Создание внешней управляющей компании в сфере коммерческой недвижимостиAlexander Moiseienko
Дипломна робота на тему "Створення управляючої компанії в сфері комерційної нерухомості за рахунок проекту розвитку компанії з обслуговування будівель і споруд"
З 1 січня 2023 року Україна стане 32 країною в світі, яка імплементує в національне законодавство Регламент (ЄС) № 305/2011 Європейського парламенту та Ради. Цей регламент встановлює гармонізовані умови для розміщення будівельної продукції на ринку. На сьогодні 31 країна вже імплементувала його у своє законодавство, а ще 7 країн визнали цей Регламент і приєдналися до нього на підставі міжнародних договорів.
Також із 1 січня 2023 року набере чинності у повному обсязі закон «Про надання будівельної продукції на ринку». Відповідно, всі вітчизняні виробники, продавці, дистриб’ютори, учасники будівельного ринку та споживачі почнуть взаємодіяти за єдиними європейськими правилами регулювання на ринку будівельної продукції.
За оцінками Єврокомісії, гармонізовані європейські стандарти, які є одним з фундаментів змін, охоплюють близько 75-80% всієї будівельної продукції. І саме на таку частку найважливішої будівельної продукції, як-от цемент, розповсюджуватиметься правило обов’язкового декларування показників продукції. Якщо виробник задекларує відповідність своєї продукції європейським стандартам, він нестиме повну відповідальність за цю інформацію. А споживач не лише отримуватиме повну інформацію про виробника, постачальника та про склад та якість будівельної продукції, а й зможе швидко перевірити її достовірність. Внаслідок цього можна буде зменшити кількість неякісної будівельної продукції на ринку і покращити ринковий нагляд.
Від того, наскільки повно гравці ринку опанують терміни, процеси та процедури нових правил, залежить ефективність використання механізмів Регламенту 305 на національному рівні. Як наслідок, від цього залежить підвищення безпеки будівель і споруд та конкурентоспроможності національних виробників загалом.
Експерти BRDO розробили Зелену книгу «Системний перегляд якості державного регулювання надання будівельної продукції на ринок» для того, щоб прискорити цей процес імплементації європейських правил надання будівельної продукції на ринку та зробити його ефективним. Дослідження містить:
аналіз процесу надання будівельної продукції на ринку;
особливості регулювання ринку;
аналіз досвіду Європейського союзу та країн, які визнали ефективність Регламенту 305;
аналіз проблем та ризиків на ринку, а також пропозиції щодо їх вирішення.
Окрім цього, у дослідженні є методологічні рекомендації щодо ефективного запровадження закону «Про надання будівельної продукції на ринку», які стануть у нагоді як державним органам з формування політики, так і представникам будівельної індустрії.
У цій зеленій книзі ми описали стан та перспективи регулювання публічних закупівель в сфері будівництва,
проаналізували відповідні дані єдиної системи електронних публічних закупівель (в т.ч.: рівень конкуренції,
економії, склад замовників та учасників процедур, їх активність, статистику закупівель за розділами 45000000-7
«Будівельні роботи» та 71000000-8 «Архітектурні, будівельні, інженерні та інспекційні послуги» Національного
класифікатора «Єдиний закупівельний словник»), наголосили на виявлених в процесі аналізу проблемах та
вказали на можливі шляхи їх вирішення.
У жовтні 2019 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Ці зміни скасували монополію розпорядчого методу нормування, який був притаманний радянській системі технічного регулювання, й дозволили застосовувати цільові та параметричні підходи до нормування в будівництві. Навіть більше: законодавчо було визначено пріоритетність застосування саме параметричних підходів.
Цей крок розширив можливості для проектувальників, архітекторів та будівельників застосовувати сучасні технології, впроваджувати інновації та зробив всю систему нормування в будівництві більш гнучкою та такою, що відповідає запитам ХХІ століття. Але, на жаль, попри прийняття закону і те, що чинні будівельні норми, розроблені розпорядчим методом, недостатньо гнучкі для застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів, запровадження параметричного методу, фактично, залишилося на папері через відсутність подальших кроків щодо підтримки законодавчих змін. Це значно обмежує творчу свободу проєктувальника й можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, що за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі запропонованих.
Основними засадами, що обумовлюють необхідність зміни підходів до нормування, а також і реформу системи технічного регулювання у будівництві можна вважати:
підвищення рівня вимог до життєвого середовища;
прискорення технічного процесу й інноваційний розвиток;
формування прошарку кваліфікованих фахівців галузі.
У цій Зеленій книзі, яка не є типовим аналізом проблем ринку, ми здійснили аналіз практик провідних країн щодо переходу до параметричних методів нормування в будівництві, їхніх переваг і недоліків. Окремо були зазначені переваги для розвитку економіки та системи технічного регулювання, які надає застосування параметрики. Зокрема, застосування параметричних підходів для системи регулювання будівництва є важливою складовою для забезпечення здорової конкуренції, вільного пересування товарів і послуг, заохочення інновацій і просування нових технологій.
Наші експерти підготували пропозиції щодо кроків, які допоможуть повноцінно запровадити параметричні підходи й вивести розвиток системи технічного регулювання в будівництві й саме будівництво на якісно новий, сучасний рівень.
Метою написання цієї книги є визначення переліку проблем, які стримують економічний розвиток вугільної галузі в Україні. Можливі шляхи вирішення проблем, що презентовано у цій Книзі, мають концептуально протилежні варіанти вирішення. Офіс очікує, що ця книга допоможе органам законодавчої та виконавчої влади більш комплексно підійти до формування державної регуляторної політики у сфері вугледобування, яка забезпечить вихід із кризи вугільної галузі України, а також здійснення реструктуризації вугільного сектору (енергетичного, коксівного та бурого вугілля), передбаченої міжнародними зобов'язаннями України.
Коноплі є високорентабельною сільськогосподарською культурою, яка у своїй структурі налічує близько 200 активних речовин, з яких 18 вивчені. Зокрема, до таких речовин належить КБД та ТГК, що є найбільш вивченими канабіноїдами.
Технічні та наркотичні коноплі розрізняються між собою за вмістом ТГК. Згідно з українським законодавством, його частка в технічних коноплях може складати не більше 0,08%, тоді як у ЄС - 0,2%, у Канаді - 0,3%, у США - 0,3%, а в деяких країнах - узагалі 1%.
Правове регулювання технічних конопель у світі є різним, тобто їх обіг має різне правове підґрунтя для існування на ринку.
У свою чергу, українське законодавство не відрізняє технічні коноплі як сільськогосподарську культуру від медичних конопель, тим самим прирівнює їх до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Наше дослідження є аналізом ринку технічних конопель.
Простота і прозорість процесу приєднання до інженерних мереж - один із ключових аспектів, що беруть до уваги потенційні інвестори під час ухвалення рішення щодо створення виробничих та інших об’єктів в Україні. На сьогодні в нашій державі приєднання до електричних мереж врегульовано більш повно і зрозуміло, порівняно із приєднаннями до інших інженерних мереж, що, ймовірно, обумовлене підвищеною увагою держави до цього питання через прямий вплив на позиції України в міжнародному рейтингу легкості ведення бізнесу “Doing Business”. Водночас, чинне регулювання все ще не дозволяє нашій країні посісти гідне місце у цьому рейтингу, де Україна - лише на 128 позиції за легкістю приєднання до електричних мереж серед 190 країн світу, в той час як строк виконання приєднання є одним з найдовших у світі. Ще гірша ситуація з приєднанням до мереж газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.
Невиправдано ускладнені процедури приєднання до інженерних мереж, суперечливе законодавство, зловживання монопольним положенням операторами мереж - це меншою мірою стосується приєднання до електричних мереж і лише певною мірою - газових, в той час як регулювання приєднання до мереж централізованих теплопостачання, водопостачання та водовідведення є вкрай непередбачуваним для замовника, регулюється численними підзаконними нормативно-правовими актами, які часто суперечать одне одному та профільним законам. Зокрема, процедури та визначення вартості приєднання до цих мереж лише фрагментарно та суперечливо врегульовані окремими нормами підзаконних актів. Таке недосконале регулювання має надзвичайно чутливі наслідки, оскільки замовники послуги приєднання до будь-яких з інженерних мереж замовляють відповідну послугу у монополіста, який не обмежується у своїй діяльності спеціально-дозвільним принципом, встановленим Конституцією для державних органів, а є суб’єктом господарювання, націленим на прибуток, від ймовірних зловживань з боку якого замовників має захищати спеціальне законодавство.
Отже, чинне регулювання в частині приєднання до інженерних мереж наразі потребує докорінного перегляду і удосконалення.
Создание внешней управляющей компании в сфере коммерческой недвижимостиAlexander Moiseienko
Дипломна робота на тему "Створення управляючої компанії в сфері комерційної нерухомості за рахунок проекту розвитку компанії з обслуговування будівель і споруд"
З 1 січня 2023 року Україна стане 32 країною в світі, яка імплементує в національне законодавство Регламент (ЄС) № 305/2011 Європейського парламенту та Ради. Цей регламент встановлює гармонізовані умови для розміщення будівельної продукції на ринку. На сьогодні 31 країна вже імплементувала його у своє законодавство, а ще 7 країн визнали цей Регламент і приєдналися до нього на підставі міжнародних договорів.
Також із 1 січня 2023 року набере чинності у повному обсязі закон «Про надання будівельної продукції на ринку». Відповідно, всі вітчизняні виробники, продавці, дистриб’ютори, учасники будівельного ринку та споживачі почнуть взаємодіяти за єдиними європейськими правилами регулювання на ринку будівельної продукції.
За оцінками Єврокомісії, гармонізовані європейські стандарти, які є одним з фундаментів змін, охоплюють близько 75-80% всієї будівельної продукції. І саме на таку частку найважливішої будівельної продукції, як-от цемент, розповсюджуватиметься правило обов’язкового декларування показників продукції. Якщо виробник задекларує відповідність своєї продукції європейським стандартам, він нестиме повну відповідальність за цю інформацію. А споживач не лише отримуватиме повну інформацію про виробника, постачальника та про склад та якість будівельної продукції, а й зможе швидко перевірити її достовірність. Внаслідок цього можна буде зменшити кількість неякісної будівельної продукції на ринку і покращити ринковий нагляд.
Від того, наскільки повно гравці ринку опанують терміни, процеси та процедури нових правил, залежить ефективність використання механізмів Регламенту 305 на національному рівні. Як наслідок, від цього залежить підвищення безпеки будівель і споруд та конкурентоспроможності національних виробників загалом.
Експерти BRDO розробили Зелену книгу «Системний перегляд якості державного регулювання надання будівельної продукції на ринок» для того, щоб прискорити цей процес імплементації європейських правил надання будівельної продукції на ринку та зробити його ефективним. Дослідження містить:
аналіз процесу надання будівельної продукції на ринку;
особливості регулювання ринку;
аналіз досвіду Європейського союзу та країн, які визнали ефективність Регламенту 305;
аналіз проблем та ризиків на ринку, а також пропозиції щодо їх вирішення.
Окрім цього, у дослідженні є методологічні рекомендації щодо ефективного запровадження закону «Про надання будівельної продукції на ринку», які стануть у нагоді як державним органам з формування політики, так і представникам будівельної індустрії.
У цій зеленій книзі ми описали стан та перспективи регулювання публічних закупівель в сфері будівництва,
проаналізували відповідні дані єдиної системи електронних публічних закупівель (в т.ч.: рівень конкуренції,
економії, склад замовників та учасників процедур, їх активність, статистику закупівель за розділами 45000000-7
«Будівельні роботи» та 71000000-8 «Архітектурні, будівельні, інженерні та інспекційні послуги» Національного
класифікатора «Єдиний закупівельний словник»), наголосили на виявлених в процесі аналізу проблемах та
вказали на можливі шляхи їх вирішення.
У жовтні 2019 року Верховною Радою України було прийнято зміни до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Ці зміни скасували монополію розпорядчого методу нормування, який був притаманний радянській системі технічного регулювання, й дозволили застосовувати цільові та параметричні підходи до нормування в будівництві. Навіть більше: законодавчо було визначено пріоритетність застосування саме параметричних підходів.
Цей крок розширив можливості для проектувальників, архітекторів та будівельників застосовувати сучасні технології, впроваджувати інновації та зробив всю систему нормування в будівництві більш гнучкою та такою, що відповідає запитам ХХІ століття. Але, на жаль, попри прийняття закону і те, що чинні будівельні норми, розроблені розпорядчим методом, недостатньо гнучкі для застосування альтернативних рішень, матеріалів і методів, запровадження параметричного методу, фактично, залишилося на папері через відсутність подальших кроків щодо підтримки законодавчих змін. Це значно обмежує творчу свободу проєктувальника й можливість економії ресурсів у випадках, коли замість запропонованих матеріалів і методів можливе використання замінників, що за своїми технічними характеристиками не гірші або навіть кращі запропонованих.
Основними засадами, що обумовлюють необхідність зміни підходів до нормування, а також і реформу системи технічного регулювання у будівництві можна вважати:
підвищення рівня вимог до життєвого середовища;
прискорення технічного процесу й інноваційний розвиток;
формування прошарку кваліфікованих фахівців галузі.
У цій Зеленій книзі, яка не є типовим аналізом проблем ринку, ми здійснили аналіз практик провідних країн щодо переходу до параметричних методів нормування в будівництві, їхніх переваг і недоліків. Окремо були зазначені переваги для розвитку економіки та системи технічного регулювання, які надає застосування параметрики. Зокрема, застосування параметричних підходів для системи регулювання будівництва є важливою складовою для забезпечення здорової конкуренції, вільного пересування товарів і послуг, заохочення інновацій і просування нових технологій.
Наші експерти підготували пропозиції щодо кроків, які допоможуть повноцінно запровадити параметричні підходи й вивести розвиток системи технічного регулювання в будівництві й саме будівництво на якісно новий, сучасний рівень.
Метою написання цієї книги є визначення переліку проблем, які стримують економічний розвиток вугільної галузі в Україні. Можливі шляхи вирішення проблем, що презентовано у цій Книзі, мають концептуально протилежні варіанти вирішення. Офіс очікує, що ця книга допоможе органам законодавчої та виконавчої влади більш комплексно підійти до формування державної регуляторної політики у сфері вугледобування, яка забезпечить вихід із кризи вугільної галузі України, а також здійснення реструктуризації вугільного сектору (енергетичного, коксівного та бурого вугілля), передбаченої міжнародними зобов'язаннями України.
Коноплі є високорентабельною сільськогосподарською культурою, яка у своїй структурі налічує близько 200 активних речовин, з яких 18 вивчені. Зокрема, до таких речовин належить КБД та ТГК, що є найбільш вивченими канабіноїдами.
Технічні та наркотичні коноплі розрізняються між собою за вмістом ТГК. Згідно з українським законодавством, його частка в технічних коноплях може складати не більше 0,08%, тоді як у ЄС - 0,2%, у Канаді - 0,3%, у США - 0,3%, а в деяких країнах - узагалі 1%.
Правове регулювання технічних конопель у світі є різним, тобто їх обіг має різне правове підґрунтя для існування на ринку.
У свою чергу, українське законодавство не відрізняє технічні коноплі як сільськогосподарську культуру від медичних конопель, тим самим прирівнює їх до наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів.
Наше дослідження є аналізом ринку технічних конопель.
Простота і прозорість процесу приєднання до інженерних мереж - один із ключових аспектів, що беруть до уваги потенційні інвестори під час ухвалення рішення щодо створення виробничих та інших об’єктів в Україні. На сьогодні в нашій державі приєднання до електричних мереж врегульовано більш повно і зрозуміло, порівняно із приєднаннями до інших інженерних мереж, що, ймовірно, обумовлене підвищеною увагою держави до цього питання через прямий вплив на позиції України в міжнародному рейтингу легкості ведення бізнесу “Doing Business”. Водночас, чинне регулювання все ще не дозволяє нашій країні посісти гідне місце у цьому рейтингу, де Україна - лише на 128 позиції за легкістю приєднання до електричних мереж серед 190 країн світу, в той час як строк виконання приєднання є одним з найдовших у світі. Ще гірша ситуація з приєднанням до мереж газо-, тепло-, водопостачання та водовідведення.
Невиправдано ускладнені процедури приєднання до інженерних мереж, суперечливе законодавство, зловживання монопольним положенням операторами мереж - це меншою мірою стосується приєднання до електричних мереж і лише певною мірою - газових, в той час як регулювання приєднання до мереж централізованих теплопостачання, водопостачання та водовідведення є вкрай непередбачуваним для замовника, регулюється численними підзаконними нормативно-правовими актами, які часто суперечать одне одному та профільним законам. Зокрема, процедури та визначення вартості приєднання до цих мереж лише фрагментарно та суперечливо врегульовані окремими нормами підзаконних актів. Таке недосконале регулювання має надзвичайно чутливі наслідки, оскільки замовники послуги приєднання до будь-яких з інженерних мереж замовляють відповідну послугу у монополіста, який не обмежується у своїй діяльності спеціально-дозвільним принципом, встановленим Конституцією для державних органів, а є суб’єктом господарювання, націленим на прибуток, від ймовірних зловживань з боку якого замовників має захищати спеціальне законодавство.
Отже, чинне регулювання в частині приєднання до інженерних мереж наразі потребує докорінного перегляду і удосконалення.
Право на доступ в інтернет визнано ООН базовим правом людини. Також Організація зазначає, що держава повинна нести відповідальність за доступність інтернету найширшим верствам населення.
Основне завдання - забезпечити всім гравцям ринку рівноправний доступ до інфраструктури: до кабельної каналізації, ліній електропередачі, до багатоквартирних будинків.
Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Проекту Закону № 4159 «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», Закон підписано Президентом. Наразі потрібно привести підзаконні та регуляторні акти у відповідність закону та усунути всі штучні бар’єри для доступу операторів та провайдерів телекомунікаційних послуг, насамперед представників малого та середнього бізнесу, до об’єктів інфраструктури. Створення чесних, прозорих та економічно обґрунтованих умов придасть поштовх розвитку широкосмугового доступу в країні та підвищить її рейтинги (показник МСЕ з проникнення ШПД, рейтинг ВЕФ - Networked Readiness Index).
Нафта й нафтопродукти відіграють значну роль у розвитку економіки. Задоволення попиту на моторні палива в Україні забезпечується переважно за рахунок імпорту, який стрімко зростає протягом останніх 15 років. Вітчизняне виробництво моторних палив задовольняє лише 47% попиту бензину, 12% попиту дизельного пального та 22% попиту скрапленого вуглеводневого газу. Основними імпортерами нафти й нафтопродуктів в Україну є РФ, Білорусь, Литва та інші країни. Нафтопереробна галузь в Україні протягом останніх 14 років демонструє тенденцію зниження показників діяльності. Кременчуцький НПЗ завантажений приблизно на 25% від номінальної потужності, а Шебелинський ГПЗ – на 50%. Повна завантаженість цих підприємств дозволила б забезпечити внутрішній попит на нафтопродукти. Глибина переробки українських заводів не перевищує 75%, що позначається на економічній ефективності їх роботи.
Загалом регуляторне поле ринку складають 51 регуляторний акт. Ринок безпосередньо регулюється 5 Кодексами, 13 законами, 1 Указом Президента, 1 Декретом, 18 постановами КМУ та 13 наказами органів влади. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ринку, є Податковий кодекс України, що визначає перелік підакцизних товарів, та Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та торгівлі біоетанолу, а також виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним. За оцінкою BRDO, 8 із 51 актів є неактуальними, а 2 акти є такими, що мають ознаки незаконних, чи такими, що були ухвалені без належних підстав.
Експертами BRDO виокремлено 7 ключових проблем, які потребують комплексного вирішення для підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу та підвищення конкурентноспроможності української економіки.
Стратегічні документи, які би визначали механізми розвитку безпосередньо ринку моторних палив, відсутні. На думку експертів Офісу, для розвитку ринку моторних палив необхідне формування комплексної державної політики у цій сфері, зокрема, розробка програми розвитку нафтопереробної галузі. Загрозлива для енергетичної безпеки ситуація на ринку моторних палив потребує створення ефективної політики, що буде направлена на підвищення ефективності роботи нафто- і газопереробної галузі, підвищення конкурентноспроможності внутрішніх виробників пального, зниження залежності від імпортних постачань нафтопродуктів, стимулювання виробництва біопалива.
Лише за даними Єдиного реєстру об’єктів державної власності наша держава володіє та управляє понад 1 мільйоном об’єктів нерухомості. А загалом кількість будівель, споруд, мереж на порядок вище! Але для того, щоб ефективно управляти як державною, так і приватною нерухомістю, необхідно мати детальну інформацію про об’єкт: його розміри, з чого побудований, розташування тощо. Але не лише на питання «що є об’єкт» дає відповідь технічна інвентаризація нерухомого майна. Саме відомості, отримані під час проведення технічної інвентаризації, визначають, на який конкретно об’єкт нерухомого майна в особи існує (або виникає) право власності. І саме технічний паспорт на об’єкт є обов’язковим документом, що необхідний для повноцінної реалізації права власності: укладання договору купівлі-продажу, поділу чи обміну, можливості реконструкції й перепланування та інше.
Послуги з проведення технічної інвентаризації можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають кваліфікаційні сертифікати інженера або техніка з інвентаризації нерухомого майна. Їхня кількість відома: 2359 виданих сертифікатів за кваліфікаційними рівнями інженер та технік з інвентаризації нерухомого майна, з яких 1722 чинних. Поточний обсяг ринку послуг з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна можна оцінити у діапазоні від 140 до 200 млн грн на рік.
Планується, що документи з техінвентаризації з 1 грудня 2021 року готуватимуться з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Експерти сектору "Будівництво" ОФісу ефективного регулювання здійснили аналіз чинного державного регулювання сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Серед основних проблем, з якими має справу ця сфера, були виокремлені такі:
відсутнє чи недостатнє регулювання робіт з технічної інвентаризації окремих об’єктів;
складність доступу до матеріалів попередньої технічної інвентаризації та ускладнення з доступом до даних про технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, що містяться в паперових інвентаризаційних справах;
складність перевірки даних про речові права на нерухоме майно, які виникли до 2012 року;
плутанина в адресах та ідентифікації місця розташування об’єктів нерухомості;
випадки підробки технічних паспортів на об’єкти нерухомого майна;
використання адміністративного ресурсу для підтримки комунальних БТІ або тиску на них тощо.
Також експертами підготовлені пропозиції щодо кроків, що допоможуть зробити державне регулювання сфери техінвентаризації зрозумілим, прозорим та безпечним для замовників.
Сучасний світ неможливо уявити без програмного забезпечення (ПЗ). Розробка ПЗ перетворилася на окрему галузь, що займає чільне місце у світовій економіці, в тому числі в Україні. У 2016 році світові витрати на ITпослуги склали 1229 млрд дол. США, і ця галузь зростає щороку, в тому числі очікується зростання на 3,2% у 2017 році. При цьому із розвитком технологій, з новою технологічною революцією, цифровізацією світу значення розробки програмного продукту лише зростатиме.
Сьогодні Україна не залишається осторонь глобальних процесів. Наша держава одна з найкращих для розміщення замовлень у сфері аутсорсингу бізнес-процесів та IT, що підтверджує 24 місце у рейтингу привабливості. Слід зауважити, що такі досягнення завдячують багато в чому тому, що ринок є абсолютно новим. Він почав розвиватися вже за часів незалежності, і позбавлений багатьох вад, притаманних традиційним сферам економіки, які дісталися у спадок від Радянського Союзу: монополізації, експлуатації ресурсів, олігархізації і т.д. Ринок ПЗ – яскравий приклад нової економіки знань, який може стати локомотивом до переходу України для постіндустріальної економіки, яка вже давно є реальністю для розвинених країн.
Ринок розробки ПЗ сьогодні є здебільшого експортно-орієнтованим і займає третє місце за обсягами виручки, тож є одним із головних джерел надходження валютних коштів в Україну. Експортно-орієнтований сектор розробки ПЗ у 2016 році склав 3,2 млрд дол. США, що становить близько 26% експорту послуг за відповідний період і 7% сукупного експорту товарів і послуг. Таким чином ринок позитивно впливає на стабільність курсу національної валюти і цін в державі.
Враховуючи вищезазначене, ринок розробки ПЗ був визначений BRDO пріоритетним у перегляді регуляторного поля.
Ринок криптовалют активно розвивається та зростає у своїх обсягах протягом останніх кількох років. На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складає близько 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив близько 400 мільярдів доларів.
При цьому ринок розвивається в умовах правової невизначеності, що створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Держава має визначити:
правовий статус криптовалют;
цілі державного регулювання ринку;
класифікацію операцій з криптовалютами;
оподаткування операцій з криптовалютами;
способи запобігання відмиванню коштів за допомогою криптовалют;
способи захисту споживачів на ринку криптовалют.
Радіочастотний ресурс відіграє ключову роль у наданні сучасних телекомунікаційних послуг споживачам. Без нього неможливо уявити перш за все мобільний зв’язок, однак він також використовується для супутникового зв’язку, фіксованого широкосмугового доступу в інтернет та інших послуг. Водночас слід враховувати, що постійно з’являються нові технології і розвиваються наявні, що вимагає задіяння додаткового спектру. На відміну від попиту, розмір спектру незмінний, що ставить перед державою питання щодо ефективного управління цим обмеженим спільним ресурсом.
В Україні, як і у інших країнах пострадянського простору, існують деякі особливості розподілу смуг радіочастот на національному рівні. Так, значна частка спектру у різних діапазонах все ще належить спеціальнім користувачам РЧР (військові, спецслужби тощо). Деякі компанії свого часу отримали ліцензії на значні діапазони перспективного для впровадження нових технологій спектру з ціллю його подальшого «продажу». Це стало можливим завдяки низькій вартості рентної плати за цей спектр. Оскільки якість телекомунікаційних послуг напряму залежить від обсягу відповідного спектру, що є в наявності у оператора, то оператори не поспішають здавати «залишковий» спектр державі.
Згадані проблеми є одними з причин, чому Україна лише у 2015 році провела тендер на видачу ліцензій на користування РЧР для надання телекомунікаційних послуг третього покоління (3G), а на 4G - лише у 2018. При цьому вже у 2020 році, згідно з Указом Президента, очікується впровадження 5G - лише на рік-другий пізніше, ніж у більшості європейських країн.
Саме європейський досвід регулювання сфери користування РЧР, директиви ЄС, Україна зобов’язана імплементувати до кінця 2019 року відповідно до Угоди про асоціацію. На жаль, за 7 місяців до кінцевого терміну більшість положень відповідних директив не реалізовані. Недостатня увага до цих зобов’язань і сфери РЧР загалом може бути пов’язана, між іншим, із технічною складністю і недостатньою кількістю аналітики, цікавої для ширшого кола читачів, ніж працівники галузі із багаторічним досвідом. Ця робота має на меті виправити ситуацію, що склалася, та сформувати дієву дискусію із пошуку ефективних вирішень наявних проблем.
Протягом останніх десяти років обсяг перевезених усіма видами транспорту вантажів коливався у межах від 601 до майже 812 млн т, сягнувши максимуму у 2011 р., мінімуму у 2015 р. і завершивши 2019 р. на позначці 676 млн т.
Ринок вантажних перевезень характеризується помітною боротьбою його учасників за розмір ринкової частки, зокрема найбільш істотно проявляється міжвидова конкуренція - змагання між видами транспорту за обсяги однорідного вантажу. Безперечними лідерами виявилися залізничний та автомобільний транспорт. При цьому, автотранспорт демонстрував постійне зростання від 140 млн т у 2009 р. до рекордних 244 млн т у 2019 р., а залізничний – навпаки, починаючи з піку 468 млн т у 2011 р неухильно рухався до антирекорду – 312,9 млн т у 2019 р. Інші види транспорту виявили відносну стабільність, що корелюється із загальними річними показниками.
У сегменті міжнародних вантажних перевезень частка автомобільного транспорту демонструє регулярне зростання (від 3,72% до 5,47% у 2016-2019 рр.), але залишається в середньому у 10 разів меншою від частки залізничного транспорту.
Частка міжнародних перевезень у загальному обсязі залізничних перевезень у 2016-2019 рр. варіювалася від 49% до 55%, проте у загальних автомобільних перевезеннях за той же період частка міжнародних була в середньому у 10 разів меншою і складала трохи більше 5%.
Це вказує на зосередженість національних автоперевізників здебільшого на внутрішніх вантажних перевезеннях, тоді як залізничні перевезення демонструють відносний паритет у міжнародному та внутрішньому сполученні.
Конкурентна позиція вантажних автоперевізників у міжнародному сегменті задовільна. Подальший розвиток та зростання ринкової частки у цьому сегменті не залежить від діяльності потенційно конкурентних видів транспорту, проте має жорстку кореляцію із покращенням технічної і технологічної оснащеності, якості послуг, лояльності до клієнтів, удосконаленням державного регулювання та покращення якості інфраструктури.
За результатами дослідження ринку міжнародних вантажних автоперевезень, експерти BRDO вважають, що галузь потребує змін, які забезпечать досягнення державної цілі розвитку. Це можливо здійснити лише шляхом удосконалення системи управління та контролю за міжнародними перевезеннями; запровадження нового підходу до ліцензування та вихід на ринок для перевізників; створення єдиної комплексної системи управління дорожньо-транспортною безпекою; побудови автоматизованої антикорупційної системи розподілу та контролю використання дозволів; забезпечення державної підтримки та доступного банківського кредитування/лізингу для оновлення автопарків з метою зменшення викидів та підвищення безпеки руху; та розбудови сучасної митної та автодорожньої інфраструктури відповідно до стандартів ЄС
В Україні загальна середня освіта є обов’язковою для здобуття усіма громадянами. Це формує як значний існуючий ринок освіти, так і потенційний ринок цифрових освітніх технологій. Так, на сьогодні функціонують порядку 16 тис. шкіл, в яких навчаються біля 4 млн учнів. Щороку на їх забезпечення навчальною літературою із державного бюджету виділяються значні кошти (у 2018 році було виділено близько 800 млн грн). При цьому якість освітніх матеріалів часто не відповідає вимогам часу.
Поліпшити ситуацію повинне використання сучасних цифрових технологій, зокрема електронних підручників. На забезпечення ними учнів у 2018 році було виділено 40 млн грн. Також 54 млн грн було виділено на розробку платформи, яка має забезпечити інфраструктуру для поширення е-підручників та інших електронних ресурсів і сервісів.
Для ефективної реалізації державної політики у сфері освіти, що стосується цифрових технологій, необхідна розробка нормативно-правової бази:
Положення про Національну електронну освітню платформу (постанова КМУ);
Положення про електронний підручник (наказ МОН);
НПА, що врегульовують питання проведення експертизи електронних підручників, порядку проведення їх відбору (конкурсу) і забезпечення ними здобувачів загальної середньої освіти.
Ринок електронної комерції у світі зростає зі швидкістю 23-25%, що значно швидше за класичні роздрібні магазини. Український ринок e-commerce зростає зі швидкістю понад 30%, посідаючи друге місце за темпами в Європі. При цьому подібні темпи можуть зберігатися тривалий час, оскільки частка онлайн-продажів у роздрібній торгівлі загалом в Україні складає 3.2%, тоді як в середньому в Європі 8.8%, а у Британії – 17.8%.
Незважаючи на відставання за багатьма факторами, вітчизняний ринок досягнув об’єму 50 млрд грн у 2017 році, і очікується подальше зростання. Проте подальшому розвитку ринку перешкоджає низка економічних, технологічних та регуляторних бар’єрів. Зокрема, відставання за рівнем проникнення інтернету та банківських карт, відсутність належного контролю за ввезенням і реалізацією товарів, а також брак дієвих механізмів захисту споживачів у сфері онлайн-торгівлі.
Аграрний сектор економіки України на сьогодні перебуває на стадії високого розвитку. Сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, здатні збільшити урожайність на 30%-50% залежно від культур. За інформацією Держводагентства станом на 2017 рік, в Україні обліковується 5485,3 тис. га меліорованих, у тому числі 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307,0 тис. га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою (водосховища, магістральні та розподільні канали, захисні дамби, насосні станції, колекторно-дренажна мережа та інші гідротехнічні споруди і об’єкти тощо). 5 485,3 тис. га 2 178,3 тис. га зрошуваних земель 3 307,0 тис. га осушуваних земель
Наявні водогосподарська та меліоративна інфраструктури (забезпеченість водними ресурсами, пропускна здатність магістральних та розподільних каналів, кількість та продуктивність різних за призначенням насосних станцій тощо) є достатніми для забору та подачі води для поливу сільськогосподарських земель не менш як 1,5-1,8 млн гектарів, відведення надлишкових вод у весняний період з території площею понад 3 млн гектарів та водорегулювання на площі понад 1 млн гектарів. Однак, переважна більшість інфраструктури була побудована за часів СРСР і лише незначна її частина є модернізованою. За експертними оцінками, вартість реконструкції та модернізації всіх систем зрошення та дренажу України може сягати 3 млрд дол. США.
При цьому, здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн тонн зернових, близько 3 млн тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд гривень.
На ринку існує багато проблем, а відсутність «розумного» регулювання для їхнього вирішення створює передумови для виникнення «сірих схем» підключення до систем зрошення та дренажу.
Існування цих проблем не дозволяє залучати інвестиції, створює негативні екологічні наслідки, а з відкриттям ринку землі, через невизначеність права власності на меліоративну систему, можуть створюватись умови для рейдерських захоплень земель.
Розвиток систем зрошення та дренажу є дуже актуальним для агровиробників в умовах зміни клімату та виникнення посух та паводків, збільшення продуктивності врожайності, підвищення рівня експорту продукції, а також є привабливим для іноземних інвестицій, які потрібні для розвитку економіки в цілому. Дослідження спрямоване на аналіз застосування та функціонування систем зрошення та дренажу в аграрному виробництві з метою врегулювання відносин між державою та суб’єктами господарювання, пов’язаних
з відкриттям ринку землі.
Мобільні платежі функціонують у 93 країнах світу і відіграють значну роль в сучасній економіці. Так, обсяг платежів за допомогою SMS у 2014 році становив близько 4 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 22 млрд долл. США. Обсяг платежів з використанням мобільних додатків становив 2 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 16 млрд долл. США. Однак в Україні цей ринок не розвивається, незважаючи на значний попит. Основна причина – суттєві регуляторні перепони.
У 2016 році весь обсяг операцій з електронними грошима, за допомогою яких функціонують і мобільні платежі, склав 2.99 млрд грн, зменшившись з 3.24 млрд грн у 2015 році. При цьому за базового сценарію розвитку ринку мобільних платежів обсяг операцій може скласти більше 16 млрд грн (650 млн долл). Розвиток мобільних платежів сприятиме появі конкуренції і зростанню прозорості у сфері електронних грошей.
Регулювання ринку мобільних платежів включає законодавство у сфері телекомунікацій, за яке відповідає НКРЗІ, та законодавство фінансової сфери, що є предметом регулювання Національного банку України. Загалом у книзі розглянуто більше 15 актів, що запроваджують регулювання для ринку мобільних платежів. При цьому були виявлені дві регуляторні проблеми, які є бар’єрами для розвитку ринків мобільних платежів в Україні: механізм повернення абоненту оператором телекомунікацій невикористаних коштів та механізм сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Політика відкритих даних була запроваджена у 2015 році як частина більшої політики доступу до публічної інформації. Її суть полягає в оприлюдненні публічної інформації у формі, що полегшує її обробку без обмежень щодо подальшого використання. Метою політики було визначено забезпечення доступу до інформації, підвищення прозорості та довіри до органів влади, стимулювання бізнесу та інновацій.
У результаті 3200 розпорядників оприлюднили майже 26 тисяч наборів даних, що стосуються всіх сфер діяльності держави. За допомогою оприлюднених даних було створено більше 30 сервісів, що надають інформацію мільйонам українців щомісяця. Так, інформацією з бізнес-реєстрів користуються від 1.4 до 2.4 мільйона людей щомісячно, отримуючи її через такі сервіси, як Opendatabot, Youcontrol, ContrAgent й інші. Ця інформація допомагає громадянам приймати кращі рішення в житті і в бізнесі. Інформація про держзакупівлі, декларації держслужбовців та політиків підвищує прозорість влади. У цілому, це говорить про ефективність політики.
Незважаючи на досягнуті успіхи, чинна політика не вирішує всіх проблем сфери відкритих даних, а тому потребує коригування.
Сьогодні для водноресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне навантаження, а проблема води — одна з найгостріших.
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис. км2 , що становить 4,0% від її загальної території (603,7 тис. км2 ).
При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття. Традиційно вода розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що, зрештою, і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
У дослідженні висвітлені ключові проблеми у сфері спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного фонду, а також причини цих проблем та запропоновані шляхи вирішення, що дозволить, зокрема, забезпечити раціональне використання водних ресурсів.
Внаслідок географічних особливостей держави та структури реального сектору економіки, особливо експортно-орієнтованих сегментів, залізничний транспорт, надаючи послуги, що забезпечують потреби матеріального виробництва та невиробничої сфери (зокрема, e частині військових та спеціальних перевезень), є ключовою ланкою усього вантажного транспортно-логістичного комплексу України, яка щорічно перевозить найбільшу частину вантажів.
За підсумками 11 місяців 2020 року частки видів транспорту у загальному вантажообігу розподілилися таким чином: залізничний – 61%, автомобільний - 15%, водний – 1%, трубопровідний – 23%, авіаційний – 0,1%.
Яка структура ринку залізничних вантажних перевезень, хто є впливовими суб'єктами на ньому, які є бар'єрні місця і проблеми, що стримують розвиток конкуренції на ринку перевезень та потребують законодавчого та/або регуляторного вирішення?
У дослідженні "Залізничні вантажні перевезення" експерти BRDO визначили цілі регуляторної політики, інструменти регулювання, бар’єрів входу на ринок та шляхи підвищення конкуренції, вирішення проблем, пов'язаних з тарифним регулюванням та підвищенням якості вантажних перевезень.
Пивоварна та виноробна галузі України - розвинені галузеві ринки, що відзначаються значним потенціалом розвитку. Разом з тим, під впливом таких негативних факторів, як погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження купівельної спроможності громадян та всесвітня боротьба з коронавірусною хворобою (COVID - 19), дані галузі зазнають істотних втрат та характеризуються негативними тенденціями. У цілому, за останні 10 років ринок вина зменшився на 41%, а ринок пива - на 42%.
Окрім того, розвиток даних ринків стримується через зарегульованість процесу отримання ліцензій на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вина, пива та інших ферментованих напоїв; чинну акцизну політику та підвищення акцизної ставки, зокрема для пива; низький рівень державної підтримки та інших преференцій для виробників.
У результаті це призводить до збільшення регуляторного та податкового навантаження на виробників пивоварної та виноробної продукції та робить збитковими таку діяльність.
Разом з тим, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, перспективи розвитку пивоварної та виноробної галузей в Україні все ж таки є.
Зокрема, зменшення податкового тиску, спрощення провадження господарської діяльності та системи звітності, державна підтримка стануть потужним рушієм для розвитку, перш за все, малого та середнього пивовара, винороба та медовара.
В Україні існує від 1000 до 1800 компаній, які займаються розробкою та реалізацією власних ІТ-продуктів. У них працює від 30 до 71 тисяч осіб. Поширеною формою діяльності таких компаній є стартап - мала компанія, що займається розробкою інноваційного продукту і має великі перспективи зростання.
Такі компанії продають товари і послуги з високою доданою вартістю, створюють додаткові робочі місця для нетехнічних спеціалістів і сприяють наданню українцям інноваційних послуг.
Україна не має спеціалізованого правового регулювання діяльності продуктових ІТ-компаній і стартапів. Компанії працюють на загальних засадах, визначених відповідним законодавством. Виключенням з цього правила є:
запровадження ПДВ-пільги для операцій щодо постачання програмного забезпечення;
особливості залучення іноземних ІТ-фахівців до діяльності українських компаній;
діяльність Українського Фонду Стартапів.
Незважаючи на незначну державну підтримку, сфера розвивається і демонструє успіхи. Кількість угод венчурного фінансування зростає в середньому на 5% з 2014 року. Сумарний обсяг угод зростає в середньому на 67% на рік за рахунок залучення фінансування великими стартапами на стадії зростання.
Українці створюють все більше продуктових компаній та стартапів, що є помітними на глобальному ринку. Тим не менше, ІТ-компанії мають низку проблем, як-от податкові, кадрові, інвестиційні, юридичні, що потребують вирішення.
Для того, щоб винайти нову діючу речовину, науковцям потрібно щонайменше 10 років, понад 200 мільйонів євро та близько 200 різних досліджень. Однак, в умовах здійснення таких наукових робіт в Україні, за наявності фінансових ресурсів та інвестицій, жодному суб'єкту господарювання, що працює на ринку, не вдалося б пройти цей шлях легко.
Основними проблемами для бізнесу, пов'язаними із реєстрацією нової діючої речовини та препаратів, є недоліки нормативно-правових актів, надмірності адміністративних процедур при проведенні експертиз та видачі дозволів, невизначеність послідовності дій та, іноді, повна відсутність регулювання окремих етапів державної реєстрації.
Проблемами для споживачів - аграрних підприємств є їх незахищеність від підробок та неякісних засобів захисту рослин, які вони використовують у господарській діяльності, складнощі щодо утилізації тари та невикористаних препаратів тощо. Тіньовий ринок за експертними оцінками складає 30% від всіх продажів.
За таких умов держава має труднощі з належним контролем щодо обігу, зберігання та використанням засобів захисту рослин через розгалуженість та невизначеність повноважень між різними органами державної влади. Недостатня участь держави у всіх процесах пов'язаних з обігом ЗЗР призводить до порушення принципу «добросусідства» між учасниками ринку. Яскравим прикладом на сьогодні є конфлікт інтересів між аграріями та пасічниками.
На сьогодні нормативно-правове регулювання ринку здійснюється 127 регуляторними актами та 73 інструментами державного регулювання. Аналіз нормативно-правового поля показав, що понад 24% актів, котрі регулюють ринок ЗЗР, є неактуальними, а майже 9% правових актів мають ознаки незаконних. За проведеною експертною оцінкою, інструменти регулювання ринку в більшій мірі є корупційними. Так, 51 з 73 інструментів мають надзвичайно високі корупційні ризики, що свідчить про значну кількість бар'єрів для суб'єктів господарювання на ринку. Таким чином, системний аналіз ринку показав, що наявність великої кількості нормативно-правових актів та інструментів регулювання, які є застарілими, мають недоліки та процедурні неузгодженості між собою, не дозволяє реалізувати ефективну політику держави у сфері регулювання обігу засобів захисту рослин.
Голосовий зв’язок є найбільш поширеним видом зв’язку у повсякденному вжитку українців: на кінець 2019 року в країні налічувалось більше 52 млн активних ідентифікаційних карток абонентів мобільного зв’язку і більше 4 млн ліній фіксованого. Надання абонентам послуг голосового зв’язку згенерувало 12,6 млрд грн доходу в 2019 році.
Наразі голосовий зв’язок фактично доступний географічно і фінансово для абсолютної більшості громадян. При цьому, галузь фіксованого зв’язку, на яку лягає основний регуляторний тягар, давно втратила свою провідну роль в голосовому зв’язку і знаходиться в глибокій кризі. На думку авторів, давно назріли зміни регуляторних підходів до забезпечення доступності послуг і до міжоператорської взаємодії.
Наявне регулювання фінансової доступності впливає на весь ринок фіксованого зв’язку, обмежуючи прибутки операторів (через механізм цінового регулювання) та створюючи додаткове навантаження на місцеві бюджети (через механізм пільг за професійною та іншими, не пов'язаними з забезпеченням цінової доступності послуг, ознаками). Автори пропонують скасувати регулювання цін і пільги на оплату послуг фіксованого зв’язку, замінивши їх на адресну фінансову допомогу для окремих категорій громадян, що знаходяться за межею бідності, на придбання послуг голосового зв’язку та термінального обладнання. Така адресна допомога може надаватись лише після аналізу фінансової спроможності домогосподарств і лише на один вид зв’язку.
Наявне регулювання географічної доступності забезпечило покриття мережами мобільного зв’язку абсолютної більшості населених пунктів, в той час як охоплення мережами фіксованого зв’язку значно скоротиться в найближчі роки через фінансову недоцільність підтримки мереж в малозаселених регіонах. Існує ризик зменшення покриття мережами мобільного зв’язку через припинення надання послуг за технологією CDMA та початок використання частот діапазону 900 Мгц для надання послуг передачі даних за стандартом 4G. В цих умовах акцент політики має зміститись на виявлення “білих плям” покриття та вжиття заходів для їх усунення за умови запиту на таке усунення.
Право на доступ в інтернет визнано ООН базовим правом людини. Також Організація зазначає, що держава повинна нести відповідальність за доступність інтернету найширшим верствам населення.
Основне завдання - забезпечити всім гравцям ринку рівноправний доступ до інфраструктури: до кабельної каналізації, ліній електропередачі, до багатоквартирних будинків.
Верховна Рада прийняла у другому читанні та в цілому Проекту Закону № 4159 «Про доступ до об'єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж», Закон підписано Президентом. Наразі потрібно привести підзаконні та регуляторні акти у відповідність закону та усунути всі штучні бар’єри для доступу операторів та провайдерів телекомунікаційних послуг, насамперед представників малого та середнього бізнесу, до об’єктів інфраструктури. Створення чесних, прозорих та економічно обґрунтованих умов придасть поштовх розвитку широкосмугового доступу в країні та підвищить її рейтинги (показник МСЕ з проникнення ШПД, рейтинг ВЕФ - Networked Readiness Index).
Нафта й нафтопродукти відіграють значну роль у розвитку економіки. Задоволення попиту на моторні палива в Україні забезпечується переважно за рахунок імпорту, який стрімко зростає протягом останніх 15 років. Вітчизняне виробництво моторних палив задовольняє лише 47% попиту бензину, 12% попиту дизельного пального та 22% попиту скрапленого вуглеводневого газу. Основними імпортерами нафти й нафтопродуктів в Україну є РФ, Білорусь, Литва та інші країни. Нафтопереробна галузь в Україні протягом останніх 14 років демонструє тенденцію зниження показників діяльності. Кременчуцький НПЗ завантажений приблизно на 25% від номінальної потужності, а Шебелинський ГПЗ – на 50%. Повна завантаженість цих підприємств дозволила б забезпечити внутрішній попит на нафтопродукти. Глибина переробки українських заводів не перевищує 75%, що позначається на економічній ефективності їх роботи.
Загалом регуляторне поле ринку складають 51 регуляторний акт. Ринок безпосередньо регулюється 5 Кодексами, 13 законами, 1 Указом Президента, 1 Декретом, 18 постановами КМУ та 13 наказами органів влади. Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність ринку, є Податковий кодекс України, що визначає перелік підакцизних товарів, та Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та торгівлі біоетанолу, а також виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним. За оцінкою BRDO, 8 із 51 актів є неактуальними, а 2 акти є такими, що мають ознаки незаконних, чи такими, що були ухвалені без належних підстав.
Експертами BRDO виокремлено 7 ключових проблем, які потребують комплексного вирішення для підвищення ефективності роботи галузі, розвитку її потенціалу та підвищення конкурентноспроможності української економіки.
Стратегічні документи, які би визначали механізми розвитку безпосередньо ринку моторних палив, відсутні. На думку експертів Офісу, для розвитку ринку моторних палив необхідне формування комплексної державної політики у цій сфері, зокрема, розробка програми розвитку нафтопереробної галузі. Загрозлива для енергетичної безпеки ситуація на ринку моторних палив потребує створення ефективної політики, що буде направлена на підвищення ефективності роботи нафто- і газопереробної галузі, підвищення конкурентноспроможності внутрішніх виробників пального, зниження залежності від імпортних постачань нафтопродуктів, стимулювання виробництва біопалива.
Лише за даними Єдиного реєстру об’єктів державної власності наша держава володіє та управляє понад 1 мільйоном об’єктів нерухомості. А загалом кількість будівель, споруд, мереж на порядок вище! Але для того, щоб ефективно управляти як державною, так і приватною нерухомістю, необхідно мати детальну інформацію про об’єкт: його розміри, з чого побудований, розташування тощо. Але не лише на питання «що є об’єкт» дає відповідь технічна інвентаризація нерухомого майна. Саме відомості, отримані під час проведення технічної інвентаризації, визначають, на який конкретно об’єкт нерухомого майна в особи існує (або виникає) право власності. І саме технічний паспорт на об’єкт є обов’язковим документом, що необхідний для повноцінної реалізації права власності: укладання договору купівлі-продажу, поділу чи обміну, можливості реконструкції й перепланування та інше.
Послуги з проведення технічної інвентаризації можуть надаватися виключно спеціалістами, які мають кваліфікаційні сертифікати інженера або техніка з інвентаризації нерухомого майна. Їхня кількість відома: 2359 виданих сертифікатів за кваліфікаційними рівнями інженер та технік з інвентаризації нерухомого майна, з яких 1722 чинних. Поточний обсяг ринку послуг з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна можна оцінити у діапазоні від 140 до 200 млн грн на рік.
Планується, що документи з техінвентаризації з 1 грудня 2021 року готуватимуться з використанням Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Експерти сектору "Будівництво" ОФісу ефективного регулювання здійснили аналіз чинного державного регулювання сфери технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна. Серед основних проблем, з якими має справу ця сфера, були виокремлені такі:
відсутнє чи недостатнє регулювання робіт з технічної інвентаризації окремих об’єктів;
складність доступу до матеріалів попередньої технічної інвентаризації та ускладнення з доступом до даних про технічні характеристики об’єктів нерухомого майна, що містяться в паперових інвентаризаційних справах;
складність перевірки даних про речові права на нерухоме майно, які виникли до 2012 року;
плутанина в адресах та ідентифікації місця розташування об’єктів нерухомості;
випадки підробки технічних паспортів на об’єкти нерухомого майна;
використання адміністративного ресурсу для підтримки комунальних БТІ або тиску на них тощо.
Також експертами підготовлені пропозиції щодо кроків, що допоможуть зробити державне регулювання сфери техінвентаризації зрозумілим, прозорим та безпечним для замовників.
Сучасний світ неможливо уявити без програмного забезпечення (ПЗ). Розробка ПЗ перетворилася на окрему галузь, що займає чільне місце у світовій економіці, в тому числі в Україні. У 2016 році світові витрати на ITпослуги склали 1229 млрд дол. США, і ця галузь зростає щороку, в тому числі очікується зростання на 3,2% у 2017 році. При цьому із розвитком технологій, з новою технологічною революцією, цифровізацією світу значення розробки програмного продукту лише зростатиме.
Сьогодні Україна не залишається осторонь глобальних процесів. Наша держава одна з найкращих для розміщення замовлень у сфері аутсорсингу бізнес-процесів та IT, що підтверджує 24 місце у рейтингу привабливості. Слід зауважити, що такі досягнення завдячують багато в чому тому, що ринок є абсолютно новим. Він почав розвиватися вже за часів незалежності, і позбавлений багатьох вад, притаманних традиційним сферам економіки, які дісталися у спадок від Радянського Союзу: монополізації, експлуатації ресурсів, олігархізації і т.д. Ринок ПЗ – яскравий приклад нової економіки знань, який може стати локомотивом до переходу України для постіндустріальної економіки, яка вже давно є реальністю для розвинених країн.
Ринок розробки ПЗ сьогодні є здебільшого експортно-орієнтованим і займає третє місце за обсягами виручки, тож є одним із головних джерел надходження валютних коштів в Україну. Експортно-орієнтований сектор розробки ПЗ у 2016 році склав 3,2 млрд дол. США, що становить близько 26% експорту послуг за відповідний період і 7% сукупного експорту товарів і послуг. Таким чином ринок позитивно впливає на стабільність курсу національної валюти і цін в державі.
Враховуючи вищезазначене, ринок розробки ПЗ був визначений BRDO пріоритетним у перегляді регуляторного поля.
Ринок криптовалют активно розвивається та зростає у своїх обсягах протягом останніх кількох років. На 13 березня 2018 року загальна капіталізація ринку криптовалют складає близько 370 мільярдів доларів. Добовий об’єм торгівлі криптовалютами перевищує 15 мільярдів доларів, а за останні 30 днів загальний обсяг торгівлі криптовалютами становив близько 400 мільярдів доларів.
При цьому ринок розвивається в умовах правової невизначеності, що створює проблеми як для досягнення цілей державного регулювання, так і для правової захищеності учасників ринку. Держава має визначити:
правовий статус криптовалют;
цілі державного регулювання ринку;
класифікацію операцій з криптовалютами;
оподаткування операцій з криптовалютами;
способи запобігання відмиванню коштів за допомогою криптовалют;
способи захисту споживачів на ринку криптовалют.
Радіочастотний ресурс відіграє ключову роль у наданні сучасних телекомунікаційних послуг споживачам. Без нього неможливо уявити перш за все мобільний зв’язок, однак він також використовується для супутникового зв’язку, фіксованого широкосмугового доступу в інтернет та інших послуг. Водночас слід враховувати, що постійно з’являються нові технології і розвиваються наявні, що вимагає задіяння додаткового спектру. На відміну від попиту, розмір спектру незмінний, що ставить перед державою питання щодо ефективного управління цим обмеженим спільним ресурсом.
В Україні, як і у інших країнах пострадянського простору, існують деякі особливості розподілу смуг радіочастот на національному рівні. Так, значна частка спектру у різних діапазонах все ще належить спеціальнім користувачам РЧР (військові, спецслужби тощо). Деякі компанії свого часу отримали ліцензії на значні діапазони перспективного для впровадження нових технологій спектру з ціллю його подальшого «продажу». Це стало можливим завдяки низькій вартості рентної плати за цей спектр. Оскільки якість телекомунікаційних послуг напряму залежить від обсягу відповідного спектру, що є в наявності у оператора, то оператори не поспішають здавати «залишковий» спектр державі.
Згадані проблеми є одними з причин, чому Україна лише у 2015 році провела тендер на видачу ліцензій на користування РЧР для надання телекомунікаційних послуг третього покоління (3G), а на 4G - лише у 2018. При цьому вже у 2020 році, згідно з Указом Президента, очікується впровадження 5G - лише на рік-другий пізніше, ніж у більшості європейських країн.
Саме європейський досвід регулювання сфери користування РЧР, директиви ЄС, Україна зобов’язана імплементувати до кінця 2019 року відповідно до Угоди про асоціацію. На жаль, за 7 місяців до кінцевого терміну більшість положень відповідних директив не реалізовані. Недостатня увага до цих зобов’язань і сфери РЧР загалом може бути пов’язана, між іншим, із технічною складністю і недостатньою кількістю аналітики, цікавої для ширшого кола читачів, ніж працівники галузі із багаторічним досвідом. Ця робота має на меті виправити ситуацію, що склалася, та сформувати дієву дискусію із пошуку ефективних вирішень наявних проблем.
Протягом останніх десяти років обсяг перевезених усіма видами транспорту вантажів коливався у межах від 601 до майже 812 млн т, сягнувши максимуму у 2011 р., мінімуму у 2015 р. і завершивши 2019 р. на позначці 676 млн т.
Ринок вантажних перевезень характеризується помітною боротьбою його учасників за розмір ринкової частки, зокрема найбільш істотно проявляється міжвидова конкуренція - змагання між видами транспорту за обсяги однорідного вантажу. Безперечними лідерами виявилися залізничний та автомобільний транспорт. При цьому, автотранспорт демонстрував постійне зростання від 140 млн т у 2009 р. до рекордних 244 млн т у 2019 р., а залізничний – навпаки, починаючи з піку 468 млн т у 2011 р неухильно рухався до антирекорду – 312,9 млн т у 2019 р. Інші види транспорту виявили відносну стабільність, що корелюється із загальними річними показниками.
У сегменті міжнародних вантажних перевезень частка автомобільного транспорту демонструє регулярне зростання (від 3,72% до 5,47% у 2016-2019 рр.), але залишається в середньому у 10 разів меншою від частки залізничного транспорту.
Частка міжнародних перевезень у загальному обсязі залізничних перевезень у 2016-2019 рр. варіювалася від 49% до 55%, проте у загальних автомобільних перевезеннях за той же період частка міжнародних була в середньому у 10 разів меншою і складала трохи більше 5%.
Це вказує на зосередженість національних автоперевізників здебільшого на внутрішніх вантажних перевезеннях, тоді як залізничні перевезення демонструють відносний паритет у міжнародному та внутрішньому сполученні.
Конкурентна позиція вантажних автоперевізників у міжнародному сегменті задовільна. Подальший розвиток та зростання ринкової частки у цьому сегменті не залежить від діяльності потенційно конкурентних видів транспорту, проте має жорстку кореляцію із покращенням технічної і технологічної оснащеності, якості послуг, лояльності до клієнтів, удосконаленням державного регулювання та покращення якості інфраструктури.
За результатами дослідження ринку міжнародних вантажних автоперевезень, експерти BRDO вважають, що галузь потребує змін, які забезпечать досягнення державної цілі розвитку. Це можливо здійснити лише шляхом удосконалення системи управління та контролю за міжнародними перевезеннями; запровадження нового підходу до ліцензування та вихід на ринок для перевізників; створення єдиної комплексної системи управління дорожньо-транспортною безпекою; побудови автоматизованої антикорупційної системи розподілу та контролю використання дозволів; забезпечення державної підтримки та доступного банківського кредитування/лізингу для оновлення автопарків з метою зменшення викидів та підвищення безпеки руху; та розбудови сучасної митної та автодорожньої інфраструктури відповідно до стандартів ЄС
В Україні загальна середня освіта є обов’язковою для здобуття усіма громадянами. Це формує як значний існуючий ринок освіти, так і потенційний ринок цифрових освітніх технологій. Так, на сьогодні функціонують порядку 16 тис. шкіл, в яких навчаються біля 4 млн учнів. Щороку на їх забезпечення навчальною літературою із державного бюджету виділяються значні кошти (у 2018 році було виділено близько 800 млн грн). При цьому якість освітніх матеріалів часто не відповідає вимогам часу.
Поліпшити ситуацію повинне використання сучасних цифрових технологій, зокрема електронних підручників. На забезпечення ними учнів у 2018 році було виділено 40 млн грн. Також 54 млн грн було виділено на розробку платформи, яка має забезпечити інфраструктуру для поширення е-підручників та інших електронних ресурсів і сервісів.
Для ефективної реалізації державної політики у сфері освіти, що стосується цифрових технологій, необхідна розробка нормативно-правової бази:
Положення про Національну електронну освітню платформу (постанова КМУ);
Положення про електронний підручник (наказ МОН);
НПА, що врегульовують питання проведення експертизи електронних підручників, порядку проведення їх відбору (конкурсу) і забезпечення ними здобувачів загальної середньої освіти.
Ринок електронної комерції у світі зростає зі швидкістю 23-25%, що значно швидше за класичні роздрібні магазини. Український ринок e-commerce зростає зі швидкістю понад 30%, посідаючи друге місце за темпами в Європі. При цьому подібні темпи можуть зберігатися тривалий час, оскільки частка онлайн-продажів у роздрібній торгівлі загалом в Україні складає 3.2%, тоді як в середньому в Європі 8.8%, а у Британії – 17.8%.
Незважаючи на відставання за багатьма факторами, вітчизняний ринок досягнув об’єму 50 млрд грн у 2017 році, і очікується подальше зростання. Проте подальшому розвитку ринку перешкоджає низка економічних, технологічних та регуляторних бар’єрів. Зокрема, відставання за рівнем проникнення інтернету та банківських карт, відсутність належного контролю за ввезенням і реалізацією товарів, а також брак дієвих механізмів захисту споживачів у сфері онлайн-торгівлі.
Аграрний сектор економіки України на сьогодні перебуває на стадії високого розвитку. Сільськогосподарські товаровиробники, що впроваджують сучасні системи зрошення, здатні збільшити урожайність на 30%-50% залежно від культур. За інформацією Держводагентства станом на 2017 рік, в Україні обліковується 5485,3 тис. га меліорованих, у тому числі 2178,3 тис. га зрошуваних і 3307,0 тис. га осушуваних земель, з відповідною інфраструктурою (водосховища, магістральні та розподільні канали, захисні дамби, насосні станції, колекторно-дренажна мережа та інші гідротехнічні споруди і об’єкти тощо). 5 485,3 тис. га 2 178,3 тис. га зрошуваних земель 3 307,0 тис. га осушуваних земель
Наявні водогосподарська та меліоративна інфраструктури (забезпеченість водними ресурсами, пропускна здатність магістральних та розподільних каналів, кількість та продуктивність різних за призначенням насосних станцій тощо) є достатніми для забору та подачі води для поливу сільськогосподарських земель не менш як 1,5-1,8 млн гектарів, відведення надлишкових вод у весняний період з території площею понад 3 млн гектарів та водорегулювання на площі понад 1 млн гектарів. Однак, переважна більшість інфраструктури була побудована за часів СРСР і лише незначна її частина є модернізованою. За експертними оцінками, вартість реконструкції та модернізації всіх систем зрошення та дренажу України може сягати 3 млрд дол. США.
При цьому, здійснення заходів з модернізації зрошувальних та дренажних систем дасть можливість щороку додатково отримувати близько 10 млн тонн зернових, близько 3 млн тонн технічних культур загальною вартістю не менше 100 млрд гривень.
На ринку існує багато проблем, а відсутність «розумного» регулювання для їхнього вирішення створює передумови для виникнення «сірих схем» підключення до систем зрошення та дренажу.
Існування цих проблем не дозволяє залучати інвестиції, створює негативні екологічні наслідки, а з відкриттям ринку землі, через невизначеність права власності на меліоративну систему, можуть створюватись умови для рейдерських захоплень земель.
Розвиток систем зрошення та дренажу є дуже актуальним для агровиробників в умовах зміни клімату та виникнення посух та паводків, збільшення продуктивності врожайності, підвищення рівня експорту продукції, а також є привабливим для іноземних інвестицій, які потрібні для розвитку економіки в цілому. Дослідження спрямоване на аналіз застосування та функціонування систем зрошення та дренажу в аграрному виробництві з метою врегулювання відносин між державою та суб’єктами господарювання, пов’язаних
з відкриттям ринку землі.
Мобільні платежі функціонують у 93 країнах світу і відіграють значну роль в сучасній економіці. Так, обсяг платежів за допомогою SMS у 2014 році становив близько 4 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 22 млрд долл. США. Обсяг платежів з використанням мобільних додатків становив 2 млрд долл. США, а до 2019 року очікується зростання до 16 млрд долл. США. Однак в Україні цей ринок не розвивається, незважаючи на значний попит. Основна причина – суттєві регуляторні перепони.
У 2016 році весь обсяг операцій з електронними грошима, за допомогою яких функціонують і мобільні платежі, склав 2.99 млрд грн, зменшившись з 3.24 млрд грн у 2015 році. При цьому за базового сценарію розвитку ринку мобільних платежів обсяг операцій може скласти більше 16 млрд грн (650 млн долл). Розвиток мобільних платежів сприятиме появі конкуренції і зростанню прозорості у сфері електронних грошей.
Регулювання ринку мобільних платежів включає законодавство у сфері телекомунікацій, за яке відповідає НКРЗІ, та законодавство фінансової сфери, що є предметом регулювання Національного банку України. Загалом у книзі розглянуто більше 15 актів, що запроваджують регулювання для ринку мобільних платежів. При цьому були виявлені дві регуляторні проблеми, які є бар’єрами для розвитку ринків мобільних платежів в Україні: механізм повернення абоненту оператором телекомунікацій невикористаних коштів та механізм сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Політика відкритих даних була запроваджена у 2015 році як частина більшої політики доступу до публічної інформації. Її суть полягає в оприлюдненні публічної інформації у формі, що полегшує її обробку без обмежень щодо подальшого використання. Метою політики було визначено забезпечення доступу до інформації, підвищення прозорості та довіри до органів влади, стимулювання бізнесу та інновацій.
У результаті 3200 розпорядників оприлюднили майже 26 тисяч наборів даних, що стосуються всіх сфер діяльності держави. За допомогою оприлюднених даних було створено більше 30 сервісів, що надають інформацію мільйонам українців щомісяця. Так, інформацією з бізнес-реєстрів користуються від 1.4 до 2.4 мільйона людей щомісячно, отримуючи її через такі сервіси, як Opendatabot, Youcontrol, ContrAgent й інші. Ця інформація допомагає громадянам приймати кращі рішення в житті і в бізнесі. Інформація про держзакупівлі, декларації держслужбовців та політиків підвищує прозорість влади. У цілому, це говорить про ефективність політики.
Незважаючи на досягнуті успіхи, чинна політика не вирішує всіх проблем сфери відкритих даних, а тому потребує коригування.
Сьогодні для водноресурсного потенціалу Української держави характерне велике антропогенне навантаження, а проблема води — одна з найгостріших.
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи. Водні об’єкти України вкривають 24,2 тис. км2 , що становить 4,0% від її загальної території (603,7 тис. км2 ).
При здійсненні водогосподарської політики в нашій країні впродовж багатьох десятиліть вода ніколи не розглядалася як основа життєзабезпечення природних екосистем і людини, не враховувався і не прогнозувався економічний стан водних систем і їхній вплив на біорізноманіття. Традиційно вода розглядалася і використовувалась тільки як господарський ресурс для промислового і сільськогосподарського виробництва, отримання електроенергії, а також для скидання стічних вод, що, зрештою, і призвело до вичерпання природно-екологічного потенціалу водних ресурсів.
У дослідженні висвітлені ключові проблеми у сфері спеціального водокористування та проведення робіт на землях водного фонду, а також причини цих проблем та запропоновані шляхи вирішення, що дозволить, зокрема, забезпечити раціональне використання водних ресурсів.
Внаслідок географічних особливостей держави та структури реального сектору економіки, особливо експортно-орієнтованих сегментів, залізничний транспорт, надаючи послуги, що забезпечують потреби матеріального виробництва та невиробничої сфери (зокрема, e частині військових та спеціальних перевезень), є ключовою ланкою усього вантажного транспортно-логістичного комплексу України, яка щорічно перевозить найбільшу частину вантажів.
За підсумками 11 місяців 2020 року частки видів транспорту у загальному вантажообігу розподілилися таким чином: залізничний – 61%, автомобільний - 15%, водний – 1%, трубопровідний – 23%, авіаційний – 0,1%.
Яка структура ринку залізничних вантажних перевезень, хто є впливовими суб'єктами на ньому, які є бар'єрні місця і проблеми, що стримують розвиток конкуренції на ринку перевезень та потребують законодавчого та/або регуляторного вирішення?
У дослідженні "Залізничні вантажні перевезення" експерти BRDO визначили цілі регуляторної політики, інструменти регулювання, бар’єрів входу на ринок та шляхи підвищення конкуренції, вирішення проблем, пов'язаних з тарифним регулюванням та підвищенням якості вантажних перевезень.
Пивоварна та виноробна галузі України - розвинені галузеві ринки, що відзначаються значним потенціалом розвитку. Разом з тим, під впливом таких негативних факторів, як погіршення соціально-економічної ситуації в країні, зниження купівельної спроможності громадян та всесвітня боротьба з коронавірусною хворобою (COVID - 19), дані галузі зазнають істотних втрат та характеризуються негативними тенденціями. У цілому, за останні 10 років ринок вина зменшився на 41%, а ринок пива - на 42%.
Окрім того, розвиток даних ринків стримується через зарегульованість процесу отримання ліцензій на виробництво алкогольних напоїв, у тому числі вина, пива та інших ферментованих напоїв; чинну акцизну політику та підвищення акцизної ставки, зокрема для пива; низький рівень державної підтримки та інших преференцій для виробників.
У результаті це призводить до збільшення регуляторного та податкового навантаження на виробників пивоварної та виноробної продукції та робить збитковими таку діяльність.
Разом з тим, незважаючи на скорочення обсягів виробництва, перспективи розвитку пивоварної та виноробної галузей в Україні все ж таки є.
Зокрема, зменшення податкового тиску, спрощення провадження господарської діяльності та системи звітності, державна підтримка стануть потужним рушієм для розвитку, перш за все, малого та середнього пивовара, винороба та медовара.
В Україні існує від 1000 до 1800 компаній, які займаються розробкою та реалізацією власних ІТ-продуктів. У них працює від 30 до 71 тисяч осіб. Поширеною формою діяльності таких компаній є стартап - мала компанія, що займається розробкою інноваційного продукту і має великі перспективи зростання.
Такі компанії продають товари і послуги з високою доданою вартістю, створюють додаткові робочі місця для нетехнічних спеціалістів і сприяють наданню українцям інноваційних послуг.
Україна не має спеціалізованого правового регулювання діяльності продуктових ІТ-компаній і стартапів. Компанії працюють на загальних засадах, визначених відповідним законодавством. Виключенням з цього правила є:
запровадження ПДВ-пільги для операцій щодо постачання програмного забезпечення;
особливості залучення іноземних ІТ-фахівців до діяльності українських компаній;
діяльність Українського Фонду Стартапів.
Незважаючи на незначну державну підтримку, сфера розвивається і демонструє успіхи. Кількість угод венчурного фінансування зростає в середньому на 5% з 2014 року. Сумарний обсяг угод зростає в середньому на 67% на рік за рахунок залучення фінансування великими стартапами на стадії зростання.
Українці створюють все більше продуктових компаній та стартапів, що є помітними на глобальному ринку. Тим не менше, ІТ-компанії мають низку проблем, як-от податкові, кадрові, інвестиційні, юридичні, що потребують вирішення.
Для того, щоб винайти нову діючу речовину, науковцям потрібно щонайменше 10 років, понад 200 мільйонів євро та близько 200 різних досліджень. Однак, в умовах здійснення таких наукових робіт в Україні, за наявності фінансових ресурсів та інвестицій, жодному суб'єкту господарювання, що працює на ринку, не вдалося б пройти цей шлях легко.
Основними проблемами для бізнесу, пов'язаними із реєстрацією нової діючої речовини та препаратів, є недоліки нормативно-правових актів, надмірності адміністративних процедур при проведенні експертиз та видачі дозволів, невизначеність послідовності дій та, іноді, повна відсутність регулювання окремих етапів державної реєстрації.
Проблемами для споживачів - аграрних підприємств є їх незахищеність від підробок та неякісних засобів захисту рослин, які вони використовують у господарській діяльності, складнощі щодо утилізації тари та невикористаних препаратів тощо. Тіньовий ринок за експертними оцінками складає 30% від всіх продажів.
За таких умов держава має труднощі з належним контролем щодо обігу, зберігання та використанням засобів захисту рослин через розгалуженість та невизначеність повноважень між різними органами державної влади. Недостатня участь держави у всіх процесах пов'язаних з обігом ЗЗР призводить до порушення принципу «добросусідства» між учасниками ринку. Яскравим прикладом на сьогодні є конфлікт інтересів між аграріями та пасічниками.
На сьогодні нормативно-правове регулювання ринку здійснюється 127 регуляторними актами та 73 інструментами державного регулювання. Аналіз нормативно-правового поля показав, що понад 24% актів, котрі регулюють ринок ЗЗР, є неактуальними, а майже 9% правових актів мають ознаки незаконних. За проведеною експертною оцінкою, інструменти регулювання ринку в більшій мірі є корупційними. Так, 51 з 73 інструментів мають надзвичайно високі корупційні ризики, що свідчить про значну кількість бар'єрів для суб'єктів господарювання на ринку. Таким чином, системний аналіз ринку показав, що наявність великої кількості нормативно-правових актів та інструментів регулювання, які є застарілими, мають недоліки та процедурні неузгодженості між собою, не дозволяє реалізувати ефективну політику держави у сфері регулювання обігу засобів захисту рослин.
Голосовий зв’язок є найбільш поширеним видом зв’язку у повсякденному вжитку українців: на кінець 2019 року в країні налічувалось більше 52 млн активних ідентифікаційних карток абонентів мобільного зв’язку і більше 4 млн ліній фіксованого. Надання абонентам послуг голосового зв’язку згенерувало 12,6 млрд грн доходу в 2019 році.
Наразі голосовий зв’язок фактично доступний географічно і фінансово для абсолютної більшості громадян. При цьому, галузь фіксованого зв’язку, на яку лягає основний регуляторний тягар, давно втратила свою провідну роль в голосовому зв’язку і знаходиться в глибокій кризі. На думку авторів, давно назріли зміни регуляторних підходів до забезпечення доступності послуг і до міжоператорської взаємодії.
Наявне регулювання фінансової доступності впливає на весь ринок фіксованого зв’язку, обмежуючи прибутки операторів (через механізм цінового регулювання) та створюючи додаткове навантаження на місцеві бюджети (через механізм пільг за професійною та іншими, не пов'язаними з забезпеченням цінової доступності послуг, ознаками). Автори пропонують скасувати регулювання цін і пільги на оплату послуг фіксованого зв’язку, замінивши їх на адресну фінансову допомогу для окремих категорій громадян, що знаходяться за межею бідності, на придбання послуг голосового зв’язку та термінального обладнання. Така адресна допомога може надаватись лише після аналізу фінансової спроможності домогосподарств і лише на один вид зв’язку.
Наявне регулювання географічної доступності забезпечило покриття мережами мобільного зв’язку абсолютної більшості населених пунктів, в той час як охоплення мережами фіксованого зв’язку значно скоротиться в найближчі роки через фінансову недоцільність підтримки мереж в малозаселених регіонах. Існує ризик зменшення покриття мережами мобільного зв’язку через припинення надання послуг за технологією CDMA та початок використання частот діапазону 900 Мгц для надання послуг передачі даних за стандартом 4G. В цих умовах акцент політики має зміститись на виявлення “білих плям” покриття та вжиття заходів для їх усунення за умови запиту на таке усунення.
У лютому 2021 року Європейський парламент рекомендував використовувати EU Justice Scoreboard для оцінки прогресу та корегування реформ у сфері правосуддя, які проводяться в Україні. Того ж року експерти Центру політико-правових реформ розпачали роботу над дослідженням «Матриця українського правосуддя: оцінка української системи правосуддя за методикою EU Justice Scoreboard».
В Україні відсутнє комплексне регулювання діяльності з надання аудіовізуальних медіа послуг з використанням технології OTT. Це має як позитивні наслідки для бізнесу у вигляді можливості стрімкого росту, так і негативні - у вигляді протиправного використання контенту. Також існують ризики незабезпечення інформаційної безпеки для держави та надання послуг неналежної якості.
Розвиток ринку стримують:
законодавча неврегульованість діяльності таких суб’єктів;
високий рівень піратства в Україні;
нерівність умов діяльності з іноземними платформами, принаймні з питань оподаткування.
The book defines the concepts of oligarchs, de-oligarchization and their peculiarities in Ukraine, examines the causes and conditions of the emergence of oligarchs in Ukraine, critically analyzes the anti-oligarchic legislation of Ukraine, in particular in comparison with the relevant acts of some other states, and outlines the peculiarities of its implementation and other anti-oligarchic measures of the state.
Моніторинг роботи митниці очима бізнесу - 2022
Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) в рамках реалізації проекту «Підтримка «Громадської ініціативи «За чесну та прозору митницю» протягом жовтня-листопада 2022 року провів спеціальне опитування підприємств – учасників ЗЕД на тему «Спрощення процедур торгівлі – 2022» у ході якого було опитано 366 підприємств-учасників ЗЕД в більшості регіонів України.
Метою опитування є дослідження оцінки ефективності роботи митниці в умовах дії воєнного стану в Україні, визначення проблем, з якими стикається бізнес, та підготовка відповідних рекомендацій. Результати опитування дозволять оцінити зміни, що відбуваються на митниці та впливають на бізнес, в умовах російської збройної агресії проти України.
За результатами опитування ІЕД підготував аналітичний звіт «Моніторинг роботи митниці очима бізнесу - 2022 рік».
Аналітичний звіт «Моніторинг роботи митниці очима бізнесу - 2022» продовжує серію щорічних аналітичних документів, що готувалися експертами (ІЕД) у 2015 - 2021 роках під назвою «Спрощення процедур торгівлі в Україні: оцінки та очікування бізнесу» та були присвячені оцінці бізнесом спрощення процедур міжнародної торгові в різних аспектах. У 2022 році ми сфокусували наші зусилля на аналізі того, як працює українська митниця на основі результатів VII щорічного опитування імпортерів та експортерів.
Впровадження реформи, яка має на меті створення митної служби європейського зразка, є важливим кроком покращення ділового клімату в Україні. Для сприяння впровадженню реформи ІЕД створив інструмент ефективного зворотного зв’язку з бізнесом. У результаті, усі зацікавлені сторони — влада, бізнес, громадськість — отримали надійне джерело інформації про хід реформи митниці «із перших рук» для подальшого прийняття рішень.
Основні результати опитування за темами:
1. Оцінка роботи митниці та проблеми в роботі митниці
2. Вартість процедур митного оформлення
3. Очікування бізнесу від реформ на митниці
4. Джерела інформації, Дія.Бізнес та роль бізнес-асоціацій
5. Контрабанда та «сірий імпорт» на галузевих ринках
Автори звіту традиційно сподіваються, що наше дослідження буде корисним для фахової дискусії з питань реформування митниці та створення кращих умов ведення бізнесу в країні.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу, Міжнародного фонду «Відродження» та ATLAS Network. Її зміст виключною відповідальністю ГО «Інститут економічних досліджень та політичних консультацій» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, МФ «Відродження» чи ATLAS Network.
Сформований у відповідності до вимог Галузевого стандарту вищої освіти України, яким стверджено освітньо-професійна програма підготовки магістра за спеціальності 8.03050803 «Оподаткування». Розкривається загальний зміст механізму адміністрування податків, його мета, завдання і методи. Викладається теорія та практика функціонування механізму адміністрування податків. Надаються особливості його використання в управлінні найважливішими для України податками та зборами. Містить контрольні питання для закріплення знань.
Для студентів, аспірантів, а також слухачів системи підвищення кваліфікації, що навчаються за спеціальностями «Фінанси і кредит» та «Облік і аудит» при вивченні дисципліни «Податковий менеджмент».
За заг. редакцією Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. — К: Конус-Ю, 2006. — 256 с. У навчальному посібнику розкрито основні положення адміністративного судочинства. Посібник розраховано насамперед для викладання основ адміністративного судочинства у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах та у юридичних клініках і підготовки студентів. У посібнику широко використано практику Європейського Суду з прав людини у відповідній сфері. У першій частині посібника викладені теоретичні основи адміністративного судочинства, друга частина повинна допомогти викладачам у викладанні курсу адміністративного судочинства та підготовці завдань для студентів, а студентам - засвоїти вивчений матеріал через розв'язання тестів, задач тощо. Видання може стати корисним не лише для викладачів, студентів та аспірантів, а й для суддів адміністративних судів та претендентів на посаду судді адміністративного суду, державних службовців, адвокатів та усіх, хто цікавиться розвитком адміністративної юстиції в Україні.
Similar to Зелена книга "Аналіз інструментів доступу до ринків" (14)
Зміна клімату та погіршення стану довкілля є екзистенційною загрозою для всього світу. Відповіддю на цей виклик є Європейський зелений курс. Він передбачає, що цифровий перехід має відбуватися одночасно із зеленим переходом (twin transition). Реалізація Зеленого курсу – важлива складова євроінтеграції України. Єврокомісія визначила, що відбудова України має відповідати зеленому та цифровому порядку денному. Що саме має робити Україна в цифровій трансформації для післявоєнної відбудови та євроінтеграції? Для відповіді на це питання команда BRDO підготувала Зелену книгу «Цифрова трансформація як основа Європейського зеленого курсу і відновлення».
Кліматичні зміни, погіршення екології та виснаження запасів невідновлюваних природних ресурсів становлять загрозу для світової економіки, здоров’я і життєдіяльності людини та природних екосистем. Перехід до вуглецевонейтральної економіки спрямований насамперед на захист життя людини і тварин, шляхом зменшення забруднюючих викидів. В його основу закладено підвищення ефективного використання ресурсів шляхом переходу до «чистої» циркулярної економіки, а також відновлення біорізноманіття та зменшення забруднення, що має покращити умови життя для кожної людини.
Наприкінці 2019 року Європейська комісія опублікувала Комюніке «Європейський зелений курс», мета якого — зробити Європейський континент кліматично нейтральним до 2050 року, підвищити добробут громадян, захистити біологічне різноманіття, екологізувати економіку.
Дорожня карта Європейського зеленого курсу передбачає комплекс заходів щодо підвищення ефективного використання енергоресурсів, переходу до «чистої» циркулярної економіки, зменшення забруднення та запобігання змінам клімату. Передбачаються досить жорсткі екологічні вимоги до продукції, яку ввозитимуть до країн ЄС, так званий Carbon Border Tax.
Тому вже на сьогодні існує потреба оцінки можливих ризиків такого вуглецевого коригування на українську економіку загалом та енергетичну галузь зокрема, визначення шляхів мінімізації негативного впливу на енергетику в Україні.
У Зеленій книзі «Взаємодія учасників ринку будівництва в розрізі життєвого циклу будівель та споруд» нами проаналізовані:
наявний стан та пріоритетні напрямки розвитку галузі будівництва на підставі даних Державної служби статистики України та іншої статистичнї та аналітичної інформації, отриманої з відкритих джерел;
механізми взаємодії ключових стейкхолдерів процесів будівництва та експлуатації будівель та споруд у розрізі життєвого циклу будівель та споруд;
суть та вплив Європейського Зеленого Курсу на майбутній розвиток будівельних індустрій та галузі, можливості та перспективи безпосередньої участі України не лише у забезпеченні досягнення критеріїв «зеленої» циркулярної економіки, а й впливати на планування заходів щодо виконання ЄЗК;
особливості взаємодії учасників у процесі надання будівельної продукції на ринку;
динаміка питомої ваги інтелектуальної складової в процесах будівництва та суміжних з ними, її вплив на ефективність розвитку галузі.
Оперативними кроками та основними шляхами стимулювання розвитку інтелектуальної складової у взаємодії учасників будівельного ринку з метою запобігання ризикам подальшого розвитку галузі за екстенсивним сценарієм, що не відповідає сучасним запитам та тенденціям, доречно визначати за такими напрямами:
Розрахунок життєвого циклу об’єкта будівництва має стати основою формування інвестиційних намірів;
Безпосереднє підвищення рівня інтелектуальної складової шляхом запровадження дієвих стимулів є важливим завданням для переходу до інтенсивного сценарію розвитку, в тому числі із врахуванням стратегії Європейського Зеленого Курсу;
Забезпечення умов добросовісної конкуренції на ринку;
Розвиток інструментів саморегулювання ринку (зокрема внаслідок діджиталізації процесів, забезпечення доступності інформації, застосування ВІМ-технологій, підвищення значення саморегулівних організацій);
Врахування сучасного геополітичного стану та подолання наслідків злочинної агресії з боку рф проти України методами правового та технічного регулювання;
Забезпечення ефективної реалізації програм та планів із масштабної повоєнної відбудови України.
Означені тенденції, спрямовані на перехід до інтенсивного шляху розвитку галузі, є особливо актуальними за нових реалій існування держави та через загострення потреб ринку.
Розвиток світового промислового виробництва, нарощування інтенсивності праці з метою збільшення обсягів виробництва товарів та послуг, виготовлення продуктів харчування та забезпечення потреб суспільства стали передумовами глобального потепління та збільшення викидів вуглецю в атмосферне повітря.
Генерація вуглецю не обмежується лише одним із секторів економіки і є результатом роботи енергетики, сільського господарства, промислового виробництва, будівництва, логістики та транспорту, роботи сектору IT та інших індустрій.
Уряди країн світу безперервно шукають нові способи управління та зменшення негативних наслідків викидів вуглецю шляхом аналізу чинної державної політики, формування кліматичної відповідальної поведінки бізнесу, розробки стратегій переорієнтації виробництва, ухвалення відповідного законодавства, застосування стимулюючих та обмежувальних інструментів впливу для ведення господарської діяльності, взяття міжнародних зобов’язань та глобальну переорієнтацію економіки.
Дослідження Офісу спрямовано на вивчення ринків вуглецю та інструментів регулювання, що забезпечують їх функціонування.
Зелена книга присвячена дослідженню державних політик та
законодавства ЄС щодо впровадження Європейського зеленого курсу у
транспорті; пропозиціям щодо декарбонізації різних видів транспорту в
Україні; застосуванню альтернативних (низьковуглецевих) видів палива
для транспорту та підготовці рекомендацій органам державної влади
та бізнесу в Україні щодо дій у напрямку приєднання до Європейського
зеленого курсу.
Метою написання цієї книги є аналіз відповідності державної
політики України принципам Європейського зеленого курсу, визначення
ризиків та переваг для транспортної галузі під час впровадження
принципів Європейської зеленої угоди в Україні; пропозиції щодо
гармонізації з Європейським зеленим курсом та формування в Україні
сталої мобільності.
Використання води в Україні є вкрай неефективним.
Третина піднятої з підземних джерел води втрачається у процесі видобутку – настільки застарілим є процес виробництва в Україні.
Більше третини водопровідних та каналізаційних мереж перебувають у незадовільному стані і потребують негайної заміни. Від цього страждає якість питної води, що постачається населенню, але щороку замінюється лише до 2% мереж від того, що критично необхідно замінити.
Окрім цього, знижуються обсяги споживання води користувачами – у порівнянні із 2010 роком споживання води у 2019 році впало на 39%. Забезпечення питною водою за регіонами України також розподілене нерівномірно – лише третина сільського населення забезпечується послугами централізованого водопостачання, а інші споживачі сільської місцевості подекуди вимушені використовувати воду з колодязів, яка не відповідає нормативам якості питної води.
Фінансовий стан підприємств водопровідно-каналізаційного господарства протягом останніх років теж сумний – у 2019 році чистий збиток підприємств галузі становив 2,13 млрд грн.
Всі ці проблеми накопичуються на тлі того, що Україна є однією з найменш забезпечених водними ресурсами країн Європи, і ці ресурси швидко забруднюються. Зрозуміло, що вітчизняна галузь водопостачання і водовідведення потребує нагальних змін.
Експерти BRDO проаналізували економічні показники галузі і чинне регулювання і дійшли висновку, що поточна державна політика у сфері є неефективною і не відповідає зобов’язанням України відповідно до угоди про Асоціацію з ЄС, стратегічне планування – недосконалим, а тарифна політика стримує інвестиції у галузь й унеможливлює подальший розвиток.
Для того, щоб окреслити шляхи вирішення проблем галузі і створити умови для її розвитку, наші експерти розробили Зелену книгу “Регулювання ринку водопостачання і водовідведення”.
Книга містить:
аналіз ринку і стейкхолдерів
аналіз регуляторного поля
опис проблем учасників ринку
аналіз кращих практик ЄС у сфері і шляхи гармонізації законодавства України із європейським
концепцію державної політики з кількома альтернативами вирішення проблем галузі
Дослідження буде корисним органам виконавчої влади для комплексного формування державної регуляторної політики у сфері, покращення технічного стану систем водопостачання та водовідведення, а також підвищення якості питного водопостачання.
Проект Закону України Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності»
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності у сфері містобудівної діяльності»
Законодавчі акти та діджитал-інструменти, розроблені за участі експертів Офісу ефективного регулювання BRDO 2015-2020 років, заощадили 25 мільярдів грн для українського малого й середнього бізнесу, а також 5,5 млрд грн витрат державного апарату.
Про це йдеться у звіті BRDO за 2020 рік.
За 5 років діяльності BRDO:
ухвалено 166 законодавчих актів (спів)авторства наших експертів (у 2020 році — 27, із яких 10 — закони);
скасовано 1245 нормативних актів, що ускладнювали ведення бізнесу (36 у 2020 році);
розроблено 5 унікальних онлайн-інструменти, якими користуються МСБ, держслужбовці та органи місцевого самоврядування.
Крім цього, у 2020 році експерти Офісу здійснили 18 досліджень у сферах будівництва, енергетики, транспорту та інфраструктури, ІТ&Телекому, сільського господарства, а також нагляду і контролю, що стали чи ще стануть основою для вирішення проблем підприємців та громадян.
“2020-й став роком ухвалення наймасштабніших ініціатив BRDO у сфері державної політики за весь час нашої роботи. Проте щороку також зростає і опір змінам із боку тих, хто наживається на корупції. Однак завдяки створенню широких коаліцій із представниками різних організацій та установ вдається підтримувати поступ реформ”, — зазначає виконавчий директор BRDO Олексій Дорогань.
Наша місія — відіграти ключову роль у перетворенні України на європейську демократичну державу з ефективним державним управлінням і сильною економікою.
Legislative acts and digital tools developed with the participation of experts from the Better Regulation Delivery Office (BRDO) in 2015-2020 saved UAH 25 billion for Ukrainian small and medium-sized businesses, as well as UAH 5.5 billion of government spending.
This is stated in the BRDO report for 2020
During 5 years of BRDO activity:
166 legislative acts (co)drafted by our experts were adopted (in 2020 — 27, of which there are 10 laws);
1,245 regulatory acts that made it difficult to do business were repealed (36 in 2020);
5 unique online tools used by SMEs, civil servants, and local self-government bodies were developed.
Also, in 2020, BRDO experts conducted 18 researches in construction, energy, transport and infrastructure, IT&Telecom, agriculture, and supervision and control sectors. These researches have become or will become the basis for solving the problems of entrepreneurs and citizens.
“2020 was the year of the adoption of the largest BRDO initiatives we ever had related to public policy. However, those who profit from corruption also increase their resistance to change every year. Nevertheless, we can support the progress of reforms thanks to the creation of broad coalitions with representatives of various organizations and institutions,” Oleksii Dorohan, BRDO CEO, said.
Our mission is to play a key role in transforming Ukraine into a European democracy with effective governance and a strong economy.
Офіс ефективного регулювання за підтримки проекту «Консультування підприємств щодо енергоефективності», що виконується GIZ за дорученням Уряду Німеччини, підготував Зелену книгу «Стимулювання промислових підприємств до енергоефективності та захисту клімату». Вона є першим кроком, спрямованим на ініціювання публічного діалогу щодо низки стратегічних проблем, окреслення яких сприятиме розробці урядового плану дій із стимулювання енергоефективності. Характерною рисою дослідження є поглиблене вивчення проблематики із системним аналізом якості регуляторного поля в Україні та його подальше удосконалення.
Стимулювання промислових підприємств до ефективного використання енергоресурсів та захисту клімату повністю відповідає цілям сталого розвитку, які Україна разом з іншими країнами-членами ООН взяла за основу у встановленні стратегічних рамок національного розвитку на період до 2030 року. Це також відповідає вимогам міжнародних кліматичних договорів, Стороною яких є Україна.
Державна політика у сфері енергоефективності та зміни клімату має спрямовуватись на формування рамкових адміністративно-правових та фінансово-економічних умов, що створюють цілісну систему стимулювання промислових підприємств до ефективного використання енергоресурсів та зменшення викидів парникових газів. Саме застосування системного підходу дозволяє досягти відчутного ефекту від впровадження енергоефективних заходів як на рівні окремого підприємства, так і на рівні держави в цілому.
В основу Білої книги покладено результати змістовного професійного діалогу, який відбувся із залученням органів державної влади, бізнесу, громадськості та інших заінтересованих сторін в рамках обговорення Зеленої книги «Стимулювання промисловості до енергоефективності та захисту клімату», підготовленої Офісом ефективного регулювання в 2019 р. і опублікованої 31.10.2019.
Експертами проаналізовані чинні в Україні інструменти стимулювання промислових підприємств до енергоефективності та захисту клімату, а також надані пропозиції щодо застосування кращих європейських практик, які доцільно поширювати в Україні, та пропозиції, які покликані, зокрема, актуалізувати нормативно-правову базу у цій сфері та наблизити українське законодавство до законодавства ЄС.
Системне впровадження запропонованих змін у сфері енергоефективності сприятиме зростанню конкурентоспроможності українських товарів, підвищенню рівня безпеки держави шляхом зменшення залежності від імпорту паливно-енергетичних ресурсів, зменшенню викидів парникових газів та захисту клімату, сталому розвитку української економіки, а отже, підвищенню рівня здоров’я та добробуту громадян.
АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток 2 до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу»
ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 р. № 1208 і від 9 червня 2006 р. № 815»
2. Офіс ефективного регулювання BRDO заснований у листопаді 2015 року для сприяння ефективному регулю-
ванню й поліпшенню економічної свободи в Україні (з пріоритетом для малого/середнього бізнесу). Саме з
цією метою реалізуємо інклюзивний та відкритий процес оптимізації регуляторних відносин, який спонукає
до взаємної довіри та партнерства держави й бізнесу.
Документ підготовлено експертами Офісу ефективного регулювання.
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:
Олексій Дорогань, Ольга Кравцова
АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:
КЕРІВНИК СЕКТОРУ «РИНКОВИЙ КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД» ОФІСУ ЕФЕКТИВНОГО
РЕГУЛЮВАННЯ BRDO: Володимир Головатенко
ГРУПА ЕКСПЕРТІВ ОФІСУ ЕФЕКТИВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ BRDO: Ганна Башняк, Наталія Дуплій,
Леонід Литвиненко
ОФІС ЕФЕКТИВНОГОРЕГУЛЮВАННЯ
info@brdo.com.ua, office@brdo.com.ua
+38 (044) 332 49 12, +38 (094) 832 49 12
Київ, вул. Хорива, 55-К
www.brdo.com.ua
3. 3
ПЕРЕДМОВА
Для комплексного аналізу регулювання в Україні фахівці Офісу провели інвентаризацію регуляторних
інструментів (засобів). З метою виявлення закономірностей застосування різних інструментів регулювання
ми класифікували їх за ознаками цілей, для досягнення яких вони застосовані, та поділили їх на такі умовні
групи:
обмеження доступу до ринків;
державне цінове регулювання;
обов’язкова диверсифікація ризиків;
регулювання доступу до спільного обмеженого ресурсу;
державна підтримка;
державна верифікація;
державне обмеження ринків;
державний захист конкуренції;
технічне регулювання;
регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
валютне регулювання;
фіскальне регулювання.
Це дослідження присвячене пошуку та аналізу інструментів доступу до ринків (дозвіл, висновок, погодження,
свідоцтво, посвідчення, декларація, повідомлення), які є складовою дозвільної системи у сфері господарської
діяльності.
Покликом до здійснення ґрунтовного дослідження інструментів дозвільної системи у сфері господарської
діяльності стало проведення Офісом ефективного регулювання публічних консультацій з питань обмеження
доступу до ринків.
У березні 2017 року було опубліковано Зелену книгу з питань обмеження доступу до ринків та проведено
публічні консультації з ключовими зацікавленими сторонами.
За результатами обговорення вирішили, що подальшими ключовими моментами на шляху побудови
інтегрованої (цілісної) дозвільної системи є:
детальний аналіз поточного регулювання окремо сфери ліцензування та окремо дозвільної
системи у сфері господарської діяльності;
розробка Методології застосування інструментів державного регулювання;
перегляд інструментів державного регулювання в рамках інтегрованої дозвільної системи.
З метою реалізації вищезазначених кроків, у липні 2017 року було опубліковано Білу книгу «Ліцензування як
інструмент обмеження доступу до ринків», в якій здійснено детальний аналіз поточного регулювання сфери
ліцензування.
Таким чином, Офіс ефективного регулювання присвячує своє дослідження поточному регулюванню
інструментів дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Правильне та повне усвідомлення
проблематики дозвільної системи у сфері господарської діяльності дозволяє комплексно та всебічно підійти
до створення інтегрованої (цілісної) дозвільної системи.
Зелена книга сформована на основі законодавства України станом на 15 липня 2019 року.
Усі представлені в дослідженні розрахунки щодо регламентації та застосування інструментів
доступу до ринків є власними розрахунками BRDO.
5. 5
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ДДХ — документ дозвільного характеру
АДМІНПОСЛУГИ — адміністративні послуги
АР КРИМ — Автономна Республіка Крим
ДЕРЖРИБАГЕНТСТВО — Державне агентство рибного господарства України
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПОСЛУГИ» — Закон про адмінпослуги
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ДОЗВІЛЬНУ СИСТЕМУ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» — Закон про
дозвільну систему
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЛІЦЕНЗУВАННЯ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» — Закон про ліцензування
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ПЕРЕЛІК ДОКУМЕНТІВ ДОЗВІЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ» — Закон про перелік
КМУ — Кабінет Міністрів України (Уряд)
СГ — суб’єкти господарювання
ТПП — Торгово-промислова палата України
УКТЗЕД — Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності
МІНПРИРОДИ — Міністерством екології та природних ресурсів України
МОВВ — місцеві органи виконавчої влади
ЦОВВ — центральні органи виконавчої влади
6. 6
ВСТУП
За результатами попередніх досліджень нами було визначено існування:
15 типів дозвільних документів: акти, висновки, декларації, довідки, дозволи, згоди,
повідомлення,погодження,посвідчення,ліцензії,підтвердження,рішення,свідоцтва,сертифікати,
форми реєстрації;
706 випадків застосування інструментів, які регламентують доступ до ринків, з них 224 ліцензії
(що були розглянуті у попередньому дослідженні).
У нормативному полі інструменти, які регламентують доступ до ринків, не взаємопов’язані:
1 Ліцензування регламентується Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності»
(далі — Закон про ліцензування) та відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері
господарської діяльності» (далі — Закон про дозвільну систему) не є частиною дозвільної системи;
2 Документи дозвільного характеру (далі — ДДХ) складають основу дозвільної системи у сфері
господарської діяльності і регламентуються своїм рамковим Законом про дозвільну систему та чітко
визначені у Законі України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської
діяльності» (далі — Закон про перелік);
3 Документи без визначеного правового статусу, які також регламентують доступ до ринків суб’єктів
господарювання, проте не передбачені ані Законом про ліцензування, ані Законом про перелік; можуть
мати або не мати ознаки документа дозвільного характеру; не є адміністративними послугами1
в
розумінні Закону України «Про адміністративні послуги» (далі — Закон про адмінпослуги).
Таким чином, не взаємопов'язаність інструментів доступу до ринків на нормативному рівні призводить до
розгалуженої та непослідовної регламентації дозвільної системи. Це має низку негативних наслідків:
не приведення порядків видачі інструментів, які не передбачені Законом про перелік, у
відповідність до вимог Закону про дозвільну систему, а саме: не визначення платності чи
безоплатності видачі інструментів, вичерпного переліку підстав для відмови у видачі, анулювання
інструменту, його строку дії тощо2
у спеціальних законах;
надмірної складності і непрозорості чинних процедур видачі інструментів доступу до ринків;
прогалин регулювання у вигляді відсутності порядків видачі інструментів доступу до ринків;
створює умови для порушень прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та вчинення
дозвільними органами, суб’єктами надання адміністративних послуг корупційних діянь.
Неврегульованість процедур видачі інструментів особливо негативно впливає на підприємницьке
середовище, стосується значного числа суб’єктів господарювання та справляє значний вплив на організацію
бізнес-процесів.
Наприклад, неврегульованим у нормативному полі є порядок отримання висновку щодо того, чи підпадають відходи Зеленого
переліку відходів, які є об’єктом експорту або імпорту, під дію пунктів 6-33 Положення про контроль за транскордонними
перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням3
, який видається Міністерством екології та природних
ресурсів України (далі — Мінприроди). При цьому, підприємцям для отримання висновку Мінприроди, за даними експертних
досліджень, необхідно подати такі копії документів, як контракт, інвойс, сертифікат якості, довідка ТПП про присвоєння коду
УКТЗЕД. Даний перелік на сьогодні не є вичерпним. Така ситуація може призвести до виникнення корупційних чинників та
додаткових фінансових і часових витрат для суб’єктів господарської діяльності. Вважаємо, що за належного адміністрування
правовідносин з експортування та імпортування відходів, які включені до Зеленого переліку відходів та не підпадають під
дію пунктів 6-33 Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/
видаленням, витрати суб’єктів господарювання зменшились би на 98%. А зважаючи на те, що орієнтовні витрати бізнесу на рік
на отримання такого висновку можуть сягати близько 3,5 млн грн, то економія для бізнесу на рік становила б 3,3 млн грн4
.
1 Відповідно до статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги», адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання
адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до
закону — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17
2 Частина 1 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2806-15
3 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/
видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів» від 13.07.2000 № 1120 — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1120-2000-%D0%BF
4 Власні розрахунки BRDO. За 2016 рік Мінприроди видано близько 1439 висновків — https://menr.gov.ua/news/31531.html. Витрати пов’язані з підготовкою пакету
документів(16год.Х25,13грн.(вартістьчасуроботи,ЗаконУкраїни«Продержавнийбюджетна2019рік),атакожвитратинаочікуванняприйняттярішенняМінприроди
(80 год. Х 25,13). 2412 грн. Х 1439(кількість виданих Мінприроди висновків)
7. 7
Головною причиною не взаємопов’язаності інструментів доступу до ринків є відсутність на державному
рівні єдиної законодавчо закріпленої доктрини, яка б регламентувала інтегровану (цілісну) дозвільну систему
та її інструменти.
Зміст інтегрованої (цілісної) дозвільної системи полягає в тому, що держава розглядає інструменти
дозвільної системи не як відокремлені ізольовані один від одного механізми регулювання, а як єдину систему,
в якій кожен інструмент має своє місце, функцію, чіткі критерії застосування та уніфіковану процедуру його
отримання. У своїй сукупності усі інструменти регулювання інтегрованої дозвільної системи повинні бути
спрямовані на досягнення цілей державного регулювання за допомогою найменш витратних для суб’єктів
господарювання та держави методів.
Метою державного регулювання обмеження доступу до ринків мають бути:
запобігання (або, принаймні, мінімізація) шкідливому впливу від діяльності суб’єкта
господарювання на життя та здоров’я населення, навколишнє природне середовище, безпеку,
оборону та економічні інтереси держави, а також на немайнові блага громадян;
забезпечення якості товарів та послуг, які виробляють/надають суб’єкти господарювання.
Упорядкуваннятарегламентаціяінтегрованоїдозвільноїсистеминеможливібезпроведеннясистематизації
та подальшого чіткого визначення інструментів обмеження доступу до ринків. Для цього буде
використовуватися функціональний та термінологічний підходи.
Функціональний підхід передбачає систематизацію дозвільних інструментів відповідно до цілей, на які вони
направлені, та їхніх функцій. Планується здійснити перегляд усіх інструментів державного регулювання за
такими критеріями:
цілі, для яких застосовується регулювання при обранні інструментів;
відповідність інструменту визначеним функціональним критеріям в рамках цілісної дозвільної
системи (приклади критеріїв: виробництво, випуск, реалізація продукції, надання послуг,
виконання робіт підвищеної небезпеки; визначення оборотоздатності об’єкту; наявність вимог
до матеріально-технічної бази; наявність вимог до персоналу тощо);
застосування ризик-орієнтованого підходу (визначення негативних наслідків від проваджуваної
діяльності та ймовірність їх настання при обранні інструментів).
Термінологічний підхід передбачає систематизацію дозвільних інструментів відповідно до визначених тер-
мінів. Наразі існуючі 15 типів чинних дозвільних документів мають однакове найменування, але виконують
різні функції, і навпаки, мають різне найменування, але виконують однакові функції.
Застосування даного підходу дозволить виробити стандартизовану систему, за якої однакові найменування
інструментів будуть виконувати однакові функції в рамках інтегрованої дозвільної системи. Такий підхід
також дозволить застосовувати єдину уніфіковану процедуру до дозвільних документів з однаковими
найменуваннями.
Ми прагнемо до побудови інтегрованої (цілісної) дозвільної системи в Україні та з цією метою пропонуємо,
перш за все:
детально проаналізувати поточне регулювання інструментів доступу до ринків;
оцінити якість такого регулювання.
8. 8
1 ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТУ
ДОСЛІДЖЕННЯ
З метою створення інтегрованої (цілісної) дозвільної системи, перш за все,
необхідно провести ґрунтовний аналіз поточного регулювання інструментів
доступу до ринків.
Представлене дослідження було здійснене на підставі аналізу таких типів
інструментів державного регулювання:
ТИПИ ІНСТРУМЕНТІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
НА ПІДСТАВІ ЯКИХ БУВ ЗДІЙСНЕНИЙ АНАЛІЗ
ДОЗВІЛПОГОДЖЕННЯ
СВІДОЦТВОПОВІДОМЛЕННЯ
ПОСВІДЧЕННЯ
ВИСНОВОК
ДЕКЛАРАЦІЯ
ДОСТУП
ДО РИНКІВ
Критеріями відбору вищезазначених типів інструментів стали:
наявність в Законі про перелік;
аналогічність за типом документу, передбаченим Законом про
перелік;
поширеність застосування.
Дослідження проводилося у такі етапи:
1 Інвентаризація сотень тисяч нормативно-правових актів за ключовими
словами, з метою виявлення вичерпного переліку чинних інструментів
доступу до ринків (дозволів, свідоцтв, посвідчень, висновків, декларацій,
повідомлень, погоджень).
2 Проведення аналізу виявлених інструментів доступу до ринків на предмет
законності, актуальності та відповідності порядків їх видачі вимогам
рамковому Закону про дозвільну систему та Закону про адмінпослуги.
3 Розроблення проектів нормативно-правових актів, з метою скасування
незаконних, неактуальних інструментів доступу до ринків, а також для
приведення порядків їх видачі до вимог Законів про дозвільну систему та
про адмінпослуги.
9. 9
2 ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ІНСТРУМЕНТІВ
ДОСТУПУ ДО РИНКІВ. ОЦІНКА ЯКОСТІ
НОРМАТИВНОГО ПОЛЯ
Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових програм
економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми
регулювання господарської діяльності . Однією з таких груп засобів регулювання
господарської діяльності є група інструментів обмеження доступу до ринків.
Як ми зазначали раніше, з метою створення інтегрованої (цілісної) дозвільної
системи в даному дослідженні ми проводимо ґрунтовний аналіз поточного
регулюванняінструментівдоступудоринків,асаме:дозвіл,свідоцтво,посвідчення,
висновок, декларація, повідомлення, погодження.
Аналіз якості регуляторного поля доступу до ринків дозволяє продемонструвати
проблемні питання дозвільної системи у сфері господарської діяльності у
нормативній площині.
2.1
ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ КІЛЬКОСТІ
ІНСТРУМЕНТІВ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
Інвентаризаціїтааналізупідлягалинормативно-правовіакти,якімаютьпервинний
характер (основні акти). Слід зазначити, що регуляторні акти про внесення змін
до інших актів не бралися до уваги, адже вони не є самостійними регуляторними
актами та безпосередньо не здійснюють правове регулювання.
Провівши інвентаризацію нормативно-правових актів, які містять згадку про
застосування виокремлених нами інструментів обмеження доступу до ринків,
було встановлено 1071 інструмент обмеження доступу до ринків (перелік
міститься в Додатку 1 до цього аналітичного документу):
ТИПИ ІНСТРУМЕНТІВ ОБМЕЖЕННЯ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
Погодження
157
Посвідчення
23
Свідоцтво
121
Декларація
55
Повідомлення
42Дозвіл
528
Висновок
145
За критерієм «розповсюдженості застосування» перше місце посідає інструмент
«дозвіл»1
, друге — «погодження», третє — «висновок», четверте — «свідоцтво»,
п’яте – «декларація», шосте — «повідомлення», сьоме — «посвідчення».
1 Вданомудослідженніаналізубудутьпідлягати268інструментів«дозвіл»,якімаютьознакидокументівдозвільногохарактеру
або є адміністративними послугами
10. 10
2.2
ОГЛЯД НОРМАТИВНОГО ПОЛЯ У СФЕРІ ДОСТУПУ
ДО РИНКІВ
Норми, що передбачають обмеження доступу до ринків, містяться в 1948 нор-
мативно-правових актах (перелік міститься в Додатку 2 до цього аналітичного
документу). Переважна більшість інструментів доступу до ринків трапляється в
наказах центральних органів виконавчої влади.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ПОЛЕ У СФЕРІ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
Рішення колегіальних
органів влади
156
Постанови КМУ
461
Закони
193
Накази ЦОВВ
1044
19 Інші акти
48 Акти НБУ
11 Укази Президента
5 Розпорядження АМКУ
9 Розпорядження КМУ
2 Постанови ВРУ
Основними законодавчими актами дозвільної системи у сфері господарської
діяльності є:
Закон про дозвільну систему, який визначає правові та організацій-
ні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської
діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, упов-
новажених видавати документи дозвільного характеру, та адміністра-
торів;
Закон про перелік, який визначає Перелік документів дозвільного
характеру у сфері господарської діяльності. Законом про перелік
визначено, що забороняється вимагати від суб'єктів господарювання
отримання ДДХ, не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом1
;
Закон про адміністративні послуги, який визначає правові засади
реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних
осіб у сфері надання адміністративних послуг.
Ці закони є взаємопов’язаними між собою. Поняття «документ дозвільного
характеру» та «адміністративна послуга» мають такі спільні ознаки:
є результатом здійснення владних повноважень;
надають право на провадження певних дій щодо здійснення
господарської діяльності або видів господарської діяльності;
видаються органами виконавчої влади, іншими державними
органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами
1 Частина третя статті 1 Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» —
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3392-17
11. 11
місцевого самоврядування, їх посадовими особами, державними
реєстраторами, суб’єктами державної реєстрації, уповноваженими
відповідно до закону надавати адміністративні послуги (поняття
«дозвільніоргани»вЗаконіпродозвільнусистемувизначаєтьсячерез
поняття «суб’єкти надання адміністративної послуги» відповідно до
Закону про адмінпослуги).
Поняття «адміністративна послуга» є ширшим за поняття «документ дозвільного
характеру», адже поширюється також на фізичних осіб.
Як Законом про адміністративні послуги, так і Законом про дозвільну систему
визначаються основні вимоги до дозвільної системи у сфері господарської
діяльності та до надання адміністративних послуг1
. Так,
Виключно законами, які регулюють
відносини щодо одержання документів
дозвільного характеру, встановлюються:
Виключно законами, які регулюють
суспільні відносини щодо
надання адміністративних послуг,
встановлюються:
необхідність одержання документів
дозвільного характеру та їх види
найменування адміністративної послуги
та підстави для її одержання
дозвільний орган, уповноважений
видавати документ дозвільного
характеру
суб’єкт надання адміністративної
послуги та його повноваження щодо
надання адміністративної послуги
платність або безоплатність видачі
(переоформлення, анулювання)
документа дозвільного характеру
платність або безоплатність надання
адміністративної послуги
строк видачі документа дозвільного
характеру або відмови у його видачі
граничний строк надання
адміністративної послуги
вичерпний перелік підстав для відмови
у видачі, переоформлення, анулювання
документа дозвільного характеру
перелік підстав для відмови у наданні
адміністративної послуги
строк дії документа дозвільного
характеру або необмеженість строку дії
такого документа
перелік та вимоги до документів, які
суб’єкту господарювання необхідно
подати для одержання документа
дозвільного характеру
перелік та вимоги до документів,
необхідних для отримання
адміністративної послуги
На практиці вищезазначені законодавчі вимоги часто порушуються і не визнача-
ються на рівні спеціального закону взагалі або частково.
1 Стаття4ЗаконуУкраїни«Продозвільнусистемуусферігосподарськоїдіяльності»—https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2806-
15, Стаття 5 Закону України «Про адміністративні послуги» — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17
12. 12
2.3
АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
НА ПРЕДМЕТ ЇХ НАЛЕЖНОСТІ ДО ДОКУМЕНТІВ
ДОЗВІЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ТА АДМІНІСТРАТИВНИХ
ПОСЛУГ
Слід зазначити, що аналізу підлягають усі інструменти: дозвіл, свідоцтво,
посвідчення, погодження, висновок, декларація та повідомлення. Всього є
811 інструментів.
Встановлено, що:
1 77 інструментів доступу до ринків містяться у Законі про перелік, тобто є
документами дозвільного характеру.
Наприклад, ветеринарне свідоцтво, свідоцтво про уповноваження на проведення повірки
засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері
законодавчо регульованої метрології, свідоцтво на право вивезення (тимчасового
вивезення) культурних цінностей, дозвіл на днопоглиблювальні роботи, прокладання
кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду (крім робіт на
землях водного фонду в межах прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і
лиманів, у внутрішніх морських водах, лиманах і територіальному морі), дозвіл на ввезення
видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території
держави-агресора, тимчасово окупованої території України.
2 460 інструментів обмеження доступу до ринків не містяться у Законі про
перелік, однак мають ознаки документа дозвільного характер.
Наприклад, Дозвіл на вирубування дерев та чагарників, занесених до Червоної книги, дозвіл
навиробництвоновихлікарськихзасобівтаімунобіологічнихпрепаратівдлямедичнихцілей,
дозвіл на ввезення з-за кордону в Україну радіоелектронних засобів та випромінювальних
пристроїв, дозвіл на реалізацію в Україні радіоелектронних засобів та випромінювальних
пристроїв, дозвіл на роботу атестаційної комісії, уповноваженої проводити випробування
зварників, попередній висновок щодо проходження фільмів, виробництво якого планується
чи відбувається, культурного тексту, експертний висновок про можливість видачі ліцензії на
провадження освітньої діяльності, свідоцтво про атестацію закладу освіти.
3 274 інструментів обмеження доступу до ринків не містяться у Законі про
перелік та не мають ознак документів дозвільного характеру.
Наприклад, дозвіл на експлуатацію стаціонарної радіостанції на злітно-посадкових
майданчиках, дозвіл на поміщення товарів в окремі митні режими, дозвіл на перевантаження
товарів, що переміщуються у митному режимі транзиту, з одного транспортного засобу на
інший, дозвіл на проведення угрупування пакувальних місць, зміни упаковки, маркування,
сортування, а також ремонту та заміни пошкодженої упаковки, висновок страховика
за результатами огляду сільськогосподарської культури, висновок про те, що товари з
аналогічними якісними показниками не виробляються в Україні, свідоцтво експертів-
гемологів.
13. 13
АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
НА ПРЕДМЕТ ЇХНЬОЇ НАЛЕЖНОСТІ ДО ДОКУМЕНТІВ ДОЗВІЛЬНОГО
ХАРАКТЕРУ ТА АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ
0 100 200 300 400 500
Не мають ознак ДДХ та не передбачені
Законом про Перелік
Мають ознаки ДДХ, однак не передбачені
Законом про Перелік
ДДХ, передбачені Законом про Перелік
274
460
77
Кількість
77 інструментів доступу до ринків (9%) містяться у Законі про перелік, тобто є
документами дозвільного характеру.
Усі документи дозвільного характеру мають міститися в Законі про перелік1
.
Відсутність таких документів у Законі про перелік означає, що дозвільному органу
забороняється вимагати їх від суб'єкта господарювання2
.
460 інструментів обмеження доступу до ринків (56%) не містяться у Законі про
перелік, однак мають ознаки документа дозвільного характеру3
, з них:
410 інструментів обмеження доступу до ринків є адміністративними
послугами4
, а тому на їх регулювання поширюється Закон про
адмінпослуги;
інші 50 інструментів обмеження доступу до ринків не є
адміністративними послугами. Адже: або видаються не суб’єктами
надання адміністративних послуг5
, або Закон про адмінпослуги на
них не поширюється6
. Таким чином, такі інструменти не підпадають
під регулювання рамкових Законів про дозвільну систему та про
адмінпослуги, тобто не мають визначеного правового статусу.
Наприклад, висновки державної санітарно-гігієнічної експертизи на відходи як вторинну
сировину і на продукцію, висновок пожежної охорони про виконання протипожежних
заходів на судні, повідомлення про використання призначеного Національною реєструючою
організацією ідентифікаторів об’єктів в Україні ідентифікатора об’єкта, дозвіл на проведення
дослідження з безпеки та ефективності лікарського засобу, вакцини, туберкуліну, дозвіл для
розповсюдження зарубіжного друкованого засобу масової інформації в Україні, дозвіл на
здійснення торгівлі підприємствами торгівлі і громадського харчування, дозвіл на продаж
сіткових матеріалів, знарядь лову і пристосувань до них, застосування яких заборонено
правилами рибальства, дозвіл на виконання топографо-геодезичних робіт.
1 Відповідно до статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» — https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/2806-15
2 Частина 2 статті 1 Закон України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» —
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3392-17
3 Відповідно до статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», документ дозвільного
характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність
дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних
осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі
надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності
та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності
або видів господарської діяльності — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2806-15
4 Відповідно до статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги», адміністративна послуга - результат здійснення
владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований
на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків такої особи відповідно до закону — https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/5203-17
5 Пункт 3 статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги»: суб’єкт надання адміністративної послуги — орган
виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування,
їх посадові особи, державний реєстратор, суб’єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати
адміністративні послуги — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17
6 Частина 2 статті 2 Закону України «Про адміністративні послуги» — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17
14. 14
ІНСТРУМЕНТИ, ЯКІ МАЮТЬ ОЗНАКИ ДДХ, ОДНАК НЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ
В ЗАКОНІ ПРО ПЕРЕЛІК
0 100 200 300 400 500
50
410
Не мають правового статусу
Адмін послуги
274 інструментів обмеження доступу до ринків не мають ознак документів
дозвільного характеру (наприклад, тому що видаються самозайнятим особам,
фізичнимособам;аботомущоЗаконпродозвільнусистемунанихнепоширюється;
або тому що орган, який має їх видавати, не визначений у нормативному полі) та
не передбачені Законом про перелік, з них:
140 інструментів є адміністративними послугами, а тому на їх
регулювання поширюється Закон про адмінпослуги;
інші 134 інструментів обмеження доступу до ринків не являються
адміністративними послугами. Такі інструменти не підпадають
під регулювання рамкових Законів про дозвільну систему та про
адмінпослуги, тобто не мають визначеного правового статусу.
Наприклад, дозвіл на проведення на автомобільних дорогах спортивних змагань, зокрема,
кросів,автоперегонів,велоперегонів,висновок(звіт)аудиторазсертифікаціїстосовнооцінки
відповідності виробництва органічної продукції та сировини, висновок про результати
перевірки органом доходів і зборів відсутності заборгованості, Повідомлення про подання
відомостей про структуру власності юридичної особи, повідомлення про результати
ідентифікації щодо визначення потенційної небезпеки, свідоцтво про завантаження
контейнера / транспортного засобу, свідоцтво про приймання атракціонної техніки.
ІНСТРУМЕНТИ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ ОЗНАК ДДХ ТА НЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ
ЗАКОНОМ ПРО ПЕРЕЛІК
0 30 60 90 120 150
134
140
Не мають правового статусу
Адмін послуги
Таким чином, 22% усіх інструментів доступу до ринків не мають визначено-
го правового статусу. Порядок адміністрування цих інструментів самостійно
визначається кожним суб’єктом, відповідальним за видачу інструменту, та не від-
повідає ні рамковому Закону про дозвільну систему, ні Закону про адмінпослуги.
Зазначена ситуація створює, здебільшого, непрозорість регулювання і породжує
виникнення корупційних чинників.
15. 15
2.4
ВИЗНАЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ
ІНСТРУМЕНТІВ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
Аналізу підлягають усі інструменти, які досліджуємо, всього 811 інструментів.
Під час аналізу поточного регулювання інструментів доступу до ринків було
встановлено існування 277незаконних інструментів. Незаконними інструментами
є інструменти державного регулювання, необхідність отримання яких не
передбачена на рівні закону, а закріплена на підзаконному рівні.
ЗАКОННІСТЬ ІНСТРУМЕНТІВ ОБМЕЖЕННЯ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
Законні
інструменти
66%
Незаконні
інструменти
34%
Наприклад,свідоцтвопрореєстраціювДержавномуреєстріоцінювачівтасуб’єктівоціночної
діяльності, свідоцтво про визначення органу, уповноваженого проводити перевірку
знань працівників суб'єктів перевезення небезпечних вантажів, дозвіл на обстеження,
діагностування резервуарів для зберігання нафти і нафтопродуктів, що експлуатуються,
дозвіл на проведення спеціального навчання з пожежно-технічного мінімуму, позитивний
експертнийвисновокназдійсненняімпортно-експортнихопераційусферіобігунаркотичних
засобів, психотропних речовин і прекурсорів, атестаційно-експертний висновок, що
підтверджує наявність в особи цілительських здібностей, висновок відшкодування майнової
шкоди (збитків), завданої особам внаслідок запровадження карантину (карантинних
обмежень), декларація виробника (якісне посвідчення), декларація про фактори ризиків,
трастова декларація.
Наявність незаконних інструментів обмеження доступу до ринків свідчить про
порушення основних вимог до регулювання дозвільної системи та до надання
адміністративних послуг, що визначені рамковими Законами про дозвільну
систему та про адміністративні послуги.
Незаконні інструменти обмеження доступу до ринків призводять до таких
негативних наслідків:
створюють зайве адміністративне навантаження на суб’єктів
господарювання;
створюють можливість для виникнення корупційних чинників;
призводять до зайвого витрачання суб’єктами господарювання
власного часу та коштів на отримання роз’яснень щодо таких
інструментів;
призводять до неузгодженості положень нормативно-правових
актів, в яких вони передбачені, із вимогами законодавства про
надання адміністративних послуг та про дозвільну систему у сфері
господарської діяльності, що унеможливлює формування сучасної
системи надання адміністративних послуг, пов’язаних із набуттям
права на провадження певних дій щодо здійснення господарської
діяльності або видів господарської діяльності.
16. 16
2.5
ВИЗНАЧЕННЯ АКТУАЛЬНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ
ІНСТРУМЕНТІВ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
Аналізу підлягають усі інструменти, які досліджуємо, всього 811 інструментів.
Під час аналізу поточного регулювання інструментів доступу до ринків було
встановлено існування 161 неактуального інструменту. Неактуальними є
інструменти державного регулювання, які залишаються чинними в застарілих
положеннях та нормах нормативно-правових актів, при тому, що вимоги до
їх необхідності та застосування були скасовані іншими актами. Причиною
існування неактуальних інструментів є несвоєчасне внесення змін (скасування)
нормативно-правових актів (норм), які регулюють ті чи інші правовідносини у
сфері господарської діяльності.
Наприклад, дозвіл на реалізацію в Україні радіоелектронних засобів та випромінювальних
пристроїв, свідоцтво про відповідність системи контролю якості, виданого Аудиторською
палатою України, свідоцтво на право культивування маку і конопель сільськогосподарським
підприємствам за умови проведення посіву атестованим насінням, забезпечення
встановленого режиму охорони посівів, знищення в установленому порядку макової та
конопляної соломи, пожнивних залишків і відходів, дозвіл на увезення на територію України
приматів, позитивний висновок щодо ефективності інвестиційних проектів впровадження
енергозберігаючих технологій та технологій з виробництва альтернативних джерел палива
в частині енергозбереження та відповідності пріоритетним напрямам енергозбереження,
позитивний висновок щодо забезпечення попиту внутрішнього ринку (енерго- і
теплогенеруючих,промисловихтасільськогосподарськихпідприємств,транспорту)паливом
рідким (мазутом), висновок щодо відповідності цінових умов зовнішньоекономічного
контракту (договору) кон'юнктурі ринку.
Також під час аналізу поточного регулювання інструментів обмеження доступу
до ринків були виявлені «умовно неактуальні» інструменти, тобто актуальність
яких неможливо встановити, виходячи з аналізу нормативного поля та відкритих
даних в мережі інтернет (включаючи аналіз офіційних веб-сайтів органів,
відповідальних за видачу таких інструментів).
Наприклад, дозвіл на продаж сіткових матеріалів, знарядь лову і пристосувань до них,
застосування яких заборонено правилами рибальства, дозвіл на переадресування
підкарантинного зерна для використання іншими організаціями, дозвіл на роботу
із збудниками особливо небезпечних хвороб, занесених до списку Міжнародного
епізоотичного бюро.
АКТУАЛЬНІСТЬ ІНСТРУМЕНТІВ ОБМЕЖЕННЯ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
143
80
20
109
53 42
100
45
65
3
9
2
37
80
3
20
0
50
100
150
200
250
300
Дозвіл Висновок Посвідчення Свідоцтво Декларація Повідомлення Погодження
Актуальний Неактуальний Умовно актуальний
Наявність неактуальних вимог до отримання інструментів доступу до ринків
призводить до засмічення правового поля хибною інформацією щодо державного
регулювання певних видів господарської діяльності, вводить в оману суб’єктів
господарювання щодо необхідних дозвільних інструментів для провадження
діяльності, а також створює небезпеку застосування таких норм регуляторними
органами і суб’єктами господарювання.
17. 17
2.6
СУБ’ЄКТИ, ЯКІ ВИДАЮТЬ ІНСТРУМЕНТИ ДОСТУПУ
ДО РИНКІВ
Аналізу підлягали:
усі дозволи, висновки, свідоцтва, посвідчення, погодження;
декларації і повідомлення, що мають ознаки документів дозвільного
характеру.
Всього 737 інструментів.
Під час аналізу було встановлено, що суб’єктами, які видають інструменти доступу
до ринків, є:
центральні органи виконавчої влади (далі — ЦОВВ), (Міністерство
економічного розвитку і торгівлі України, Державна служба України з
питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, тощо);
місцеві органи виконавчої влади (далі — МОВВ);
державні колегіальні органи (Національна комісія, що здійснює
державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, Національна
комісія з цінних паперів та фондового ринку тощо);
органи місцевого самоврядування;
державні підприємства (Український державний центр радіочастот,
Державне підприємство «Державний експертний центр Міністерства
охорони здоров'я України» тощо);
самоврядні організації (Торгово-промислова палата України,
Аудиторська палата України);
суб’єкти господарювання (органи з оцінки відповідності, наукові
установи, власники лісів, сертифіковані товарні склади, страхові
компанії);
інші.
СУБ’ЄКТИ, ЯКІ ВИДАЮТЬ ІНСТРУМЕНТИ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
ЦОВВ
470
МОВВ
46
Відсутній або неможливо встановити
65
Державні підприємства
43
Суб'єкти господарювання
47
Державні колегіальні органи
23
Інші державні органи
36
Самоврядні
організації
7
18. 18
Найбільшийвідсотокінструментівдоступудоринків—63%—видаютьцентральні
органи виконавчої влади. Таким чином, вони справляють найбільший вплив серед
усіх суб’єктів, відповідальних за видачу інструментів, у процесі реалізації політики
у сфері обмеження доступу до ринків.
Відповідно до вимог Законів про дозвільну систему та Закону про адміністративні
послуги дозвільним органом (суб’єктом надання адміністративних послуг)
є органи виконавчої влади, інші державні органи, органи влади Автономної
Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні
реєстратори, суб’єкти державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону
надавати адміністративні послуги1
. Таким чином, державні підприємства, приватні
суб’єкти господарювання, самоврядні організації, наукові установи не можуть
бути дозвільними органами (суб’єктами надання адміністративних послуг).
За результатами аналізу встановлено, що у 13% випадків суб’єкти, які видають
інструменти доступу до ринків, не є дозвільними органами (суб’єктами
надання адміністративних послуг).
Також за результатами дослідження встановлено, що у 8% випадків регламен-
тації інструментів доступу до ринків на законодавчому рівні не встановлені
суб’єкти, які мають їх видавати. Таке регулювання є непрозорим та породжує
корупційні чинники.
Окрім того, під час аналізу було зафіксовано чимало випадків застарілих
найменувань органів, які видають інструменти доступу до ринків.
1 Стаття 1 Закону України «Про адміністративні послуги» — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17, стаття 1 Закону
України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2806-15
19. 19
2.7
ПРОГАЛИНИ РЕГУЛЮВАННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У даному дослідженні під прогалинами в регулюванні дозвільної системи у сфері
господарської діяльності маємо на увазі:
повну або часткову відсутність необхідних основних вимог до
дозвільної системи у сфері господарської діяльності, що мають
визначатися в спеціальних законах;
відсутність порядків видачі інструментів доступу до ринків.
Наявність прогалин регулювання має низку негативних наслідків:
блокує доступ до ринків;
породжує корупційні чинники;
суб’єкти господарювання витрачають зайві часові та матеріальні
ресурси для пошуку шляху отримання необхідного інструменту
доступу до ринків.
У цьому розділі аналізу підлягали лише актуальні інструменти доступу до ринків:
дозволи, висновки, свідоцтва, посвідчення, погодження;
декларації і повідомлення, що мають ознаки документів дозвільного
характеру.
Всього 474 інструментів.
За результатами аналізу встановлено:
Щодо повної або часткової відсутності необхідних основних вимог до
дозвільної системи у сфері господарської діяльності, що мають ви-
значатися в спеціальних законах, відповідно до рамкових Законів про
дозвільну систему та про адмінпослуги:
В середньому у 84% випадках регламентації інструментів доступу до ринків на
рівні спеціальних законів не визначаються ті чи інші основні вимоги до дозвільної
системи у сфері господарської діяльності, що передбачені статтею 4 Закону про
дозвільну систему та статтею 5 Закону про адмінпослуги.
АНАЛІЗ ДОТРИМАННЯ ОСНОВНИХ ВИМОГ ДО ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
82
99
60
64
62
392
375
414
410
412
0 50 100 150 200 250 300 350 400 450
Платність чи безоплатність
Строк видачі чи відмови у видачі
Підстави для відмови у видачі,
переоформлення, анулювання
Строк дії чи необмежений строк дії
Перелік та вимоги до документів,
необхідних для отримання
Кількість випадків
Не передбачено Передбачено
20. 20
Щодо наявності порядків видачі інструментів обмеження доступу
до ринків:
1 У 33% випадків порядки видачі інструментів доступу до ринків відсутні.
2 У 67% випадків порядки видачі інструментів обмеження доступу до
ринків — наявні. Однак, наявність таких порядків не вказує на відсутність
проблем у них. Так, у 50% випадків норми порядків видачі інструментів
доступу до ринків не відповідають вимогам Закону про дозвільну систему
та Закону про адмінпослуги.
ПРОГАЛИНИ РЕГУЛЮВАННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
0
50
100
150
200
250
300
350
157
157
Порядки видачі наявні
(к-ть)
160
Порядки видачі відсутні
(к-ть)
Порядки видачі не відповідають вимогам рамкових Законів
Порядки видачі відповідають вимогам рамкових Законів
21. 21
2.8
ОЦІНКА ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ПЕРЕЛІК
ДОКУМЕНТІВ ДОЗВІЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ У СФЕРІ
ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»
Закон про перелік покликаний встановити вичерпний перелік документів
дозвільного характеру. Наразі в Законі про перелік передбачено видачу
84 документів дозвільного характеру. Забороняється вимагати від суб'єктів
господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до
Переліку, затвердженого Законом про перелік.
Однак, за результатами аналізу встановлено у 12 разів більше інструментів
доступу до ринків, аніж передбачено в Законі про перелік. Фактично Закон про
перелік встановлює не виключний Перелік документів дозвільного характеру у
сфері господарської діяльності.
Одночасно Закон про перелік містить документи, що є тільки адміністративними
послугами, а не документами дозвільного характеру, бо вони видаються виключно
громадянам, а не суб'єктам господарювання (дозвіл на добування мисливських
тварин (ліцензія, відстрільна картка).
Окрім вищезазначеного, Закон про перелік передбачає видачу фактично
неактуальних документів дозвільного характеру, оскільки їх жодного разу не
було видано суб'єктам господарювання: дозвіл на вивільнення генетично-
модифікованих організмів у відкритій системі, дозвіл на провадження
діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у
господарських цілях, дозвіл на проведення державної апробації (випробовувань)
генетично модифікованих організмів у відкритій системі тощо.
Таким чином, Закон про перелік не виконує функцію, з метою виконання якої
його було прийнято, а саме: визначення та затвердження на законодавчому
рівні вичерпного Переліку документів дозвільного характеру, що дають право на
провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності та визначення
об’єктів, на які видаються документи дозвільного характеру (у визначенні Закону
України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»)1
.
Наявність неактуальних норм у Законі про перелік та існування значної кількості
дозвільних документів поза рамками Закону про перелік пов’язана зі складним та
довготривалим процесом внесення змін до цього Закону. За таких умов швидке
реагування законодавців на оновлення та актуалізацію переліку є неможливим.
Необхідним є винесення питання про визнання таким, що втратив чинність, Закон
України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської
діяльності» та перегляду рівня закріплення вичерпного переліку документів
дозвільного характеру у сфері господарської діяльності. Зокрема, вичерпний
перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності може
бути закріплений на рівні акту Кабінету Міністрів України. Покладення на Уряд
обов’язкущодоведенняперелікуДДХбудесприятизменшеннюадміністративного
навантаження на суб’єктів господарювання, дозволить швидко реагувати на
економічні зміни, що призводять до неактуальності застосування тих чи інших
інструментів державного регулювання, провести ефективну дерегуляцію у сфері
господарської діяльності, обрати ті інструменти державного регулювання доступу
до ринків, що найбільш притаманні відповідним правовідносинам.
1 Пояснювальна записка від 25.09.2008 року до проекту Закону про Перелік документів дозвільного характеру у сфері
господарської діяльності — http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=33448
22. 22
2.9
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ
1 Встановлено 1071 інструментів обмеження доступу до ринків.
2 22% усіх інструментів доступу до ринків не мають визначеного правового
статусу.
3 34% інструментів доступу до ринків є незаконними.
4 19% інструментів доступу до ринків є неактуальними.
5 У 13% випадків суб’єкти, які видають інструменти доступу до ринків, не є
дозвільними органами (суб’єктами надання адміністративних послуг).
6 У 8% випадків регламентації інструментів доступу до ринків на
законодавчому рівні не встановлені суб’єкти, які мають їх видавати.
7 У середньому у 84% випадках регламентації інструментів доступу до ринків
на рівні спеціальних законів не визначаються ті чи інші основні вимоги до
дозвільноїсистемиусферігосподарськоїдіяльності,щопередбаченістаттею
4 Закону про дозвільну систему та статтею 5 Закону про адмінпослуги.
8 У 33% випадків порядки видачі інструментів доступу до ринків відсутні.
9 Закон про перелік не виконує функцію, з метою виконання якої його було
прийнято, а саме: визначення та затвердження на законодавчому рівні
вичерпного Переліку документів дозвільного характеру, що дають право
на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності та
визначення об’єктів, на які видаються документи дозвільного характеру.
Вищезазначена статистика характеризує поточну дозвільну систему у сфері
господарської діяльності як недосконалу та непослідовну. Неодноразові
порушення основних вимог до дозвільної системи, які визначені Законом про
дозвільну систему та Законом про адміністративні послуги, свідчать про низьку
якість нормативного поля у сфері обмеження доступу до ринків та про відсутність
єдиного комплексного підходу держави до регламентації правовідносин у сфері
господарської діяльності.
23. 23
3 ОЦІНКА (АНАЛІЗ) ОКРЕМИХ
ІНСТРУМЕНТІВ ДОСТУПУ ДО РИНКІВ
Аналіз інструментів регулювання доступу до ринків дозволить повною мірою
показати правове регулювання кожного окремого інструменту, надати вичерпну
характеристику як інструменту регулювання, так і процедурі його видачі, а також
дозволить продемонструвати функціональність застосування таких інструментів.
3.1
ДОЗВІЛ
3.1.1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТРУМЕНТУ ДОЗВІЛ
Серед проаналізованих інструментів обмеження доступу до ринків дозвіл є
найбільш розповсюдженим інструментом. За результатами інвентаризації
нормативно-правового поля України було встановлено 528 інструментів
«дозвіл». У даному дослідженні детальному аналізу будуть підлягати ДДХ,
на які поширюється Закон про дозвільну систему та Закон про адмінпослуги.
Аналіз інструменту «дозвіл» на відповідність вимогам Закону про
дозвільну систему та Закону про адмінпослуги:
Встановлено, що:
57 інструментів «дозвіл» містяться у Законі про перелік, тобто є
документами дозвільного характеру відповідно до вимог Закону про
дозвільну систему;
130 інструментів «дозвіл» мають ознаки документів дозвільного
характеру, однак не містяться у Законі про перелік;
81 інструмент «дозвіл» не має ознак документів дозвільного характе-
ру, не міститься в Законі про перелік.
АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТУ «ДОЗВІЛ» НА ВІДПОВІДНІСТЬ ВИМОГАМ ЗАКОНУ
ПРО ДОЗВІЛЬНУ СИСТЕМУ ТА ЗАКОНУ ПРО АДМІНПОСЛУГИ
Кількість
ДДХ, передбачені Законом про Перелік
Мають ознаки ДДХ
Не мають ознак ДДХ
57
130
81
1501209060300
57 інструментів «дозвіл» містяться у Законі про перелік, тобто є документами
дозвільного характеру відповідно до вимог Закону про дозвільну систему.
24. 24
Усі документи дозвільного характеру мають міститися в Законі про перелік1
.
Відсутність таких документів у Законі про перелік означає, що дозвільному органу
забороняється вимагати їх від суб'єкта господарювання2
.
Однак, як було з’ясовано за результатами аналізу, не всі ДДХ, що містяться в
Законі про перелік, є ДДХ. Так, в Законі про перелік наявний «дозвіл на добування
мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка)»3
, видача якого регулюється
Законом України «Про мисливське господарство та полювання». Згаданий
дозвіл не має ознак документа дозвільного характеру у сфері господарської
діяльності у розумінні Закону про дозвільну систему, адже видається не суб’єкту
господарювання, а фізичним особам4
. Таким чином, наявність його в Законі про
перелік не є коректною.
130 інструментів «дозвіл» мають ознаки документів дозвільного характеру,
однак не містяться у Законі про перелік, з них:
115 «дозволів» є адміністративними послугами, а тому на їх
регулювання поширюється Закон про адмінпослуги;
10 інструментів «дозволів» не являються ні адміністративними
послугами, ні ДДХ, адже видаються не суб’єктами надання
адміністративних послуг5
. Таким чином, такі дозволи не підпадають
під регулювання рамкових Законів про дозвільну систему та про
адмінпослуги, тобто не мають визначеного правового статусу;
щодо 5 інструментів «дозвіл» неможливо встановити, чи є вони
адмінпослугами або ДДХ, адже в нормативному полі не зазначено
орган,щовидаєтакідозволи.Такимчином,такідозволинепідпадають
під регулювання рамкових Законів про дозвільну систему та про
адмінпослуги, тобто не мають визначеного правового статусу.
Дозвіл для розповсюдження зарубіжного друкованого засобу масової інформації
в Україні, дозвіл на здійснення торгівлі підприємствами торгівлі і громадського
харчування, дозвіл на проведення клінічних випробувань клітинних та тканинних
трансплантатів, дозвіл на право провадження робіт у сфері технічного захисту
інформації, дозвіл на виробництво і використання насіння відповідних категорій.
АНАЛІЗ ДОЗВОЛІВ, ЯКІ МАЮТЬ ОЗНАКИ ДДХ
Не мають правового статусу
Адмін послуги
0 20 40 60 80 100 120
15
115
1 Відповідно до статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» — https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/2806-15
2 Частина 2 статті 1 Закон України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» —
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3392-17
3 Пункт 38 Додатку до Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності»
від 19 травня 2011 року № 3392-VI — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3392-17
4 Стаття 12 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1478-14
5 Пункт3статті1ЗаконуУкраїни«Проадміністративніпослуги»:суб’єктнаданняадміністративноїпослуги-органвиконавчої
влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи,
державний реєстратор, суб’єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні
послуги — https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17
25. 25
81 інструмент «дозвіл» не має ознак документів дозвільного характеру
(наприклад, тому що видаються фізичним особам), не містяться в Законі про
перелік, з них:
74 є адміністративними послугами, а тому на їх регулювання
поширюється Закон про адмінпослуги;
інші 6 «дозволів» не є адміністративними послугами. Такі дозволи не
підпадають під регулювання рамкових Законів про дозвільну систему
та про адмінпослуги, тобто не мають визначеного правового
статусу;
щодо 1 інструменту «дозвіл» — Дозвіл на продаж сіткових матеріалів,
знарядь лову і пристосувань до них, застосування яких заборонено
правилами рибальства, — неможливо встановити, чи є вони
адмінпослугами, адже в нормативному полі не зазначено орган,
що видає такі дозволи. Таким чином, такі дозволи не підпадають
під регулювання рамкових Законів про дозвільну систему та про
адмінпослуги, тобто не мають визначеного правового статусу.
АНАЛІЗ ДОЗВОЛІВ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ ОЗНАК ДДХ
Не мають правового статусу
Адмін послуги
0 10 20 30 40 50 60 70 80
7
74
Таким чином, лише 8% дозволів не мають визначеного правового статусу.
Порядок адміністрування таких дозволів самостійно визначається кожним
органом, що їх видає, та не відповідає ні рамковому Закону про дозвільну систему,
ні Закону про адмінпослуги.