Народні джерела антиетикетних формул

1. Презентація на тему :
«РІЗНОВИДИ ЕЛЕМЕНТІВ АНТИЕТИКЕТУ:
ЗАБОБОНИ, ПРОКЛЬОНИ, ВІЩУВАННЯ,
ЗАМОВЛЯННЯ. ЕЛЕМЕНТИ АНТИЕТИКЕТУ У
ТВОРАХ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ»

2. ПЛАН
1. Забобони як елемент антиетикету………………………….3
2. Прокльони як елемент антиетикету…………………..……8
3. Віщування як елемент антиетикету………………………..12
4. Замовляння як елемент антиетикету……………………….16
5. Елементи антиетикету у творах художньої літератури…….….21
Список використаних джерел…………………………………..…..28

3. 1. Забобони як різновид антиетикету
Українська культура має свої власні забобони та вірування, які
відображають історію та традиції українського народу.
В світі прадавніх слов’ян усе мало сакральне значення. Ліси, поля,
болота і навіть власна хата й комора були заселені містичними
створіннями - мавками, марами, духами предків... Усіх треба було
задобрити, щоб почуватися в безпеці у світі, який було так важко
пояснити.
Наші пращури вірили у магічні властивості води й вогню, солі,
пахучих трав, воску й крейди.

4. Забобони можуть бути пов'язані зі всіма сферами життя, такими як
здоров'я, щастя, кохання, робота тощо. Ці вірування можуть
варіюватись у залежності від культурних, історичних та інших
факторів. Хоча для багатьох людей забобони можуть бути частиною
традиційної та культурної норми, вони не мають наукового
обґрунтування та можуть бути висловлені як протилежні або сумнівні
переконання.
Забобони можуть включати в себе різноманітні суверенні думки,
такі як віра в знаки, передбачення, амулети, чарівні заклинання та інші
переконання, які люди можуть мати щодо впливу невідомих сил на
своє життя.

5. Існує декілька визначень, що таке забобони.
Забобони – це віра в існування надприродних сил, у долю, ворожіння,
віщування і таке інше, в основі якої лежать релігійне уявлення,
пересуди.
Забобони – це віра в прикмети, в те, що деякі дії, явища, істоти, маючи
надприродні сили, є запорукою удачі чи невдачі в чому-небудь.
Забобони – це вірування або переконання, які не мають наукового
підґрунтя і можуть бути позитивними або неправдивими.

6. Забобони, у які вірили наші предки
 Існував поділ днів: чоловічі — жіночі, пісні — скоромні, перші — останні.
Кожному дню, тижню і місяцю відповідали певні прикмети, застереження та забобони.
Понеділок, наприклад, вважався тяжким днем, тому не рекомендувалося починати
великі справи; чоловікам краще братися за «чоловічу» роботу у вівторок, жінкам — за
«жіночу» у середу тощо.
Не можна було працювати і у перший післясвятковий день.
 Дуже багато повір'їв і забобонів пов'язаною з домом.
Навіть будівництво хати варто розпочинати на тому місці, яке обере собі для відпочинку
худоба або там, де розташований мурашник.
 Одним із найбільш священних місць у домі є поріг - символ межі і оберіг від злих духів.
Тому не можна стояти на порозі - щоб не впустити духів у хату. Через поріг не вітаються,
не передають речей, бо вважається, вони ніколи більше не повернуться додому.
Уберегти себе від духів можна, намалювавши на дверях хрест, сваргу або «повну ружу» -
солярні знаки, або повісити підкову, вишитий рушник, перехрещений пучок трав.

7. НАЙПОШИРЕНІШІ ЗАБОБОНИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ:
1. Зберігати розбитий посуд – до жалю. Такий посуд уособлює нецілісність, ущербність, і
зберігання його в будинку може викликати розбіжності в сім’ї.
2. Мити і підмітати підлогу відразу після відходу родича або гостя не можна, тому що це
може нашкодити цій людині. Знищувати ще збережені його містичні сліди - все одно, що
виганяти його з дому.
3. В народі вірили, що новий життєвий етап, в тому числі і переїзд в нове житло, вимагає жертв.
Вважалося, що той, хто першим переступив поріг нового будинку або переночував в ньому,
першим і помре. Наші предки були переконані, що жертву все одно принести доведеться, і
треба, щоб вона була якомога менш кривавою. До того ж, кішка здатна визначати в будинку
позитивні і негативні місця: вона лягає на енергетично несприятливі зони і нейтралізує їх. А
собака, навпаки, вибирає сприятливі місця, на яких рекомендується облаштовувати спальню.
4. Магічні властивості в народному розумінні мав віник. Вірили, що саме під ним живе
домовик. Не дарма існує прикмета забирати старий віник в новий будинок, адже домовик -
хранитель сімейного вогнища і благополуччя. Також віник оберігає від нечистої сили. А для
того, щоб домовик допомагав і захищав господаря, віник повинен стояти в кутку ручкою вниз.

8. 2. Прокльони як різновид антиетикету
Прокльон або проклін - являє собою лайливий вислів, який направлений
на різкий осуд кого-небудь або чого-небудь, прокльон виражається в
обуренні кимсь чи чимсь, ненависть до когось, чогось.
Прокльон може мате різні народні формули наслання негативних
подій на об'єкт прокльону. Завжди відповідні формули мають глибокий
негативний контекст.
Прокльони можна означити як короткі, дуже емоційно-експресивні
магічні формули, спрямовані на причинення явного чи уявного зла.
Мета прокльонів – нанесення тілесної шкоди, накликання хвороби,
смерті у відповідь на заподіяні фізичні або моральні втрати. У зв’язку з
цим акт прокляття переважно має оказіональний характер, сильний
елемент імпровізації, звершується внаслідок певного емоційного
стресу.

9. Згідно народних вірувань прокльони вважаються небезпечною
словесною «зброєю», яка здатна робити зло людям на яких направлені
прокльони.
Християнська церква визнає прокльони гріховними ритуальними
формулами та забороняються церквою.
Традиційно вважається що неправедно наслане на безневинну людину
прокляття, здатне повертатися й вражати самого мовця.
Прокльони виголошували з особливою інтонацією, своєрідним
речитативом, який дещо нагадує мелодію голосіння, однак протягується
лише той склад, на який падає логічний наголос, а іноді підвищується
або знижується тональність.

10. Форми прокльонів:
Архаїчні форми: «іди ти під три чорти; іди ти к чорту; іди ти до
чорта в зуби; іди ти до бісової матері тощо»
Прокльони, що мають опорні слова : «Щоб тобі кості вломилися;
щоб тобі язика вирвало, щоб тобі руки й ноги повсихали; щоб ти
золи наївся; щоб тобі очі вилізли»
Форми побажання : «Як ти у мене в городі капусту вирізав, так
щоб у тебе коло пупа різало»; «Як ти взяв що-небудь, так щоб тебе
взяло за печінки”.
Використання особових та безособових форм дієслів : “Шоб ти
сказився” ;“Шоб тибе сказило”.
Жартівлива форма : «Шоб тобі добро було!», «А шоб тибі кіт
дорóгу пирибіг!», «Шоб тобі груша всохла!»

11. Впливає на силу наслідків прокляття й місце його проголошення.
Такими небезпечними містами вважали кладовище, межу, перехрестя,
поріг хати або ворота.
Їх сприймали як перехідний простір між своїм і чужим світом,
світом людей і потойбічним світом. Навіть необачно кинуті тут
жартівливі по суті прокльони можуть мати фатальні наслідки — бо в
таких місцях миттєво потрапляють у відкритий комунікативний канал
із паралельним світом духів, божеств і предків.
«Хай тебе винесе на роздоріжжя!», «Чи я йому межу переорав,
щоб він до чорта в зуби попав», «Щоб ти не мав сили порога
перелізти», «Щоб ти на воротях повісився».
Попри те, що недобре побажання виголошувала скривджена або
неврівноважена людина, дія його залежала від вищих сил. Кленучи,
часто зверталися до Бога: «Нехай Бог тебе покарає», «Пошли йому,
Боже, повні груди здоров’я, щоб нікуди було й дихати!», «Бодай же
кінець ваш був нудний та гіркий», «Бий тя сила Божа».

12. 3. Віщування як елемент аниетикету
Віщування або віщувати - наперед визначати те, що буде, що
станеться; пророкувати.
Віщення – це давній спосіб отримання інформації про майбутнє або
відповіді на певні питання, який базується на вірі в надприродні сили
або здатність сприймати сховані знання.
Віщення (або пророцтво) є стародавнім явищем в українській
культурі. Воно має давні корені і пов'язане зі спробами людей
передбачити майбутнє або отримати відповіді на невідомі питання за
допомогою різних методів та знаків, чи звернутися до духів і вищих
сил.

13. Українська культура має багатий спадок віщувань і пророкувань, які
мають коріння в стародавніх традиціях та віруваннях. Ці практики
відображають український народний світогляд і його зв'язок з
природою, космосом та надприродними силами.
Наприклад. Згідно з народними повір’ями:
Зозуля є символом віщування. Звідси прислів’я і звертання:
«Зозуленько, зозуленько, скажи, скільки буду жити літ?».
Лелеку називають вісником щастя. У народі казали: якщо цей птах
влаштовує гніздо біля оселі – в родині пануватиме гармонія, затишок
та благополуччя.
Однією з популярних українських форм віщення в культурі є
гадання на Різдвяну ніч, коли за допомогою різних обрядів та
віщувальних прийомів люди намагаються дізнатися своє майбутнє,
здоров’я чи долю в наступному році.

14. Українська культура має свої традиції віщувань за календарем,
зокрема за народними святами.
Наприклад, віщення на Івана Купала, яке включає різні обряди та
обрії, спрямовані на знаходження кохання чи пророцтва про майбутнє.
Ще одним популярним способом віщення в українській культурі є
гадання за картами. Люди звертаються до карт для отримання
відповідей на свої запитання чи для отримання порад щодо майбутніх
подій. Цей вид віщення є популярним у різних країнах світу, а також в
Україні.
Також, українці вірили в магічні властивості рослин і трав, які можна
використовувати для віщування та лікування.
Ще важливою складовою віщення в українській культурі є магічні
практики та обряди. Вони можуть включати в себе використання
заклять, амулетів, талісманів або відправлення ритуалів для звернення до
вищих сил або духів.

15. У сучасному світі віщення також залишається популярним, і в
багатьох селах і містах України можна знайти віщунів та гадалок, які
допомагають людям усвідомити своє майбутнє або проблему. Такі
традиції і далі живуть в українському народі і додають колориту його
культури.
Загалом, віщування в українській культурі – це складник давніх
традицій, яка зберігається і передається з покоління в покоління,
відображаючи віру в надприродні сили та потяг до вивчення
майбутнього.

16. 4. Замовляння елемент антиетикету
Замовляння («заклина́ння», «заклика́ння», «загово́ри») — жанр
словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно
віршовані тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців —
знахарів (від «знати»), відьом чи відьмаків (від давнього «відати» —
знати), чарівників, ворожбитів, шептух тощо і виражають їх бажання
вплинути на природу, на людину і її стосунки з оточенням у
відповідному напрямку (доброму або злому).
В давнину вважали що заклинання це магічний вірш від якого можуть
сповнитись якісь магічні дії.
Замовляння – це словесна формула усної народної творчості, якою
супроводжувались обряди та ритуали, і котра мала магічну силу та
здатність впливати на світ людей.

17. Комунікативна мета замовляння – спонукати адресата до певної дії,
тобто до відповідної, адекватної поведінки, до зміни поведінки на краще
або вберегти адресата від неналежної поведінки; загальний
комунікативний смисл, що передбачає вплив на поведінку адресата та
вплив на ставлення адресата до певної події.
Інформаційна мета замовляння – пред’явлення інформації та спосіб
вирішення проблеми. В українських замовляннях функціонують типи
зачинів: формули привітання, молитовні зачини, спонукальні формули,
конструкції, що повідомляють про словесні дії адресанта, у яких
констатується перебування магічної істоти у відповідному місці щодо
мовця. Повідомляють про наявність проблеми та способи їх вирішення
(хвороба, захист тощо).

18. Первісно основою замовлянь були обрядові, магічні дії, імітаційні рухи,
можливо, без слів. Пізніше словесний супровід стає головним, набуває
самостійного значення.
Основний зміст замовляння складає звернення до якоїсь вищої сили, яка б
дарувала щось бажане, перелік різних причин хвороби і частин тіла, через які
вона відійшла до недужого і через які з наказу знахаря повинна вийти.
Замовляння можуть вживатися, як просто слова, так і разом з виконанням
певних магічних дій чи ритуалів, із застосуванням магічних предметів чи без
них. Найчастіше разом із замовляннями використовувалося волосся, нігті, кров,
яйця, хліб, свічки тощо.
У замовлянні багата, розмаїта поетика, ритміка, поетичний синтаксис
(анафора, риторичні звертання і запитання, різні види художнього паралелізму
тощо).
Основою замовлянь є перенесення властивостей природних явищ,
мінералів, речовин тощо на особу чи предмет замовляння, наприклад: «Вогонь
та зола, ізбав мене від зла».

19. В замовляннях на початку тексту використовується
етикетна формула привітання.
 Звернення до земних стихій: «Добридень кринице-вдовице! / Земля
Тетяна, вода Оліяна!», «Добридень, вода йорданна!»
 Звернення до небесних стихій: «Добрий день тобі, сонечко красне….
Добридень сестриці-зоряниці, ви, Божі угодниці».
 Звернення до дерев: «Вечір добрий, дубе, березо!»
 Звернення до свійських тварин: «Добридень тобі, коровице-
буйволице!»
 Звернення до берега: «Добридень Іван Берег, наповняєш землю
травою…»
 Звернення до комах: «День добре, пчоли, соколові очі…»
Серед прощань слід виділити часту кінцівку у замовляннях — «амінь».

20. Існує дуже багато видів замовлянь, практично на всі випадки життя.
Але протягом року певні дні вважалися особливо вдалими.
Наприклад, на Андрія (13 грудня) крім звичайних ворожінь дівчата
використовували й любовну магію у вигляді замовлянь.
Кожна знахарка мала свої замовляння, які зберігала у таємниці. Тому
дії, що супроводжувалися тихим невиразним шепотінням, набували
особливої таємничості та окутували додатковим ореолом магічності
особу жінки, яка зналася на цьому ремеслі. Таких жінок переважно
боялися, іноді навіть топили.
До речі, в Україні жінок за відьмовство майже не спалювали, хіба що
траплялися поодинокі випадки.

21. 5. Елементи антиетикету у творах художньої літератури
В українській культурі і літературі, можна знайти різні елементи
антиетикету, які відображаються в народних переказах, легендах,
казках, піснях і т.д.
У деяких творах українські письменники (Т. Шевченко, І.Франко,
І.Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, О. Довженко, Г. Квітки-
Основяненка та ін.) вживають елементи антиетикету з метою
реального відтворення побуту, звичаїв і спілкування українського
народу.

22. Різноманітні забобони, які були розширені серед селян того часу, які
відображені у повісті І. Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я»:
«Кайдаша в повітці лежало чимало деревні. Кайдаш прикупив трохи
колодок, щоб поставить Карпові хату через сіни. Тільки почалася
надворі весна, він закопав слупи. Мотря посіяла на тому місці пшеницю.
Пшениця зійшла, то був знак, що місце для хати було чисте.»
«…Того дня припадала п'ятниця перед паликопою, котрого народ дуже
поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить
у ту п'ятницю, той не буде в воді потопати.»

23. «…На дзвіниці вдарили в дзвін. Старий Кайдаш зняв шапку, тричі
перехрестився і пішов до церкви, загадавши синам ладнати два вози з
рублями для возовиці. Другого дня світом вони збирались їхать на поле
по снопи, незважаючи на те, що була неділя. Селяни поважають неділю
й празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного
діла: возити в неділю та в празник снопи.»
А також, в повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»:
«…Марічка не боялась нічого. За поясом, на голім тілі, вона носила
часник, над яким пошептала ворожка, їй ніщо тепер не зашкодить.»

24. Для надання особливого колориту в творах деякі письменники застосовують форму
спілкування – прокльон.
Олександр Довженко в повісті «Зачарована Десна» пригадує схильність своєї
прабаби Марусини проклинати все, що траплялося їй на очі.
«— Чого ти ревеш, бодай тобі кістка в горло?! Щоб ти кричав і не переставав! — І
зразу до матері божої в небо: — Мати божа, цариця небесна! Як не дає він мені покою,
не дай йому ні на тому світі, на ні сьому!.. — Потім уздріла в небесах голубів над
хатою та до голубів: — Голубоньки мої, святі заступники! Та щоб же не бачив він
вашого пір'ячка святого і не чув вашого туркоту небесного! Щоб не вийшло з нього ні
кравця, ні шевця, ні плотника, ні молотника...»
« …Коли ж дивлюсь: баба снує коло моркви, дідова мати. Я — бігом. А вона — зирк та
за мною. А я тоді — куди його тікать? — повалив соняшника одного, другого: — Куди
ти, бодай тобі ноги повсихали! Я в тютюн. "Побіжу,— думаю,— в малину, та рачки
попід тютюном". Пірат за мною. — Куди ти тютюн ламаєш, бодай тобі руки і ноги
поламало! А бодай би ти не виліз з того тютюну до хторого пришествія! Щоб ти
зів'яв був, невігласе, як ота морковочка зів'яла від твоїх каторжних рук!»

25. І. Нечуй-Левицького у повісті «Кайдашева сім’я» відображає
лайку Кайдашів, в якій застосовуються прокльони.
«— Бодай тебе побила лиха година та нещаслива. Ще й вона
чіпляється до мене, неначе я згубила з світу її невістку, — голосила
крізь сльози Палажка, вхопившись руками за голову. — Це не
Мелашка, а смерть моя. Коли вона зосталась у Києві, то, певно, через
тебе, Кайдашихо. Про мене, йди собі в Київ чи хоч і за границю та й
шукай її, — сказала Палажка, обертаючись до Кайдашихи.»

26. У повісті І. Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я» бабка Палажка
промовляє замовляння, аби вилікувати Кайдаша.
«…Баба Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та
нашіптувать. Вона вступила в хату, неначе піп прийшов з молитвою.
— Чи ти ба! На Палажчиній голові чортячі роги! — сказав Кайдаш.
— Іду я, раба божа Палажка, до раба божого Омелька все лихо
одганяти з його жил, з його жовтої кості, з його червоної крові, з
семидесяти суставів. з його сивого волоса, з його голови, з його булави,
з його очей, з його плечей. Зійди на ті болота, на ті очерети, де глас
божий не заходить, де люди не ходять.
Кайдаш стояв серед хати й голосно молився. Всі вийшли з хати,
зостались тільки з Кайдашем Палажка та Кайдашиха.»

27. У повісті І. Франко «Захар Беркут», старий Захар пере свою смертю пророкує
майбутні події:
«— А тепер, діти, встаньте і підведіть мене крихіточку! Я хотів би ще перед відходом
сказати дещо до громади, якій я старався щиро служити весь свій вік. Батьки і браття!
нинішня наша побіда — велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько?
Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою
і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно
держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не
побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу
громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб’ють нашу громаду. Погані часи
настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька,
і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді
попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного
слугу своїх забагів і робу-чого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє
громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море
сліз і крови, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх
предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні,
дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісти про
давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам’ять серед грядущих
злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!
Прощайте!»

28. Список використаних джерел
1. Забобони. Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Ст. 25. -
http://sum.in.ua/s/zabobony.
2. Проклін. Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 201.
3. Українці: народні вірування, повір'я, демонологія / Упор., прим, та біогр. нариси А. П.
Пономарьова, Т. В. Косміної, О. О. Боряк; Вст. ст. А. П. Понома¬рьова; Іл. В. І.
Гордієнка.— 2е вид.— К.: Либідь, 1991.— 640 с.
4. Іваннікова Л. Українські прокльони: традиції села Губча на Хмельниччині // Міфологія і
фольклор. 2005. № 1-2. с.108-121.
5. https://www.ukrlib.com.ua