплексної державної політики у цій сфері, зокрема, розробка програми розвитку нафтопереробної галузі. Загрозлива для енергетичної безпеки ситуація на ринку моторних палив потребує створення ефективної політики, що буде направлена на підвищення ефективності роботи нафто- і газопереробної галузі, підвищення конкурентноспроможності внутрішніх виробників пального, зниження залежності від імпортних постачань нафтопродуктів, стимулювання виробництва біопалива.
Протягом останніх десяти років обсяг перевезених усіма видами транспорту вантажів коливався у межах від 601 до майже 812 млн т, сягнувши максимуму у 2011 р., мінімуму у 2015 р. і завершивши 2019 р. на позначці 676 млн т.
Ринок вантажних перевезень характеризується помітною боротьбою його учасників за розмір ринкової частки, зокрема найбільш істотно проявляється міжвидова конкуренція - змагання між видами транспорту за обсяги однорідного вантажу. Безперечними лідерами виявилися залізничний та автомобільний транспорт. При цьому, автотранспорт демонстрував постійне зростання від 140 млн т у 2009 р. до рекордних 244 млн т у 2019 р., а залізничний – навпаки, починаючи з піку 468 млн т у 2011 р неухильно рухався до антирекорду – 312,9 млн т у 2019 р. Інші види транспорту виявили відносну стабільність, що корелюється із загальними річними показниками.
У сегменті міжнародних вантажних перевезень частка автомобільного транспорту демонструє регулярне зростання (від 3,72% до 5,47% у 2016-2019 рр.), але залишається в середньому у 10 разів меншою від частки залізничного транспорту.
Частка міжнародних перевезень у загальному обсязі залізничних перевезень у 2016-2019 рр. варіювалася від 49% до 55%, проте у загальних автомобільних перевезеннях за той же період частка міжнародних була в середньому у 10 разів меншою і складала трохи більше 5%.
Це вказує на зосередженість національних автоперевізників здебільшого на внутрішніх вантажних перевезеннях, тоді як залізничні перевезення демонструють відносний паритет у міжнародному та внутрішньому сполученні.
Конкурентна позиція вантажних автоперевізників у міжнародному сегменті задовільна. Подальший розвиток та зростання ринкової частки у цьому сегменті не залежить від діяльності потенційно конкурентних видів транспорту, проте має жорстку кореляцію із покращенням технічної і технологічної оснащеності, якості послуг, лояльності до клієнтів, удосконаленням державного регулювання та покращення якості інфраструктури.
За результатами дослідження ринку міжнародних вантажних автоперевезень, експерти BRDO вважають, що галузь потребує змін, які забезпечать досягнення державної цілі розвитку. Це можливо здійснити лише шляхом удосконалення системи управління та контролю за міжнародними перевезеннями; запровадження нового підходу до ліцензування та вихід на ринок для перевізників; створення єдиної комплексної системи управління дорожньо-транспортною безпекою; побудови автоматизованої антикорупційної системи розподілу та контролю використання дозволів; забезпечення державної підтримки та доступного банківського кредитування/лізингу для оновлення автопарків з метою зменшення викидів та підвищення безпеки руху; та розбудови сучасної митної та автодорожньої інфраструктури відповідно до стандартів ЄС
Коноплі є високорентабельною сільськогосподарською культурою, яка у своїй структурі налічує близько 200 активних речовин, з яких 18 вивчені. Зокрема, до таких речовин належить КБД та ТГК, що є найбільш вивченими канабіноїдами.
Технічні та наркотичні коноплі розрізняються між собою за вмістом ТГК. Згідно з українським законодавством, його частка в технічних коноплях може складати не більше 0,08%, тоді як у ЄС - 0,2%, у Канаді - 0,3%, у США - 0,3%, а в деяких країнах - узагалі 1%.
Правове регулювання технічних конопель у світі є різним, тобто їх обіг має різне правове підґрунтя для існування на ринку.
У свою чергу, українське законодавство не відрізняє технічні коноплі як сільськогосподарську культуру від медичних конопель, тим самим прирівнює їх до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Наше дослідження є аналізом ринку технічних конопель.
Пивоварна та виноробна галузі України - розвинені галузеві ринки, що відзначаються значним потенціалом розвитку. Разом з тим, під впливом таких негативних факторів, як погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження купівельної спроможності громадян та всесвітня боротьба з коронавірусною хворобою (COVID - 19), дані галузі зазнають істотних втрат та характеризуються негативними тенденціями. У цілому, за останні 10 років ринок вина зменшився на 41%, а ринок пива - на 42%.
Окрім того, розвиток даних ринків стримується через зарегульованість процесу отримання ліцензій на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вина, пива та інших ферментованих напоїв; чинну акцизну політику та підвищення акцизної ставки, зокрема для пива; низький рівень державної підтримки та інших преференцій для виробників.
У результаті це призводить до збільшення регуляторного та податкового навантаження на виробників пивоварної та виноробної продукції та робить збитковими таку діяльність.
Разом з тим, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, перспективи розвитку пивоварної та виноробної галузей в Україні все ж таки є.
Зокрема, зменшення податкового тиску, спрощення провадження господарської діяльності та системи звітності, державна підтримка стануть потужним рушієм для розвитку, перш за все, малого та середнього пивовара, винороба та медовара.
Лише за даними Єдиного реєстру об’єктів державної власності наша держава володіє та управляє понад 1 мільйоном об’єктів нерухомості. А загалом кількість будівель, споруд, мереж на порядок вище! Але для того, щоб ефективно управляти як державною, так і приватною нерухомістю, необхідно мати детальну інформацію про об’єкт: його розміри, з чого побудований, розташування тощо. Але не лише на питання «що є об’єкт» дає відповідь технічна інвентаризація нерухомого майна. Саме відомості, отримані під час проведення технічної інвентаризації, визначають, на який конкретно об’єкт нерухомого майна в особи існує (або виникає) право власності. І саме технічний паспорт на об’єкт є обов’язковим документом, що необхідний для повноцінної реалізації права власності: укладання договору купівлі-продажу, поділу чи обміну, можливості реконструкції й перепланування та інше.
Послуги з проведення технічної інвентаризації можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають кваліфікаційні сертифікати інженера або техніка з інвентаризації нерухомого майна. Їхня кількість відома: 2359 виданих сертифікатів за кваліфікаційними рівнями інженер та технік з інвентаризації нерухомого майна, з яких 1722 чинних. Поточний обсяг ринку послуг з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна можна оцінити у діапазоні від 140 до 200 млн грн на рік.
Планується, що документи з техінвентаризації з 1 грудня 2021 року готуватимуться з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Експерти сектору "Будівництво" ОФісу ефективного регулювання здійснили аналіз чинного державного регулювання сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Серед основних проблем, з якими має справу ця сфера, були виокремлені такі:
відсутнє чи недостатнє регулювання робіт з технічної інвентаризації окремих об’єктів;
складність доступу до матеріалів попередньої технічної інвентаризації та ускладнення з доступом до даних про технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, що містяться в паперових інвентаризаційних справах;
складність перевірки даних про речові права на нерухоме майно, які виникли до 2012 року;
плутанина в адресах та ідентифікації місця розташування об’єктів нерухомості;
випадки підробки технічних паспортів на об’єкти нерухомого майна;
використання адміністративного ресурсу для підтримки комунальних БТІ або тиску на них тощо.
Також експертами підготовлені пропозиції щодо кроків, що допоможуть зробити державне регулювання сфери техінвентаризації зрозумілим, прозорим та безпечним для замовників.
Внаслідок географічних особливостей держави та структури реального сектору економіки, особливо експортно-орієнтованих сегментів, залізничний транспорт, надаючи послуги, що забезпечують потреби матеріального виробництва та невиробничої сфери (зокрема, e частині військових та спеціальних перевезень), є ключовою ланкою усього вантажного транспортно-логістичного комплексу України, яка щорічно перевозить найбільшу частину вантажів.
За підсумками 11 місяців 2020 року частки видів транспорту у загальному вантажообігу розподілилися таким чином: залізничний – 61%, автомобільний - 15%, водний – 1%, трубопровідний – 23%, авіаційний – 0,1%.
Яка структура ринку залізничних вантажних перевезень, хто є впливовими суб'єктами на ньому, які є бар'єрні місця і проблеми, що стримують розвиток конкуренції на ринку перевезень та потребують законодавчого та/або регуляторного вирішення?
У дослідженні "Залізничні вантажні перевезення" експерти BRDO визначили цілі регуляторної політики, інструменти регулювання, бар’єрів входу на ринок та шляхи підвищення конкуренції, вирішення проблем, пов'язаних з тарифним регулюванням та підвищенням якості вантажних перевезень.
Простота і прозорість процесу приєднання до інженерних мереж - один із ключових аспектів, що беруть до уваги потенційні інвестори під час ухвалення рішення щодо створення виробничих та інших об’єктів в Україні. На сьогодні в нашій державі приєднання до електричних мереж врегульовано більш повно і зрозуміло, порівняно із приєднаннями до інших інженерних мереж, що, ймовірно, обумовлене підвищеною увагою держави до цього питання через прямий вплив на позиції України в міжнародному рейтингу легкості ведення бізнесу “Doing Business”. Водночас, чинне регулювання все ще не дозволяє нашій країні посісти гідне місце у цьому рейтингу, де Україна - лише на 128 позиції за легкістю приєднання до електричних мереж серед 190 країн світу, в той час як строк виконання приєднання є одним з найдовших у світі. Ще гірша ситуація з приєднанням до мереж газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.
Невиправдано ускладнені процедури приєднання до інженерних мереж, суперечливе законодавство, зловживання монопольним положенням операторами мереж - це меншою мірою стосується приєднання до електричних мереж і лише певною мірою - газових, в той час як регулювання приєднання до мереж централізованих теплопостачання, водопостачання та водовідведення є вкрай непередбачуваним для замовника, регулюється численними підзаконними нормативно-правовими актами, які часто суперечать одне одному та профільним законам. Зокрема, процедури та визначення вартості приєднання до цих мереж лише фрагментарно та суперечливо врегульовані окремими нормами підзаконних актів. Таке недосконале регулювання має надзвичайно чутливі наслідки, оскільки замовники послуги приєднання до будь-яких з інженерних мереж замовляють відповідну послугу у монополіста, який не обмежується у своїй діяльності спеціально-дозвільним принципом, встановленим Конституцією для державних органів, а є суб’єктом господарювання, націленим на прибуток, від ймовірних зловживань з боку якого замовників має захищати спеціальне законодавство.
Отже, чинне регулювання в частині приєднання до інженерних мереж наразі потребує докорінного перегляду і удосконалення.
Метою написання цієї книги є визначення переліку проблем, які стримують економічний розвиток вугільної галузі в Україні. Можливі шляхи вирішення проблем, що презентовано у цій Книзі, мають концептуально протилежні варіанти вирішення. Офіс очікує, що ця книга допоможе органам законодавчої та виконавчої влади більш комплексно підійти до формування державної регуляторної політики у сфері вугледобування, яка забезпечить вихід із кризи вугільної галузі України, а також здійснення реструктуризації вугільного сектору (енергетичного, коксівного та бурого вугілля), передбаченої міжнародними зобов'язаннями України.
В Україні загальна середня освіта є обов’язковою для здобуття усіма громадянами. Це формує як значний існуючий ринок освіти, так і потенційний ринок цифрових освітніх технологій. Так, на сьогодні функціонують порядку 16 тис. шкіл, в яких навчаються біля 4 млн учнів. Щороку на їх забезпечення навчальною літературою із державного бюджету виділяються значні кошти (у 2018 році було виділено близько 800 млн грн). При цьому якість освітніх матеріалів часто не відповідає вимогам часу.
Поліпшити ситуацію повинне використання сучасних цифрових технологій, зокрема електронних підручників. На забезпечення ними учнів у 2018 році було виділено 40 млн грн. Також 54 млн грн було виділено на розробку платформи, яка має забезпечити інфраструктуру для поширення е-підручників та інших електронних ресурсів і сервісів.
Для ефективної реалізації державної політики у сфері освіти, що стосується цифрових технологій, необхідна розробка нормативно-правової бази:
Положення про Національну електронну освітню платформу (постанова КМУ);
Положення про електронний підручник (наказ МОН);
НПА, що врегульовують питання проведення експертизи електронних підручників, порядку проведення їх відбору (конкурсу) і забезпечення ними здобувачів загальної середньої освіти.
В Україні існує від 1000 до 1800 компаній, які займаються розробкою та реалізацією власних ІТ-продуктів. У них працює від 30 до 71 тисяч осіб. Поширеною формою діяльності таких компаній є стартап - мала компанія, що займається розробкою інноваційного продукту і має великі перспективи зростання.
Такі компанії продають товари і послуги з високою доданою вартістю, створюють додаткові робочі місця для нетехнічних спеціалістів і сприяють наданню українцям інноваційних послуг.
Україна не має спеціалізованого правового регулювання діяльності продуктових ІТ-компаній і стартапів. Компанії працюють на загальних засадах, визначених відповідним законодавством. Виключенням з цього правила є:
запровадження ПДВ-пільги для операцій щодо постачання програмного забезпечення;
особливості залучення іноземних ІТ-фахівців до діяльності українських компаній;
діяльність Українського Фонду Стартапів.
Незважаючи на незначну державну підтримку, сфера розвивається і демонструє успіхи. Кількість угод венчурного фінансування зростає в середньому на 5% з 2014 року. Сумарний обсяг угод зростає в середньому на 67% на рік за рахунок залучення фінансування великими стартапами на стадії зростання.
Українці створюють все більше продуктових компаній та стартапів, що є помітними на глобальному ринку. Тим не менше, ІТ-компанії мають низку проблем, як-от податкові, кадрові, інвестиційні, юридичні, що потребують вирішення.
У жовтні 2019 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Ці зміни скасували монополію розпорядчого методу нормування, який був притаманний радянській системі технічного регулювання, й дозволили застосовувати цільові та параметричні підходи до нормування в будівництві. Навіть більше: законодавчо було визначено пріоритетність застосування саме параметричних підходів.
Цей крок розширив можливості для проектувальників, архітекторів та будівельників застосовувати сучасні технології, впроваджувати інновації та зробив всю систему нормування в будівництві більш гнучкою та такою, що відповідає запитам ХХІ століття. Але, на жаль, попри прийняття закону і те, що чинні будівельні норми, розроблені розпорядчим методом, недостатньо гнучкі для застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів, запровадження параметричного методу, фактично, залишилося на папері через відсутність подальших кроків щодо підтримки законодавчих змін. Це значно обмежує творчу свободу проєктувальника й можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, що за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі запропонованих.
Основними засадами, що обумовлюють необхідність зміни підходів до нормування, а також і реформу системи технічного регулювання у будівництві можна вважати:
підвищення рівня вимог до життєвого середовища;
прискорення технічного процесу й інноваційний розвиток;
формування прошарку кваліфікованих фахівців галузі.
У цій Зеленій книзі, яка не є типовим аналізом проблем ринку, ми здійснили аналіз практик провідних країн щодо переходу до параметричних методів нормування в будівництві, їхніх переваг і недоліків. Окремо були зазначені переваги для розвитку економіки та системи технічного регулювання, які надає застосування параметрики. Зокрема, застосування параметричних підходів для системи регулювання будівництва є важливою складовою для забезпечення здорової конкуренції, вільного пересування товарів і послуг, заохочення інновацій і просування нових технологій.
Наші експерти підготували пропозиції щодо кроків, які допоможуть повноцінно запровадити параметричні підходи й вивести розвиток системи технічного регулювання в будівництві й саме будівництво на якісно новий, сучасний рівень.
У цій зеленій книзі ми описали стан та перспективи регулювання публічних закупівель в сфері будівництва,
проаналізували відповідні дані єдиної системи електронних публічних закупівель (в т.ч.: рівень конкуренції,
економії, склад замовників та учасників процедур, їх активність, статистику закупівель за розділами 45000000-7
«Будівельні роботи» та 71000000-8 «Архітектурні, будівельні, інженерні та інспекційні послуги» Національного
класифікатора «Єдиний закупівельний словник»), наголосили на виявлених в процесі аналізу проблемах та
вказали на можливі шляхи їх вирішення.
Політика відкритих даних була запроваджена у 2015 році як частина більшої політики доступу до публічної інформації. Її суть полягає в оприлюдненні публічної інформації у формі, що полегшує її обробку без обмежень щодо подальшого використання. Метою політики було визначено забезпечення доступу до інформації, підвищення прозорості та довіри до органів влади, стимулювання бізнесу та інновацій.
У результаті 3200 розпорядників оприлюднили майже 26 тисяч наборів даних, що стосуються всіх сфер діяльності держави. За допомогою оприлюднених даних було створено більше 30 сервісів, що надають інформацію мільйонам українців щомісяця. Так, інформацією з бізнес-реєстрів користуються від 1.4 до 2.4 мільйона людей щомісячно, отримуючи її через такі сервіси, як Opendatabot, Youcontrol, ContrAgent й інші. Ця інформація допомагає громадянам приймати кращі рішення в житті і в бізнесі. Інформація про держзакупівлі, декларації держслужбовців та політиків підвищує прозорість влади. У цілому, це говорить про ефективність політики.
Незважаючи на досягнуті успіхи, чинна політика не вирішує всіх проблем сфери відкритих даних, а тому потребує коригування.
З 1 січня 2023 року Україна стане 32 країною в світі, яка імплементує в національне законодавство Регламент (ЄС) № 305/2011 Європейського парламенту та Ради. Цей регламент встановлює гармонізовані умови для розміщення будівельної продукції на ринку. На сьогодні 31 країна вже імплементувала його у своє законодавство, а ще 7 країн визнали цей Регламент і приєдналися до нього на підставі міжнародних договорів.
Також із 1 січня 2023 року набере чинності у повному обсязі закон «Про надання будівельної продукції на ринку». Відповідно, всі вітчизняні виробники, продавці, дистриб’ютори, учасники будівельного ринку та споживачі почнуть взаємодіяти за єдиними європейськими правилами регулювання на ринку будівельної продукції.
За оцінками Єврокомісії, гармонізовані європейські стандарти, які є одним з фундаментів змін, охоплюють близько 75-80% всієї будівельної продукції. І саме на таку частку найважливішої будівельної продукції, як-от цемент, розповсюджуватиметься правило обов’язкового декларування показників продукції. Якщо виробник задекларує відповідність своєї продукції європейським стандартам, він нестиме повну відповідальність за цю інформацію. А споживач не лише отримуватиме повну інформацію про виробника, постачальника та про склад та якість будівельної продукції, а й зможе швидко перевірити її достовірність. Внаслідок цього можна буде зменшити кількість неякісної будівельної продукції на ринку і покращити ринковий нагляд.
Від того, наскільки повно гравці ринку опанують терміни, процеси та процедури нових правил, залежить ефективність використання механізмів Регламенту 305 на національному рівні. Як наслідок, від цього залежить підвищення безпеки будівель і споруд та конкурентоспроможності національних виробників загалом.
Експерти BRDO розробили Зелену книгу «Системний перегляд якості державного регулювання надання будівельної продукції на ринок» для того, щоб прискорити цей процес імплементації європейських правил надання будівельної продукції на ринку та зробити його ефективним. Дослідження містить:
аналіз процесу надання будівельної продукції на ринку;
особливості регулювання ринку;
аналіз досвіду Європейського союзу та країн, які визнали ефективність Регламенту 305;
аналіз проблем та ризиків на ринку, а також пропозиції щодо їх вирішення.
Окрім цього, у дослідженні є методологічні рекомендації щодо ефективного запровадження закону «Про надання будівельної продукції на ринку», які стануть у нагоді як державним органам з формування політики, так і представникам будівельної індустрії.
Ринок криптовалют активно розвивається та зростає у своїх обсягах протягом останніх кількох років. На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складає близько 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив близько 400 мільярдів доларів.
При цьому ринок розвивається в умовах правової невизначеності, що створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Держава має визначити:
правовий статус криптовалют;
цілі державного регулювання ринку;
класифікацію операцій з криптовалютами;
оподаткування операцій з криптовалютами;
способи запобігання відмиванню коштів за допомогою криптовалют;
способи захисту споживачів на ринку криптовалют.
Радіочастотний ресурс відіграє ключову роль у наданні сучасних телекомунікаційних послуг споживачам. Без нього неможливо уявити перш за все мобільний зв’язок, однак він також використовується для супутникового зв’язку, фіксованого широкосмугового доступу в інтернет та інших послуг. Водночас слід враховувати, що постійно з’являються нові технології і розвиваються наявні, що вимагає задіяння додаткового спектру. На відміну від попиту, розмір спектру незмінний, що ставить перед державою питання щодо ефективного управління цим обмеженим спільним ресурсом.
В Україні, як і у інших країнах пострадянського простору, існують деякі особливості розподілу смуг радіочастот на національному рівні. Так, значна частка спектру у різних діапазонах все ще належить спеціальнім користувачам РЧР (військові, спецслужби тощо). Деякі компанії свого часу отримали ліцензії на значні діапазони перспективного для впровадження нових технологій спектру з ціллю його подальшого «продажу». Це стало можливим завдяки низькій вартості рентної плати за цей спектр. Оскільки якість телекомунікаційних послуг напряму залежить від обсягу відповідного спектру, що є в наявності у оператора, то оператори не поспішають здавати «залишковий» спектр державі.
Згадані проблеми є одними з причин, чому Україна лише у 2015 році провела тендер на видачу ліцензій на користування РЧР для надання телекомунікаційних послуг третього покоління (3G), а на 4G - лише у 2018. При цьому вже у 2020 році, згідно з Указом Президента, очікується впровадження 5G - лише на рік-другий пізніше, ніж у більшості європейських країн.
Саме європейський досвід регулювання сфери користування РЧР, директиви ЄС, Україна зобов’язана імплементувати до кінця 2019 року відповідно до Угоди про асоціацію. На жаль, за 7 місяців до кінцевого терміну більшість положень відповідних директив не реалізовані. Недостатня увага до цих зобов’язань і сфери РЧР загалом може бути пов’язана, між іншим, із технічною складністю і недостатньою кількістю аналітики, цікавої для ширшого кола читачів, ніж працівники галузі із багаторічним досвідом. Ця робота має на меті виправити ситуацію, що склалася, та сформувати дієву дискусію із пошуку ефективних вирішень наявних проблем.
Мобільні платежі функціонують у 93 країнах світу і відіграють значну роль в сучасній економіці. Так, обсяг платежів за допомогою SMS у 2014 році становив близько 4 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 22 млрд долл. США. Обсяг платежів з використанням мобільних додатків становив 2 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 16 млрд долл. США. Однак в Україні цей ринок не розвивається, незважаючи на значний попит. Основна причина – суттєві регуляторні перепони.
У 2016 році весь обсяг операцій з електронними грошима, за допомогою яких функціонують і мобільні платежі, склав 2.99 млрд грн, зменшившись з 3.24 млрд грн у 2015 році. При цьому за базового сценарію розвитку ринку мобільних платежів обсяг операцій може скласти більше 16 млрд грн (650 млн долл). Розвиток мобільних платежів сприятиме появі конкуренції і зростанню прозорості у сфері електронних грошей.
Регулювання ринку мобільних платежів включає законодавство у сфері телекомунікацій, за яке відповідає НКРЗІ, та законодавство фінансової сфери, що є предметом регулювання Національного банку України. Загалом у книзі розглянуто більше 15 актів, що запроваджують регулювання для ринку мобільних платежів. При цьому були виявлені дві регуляторні проблеми, які є бар’єрами для розвитку ринків мобільних платежів в Україні: механізм повернення абоненту оператором телекомунікацій невикористаних коштів та механізм сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Сучасний світ неможливо уявити без програмного забезпечення (ПЗ). Розробка ПЗ перетворилася на окрему галузь, що займає чільне місце у світовій економіці, в тому числі в Україні. У 2016 році світові витрати на ITпослуги склали 1229 млрд дол. США, і ця галузь зростає щороку, в тому числі очікується зростання на 3,2% у 2017 році. При цьому із розвитком технологій, з новою технологічною революцією, цифровізацією світу значення розробки програмного продукту лише зростатиме.
Сьогодні Україна не залишається осторонь глобальних процесів. Наша держава одна з найкращих для розміщення замовлень у сфері аутсорсингу бізнес-процесів та IT, що підтверджує 24 місце у рейтингу привабливості. Слід зауважити, що такі досягнення завдячують багато в чому тому, що ринок є абсолютно новим. Він почав розвиватися вже за часів незалежності, і позбавлений багатьох вад, притаманних традиційним сферам економіки, які дісталися у спадок від Радянського Союзу: монополізації, експлуатації ресурсів, олігархізації і т.д. Ринок ПЗ – яскравий приклад нової економіки знань, який може стати локомотивом до переходу України для постіндустріальної економіки, яка вже давно є реальністю для розвинених країн.
Ринок розробки ПЗ сьогодні є здебільшого експортно-орієнтованим і займає третє місце за обсягами виручки, тож є одним із головних джерел надходження валютних коштів в Україну. Експортно-орієнтований сектор розробки ПЗ у 2016 році склав 3,2 млрд дол. США, що становить близько 26% експорту послуг за відповідний період і 7% сукупного експорту товарів і послуг. Таким чином ринок позитивно впливає на стабільність курсу національної валюти і цін в державі.
Враховуючи вищезазначене, ринок розробки ПЗ був визначений BRDO пріоритетним у перегляді регуляторного поля.
Право на доступ в інтернет визнано ООН базовим правом людини. Також Організація зазначає, що держава повинна нести відповідальність за доступність інтернету найширшим верствам населення.
Основне завдання - забезпечити всім гравцям ринку рівноправний доступ до інфраструктури: до кабельної каналізації, ліній електропередачі, до багатоквартирних будинків.
Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Проекту Закону № 4159 «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», Закон підписано Президентом. Наразі потрібно привести підзаконні та регуляторні акти у відповідність закону та усунути всі штучні бар’єри для доступу операторів та провайдерів телекомунікаційних послуг, насамперед представників малого та середнього бізнесу, до об’єктів інфраструктури. Створення чесних, прозорих та економічно обґрунтованих умов придасть поштовх розвитку широкосмугового доступу в країні та підвищить її рейтинги (показник МСЕ з проникнення ШПД, рейтинг ВЕФ - Networked Readiness Index).
Ринок електронної комерції у світі зростає зі швидкістю 23-25%, що значно швидше за класичні роздрібні магазини. Український ринок e-commerce зростає зі швидкістю понад 30%, посідаючи друге місце за темпами в Європі. При цьому подібні темпи можуть зберігатися тривалий час, оскільки частка онлайн-продажів у роздрібній торгівлі загалом в Україні складає 3.2%, тоді як в середньому в Європі 8.8%, а у Британії – 17.8%.
Незважаючи на відставання за багатьма факторами, вітчизняний ринок досягнув об’єму 50 млрд грн у 2017 році, і очікується подальше зростання. Проте подальшому розвитку ринку перешкоджає низка економічних, технологічних та регуляторних бар’єрів. Зокрема, відставання за рівнем проникнення інтернету та банківських карт, відсутність належного контролю за ввезенням і реалізацією товарів, а також брак дієвих механізмів захисту споживачів у сфері онлайн-торгівлі.
Для того, щоб винайти нову діючу речовину, науковцям потрібно щонайменше 10 років, понад 200 мільйонів євро та близько 200 різних досліджень. Однак, в умовах здійснення таких наукових робіт в Україні, за наявності фінансових ресурсів та інвестицій, жодному суб'єкту господарювання, що працює на ринку, не вдалося б пройти цей шлях легко.
Основними проблемами для бізнесу, пов'язаними із реєстрацією нової діючої речовини та препаратів, є недоліки нормативно-правових актів, надмірності адміністративних процедур при проведенні експертиз та видачі дозволів, невизначеність послідовності дій та, іноді, повна відсутність регулювання окремих етапів державної реєстрації.
Проблемами для споживачів - аграрних підприємств є їх незахищеність від підробок та неякісних засобів захисту рослин, які вони використовують у господарській діяльності, складнощі щодо утилізації тари та невикористаних препаратів тощо. Тіньовий ринок за експертними оцінками складає 30% від всіх продажів.
За таких умов держава має труднощі з належним контролем щодо обігу, зберігання та використанням засобів захисту рослин через розгалуженість та невизначеність повноважень між різними органами державної влади. Недостатня участь держави у всіх процесах пов'язаних з обігом ЗЗР призводить до порушення принципу «добросусідства» між учасниками ринку. Яскравим прикладом на сьогодні є конфлікт інтересів між аграріями та пасічниками.
На сьогодні нормативно-правове регулювання ринку здійснюється 127 регуляторними актами та 73 інструментами державного регулювання. Аналіз нормативно-правового поля показав, що понад 24% актів, котрі регулюють ринок ЗЗР, є неактуальними, а майже 9% правових актів мають ознаки незаконних. За проведеною експертною оцінкою, інструменти регулювання ринку в більшій мірі є корупційними. Так, 51 з 73 інструментів мають надзвичайно високі корупційні ризики, що свідчить про значну кількість бар'єрів для суб'єктів господарювання на ринку. Таким чином, системний аналіз ринку показав, що наявність великої кількості нормативно-правових актів та інструментів регулювання, які є застарілими, мають недоліки та процедурні неузгодженості між собою, не дозволяє реалізувати ефективну політику держави у сфері регулювання обігу засобів захисту рослин.
Голосовий зв’язок є найбільш поширеним видом зв’язку у повсякденному вжитку українців: на кінець 2019 року в країні налічувалось більше 52 млн активних ідентифікаційних карток абонентів мобільного зв’язку і більше 4 млн ліній фіксованого. Надання абонентам послуг голосового зв’язку згенерувало 12,6 млрд грн доходу в 2019 році.
Наразі голосовий зв’язок фактично доступний географічно і фінансово для абсолютної більшості громадян. При цьому, галузь фіксованого зв’язку, на яку лягає основний регуляторний тягар, давно втратила свою провідну роль в голосовому зв’язку і знаходиться в глибокій кризі. На думку авторів, давно назріли зміни регуляторних підходів до забезпечення доступності послуг і до міжоператорської взаємодії.
Наявне регулювання фінансової доступності впливає на весь ринок фіксованого зв’язку, обмежуючи прибутки операторів (через механізм цінового регулювання) та створюючи додаткове навантаження на місцеві бюджети (через механізм пільг за професійною та іншими, не пов'язаними з забезпеченням цінової доступності послуг, ознаками). Автори пропонують скасувати регулювання цін і пільги на оплату послуг фіксованого зв’язку, замінивши їх на адресну фінансову допомогу для окремих категорій громадян, що знаходяться за межею бідності, на придбання послуг голосового зв’язку та термінального обладнання. Така адресна допомога може надаватись лише після аналізу фінансової спроможності домогосподарств і лише на один вид зв’язку.
Наявне регулювання географічної доступності забезпечило покриття мережами мобільного зв’язку абсолютної більшості населених пунктів, в той час як охоплення мережами фіксованого зв’язку значно скоротиться в найближчі роки через фінансову недоцільність підтримки мереж в малозаселених регіонах. Існує ризик зменшення покриття мережами мобільного зв’язку через припинення надання послуг за технологією CDMA та початок використання частот діапазону 900 Мгц для надання послуг передачі даних за стандартом 4G. В цих умовах акцент політики має зміститись на виявлення “білих плям” покриття та вжиття заходів для їх усунення за умови запиту на таке усунення.
Простота і прозорість процесу приєднання до інженерних мереж - один із ключових аспектів, що беруть до уваги потенційні інвестори під час ухвалення рішення щодо створення виробничих та інших об’єктів в Україні. На сьогодні в нашій державі приєднання до електричних мереж врегульовано більш повно і зрозуміло, порівняно із приєднаннями до інших інженерних мереж, що, ймовірно, обумовлене підвищеною увагою держави до цього питання через прямий вплив на позиції України в міжнародному рейтингу легкості ведення бізнесу “Doing Business”. Водночас, чинне регулювання все ще не дозволяє нашій країні посісти гідне місце у цьому рейтингу, де Україна - лише на 128 позиції за легкістю приєднання до електричних мереж серед 190 країн світу, в той час як строк виконання приєднання є одним з найдовших у світі. Ще гірша ситуація з приєднанням до мереж газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.
Невиправдано ускладнені процедури приєднання до інженерних мереж, суперечливе законодавство, зловживання монопольним положенням операторами мереж - це меншою мірою стосується приєднання до електричних мереж і лише певною мірою - газових, в той час як регулювання приєднання до мереж централізованих теплопостачання, водопостачання та водовідведення є вкрай непередбачуваним для замовника, регулюється численними підзаконними нормативно-правовими актами, які часто суперечать одне одному та профільним законам. Зокрема, процедури та визначення вартості приєднання до цих мереж лише фрагментарно та суперечливо врегульовані окремими нормами підзаконних актів. Таке недосконале регулювання має надзвичайно чутливі наслідки, оскільки замовники послуги приєднання до будь-яких з інженерних мереж замовляють відповідну послугу у монополіста, який не обмежується у своїй діяльності спеціально-дозвільним принципом, встановленим Конституцією для державних органів, а є суб’єктом господарювання, націленим на прибуток, від ймовірних зловживань з боку якого замовників має захищати спеціальне законодавство.
Отже, чинне регулювання в частині приєднання до інженерних мереж наразі потребує докорінного перегляду і удосконалення.
Метою написання цієї книги є визначення переліку проблем, які стримують економічний розвиток вугільної галузі в Україні. Можливі шляхи вирішення проблем, що презентовано у цій Книзі, мають концептуально протилежні варіанти вирішення. Офіс очікує, що ця книга допоможе органам законодавчої та виконавчої влади більш комплексно підійти до формування державної регуляторної політики у сфері вугледобування, яка забезпечить вихід із кризи вугільної галузі України, а також здійснення реструктуризації вугільного сектору (енергетичного, коксівного та бурого вугілля), передбаченої міжнародними зобов'язаннями України.
В Україні загальна середня освіта є обов’язковою для здобуття усіма громадянами. Це формує як значний існуючий ринок освіти, так і потенційний ринок цифрових освітніх технологій. Так, на сьогодні функціонують порядку 16 тис. шкіл, в яких навчаються біля 4 млн учнів. Щороку на їх забезпечення навчальною літературою із державного бюджету виділяються значні кошти (у 2018 році було виділено близько 800 млн грн). При цьому якість освітніх матеріалів часто не відповідає вимогам часу.
Поліпшити ситуацію повинне використання сучасних цифрових технологій, зокрема електронних підручників. На забезпечення ними учнів у 2018 році було виділено 40 млн грн. Також 54 млн грн було виділено на розробку платформи, яка має забезпечити інфраструктуру для поширення е-підручників та інших електронних ресурсів і сервісів.
Для ефективної реалізації державної політики у сфері освіти, що стосується цифрових технологій, необхідна розробка нормативно-правової бази:
Положення про Національну електронну освітню платформу (постанова КМУ);
Положення про електронний підручник (наказ МОН);
НПА, що врегульовують питання проведення експертизи електронних підручників, порядку проведення їх відбору (конкурсу) і забезпечення ними здобувачів загальної середньої освіти.
В Україні існує від 1000 до 1800 компаній, які займаються розробкою та реалізацією власних ІТ-продуктів. У них працює від 30 до 71 тисяч осіб. Поширеною формою діяльності таких компаній є стартап - мала компанія, що займається розробкою інноваційного продукту і має великі перспективи зростання.
Такі компанії продають товари і послуги з високою доданою вартістю, створюють додаткові робочі місця для нетехнічних спеціалістів і сприяють наданню українцям інноваційних послуг.
Україна не має спеціалізованого правового регулювання діяльності продуктових ІТ-компаній і стартапів. Компанії працюють на загальних засадах, визначених відповідним законодавством. Виключенням з цього правила є:
запровадження ПДВ-пільги для операцій щодо постачання програмного забезпечення;
особливості залучення іноземних ІТ-фахівців до діяльності українських компаній;
діяльність Українського Фонду Стартапів.
Незважаючи на незначну державну підтримку, сфера розвивається і демонструє успіхи. Кількість угод венчурного фінансування зростає в середньому на 5% з 2014 року. Сумарний обсяг угод зростає в середньому на 67% на рік за рахунок залучення фінансування великими стартапами на стадії зростання.
Українці створюють все більше продуктових компаній та стартапів, що є помітними на глобальному ринку. Тим не менше, ІТ-компанії мають низку проблем, як-от податкові, кадрові, інвестиційні, юридичні, що потребують вирішення.
У жовтні 2019 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Ці зміни скасували монополію розпорядчого методу нормування, який був притаманний радянській системі технічного регулювання, й дозволили застосовувати цільові та параметричні підходи до нормування в будівництві. Навіть більше: законодавчо було визначено пріоритетність застосування саме параметричних підходів.
Цей крок розширив можливості для проектувальників, архітекторів та будівельників застосовувати сучасні технології, впроваджувати інновації та зробив всю систему нормування в будівництві більш гнучкою та такою, що відповідає запитам ХХІ століття. Але, на жаль, попри прийняття закону і те, що чинні будівельні норми, розроблені розпорядчим методом, недостатньо гнучкі для застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів, запровадження параметричного методу, фактично, залишилося на папері через відсутність подальших кроків щодо підтримки законодавчих змін. Це значно обмежує творчу свободу проєктувальника й можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, що за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі запропонованих.
Основними засадами, що обумовлюють необхідність зміни підходів до нормування, а також і реформу системи технічного регулювання у будівництві можна вважати:
підвищення рівня вимог до життєвого середовища;
прискорення технічного процесу й інноваційний розвиток;
формування прошарку кваліфікованих фахівців галузі.
У цій Зеленій книзі, яка не є типовим аналізом проблем ринку, ми здійснили аналіз практик провідних країн щодо переходу до параметричних методів нормування в будівництві, їхніх переваг і недоліків. Окремо були зазначені переваги для розвитку економіки та системи технічного регулювання, які надає застосування параметрики. Зокрема, застосування параметричних підходів для системи регулювання будівництва є важливою складовою для забезпечення здорової конкуренції, вільного пересування товарів і послуг, заохочення інновацій і просування нових технологій.
Наші експерти підготували пропозиції щодо кроків, які допоможуть повноцінно запровадити параметричні підходи й вивести розвиток системи технічного регулювання в будівництві й саме будівництво на якісно новий, сучасний рівень.
У цій зеленій книзі ми описали стан та перспективи регулювання публічних закупівель в сфері будівництва,
проаналізували відповідні дані єдиної системи електронних публічних закупівель (в т.ч.: рівень конкуренції,
економії, склад замовників та учасників процедур, їх активність, статистику закупівель за розділами 45000000-7
«Будівельні роботи» та 71000000-8 «Архітектурні, будівельні, інженерні та інспекційні послуги» Національного
класифікатора «Єдиний закупівельний словник»), наголосили на виявлених в процесі аналізу проблемах та
вказали на можливі шляхи їх вирішення.
Політика відкритих даних була запроваджена у 2015 році як частина більшої політики доступу до публічної інформації. Її суть полягає в оприлюдненні публічної інформації у формі, що полегшує її обробку без обмежень щодо подальшого використання. Метою політики було визначено забезпечення доступу до інформації, підвищення прозорості та довіри до органів влади, стимулювання бізнесу та інновацій.
У результаті 3200 розпорядників оприлюднили майже 26 тисяч наборів даних, що стосуються всіх сфер діяльності держави. За допомогою оприлюднених даних було створено більше 30 сервісів, що надають інформацію мільйонам українців щомісяця. Так, інформацією з бізнес-реєстрів користуються від 1.4 до 2.4 мільйона людей щомісячно, отримуючи її через такі сервіси, як Opendatabot, Youcontrol, ContrAgent й інші. Ця інформація допомагає громадянам приймати кращі рішення в житті і в бізнесі. Інформація про держзакупівлі, декларації держслужбовців та політиків підвищує прозорість влади. У цілому, це говорить про ефективність політики.
Незважаючи на досягнуті успіхи, чинна політика не вирішує всіх проблем сфери відкритих даних, а тому потребує коригування.
З 1 січня 2023 року Україна стане 32 країною в світі, яка імплементує в національне законодавство Регламент (ЄС) № 305/2011 Європейського парламенту та Ради. Цей регламент встановлює гармонізовані умови для розміщення будівельної продукції на ринку. На сьогодні 31 країна вже імплементувала його у своє законодавство, а ще 7 країн визнали цей Регламент і приєдналися до нього на підставі міжнародних договорів.
Також із 1 січня 2023 року набере чинності у повному обсязі закон «Про надання будівельної продукції на ринку». Відповідно, всі вітчизняні виробники, продавці, дистриб’ютори, учасники будівельного ринку та споживачі почнуть взаємодіяти за єдиними європейськими правилами регулювання на ринку будівельної продукції.
За оцінками Єврокомісії, гармонізовані європейські стандарти, які є одним з фундаментів змін, охоплюють близько 75-80% всієї будівельної продукції. І саме на таку частку найважливішої будівельної продукції, як-от цемент, розповсюджуватиметься правило обов’язкового декларування показників продукції. Якщо виробник задекларує відповідність своєї продукції європейським стандартам, він нестиме повну відповідальність за цю інформацію. А споживач не лише отримуватиме повну інформацію про виробника, постачальника та про склад та якість будівельної продукції, а й зможе швидко перевірити її достовірність. Внаслідок цього можна буде зменшити кількість неякісної будівельної продукції на ринку і покращити ринковий нагляд.
Від того, наскільки повно гравці ринку опанують терміни, процеси та процедури нових правил, залежить ефективність використання механізмів Регламенту 305 на національному рівні. Як наслідок, від цього залежить підвищення безпеки будівель і споруд та конкурентоспроможності національних виробників загалом.
Експерти BRDO розробили Зелену книгу «Системний перегляд якості державного регулювання надання будівельної продукції на ринок» для того, щоб прискорити цей процес імплементації європейських правил надання будівельної продукції на ринку та зробити його ефективним. Дослідження містить:
аналіз процесу надання будівельної продукції на ринку;
особливості регулювання ринку;
аналіз досвіду Європейського союзу та країн, які визнали ефективність Регламенту 305;
аналіз проблем та ризиків на ринку, а також пропозиції щодо їх вирішення.
Окрім цього, у дослідженні є методологічні рекомендації щодо ефективного запровадження закону «Про надання будівельної продукції на ринку», які стануть у нагоді як державним органам з формування політики, так і представникам будівельної індустрії.
Ринок криптовалют активно розвивається та зростає у своїх обсягах протягом останніх кількох років. На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складає близько 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив близько 400 мільярдів доларів.
При цьому ринок розвивається в умовах правової невизначеності, що створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Держава має визначити:
правовий статус криптовалют;
цілі державного регулювання ринку;
класифікацію операцій з криптовалютами;
оподаткування операцій з криптовалютами;
способи запобігання відмиванню коштів за допомогою криптовалют;
способи захисту споживачів на ринку криптовалют.
Радіочастотний ресурс відіграє ключову роль у наданні сучасних телекомунікаційних послуг споживачам. Без нього неможливо уявити перш за все мобільний зв’язок, однак він також використовується для супутникового зв’язку, фіксованого широкосмугового доступу в інтернет та інших послуг. Водночас слід враховувати, що постійно з’являються нові технології і розвиваються наявні, що вимагає задіяння додаткового спектру. На відміну від попиту, розмір спектру незмінний, що ставить перед державою питання щодо ефективного управління цим обмеженим спільним ресурсом.
В Україні, як і у інших країнах пострадянського простору, існують деякі особливості розподілу смуг радіочастот на національному рівні. Так, значна частка спектру у різних діапазонах все ще належить спеціальнім користувачам РЧР (військові, спецслужби тощо). Деякі компанії свого часу отримали ліцензії на значні діапазони перспективного для впровадження нових технологій спектру з ціллю його подальшого «продажу». Це стало можливим завдяки низькій вартості рентної плати за цей спектр. Оскільки якість телекомунікаційних послуг напряму залежить від обсягу відповідного спектру, що є в наявності у оператора, то оператори не поспішають здавати «залишковий» спектр державі.
Згадані проблеми є одними з причин, чому Україна лише у 2015 році провела тендер на видачу ліцензій на користування РЧР для надання телекомунікаційних послуг третього покоління (3G), а на 4G - лише у 2018. При цьому вже у 2020 році, згідно з Указом Президента, очікується впровадження 5G - лише на рік-другий пізніше, ніж у більшості європейських країн.
Саме європейський досвід регулювання сфери користування РЧР, директиви ЄС, Україна зобов’язана імплементувати до кінця 2019 року відповідно до Угоди про асоціацію. На жаль, за 7 місяців до кінцевого терміну більшість положень відповідних директив не реалізовані. Недостатня увага до цих зобов’язань і сфери РЧР загалом може бути пов’язана, між іншим, із технічною складністю і недостатньою кількістю аналітики, цікавої для ширшого кола читачів, ніж працівники галузі із багаторічним досвідом. Ця робота має на меті виправити ситуацію, що склалася, та сформувати дієву дискусію із пошуку ефективних вирішень наявних проблем.
Мобільні платежі функціонують у 93 країнах світу і відіграють значну роль в сучасній економіці. Так, обсяг платежів за допомогою SMS у 2014 році становив близько 4 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 22 млрд долл. США. Обсяг платежів з використанням мобільних додатків становив 2 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 16 млрд долл. США. Однак в Україні цей ринок не розвивається, незважаючи на значний попит. Основна причина – суттєві регуляторні перепони.
У 2016 році весь обсяг операцій з електронними грошима, за допомогою яких функціонують і мобільні платежі, склав 2.99 млрд грн, зменшившись з 3.24 млрд грн у 2015 році. При цьому за базового сценарію розвитку ринку мобільних платежів обсяг операцій може скласти більше 16 млрд грн (650 млн долл). Розвиток мобільних платежів сприятиме появі конкуренції і зростанню прозорості у сфері електронних грошей.
Регулювання ринку мобільних платежів включає законодавство у сфері телекомунікацій, за яке відповідає НКРЗІ, та законодавство фінансової сфери, що є предметом регулювання Національного банку України. Загалом у книзі розглянуто більше 15 актів, що запроваджують регулювання для ринку мобільних платежів. При цьому були виявлені дві регуляторні проблеми, які є бар’єрами для розвитку ринків мобільних платежів в Україні: механізм повернення абоненту оператором телекомунікацій невикористаних коштів та механізм сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Сучасний світ неможливо уявити без програмного забезпечення (ПЗ). Розробка ПЗ перетворилася на окрему галузь, що займає чільне місце у світовій економіці, в тому числі в Україні. У 2016 році світові витрати на ITпослуги склали 1229 млрд дол. США, і ця галузь зростає щороку, в тому числі очікується зростання на 3,2% у 2017 році. При цьому із розвитком технологій, з новою технологічною революцією, цифровізацією світу значення розробки програмного продукту лише зростатиме.
Сьогодні Україна не залишається осторонь глобальних процесів. Наша держава одна з найкращих для розміщення замовлень у сфері аутсорсингу бізнес-процесів та IT, що підтверджує 24 місце у рейтингу привабливості. Слід зауважити, що такі досягнення завдячують багато в чому тому, що ринок є абсолютно новим. Він почав розвиватися вже за часів незалежності, і позбавлений багатьох вад, притаманних традиційним сферам економіки, які дісталися у спадок від Радянського Союзу: монополізації, експлуатації ресурсів, олігархізації і т.д. Ринок ПЗ – яскравий приклад нової економіки знань, який може стати локомотивом до переходу України для постіндустріальної економіки, яка вже давно є реальністю для розвинених країн.
Ринок розробки ПЗ сьогодні є здебільшого експортно-орієнтованим і займає третє місце за обсягами виручки, тож є одним із головних джерел надходження валютних коштів в Україну. Експортно-орієнтований сектор розробки ПЗ у 2016 році склав 3,2 млрд дол. США, що становить близько 26% експорту послуг за відповідний період і 7% сукупного експорту товарів і послуг. Таким чином ринок позитивно впливає на стабільність курсу національної валюти і цін в державі.
Враховуючи вищезазначене, ринок розробки ПЗ був визначений BRDO пріоритетним у перегляді регуляторного поля.
Право на доступ в інтернет визнано ООН базовим правом людини. Також Організація зазначає, що держава повинна нести відповідальність за доступність інтернету найширшим верствам населення.
Основне завдання - забезпечити всім гравцям ринку рівноправний доступ до інфраструктури: до кабельної каналізації, ліній електропередачі, до багатоквартирних будинків.
Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Проекту Закону № 4159 «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», Закон підписано Президентом. Наразі потрібно привести підзаконні та регуляторні акти у відповідність закону та усунути всі штучні бар’єри для доступу операторів та провайдерів телекомунікаційних послуг, насамперед представників малого та середнього бізнесу, до об’єктів інфраструктури. Створення чесних, прозорих та економічно обґрунтованих умов придасть поштовх розвитку широкосмугового доступу в країні та підвищить її рейтинги (показник МСЕ з проникнення ШПД, рейтинг ВЕФ - Networked Readiness Index).
Ринок електронної комерції у світі зростає зі швидкістю 23-25%, що значно швидше за класичні роздрібні магазини. Український ринок e-commerce зростає зі швидкістю понад 30%, посідаючи друге місце за темпами в Європі. При цьому подібні темпи можуть зберігатися тривалий час, оскільки частка онлайн-продажів у роздрібній торгівлі загалом в Україні складає 3.2%, тоді як в середньому в Європі 8.8%, а у Британії – 17.8%.
Незважаючи на відставання за багатьма факторами, вітчизняний ринок досягнув об’єму 50 млрд грн у 2017 році, і очікується подальше зростання. Проте подальшому розвитку ринку перешкоджає низка економічних, технологічних та регуляторних бар’єрів. Зокрема, відставання за рівнем проникнення інтернету та банківських карт, відсутність належного контролю за ввезенням і реалізацією товарів, а також брак дієвих механізмів захисту споживачів у сфері онлайн-торгівлі.
Для того, щоб винайти нову діючу речовину, науковцям потрібно щонайменше 10 років, понад 200 мільйонів євро та близько 200 різних досліджень. Однак, в умовах здійснення таких наукових робіт в Україні, за наявності фінансових ресурсів та інвестицій, жодному суб'єкту господарювання, що працює на ринку, не вдалося б пройти цей шлях легко.
Основними проблемами для бізнесу, пов'язаними із реєстрацією нової діючої речовини та препаратів, є недоліки нормативно-правових актів, надмірності адміністративних процедур при проведенні експертиз та видачі дозволів, невизначеність послідовності дій та, іноді, повна відсутність регулювання окремих етапів державної реєстрації.
Проблемами для споживачів - аграрних підприємств є їх незахищеність від підробок та неякісних засобів захисту рослин, які вони використовують у господарській діяльності, складнощі щодо утилізації тари та невикористаних препаратів тощо. Тіньовий ринок за експертними оцінками складає 30% від всіх продажів.
За таких умов держава має труднощі з належним контролем щодо обігу, зберігання та використанням засобів захисту рослин через розгалуженість та невизначеність повноважень між різними органами державної влади. Недостатня участь держави у всіх процесах пов'язаних з обігом ЗЗР призводить до порушення принципу «добросусідства» між учасниками ринку. Яскравим прикладом на сьогодні є конфлікт інтересів між аграріями та пасічниками.
На сьогодні нормативно-правове регулювання ринку здійснюється 127 регуляторними актами та 73 інструментами державного регулювання. Аналіз нормативно-правового поля показав, що понад 24% актів, котрі регулюють ринок ЗЗР, є неактуальними, а майже 9% правових актів мають ознаки незаконних. За проведеною експертною оцінкою, інструменти регулювання ринку в більшій мірі є корупційними. Так, 51 з 73 інструментів мають надзвичайно високі корупційні ризики, що свідчить про значну кількість бар'єрів для суб'єктів господарювання на ринку. Таким чином, системний аналіз ринку показав, що наявність великої кількості нормативно-правових актів та інструментів регулювання, які є застарілими, мають недоліки та процедурні неузгодженості між собою, не дозволяє реалізувати ефективну політику держави у сфері регулювання обігу засобів захисту рослин.
Голосовий зв’язок є найбільш поширеним видом зв’язку у повсякденному вжитку українців: на кінець 2019 року в країні налічувалось більше 52 млн активних ідентифікаційних карток абонентів мобільного зв’язку і більше 4 млн ліній фіксованого. Надання абонентам послуг голосового зв’язку згенерувало 12,6 млрд грн доходу в 2019 році.
Наразі голосовий зв’язок фактично доступний географічно і фінансово для абсолютної більшості громадян. При цьому, галузь фіксованого зв’язку, на яку лягає основний регуляторний тягар, давно втратила свою провідну роль в голосовому зв’язку і знаходиться в глибокій кризі. На думку авторів, давно назріли зміни регуляторних підходів до забезпечення доступності послуг і до міжоператорської взаємодії.
Наявне регулювання фінансової доступності впливає на весь ринок фіксованого зв’язку, обмежуючи прибутки операторів (через механізм цінового регулювання) та створюючи додаткове навантаження на місцеві бюджети (через механізм пільг за професійною та іншими, не пов'язаними з забезпеченням цінової доступності послуг, ознаками). Автори пропонують скасувати регулювання цін і пільги на оплату послуг фіксованого зв’язку, замінивши їх на адресну фінансову допомогу для окремих категорій громадян, що знаходяться за межею бідності, на придбання послуг голосового зв’язку та термінального обладнання. Така адресна допомога може надаватись лише після аналізу фінансової спроможності домогосподарств і лише на один вид зв’язку.
Наявне регулювання географічної доступності забезпечило покриття мережами мобільного зв’язку абсолютної більшості населених пунктів, в той час як охоплення мережами фіксованого зв’язку значно скоротиться в найближчі роки через фінансову недоцільність підтримки мереж в малозаселених регіонах. Існує ризик зменшення покриття мережами мобільного зв’язку через припинення надання послуг за технологією CDMA та початок використання частот діапазону 900 Мгц для надання послуг передачі даних за стандартом 4G. В цих умовах акцент політики має зміститись на виявлення “білих плям” покриття та вжиття заходів для їх усунення за умови запиту на таке усунення.
В Україні відсутнє комплексне регулювання діяльності з надання аудіовізуальних медіа послуг з використанням технології OTT. Це має як позитивні наслідки для бізнесу у вигляді можливості стрімкого росту, так і негативні - у вигляді протиправного використання контенту. Також існують ризики незабезпечення інформаційної безпеки для держави та надання послуг неналежної якості.
Розвиток ринку стримують:
законодавча неврегульованість діяльності таких суб’єктів;
високий рівень піратства в Україні;
нерівність умов діяльності з іноземними платформами, принаймні з питань оподаткування.
У лютому 2021 року Європейський парламент рекомендував використовувати EU Justice Scoreboard для оцінки прогресу та корегування реформ у сфері правосуддя, які проводяться в Україні. Того ж року експерти Центру політико-правових реформ розпачали роботу над дослідженням «Матриця українського правосуддя: оцінка української системи правосуддя за методикою EU Justice Scoreboard».
За заг. редакцією Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. — К: Конус-Ю, 2006. — 256 с. У навчальному посібнику розкрито основні положення адміністративного судочинства. Посібник розраховано насамперед для викладання основ адміністративного судочинства у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах та у юридичних клініках і підготовки студентів. У посібнику широко використано практику Європейського Суду з прав людини у відповідній сфері. У першій частині посібника викладені теоретичні основи адміністративного судочинства, друга частина повинна допомогти викладачам у викладанні курсу адміністративного судочинства та підготовці завдань для студентів, а студентам - засвоїти вивчений матеріал через розв'язання тестів, задач тощо. Видання може стати корисним не лише для викладачів, студентів та аспірантів, а й для суддів адміністративних судів та претендентів на посаду судді адміністративного суду, державних службовців, адвокатів та усіх, хто цікавиться розвитком адміністративної юстиції в Україні.
Зміна клімату та погіршення стану довкілля є екзистенційною загрозою для всього світу. Відповіддю на цей виклик є Європейський зелений курс. Він передбачає, що цифровий перехід має відбуватися одночасно із зеленим переходом (twin transition). Реалізація Зеленого курсу – важлива складова євроінтеграції України. Єврокомісія визначила, що відбудова України має відповідати зеленому та цифровому порядку денному. Що саме має робити Україна в цифровій трансформації для післявоєнної відбудови та євроінтеграції? Для відповіді на це питання команда BRDO підготувала Зелену книгу «Цифрова трансформація як основа Європейського зеленого курсу і відновлення».
Кліматичні зміни, погіршення екології та виснаження запасів невідновлюваних природних ресурсів становлять загрозу для світової економіки, здоров’я і життєдіяльності людини та природних екосистем. Перехід до вуглецевонейтральної економіки спрямований насамперед на захист життя людини і тварин, шляхом зменшення забруднюючих викидів. В його основу закладено підвищення ефективного використання ресурсів шляхом переходу до «чистої» циркулярної економіки, а також відновлення біорізноманіття та зменшення забруднення, що має покращити умови життя для кожної людини.
Наприкінці 2019 року Європейська комісія опублікувала Комюніке «Європейський зелений курс», мета якого — зробити Європейський континент кліматично нейтральним до 2050 року, підвищити добробут громадян, захистити біологічне різноманіття, екологізувати економіку.
Дорожня карта Європейського зеленого курсу передбачає комплекс заходів щодо підвищення ефективного використання енергоресурсів, переходу до «чистої» циркулярної економіки, зменшення забруднення та запобігання змінам клімату. Передбачаються досить жорсткі екологічні вимоги до продукції, яку ввозитимуть до країн ЄС, так званий Carbon Border Tax.
Тому вже на сьогодні існує потреба оцінки можливих ризиків такого вуглецевого коригування на українську економіку загалом та енергетичну галузь зокрема, визначення шляхів мінімізації негативного впливу на енергетику в Україні.
У Зеленій книзі «Взаємодія учасників ринку будівництва в розрізі життєвого циклу будівель та споруд» нами проаналізовані:
наявний стан та пріоритетні напрямки розвитку галузі будівництва на підставі даних Державної служби статистики України та іншої статистичнї та аналітичної інформації, отриманої з відкритих джерел;
механізми взаємодії ключових стейкхолдерів процесів будівництва та експлуатації будівель та споруд у розрізі життєвого циклу будівель та споруд;
суть та вплив Європейського Зеленого Курсу на майбутній розвиток будівельних індустрій та галузі, можливості та перспективи безпосередньої участі України не лише у забезпеченні досягнення критеріїв «зеленої» циркулярної економіки, а й впливати на планування заходів щодо виконання ЄЗК;
особливості взаємодії учасників у процесі надання будівельної продукції на ринку;
динаміка питомої ваги інтелектуальної складової в процесах будівництва та суміжних з ними, її вплив на ефективність розвитку галузі.
Оперативними кроками та основними шляхами стимулювання розвитку інтелектуальної складової у взаємодії учасників будівельного ринку з метою запобігання ризикам подальшого розвитку галузі за екстенсивним сценарієм, що не відповідає сучасним запитам та тенденціям, доречно визначати за такими напрямами:
Розрахунок життєвого циклу об’єкта будівництва має стати основою формування інвестиційних намірів;
Безпосереднє підвищення рівня інтелектуальної складової шляхом запровадження дієвих стимулів є важливим завданням для переходу до інтенсивного сценарію розвитку, в тому числі із врахуванням стратегії Європейського Зеленого Курсу;
Забезпечення умов добросовісної конкуренції на ринку;
Розвиток інструментів саморегулювання ринку (зокрема внаслідок діджиталізації процесів, забезпечення доступності інформації, застосування ВІМ-технологій, підвищення значення саморегулівних організацій);
Врахування сучасного геополітичного стану та подолання наслідків злочинної агресії з боку рф проти України методами правового та технічного регулювання;
Забезпечення ефективної реалізації програм та планів із масштабної повоєнної відбудови України.
Означені тенденції, спрямовані на перехід до інтенсивного шляху розвитку галузі, є особливо актуальними за нових реалій існування держави та через загострення потреб ринку.
Розвиток світового промислового виробництва, нарощування інтенсивності праці з метою збільшення обсягів виробництва товарів та послуг, виготовлення продуктів харчування та забезпечення потреб суспільства стали передумовами глобального потепління та збільшення викидів вуглецю в атмосферне повітря.
Генерація вуглецю не обмежується лише одним із секторів економіки і є результатом роботи енергетики, сільського господарства, промислового виробництва, будівництва, логістики та транспорту, роботи сектору IT та інших індустрій.
Уряди країн світу безперервно шукають нові способи управління та зменшення негативних наслідків викидів вуглецю шляхом аналізу чинної державної політики, формування кліматичної відповідальної поведінки бізнесу, розробки стратегій переорієнтації виробництва, ухвалення відповідного законодавства, застосування стимулюючих та обмежувальних інструментів впливу для ведення господарської діяльності, взяття міжнародних зобов’язань та глобальну переорієнтацію економіки.
Дослідження Офісу спрямовано на вивчення ринків вуглецю та інструментів регулювання, що забезпечують їх функціонування.
Зелена книга присвячена дослідженню державних політик та
законодавства ЄС щодо впровадження Європейського зеленого курсу у
транспорті; пропозиціям щодо декарбонізації різних видів транспорту в
Україні; застосуванню альтернативних (низьковуглецевих) видів палива
для транспорту та підготовці рекомендацій органам державної влади
та бізнесу в Україні щодо дій у напрямку приєднання до Європейського
зеленого курсу.
Метою написання цієї книги є аналіз відповідності державної
політики України принципам Європейського зеленого курсу, визначення
ризиків та переваг для транспортної галузі під час впровадження
принципів Європейської зеленої угоди в Україні; пропозиції щодо
гармонізації з Європейським зеленим курсом та формування в Україні
сталої мобільності.
Використання води в Україні є вкрай неефективним.
Третина піднятої з підземних джерел води втрачається у процесі видобутку – настільки застарілим є процес виробництва в Україні.
Більше третини водопровідних та каналізаційних мереж перебувають у незадовільному стані і потребують негайної заміни. Від цього страждає якість питної води, що постачається населенню, але щороку замінюється лише до 2% мереж від того, що критично необхідно замінити.
Окрім цього, знижуються обсяги споживання води користувачами – у порівнянні із 2010 роком споживання води у 2019 році впало на 39%. Забезпечення питною водою за регіонами України також розподілене нерівномірно – лише третина сільського населення забезпечується послугами централізованого водопостачання, а інші споживачі сільської місцевості подекуди вимушені використовувати воду з колодязів, яка не відповідає нормативам якості питної води.
Фінансовий стан підприємств водопровідно-каналізаційного господарства протягом останніх років теж сумний – у 2019 році чистий збиток підприємств галузі становив 2,13 млрд грн.
Всі ці проблеми накопичуються на тлі того, що Україна є однією з найменш забезпечених водними ресурсами країн Європи, і ці ресурси швидко забруднюються. Зрозуміло, що вітчизняна галузь водопостачання і водовідведення потребує нагальних змін.
Експерти BRDO проаналізували економічні показники галузі і чинне регулювання і дійшли висновку, що поточна державна політика у сфері є неефективною і не відповідає зобов’язанням України відповідно до угоди про Асоціацію з ЄС, стратегічне планування – недосконалим, а тарифна політика стримує інвестиції у галузь й унеможливлює подальший розвиток.
Для того, щоб окреслити шляхи вирішення проблем галузі і створити умови для її розвитку, наші експерти розробили Зелену книгу “Регулювання ринку водопостачання і водовідведення”.
Книга містить:
аналіз ринку і стейкхолдерів
аналіз регуляторного поля
опис проблем учасників ринку
аналіз кращих практик ЄС у сфері і шляхи гармонізації законодавства України із європейським
концепцію державної політики з кількома альтернативами вирішення проблем галузі
Дослідження буде корисним органам виконавчої влади для комплексного формування державної регуляторної політики у сфері, покращення технічного стану систем водопостачання та водовідведення, а також підвищення якості питного водопостачання.
Проект Закону України Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності»
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності»
Законодавчі акти та діджитал-інструменти, розроблені за участі експертів Офісу ефективного регулювання BRDO 2015-2020 років, заощадили 25 мільярдів грн для українського малого й середнього бізнесу, а також 5,5 млрд грн витрат державного апарату.
Про це йдеться у звіті BRDO за 2020 рік.
За 5 років діяльності BRDO:
ухвалено 166 законодавчих актів (спів)авторства наших експертів (у 2020 році — 27, із яких 10 — закони);
скасовано 1245 нормативних актів, що ускладнювали ведення бізнесу (36 у 2020 році);
розроблено 5 унікальних онлайн-інструменти, якими користуються МСБ, держслужбовці та органи місцевого самоврядування.
Крім цього, у 2020 році експерти Офісу здійснили 18 досліджень у сферах будівництва, енергетики, транспорту та інфраструктури, ІТ&Телекому, сільського господарства, а також нагляду і контролю, що стали чи ще стануть основою для вирішення проблем підприємців та громадян.
“2020-й став роком ухвалення наймасштабніших ініціатив BRDO у сфері державної політики за весь час нашої роботи. Проте щороку також зростає і опір змінам із боку тих, хто наживається на корупції. Однак завдяки створенню широких коаліцій із представниками різних організацій та установ вдається підтримувати поступ реформ”, — зазначає виконавчий директор BRDO Олексій Дорогань.
Наша місія — відіграти ключову роль у перетворенні України на європейську демократичну державу з ефективним державним управлінням і сильною економікою.
Legislative acts and digital tools developed with the participation of experts from the Better Regulation Delivery Office (BRDO) in 2015-2020 saved UAH 25 billion for Ukrainian small and medium-sized businesses, as well as UAH 5.5 billion of government spending.
This is stated in the BRDO report for 2020
During 5 years of BRDO activity:
166 legislative acts (co)drafted by our experts were adopted (in 2020 — 27, of which there are 10 laws);
1,245 regulatory acts that made it difficult to do business were repealed (36 in 2020);
5 unique online tools used by SMEs, civil servants, and local self-government bodies were developed.
Also, in 2020, BRDO experts conducted 18 researches in construction, energy, transport and infrastructure, IT&Telecom, agriculture, and supervision and control sectors. These researches have become or will become the basis for solving the problems of entrepreneurs and citizens.
“2020 was the year of the adoption of the largest BRDO initiatives we ever had related to public policy. However, those who profit from corruption also increase their resistance to change every year. Nevertheless, we can support the progress of reforms thanks to the creation of broad coalitions with representatives of various organizations and institutions,” Oleksii Dorohan, BRDO CEO, said.
Our mission is to play a key role in transforming Ukraine into a European democracy with effective governance and a strong economy.
Офіс ефективного регулювання за підтримки проекту «Консультування підприємств щодо енергоефективності», що виконується GIZ за дорученням Уряду Німеччини, підготував Зелену книгу «Стимулювання промислових підприємств до енергоефективності та захисту клімату». Вона є першим кроком, спрямованим на ініціювання публічного діалогу щодо низки стратегічних проблем, окреслення яких сприятиме розробці урядового плану дій із стимулювання енергоефективності. Характерною рисою дослідження є поглиблене вивчення проблематики із системним аналізом якості регуляторного поля в Україні та його подальше удосконалення.
Стимулювання промислових підприємств до ефективного використання енергоресурсів та захисту клімату повністю відповідає цілям сталого розвитку, які Україна разом з іншими країнами-членами ООН взяла за основу у встановленні стратегічних рамок національного розвитку на період до 2030 року. Це також відповідає вимогам міжнародних кліматичних договорів, Стороною яких є Україна.
Державна політика у сфері енергоефективності та зміни клімату має спрямовуватись на формування рамкових адміністративно-правових та фінансово-економічних умов, що створюють цілісну систему стимулювання промислових підприємств до ефективного використання енергоресурсів та зменшення викидів парникових газів. Саме застосування системного підходу дозволяє досягти відчутного ефекту від впровадження енергоефективних заходів як на рівні окремого підприємства, так і на рівні держави в цілому.
В основу Білої книги покладено результати змістовного професійного діалогу, який відбувся із залученням органів державної влади, бізнесу, громадськості та інших заінтересованих сторін в рамках обговорення Зеленої книги «Стимулювання промисловості до енергоефективності та захисту клімату», підготовленої Офісом ефективного регулювання в 2019 р. і опублікованої 31.10.2019.
Експертами проаналізовані чинні в Україні інструменти стимулювання промислових підприємств до енергоефективності та захисту клімату, а також надані пропозиції щодо застосування кращих європейських практик, які доцільно поширювати в Україні, та пропозиції, які покликані, зокрема, актуалізувати нормативно-правову базу у цій сфері та наблизити українське законодавство до законодавства ЄС.
Системне впровадження запропонованих змін у сфері енергоефективності сприятиме зростанню конкурентоспроможності українських товарів, підвищенню рівня безпеки держави шляхом зменшення залежності від імпорту паливно-енергетичних ресурсів, зменшенню викидів парникових газів та захисту клімату, сталому розвитку української економіки, а отже, підвищенню рівня здоров’я та добробуту громадян.
АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 р. № 1208 і від 9 червня 2006 р. № 815»
2. Офіс ефективного регулювання BRDO заснований у листопаді 2015 року для сприяння ефективному
регулюванню й поліпшенню економічної свободи в Україні (з пріоритетом для малого/середнього бізнесу).
Саме з цією метою реалізуємо інклюзивний та відкритий процес оптимізації регуляторних відносин, який
спонукає до взаємної довіри та партнерства держави й бізнесу.
Документ підготовлено експертами Офісу ефективного регулювання.
АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:
КЕРІВНИЦЯ СЕКТОРУ «РИНКОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД» ОФІСУ ЕФЕКТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
BRDO: Ганна Башняк
ГРУПА ЕКСПЕРТІВ ОФІСУ ЕФЕКТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ BRDO: Наталія Дуплій, Леонід Литвиненко,
Інна Присяжнюк, Павлина Яремчук, Владислав Пінчук
ОФІС ЕФЕКТИВНОГОРЕГУЛЮВАННЯ
info@brdo.com.ua, office@brdo.com.ua
+38 (044) 332 49 12, +38 (094) 832 49 12
Київ, вул. Хорива, 55-К
www.brdo.com.ua
3. 3
ВИКОРИСТАНІ СКОРОЧЕННЯ
ВКУ — Водний кодекс України
ККУ — Кримінальний кодекс України
ПКУ — Податковий кодекс України
КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення
Міндовкілля — Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів
МОЗ — Міністерство охорони здоров’я України
Мінінфраструктури — Міністерство інфраструктури України
Держводагентство — Державне агентство водних ресурсів України
Держгеонадра — Державна служба геології та надр України
Держлісагентство — Державне агентство лісових ресурсів України
Держгеокадастр — Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру
Держрибагентство — Державне агентство рибного господарства України
Держлісагентство — Державне агентство лісових ресурсів України
ДДХ — документ дозвільного характеру
СГ — суб’єкт господарювання
ГДС — гранично допустиме скидання
ГДК — гранично допустима концентрація
ЗАКОН ПРО АДМІНПОСЛУГИ — Закон України «Про адміністративні послуги»
ЗАКОНПРОДОЗВІЛЬНУСИСТЕМУ—ЗаконУкраїни«Продозвільнусистемуусферігосподарськоїдіяльності»
ЗАКОН ПРО ПЕРЕЛІК ДДХ — Закон України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері
господарської діяльності»
ЗАКОН ПРО ПИТНУ ВОДУ — Закон України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»
ЗАКОН ПРО КОНТРОЛЬ — Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності»
ЗАКОН ПРО ОВД — Закон України «Про оцінку впливу на довкілля»
4. 4
ПЕРЕДМОВА
Підготовка та публікація Зелених книг є поширеною практикою стимулювання й організації професійних
дискусій щодо актуальних проблем і шляхів їх вирішення. Як правило, опублікування Зеленої книги з певної
проблематики є передумовою наступного етапу — розробки документу, в якому формуються основи
державної політики, спрямованої на розв’язання проблем у певній сфері.
Для комплексного аналізу регулювання в Україні фахівці Офісу провели повну інвентаризацію регуляторних
інструментів (засобів). З метою виявлення закономірностей застосування різних інструментів регулювання ми
класифікували їх за ознаками цілей, для досягнення яких вони застосовані та поділили їх на наступні умовні
групи:
обмеження доступу до ринків;
державне цінове регулювання;
обов’язкова диверсифікація ризиків;
регулювання доступу до спільного обмеженого ресурсу — це спосіб державного регулювання,
за допомогою якого держава надає на прозорих та рівноправних умовах право доступу до
спільного обмеженого ресурсу, з метою його раціонального, ефективного використання та
відтворення;
державна підтримка;
державна верифікація;
державне обмеження ринків;
державний захист конкуренції;
технічне регулювання;
регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
валютне регулювання;
фіскальне регулювання.
Зелена книга сформована на основі законодавства України станом на 15 липня 2020 року.
6. 6
Додаток № 9. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження Держгеонадрами проекту
на проведення робіт на землях водного фонду (крім проведення робіт, пов’язаних з експлуатаційним
днопоглибленням на внутрішніх підхідних, судноплавних каналах та портових акваторіях,
з метою підтримання заданих навігаційних габаритів)» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 179
Додаток № 10. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження обласними, Київською,
Севастопольською міськими державними адміністраціями проекту робіт на землях водного фонду»
та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181
Додаток № 11. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження органом виконавчої влади
Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища проекту робіт
на землях водного фонду» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183
Додаток № 12. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження видачі дозволу
з органами місцевого самоврядування» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185
Додаток № 13. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження видачі дозволу
з Держгеокадастром (у разі проведення робіт на землях водного фонду в межах прибережних захисних
смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі)
або його територіальними органами (у разі проведення робіт на інших землях водного фонду)»
та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187
Додаток № 14. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження видачі дозволу
з Держрибагентством (у разі проведення робіт на рибогосподарських водних об’єктах)» та його процедури. . . 189
Додаток № 15. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження видачі дозволу
з територіальними органами Держлісагентства (у разі проведення робіт у лісах на землях водного фонду)»
та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 191
Додаток № 16. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження видачі дозволу
з Мінінфраструктури (у разі проведення робіт в межах судноплавних шляхів загального користування,
судноплавних шлюзів та портових гідротехнічних споруд)» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 193
Додаток № 17. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження видачі дозволу
з Міндовкілля — у разі проведення робіт на землях водного фонду днопоглиблювальних робіт,
робіт з прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій (крім робіт на землях водного фонду
в межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських водах,
лиманах і територіальному морі)» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 195
Додаток № 18. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження поточних індивідуальних
технологічних нормативів використання питної води структурним підрозділом органу виконавчої влади
Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища» та його процедури. . 197
Додаток № 19. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження поточних індивідуальних
технологічних нормативів використання питної води структурним підрозділом обласної, Київської
та Севастопольської міської державної адміністрації з питань охорони навколишнього природного
середовища» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 199
Додаток № 20. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Погодження поточних індивідуальних
технологічних нормативів використання питної води територіальним органом Держводагентства України
або Головою Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по водогосподарському будівництву
та зрошуваному землеробству» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 201
Додаток № 21 Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Встановлення/затвердження
поточних індивідуальних технологічних нормативів використання питної води органом державного
регулювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, що здійснює державне
регулювання комунальних послуг — для підприємств, ліцензування діяльності яких здійснюється цим
органом» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 203
Додаток № 22. Результати аналізу інструменту (засобу) регулювання «Встановлення/затвердження
поточних індивідуальних технологічних нормативів використання питної води органом місцевого
самоврядування - для підприємств, ліцензування діяльності яких не здійснюється органом державного
регулювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, що здійснює державне
регулювання комунальних послуг» та його процедури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 205
7. 7
ВСТУП
Усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з
природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.
Сьогодні для водноресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне
навантаження, а проблема води — одна з найгостріших.
За рівнем раціонального використання водних ресурсів та якості води, зокрема наявністю очисних
споруд, Україна, за даними ЮНЕСКО, серед 122 країн світу посідає 95 місце і належить до країн з
невисокою водозабезпеченістю та високим рівнем використання води. Також, Україна є однією з найменш
водозабезпечених країн Європи.1
Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис. км2
, що становить 4,0% від її загальної території (603,7 тис. км2
).
До цих об’єктів належать річки, озера, водосховища, ставки, канали тощо. Територія України має не дуже густу
річкову мережу (середнє значення — 0,34 км/км2
), тут немає великих природних водойм і не багаті запаси
підземних вод. Болота, що були природним регулятором водності річок, нині наполовину осушені. Отже, водні
природні ресурси України — це, насамперед, місцевий і транзитний стік річок, водні запаси озер, штучних
водойм і підземних горизонтів.
При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не роз-
глядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався
економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття.
Традиційно вода розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і
сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що
зрештою і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
1 http://www.lvduvs.edu.ua/documents_pdf/visnyky/nvsy/01_2013/13mlvrgz.pdf
8. 8
1 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
1.1
СПЕЦІАЛЬНЕ ВОДОКОРИСТУВАННЯ
Усі води (водні об’єкти) на території України є національним надбанням
Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і
соціального добробуту.
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного та рослинного світу і є
обмеженими та уразливими природними об’єктами.1
Водокористування — це використання вод (водних об’єктів) для задоволення
потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших
галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та
інші види використання вод (водних об’єктів).2
Водокористування може бути загальне та спеціальне.3
Так, загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення
їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство,
водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або
технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів
за окремими особами та без надання відповідних дозволів.
До спеціального водокористування належить забір води з водних об’єктів із
застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання
забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання
забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами
насампереддлязадоволенняпитнихпотребнаселення,атакождлягосподарсько-
побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових,
транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей
аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
До спеціального водокористування не належить4
:
пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних);
скид води з водних об’єктів відповідно до встановлених для них
режимів роботи для підтримання екологічних витрат у річці та з
метою запобігання виникненню гідродинамічних аварій;
подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони;
усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення);
використання підземних вод для вилучення корисних компонентів;
вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин;
виконання розчистки русел річок, каналів і дна водойм, будівельних,
днопоглиблювальних і вибухових робіт;
видобування корисних копалин (крім підземних вод) і водних рослин;
прокладання трубопроводів і кабелів;
проведення бурових, геологорозвідувальних робіт;
1 Водний кодекс України — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493
2 Водний кодекс України (ст.1) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493
3 Водний кодекс України (ст.46) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493
4 Водний кодекс України (ст.48) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493
9. 9
забір та/або використання води в об’ємі до 5 кубічних метрів на
добу, крім тієї, що використовується для виробництва (входить до
складу) напоїв та фасованої питної води;
інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних
вод.
Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.1
До первинних водокористувачів належать користувачі, що мають власні
водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.
Вториннимиводокористувачамиєкористувачі,щонемаютьвласнихводозабірних
споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів
та скидають стічні води в їхні системи на підставі договору про водопостачання
(поставку води) та/або про водовідведення без отримання дозволу на спеціальне
водокористування.
Вторинні водокористувачі здійснюють скидання стічних вод у водні об’єкти на
підставі дозволів на спеціальне водокористування.
Забіртавикористанняводиізканалів,водогонів(водопроводів)міжбасейновогота
внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів здійснюються на підставі
дозволу на спеціальне водокористування та договору про водопостачання
(поставку води), укладеного з підприємствами та організаціями, які забезпечують
перекидання води у маловодні регіони. Перелік підприємств та організацій, які
забезпечують перекидання води у маловодні регіони, затверджується Кабінетом
Міністрів України.2
Водокористувачі мають право:3
здійснювати загальне та спеціальне водокористування;
використовувати водні об’єкти на умовах оренди;
вимагати від власника водного об’єкта або водопровідної системи
підтримання належної якості води за умовами водокористування;
споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об’єкти,
здійснювати їх реконструкцію і ремонт;
передавати для використання воду іншим водокористувачам на
визначених умовах;
здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку,
встановленому законодавством.
Водокористувачі зобов’язані:4
економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і
поліпшення якості вод;
використовувати воду (водні об’єкти) відповідно до цілей та умов їх
надання;
дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого
скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору
води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих
речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування
своєї території;
1 Водний кодекс України (ст. 42) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493
2 Водний кодекс України (ст. 42) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493
3 Водний кодекс України (ст. 43) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493
4 Водний кодекс України (ст. 44) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493
10. 10
використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для
утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати
заходи щодо запобігання забрудненню водних об’єктів стічними
(дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;
не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам,
а також заподіяння шкоди господарським об’єктам та об’єктам
навколишнього природного середовища;
утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел
питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні
захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні
та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;
здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі
автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль
за якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних вод
і забруднюючих речовин та за якістю води водних об’єктів у
контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти
в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими
актами;
здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні,
лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи
щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також
припинення скидання забруднених стічних вод;
здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності
дозволу;
безперешкодно допускати на свої об’єкти державних інспекторів
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері
охорони навколишнього природного середовища, раціонального
використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а також
громадських інспекторів з охорони довкілля, які здійснюють
перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм
безоплатно необхідну інформацію;
своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші
збори відповідно до законодавства;
своєчасно інформувати центральний орган виконавчої влади, що
реалізує державну політику із здійснення державного нагляду
(контролю)усферіохоронинавколишньогоприродногосередовища,
раціонального використання, відтворення і охорони природних
ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політикуусферісанітарноготаепідемічногоблагополуччянаселення,
Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування про виникнення
аварійних забруднень;
здійснювати невідкладні роботи, пов’язані з ліквідацією наслідків
аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати
необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об’єктах інших
водокористувачів у порядку, встановленому законодавством;
виконувати інші обов’язки щодо використання і охорони вод та
відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.
11. 11
Відповідно до даних державного обліку водокористування за 2019 рік, як були
проаналізовані у Держводагентстві, протягом зазначеного строку з водних
об’єктів України у цілому було забрано 11,1 млн куб. км води.1
У порівнянні з 2018 роком загальний забір води трохи зменшився, у минулому
році він становив 11,3 млн куб. км води.
Діаграма 1.1. Загальні показники використання водних ресурсів в Україні
за 2018 рік2
, млн куб. м
11 296 17,5%
Забрано всього
5 412 8,4%
Загальне
водовідведення
7 363 11,4%
Використано свіжої
води
5 210 8,1%
Скинуто в поверхневі
водні об’єкти зворотних
(стічних) вод
779,4 1,2%
Скинуто транзитної води
34 370 53,3%
Оборотне, повторне
та послідовне
використання
Херсонська область займає перше місце серед регіонів України за
водокористуванням, оскільки у 2019 році забрала з водойм 2,6 млн куб. км
води, а у 2018 році — 3 млн куб. км води. Основна частина цього забору була
використана для зрошення сільськогосподарських угідь.
Наступними у списку лідерів є Донецька область (у 2019 році — 1,8 млн куб. км
води, а у 2018 році — 1,7 млн куб. км води), Запорізька область (у 2019 році —
1,2 млн куб. км води, а у 2018 році — 1,3 млн куб. км води), та Дніпропетровська
область (у 2019 році — 1,2 млн куб. км води, та у 2018 році — 1,2 млн куб. км
води). Водокористувачі забирали значну кількість води із водних об’єктів в основ-
ному на потреби промисловості.3
Одеська, Київська та Харківська області протягом 2019 року забрали
1,7 млн куб. км води, а саме на:
промисловість — 0,6 млн куб. км води (теплоелектростанції
0,5 млн куб. км води);
сільське господарство (основним водоспоживачем є Одеська об-
ласть, яка забрала на потреби зрошення 0,7 млн куб. км води);
комунальне господарство — 0,4 млн куб. км води.4
1 Сайт Держводагентства — https://www.davr.gov.ua/news/u-derzhvodagentstvi-proanalizuvali-dani-derzhavnogo-obliku-
vodokoristuvannya-za-2019-rik
2 Загальні показники використання водних ресурсів України — https://data.gov.ua/dataset/2054e342-fd89-4419-b130-685a9d042990
3 Сайт Держводагентства — https://www.davr.gov.ua/news/u-derzhvodagentstvi-proanalizuvali-dani-derzhavnogo-obliku-
vodokoristuvannya-za-2019-rik
4 Сайт Держводагентства — https://www.davr.gov.ua/news/u-derzhvodagentstvi-proanalizuvali-dani-derzhavnogo-obliku-
vodokoristuvannya-za-2019-rik
12. 12
Графік 1.2. Області, які найбільше забирали воду із водойм України
протягом 2018-2019 років1
, млн куб. км
0,0
0,5
1,0
1,5
2,0
2,5
3,0
Херсонськаобл. Донецька обл. Запорізька обл. Дніпропет-
ровська обл.
Одеська обл.
3
1,7
1,3 1,2
0,8
2,6
1,8
1,2 1,2
0,9
2018 2019
Графік 1.3. Показники забору води іншими областями України
протягом 2018-2019 років2
, млн куб. км
0,0 0,1 0,2 0,3 0,4 0,5
Закарпатська обл.
Тернопільська обл.
Чернівецька обл.
Волинська обл.
Хмельницька обл.
Сумська обл.
Івано-Франківська обл.
Луганська обл.
Чернігівська обл.
Вінницька обл.
Полтавська обл.
Житомирська обл.
Рівненська обл.
Львівська обл.
Черкаська обл.
Кіровоградська обл.
Миколаївська обл.
Харківська обл.
Київська обл.
0,5
0,3
0,2
0,2
0,2
0,2
0,1
0,1
0,1
0,1
0,1
0,09
0,09
0,09
0,1
0,07
0,07
0,05
0,05
0,5
0,3
0,2
0,2
0,2
0,1
0,1
0,1
0,1
0,1
0,1
0,09
0,09
0,09
0,09
0,07
0,06
0,05
0,04
2018 2019
1 Сайт Держводагентства — https://www.davr.gov.ua/news/u-derzhvodagentstvi-proanalizuvali-dani-derzhavnogo-obliku-
vodokoristuvannya-za-2019-rik
2 Сайт Держводагентства — https://www.davr.gov.ua/news/u-derzhvodagentstvi-proanalizuvali-dani-derzhavnogo-obliku-
vodokoristuvannya-za-2019-rik
13. 13
Об’єми води забраної водокористувачами у 2018 та 2019 роках вказані без
урахуванняданихводокористувачівтимчасовоокупованихтериторійуДонецькій
та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.
Графік 1.4. Галузевий розподіл використання води в Україні у 2018 році1
,
млн куб. км
0 1000 2000 3000 4000 5000
Народна освіта
Охорона здор. фізкульт.
Побут.обслуг.насел.
Ком.та побут.водопос
Комунальне госп-во
Житлове госп-во
Житлове і побут. госп-во
Маттехзабезпечення
Торгівля і гром.харч.
Будівництво
Зв'язок
Транспорт
Лісове гос-во
Орг.зрош.системи
Рибне госп-во
КСП
Сільське гос-во
Полiграфiчна пром.
Мiкробiологiчна пром.
Рибна пром.
М'ясомолочн.пром.
Виробництво напоїв
Харчова пром.
Легка пром.
Пром. будматерiалiв
Лiсохiмiчна пром.
Целюлозно-паперова
Лiс.дер-обр.i целпап.
Машинобуд.i метоброб.
Нафтохiмiч.пром.
Хiмiчна пром.
Хiм.та нафтохiм.пром.
Кольорова металургiя
Чорна металургiя
Вугiльна пром.
Газова пром.
Нафтопереробна пром.
Нафтодобувна пром.
Паливна пром.
Гiдроелектростанцii
Атом.електростанцii
Теплоелектростанцii
Електроенергетика
Енергетика
Промисловість 4087
2721
2570
2288
129,3
17,76
13,65
9,29
1,746
2,596
129,8
970,2
13,94
61,86
42,16
19,7
25,12
21,7
19,52
0,511
36,16
1,272
60,49
12,98
11,22
0,145
0,084
0,027
4706
164,9
437,6
4052
0,457
18,53
0,205
0,948
2,882
1,472
2460
44,48
2414
2406
0,832
10,56
1,815
1 Загальні показники використання водних ресурсів України — https://data.gov.ua/dataset/2054e342-fd89-4419-b130-685a9d042990
14. 14
1.2
ПРОВЕДЕННЯ РОБІТ НА ЗЕМЛЯХ ВОДНОГО ФОНДУ
До земель водного фонду належать землі, зайняті:1
морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними
об’єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;
прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо
водойм, крім земель, зайнятих лісами;
гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та
каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
береговими смугами водних шляхів;
штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій
морських портів.
На землях водного фонду можуть проводитися роботи, пов’язані з будівництвом
гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, інженерно-технічних і
фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік,
комунікацій, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних
копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), розчисткою
русел річок, каналів і дна водойм, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших
комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.2
Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до
проектів, що погоджуються з обласними, Київською, Севастопольською міськими
державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки
Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним
органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку
водного господарства (крім робіт на землях, зайнятих морями, а також робіт,
пов’язаних з будівництвом, облаштуванням та утриманням інженерно-технічних
і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік,
комунікацій), та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.
Проведення робіт на землях водного фонду потребує отримання відповідного
дозволу. Так, на проведення робіт на землях водного фонду у межах прибережних
захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських
водах, лиманах і територіальному морі дозвіл видається центральним органом
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього
природного середовища, в галузі управління і контролю за використанням і
охороною вод та відтворенням водних ресурсів.3
Видача ж дозволу на проведення
робіт на землях водного фонду (крім проведення робіт на землях водного фонду
у межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у
внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі) належить до відання
центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері
розвитку водного господарства, в галузі управління і контролю за використанням
і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.4
1 Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та частини 1 статті 58 Земельного кодексу України
2 Водний кодекс України (ст. 86) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/print
3 Водний кодекс України (ст. 15-1) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/print
4 Водний кодекс України (ст. 16) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/print
15. 15
1.3
ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГУЛЯТОРНИХ АКТІВ
Одним з основних завдань проведення системного перегляду даного ринку
є формування вичерпного переліку регуляторних актів, які безпосередньо
регулюють цивільно-правові відносини, що виникають між усіма учасниками
ринку (заінтересованими сторонами) навколо процедур, пов’язаних з діяльністю
у сфері спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного
фонду.
Критерії для оцінки нормативно-правових актів на предмет належності їх
до регуляторних визначені у статті 1 Закону України «Про засади державної
регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Аналізу підлягали
виключно такі регуляторні акти, які мають первинний характер (основні акти).
На відміну від первинних регуляторних актів, регуляторні акти про внесення змін
до інших актів не є самостійними регуляторними актами, вони безпосередньо не
здійснюють правове регулювання, тому не були включені до переліку.
За результатами проведеного аналізу було визначено 40 чинних регуляторних
актів, що безпосередньо складають регуляторне поле у сфері спеціального
водокористування та проведення робіт на землях водного фонду. Повний перелік
нормативно-правових актів надається у Додатку № 1 даної Зеленої книги.
Сфера спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного
фонду безпосередньо регулюється такими основними регуляторними
актами: Водним кодексом України, Законами України «Про питну воду, питне
водопостачання та водовідведення» та «Про охорону навколишнього природного
середовища».
Діаграма 1.5. Основні нормативно-правові акти у сфері спеціального
водокористування та проведення робіт на землях водного фонду
4
Кодекси
7
Закони
16
Постанови КМУ
13
Акти міністерств,
інших ЦОВВ
16. 16
Графік 1.6. Кількість регуляторних актів, виданих по роках
1984
1991
1994
1995
1996
1998
1999
2002
2003
2004
2005
2009
2010
2011
2012
2014
2015
2016
2017
2018
2019
1 1 1
2
4
1 1
2
1 1
2
1
2 2
3
1
2
1
6
4
1
За результатами проведеної оцінки регуляторних актів відповідно до методики
Rolling Review, з 40 регуляторних актів 2 були виявлені як такі, що мають ознаки
незаконних (5%), та 5 — є неактуальними (12,5%).
Діаграма 1.7. Оцінка регуляторних актів у сфері спеціального
водокористування та проведення робіт на землях водного фонду
відповідно до Методики Rolling Review
33
Законні та
актуальні
5
Неактуальні
2
Незаконні
Оцінка кожного підзаконного регуляторного акту на предмет законності
здійснюється шляхом їхньої перевірки за такими критеріями:
Обов’язковість державної реєстрації нормативно-правових актів
Міністерством юстиції України згідно з Положенням про державну
реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів
виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 28.12.1992 р. № 731. Якщо підзаконний акт підлягав
реєстрації, але не був зареєстрований, то він вважається таким, що
має ознаки незаконного.
Наявність вимоги на законодавчому рівні щодо необхідності
додаткового врегулювання правовідносин шляхом прийняття такого
акту відповідним регуляторним органом. Якщо для підзаконного акту
відсутня підстава для його прийняття у законі, він вважається таким,
що має ознаки незаконного.
17. 17
Діаграма 1.8. Аналіз регуляторних актів на предмет їх законності
27
Законний
2
Має ознаки
незаконного
11
Акт не
підзаконний
Оцінка кожного регуляторного акту на предмет актуальності здійснюється шля-
хом його перевірки за такими критеріями:
Чинність нормативно-правового акту вищої юридичної сили, на
підставі (або на виконання) якого був прийнятий регуляторний акт,
що аналізується.
Відповідність акту нормативно-правовим актам вищої або однакової
юридичної сили, що суттєво змінили регулювання у сфері, яку регулює
даний акт. Якщо акт містить положення, що суперечать включеним до
нового акту нормативним приписам, або виявилися такими, що погли-
нуті ним, або втратили свою актуальність, або після набрання чинності
яких даний акт не був приведений у відповідність, тоді такий акт вважа-
ється неактуальним за ознакою невідповідності законодавству.
Закінчення строку дії на який був прийнятий акт.
Діаграма 1.9. Аналіз регуляторних
актів на предмет їх актуальності
5
Неактуальний
35
Актуальний
Діаграма 1.10. Аналіз неактуальних
регуляторних актів за ознаками
невідповідності законодавству та
періоду прийняття
2
За ознакою
періоду
прийнятття
3
За ознакою
невідповідності
законодавству
Наявність неактуальних актів у нормативному полі спричиняє засмічення
правового поля хибною інформацією щодо державного регулювання у сфері
спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного фонду,
а також створює небезпеку застосування таких норм регуляторними органами,
суб’єктами господарювання (далі — СГ) та громадянами.
18. 18
1.4
ОЦІНКА КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ ТА ДРУЖНОСТІ
ДЛЯ БІЗНЕСУ ІНСТРУМЕНТІВ (ЗАСОБІВ)
РЕГУЛЮВАННЯ, ПРОЦЕДУР ЇХ ВИДАЧІ
(ВИКОНАННЯ ВИМОГ)
За результатами проведеного аналізу було виявлено 20 інструментів (засобів),
які регулюють сферу спеціального водокористування та проведення робіт на
землях водного фонду.
ІНСТРУМЕНТИ (ЗАСОБИ) РЕГУЛЮВАННЯ СФЕРИ СПЕЦІАЛЬНОГО
ВОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ РОБІТ НА ЗЕМЛЯХ ВОДНОГО
ФОНДУ
І. Спеціальне водокористування
1 Дозвіл на спеціальне водокористування.
2 Висновок Держгеонадр щодо можливості видачі дозволу на спеціальне
водокористування, у разі використання підземних вод.
3 Висновок МОЗ щодо можливості видачі дозволу на спеціальне
водокористування, у разі використання водних об’єктів, віднесених до
категорії лікувальних.
4 Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів
використання питної води структурним підрозділом органу виконавчої
влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього
природного середовища.
5 Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів
використання питної води структурним підрозділом обласної, Київської
та Севастопольської міської державної адміністрації з питань охорони
навколишнього природного середовища.
6 Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів
використання питної води територіальним органом Держводагентства
України або Головою Республіканського комітету Автономної Республіки
Крим по водогосподарському будівництву та зрошуваному землеробству.
7 Встановлення/затвердження поточних індивідуальних технологічних
нормативів використання питної води органом державного регулювання
у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, що здійснює
державнерегулюваннякомунальнихпослуг-дляпідприємств,ліцензування
діяльності яких здійснюється цим органом.
8 Встановлення/затвердження поточних індивідуальних технологічних
нормативів використання питної води органом місцевого самоврядування
- для підприємств, ліцензування діяльності яких не здійснюється органом
державного регулювання у сфері централізованого водопостачання та
водовідведення, що здійснює державне регулювання комунальних послуг.
ІІ. Проведення робіт на землях водного фонду
1 Дозвіл на днопоглиблювальні роботи, прокладання кабелів, трубопроводів
та інших комунікацій на землях водного фонду.
2 Погодження Держводагентством проекту на проведення робіт на землях
водного фонду (крім робіт на землях, зайнятих морями, а також робіт,
пов’язаних з будівництвом, облаштуванням та утриманням інженерно-
19. 19
технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків,
прикордонних просік, комунікацій).
3 Погодження Держгеонадрами проекту на проведення робіт на землях
водного фонду (крім робіт на землях, зайнятих морями, а також робіт,
пов’язаних з будівництвом, облаштуванням та утриманням інженерно-
технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків,
прикордонних просік, комунікацій).
4 Погодження обласними, Київською, Севастопольською міськими державни-
ми адміністраціями проекту на проведення робіт на землях водного фонду.
5 Погодження органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з
питань охорони навколишнього природного середовища проекту на
проведення робіт на землях водного фонду.
6 Погодження видачі дозволу з органами місцевого самоврядування.
7 Погодження видачі дозволу з Держгеокадастром (у разі проведення робіт
на землях водного фонду в межах прибережних захисних смуг уздовж
морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських водах, лиманах
і територіальному морі) або його територіальними органами (у разі
проведення робіт на інших землях водного фонду).
8 Погодження видачі дозволу з Держрибагентством (у разі проведення робіт
на рибогосподарських водних об’єктах).
9 Погодження видачі дозволу з територіальними органами Держлісагентства
(у разі проведення робіт у лісах на землях водного фонду).
10 Погодження видачі дозволу з Мінінфраструктури (у разі проведення робіт
в межах судноплавних шляхів загального користування, судноплавних
шлюзів та портових гідротехнічних споруд).
11 Погодження видачі дозволу Міндовкілля — у разі проведення на землях
водного фонду днопоглиблювальних робіт, робіт з прокладення кабелів,
трубопроводів та інших комунікацій (крім робіт на землях водного фонду в
межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів,
у внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі).
12 Результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом
України «Про оцінку впливу на довкілля».
ОЦІНКА КОРУПЦІЙНИХ РИЗИКІВ здійснюється за бальною системою, шляхом
підсумовування балів, згідно з методикою Rolling Review, розробленою Офісом
ефективного регулювання. Максимальна кількість балів — 10. Якщо сукупна
кількість балів 6 і більше, то інструмент потребує додаткової антикорупційної
оцінки та рекомендується до відповідного виправлення за ознакою високого
корупційного ризику.
Аналіз інструментів (засобів) регулювання, проведений відповідно до методики
Rolling Review, розробленої Офісом ефективного регулювання, свідчить про
наявністьвисокихкорупційнихризиківпідчасзастосування15з20інструментів
(засобів), що регулюють сфери спеціального водокористування та проведення
робіт на землях водного фонду.
20. 20
Таблиця 1.11. Результати аналізу інструментів (засобів) регулювання за критерієм «Ризики корупції»
Інструмент (засіб) регулювання
Сума балів за
критерієм «Ризики
корупції»
Рівень ризику
Погодження Держводагентством проекту на проведення робіт на землях водного
фонду (крім проведення робіт, пов’язаних з експлуатаційним днопоглибленням
на внутрішніх підхідних, судноплавних каналах та портових акваторіях, з метою
підтримання заданих навігаційних габаритів)
10.3 Високий
Погодження Держгеонадрами проекту на проведення робіт на землях водного
фонду (крім проведення робіт, пов’язаних з експлуатаційним днопоглибленням
на внутрішніх підхідних, судноплавних каналах та портових акваторіях, з метою
підтримання заданих навігаційних габаритів)
10.3 Високий
Погодження обласними, Київською, Севастопольською міськими державними
адміністраціями проекту на проведення робіт на землях водного фонду
10.3 Високий
Погодження органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань
охорони навколишнього природного середовища проекту на проведення робіт
на землях водного фонду
10.3 Високий
Погодження видачі дозволу з органами місцевого самоврядування 10.3 Високий
Погодження видачі дозволу з Держгеокадастром (у разі проведення робіт на землях
водного фонду в межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток
і лиманів, у внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі) або його
територіальними органами (у разі проведення робіт на інших землях водного фонду)
10.3 Високий
Погодження видачі дозволу з Держрибагентством (у разі проведення робіт
на рибогосподарських водних об’єктах)
10.3 Високий
Погодження видачі дозволу з територіальними органами Держлісагентства
(у разі проведення робіт у лісах на землях водного фонду)
10.3 Високий
Погодження видачі дозволу з Мінінфраструктури (у разі проведення робіт в межах
судноплавних шляхів загального користування, судноплавних шлюзів та портових
гідротехнічних споруд)
10.3 Високий
Погодження видачі дозволу Міндовкілля — у разі проведення на землях водного
фонду днопоглиблювальних робіт, робіт з прокладення кабелів, трубопроводів
та інших комунікацій (крім робіт на землях водного фонду в межах прибережних
захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських водах,
лиманах і територіальному морі)
10.3 Високий
Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів використання
питної води структурним підрозділом органу виконавчої влади Автономної
Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища
9 Високий
Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів використання
питної води структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської
міської державної адміністрації з питань охорони навколишнього природного
середовища
9 Високий
Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів використання
питної води територіальним органом Держводагентства України або Головою
Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по водогосподарському
будівництву та зрошуваному землеробству
9 Високий
Встановлення/затвердження поточних індивідуальних технологічних
нормативів використання питної води органом державного регулювання у сфері
централізованого водопостачання та водовідведення, що здійснює державне
регулювання комунальних послуг — для підприємств, ліцензування діяльності яких
здійснюється цим органом
9 Високий
Встановлення/затвердження поточних індивідуальних технологічних нормативів
використання питної води органом місцевого самоврядування - для підприємств,
ліцензування діяльності яких не здійснюється органом державного регулювання у
сфері централізованого водопостачання та водовідведення, що здійснює державне
регулювання комунальних послуг
9 Високий
21. 21
Діаграма 1.12. Інструменти (засоби) регулювання
5
З низьким
рівнем корупції15
З високим
корупційним
ризиком
ОЦІНКА ДРУЖНОСТІ для ведення бізнесу здійснюється за бальною системою, за результатами анкетування,
шляхом підсумовування результатів кожного інструменту, згідно з методикою Rolling Review, розробленою
Офісом ефективного регулювання. Максимальна кількість балів — 7. Якщо сукупна кількість балів 4 і більше,
то інструмент регулювання вважається недружнім для бізнесу та рекомендується до додаткового вивчення та
відповідного виправлення.
Аналіз інструментів (засобів) регулювання, проведений відповідно до методики Rolling Review, розробленої
Офісомефективногорегулювання,свідчитьпронаявністьознаккорупційнихризиківтанедружностідлябізнесу
під час застосування 17 з 20 інструментів (засобів), що регулюють сферу спеціального водокористування та
проведення робіт на землях водного фонду.1
Таблиця 1.13. Результати аналізу інструментів (засобів) регулювання
за критерієм «Недружності для бізнесу»
Інструмент (засіб) регулювання
Сума балів за крите-
рієм «Недружності
для бізнесу»
Показник дружності
Висновок Держгеонадр щодо можливості видачі дозволу на спеціальне
водокористування, у разі використання підземних вод
4 Недружнє
Висновок МОЗ щодо можливості видачі дозволу на спеціальне водокористування,
у разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних
4 Недружнє
Погодження Держводагентством проекту на проведення робіт на землях водного
фонду (крім проведення робіт, пов’язаних з експлуатаційним днопоглибленням
на внутрішніх підхідних, судноплавних каналах та портових акваторіях, з метою
підтримання заданих навігаційних габаритів)
4.7 Недружнє
Погодження Держгеонадрами проекту на проведення робіт на землях водного
фонду (крім проведення робіт, пов’язаних з експлуатаційним днопоглибленням
на внутрішніх підхідних, судноплавних каналах та портових акваторіях, з метою
підтримання заданих навігаційних габаритів)
4.7 Недружнє
Погодження обласними, Київською, Севастопольською міськими державними
адміністраціями проекту на проведення робіт на землях водного фонду
4.7 Недружнє
Погодження органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань
охорони навколишнього природного середовища проекту на проведення робіт на
землях водного фонду
4.7 Недружнє
Погодження видачі дозволу з органами місцевого самоврядування 4.7 Недружнє
Погодження видачі дозволу з Держгеокадастром (у разі проведення робіт на землях
водного фонду в межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток
і лиманів, у внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі) або його
територіальними органами (у разі проведення робіт на інших землях водного фонду)
4.7 Недружнє
Погодження видачі дозволу з Держрибагентством (у разі проведення робіт на
рибогосподарських водних об’єктах)
4.7 Недружнє
1 Результати оцінки інструментів з великим корупційним ризиком та недружності для бізнесу в балах надаються у Додатках № 5 - 22 даної Зеленої книги
22. 22
Інструмент (засіб) регулювання
Сума балів за крите-
рієм «Недружності
для бізнесу»
Показник дружності
Погодження видачі дозволу з територіальними органами Держлісагентства (у разі
проведення робіт у лісах на землях водного фонду)
4.7 Недружнє
Погодження видачі дозволу з Мінінфраструктури (у разі проведення робіт в межах
судноплавних шляхів загального користування, судноплавних шлюзів та портових
гідротехнічних споруд)
4.7 Недружнє
Погодження видачі дозволу Міндовкілля — у разі проведення на землях водного
фонду днопоглиблювальних робіт, робіт з прокладення кабелів, трубопроводів
та інших комунікацій (крім робіт на землях водного фонду в межах прибережних
захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів, у внутрішніх морських водах,
лиманах і територіальному морі)
4.7 Недружнє
Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів використання
питної води структурним підрозділом органу виконавчої влади Автономної
Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища
4 Недружнє
Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів використання
питної води структурним підрозділом обласної, Київської та Севастопольської
міської державної адміністрації з питань охорони навколишнього природного
середовища
4 Недружнє
Погодження поточних індивідуальних технологічних нормативів використання
питної води територіальним органом Держводагентства України або Головою
Республіканського комітету Автономної Республіки Крим по водогосподарському
будівництву та зрошуваному землеробству
4 Недружнє
Встановлення/затвердження поточних індивідуальних технологічних
нормативів використання питної води органом державного регулювання у сфері
централізованого водопостачання та водовідведення, що здійснює державне
регулювання комунальних послуг — для підприємств, ліцензування діяльності яких
здійснюється цим органом
4 Недружнє
Встановлення/затвердження поточних індивідуальних технологічних нормативів
використання питної води органом місцевого самоврядування — для підприємств,
ліцензування діяльності яких не здійснюється органом державного регулювання у
сфері централізованого водопостачання та водовідведення, що здійснює державне
регулювання комунальних послуг
4 Недружнє
Діаграма 1.14. Інструменти (засоби) регулювання
3
Регулювання дружнє
для бізнесу
17
Регулювання недружнє
для бізнесу
23. 23
1.5
ОСНОВНІ СУБ’ЄКТИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Державне регулювання у сфері спеціального водокористування та проведення
робіт на землях водного фонду здійснюють:
Кабінет Міністрів України
Міністерство захисту довкілля та природних
ресурсів України
Міністерство інфраструктури України
Міністерство охорони здоров’я України
Державне агентство водних ресурсів України
Державна служба геології та надр України
Державна служба України з питань геодезії,
картографії та кадастру
Державне агентство рибного господарства України
Державне агентство лісових ресурсів України
Кабінет Міністрів України реалізує державну політику у галузі використання
і охорони вод та відтворення водних ресурсів; здійснює державний контроль
за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; забезпечує
розробку державних, цільових, міждержавних програм використання і охорони
вод та відтворення водних ресурсів; встановлює порядок видачі дозволів на
спеціальне водокористування, днопоглиблювальні роботи, прокладання кабелів,
трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, а також порядку
розроблення нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих
речовин у водні об’єкти та переліку забруднюючих речовин, скидання яких у водні
об’єкти нормується, розроблення та затвердження критеріїв оцінки забруднення
підземних горизонтів водних об’єктів.1
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів (далі — Міндовкілля)
є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і
координується Кабінетом Міністрів України.
Міндовкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади,
який забезпечує:
формування та реалізує державну політику у сфері охорони навко-
лишнього природного середовища, екологічної та в межах повнова-
жень, передбачених законом, біологічної і генетичної безпеки;
формування та реалізує в межах повноважень, передбачених
законом, державну політику у сфері рибного господарства та рибної
промисловості, охорони, використання та відтворення водних
біоресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден
флоту рибного господарства, лісового та мисливського господарства;
1 Водний кодекс України (ст. 14) — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n493